Стратегічні напрямки трансформування пострадянського простору

Вступ.

1. Основні процеси розвитку на пострадянському просторі.

2. Розвиток інтеграції в ЄС та вплив розширення ЄС на Україну.

3. Імовірні напрямки розвитку інтеграції в Україну.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Ефективна зовнішньополітична стратегія сучасної держави має бути, з одного боку, когерентною, несуперечливою і самоузгодженою, а з другого - гнучкою і досить диверсифікованою, тобто мати свою специфіку й особливості регіонального та функціонального характеру. Посилення регіоналізму і взаємозалежності нині фактично набуло характеру загальносвітової тенденції. Національна держава все більшою мірою змушена координувати свою діяльність не тільки зі своїм найближчим оточенням, а й з регіональними групами, союзами і наднаціональними структурами. Відповідно до базових геополітич них постулатів параметри навколишнього середовища - географічні, політичні, економічні та інші - мають визначальний вплив на історичну долю і тенденції розвитку будь-якої країни.

Незважаючи на історичне минуле, європейську національну ідентичність, намагання повернутися до європейського простору, від якого вона була примусово відірвана, Україна приречена на співіснуван ня й тісну взаємодію з країнами і структурами свого найближчого оточення, багато з яких належать до євроазійських та азійських цивілізаційних систем.

Сьогодні інтеграційні об’єднання носять регіональний характер і розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угрупування.

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:

- належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються;

- географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв’язків, що історично склалися;

- наявність спільних економічних та інших проблем, що поставили перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо;

- демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, зазвичай, відбуваються позитивні економічні перетворення (прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та інше;

- появу „ефекту доміно”. Після створення інтеграційного об’єднання країни, що залишаються поза його межами, зустрічаються з певними труднощами, пов’язаними з переорієнтацією економічних зв’язків країн, що входять до угрупування, одна на одну.

1. Основні процеси розвитку на пострадянському просторі

Дуже важливим є не тільки аналіз, а й прогнозування сценаріїв розвитку процесів на пострадянському просторі та участі в них України. Такі спроби робляться у РФ. Варіанти структурування пострадянського економічного простору у найближчій перспективі розглянуто далі послідовно за ступенем зростання ймовірності їх практичної реалізації.

1. Відновлення єдиної держави на кшалт СРСР - найменш імовірний вектор розвитку подій. Не тільки прибалтійські держави, а й Україна та інші держави СНД ні об'єктивно, ні суб'єктивно в цьому не зацікавлені. Приклад останнього Союзу РФ і Білорусі це тільки підтверджує, незважаючи на політичний галас навколо нього.

2. Майже неймовірна реінтеграція України та держав СНД під російською егідою й опікою. Сподівання прихильників такого варіанту на нежиттєздатність і врешті-решт колапс нових суверенних держав, які після цього нібито будуть змушені піти в економічну і політичну залежність від РФ, - скоріш за все, ілюзорні. Це виключено, навіть при тривалих економічних негараздах держав Співдружності, не говорячи вже про ситуацію, коли там з'являються перші ознаки економічного пожвавлення. Хоча в Україні поки мало ознак пожвавлення як суб'єктів господарюювання, так і економіки загалом, повернення її під "руку Москви" малоймовірне.

3. Практично неможлива і реалізація протилежного (вестерніза торського) варіанту розвитку з максимальним дистанціюванням РФ від нових незалежних держав з тим, щоб, по-перше, позбутися матеріальних витрат щодо їхньої підтримки і, по-друге, здобути вигоди від автономності інтеграції у світове господарство. Крім того, прихильники такого підходу демонструють явно завищені сподівання. Ідея преференціальності взаємних відносин нових держав пострадянсь кого простору вже знаходить, а в найближчій перспективі знаходити ме ще помітніше матеріальне втілення. Підписання широкомасштаб ного договору України з РФ - одне з вагомих підтверджень такого висновку.

