Специфічні категорії економічного аналізу: фактори, ресурси, причини резерви

Вступ.

1. Наукові основи теорії економічного аналізу. Класифікація факторів та резервів.

2. Факторні моделі економічного аналізу.

3. Класифікація і характеристика видів економічного аналізу.

4. Мета і задачі перспективного, поточного, оперативного і ситуаційного аналізу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Мета економічного аналізу - сприяння виконанню планів підприємств і їх підрозділів, а також інших господарських формувань, сприяння дальшому розвитку і поліпшенню економічної роботи завдяки підготовці проектів оптимальних управлінських рішень.

Основними завданнями економічного аналізу є:

- об'єктивна оцінка роботи підприємства і його підрозділів через порівняння результатів з витратами;

- виявлення впливу відповідних факторів на показники, які аналізуються, і вивчення причинних зв'язків;

- пошук наявних резервів підвищення ефективності виробництва;

- опрацювання конкретних заходів щодо використання виявлених резервів та здійснення контролю за їх виконанням;

- узагальнення результатів аналізу для прийняття раціональних управлінських рішень.

Ці основні завдання економічного аналізу забезпечують за їх комплексного вирішення досягнення кінцевих результатів - виконання планів, поліпшення й удосконалення економічної роботи і відповідно дальшого розвитку підприємств.

Ефективне використання кожного з виробничих ресурсів вимагає наявності певної кількості інших. Разом з тим при незмінному обсязі виробництва і технології можливо замінити деяку кількість одного ресурсу на певну кількість іншого. Однак така заміна може відбуватися в обмеженому інтервалі. Можливість зміни співвідношення ресурсів при виробництві суттєво зростає в довготерміновому періоді. У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії мають форму факторів (чинників). Фактор — це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор — це причина, яка впливає на певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв'язків, а отже, факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких — важливе завдання економічного аналізу. Фактори класифікують згідно з певними ознаками. Відповідно до простих елементів праці розрізняють трудові і матеріальні фактори. Останні складаються із сировинних, енергетичних, водних, факторів основних засобів тощо. За місцем дії фактори можуть бути внутрішньогосподарські, галузеві, регіональні, народногосподарські. Розрізняють також фактори кількісні і якісні, інтенсивні та екстенсивні, об'єктивні й суб'єктивні, загальні (комплексні) і поодинокі (специфічні), основні та другорядні тощо.


1. Наукові основи теорії економічного аналізу. Класифікація факторів та резервів

Практична діяльність людини є основою пізнання навколишньої дійсності. При цьому здійснюється два взаємозалежних процеси:

• пошук і визначення предметів або явищ, що представляють інтерес для людини;

• з'єднання знайдених предметів з урахуванням визначених явищ у нові сполучення.

Перераховані процеси здійснюються людиною за допомогою спостережень або проведення експериментів. їхнім результатом є установлені факти, при вивченні яких накопичуються знання.

Осмислювання фактів починається з їхнього аналізу.

Аналіз — це метод дослідження, що полягає в уявному розчленовуванні цілого на складові частини, вивченні властивостей виділених частин і зв'язків між ними.

Як видно з визначення, аналіз веде до абстракцій і не дозволяє повною мірою охарактеризувати предмети, факти, явища. Тому розчленований предмет необхідно відновити. Це досягається за допомогою синтезу.

Синтез — це метод дослідження, що полягає в об'єднанні складових частин у єдине ціле і вивченні його нових властивостей.

Тільки в єдності аналізу і синтезу можна пізнати предмети, факти і явища.

Перехід від аналізу фактів до синтезу здійснюється за допомогою таких методів як індукція і дедукція.

Індукція — це метод дослідження, що дозволяє здійснити перехід від знання окремих фактів до знання загальних властивостей чи закономірностей.

Дедукція — це метод дослідження, що дозволяє здійснювати рух думки від загального до частки.

Індукція і дедукція — взаємодоповнюючі методи пізнання навколишнього світу.

Логічно організована система знань у певній області формується в науку.

