Сучасні аспекти методології економічної науки

Вступ.

1. Сутність та завдання методології економічної науки.

2. Методи дослідження сучасної економічної науки.

3. Ефективність застосування сучасних методів дослідження в економічній науці.

4. Напрями удосконалення методів дослідження економічної науки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Проблеми широкого спектра економічних дисциплін взагалі, логіки та методології їх вивчення зокрема, завжди були гостродискусійними. В економічній науці, як і в решті наукових дисциплін, є питання, на які іноді вкрай складно або й зовсім неможливо дати однозначну відповідь, яку було б сприйнято якщо не всіма, то хоча б більшістю опонентів. Серед них - питання про структуру сучасної економічної науки, внутрішню логіку та співвідношення окремих її напрямів, методологію і методику дослідження економічних процесів і явищ.

У контексті нашої розмови постають дві групи проблем - логіки й методології самої економічної науки і логіки й методології її вивчення та викладання. Щоб одразу ж уникнути найпоширенішої помилки наших дискусій, позначимо позиції щодо методології, логіки і методики, яку дуже часто ототожнюють з методологією.

Під "методологією" ми розуміємо основоположні (фундаментальні) світоглядні позиції, на яких базується (як на фундаменті!) уся конструкція (система) будь-якої науки.

Під "методикою" розуміють спосіб (метод) дослідження явищ природи, сукупність конкретних прийомів, засобів та інструментарій, якими користуються для вивчення процесів і явищ.

Ускладнення соціально-політичних та економічних процесів у сучасному світі вимагає релевантності їх аналізу і пояснення як у наукових дослідженнях, так і в системі викладання суспільних дисциплін. Хаотичність економічних перетворень на теренах колишнього Радянського Союзу, експансія принципово нової системи економічних знань спровокували неадекватність наукового сприйняття фундаментальних теорій, концепцій та моделей, внаслідок чого виникають різноманітні стимули до проведення необґрунтованих соціальних експериментів, що має наслідком незліченні суспільні збитки. Тому принципового значення набувають опанування світової спадщини у сфері філософії та методології наукового пізнання економічних явищ і процесів, а також систематизація тих наших знань, які стосуються сучасної економічної дійсності.

Однією з найгостріших проблем економічної науки нашого часу є формалізація норм методології дослідження та універсалізація методики викладання системи суспільних наук.

Сучасна методологія порівняння економічних систем повинна ґрунтуватися на міцній теоретичній основі. Для цього, на нашу думку, необхідно виявити особливості економічної діяльності та економічної свободи в умовах відкритого суспільства та відкритої економіки і окреслити контури теоретичної парадигми прогресу. Новітня методологія порівняння економічних систем повинна спиратися на дослідження низки взаємопов'язаних теоретичних проблем: від висвітлення проблеми людини, економічної діяльності як головного чинника еволюції і трансформації економічних систем до обґрунтування контурів економічного і соціального прогресу на порозі третього тисячоліття. При цьому методологічною домінантою у дослідженні, порівнянні сучасних економічних систем в умовах глобалізації та істотного зростання уваги до екологічних проблем повинні бути цивілізаційний підхід і постіндустріальна парадигма.

Фундаментом концепційних засад дослідження економічних систем є комплексний, системний підхід до їх розуміння як складних утворень, що визначають всю багатоелементну архітектуру суспільного ладу. Основоположними ідеями наукового аналізу є ідеї гуманізації, "олюднення" сучасної економічної теорії, оскільки, на наше глибоке переконання, зрозуміти генезис, суть та рух економічних систем чи здійснити їх типологізацію і порівняння, збагнути передумови формування національної економічної системи України на порозі третього тисячоліття неможливо без комплексного вивчення економічних систем у взаємозв'язку з проблемами місця і ролі людини, її діяльності, економічної та екологічної культури, соціальних та політичних інституцій, культурологічно-етнічних процесів у національній економіці. Як слушно зазначає Д. Чистилін. "...теорія, яка вивчає "суспільний" розвиток, стане справді суспільствознавчою тоді, коли до сфери її уваги разом з економічними проблемами потраплять проблеми соціальні" [1. с. 48].

1. Сутність та завдання методології економічної науки

Опис філософських концепцій будови світу, на основі яких формуються провідні наукові теорії, дослідження і пояснення вибору принципів, методів, Інструментів системи теоретичних обґрунтувань, вивчення психологічних та соціологічних детермінант зародження, розвитку і добору наукових гіпотез - ось далеко не повний перелік функцій сучасної методології науки. Цей розділ, що займається проблемами наукового пізнання, способів суджень і методів їхнього обґрунтування, користується водночас позитивним і нормативним підходами. Нормативний характер передбачає пояснення вибору способів побудови теорій та оцінки релевантності обґрунтування їхніх концептуальних положень. Позитивізм методології економічної науки полягає в описі існуючих структур, логіки організації, методів та інструментів дослідження рушійних сил економічної системи суспільства.

Характерна особливість будь-якої науки - пошук абсолютної істини, незалежно від тих наслідків, до яких вона приводить. Адже чиста істина, як правило, дає найцінніші результати в практичній діяльності 6. Використання логічного апарату всієї сукупності наукових теорій про способи доведень та спростувань дає можливість перейти від істинних вихідних положень до істинних наслідкових суджень.

"Предметом науки є факти, пов'язані із взаємодією об'єктів, їхні відношення та закони". На цьому незаперечному твердженні Платона ґрунтуються усі складові системи наукового пізнання. Факти реальної дійсності поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні не залежать від волі індивідів, а отже, закони їхнього функціонування мають статичний характер і можуть бути чітко сформульовані та точно визначені. Суб'єктивні факти, навпаки, достатньо довільні і чималою мірою детерміновані чинниками психологічного характеру. Зрозуміло: що стосується природних фактів реальної дійсності, то наука може лише сформулювати судження і подати пояснення за допомогою системи об'єктивних законів. Проте щодо суб'єктивних фактів наука здійснює пошук закономірностей, завдяки яким можна пояснити зв'язки між цими фактами в певних, заздалегідь окреслених рамках. Це означає, що формулювання та пояснення суб'єктивних закономірностей дозволяє опрацювати методи управління досліджуваними фактами.

Підкреслюємо існування фундаментальної різниці між суб'єктивними фактами, що виникають внаслідок дій індивідів у відношенні до речей, та фактами, що виникають у процесі взаємодії самих індивідів. Така різниця вносить відповідні розходження у трактування суб'єктивних закономірностей функціонування індивідів. Завдання першої категорії законів - пояснити підпорядкування функціональної специфіки матеріальних і нематеріальних благ функціональним цілям індивідів. Завдання другої категорії законів є більш складним, адже воно включає різносторонні морально-етичні аспекти координації поведінкових характеристик індивідів, групових об'єднань і суспільства в цілому. Таким чином, принципова різниця між фактами реальної дійсності і відповідний розвиток філософії науки дали змогу здійснити великий поділ системи наук на природничі, технічні, гуманітарні, суспільні і, що не менш важливо, визначити методологічні взаємозв'язки між ними [11, c. 9-10].

Відвести економіці належне місце в системі наук можна виключно на основі аналізу сфери функціонування фактів, які визначають предмет економічних досліджень. Подана нижче логіка формування сучасної економічної науки сформульована виходячи з позитивного ретроспективного аналізу еволюції предмета економічних досліджень у ході генезису7 наукового пізнання економічної системи суспільства.

