Скандинавські моделі економічного розвитку

Вступ.

1. Сутність скандинавської моделі.

2. Розвиток економіки скандинавських країн.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Характерними ознаками цієї скандинавської моделі є:

1. Досягнення максимального рівня зайнятості.

2. Підтримка постійно високих темпів економічного зростання за державної підтримки.

3. Справедливий розподіл добробуту, створення міцного суспільного сектора, що охоплює сфери побуту, освіти, житлового будівництва, охорони здоров’я та пенсійного забезпечення. Активна участь держави у розробці та реалізації соціальних програм.

4. Встановлення і підтримка високих стандартів життя і доходів населення.

5. Створення міцної системи місцевого самоврядування.

6. Скоординована політика уряду, підприємців та профспілок у забезпеченні максимального рівня зайнятості і високих стандартів оплати праці.

7. Високі податки та висока податкова база.

8. Державна підтримка зовнішньої торгівлі і забезпеченні рівноваги платіжного балансу.

Але цілком унікальними країнами, виходячи зі ступеня наближення до золотої середини, виявилися Швеція й Фінляндія, де цей середньорічний показник протягом багатьох років коливався біля пропорції золотого перерізу. Саме скандинавська модель продемонструвала можливість віднайти золоту рівновагу між особистими доходами й доходами інших секторів економіки, і не тільки. Нижче ми побачимо: структурування доходів інших секторів у цих економіках також відбувалося в наближенні до золотої середини, чим, на нашу думку, пояснюються численні успіхи скандинавських держав при міжнародних порівняннях.


1. Сутність скандинавської моделі

Саме поняття "скандинавська модель" не має вичерпного визначення. У якості її особливостей часто виділяють або економічну, або соціальну політику, а найбільш яскраве втілення цієї моделі вважають насамперед Швецію.

Основні риси скандинавської моделі почали складатися в 1930- е рр. і остаточно оформилися на початку 1950- х рр. і полягають у наступному:

  • гармонічний розподіл національного доходу між громадянами через податкову систему й державний бюджет;
  • підтримка взаєморозуміння й згоди між працею й капіталом;
  • підтримка балансу влади шляхом зосередження політичної влади в руках соціал-демократів, а економічної - у руках буржуазії;
  • розвиток державного сектора (насамперед на базі виробництва суспільних послуг як регулятора суспільного відтворення) при перевазі з;
  • реальне зрівнювання в економічних і соціальних правах, не говорячи вже про політичних, всіх громадян поза залежністю від підлоги й віку й т.д.

У розвитку скандинавської моделі виділяють три етапи розвитку. Перший - довоєнні 1930- е рр., другий - післявоєнні роки аж до середини 1970- х рр., третій - наступні десятиліття. Однак з початку 1990- х рр. заговорили й про можливий четвертий етап розвитку, коли скандинавська модель стала мінятися під впливом моделі соціально-економічного розвитку в рамках ЄС, хоча мова може йти лише про модернізацію моделі, а не її скасуванні.

Таким чином, скандинавська модель - це розвинена ринкова економіка зі зрілою соціальною інфраструктурою. Основною особливістю цієї моделі є гранична соціалізація, що можлива в умовах ринкової економіки. Частка приватного сектора в економіці становить 85%, а на частку держави відповідно доводиться менш 15% (30% зайнятих). Держава в такій системі не стільки робить ВВП, скільки перерозподіляє через податкову систему доходи, одержувані в приватному секторі. Воно також здійснює досить строгий контроль за діяльністю приватного бізнесу, контролює дотримання законів, прийнятих з урахуванням інтересів всіх членів суспільства.

Іншою важливою економічною функцією держави в скандинавській економіці є розробка довгострокової стратегії розвитку економіки (вироблення пріоритетів розвитку національного господарства, інвестиційна політика, стимулювання НИОКР, зовнішньоекономічна стратегія).

Фінансовою основою скандинавської моделі є державний бюджет, що припускає досить високий рівень державних витрат, для фінансування яких установлений досить високий рівень податків, однак не стільки для фірм, скільки для багатих фізичних осіб. Так, максимальний корпоративний податок установлений у розмірі 28%, а гранична ставка прибуткового податку становить 58%. Зокрема, у Швеції, Норвегії й Данії податки становлять 51-63% ВВП, а частка державних витрат на соціальні цілі у ВВП у цих країнах вище 40%[5, c. 12].

Скандинавська модель характеризується деякими особливими рисами державного регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з урядовими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської співдружності — більший ступінь соціального захисту і забезпечення населення.