Наука — це безупинно прогресуюча система знань об'єктивних законів природи, суспільства, мислення, одержуваних і перетворюваних у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті спеціальної діяльності людей.

Розвиток науки йде від збору фактів, їхнього вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття закономірностей до зв'язаної, логічно стрункої системи наукових знань, що дозволяє пояснити уже відомі факти і прогнозувати нові.

Факти систематизують за допомогою найпростіших абстракцій — понять.

Найбільш широкі чи ємні поняття називають категоріями.

Важливою формою розвитку знань є принципи (постулати), аксіоми.

Наука містить у собі також методи досліджень — це весь, відомий у даний час математичний апарат, що може бути використаний при вивченні предметів, або фактів і явищ.

Специфічна риса, властива винятково науці як формі знання і яка виділяє її з інших форм, полягає в тому, що наука існує у вигляді системи теоретичних знань.

Найбільш досконалою формою наукового знання є теорія[6, c. 25-27].

Теорія — це система знань, що описує і пояснює сукупність явищ деякої області дійсності і що зводить відкриті в цій області закони до єдиної об'єднуючої основи.

Теоретичні знання містять у собі не тільки встановлені, доведені, підтверджені практикою закони науки, але і різні емпіричні узагальнення, фактичні і теоретичні гіпотези, що ще не набули визнання як об'єктивні істини, але поки і не є спростованими.

Гіпотеза — це науково обґрунтоване припущення, висунуте для пояснення якого-небудь явища, процесу, які після перевірки можуть виявитися правдивими чи помилковими.

Гіпотези, що набувають високого ступеня підтвердження і не суперечать раніше встановленим законам, можуть включатися до складу тієї чи іншої теорії. Дуже часто підтверджена гіпотеза стає законом.

Теорія являє собою найбільш строгу і перевірену частину теоретичних знань. За своєю логічною формою вона виступає як система висловлювань (законів), пов'язаних між собою певними логічними відношеннями. До цих відношень належать, насамперед, відносини еквівалентності і виводимості висловлювань. Висловлювання, що утворюють теорію, повинні бути достовірними, доведеними, об'єктивно правдивими.

Основне достоїнство теорії полягає в тому, що більшість утворюючих її висловлювань може бути виведеною з основних, вихідних пропозицій чисто логічним шляхом на підставі чітких логічних або математичних правил.

Висловлювання або пропозиції, одержані за допомогою такого виводу, називаються слідствами теорії. Слідства можуть бути як законами даної теорії, так і емпіричними твердженнями, що описують певні події, ситуації або процеси.

Ті пропозиції, з яких виводяться слідства, називають постулатами, принципами чи аксіомами.»

Закони, як найбільш істотні твердження теорії, виконують наступні пізнавальні функції:

1. Відбивають найбільш стійкі, необхідні і загальні зв'язки усередині досліджуваних теорій.

2. Дозволяють пояснити уже відомі і прогнозувати нові явища на основі математичних розрахунків і логічних умовиводів, не звертаючись на початковому етапі до експериментів і спостережень.

3. Накладають певні обмеження на свою предметну область.

4. Виконують функції заборони, систематизації і регулювання процедур дослідження.

Кожний учений може підходити до своєї проблеми творчо, але ця творчість регламентується у певних границях законами теорії і регулюється ними. Якщо наукова творчість не підкоряється встановленим правилам, потрібно створювати нову теорію[9, c. 18-19].

Важливим моментом при розробці нової теорії є те, що вона в більшості випадків спирається на результати, отримані на емпіричному рівні. У теорії ці результати упорядковуються, приводяться до стрункої системи, об'єднаної загальною ідеєю і синтезуючим принципом.

У складі теорії ідея виступає як вихідна думка, центральне положення, що поєднує поняття і судження, що входять в теорію, в цілісну систему. В ідеї відбивається фундаментальна закономірність, що лежить в основі теорії. Ідея — не тільки основа теорії, але і її границя. Різним ідеям відповідають різні теорії.

