Соціально-економічні наслідки приватизації

Вступ.

1. Основні наслідки приватизації для фондового ринку.

2. Підсумки та завдання приватизації в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Приватизація - це процес, який не можна однозначно трактувати. В широкому значенні приватизація як один з аспектів загальної політики дерегулювання економіки означає уповільнення темпів розширення або навіть скорочення державного сектора, що зумовить збільшення вкладу приватного сектора в господарський розвиток. Це комплексне явище обумовлене зміною політико-економічних умов, посиленням впливу ринкових сил.

Науковий аналіз повинен дати відповідь на чималу кількість запитань, які мають принципове значення, а саме: чому необхідні корінні зміни форм власності шляхом її роздержавлення та приватизації; чому державна форма власності на засоби виробництва стала менш ефективною; яким чином приватизація буде впливати на зростання економічної та соціальної ефективності виробництва та ін.

Проблемам докорінної перебудови економічних відносин шляхом роздержавлення та приватизації присвячено значну кількість сучасних наукових досліджень, де аналізуються та оцінюються підсумки ринкового реформування в Україні, можливості й доцільність використання закордонного досвіду для ефективної приватизації підприємств. Це роботи Муллей М., Хойєра В., В.Гриньової, В.Ланового, І.Лукінова, Г.Одінцової, П.Перерви, М.Хохлова, М.Чумаченка та ін.

Мета роботи- дослідження теоретичних проблем приватизації та розробка на цій основі методичних рекомендацій і практичних пропозицій, які спрямовані на вдосконалення механізму приватизації промислових підприємств України.

Предмет дослідження- соціально-економічні наслідки приватизації в Україні.


1. Основні наслідки приватизаціїдля фондового ринку

Порівнюючи окремі складові сертифікатної приватизації у країнах Центрально-Східної Європи та в Україні, автор виділяє її слабини, унаслідок яких результативність приватизації знижувалася:

§ неможливість використання приватизаційного сертифікату частинами;

§ наявність кількох видів сертифікатів, що ускладнило процес приватизації;

§ сертифікати були лише титулами власності, тому не змогли забезпечити ані припливу інвестицій, ані запровадження ефективного механізму контролю за приватизованим підприємством;

§ незважаючи на те, що приватизаційні майнові сертифікати були іменними, в Україні розвинувся їх неофіційний обіг, отже і механізми використання.

Українська фондова біржа сьогодні - це торги в системі електронного обігу цінних паперів, аукціонний продаж за грошові кошти державних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації. Це і розвиток вторинного ринку на торгах "з голосу", на яких представлений увесь спектр основних видів цінних паперів: акції приватизованих підприємств, акціонерних товариств, венчурних компаній, державні цінні папери, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, векселі. Впроваджується торгівля опціонами та ф'ючерсами.

На початок 1999 року в лістингу Української фондової біржі у відділенні офіційного котирування знаходяться акції АСК "Укррічфлот", АПБ "Україна", Укрсоцбанку, ВАбанку, ДАЕК "Західенерго", Української фінансової групи та державні цінні папери. У відділенні позаофіційного котирування знаходяться цінні папери понад 2 тисяч емітентів.

27 лютого 1995 року виданий Указ Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", а 22 серпня 1995 року - Указ Президента України "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова", згідно з якими на УФБ та її філіях проводиться аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств.

За 1992 рік на УФБ продано 68 цінних паперів на суму 33.560.000 крб. У 1996 - 193.016.177 цінних паперів на загальну суму 31.610.424,6 грн. За 1998 р. на Українській фондовій біржі реалізовано 158.698.111 цінних паперів на загальну суму 50.153.833,14 грн., у тому числі 155.692.467 акцій приватизованих підприємств на суму 44.896.337,12 гривні.

Рік, що минув, не був для України роком позитивних зрушень у фінансово-економічній сфері. Така ситуація позначилась і на фондовому ринку. Стан ринку характеризувався певним підйомом у першому кварталі, затишшям у другому та половині третього кварталів і значним спадом протягом чотирьох останніх місяців року. Активізація ринку у першому кварталі обумовлена продажем державних пакетів акцій підприємств енергетичного комплексу [6, c. 49-51].

