Структура собівартості продукції

1. Характеристика кошторису витрат.

2. Групування витрат за статтями калькуляції.

3. Витрати виробництва та собівартість продукції.

Висновок.

Список використаних джерел.


Вступ

Собівартість — це частина вартості продукту праці, сукупність витрат, витрат у грошовій формі, яка використовується на відновлення спожитих засобів виробництва й оплату праці.

Собівартість продукції (виробів, робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Перелік включених у собівартість поточних витрат визначений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Собівартість товарної продукції характеризує витрати на виробництво продукції.

Собівартість реалізованої продукції характеризує витрати на виробництво і збут, понесені підприємством-виробником.

Собівартість валової продукції включає витрати підприємства протягом планового (звітного) періоду (рік, квартал, місяць) на виробництво і реалізацію продукції, що перебуває на усіх стадіях виробничого циклу (реалізована/товарна продукція, незавершене виробництво). Іншими словами, підсумовуються витрати на виготовлення і збут продукції, уже реалізованої, готової для реалізації та тієї, що ще перебуває на стадіях виробництва.

Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції; б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів.

Спожиті засоби виробництва мають багато видів витрат, а оплата праці поділяється на основну і додаткову. Тому структуру собівартості можна продемонструвати на основі структури калькуляції собівартості одиниці продукції. [1, 230 ]

Розрізняють виробничу собівартість, пов'язану із виробництвом продукції, і повну собівартість, до складу якої, крім виробничої собівартості, входять ще й позавиробничі видатки (головним чином витрати, пов'язані з реалізацією продукції).

Види собівартості

Існує багато видів собівартості. Їх можна класифікувати за місцем здійснення витрат, економічним характером (виробнича і збутова), на момент визначення витрат (планова, фактична).

Залежно від галузі виробництва виокремлюють також специфічні форми собівартості. Наприклад, у сільському господарстві крім індивідуальної собівартості обчислюють також зональну, яка дає можливість правильно визначити спеціалізацію сільськогосподарських зон.

Аналіз собівартості одиниці продукції дає можливість виявити її зміни і напрями зниження.

Зниження собівартості продукції має винятково велике значення для розвитку виробництва. Воно залежить від економії живої та уречевленої праці.

Однак зниження собівартості не завжди є доцільним. Якщо це призводить до погіршення якості продукції, то такий захід є економічно не виправданим.

Наприклад, при виробництві меблів іноді застосовують дешеву тканину для оббивання. Це зменшує собівартість продукції, проте період амортизації цих меблів коротший. Такий шлях зниження собівартості не можна вважати доцільним.

Напрямки використання собівартості:

• оцінка й аналіз планових показників;

• визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;

• оцінка фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і удосконалення виробництва;

• забезпечення планово-економічних і аналітичних розрахунків.[1, 230-231]

1. Характеристика кошторису витрат

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними елементами кошторису витрат є:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

У зазначені елементи кошторису включаються такі види витрат (наводяться в скороченому вигляді):

1. “Матеріальні витрати “

· сировина та матеріали, котрі придбались у сторонніх підприємств та організацій і входять до складу продукції, що виробляється створюючи її основу, або являються необхідними компонентами для виготовлення продукції (робіт, послуг);

· покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг), а також запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, приладів, інвентарю, приборів лабораторного обладнання та інших засобів та предметів труда, котрі не відносять до основних виробничих фондів, знос спецодягу, спецвзуття, інші засоби індивідуального захисту, мило та інші миючі засоби, знешкоджуючі засоби, молоко та лікувально-профілактичне харчування;

· покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати, що підлягають монтажу чи додатковій обробці на даному підприємстві;

· роботи та послуги виробничого характеру, котрі виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, котрі не відносяться до основного виду його діяльності;

До робіт та послуг виробничого характеру відносяться: здійснення окремих операцій по виготовленню продукції, обробка сировини та матеріалів, що використовуються, проведення випробувань з метою визначення якості матеріалів, транспортні послуги сторонніх організацій на перевозу вантажу на території підприємства (переміщення сировини матеріалів інструментів деталей заготовок інших видів вантажу з базового (центрального) складу в цехи (відділи) та доставка готової продукції на склади збереження);

· витрати, пов’язані з використанням природної сировини у розрізі відрахувань на покриття витрат на геологорозвідку та геологопошуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за лісові ресурси та за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, відшкодування у межах нормативу втрат сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для розширення добування мінеральної сировини, а також платежі за використання інших природних ресурсів;

· пальне (зі сторони) ;

· енергія (зі сторони);

· втрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах норм природного зменшення ;

· тара;

· зворотні відходи і цілеспрямованості використання ресурсів (вираховуються).