4. Загальна згода на взаємні преференції в торговельно-економіч них зв'язках і підписання багатьох "інтеграційних" документів не повинні вводити в оману: реально працюють домовленості тільки на двосторонній основі. Навіть єдина багатостороння структура, що функціонує сьогодні - Митний союз - вже зазнає різних випробувань внаслідок розбіжності інтересів окремих учасників. А вимоги економічної доцільності будуть і надалі поступатися тиску з боку сил національного партикуляризму. При цьому розвитку багатосторон ності в СНД не сприяє така об'єктивна обставина, як особливе місце РФ, на яку припадає 70% сукупного економічного потенціалу Співдружності. Тут важко уявити інтеграцію рівноправних і не вельми рівновеликих держав з поступовим звуженням національних суверенітетів, як це відбувається нині в Європейському Союзі, де сформувався механізм прийняття інтеграційних рішень, що мають обов'язковий характер[12, c. 15-17].

5. Найбільш імовірний вектор економічного співробітництва - розвиток двосторонніх відносин. При цьому, звичайно, можна очікувати і різноманітні починання багатостороннього характеру. СНД як угруповання країн ставатиме все менш однорідним, оскільки одні держави відходитимуть від РФ (навіть якщо економічні контакти з нею в короткостроковій перспективі інтенсифікуються), а другі - відчуватимуть потяг до неї, зберігаючи при цьому різноманітні інституціональні форми прив'язки до російського економічного і особливо військово-політичного простору. Однак, якщо виходити не з суб'єктивних міркувань кон'юнктур ного характеру, а з логіки стратегічного розвитку країн пострадянського простору, то можна прогнозувати безперспективність намагань РФ повернути на цьому просторі своє домінуюче положення. Вектори розвитку зовнішньополітичних орієнтацій нових державних утворень спрямовані у протилежний від Росії бік. Це об'єктивна реальність, що не залежить від суб'єктивних інтересів політичних лідерів пострадянських держав. Її змістом є геополітичні та економічні чинники.

У нинішній ситуації, коли пострадянський простір на очах змінює свою геополітичну конфігурацію, Україні необхідно адекватно, з урахуванням власних інтересів, реагувати на ці процеси.

Багато експертів цілком слушно оцінюють рівень і характер міждержавних відносин між Україною і Російською Федерацією як невідповідні реальному потенціалу обох країн. Причому ця оцінка стосується вельми широкого спектра, що становить зміст всієї сукупної системи політичного, економічного і соціокультурного життя. Між тим, такі об'єктивні фактори, як історія, економіка, соціальна стратифікація і культура двох суспільств, що визначають специфіку розвитку України і РФ, повинні були б істотно впливати на їх зближення й активну міждержавну взаємодію. До об'єктивної низки факторів, що зближують Україну і РФ як суб'єктів міждержавних відносин, слід віднести також загальний українсько-російсь кий кордон (2250 км), високий рівень кооперації у всіх галузях ВПК, а також значну взаємозумовленість транспортно-комунікацій них зв'язків[7, c. 42-44].

2. Розвиток інтеграції в ЄС та вплив розширення ЄС на Україну

Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія, Кіпр і Мальта з 2004 року стали рівноправними членами ЄС. Територія ЄС збільшиться майже на чверть, а населення - на одну п'яту. 75 мільйонів чоловік приєднаються до 375 мільйонів нинішніх жителів Євросоюзу, перетворюючи його в найбільший у світі торговельний блок. У квітні 2003 року 10 нових країн підписали Угода про вступ до ЄС. Угоду про розширення ЄС повинні ратифікувати парламенти всіх 15 країн, що входять до ЄС [ 2, c. 12]. Позиція східноєвропейських країн у відношенні війни в Іраку може ускладнити ратифікацію. Населення всіх країн-кандидатів в основному підтримує вступ у ЄС, однак в Естонії і Латвії рівень підтримки коливається на рівні близько 50% [4, c. 11].