Починаючи з давньогрецьких мислителів економіка розглядалась як розділ філософії моралі, а предметом аналізу слугували морально-етичні принципи ведення господарської діяльності. Метою таких досліджень було визначення нормативних морально-етичних законів ведення господарської діяльності, які б узгоджували поведінку суб'єктів господарювання із суспільними інтересами.

Розвиток філософської думки в середні віки досить важко піддати ґрунтовному аналізу, проте ті розпорошені частинки знань, які можна здобути з джерел епохи Відродження, свідчать, що навіть в умовах зрощення релігії і науки допитливий людський розум формував розробку потужного методологічного апарату схоластичної логіки - логіки семантичних висловлень, що спирається на систему постулатів і відповідних методів переконання. Незважаючи на сталість рамок предмета економічних досліджень, такі зміни в методологічних підходах значною мірою посилили роль суспільної філософії у процесах формування морально-етичних норм суспільства.

Новим проривом наукового пізнання став великий розкол у теології, зумовлений загостренням суперечностей у структурі філософських поглядів томістів і номіналістів. Як наслідок, відбулося розмежування науки і релігії, що сприяло розробці фундаментальних принципів наукового аналізу, якими користувалася пізніше більшість класиків економічної науки.

Перші спроби переформулювати предмет економічної науки сталися на етапі меркантилізму, в рамках якого на авансцену висувалася могутність держави. Економічне забезпечення цієї могутності реалізовувалося через суспільне багатство, під яким розуміли запас дорогоцінних металів та коштовностей.

Остаточне виокремлення економічної науки зі складу філософії та її формування як самостійного розділу наукового пізнання більшість учених пов'язують з виходом у світ праці А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Детальне вивчення праць фізіократів (Ф. Кене, Ж.-К. Гурне, Д. де Немура, М. де ла Рівьєра, А. Р. Ж. Тюрбо) переконує в ідентичності формулювання предмета економічної науки як науки про суспільне багатство 10. У цьому аспекті слід звернути особливу увагу на проблему вибору методології дослідження. І справді, постає закономірне запитання: під яким кутом зору розглядати факти, пов'язані із суспільним багатством? З позиції іманентних його функцій? З позиції джерел його примноження? Чи з позиції найсправедливішого його розподілу в суспільстві? Кожне з поставлених запитань фіксує об'єкт досліджень різних сфер пізнання [8, c. 45-46].

Виходячи з наших досліджень процесів диференціації та інтеграції науки, що дозволили встановити існування залежності розвитку її загальних методів від розширення сфер аналізу окремих розділів, можна зробити висновок про вплив на методологію, якою користувалися фізіократи та класики політичної економії, стрімкого прогресу методів математичного аналізу, пов'язаних з ім'ям І. Ньютона. Сприйняття економічної системи А. Смітом, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сеєм та їхніми послідовниками можна порівняти з вивченням об'єктів у теорії механіки того часу, яке за відсутності чіткого розмежування фактів, пов'язаних із суспільним багатством, зумовило пошук універсальних об'єктивних економічних законів усіх сфер її функціонування.

У цій праці немає потреби занурюватись у дискусію щодо слушності такого підходу, бо це відвело би нас вбік від досліджуваної проблеми. Зауважимо лише, що то були перші кроки на шляху відокремлення сфери аналізу економічної теорії від філософії моралі, до мистецтва прийняття економічних рішень, а зрештою - до сфери чистої науки.

Мабуть, не викличе заперечень той факт, що обмін, виробництво й особливо розподіл багатства перебувають у функціональній залежності від волі індивідів, а отже, досить сумнівною є універсалізація положень класичної теорії щодо цих фактів. Неможливість провести глибокий економічний аналіз у рамках концепції верифікаціонізму та "системи природничих об'єктивних законів" привернула увагу представників Лозаннської школи до філософії науки. Використання принципів фальсифікаціонізму поряд із чітким розмежуванням економічних фактів реальної дійсності дозволило визначити місце економічної теорії у системі суспільних наук і поділити її на три складові - чисту, прикладну та соціальну економіку.

Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в упорядкуванні знань стосовно всієї сукупності взаємозв'язаних елементів економічної системи суспільства, у виокремленні шляхом аналізу одноманітних причинно-наслідкових або функціональних схем. "Взірцевість" природничих наук, а особливо фізики, накладала відбиток і на методи аналізу неокласичної теорії. Так само як і будь-який з розділів природничих наук, неокласична економічна теорія ґрунтується на досвіді, з якого методом абстракції формулюються і визначаються ідеалізовані елементи, що апріорі ляжуть в основу майбутніх гіпотез, теорем та доведень. Елементи, які у своїй сукупності утворюють складні явища, в реальному житті практично ніколи не зустрічаються ізольованими. Але в процесі дослідження індустріального суспільства необхідною умовою були пошук усієї різноманітності прояву факторів, що утворюють певний складний феномен, і відповідне використання логічних процедур для простеження їхніх взаємозв'язків.

Ідеалізованим елементом чистої економічної теорії стала цінність блага як внутрішньо властива функція суспільного багатства. Аналітична увага представників Лозаннської школи економіки Л. Вальраса, В. Парето та ін. була сфокусована саме на дослідженні суб'єктивних законів обміну. Завдання, яке ставили перед собою неокласики, полягало в пошуку одноманітних функціональних залежностей у поведінкових характеристиках індивідів стосовно обміну наявних благ, на основі яких можна було би виділити елементарні закономірності їхньої взаємодії у суспільстві [3, c. 52-53].

Звичайно, теорії цінності й обміну не можуть вважатися сферою дослідження усієї економічної теорії. Але саме теорія цінності стала предметом чистої економіки, яка мала передувати прикладній та соціальній економічній теорії. Адже, згідно з базисними положеннями філософії науки, економічна теорія має виокремлювати з наявного досвіду окремі елементи господарського життя - товар, обмін, попит, пропозицію, ринок тощо. Слід абстрагувати ці реально існуючі категорії від найменш значущих детермінант й ідеалізувати умови їх функціонування, що дасть змогу сформулювати вихідні положення, висунути власні гіпотези, теоретичні пояснення та їхні логічні докази.

Передбачалося, що зворотний перехід до реальності матиме на меті не абсолютне емпіричне підтвердження висунутих тез і гіпотез, а їхнє прикладне використання (шляхом накладання реалістичних умов на висунуті гіпотези й абстрактні теорії).

Так само як реальна дійсність лише приблизно підтверджує теоретичні припущення фізики і логічні докази поведінки ідеального газу, стосовно економічної теорії практичний досвід господарювання дає лише можливість досить широкого прикладного використання сформульованих моделей. А істини чистої економічної теорії дають змогу вирішити ряд найважливіших, найбільш дискусійних проблем прикладного і соціального розділів економічної теорії. Так, синтез Ньютонових методів максимізації у Курно та система рівнянь загальної рівноваги у Вальраса зумовили виведення строгих доведень таких дискусійних проблем в економічній теорії, як функції попиту, ординальної корисності тощо.