Вартість матеріальних ресурсів формується, виходячи з цін їх купівлі (без врахування ПДВ), включаючи націнки та комісійні витрати постачальних та зовнішньоторгових організацій, брокерські послуги, витрати на зберігання. [2]

2. ”Витрати на оплату праці” :

· основна та додаткова заробітна плата ;

· витрати на підготовку та перепідготовку кадрів ;

· виплати вихідної допомоги звільненим робітникам.

3. ”Відрахування на соціальні заходи” :

· відрахування на державне (обов’язкове) соціальне страхування, включаючи обов’язкове медичне, також страхування нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, котрі призвели до втрати працездатності;

· відрахування на державне (обов’язкове) пенсійне страхування (Пенсійний фонд);

· відрахування в Фонд надання допомоги безробітним

4. “Амортизація основних фондів та нематеріальних активів”:

· амортизаційні відрахування на основні виробничі фонди;

· амортизаційні відрахування на надані в оренду основні фонди;

· витрати пов’язані із зносом нематеріальних активів

5. “Інші операційні витрати”:

· витрати пов’язані з управлінням виробництвом;

· службові відрядження в межах норм, передбачених законодавством;

· оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов’язаних з забезпеченням виробництва, збереженням та реалізацією продукції, включаючи послуги відносно зміни структури управління приватизованим підприємством, а також передбачених законодавством обов’язкових аудиторських перевірок;

· оплата робіт по сертифікації продукції;

· оплата послуг інших підприємств відносно управління виробництвом, збереженням та реалізацією продукції (робіт, послуг), якщо штатним розкладом підприємства не передбачені відповідні функціональні служби;

· плата за використання та обслуговування технічних засобів управління обчислювальних центрів, вузлів зв’язку, засобів сигналізації;

· оплата вартості ліцензії та інших державних дозволів для ведення господарської діяльності підприємства;

· оплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного управління, передбаченого законодавством;

· витрати на перевезення робітників до місця роботи і назад;

· платежі по обов’язковому страхуванню майна підприємства;

· витрати на оплату відсотків за фінансовими кредитами;

· витрати пов’язані з оплатою послуг комерційних банків;

· витрати на виготовлення і купівлю бланків цінних паперів а також інші витрати пов’язані з емісією цінних паперів;

· витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виготовленої продукції, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але не більше двох процентів вартості цієї продукції;

· витрати на реалізацію продукції;

· нарахування на заробітну плату і авторські винагороди творчим працівникам що перераховуються в фонди творчих спілок України у відповідності до законодавства;

· податки за винятком передбачених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”;

· витрати внаслідок технічного браку, витрати на операції із скляною тарою, виплати на відшкодування збитку завданого здоров’ю робітника в результаті виконання ним трудових обов’язків;

· оплата концесійних платежів за використання природних копалин;

· витрати на оприлюднення річного звіту;

· платежі за викиди та скиди забруднюючих речовин в оточуюче природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах ліміту;

· сума сплачених орендатором відсотків ( винагороди) за використання наданих в оперативну та фінансову оренду основних фондів. [2]

2. Групування витрат за статтями калькуляції

Калькуляція (від лат. сalculatio – рахунок, підрахунок) – це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація).

Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства. [3, 134]

Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:

1) сировину і матеріали;

2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) зворотні відходи (вираховуються);

4) попутну продукцію (вираховується);

5) паливо й енергію на технологічні цілі;

6) основну заробітну плату основних виробничих робітників;

7) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників;

8) відрахування на соціальні заходи;

9) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

10) загальновиробничі витрати;

11) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

12) інші виробничі витрати.