В системі державного регулювання країн Північної Європи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни), для якого характерним є невтручання уряду у функціонування ринку і фінансових інституцій, вільний розвиток приватних структур, участь уряду у розвитку освіти і розвитку ринкової інфраструктури, пізній (після Другої світової війни), якому властиве запровадження жорсткого регулювання ринку, політики, спрямованої на підтримання низького рівня безробіття через збільшення сектора сфери послуг.

Спільним для політики скандинавських країн є прагнення досягнення консенсусу в економічному розвитку (між приватною власністю і громадською діяльністю). Відмінності державного регулювання проявляються в особливостях поєднання різних елементів та засобів регулювання в кожній країні даної групи.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. Це дозволяє виділити особливу Шведську модель ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіональна політика.

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів. Головний з них — державний бюджет. У 1989 р., наприклад, державні витрати досягли 61% валового внутрішнього продукту країни. Більше 50% державних витрат складають трансферні платежі (житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські і промислові субсидії, виплати державних процентів по державному боргу). Решта державних витрат — інвестиції та державне споживання.

Для виконання функції державного регулювання тут при Міністерстві фінансів створено економічний відділ. Він складає декілька альтернативних варіантів економічного розвитку і програми, які носять характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, розподілу ресурсів між різними сферами, стану платіжного балансу.

Заслуговує на увагу сформована методика програмування, яка охоплює декілька етапів: збір інформації, перевірка реалістичності прогнозів і проектів з точки зору використання національного доходу на фонд нагромадження і фонд споживання, формування декількох варіантів розвитку[6, c. 49-52].

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. Втрата соціал-демократами Швеції політичної влади на парламентських виборах в 1991 р. означає послаблення даної моделі регулювання, але не свідчить про її безперспективність.

Шведська модель має певні недоліки і ряд позитивних рис, які доцільно було б врахувати, формуючи механізми державного регулювання економіки в Україні. Інфляція і відносно скромне економічне зростання стали результатом політики повної зайнятості і політики рівності. Небажання уряду застосовувати рестрективні податкові і грошові заходи в періоди високої кон'юнктури стало причиною невдач в підтриманні економічної стабільності, особливо у 80-і роки. Помилками шведської моделі є також те, що уряд покладав відповідальність за політику цін на профспілки, хоча за це відповідає уряд.

Разом з тим, політика вирівнювання через систему прогресивного оподаткування і державних послуг дала хороший ефект. Заслуговує на увагу активна політика на ринку праці. Очевидно, що затрати уряду на перепідготовку робочої сили і субсидії на підвищення мобільності дають більший ефект, ніж затрати коштів на утримання безробітних. Головне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його,

Для Фінляндії характерний високий рівень державного регулювання економіки і значна роль держави в підприємницькій діяльності. Державні і напівдержавні компанії складають 14% загального числа великих промислових компаній країни. Вони забезпечують 35% сумарних продаж, виконують 30% загального обсягу експортних операцій, зосереджують на своїх виробництвах 25% робочої сили.

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих і непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції. Цими питаннями займаються Рада по вивченню конкуренції при Міністерстві торгівлі і промисловості, відомство з питань конкуренції, яким підпорядковуються губернські правління. В своїй роботі ці державні органи керуються антимонопольним законодавством Фінляндії, метою якого є «захист здорової конкуренції» від практики необґрунтованих обмежень. Згідно з фінським законодавством довільна приватна практика може вважатись як така, що. обмежує конкуренцію, якщо вона знижує ефективність підприємницької діяльності, негативно впливає на операції інших компаній і веде до домінуючого становища на ринку. Відомство з питань конкуренції може зобов'язати підприємців, які займають монопольне становище на ринку, подати звіт про придбання підприємств, закупку контрольного пакету акцій і т. п. Якщо підприємницька практика не відповідає антимонопольному законодавству, застосовуються заходи щодо усунення недоліків, санкції, які в окремих випадках закінчуються притягненням до кримінальної відповідальності.

В рамках фіскального законодавства діяльність фірм повністю незалежна. Держава визначає лише загальні умови діяльності компанії через законодавство, грошову і кредитну політику, валютний контроль, оподаткування, правила техніки безпеки, норми щодо захисту навколишнього середовища, стандарти і т, п.

Велика роль держави у вироблені політики експорту, яка в значній мірі визначає розвиток Фінляндії[1, c. 13-15].


2. Розвиток економіки скандинавських країн

Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) - колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох інших моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соціальною політикою. В основі її лежить концепція функціональної соціалізації економіки, яка передбачає використання результатів приватнокапіталістичного підприємництва й економічного зростання на соціальне вирівнювання, а також установлення виробничої демократії. Це означає широке державне втручання в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, установлення високих норм оподаткування, суттєве посилення перерозподільчої і соціально законотворчої ролі держави. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених

різноманітних “вільних асоціацій”.