Виникнуть проблеми і політичного характеру. Коли до складу Євросоюзу буде входити вже 27 членів, то процедура прийняття рішень, використовувана в ньому, може дуже ускладнитися. Оскільки для прийняття рішень із ключових питань, таких як оподаткування, бюджет й основні права, а також в інших галузях потрібна одностайність всіх членів Євросоюзу, то за існуючої неоднорідності їхніх економік це означає, що спільний знаменник для прийняття рішень в Євросоюзі ставатиме дедалі меншим. Збільшиться ймовірність виникнення коаліцій країн-учасників, створених для блокування прийняття певних рішень. Але в умовах зростаючої неоднорідності Союзу-27 буде потрібна ще гнучкіша інституційна структура. Потрібно змінити структурний та регіональний фонди Євросоюзу до того, як відбудеться розширення на Схід, оскільки після цієї події новоприйняті східноєвропейські країни зможуть утворювати коаліційну меншість, що блокує прийняття певних рішень. Політика в галузі сільського господарства має бути переорієнтована таким чином, щоб замість субсидій, регулюючих ціни, виділялися субсидії, які б збільшували прибутки, отримувані у вигляді соціальних виплат, причому ці виплати повинні перетворюватися в національні боргові зобов'язання, а не в боргові зобов'язання Євросоюзу.

Самостійні національні держави Європи під час укладення договору про об'єднану Європу вже передали наднаціональному союзному органу з прийняття рішень ряд важливих питань, що стосуються їхнього суверенітету. Якщо цій передачі підлягатиме ще більше питань, що стосуються національного суверенітету, то проблема "дефіциту демократії" в Євросоюзі буде вирішена, а Європарламент отримає більше повноважень для визначення політики Євросоюзу[4, c. 8-9].

Розширення ЄС підвищить внутрішню різнорідність ЄС і фінансовий тиск на найбільш розвинуті країни, що сповільнить розвиток Європи і послабить її позиції в конкуренції зі США, і підсилить внутрішньоєвропейські розбіжності, створивши погрозу внутрішньої фрагментації ЄС. Передвістя цього - Берлусконі, який прийшов до влади під гаслом пріоритетного розвитку півдня Італії, а не найбільш слабких членів ЄС. Розширений ЄС стане набагато біднішим: середній доход на душу населення в країнах, що приєднуються, складає усього 40% від існуючого у Союзі рівня. Сукупний ВВП нових членів єдиної Європи складає тільки 5% від сукупного ВВП "старих" членів ЄС. По оцінках Еврокомісії, за найближчі 10 років ВВП західноєвропейських країн може вирости лише на 0,5%. При цьому основне значення для економічного росту буде мати не стільки торгівля, скільки міграція й умови конкуренції [3, c. 54]. Також не виключається можливість того, що введення євро в менш благополучних країнах Східної Європи приведе до дестабілізації валюти. Одна із серйозних проблем - європейська аграрна політика, що обходиться занадто дорого. Нідерланди наполягають на реформах, оскільки, у противному випадку, незабаром прийдеться вливати гігантські суми в сільськогосподарські підприємства, насамперед, у Польщі, що вкрай нерентабельні.

Крім того, розширення вимагає значних фінансових уливань. Сума в 40 мільярдів євро (37,6 мільярда доларів), яку буде виділено на реорганізацію економіки нових членів ЄС із 2004-го до 2006 року, на перший погляд здається досить великою. Але якщо обчислити відношення виділеної суми до сукупного ВВП, тоді виявиться, що реконструкція Європи обійшлася б США в 1,5 відсотка національного ВВП на той період, а ЄС збирається обмежитися 0,08 відсотка свого ВВП. Виділяючи зі свого бюджету 40 мільярдів євро на своїх нових членів, ЄС розраховує поповнити скарбницю за рахунок їх же членських внесків, які становять 15 мільярдів євро.

Однак Західна Європа йде на приєднання "десятки" охоче. Для бізнесу це насамперед гарантія повернення вже вкладених у центральноєвропейський регіон інвестицій та можливість повною мірою використовувати дешеву робочу силу з Центрально-Східної Європи. Та основні дивіденди Західна Європа отримає у військово-політичній площині. Доленосний для Європи самміт 1999 року в Ніцці, де було оголошено намір прийняти до ЄС нових членів, мав ще одну історичну декларацію - про створення європейських сил швидкого реагування [8, c.23]. Цілком можливо, що прийняття нових членів до ЄС із позиції Західної Європи є геополітичним проектом, що має на меті створення нового потужного та незалежного від США військово-політичного блоку.