Крім наведених витрат виробничої собівартості при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:

а) адміністративні витрати;

б) витрати на збут;

в) інші операційні витрати.

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідної галузі, питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також поєднуватися кілька типових статей калькуляції в одну або виділятися з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Розрізняють такі види калькуляції:

1) планову, яка визначає середню собівартість на черговий плановий період (рік, квартал) і використовується для встановлення оптових цін, що базуються на прогресивних нормах витрат робочого часу, матеріалів, електроенергії й інших витрат;

2) нормативну, яка є різновидом планової і розраховується на усі види виробів виробничої програми, виходячи з реально досяжних в умовах діяльності підприємства найбільш прогресивних норм і нормативів, можливостей використання найбільш сучасних технологічних процесів, прогресивних видів сировини, матеріалів тощо. Нормативна калькуляція використовується в практиці управління виробництвом як своєрідний еталон, порівняння з яким дає можливість виявити наявні розбіжності між нормативною та плановою калькуляцією і намітити шляхи наближення останньої до цього еталона;

3) звітну, яка складається за фактичними даними бухгалтерського обліку виробничих витрат;

4) кошторисну калькуляцію, що розробляється на заново освоювані види продукції.[4, 175]

Відповідно до методичних рекомендацій щодо формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості в зазначені статті калькуляції включаються такі види витрат (наводиться в скороченому вигляді):

1. Стаття «Сировина та матеріали» включає вартість:

· сировини та основних матеріалів, які входять до складу продукції, що виготовляється, утворюючи її основу, або є необхідними компонентами при виготовленні продукції (робіт, послуг);

· допоміжних матеріалів, що використовуються при виготовленні продукції (робіт, послуг) та для сприяння виробничому процесу, для пакування продукції (якщо пакування відповідно до встановленого технологічного процесу проводиться у процесі виробництва продукції до здавання її на склад готової продукції);

· малоцінних та швидкозношувальних предметів, строк експлуатації яких менший від одного року (або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року), які використовуються в процесі виробництва продукції.

2. Стаття «Купівельні комплектуючі вироби…» включає вартість:

· купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

· робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності.

3. «Зворотні відходи» відбивають вартість зворотних відходів, що відраховується іззагальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.

4. «Попутна продукція» (вираховується) вміщує вартість супутньої продукції, отриманої одночасно з основним (цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і призначається для подальшого перероблення або продажу стороннім підприємствам. [5, 16]

3. Витрати виробництва та собівартість продукції

Існують витрати, що не включаються у виробничу собівартість, але враховуються при формуванні ціни продукції. Це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

а) «Адміністративні витрати» вміщують:

· витрати, пов'язані з управлінням підприємства;

· витрати на службові відрядження в межах, передбачених законодавством;

· витрати на пожежну і сторожову охорону;

· поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного призначення, платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів і інших небезпечних речовин у межах лімітів;

· витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і перепідготовкою кадрів;

· витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

· витрати на сплату відсотків за фінансові кредити, а також відсотків за товарні і комерційні кредити; витрати, пов'язані зі сплатою відсотків за користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг);

· витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків і інших кредитно-фінансових установ;

· податки, відрахування;

б) «Витрати на збут» вміщують витрати на реалізацію продукції, зокрема:

· на компенсацію складських, вантажно-розвантажувальних, перевалочних, пакувальних, транспортних і страхових витрат постачальника, що включаються в ціну продукції відповідно до базису постачання, передбачених угодою сторін;

· на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових і посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду), вартість яких включається в ціну продукції відповідно до базису постачання, передбачених угодою сторін;

· на сплату експортного (вивізного) мита і митних зборів;

· на рекламу і передпродажну підготовку товарів.

в) «Інші витрати операційної діяльності» вміщують (Положення, 2001):

· витрати на наукові дослідження;

· суму безнадійної дебіторської заборгованості;

· собівартість реалізованих виробничих запасів;

· штрафи, пені, недоутримки тощо. [6, 15]

Суму виробничої собівартості й адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат можна умовно назвати повною собівартістю.