Припущення щодо оптимізаційної поведінки дозволили перейти від причинно-наслідкових методів досліджень до функціональних. Цим фактом можна також пояснити і широке використання математичних методів, особливо Ньютонових методів розв'язання неявних систем та ірраціональних рівнянь, у поясненні й доведенні висунутих тез та гіпотез. Адже ці методи мають найбільшу збіжність. Зазначимо, що економічна теорія дедалі частіше використовує новітні досягнення математичного аналізу. За всієї елегантності математичних методів економічного аналізу, слід внести і певні застереження, які більшою мірою стосуються математиків, котрі зосередилися на економічних дослідженнях. Лаконічність та елегантність, з якими формуються економічні теореми та леми і які, згідно з теоремою Лакатоша, визначають захисний шар висунутих моделей і гіпотез, здебільшого не стосуються аналізу реальних об'єктів [4, c. 3-5].

Проведені неокласиками фундаментальні дослідження основних суб'єктивних закономірностей економічної поведінки дали поштовх для розвитку прикладних досліджень економічної теорії у працях їхніх послідовників і кейнсіанців. За своєю суттю прикладна економічна теорія перебуває між фактами споживання та перетворення функціональних властивостей речей. У загальному ж сенсі прикладні дослідження були спрямовані на аналіз джерел і визначення найефективніших способів примноження суспільного багатства.

Розширення сфери економічного аналізу до системи прийняття раціональних рішень, яке відбулося з часів маржиналістської революції, потребувало і розширення методологічного апарату. На думку Дж. Кейнса, економічна теорія стає певним напрямом мислення, відгалуженням системної логіки, яке за допомогою використання своїх аксіом і максим утворює модель економічної системи суспільства. Сутність економічної моделі полягає у системному викладенні схеми логічних міркувань, а універсальність її застосування втрачається у разі використання реальних значень змінних. Цим зумовлене переформулювання завдань статистичних досліджень як інструмента перевірки обґрунтованості й релевантності обраної моделі.

Таким чином, починаючи з середини XX ст. економічна теорія постає наукою мислення в термінах моделей і відповідним мистецтвом вибору моделей, які були би релевантними до економічної дійсності. Така постановка проблематики економічної науки ґрунтується на неоднорідності в часі об'єкта дослідження усієї системи суспільних наук, що є принциповою відмінністю від об'єкта дослідження природничих наук. Отже, в рамках моделювання виокремлюються довгострокові, відносно сталі тенденції задля розробки способів логічного міркування стосовно змінних факторів та їхніх коливань, що зрештою формує концептуальне уявлення щодо конкретного впливу останніх.

Прикладний характер основних економічних досліджень кейнсіанців можна пояснити саме недосконалістю методологічної бази для створення моделей і відповідною недостатністю їх теоретичного обґрунтування. Хотілося б особливо підкреслити, що всупереч твердженням більшості методологів Дж. Кейнс постійно фокусував увагу на моральному аспекті економічної теорії як такої, що використовує інтроспекцію та ціннісні судження. Соціальний розділ економічної теорії, на думку відомого теоретика, має стати початковим і завершальним етапом в еволюції методологічної структури економічної науки.

Незаперечним є твердження, що предмет соціальної економіки пов'язаний з фактом присвоєння благ. "Між фактом присвоєння та юридичним закріпленням права власності - місце теорії справедливості. Саме в цій сфері криється основна істина, щодо якої точаться суперечки. Формулювати природничі закони, наводити емпіричні факти привласнення багатства індивідом у суспільстві - все це ніщо. Аналізувати ці способи з точки зору справедливості, яка ґрунтується на філософії моралі, визначити їхні недоліки та переваги - в цьому все" [2, c. 4-6].

Розвиток соціального розділу економічної науки бере свій початок від теоретичних досліджень адептів німецької історичної школи. Визначення господарства як частини соціального життя суспільства, а людини - як соціокультурної істоти, що орієнтована на суспільні цінності, можна простежити у працях представників як старої історичної школи-Ф. Ліста, Б. Гільдебранда, К. Кніса, так і нової історичної школи-Г. Шмоллера, К. Бюхера, Л. Брентано.

Суперечки про методи дослідження, які велися між представниками двох аль-тернативних течій кінця 80-х років XІX ст. - австрійського маржиналізму (К. Менгер) та німецької історичної школи (Г. Шмоллер), зумовили зростання інтересу до методології економічної науки. Так, у працях Дж. Кейнса, А. Маршалла та ін., які мали на меті екуменічне поєднання методологічних принципів економічної науки, вже звучали тези про неможливість формування прямих і чітких прогнозів у рамках економічної теорії. "Економічна теорія є механізмом аналізу, який слід використовувати в сукупності з детальним вивченням факторів викривлення...".

Методологічні принципи аналізу, застосовувані німецькою історичною школою, використали представники інституціональної течії, започаткованої у 20-ті роки XX ст. Характерними рисами інституціоналізму як напряму економічної науки є відмова від формалізованих методів дослідження і заперечення доцільності аналізу, побудованого на системі логічних процедур поєднання ідеалізованих елементарних складових. Логічна структура інституціоналізму ґрунтується на поєднанні констатації фактів, низькорівневих узагальнень, високорівневих теоретичних обґрунтувань та ціннісних суджень за допомогою імпліцитних переконань та ретроспекції. Узагальнення методологічних підходів Т. Веблена, Г. Мюрдаля, Дж. Гелбрейта та ін. дозволяє стверджувати, що відмова від абстрактного сприйняття будь-якої із складових економічної системи зумовлює найбільшу релевантність висунутих гіпотез до реалій досліджуваної проблеми.

Відсутність строгих доведень і чітких логічних формулювань визначає спрощену процедуру верифікації концептуальних положень, теорій та гіпотез. Цей же факт спричинює не тільки відсутність універсальних методів аналізу, а й відповідну неможливість фальсифікувати висунуті гіпотези, сформульовані моделі та зроблені на їхній основі прогнози.

У свою чергу, відсутність універсальних методів аналізу викликала розгалуження інституціональних течій на еволюціонізм, новий інституціоналізм, інституціоналізм-регуляціонізм (французький інституціоналізм), неоінституціоналізм та ін. У розрізі завдання, поставленого для даної статті, найбільший інтерес викликає неоінституціоналізм. Справа в тім, що представники неоінституціональної течії не заперечували методологічні принципи неокласичного аналізу-цілі максимізації суспільного добробуту й оптимізації, але наголошували на необхідності їх узгодженості із соціально прийнятними інструментами і методами. Включення до наукового аналізу (в його неокласичному розумінні) соціальних, моральних та політичних факторів, що впливають на функціонування економічної системи суспільства, є специфічною характерною рисою неоінституціоналізму, що вирізняє даний методологічний підхід з-поміж інших [8, c. 46-47].

Проведений аналіз розвитку економічної науки дозволяє зробити низку фундаментальних висновків нормативного характеру.

1. Виокремлення економічної теорії як форми наукового знання, що формує цілісне уявлення про відносно стійкі закономірності й істотні зв'язки в економічній системі суспільства, з рамок загальної філософії відбулося внаслідок чіткого розмежування тих фактів реальної економічної дійсності, які становлять предмет дослідження.

2. Генезис наукового сприйняття фактів реальної економічної дійсності проходив під впливом стрімкого утвердження методів математичного аналізу в системі природничих наук, що насамкінець дозволило вирішити ряд найважливіших, а водночас і найсуперечливіших проблем прикладного та соціального розділів економічної теорії.

3. Структура сучасної економічної науки відбиває основні етапи еволюції економічного аналізу тих реалій, які пов'язані із суспільним багатством, від філософії моралі до мистецтва прийняття рішень і, зрештою, до сфери чистої науки.