Незважаючи на такі коливання, погіршення загальної ситуації на ринку цінних паперів. Українській фондовій біржі за підсумками роботи у 1999 році вдалося не лише не втратити набуті позиції, але й поповнити їх новими здобутками.

Реалізація Указів Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова" та аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств, торги на вторинному ринку і продаж векселів дозволили у порівнянні з попереднім роком вдвічі збільшити обсяги біржового обігу.

Відтак зазначимо, що для підвищення ефективності роботи вітчизняних акціонерних підприємств необхідний вторинний перерозподіл прав власності, задля укрупнення пакетів акцій у руках інвесторів, зацікавлених в успішній роботі підприємств. Незважаючи на активізацію вторинного організованого ринку цінних паперів в Україні, він ще не спроможний перерозподілити пакети акцій. Річ у тім, що частка акцій в операціях купівлі-продажу на ринку цінних паперів ще незначна.

Розглянувши умови виникнення і подальшої перспективи розвитку фондового ринку в Україні, можна відмітити, що його формування відбувалося в кілька етапів. Перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних ЦП. І хоч діяльність цих установ на РЦП була стихійною й неорганізованою, а самі ЦП мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні [5, c. 15].

Другий етап розвитку РЦП виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі - продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат - виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних ЦП можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, при чому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Також у цей період починається процес масової приватизації.

Оцінюючи базу масової приватизації, розглянемо кілька цифр. До середини 1998 року було приватизовано 9500 середніх великих підприємств (починаючи з 01.01.1995 року ) із глибиною приватизації 70 %, не менш як 4750 із глибиною продажу 100 %. У сертифікатних аукціонах, за даними Фонду держмайна, узяло участь понад 20 млн. громадян, через пільгову передплату було розміщено близько 7 % статутного капіталу всіх приватизованих підприємств. Отже, можна зробити висновок, що за роки проведення масової приватизації було розподілено значну частину об’єктів малої та середньої власності.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні[4, c. 63-64].

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

- активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

- бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

- поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

- концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

- розвиток ринку державних боргових зобов’язань;

- вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів;

- розробка та затвердження індексу ПФТС.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу ЦП (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Сьогоднішній рівень розвитку вітчизняного фондового ринку є недостатнім для забезпечення Національних інтересів України.

Неорганізований ринок цінних паперів в Україні є набагато більшим, ніж ринок організований, чого нема в жодній із країн Східної Європи, що успішно розвиваються. Внаслідок цього, відсутній механізм встановлення справжньої ціни, що сприяє введенню в оману інвесторів. Неорганізований ринок створює непрозорий, неліквідний та ненадійний ринок ринок, який не існує для світової спільноти. Оскільки в світі всі показники та характеристики національного ринку розраховуються за параметрами організованого ринку, то західний інвестор вважає, що український ринок є невеликим за обсягами та неперспективним.

Існуючий підхід до приватизації не сприяє розвитку фондового ринку. Тепер, коли держава продає акції найбільш привабливих підприємств за грошові кошти виключно стратегічним інвесторам, населення України позбавлено можливості отримати частку в цих компаніях. Незважаючи на наявність вільних коштів, дрібні українські інвестори не мають фінансових інструментів для інвестування. Відсутність у вільному обігу на вторинному ринку акцій означає неможливість визначення ефективності роботи підприємства, оскільки одним із основних критеріїв ефективності в ринковій економіці є показник зростання курсової вартості акцій цього підприємства. Таким чином, оскільки приватизація є на сьогодні основним джерелом надходження акцій на ринок, приватизація лише для стратегічного інвестора веде до знищення фондового ринку України [11, c. 18-20].

Тотальне домінування документарних випусків цінних паперів не дозволяє використовувати сучасні технології депозитарних розрахунків, що робить ринок ненадійним та суттєво знижує його привабливість.

Ситуація ускладнюється тим, що український фондовий ринок за своїми параметрами менший ніж ринки країн-найближчих сусідів України. Якщо державою не будуть здійснені рішучі заходи, то, в умовах світової тенденції глобалізації ринків, торгівля акціями найбільш привабливих українських підприємств буде здійснюватися поза межами України.

Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.

За цих умов основними пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути:

- стабілізація законодавчої бази, запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі;

- проведення адміністративної реформи і , зокрема, реформи Міністерства фінансів у напрямі вдосконалення його організаційної структури, уточнення функції, підвищення ролі і статусу;

- централізація та організаційна оформленість обігу ЦП в Україні через створення єдиної біржової системи;

- здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів, обмеження доступу до нього нерезидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу;

- запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;

- обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик;

- залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств;

- розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування;

- створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку;

- формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту, тобто такого учасника, для якого соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці [9, c. 21].


2. Підсумки та завдання приватизації в Україні

Приватизація — це перехід об'єктів державної власності у приватну власність. Повернення майна з державної власності колишнім власникам називається реприватизацією. Реприватизація буває повною або обмеженою. Повна передбачає перехід всієї раніше націоналізованої власності колишньому власнику, обмежена — надання колишньому власнику певної частини майна, решта компенсується грошима або державними цінними паперами. Таким чином реприватизують у деяких країнах землю, раніше націоналізовану в іноземців.

Для подальшого успішного розвитку вітчизняної економіки й зміцнення процесів її зростання вкрай гостро постає питання підвищення ефективності господарювання. Згідно з класичною економічною теорією держава — неефективний власник в умовах ринкової економіки. Саме приватизація дає можливість підвищити ефективність національної економіки. Завдяки формуванню конкурентного середовища приватизація дає змогу створити умови для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва, є запорукою комплексних структурних зрушень в економіці держави, впливає на наповнення державного бюджету, на розвиток ринкової інфраструктури, визначає державну інвестиційну політику.

Безсумнівно, прийняття Державної програми приватизації на 2004-2006 роки стало новим поштовхом у напрямі розбудови економічних відносин розвитку ринкового середовища в Україні. Разом з тим, необхідно прийняти закони "Про управління об'єктами державної власності", "Про повернення приватизованого майна у державну та комунальну власність", "Про внесення змін до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про акціонерні товариства", "Про холдингові компанії в Україні"; "Про Фонд державного майна України"; також потребують законодавчого врегулювання питання реструктуризації заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії, фондового ринку та ін. [16, c. 17-18]

Приватизація сприяє структурній перебудові економіки, тому на завершальному етапі має відбуватися у контексті необхідності поліпшення соціально-економічного становища держави, передбачати системний підхід до продажу об'єктів і формування державного сектора. При цьому актуальним залишається питання покращення інвестиційного клімату в Україні шляхом оптимізації й стабілізації норм господарського й податкового законодавства, амністії тіньового капіталу некримінального походження. Здійснення продажу об'єктів державної власності на засадах прозорості та відкритості сприятиме припливу капіталу, зокрема з-за кордону, у галузі, що потребують довгострокових вкладів.

Кошти, одержані від продажу державного майна, інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації (від покупців за подання заяви на приватизацію; збір за реєстрацію покупців для участі в аукціоні (конкурсі); суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; відсотки, нараховані на суму розстрочених платежів тощо), мають і в подальшому зараховуватись до державного бюджету у повному обсязі. Від приватизації державного майна у 2005 році очікується одержати 4 млрд гривень. Кожного наступного року такі прогнози й завдання мають виходити з можливостей і потреб держави та стану підприємств, однак, зважаючи на цілі та пріоритети приватизації, забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України від продажу об'єктів державної власності вже не відіграватиме тієї ролі, яка їм належала у попередні періоди ринкової трансформації. Фінансування Державного бюджету відбуватиметься з джерел, які, хоча й беруть витоки з приватизації, проте вже існуватимуть самостійно. Такі джерела можна поділити на дві групи:

- щодо яких держава здійснюватиме безпосередній вплив як суб'єкт управління;

- щодо яких визначальну роль відіграватиме ринок.