5. «Паливо й енергія на технологічні цілі» включає витрати на всі види палива й енергії (як отримані від сторонніх підприємств і організацій, так і виготовлені самим підприємством), безпосередньо використані в технологічному процесі виробництва продукції.

6. «Основна заробітна плата…» включає витрати на виплату основної заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для працівників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції.

7. «Додаткова заробітна плата…» включає витрати на виплату основним робітникам підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад установлених норм, за трудові досягнення і винахідливість, за особливі умови праці. Враховуються доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

8. «Відрахування на соціальні заходи» вміщують відрахування від суми основної і додаткової зарплати за встановленими ставками:

· на обов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням дитини і похованням (2,9%) (Закон, 2002); [7, 45]

· на державне (обов'язкове) страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що викликали втрату працездатності. Страхові тарифи встановлюються в розмірі від 0,2 до 13,8 відсотка залежно від класу професійного ризику виробництва. (Наприклад, підприємства машинобудування належать до 15-го класу небезпеки, і страховий тариф відповідно становить 2,55%; підприємства харчової промисловості мають відповідно 10-й клас і 1,3%);

· на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (у пенсійний фонд), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування (32%);

· на обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (1,9%) (з 1.03.03 р.).

9. «Витрати на утримання і експлуатацію устаткування» вміщують:

· витрати на повне відновлення основних виробничих фондів і капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань;

· суму сплачених орендарем відсотків (винагороди) за використання наданих в оперативну і фінансову оренду основних фондів технологічного призначення;

· витрати на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічне обслуговування устаткування, у тому числі, взятого в тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за винятком його реконструкції і модернізації;

· витрати на утримання цехових транспортних засобів;

· знос малоцінних необоротних матеріальних активів;

· інші витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією устаткування (зарплата допоміжного персоналу, витрати на електроенергію тощо).

10. «Загальновиробничі витрати» вміщують:

· витрати, пов'язані з управлінням цеху;

· витрати на службові відрядження в межах норм, передбачених законодавством;

· амортизаційні відрахування від вартості основних виробничих фондів загальноцехового призначення;

· суму сплачених орендарем відсотків (винагороди) за використання наданих в оперативну і фінансову оренду основних фондів загальновиробничого призначення;

· витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій і організацією виробництва, поліпшенням якості продукції й ін.;

· витрати допоміжного характеру на обслуговування виробничого процесу;

· податки, збори, пов'язані з виробничим процесом;

· комунальні витрати цеху;

· витрати на підготовку і перепідготовку працівників.

11. «Втрати внаслідок технічно неминучого браку» вміщують:

· вартість остаточно забракованої продукції з технологічних причин;

· вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих при налагодженні устаткування, зупинці або простоїв устаткування;

· вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих при транспортуванні на виробництві;

· витрати на усунення технічно неминучого браку.

12. «Інші виробничі витрати» вміщують витрати, пов'язані з випробуванням якості виробів на відповідність установленим стандартам, вимогам нормативної документації.[8, 46]

Отже, ми бачимо, що з переходом України на ринкові відносини змінюється підхід до планування витрат і результатів виробництва. І якщо в умовах планової економіки існували загальні і обов’язкові для всіх норми і нормативи витрат, що дозволяло складати планову калькуляцію і контролювати додержання підприємствами зазначених нормативів, то з переходом до ринкових відносини визначальною рисою повинна стати конкуренція виробників, отже і конкуренція витрат.

Висновок

Становлення ринку нерозривно пов’язане з вирішенням питань вдосконалення планування собівартості продукції, яке, в свою чергу, має привести до формування мобільного гнучкого ринку промислових товарів. З цього випливають висновки:

1. Собівартість продукції відображає економічну ефективність роботи виробничих ланок, її визначення служить засобом контролю за базовим рівнем витрат. Саме планування собівартості продукції дозволяє достовірніше формувати результативні показники діяльності машинобудівних підприємств, правильно визначати стратегію розвитку. Це дає можливість підприємствам успішно функціонувати в ринковій системі господарювання. Необхідність планування собівартості продукції пояснюється тим, що воно є основою ціноутворення, особливо в ринкових умовах, незалежно від методів реалізації цінової політики.