4. Існує методологічний зв'язок загальної структури економічної науки з дисциплінарною матрицею, який розкривається через ступінь абстрагованості предмета економічних досліджень. Предметом економіки є поведінкові закономірності взаємодії індивідів у суспільстві з приводу виробництва, обміну, розподілу і споживання вироблених благ. А тому дисциплінарна матриця має будуватися з урахуванням класифікаційних ознак об'єктів, суб'єктів та сутнісного характеру самих відносин. Таким чином, якщо класифікація економічних суб'єктів виділяє індивіда, групу індивідів (або колектив) і державу, а структура економічних відносин за суб'єктами формує індивідуалістичні, групові, суспільні, міжнаціональні економічні відносини, то це означає, що структуризація предмета економічної науки за суб'єктами має здійснюватися на мікро-, макро- та міжнародному рівнях. З іншого боку, характер економічних відносин у процесі відтворення (виробництва, обміну, розподілу та споживання благ) може варіюватися у досить широких межах, що зумовлює практично нескінченну можливість поглиблення предмета аналізу і відповідну розгалуженість дисциплінарної матриці[11, c. 10-11].

2. Методи дослідження сучасної економічної науки

Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, включає різні елементи. Головними його структурними елементами є:

1) філософські і загальнонаукові принципи; 2) закони матеріалістичної діалектики; 3) категорії філософії; 4) закони і категорії економічної теорії; 5). раціональні засоби і методи економічного аналізу, які використовуються західними науковцями.

До філософських належать такі принципи: матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загальнонаукових принципів і методів належать: принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основними законами матеріалістичної діалектики є закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення заперечення. Як інструмент економічного дослідження виступають такі категорії філософії, як кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма тощо.

Три перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, які вивчаються, а відображаються через метод економічної теорії (як окремої науки). При цьому вони набувають специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі три групи елементів діалектичного методу у поєднанні з категоріями економічної науки та раціональними засобами і методами економічного аналізу, що використовуються західними науковцями, створюють систему інструментів і методів пізнання економічних відносин. Водночас кожен Із зазначених структурних елементів діалектичного методу відіграв неоднакову роль у пізнанні виробничих відносин конкретного (наприклад капіталістичного) способу виробництва чи окремих стадій, етапів останнього.

Найбільш елементарною, найпростішою клітинкою у системі теоретичного знання, а разом з тим вихідним елементом у системі матеріалістичної діалектики є метод абстракції.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденції руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думки зміст, який закладений у речах. 3 метою пізнання економічних явищ і процесів використовуються абстракції першого, другого і далі рівнів. Чим ширші, місткіші абстракції виробляє економічна теорія, тим повніше й точніше вони відображають дійсність, тим ефективніше їх використання як інструменту пізнання.

Визначення абстракції як процесу мисленого виділення істотних ознак і ігнорування неістотних є лише одним аспектом цього методу пізнання. Другим важливим її аспектом є необхідність розгляду певних економічних явищ або процесів під певним кутом зору при одночасному ігноруванні всіх інших властивостей. Так з точки зору суспільного способу виробництва продуктивні сили належать до його речового змісту, виробничі відносним, або відносини власності,- до суспільної форми, отже, суспільно-економічна сторона продуктивних сил у цьому випадку відсутня. Коли розглядаються структура і система самих продуктивних сил як відносно самостійної сторони суспільного способу виробництва з властивими їм внутрішніми законами, суперечностями, то у цій системі виділяються природний, техніко-економічний та соціально-економічний аспекти. У першому випадку продуктивні сили слід розуміти як природні сили з властивими їм законами органічної та неорганічної природи. У другому - сили природи втягуються у виробництво у формі машин, споруд і т. д. Соціально-економічиий аспект цієї системи розкриває взаємодію сукупного робітника, суспільного індивіда з засобами виробництва та іншими елементами продуктивних сил з точки зору речового змісту, споживної вартості. У цьому випадку кажуть про «суспільні продуктивні сили».

Щоб абстракція була науковою, слід визначити межі абстрагування, довести, що певний аспект економічного явища або процесу не впливає на їх внутрішню суть, закони розвитку і функціонування [12, c. 60-61].

Метод абстракції органічно пов'язаний з поняттям конкретного, оскільки абстракція є щаблем до з'ясування суті конкретного. Абстракція в однією із сторін, граней, ланок, частинок конкретного і тому становить його протилежність. Конкретним є цілісний об'єкт в єдності його різноманітних сторін, властивостей, рис. Кожна з цих сторін після її вичленення за допомогою методу аналізу, з'ясування суті через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні. Наприклад, суспільний спосіб виробництва у діалектичній взаємодії двох його сторін є об'єктом дослідження. Окремо з'ясовується суть продуктивних сил і виробничих відносин, або відносин власності. Продуктивні сили складаються з декількох елементів, кожний з яких спочатку розглядається відокремлено. Після цього вивчається їх взаємодія. Тому конкретне в синтезом багатьох визначень, а отже, єдністю різноманітного. Разом з тим в уяві, чуттєвому сприйнятті вихідним пунктом є конкретні Перш ніж аналізувати продуктивні сили і виробничі відносини, ми знаємо, що вони є складовими частинами суспільного способу виробництва, що відносини власності на засоби виробництва є складовою частиною всієї системи відносин власності і т. д. Але у процесі мислення, пізнання вихідним є абстрактне, а конкретне виступає тут як процес синтезу, як результат, а не як вихідний продукт. Реальний об'єкт у процесі пізнання окремих його сторін повинен весь час бути в уяві дослідника як передумова. У цілому процес пізнання з урахуванням діалектичної єдності абстрактного і конкретного є рух думки від конкретного (в уяві, спостереженні) до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже дослідженого, як до результату синтезу здобутих раніше знань про окремі його сторони.

При переході від абстрактного до конкретного слід пам'ятати про їх відносну самостійність, що неприпустимість безпосереднього виведення конкретного з абстрактного. Вони пов'язані між собою через ряд проміжних ланок, форм. Наприклад, для пізнання життя як однієї з форм матерії необхідно проаналізувати розвиток матерії від нижчих форм до вищих, ряд проміжних форм. Неправильне розуміння співвідношення між абстрактним і конкретним призводить до грубого емпіризму і схоластики.

Важливим засобом пізнання економічних відносин в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил є поєднання аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, окремі сторони. Наприклад, система виробничих відносин розчленовується на відносини в окремих сферах суспільного відтворення, а у системі продуктивних сил виділяються їх окремі елементи, які підлягають самостійному розгляду. Так відбувається обґрунтування окремих економічних категорій. Синтез означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв'язків між ними. Синтез дозволяв комплексно дослідити сутність явищ і процесі» [14, c. 45-46].

Принципи матеріалізму і суперечності в економічній теорії. Після того, як за допомогою методу абстракції виділено певне економічне відношення, а завдяки методу аналізу розчленовані окремі його сторони, необхідно застосувати такий принцип дослідження в економічній теорії, як принцип матеріалізму. При вивченні певного способу виробництва його застосовують у різних формах. Коли розглядають суспільство в цілому, принцип матеріалізму виступає у формі первинності буття та вторинності суспільної свідомості і зумовлює необхідність виділення з усієї системи суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, ідеологічних тощо) базисних, виробничих відносин, які є основними, первинними. У цьому полягає матеріалістичне розуміння історії. Стосовно пізнання суспільного способу виробництва принцип матеріалізму передбачає необхідність визначення причин виникнення і розвитку виробничих відносин, виділення у способі виробництва його первісних рушійних сил - продуктивних сил.