Синтезуючий принцип стосовно ідеї виступає як її перше і саме абстрактне визначення. Однак він не вичерпує всього змісту ідеї, так само як і не всяка ідея розкривається в принципах і якщо в основі теорії завжди лежить одна ідея, то принципів, що виражають її, може бути кілька.

Вимоги до теорії:

· Адекватність об'єкту, процесу або явищу, що описуються.

· Повнота опису певної області знань.

· З'ясовність взаємозв'язків між окремими компонентами.

· Внутрішня несуперечність.

Усе викладене вище стало науковими основами розробки теорії економічного аналізу.

Класифікації факторів і резервів виробництва в теорії економічного аналізу завжди приділялося багато уваги, проте й досі на це питання немає однозначної відповіді.

Розгляньмо такі визначення:

Фактори - це рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві.

Причини - умови здійснення окремих явищ, які більш глибоко, ніж фактори, розкривають зміни рівня ресурсів і їхнього складу, а також показників роботи; вони деталізують вплив факторів.

Резерви - це невикористані можливості підвищення ефективності виробництва за рахунок поліпшення використання ресурсів унаслідок запровадження певних заходів. Пошук резервів потребує впровадження досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, організаційно-технічних заходів, активного роздержавлення і приватизації, забезпечення конкурентоспроможності колективів і підприємств[10, c. 21-22].

На результати діяльності підприємств впливають численні та різноманітні фактори.

Для точнішого виявлення ролі окремих факторів необхідно згрупувати їх за відповідними ознаками. Класифікація в будь-якому дослідженні має суттєве значення. Вона допомагає глибше розкрити зміст процесів чи явищ, їхні внутрішні зв'язки і залежності, визначити тенденцію розвитку процесів чи явищ.

В економічній літературі фактори виробництва групуються за різними ознаками.

Принципи групування факторів, які рекомендуються в літературі, мають ряд суттєвих недоліків: вони або не охоплюють усіх факторів, або допускають їх повторюваність у різних групах. Іноді під час групування порушується принцип економічної однорідності, мають місце то надмірне дроблення, то звуження або спрощення. Надмірна диференціація факторів навряд чи є доцільною, оскільки це часто призводить до додаткових труднощів у плануванні, обліку й аналізі. Недоцільним є й надмірне укрупнення факторів, бо воно може перешкоджати пошуку та аналізу резервів.

Однією з найбільш вдалих класифікацій факторів виробництва є майже традиційна їх класифікація.

Слід зазначити, що різні фактори відіграють різну роль і мають різне значення для підвищення ефективності виробництва. Це визнають усі автори, але єдиного підходу до цієї проблеми в літературі з економіки нема.

Звичайно, кожний автор на перший план висуває той фактор чи групу факторів, які він вибрав об'єктом свого дослідження, і оцінює їхню роль і значення в загальному обсязі виробництва значною мірою суб'єктивно, без достатнього врахування їх об'єктивних зв'язків і взаємозалежностей.

Зрозуміло, що роль і значення окремих факторів не залишаються постійними. Вони змінюються залежно від різних економічних і конкретно-історичних умов розвитку суспільного виробництва.

Розвиток ринкових відносин змінює суть та співвідношення різних факторів. Усе це має знайти відображення в теорії і практиці перебудови нашого суспільства, у методиці обліку та аналізу виробництва. Велику роль у цьому відіграватимуть математичні методи економічного аналізу.

З метою логічного впорядкування й систематизації всієї роботи щодо пошуку наявних резервів підвищення ефективності виробництва доцільно їх класифікувати в економічному аналізі за ознаками[4, c. 17-18].


2. Факторні моделі економічного аналізу

Підприємство відноситься до класу факторних систем, тому що його діяльність характеризується кінцевим числом показників (факторів). Показники є взаємозалежними між собою аналітичними виразами, формулами, математичними моделями. Математичні моделі, як правило, представлені синтетичним показником (функцією) і факторами (аргументами), що формують цей показник.

Зміну факторів і визначення їхнього впливу на синтетичний показник називають моделюванням.