Якщо розглядати переваги та втрати окремих країн, зокрема України, від інтеграції з ЄС у фінансовому аспекті, то слід зазначити, що вони залежать перш за все від економічної політики та юридичної системи країн, а також від здатності підприємств протистояти конкурентному тиску в рамках ЄС, який є позитивним фактором вирівнювання економічного розвитку його членів. Детально прораховувати усі витрати та надходження неможливо, проте усі надходження можна чітко розділити на прямі та непрямі. До прямих можна віднести зростання можливостей доступу до ринку, приплив капіталу, прямі трансферти фінансових ресурсів з Євросоюзу, а до непрямих - поліпшення перерозподілу факторів виробництва, підвищення ефективності економічних процесів, економію фінансових ресурсів внаслідок послаблення бар'єрів в операціях з країнами ЄС[7, c. 39-41].

3. Імовірні напрямки розвитку інтеграції в Україну

Україна на даний момент стоїть перед вибором вектора інтеграції. Можна визнати, що її амбіційні плани з приводу вступу в ЄС не виправдалися. Зараз Україна упустила свій шанс увійти разом з 10 іншими країнами до складу ЄС. Очевидно, що ще такий шанс представиться не швидко і напевно не буде носити такий масовий характер. Тому, Україна почала розглядати інші можливості інтеграції. Була також зроблена спроба зініціювати власне інтеграційне об'єднання, але через відсутність багатобічного економічного підґрунтя і наявності багатьох внутрішніх проблем у кожній країні-члені об'єднання цю спробу можна вважати також провальною. Ці невдачі змушують Україну шукати інші напрямки інтеграції.

На даний момент широко обговорюємо питання можливості інтеграції України, Росії, Казахстану і Білорусії в ЄЕП. Наявність багатьох економічних зв'язків, географічна близькість, культурна єдність і багато чого іншого створює передумови для успішної інтеграції. Однак таке об'єднання приведе до часткової втрати суверенітету України і може негативно позначитися на її відносинах з ЄС.

Головне - не стільки географічна або договірна приналежність до тих чи інших угруповань чи об'єднань, скільки проблема визначення резервів власної конкурентоспроможності, проблема довгострокового стратегічного бачення "ніші" країни у світовому економічному просторі, проблема наявності політичної волі в державної еліти.

Саме конкурентоспроможність країни - ключ до багатьох дверей. І це поняття стосується не тільки конкурентоспроможності компаній чи наявності конкурентоспроможної ніші, а й глибини структурних реформ в економіці і якості політичних процесів. Саме тут лежать усі найважливіші передумови приєднання до того чи іншого економічного блоку. За слабкої конкурентоспроможності відносини з будь-яким стратегічним партнером - чи то з ЄС, чи то з Росією - не стануть взаємовигідними, а будуть для України відносинами підлеглості. Зближення економічних та політичних систем різного рівня неминуче призведе до використання сильнішим партнером різноманітних ресурсів й активів слабкішого[1, c. 226-229].

На мою думку, перш ніж задумуватися про питання інтеграції і про вибір напрямку інтеграції, варто визначитися, які наша країна має переваги, що дозволили б їй займати не останнє місце в об'єднанні, що давало би можливість контролю і керування.

Це вимагає рішення багатьох проблем у внутрішній політиці України. Попри все потрібна гармонізація законодавства та зміцнення принципу верховенства закону, що є запорукою життєздатності фінансової зокрема та всієї економічної системи в цілому. Хоча законодавче поле досить розвинене, а закони багато в чому хороші, вони дуже часто не виконуються, а якщо й працюють, то не в інтересах істини, а в інтересах влади. До того ж реальне верховенство закону - все ще бажана мета. А саме воно є наріжним каменем конкурентоспроможності країни.

Щоб уникнути цього, потрібна інтеграція у світові й, зокрема, у європейські фінансові ринки. Для цього портібна наявність прозорого та кредитоспроможного фінансового сектора, що міг би надавати послуги та ресурси належного рівня і в належних обсягах реальному сектору економіки.

Крім того, банківська система поки що неспроможна мобілізувати істотні ресурси для довгострокового фінансування модернізації виробничих активів, не кажучи вже про підтримку інноваційної моделі розвитку та венчурного підприємництва.