Дальша конкретизація цього принципу здійснюється окремо стосовно виробничих відносин і продуктивних сил. Щодо суспільної форми (тобто виробничих відносин) це передбачає виділення як основоположних відносин безпосередньо виробництва, що знаходить вираз у формулюванні принципу примату виробництва. Виробничі відносини між людьми у процесі безпосереднього виробництва детермінують економічні зв'язки і відносини в інших сферах суспільного відтворення (у розподілі, обміні та споживанні).

Застосування принципу матеріалізму до аналізу системи продуктивних сил передбачає виділення визначального елемента цілої системи, яким виступають засоби праці. Поділ продуктивних сил на особисті і речові, матеріальні й духовні і наголошення на особистих, духовних моментах виробництва означає вичленування як основоположного елемента робочої сили, трудящих.

При дослідженні того чи іншого економічного явища чи процесу слід керуватися принципом матеріалізму. Так при вивченні товару спочатку аналізується його речовий зміст - споживна вартість, з'ясуванню подвійного характеру капіталістичного виробництва передує характеристика процесу праці тощо.

Основним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром є закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності. Найважливіша специфічна форма його конкретизації - боротьба між речовим змістом і суспільною формою. Речовий зміст способу виробництва - це процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Суспільна форма - це виробничі відносини, або відносини власності, соціально-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання і послуг. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил знаходить теоретичний вираз у системі економічних законів і категорій, то кожна окрема категорія або закон, як уже зазначалося, відображає лише одну із сторін цього зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту.

Іншими найважливішими специфічними формами конкретизації принципу суперечності у політекономічному дослідженні виступають: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу). Без з'ясування таких специфічних форм закон єдності і боротьби протилежностей не може виконувати свою функцію основного інструмента пізнання економічних явищ і процесів. При незнанні цих форм його застосування зведеться до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії і жонглювання категоріями матеріалістичної діалектики [16, c. 37-38].

Надзвичайно важливу роль в економічному дослідженні відіграє закон заперечення заперечення. Цей закон, як і інші закони і категорії матеріалістичної діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто закони діалектики, перетворені у методологічні принципи, прийоми, вимоги) набуває у тій чи іншій сфері дослідження специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається, по-перше, загальною, по-друге, особливою природою процесу, для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. З цього випливає, що у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, суспільства і мислення риси (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою того чи іншого явища, процесу.

Інші елементи діалектичного методу. Важлива радь у пізнанні специфіки економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил належить принципу історизму. Його застосування при дослідженні, наприклад, капіталістичного способу виробництва передбачав необхідність, по-перше, з'ясувати якісні зрушення, які відбулися на вищій стадії його розвитку, зокрема на щаблях монополістичного і державно-монополістичного капіталізму. По-друге, слід обґрунтувати нові економічні закони і категорії - теоретично виразити раніше не існуючі зв'язки і відносини, нові властивості капіталізму на обох щаблях вищої стадії капіталізму.

Це означає, що сутність даного способу виробництва на кожній його стадії набував різних якісних форм прояву, що, у свою чергу, відбивається на економічних законах. Крім того, всім законам властива загальна риса: їхнє здійснення послаблюється або посилюється^ тенденціями, що протидіють або сприяють, закони модифікуються численними обставинами. Виникнення якісно нових відносин за умов імперіалізму детермінує появу нових форм прояву економічних законів. Так закон концентрації виробництва і капіталу за умов панування монополій дів насамперед у формі концентрації фінансового, монополістичного капіталу, тобто у формі монополізації.

На щаблі державно-монополістичного капіталізму якісно новою формою його прояву є концентрація державного капіталу (власності), зростання одержавлення економіки [2, c. 6-8].

Важливим засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів є системно-структурний підхід. Досліджуючи капіталістичні виробничі відносини, К. Маркс розглядав їх як цілісну економічну систему. Для органічної системи характерно, що «її розвиток у напрямі цілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементи суспільства або створити з нього ще відсутні в неї органи. Таким шляхом система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність».

Отже, цілісність виступає найважливішим елементом системного підходу. Відповідно до вимоги цілісного підходу будь-яке явище необхідно розглядати як складну (чи відносно складну) систему, що складається з окремих відносно самостійних елементів, взаємодія яких між собою зумовлює виникнення загальних якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не притаманних його окремим елементам. Ціле відрізняється їх частин наявністю системи зв'язків між складовими елементами. Принцип цілісності у застосуванні до дослідження форм капіталізму означає, що більш розвинуті форми не можна зводити до менш розвинутих (наприклад, монополістичний капітал до індивідуального), або більш складні елементи виробничих відносин до менш складних (наприклад, гроші до товару), оскільки більш розвинуті форми мають такі особливості, які не властиві попереднім.

Конкретизацією цілісності виступає структурний аналіз, тобто вивчення внутрішніх зв'язків між окремими підсистемами, елементами. Структура у цьому випадку виступав як спосіб взаємозв'язку елементів, що складають систему, як внутрішня організація системи. Структура виражав сутність певної системи і розкривається у загальних для неї (системи) економічних законах.

Дальшою конкретизацією цілісного підходу є виявлення у системі загальної мети, яка виступає системоутворюючим фактором. Така мета для капіталізму - виробництво податкової вартості, що на поверхні проявляється у формі прибутку.

Перехід домонополістичного капіталізму в імперіалізм, як уже зазначалося, зумовив виникнення якісно нової (у рамках капіталістичного способу виробництва) системи, перетворення якої в цілісність відбулося через підпорядкування монополіями дрібних та середніх капіталістичних підприємств, а також дрібнотоварного сектора економіки. За цих умов цілісною економічною системою стає монополістичний капіталізм, а попередня цілісність виробничих відносин домонополістичного капіталізму перетворюється на залежну, але все ж відносно самостійну підсистему.

Згодом відбувається ще одне якісне зрушення - перехід монополістичного капіталізму у ДМК (державно-монополістичний капіталізм), яке здійснюється на стадії імперіалізму. Цей процес почався ще до першої світової війни, завершився у промислово розвинутих країнах в основному в 60-ті роки. За умов завершення процесу перетворення монополістичного ступеня імперіалізму у ДМК останній стає цілісною економічною системою. Немонополізований і дрібнотоварний сектори економіки виявляються залежними від гігантської сили монополій і гігантської сили держави [4, c. 5-7].

Якісний аналіз має важливіше значення в економічній теорії, ніж кількісний. Перший застосовується переважно при характеристиці суспільної форми способу виробництва (вивчаються аспекти сутності кожної економічної категорії), другий - його речового змісту. В останньому випадку відкривається можливість широкого застосування економіко-математичних методів дослідження. Отже, необхідно застосовувати і кількісний, і якісний аналіз.

Важлива ланка діалектичного методу дослідження в економічній теорії - чітке виділення економічного аспекту в явищах і процесах, які аналізуються, особливо якщо йдеться про суспільні феномени, в яких у нерозривному цілому переплелися, крім економічного, соціальний, політичний, юридичний аспекти.