Моделювання кінцевих факторних систем при аналізі техніко-економічних показників господарської діяльності здійснюється евристичним шляхом (на підставі досвіду й інтуїції), що найчастіше виконується на практиці, і за допомогою різного роду формалізацій (зокрема математичної формалізації).

При математичній формалізації розрізняють детерміноване і стохастичне моделювання.

Екстремальні факторні моделі, у яких цільова функція й обмеження представлені лінійними виразами, зважуються методами лінійного програмування. Основним і універсальним методом лінійного програмування є симплекс-метод.

У деяких лінійних задачах перемінні Xt можуть приймати тільки цілочисленні значення. Такі задачі зважуються за допомогою методів цілочисленного програмування.

Математичні моделі, у яких функції чи обмеження цілком чи частково не є лінійними, досліджуються за допомогою нелінійного програмування.

У ряді випадків задачі мають велику розмірність і їхнє рішення вимагає складних обчислювальних дій. Вирішити даний клас задач можна за допомогою блокового програмування. При цьому задачу розбивають на ряд часткових задач меншої розмірності.

Оптимізацію багатокрокових процесів, у яких рішення знаходиться поступово (по кроках, по етапах), здійснюють за допомогою динамічного програмування.

При стохастичному моделюванні виробничо-господарської діяльності підприємств також можна виділити найбільш часто використовувані факторні моделі:

· Закони розподілу випадкових значень параметрів стану виробничих систем.

· Парні і множинні кореляційно-регресивні залежності між техніко-економічними показниками.

· Моделі теорії масового обслуговування.

· Моделі теорії ігор.

· Імітаційні моделі.

В даний час розроблено досить великий арсенал математичних засобів, що використовуються для рішення стохастичних моделей. У найбільш простих задачах рішення знаходять за допомогою класичних математичних методів, наприклад, диференціального чи інтегрального числення. Однак при збільшенні числа перемінних і появі дискретних функцій ці методи є незастосовними. Рішенням екстремальних задач некласичного типу займається оптимальне програмування[6, c. 42-44].


3. Класифікація і характеристика видів економічного аналізу

При дослідженні різних аспектів виробничо-господарської діяльності на різних рівнях використовуються специфічні прийоми і методи. Розробка типових розрахункових принципів у теорії економічного аналізу базується на класифікації видів економічного аналізу за певними ознаками.

Основними класифікаційними ознаками є: масштаби управління, а також відношення економічного аналізу до об'єкта, предмета і часових інтервалів.

На результативність комплексного економічного аналізу істотний вплив справляють рівні і масштаби управління господарською діяльністю. Для відображення їхньої специфіки виділяються наступні види аналізу:

· внутрішньогосподарський — включає аналіз роботи підприємства, цеху, ділянки, бригади, конкретного виконавця;

· галузевий — вивчає виробничо-господарську діяльність галузі чи підгалузі;

· регіональний — досліджується ефективність функціонування комплексу галузей, що знаходяться в одному регіоні;

· народногосподарський — вивчає ефективність функціонування народного господарства всієї країни.

Ринкова економіка визначає диференціацію економічного аналізу на внутрішній управлінський і зовнішній фінансовий.

Для проведення внутрішнього економічного аналізу використовується поточна інформація про усю виробничо-господарську діяльність протягом аналізованого періоду, а для вивчення динаміки показників — мінімум за п'ять років.

Зовнішній фінансовий аналіз на всіх рівнях проводиться за формами річної звітності.

Економічний аналіз у чистому вигляді здійснити практично неможливо. Це пов'язано з тим, що при виникненні відхилень пошук резервів підвищення ефективності виробництва здійснюється по конкретних видах ресурсів: засоби праці, предмети праці, фінанси, персонал. У цьому зв'язку, у теорії економічного аналізу виділяються в самостійні напрямки: техніко-економічний, соціально-економічний, еколого-економічний і економіко-правовий види аналізу.