До першої групи джерел фінансування ми відносимо надходження дивідендів, нарахованих на акції, що належать державі у суб'єктах господарювання; кошти, отримані від оренди державного майна; кошти, отримані від діяльності підприємств, які знаходяться у повній державній власності, податкові надходження. Джерелами другої групи є виключно податкові надходження від суб'єктів господарювання будь-якої форми власності. Отже, як бачимо, роль держави в економіці залишається потужною й на цьому етапі розвитку України. Це вимагає оптимізації державного сектора економіки та вжиття комплексу заходів щодо формування дієвої системи управління об'єктами державної власності, зокрема визначення її організаційного центру та побудови системи підпорядкування, яка забезпечить ефективне управління. Актуальним залишається питання пошуку шляхів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання, розкриття інформації про цю діяльність, запровадження ефективних моделей аудиту (як внутрішнього, так і зовнішнього), кадрове забезпечення [15, c. 30].

Таким чином, потужні приватизаційні ін'єкції етапу грошової приватизації відіграють роль каталізатора процесів ринкового розвитку і суспільного зростання, запускають механізми інституціоналізації й функціонування ринку в цілому й самовідтворення капіталу та його прибутковості зокрема. Визначальна роль щодо забезпечення ефективності підприємств належить інвестиціям, які залучаються в процесі приватизації, а також тим зобов'язанням покупців, що визначаються концепціями розвитку підприємств та умовами договорів купівлі-продажу. Слід зазначити, що не останнє місце у переліку цих зобов'язань належить соціальним питанням, адже соціальна складова трансформаційних перетворень напряму корелює з приватизацією підприємств, особливо тих, що мають вирішальний вплив на соціально-економічне становище міст, регіонів і країни в цілому.

Для України, як і для будь-якої країни з перехідною економікою, ефективна ринкова трансформація є одним із найактуальніших завдань. Оцінюючи сьогоднішній стан справ, можна стверджувати, що:

- приватизація є основним інструментом ринкової трансформації відносин власності, який не тільки стимулює економічне зростання в Україні та підвищує ефективність роботи приватизованих підприємств, але й забезпечує інвестиційні можливості самої держави, сприяє вирішенню багатьох соціальних проблем;

- залучення на підприємства стратегічних власників сприяє утворенню нової формації власників-підприємців, особисті інтереси яких тісно пов'язані з розвитком підприємств та економіки в цілому;

- здійснені у сфері приватизації заходи зробили незворотними ринкові перетворення, трансформувавши як відносини власності, так і суспільну свідомість;

- потужні фінансові ін'єкції заклали підвалини для соціально-економічного зростання економіки країни;

- пролонгація позитивної динаміки показників економічного розвитку неможлива без поєднання державних і ринкових механізмів впливу на діяльність суб'єктів господарювання [18, c. 101-103].


Висновки

Приватизація - один з ключових напрямків перетворення української економіки на ринкових засадах. ЇЇ успіх або поразка багато у чому визначають хід економічних реформ. Необхідність процесів роздержавлення та приватизації майже ні в кого не викликає сумнівів і обґрунтовується, по-перше, кризовим станом економіки та суспільства в цілому; по-друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє, поняттям природженої економічної активності приватного власника; по-четверте, визнанням того, що своя власність - це основа свободи особи. Це процес, якому притаманні глибинні властивості, що пов'язані з кардинальною зміною соціальних структур, зміною соціально-економічного ладу в Україні; він складний та суперечливий.

Говорячи про потенційних учасників приватизації, слід зазначити, що у суспільстві постійно відбуваються зміни соціального настрою, виникають нові контрагенти у системі інтересів, постійно формується те середовище, де відбуватиметься приватизація. Слід мати на увазі, що вірно вибрана позиція учасників приватизації має дуже важливе значення і може справити суттєвий вплив на результат, до якого приведе її здійснення. В наш час можна говорити про те, що головними конкурентами у боротьбі за власність залишаються представники номенклатурної та підприємницької верхівки. Більшість населення ще не зовсім підготовлена до сприймання змін, що відбуваються, та до активної участі в цих перетвореннях. Тому проведення приватизації швидкими темпами може не привести до бажаних результатів, а лише погіршить ситуацію.