Проте це не означає, що можна обмежитись лише економічним аналізом і не досліджувати, як впливає конкретний економічний процес на соціальні відносини, політику, право, класову свідомість тощо. Важливо також враховувати і зворотний вплив цих надбудовчих відносин на економічне життя.

Одним з елементів діалектики в економічній теорії є, метод історичного і логічного. Історичний підхід передбачає, що починати пізнання капіталістичних відносна слід з вивчення передумов капіталістичного способу виробництва, тобто з товарних відносин. Це означає, що хід думок повинен починатися з того, з чого починається історія. Логічне - це те ж історичне, тільки очищене від випадковостей, відхилень, від деталей історичного розвитку.

Важливим елементом діалектичного методу дослідження є необхідність дотримуватися діалектики загального, особливого й одиничного, які відображають внутрішні, суттєві, сталі зв'язки об'єктивного світу. Загальне виражає якусь спільну властивість або рису, характерну для певного класу предметів, явищ або процесів. Якщо такі риси властиві для всіх суспільних способів виробництва, то вони належать до загального. Таким є виробництво взагалі, що виражає відносини людини і природи, закони розвитку продуктивних сил. Завдяки цьому встановлюється зв'язок і послідовність, прийняті у розвитку людського суспільства. Ті риси і властивості, які характерні для декількох суспільних способі в.виробництва, належать до особливого. Такими є спільні риси товарних відносин, закони товарного виробництва. Одиничне притаманне лише окремому суспільному способові виробництва, воно характеризує його суспільну форму, специфічні економічні закони.

Загальне, особливе й одиничне перебувають у нерозривному зв'язку, єдності, вони взаємопереходять одне в одне. Так у результаті дії закону зростання продуктивності праці, закону адекватності виробничих відносин рівневі й характеру розвитку продуктивних сил, що супроводжується розвитком суспільного поділу праці (ці явища характеризують загальне) виникають товарна форма організації виробництва, її закони (особливе), їхня взаємодія із законами продуктивних сил зумовлює появу одиничного - капіталістичного товарного виробництва. Загальне не існує окремо, а проявляється в особливому й одиничному. Це означає, що закони розвитку і функціонування продуктивних сил набувають специфічних форм прояву у певній суспільно-економічній формації, що загальне існує лише в окремому, через окреме, є його частинкою. Так у специфічній економічній категорії загальне є одним з елементів речового змісту, носієм суспільної форми. Загальне, особливе й одиничне необхідно розглядати у діалектичній єдності, переоцінка одного з них дає неправильне уявлення про суть економічних явищ і процесів. Так переоцінка ролі і значення загальних економічних законів, властивих всім суспільним способам виробництва, приводить до ототожнення протилежних соціально-економічних систем, властивих їм відносин, які притаманні продуктивним силам [8, c. 49-50].

Систему економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил можна вивчити лише за допомогою всієї сукупності елементів діалектичного методу дослідження.

Завершальним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії є єдність наукової теорії та суспільної практики. Остання виступає основою і критерієм правильності економічної теорії. Важливою ланкою суспільної практики є економічний експеримент, перевірка ефективності запровадження нових форм управління спочатку на окремих підприємствах, у групі підприємств або у декількох галузях.

Раціональні засоби і методи економічного аналізу у працях західних науковців. До таких засобів належить, по-перше, створення моделей майбутніх вчинків людей. При цьому не враховуються деякі деталі реального стану справ, а увага концентрується на головному. Цінність моделі залежить від того, якою мірою вона забезпечує використання у ній найважливіших даних, що, у свою чергу, дає змогу перевірити її правильність. Економічні дані слід використовувати у вигляді таблиць, графіків і рисунків (діаграм). Важлива роль в економічному аналізі належить структурним даним. Так при вивченні проблем безробітних дані поділяються на такі характеристики, як вік безробітних, регіон, галузь промисловості тощо. Широко використовуються індекси (які відображають дані щодо базисного показника), номінальні та дійсні змінні (наприклад дані про номінальну та реальну заробітну плату), реальні та відносні ціни, провадяться емпіричні дослідження (вивчаються дані, зібрані за різні періоди).

В "економікс" існує окремий розділ-економетрика, метою якого є визначення взаємозв'язків на основі економічних даних.

П. Самуельсон вважає, що при економічному аналізі необхідно вдаватися до абстрагування, тобто відволікатися від нескінченної маси деталей, створювати прості гіпотези і схеми і за їхньою допомогою узагальнювати масу фактів. Критерієм обґрунтованості теорії, на його думку, в її корисність для пізнання дійсності, яка вивчається. Важливо при цьому, щоб теорія і спостереження, індукція і дедукція не суперечили одне одному, щоб аналіз був підпорядкований певній системі.

В «економікс» важливою ланкою методології при аналізі економічних відносин виступає їх персоналізація, суб'єктивна оцінка індивідуумом явищ та процесів. Найбільшої завершеності така оцінка набула при визначенні вартості товару чи послуги у теорії граничної корисності. Звідси й назва методу - принцип граничності. У даному випадку економічна наука виходить з більш загального методологічного підходу - використання граничних величин і теорії оптимуму. При цьому на перше місце висувається не належність до певного соціального прошарку, класу, а продуктивність діяльності кожної окремої людини.

Близьким до суб'єктивної оцінки людиною тих чи інших явищ і процесів в використання в "економікс" психологічних оцінок. Так відомий англійський економіст Дж. М. Кейнс формулює основний психологічний закон, згідно з яким люди «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає доход» [11, c. 12-14].

Якщо політична економія найбільшу увагу приділяє з'ясуванню суті економічних законів і категорій, то в "економікс", не відкидаючи необхідності вивчення заходів (при цьому закони розглядаються як такі, що діють лише у середньому, із значними коливаннями навколо цього середнього), головним предметом економічного аналізу вважають відхилення від середнього, з'ясуванням закономірностей цих відхилень. У західній економічній науці відкидають моністичний принцип, підхід (наприклад, єдиним джерелом вартості у політичній економії є праця, звідси й назва трудової теорії вартості), дотримуються плюралістичного, тобто багато факторного, підходу. Так згідно з функціональною теорією ринку трудова теорія вартості, з одного боку, і теорія граничної корисності, з другого, є лише окремими ланками загальної теорії вартості. Англійський економіст А. Маршалл з цього приводу навів відоме порівняння суспільно необхідних витрат і корисності з двома лезами ножиць: «Ми могли б з однаковим правом сперечатися про те, чи регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, чи розрізає аркуш паперу верхнє або нижнє лезо иожиць». Щоб визначити вартість, необхідно використати метод взаємного й одночасного визначення обох. цінностей, тобто у процесі взаємодії розглянути корисність і витрати як рівноправні сили.

У функціональній теорії економічні явища аналізуються не шляхом переходу від розкриття суті до форм її прояву, до поверхневих явищ, а шляхом взаємозалежності і взаємного визначення. Вона справедливо визнає, що жодна категорія не є абсолютною, тобто не має незамінного характеру. У цьому дана теорія повністю збігається з вимогами діалектичного методу. Цей підхід передбачає заперечення абсолютних (тобто незмінних) категорій, і зокрема перехід від категорії абсолютної або кардинальної корисності до відносної (ордннарної) корисності, що відкриває шлях до кількісного аналізу споживних вартостей. У більш широкому аспекті наголос на кількісних зв'язках в економіці робиться при використанні методу міжгалузевих балансів, або методу «витрата-випуск», уперше розробленому відомим американським економістом В. Леонтьєвим [13, c. 58-59].