Для забезпечення гнучкого управління виробничими системами використовується принцип поетапної багаторівневої деталізації функцій управління. У зв'язку з тим, що економічний аналіз тісно пов'язаний з цими функціями (із плануванням, організацією, обліком, контролем і регулюванням), на кожнім рівні проводиться ситуаційний, оперативний, поточний і перспективний аналіз[3, c. 23-25].

4. Мета і задачі перспективного, поточного, оперативного і ситуаційного аналізу

Як видно зі схеми, за часовими інтервалами економічний аналіз поділяється на перспективний, поточний, оперативний і ситуаційний.

Перспективний (прогнозний) аналіз — це аналіз результатів виробничо-господарської діяльності підприємства з метою визначення їхніх можливих значень у майбутньому.

Результати перспективного аналізу використовуються для забезпечення керуючої підсистеми вихідною інформацією для рішення задач стратегічного управління.

Головне в перспективному аналізі — визнання факту наступності і виявлення причинно-наслідкових зв'язків, що у майбутньому будуть обумовлювати формування результативних показників управління господарською діяльністю підприємства.

Методи перспективного аналізу — моделювання, кореляційно-регресійний аналіз, екстраполяція, тимчасові ряди, аналогії, експертні оцінки, апроксимація й ін.

Перспективний аналіз не має строго регламенту (періодичності виконання в часі); він може здійснюватися на будь-якому рівні управління.

Досліджувані питання — природні ресурси, трудові ресурси, технічна політика, форми громадської організації, транспортні умови, попит на продукцію, ціни, можливості підприємства з виробництва продукції, можливості постачальників сировини, конкуренти, життєвий цикл продукції, загальні соціально-економічні умови.

Основні очікувані результати — обсяги виробленої продукції, витрати на виробництво продукції, прибуток, рентабельність, показники фінансового стану в майбутньому.

Вихідна інформація — результати роботи підприємства в минулі періоди і в даний час; науково-технічний прогрес в області техніки і технології; зовнішньоекономічна політика держави; світові тенденції розвитку; законодавча база держави; зовнішньоекономічна діяльність.

Поточний аналіз є ретроспективним аналізом результатів здійсненої виробничо-господарської діяльності підприємства. Проводиться, як правило, за рівнями управління (місяць, квартал, рік) на базі офіційної звітності, а також даних управлінського і бухгалтерського обліку.

Основна мета поточного аналізу — об'єктивна оцінка результатів виробничо-господарської діяльності підприємства за минулі періоди, виявлення відхилень фактичних показників від планових значень і причин, що викликали ці відхилення. Причини — це невикористані резерви підвищення ефективності виробництва.

Зміст поточного аналізу — оцінка господарської діяльності, шляхи її поліпшення, що рекомендуються, і їх економічна оцінка.

Результати поточного аналізу представляються у вигляді пояснювальної записки до місячного, квартального і річного звіту роботи підприємства.

Результати поточного аналізу використовуються для прийняття рішень по усіх функціях управління на внутрірічних інтервалах, а також при розробці бізнес-плану на наступний рік з урахуванням виявлених резервів.

Поточний економічний аналіз проводиться всіма економічними, технічними і виробничими службами підприємства[2, c. 36-38].

Особливість методики поточного економічного аналізу — фактичні дані роботи підприємства порівнюють із плановими показниками і даними попередніх аналітичних періодів. Відхилення від базових значень розшифровуються за всіма техніко-економічними факторами, що зумовили ці відхилення. За допомогою елімінування вибирають домінуючі фактори, оцінюють їхній вплив, розроблюють заходи щодо використання виявлених резервів і оцінюють їхню ефективність.

Основний недолік поточного аналізу — виявлені резерви означають назавжди загублені можливості росту ефективності виробництва, тому що відносяться до минулих періодів.

Оперативний економічний аналіз виконує ті ж функції, що і поточний аналіз, тільки на внутрімісячних інтервалах до зміни включно.

Основна відмінна риса оперативного економічного аналізу — це аналіз витратних показників роботи підприємства і його структурних підрозділів, тому, що первинним звітним інтервалом часу формування собівартості є місячний інтервал.