2. Функціонування машинобудівних підприємств у ринковій системі не можливе без належного планування складу витрат. Включення до собівартості відрахувань на соціальні потреби викликано тим, що вони із джерела призначеного забезпечувати потреби підприємства, перетворились на джерело покриття витрат держави на соціальні та інші програми (пенсії, допомоги, інновацію тощо), що значно переобтяжує собівартість продукції.

3. Розроблена методика відмежування суми амортизації основних засобів, які не беруть участі у виробництві. Її визначення через кошторисно-розрахункові базові параметри допомагає встановити економічно обґрунтовану суму амортизаційних відрахувань. [9, 79]

4. Щоб не було викривлень у собівартості продукції, необхідно правильно планувати собівартість одиниці продукції на рівні підприємства. Зокрема, мова йде про віднесення непрямих витрат на певні види продукції. Існує проблема правильності розподілу непрямих витрат на певні види продукції. Тому, враховуючи досвід зарубіжних країн , необхідно створити певну регламентацію для вибору методичних прийомів, які повинні базуватись на таких принципах: а) зрозумілості; б) доречності; в) достовірності; г) безперервності; д) обачності.

5. З метою вибору економічно обґрунтованого методу розподілу непрямих витрат запропонований варіант нормативного методу розподілу загальновиробничих і загальногосподарських витрат для масового типу виробництва. Пропонується нормативний метод розподілу витрат на утримання й експлуатацію устаткування, який базується на подетально-поопераційному нормуванні витрат за елементами. Одним з шляхів вдосконалення розрахунків базових параметрів для розподілу витрат на утримання і експлуатацію устаткування є схема кошторисних ставок, сформована на матрично-векторній основі. Що в кінцевому підсумку, із введенням в калькуляційні розрахунки коефіцієнту машиноємності, дозволяє застосувати принципи нормативного методу та суттєво підвищити обґрунтованість частки вказаних витрат [10, 159]

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже і рівень техніки, технології і організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість його продукції. Тому собівартість є одним з найважливіших показників ефективності виробництва. Вона має тісний зв’язок із ціною. Це виявляється у тому, що собівартість є основою ціни товару і водночас обмежником для виробництва. Слід відзначити і те, що важлива роль у забезпеченні оптимального рівня собівартості продукції належить аналізу, головна мета якого – виявлення можливостей більш раціонального використання виробничих ресурсів, зменшення витрат на виробництво, реалізацію і забезпечення росту прибутку. Аналіз собівартості є важливим інструментом управління затратами.

Список використаних джерел

1. Калькулювання собівартості.- Х.: Фактор, 2006.- 72с.Визначення собівартості і ціноутворення в клінічній медицині.- Дніпропетровськ:2001;

2. Корнієнко, Юлія Юріївна Удосконалення обліку витрат та калькулювання собівартості продукції у комплексних виробництвах: Спец.08.06.04. Автореф. Дис. На здоб. Наук. Ступ. Канд. Економ. Наук.- Луганськ, 2002;

3. Голиков А.П., Казакова Н.А., Шуба О.А. Економіка України: фактори виробництва, галузева структура, розміщення, тенденції розвитку.- Харків: 2005;

4. Гулько Л.Г. Аналіз впливу освоєння нової продукції на виробничі витрати та прибуток підприємства // Стратегія економічного розвитку України. – 2002. - №4 (11). – С. 175 – 182;

5.Класифікація витрат за статтями калькуляції: непрямі та інші // Бухгалтерия. – 2001. – С. 45 – 55;

6. Маковеєв А.П. Собівартість продукції в контексті технологічного розвитку промислового виробництва // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. - №10. – С. 15 – 18;

7.Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 року №47 // Бізнес. – 2002. - №3/1 від 21.01.2002 року. – С. 16-51;

8.Філінков О.М. Розміри підприємств і собівартість продукції // Економіка України. – 2003. - №9. – С. 42 – 46;

9. Юрченко К. Облік витрат та калькулювання собівартості продукції за новими П(С)БО // Вісник КНТЕУ. – 2001. - №1. – С. 79 – 88;

10. Гадзевич О.І. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств: Навчальний посібник. — Луцьк, 1997. — 159с.;

загрузка...
Top