3. Ефективність застосування сучасних методів дослідження в економічній науці

Економічна наука в її нинішній методологічній конфігурації існує приблизно 300 років. її початок поклала класична за своїм змістом праця А. Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776), хоча і до її оприлюднення були добре знаними твори видатних попередників “шотландського мудреця”: У. Петті, П. Буагільбера, Ф. Кене та ін. Можна вважати загальновизнаною і точку зору, згідно з якою свого апогею сучасна економічна теорія досягла в 60-ті роки XX ст., а в 70-ті роки, як зазначає відомий англійський учений М. Блауг, вже у повний голос почали говорити про її кризу 1. Симптоматичним було й те, що ініціаторами саме такої позиції стали чи не найвидатніші авторитети економічної науки 70-80-х років XX ст., Нобелівські лауреати В. Леонтьев, К. Ерроу, Дж. Хікс та ін.

Протягом останніх десятиріч економічна теорія не стояла на місці, вона досить швидко і, головне, багатоаспектно розвивалася. Проте не можна не помічати того, що кризові процеси, про які говориться, не подають ознак свого затухання. У даному разі йдеться не про кризу окремих парадигм економічної теорії, як і не про її суто функціональну неспроможність. Дедалі більшою мірою даються взнаки глибокі системні суперечності, що виявляють себе на методологічному рівні - на рівні філософії економічної науки, обґрунтувань базових фундаментальних гіпотез, які визначають загальну логіку сучасних суспільних трансформацій, лише з урахуванням яких можна розраховувати на результативність нормативної функції економічної науки.

У цьому контексті не можна не враховувати й того, що криза економічної теорії - явище, не відсторонене від розвитку всієї системи суспільних наук. Йдеться про те, що в періоди крутих поворотів історії структура і механізми пізнавального процесу в їх системній цілісності застарівають. На їх основі пояснити нові суспільні процеси стає неможливим. Так було завжди в історії людства. Нинішня ситуація особливо ускладнюється багатоаспектністю відповідних трансформацій (які є глибоко суперечливими за своїм змістом, стосуються не тільки загальноцивілізаційних змін, а й прискорення системної глобалізації), переходом від формаційного до постформаційного суспільства, запереченням ролі держави-нації, утвердженням основ трансринкової економіки та ін. У підсумку йдеться про ознаки, що характеризують завершення розбудованої на принципах Великої європейської культури епохи Модернізму, і відповідно -про утвердження новітньої логіки постмодернізму, а можливо, і про більш глибокі постцивілізаційні трансформації. “Мені видається, що соціум першої половини XXІ століття за своєю складністю, нестабільністю і водночас відкритістю набагато перевершить все, бачене нами у XX столітті”. Ці слова, висловлені І. Валлерстайном у його добре знаній українському читачеві книзі “Кінець знайомого світу” (2003). На думку видатного американського вченого, така ситуація пояснюється нинішнім станом сучасної світосистеми, яка, досягнувши точки біфуркації, вступила в завершальну стадію свого розпаду і “навряд чи існуватиме через п’ятдесят років” [14, c. 47-48].

Саме ці процеси породжують системні виклики всій сукупності суспільних наук, у тому числі й економічній теорії. Ці виклики стосуються, по суті, всього спектра вихідних методологічних постулатів, на принципах яких будується фундамент економічної теорії, її основні структурні конструкції. Українському науковому загалу не слід займати (як це має місце) відстороненої позиції, робити вигляд, що ці процеси є неістотними, не звертати на них уваги. Будемо принциповими у своїх оцінках: українська економічна наука дедалі більшою мірою відстає від сучасного наукового поступу, консервується у своєму розвиткові. Слід визнати цю небезпечну ситуацію і подолати її. Для цього необхідна відкрита, неупереджена наукова дискусія, в якій не можуть бути “старші” та “молодші” за науковим доробком рецензенти і рецензовані. У К. Поппера, одного з найвидатніших, за моїм переконанням, філософів XX ст., є така ремарка. Він акцентує увагу на тому, що завдання науки - насамперед побачити загадку, проблему, парадокс там, де раніше їх ніхто не помічав. При цьому не слід боятися ризику. Науковий зміст певної теорії є тим багатшим, чим більшою мірою вона ризикованіше і більш відкрита для заперечення з позиції майбутнього досвіду. Якщо теорія не ризикує, підкреслював майстер філософії, то її науковий зміст рівнозначний нулю, а сама вона є метафізичною.

Сучасна економічна теорія широко використовує математичні, графічні і статистичні методи.

Провідними в економічній теорії залишаються теоретичний аналіз виробничих відносин, розкриття змісту законів і категорій економіки. Одночасно зростає значення кількісних методів, зокрема статистичних. Практична діяльність людей в економічній сфері зумовлює управлінський аспект, якого неминуче набуває економічна теорія. Саме цей аспект економічної теорії стимулює вивчення статистичних показників, що характеризують економіку на різних її рівнях. Статистичні матеріали доцільно групувати за тематичними проблемами. Аналіз їх може віддзеркалювати, наприклад, реальні суперечності між певними соціальними групами населення, різними політичними течіями тощо.

Загальні перспективи економічної реформи, комплексність підходів до становлення ринкових відносин, охоплення проблем народного господарства в цілому та його окремих галузей, послідовність та темпи роздержавлення власності, економічний механізм становлення ринкових інфраструктур - всі ці питання можуть досліджуватися за допомогою статистичних методів. Застосування їх доцільне і при розробці окремих напрямів переходу до ринкових відносин, наприклад ціноутворення, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Учені-економісти, вивчаючи матеріали національної статистики тієї чи іншої країни, користуються також виданнями ООН, ОЕСР та ін. Незначні розбіжності між окремими показниками пояснюються тим, що міжнародні організації, як правило, коригують національні дані з метою забезпечення зіставлення їх. Співробітники міжнародних організацій володіють сучасними методами обробки статистичних даних, які поки що не стали надбанням дослідників у більшості країн світу, що часто призводить до перекручених статистичних висновків.

Отже, знання економічної теорії передбачає не тільки володіння методологією аналізу реальних економічних процесів, розуміння сутності економічних законів та категорій, а й уміння знаходити кількісне вираження їх і користуватись точними статистичними методами для управління економікою

Такі основні методи і прийоми організації наукового аналізу і пошуку оптимальних вирішень економічних процесів і явищ[7, c. 25-27].

4. Напрями удосконалення методів дослідження економічної науки

Кожна наука спирається на сукупність методів дослідження, тобто має свою методологію. Для того щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково обґрунтовані методи. Це важлива умова розвитку всіх наук, у тому числі економічної теорії.

Не так давно всезагальним методом наукового пізнання для всіх наук - природничих і суспільних - був метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому загальному зв'язку і взаємозалежності, в стані безперервного розвитку, коли накопичення кількісних змін призводить до зміни якісного стану. Джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей. Необхідність використання методу матеріалістичної діалектики не втрачає сили і сьогодні. Проте слід ураховувати, що метод матеріалістичної діалектики не вичерпує змісту методології економічної теорії. Виникає необхідність використання загальнонаукових методів дослідження, які будуть розглянуті у подальшому викладі.