Для переходу на підприємствах від управління «за відхиленнями» до управління «за цілями» найважливіше значення має ситуаційний економічний аналіз.

Ситуаційний економічний аналіз являє собою систему повсякденного вивчення виконання регламенту роботи підприємства (з поділом за функціональними і часовими ознаками) з метою швидкого втручання в необхідних ситуаціях (не тільки при виникненні відхилень) у процес виробництва для забезпечення безупинного й ефективного функціонування виробничого процесу (тобто для забезпечення ритмічності роботи устаткування, технологічних ліній, процесів і виробництва в цілому).

Мета ситуаційного аналізу — постійний контроль і оцінка раціональності функціонування виробничої системи, запобігання можливих відхилень по всіх контрольованих показниках, своєчасне виявлення і використання поточних внутрішніх виробничих резервів для виконання планових завдань.

Результати ситуаційного аналізу використовуються для рішення проблем ситуаційного регламентування технологічних процесів на підприємстві і тактичному менеджменті.

Ситуаційний економічний аналіз проводиться всіма економічними, технічними і технологічними службами підприємства. Результати проведення ситуаційного аналізу по необхідності (важливості проблем) обговорюються протягом зміни й обов'язково наприкінці зміни на оперативці в керівника (головного інженера) по ієрархії від нижнього ешелону управління до верхнього.

Результати ситуаційного аналізу представляються у виконавчих графіках роботи відповідних підрозділів підприємства (графи — план/факт, + --,%) і текстовому матеріалі.

Ситуаційний економічний аналіз охоплює:

Визначення відхилень від плану за основними кількісними і якісними показниками роботи підприємства в цілому і по його підрозділах по годинах усередині зміни.

Оцінку ступеня впливу різних факторів на виникаючі відхилення від планових показників і виявлення негативних тенденцій.

З'ясування конкретних причин дії окремих факторів, установлення винних виконавців.

Швидку розробку і здійснення заходів, спрямованих на усунення впливу негативних факторів.

Ситуаційний аналіз проводиться за наступними групами показників:

· матеріально-технічне постачання;

· виробництво продукції;

· відвантаження і реалізація продукції;

· використання трудових ресурсів;

· використання матеріальних ресурсів;

· використання виробничого устаткування.

При проведенні ситуаційного аналізу конкретних виробничих операцій розраховують трудомісткість, норми виробітку, витрати, чисельність трудящих і інші, в основному, трудові показники. При ситуаційному аналізі господарських операцій розраховують запаси матеріальних ресурсів, ефективність реалізації продукції, валовий доход, рентабельність, прибуток.

Джерела інформації для ситуаційного аналізу:

· законодавча база;

· дані обліку роботи підприємства і його підрозділів;

· дані бухобліку;

· первинна документація.

· Відмінні риси ситуаційного аналізу:

· дослідження в основному натуральних показників;

· використання статистичних даних, натурних спостережень, результатів проведених експериментів;

· обов'язковість використання комп'ютерної техніки. Інакше ситуаційний аналіз не принесе відчутних результатів[1, c. 27-29].


Висновки

Обов'язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є забезпеченість відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання — повсякденна турбота і обов'язок кожного підприємства. Зменшення питомого витрачання ресурсів на одиницю кінцевої продукції приводить до зростання ефективності суспільного виробництва, поліпшує всі показники самого виробника товарів. Існує чимало видів ресурсів. Серед них — природні, виробничі, інтелектуальні, фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація ресурсів: трудові ресурси, основні засоби і предмети праці. Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час. Ресурси можуть бути вихідні, природні і похідні, штучні. До останніх належать товарні, інформаційні, фінансові, наукові та ін. Ресурси при виробництві продукції споживаються у певному більш менш фіксованому співвідношенні, яке, до речі, визначається передусім технологією.