Зміна форми власності та організаційно-правових форм управління промисловими підприємствами поки що не має суттєвого позитивного впливу на результати їхньої виробничо-фінансової діяльності. Нові елементи управління на приватизованих підприємствах тільки починають формуватися, але деякий позитивний соціально-економічний ефект від цього можна очікувати лише на тих з них, які функціонують у новому статусі понад три роки. Решта підприємств ще знаходиться у стадії адаптації до ринкових умов.

Враховуючи специфіку реформування власності в Україні та перш за все перевагу неконкурентних форм її реалізації, а також відсутність очікуваних позитивних ефектів у розвитку економічної системи, треба більш активно запроваджувати конкурентні методи приватизації з метою пошуку ефективного власника та стратегічного інвестора, необхідна масштабна післяприватизаційна підтримка підприємства за допомогою відповідних ринкових структур із залученням банків, страхових і консалтингових фірм.

Оцінка співвідношення різних способів приватизації за галузями свідчить про перевагу в світі такого способу приватизації, як перетворення підприємств та організацій у відкриті акціонерні товариства. Саме тому ця форма одержала найбільше розповсюдження з розвитком крупного бізнесу, який важко, а іноді і неможливо вести на основі тільки приватних коштів підприємця. Акціонерна форма дозволяє залучити до одного підприємства капітали багатьох осіб, причому й тих, які самі не можуть через будь-які причини займатися підприємницькою діяльністю.

Приватизація, яка проводиться, орієнтована на окремі підприємства та їхні структурні підрозділи, сприяє розпаду раніше поєднаних виробничо-технологічних комплексів на окремі ланки, значна частина яких непридатна до самостійного виживання в умовах економічної кризи.


Список використаної літератури

1. Алімов О. Приватизація: стратегія завершального етапу //Економіст. - 2003. - № 8. - С.28-31

2. Ачкасов А. Є. Основні підходи до приватизації //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 3 - 6.

3. Ачкасов А. Є. Приватизація у перехідній економіці/ А. Є. Ачкасов //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 8. - C. 10 - 13.

4. Бойко О. Приватизація та роздержавлення в Україні доби перебудови, або "наша дивна революція"/ Олександр Бойко,; О. Бойко //Сучасність. - 2006. - № 10. - C. 61-69.

5. Бондар О. "Приватизація : сьогодення і погляд у майбутнє"/ //Діловий вісник. - 2001. - № 11. - C. 14-15

6. Бочан І. Фінансово-економічні особливості й механізми приватизації державних підприємств у Японії //Фінанси України. - 2001. - № 9. - C. 49-54

7. Гурнак В.Щодо приватизації та диверсифікації стратегічно важливих підприємств //Економіст. - 2006. - № 12. - C. 38-41.

8. Корецький М. Досвід реальної приватизації в зарубіжних країнах //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 119-128

9. Крищенко К. Роздержавлення власності в умовах України //Фінанси України. - 2003. - № 3. - С.10-21

10. Музика Л. Приватизація комунального майна: проблеми законодавства, теорії та практики //Право України. - 2004. - № 5. - С.55-58.

11. Панченко Н. Г. Приватизація в ринковій економіці //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 5. - C. 18 - 20.

12. Перерва П.Г., Чубукова О.Ю. Досвід приватизації у Великій Британії для України//Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 4. - C. 14- 16.

13. Резнік В. Приватизація в Україні як соціально-економічний процес: об'єктивні показники та суб'єктивні оцінки //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 2. - C. 66-89.

14. Роль приватизації в ринкових перетвореннях в Україні //Українська інвестиційна газета. - 1997. - 8 травня. - C. 18

15. Семенюк В. Десятирічний процес приватизації та його наслідки //Голос України. - 2003. - 12 березня. - C. 29-30

16. Тиліщак В. Приватизація в Україні //Визвольний шлях. - 2004. - Кн. 4. - С.17-21

17. Харченко Т. Приватизація як основа ринкового реформування економіки //Економіка АПК. - 2002. - № 5. - С.54-58

18. Чечетов М.В. Підсумки та завдання приватизації в Україні //Статистика України. - 2004. - № 3. - C. 95-103

загрузка...
Top