Сучасна економічна теорія має справу із дуже складними процесами, тому використовує так званий синергетичний підхід у дослідженнях:

1. Акцентує увагу на процесах нестійкої рівноваги та нестабільності економічних систем.

2. Визнає складність та нелінійність соціально-економічної еволюції.

3. Припускає можливість впливу спонтанних змін в економіці на виникнення кризових ситуацій.

4. Аналізує множинність, різноспрямованість та різну якість внутрішніх і зовнішніх факторів, які можуть впливати на соціально-економічний розвиток.

5. Виходить з того, що один і той самий ефект в економічній системі може бути досягнутий під впливом різних імпульсів.

Як відомо, економічні процеси, що відбуваються в різних країнах світу в ті чи інші історичні часи, мають схожі закономірності розвитку. їх вивчення має важливе значення для розуміння того шляху, який має пройти економіка в майбутньому, щоб не повторювати помилки і пройти його найефективніше. Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження. На відміну від історика, економіст намагається, вивчаючи історичні факти господарського життя різних країн і народів, виявити ті процеси, які є закономірними. Абстрагуючись від чогось конкретного, нетипового, незакономірного. Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуються математичні методи і моделі Вони допомагають встановлювати кількісні та якісні залежності в економічних процесах, що приводить до розуміння суті і можливостей їх розвитку, мають дуже важливе значення для програмування економічних процесів. Моделі складаються для мікро- і макрорівня, бувають статичні та динамічні, балансові й оптимізаційні. Для описування економічних процесів застосовуються словесні моделі, для виявлення певних залежностей - графічні моделі, для пояснення функціональних залежностей у вигляді рівнянь — математичні моделі. Всі вони можуть використовуватись одночасно для більш повного наукового пізнання [3, c. 58-59].

Методи дослідження економічних процесів та явищ практично використовують від моменту цієї спеціальної системи знань. Їх визначають як традиційні, базові, основні, спеціальні, логічні. Йдеться про найпоширеніші, ключові моменти, без яких аналітичні дослідження практично неможливі. Існують різні класифікацію логічних методів, і найпоширеніша така: - аналітичний метод - дає змогу пізнати його окремі сторони, процеси, елементи, існуючи зв'язки і факторні взаємодії, дати проміжні оцінки виробничим подіям та роботі окремих підрозділів - деталізація - розкладання підсумкових показників дає змогу побачити серйозні відмінності і різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові. - порівняння — це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякісними предметами або явищами. - балансовий метод ґрунтується на обмеженості, кінцевості величини матеріальних ресурсів і жорстких взаємозв'язках між окремими елементами сукупності, які у зв'язку з цим виникають. У процесі аналізу в цьому курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих відхилень, узгодженість дії факторів. - суть методу елімінування полягає у тому, що, абстрагуючись від взаємовпливу факторів, послідовно розглядається вплив кожного фактора на результативний показник за незмінності інших факторів. - серед статистичних методів, що використовуються в аналізі, чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганням цифрової інформації. - економіко-математичні та інші методи передбачають використання комп'ютерної технології та належних програм. У практиці економічного аналізу дедалі ширше застосування знаходять соціологічні методи дослідження, насамперед анкетний, опитування, співбесіди та ін. [5, c. 35-37]

Не дивлячись на важливість проаналізованих методів вивчення економічних систем, їхню ефективність при оптимальному поєднанні, нині спостерігаємо необхідність подальшого розвитку методології пізнання закономірностей еволюції систем з метою відповіді на нові складні питання і виклики, які ставить третє тисячоліття. При цьому, на наше переконання, саме постіндустріальна парадигма дослідження сучасних економічних систем є тим дороговказом, який дає змогу розкривати внутрішні механізми саморозвитку систем і накреслювати підходи до порівняння систем на порозі третього тисячоліття, в умовах формування постіндустріального. інформаційного суспільства.

Отже, знання економічної теорії передбачає не тільки володіння методологією аналізу реальних економічних процесів, розуміння сутності економічних законів та категорій, а й уміння знаходити кількісне вираження їх і користуватись точними статистичними методами для управління економікою [2, c. 13].

Висновки

Термін «метод» походить від грецького слова methodas, яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), вчення, теорію. У найбільш загальному філософському значенні воно означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно економічної теорії це означав шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення, у теорії діалектики цієї взаємодії.

Система таких прийомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності. Тому вчення про цю систему прийомів, способів пізнання і перетворення світу вивчає наука методологія. Назва «методологія» також походить від грецьких слів «метод» і «логос». Останнє означає «слово», «поняття», «вчення». Органічна єдність матеріалізму і діалектики зумовлює появу діалектико-матеріалістичного методу дослідження економічних форм, або методу матеріалістичної діалектики. Якщо діалектичний матеріалізм - діалектика всієї дійсності (природи, суспільства, мислення), то діалектичний метод виступає гносеологічним і логічним відбиттям всієї діалектики.

Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології тощо), і законів, що відображають явища у динаміці у процесі еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. Її використання називають іще нерівноважним методом, на противагу статистичному, або рівноважному. У політичній економіці має місце також розмежування економічних законів відповідно на закони функціонування і закони розвитку.

Список використаної літератури

1. Блауг М. Методология экономической науки. М., НП “Журнал Вопросы экономики”, 2004, с. 357

2. Гальчинський А. Економічна наука: проблеми методологічного оновлення //Економіка України. - 2007. - № 3. - C. 4-13

3. Єременко В. Економічна наука: проблеми логіки, методології, класифікації //Економіка України. - 2005. - № 12. - C. 52-64

4. Єрохін С. Сучасні методологічні проблеми економічної науки //Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 5. - C. 3-10.

5. Леоненко П., Черепніна О.І. Сучасні економічні системи : навч. посібник. - К. : Знання. 2006.-429 с.

6. Лукінов І. Економічні трансформації (наприкінці XX ст.). - К. : ПАН України Ін-т економіки. 1997. -455 с.

7. Маевский В. Эволюционная теория и макроэкономика Вопросы экономики. -1997. -ХоЗ.- С. 25-30.

8. Малий І. Економічна наука: проблеми усвідомлення методології //Економіка України. - 2006. - № 9. - C. 45-54

9. Онопрієнко В. Інноваційна економіка: методологія, прогнози, реалії: Десята міжнародна науко-во-практична конференція //Вісник Національної академії наук України. - 2005. - № 12. - C. 42-50

10. Світова економіка : підручник / А.С. Філіпенко. О.І. Рогач. О.І. Шнирков та ін. - К. : Либідь. 2000. -582 с.

11. Сунцова О.О. Методологічні та теоретичні засади фінансової науки: ретроспективний аналіз //Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 3. - C. 9- 16

12. Тарасевич В. Про предмет фундаментальної економічної науки Економіка України. - 1998. - № 4. - С 60-67.

13. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. - К. : Знання. 2007. - 670 с

14. Чистилін Д. До питання теорії суспільного розвитку: аспект самоорганізації Економіка України. - 2002. - № 2. - С. 43-49.

15. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. -К. : Логос. 2003. -631 с.

16. Чухно А.А.. Юхименко П.І., Леоненко П. Сучасні економічні теорії: підручник / за ред. А.А. Чухна. - К. : Знання. 2007. - 878 с.

Додатки

Додаток 1. Сучасна система економічних наук

загрузка...
Top