Технологія — це застосовані у виробництві знання про способи і засоби перетворення, обробки матеріальних ресурсів з метою одержання потрібної продукції. У реальному житті технологічні процеси увесь час вдосконалюються, що приводить до змін в організації і техніці виробництва, а також в обсягах та співвідношеннях ресурсів, що споживаються.

Виробничі ресурси, які активно взаємодіють один з одним, створюючи певні продукти або послуги, часто називають факторами виробництва. При цьому в першу чергу мають на увазі такі групи ресурсів як труд людей, витрати основних засобів (капіталу), землі, часу. Фактори виробництва можуть розглядати також як матеріальні умови, необхідні для виробничих процесів. Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні і негативні фактори. З останніми часто пов'язують резерви виробництва. Отже, фактор — це попередник виникнення резервів виробництва. Під дією трудових або енергетичних факторів ресурси виробництва починають рухатися, взаємодіяти і, врешті-решт, трансформуються у нові речі — матеріальні блага, продукцію. При цьому частина ресурсів залишається невикористаною або витрачається нераціонально, губиться, псується, накопичується у вигляді відходів, випаровується і звітрюється, залишається у воді. У зв'язку з цим виникає питання про резерви виробництва.

Під час вивчення цієї категорії слід обов'язково усвідомити, що поняття "резерв" має два зовсім різні визначення:

1. Резерв — це запас ресурсів, який свідомо не витрачається і підтримується на певному рівні як засіб, що забезпечує надійність і безперервність роботи будь-якої системи.

2. Резерв — це невикористана або згаяна можливість чогось, наприклад, зростання обсягу виробництва, поліпшення якості, підвищення рентабельності тощо.

У першому визначенні резерв характеризує будь-який страховий запас. Згадайте валютні резерви Національного банку (запаси), страхові та резервні фонди держави і підприємств, резервні потужності енергосистем тощо. Друге розуміння резерву пов'язують, насамперед, з різними втратами ресурсів (псування, пропажа, брак, уцінка), сплатою штрафів, пені, неустойок та іншими збитками. Це явні, безспірні резерви. Проте є такі, що обумовлюються підвищенням норм витрачання ресурсів, перевитратами заробітної плати, несвоєчасним виконанням заходів із впровадження нової техніки і технологій, недозавантаженням вільних виробничих потужностей тощо. Одні резерви — це безповоротні втрати ресурсів або прибутків, інші можуть бути використані у наступні періоди часу. Діючі класифікації резервів мають багато спільного з класифікаціями факторів.


Список використаної літератури

1. Багров В. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ В. П. Багров, І. В. Багрова; Дніпропетровська державна фінансова академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 156 с.

2. Економічний аналіз і діагностика стану сучасного підприємства: Навчальний посібник/ Т. Д. Костенко, Є. О. Підгора, В. С. Рижиков та ін.; М-во освіти і науки України, ДДМА. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 398 с.

3. Кіндрацька Г. Економічний аналіз: теорія і практика: Підручник/ Галина Кіндрацька, Микола Білик, Анатолій Загородній,; Ред. А. Г. Загородній. - Львів: Магнолія плюс, 2006. - 426 с.

4. Кислиця О. Економічний аналіз: Курс лекцій/ Олена Кислиця, Ірина Мягких,; Європейський університет. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. - 170 с.

5. Ковальчук М. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК: Підручник/ Михайло Ковальчук,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 390 с.

6. Кожанова Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Євгенія Кожанова, Ірина Отенко,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. - 2-е вид., допрац. і доп.. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. - 340 с.

7. Нестеренко Ж. К. Економічний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Ж. К. Нестеренко, А. В. Череп; М-во освіти і науки України, ЗНТУ. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 122 с.

8.Савицька Г. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник/ Глафіра Савицька,. - К.: Знання, 2004. – 653 с.

9. Тарасенко Н. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Ніна Тарасенко,. - 4-те вид. стереотип.. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. – 341с.

10. Череп А. Економічний аналіз: Навчальний посібник/ Алла Череп,; М-во освіти і науки України , ЗНТУ. - К.: Кондор, 2005. - 159 с.

загрузка...
Top