Також треба розвивати внутрішній ринок капіталу. Але, нажаль, у власників великих фінансово-промислових груп замість визначення довгострокової стратегії виживання і розвитку своїх компаній за умов вільної конкуренції на порядку денному часто стоять питання досягнення одномоментних політичних інтересів і прагнення до консервування монопольних позицій[7, c. 48].

Я поділяє думку, що Україна за час своєї незалежності зробила чимало помилок у розвитку інтеграційних об'єднань. Насамперед, це виражається у відсутності прагнення використовувати всі ті переваги, що одержує Україна від різних видів угод. Зокрема це стосується Угоди про торгівлю і співробітництво, що була підписана між ЄС і Україною ще на зорі незалежності останньої, але дотепер не використовується повною мірою. Іншим прикладом може служити повільність Верховної Ради в ратифікації документів, настільки необхідних для просування процесу інтеграції.

Основною же причиною невдач практично всіх планів інтеграційних об'єднань автор вважає те, що в Україні процес інтеграції відбувається "з верху вниз", а не навпаки. З першого розділу курсової роботи можна зрозуміти, що інтеграції ставати тільки тоді успішною, коли її двигунами виступають саме фірми. Тоді в інтеграції зацікавлені всі шари населення, а не тільки політична верхівка, що використовує питання об'єднання тільки як політичні ігри в рішенні питання зовнішньої політики і на виборах.

Можна зробити висновок, що на даний момент Україна усвідомлює, що без розвитку міжнародних економічних інтеграційних процесів вона не зможе поліпшити свої економічні показники і тому робить спроби вступити у світові об'єднання. Однак, нажаль, треба констатувати той факт, що особливих успіхів Україна поки не досягла й існує дуже багато труднощів, що постають на цьому шляху[10, c. 42-44].


Висновки

Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.

Більшість інтеграційних об’єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:

- Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використання інших переваг на основі теорій економіки масштабу.

- Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угрупування дають змогу створити більш стабільне і передбачливе середовище для взаємної торгівлі, мають можливість переговорної позиції країн в рамках багатосторонніх торгових переговорів у СОТ.

- Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об’єднання.

- Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об’єднання дуже часто розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок.

- Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угрупувань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної і політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.

- Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого регулювання – усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб’єктам, розкріпачення конкуренції.

Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на мікрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.

Україна теж не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов’язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.


Список використаної літератури

1.Баштанник В. Політико-тансформаційна складова зовнішньої політики національної держави в системі євроатлантичної інтеграції/ В. Баштанник //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 2. - C. 224-236.

2. Глинкина С.П. Центрально-восточная Европа на пути в Евросоюз //Новая и новейшая история. - 2007. - № 3. - C. 46-65

3. Гончар М. Енергетична інтеграція України в ЄС: перспективи, проблеми, шляхи подолання //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 5. - C. 52-54

4. Друзенко Г. Європейська інтеграція України: оцінка в загальноєвропейському контексті //Парламент. - 2005. - № 8. - C. 2-11

5. Касич А. О.

Інтеграційні завдання України в умовах трансформації моделі розвитку глобальної економіки/ А. О. Касич //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 7. - C. 78 - 86.

6. Курс європейської інтеграції обрали самі українці //Політика і час. - 2007. - № 7. - C. 6-7

7. Лондар С. Входження України у світовий економічний простір та трансформація фінансових визначень //Фінанси України. - 2006. - № 5. - С.39-49.

8. Невідома Н. Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України/ Ніна Невідома //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 1. - C. 21й-22

9. Нижник Н. Євроінтеграція України в умовах ймовірного розвитку системи колективної безпеки //Україна-НАТО. - 2004. - № 4. - C. 19-28

10. Радецький В. Європейська та євроатлантична інтеграція України як важливий фактор національної безпеки держави //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 5. - C. 42-44

11. Рябінін Є. Процеси інтеграції у XX столітті: основні концепціїї їх вивчення //Політичний менеджмент. - 2006. - № 5. - C. 122-130

12. Стан і перспективи європейської інтеграції України: позиції представників влади //Національна безпека і оборона. - 2007. - № 2. - C. 13-29

13. Шкурат І. Євроатлантична інтеграція: зовнішньополітичні аспекти/ Іван Шкурат //Україна-НАТО. - 2004. - № 3 . - C. 78-84

загрузка...
Top