Свою назву ця модель отримала в зв’язку зі специфічним розвитком скандинавських країн, і в першу чергу Швеції, в 60-80 рр. ХХ століття. В цей період Швеція, Норвегія і Фінляндія досягли найвищих, серед інших розвинених країн, показників соціалізації економіки, особливо у розподілі:

  • за часткою у ВВП соціальних витрат держави; за часткою в грошових доходах населення державних трансфертів;
  • за ступенем рівномірності в розподілі доходів;
  • за питомою вагою державного сектора соціальних послуг в загальній зайнятості;
  • за часткою у ВВП кінцевого споживання держави, її послуг;
  • за часткою соціальних внесків роботодавців в загальній масі податків;
  • за зближеністю рівнів оплати праці;
  • за меншою чисельністю осіб, які знаходяться нижче офіційної риски бідності.

Скандинавська модель почала давати перебої уже в першій половині 80-х років, коли стала розпадатися централізована система колективно-договірного регулювання, до мінімуму зменшився вплив держави в царині формування заробітної плати. В кінці 80-х років рівень інфляції виявився значно вищим, ніж в інших розвинених країнах. Рівень безробіття збільшився від 2-3% у 70-80 роках до 6-8% у 90-і роки.

Темпи економічного зростання Швеції у 80-і – першу половину 90-х років були значно нижчими, ніж в інших розвинених країнах. За ВВП на душу населення серед 24 розвинених держав Швеція за 1970-1991 роки перемістилася з 3-го місця на 12-е; за рівнем життя з початку 70-х по кінець 90-х років – з 4-го до 17-го місця. За період 1970-1996 років держбюджет був бездефіцитним лише три роки. Державний борг досягнув у середині 90-х років 70% ВВП.

Все це викликає необхідність вдосконалення скандинавської моделі – лібералізації економіки, перегляду стратегії розвитку, дерегулювання, приватизації і посилення ролі ринку.

Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища[3, c. 97-99].

За твердженнями дослідників, "скандинавська модель" являє собою систему взаємопов'язаних факторів, жоден з яких не можна вилучити, не порушуючи всю соціально-економічну конструкцію. Основа цієї моделі полягає у "соціальній домовленості" між організованим робітничим рухом і великим капіталом. Корені цієї моделі пов'язують з приходом до влади соціал-демократичних урядів (Данія -1929 p., Швеція і Норвегія - 1932 p.). Але як специфічна "скандинавська модель" вона оформилася лише наприкінці 70-х років. Окрім іншого, вона передбачала розв'язання проблеми використання національних ресурсів, який відповідав би потребам кожного громадянина країни з урахуванням його соціально-економічного становища і соціального статусу в суспільстві.

В межах означеної "скандинавської моделі" особливої уваги заслуговує модель т. зв. "шведського соціалізму".

Слова т. зв. "шведський соціалізм" вжиті в лапках саме тому, що, як відомо, Швеція є типовою капіталістичною країною, з усталеними ринковими традиціями і ніколи не перебувала в полоні ортодоксальних "соціалістичних ідей". Але ще на початку 30-х років в Швеції почала на практиці стверджуватися соціал-демократична ідеологія. Ще у 1928 р. тодішній прем'єр-міністр П. Ханссон проголосив про створення в Швеції "народного дому", який мав ліквідувати соціально-економічні бар'єри між працею і капіталом, між багатими і бідними. Тоді ж реформістський за своїм духом робітничий рух проголосив "середній шлях" між капіталізмом і соціалізмом, що означало на практиці поєднання двох начал - ринкової економіки (капіталізм) і соціально орієнтованої системи перерозподілу суспільного продукту (соціалізм). На задум "функціональних соціалістів", демократична держава має здійснювати функції перерозподілу національного доходу з метою досягнення більшої соціальної справедливості. До числа фундаментальних елементів "шведської моделі" соціальної (а не соціалістичної!) економіки слід віднести такі: збереження приватно-капіталістичної власності на засоби виробництва з відповідною формою господарювання, розвинені ринкові системи й механізми, значне державне регулювання економіки, безумовне визнання демократичних цінностей, досягнення соціального миру на основі партнерства праці і капіталу, перерозподіл суспільного продукту за допомогою активної соціальної політики держави, виходячи з цілей повної зайнятості і підвищення добробуту трудящих.

"Шведська модель", безперечно, заслуговує на саму прискіпливу увагу, оскільки цій країні вдалося здійснити "структурну перебудову" без відчутних соціальних потрясінь і негараздів, які переживають практично всі постсоціалістичні країни.

Абстрагуючись від конкретики і національної специфіки "соціальних економік" європейських країн з метою типологізації якоїсь усередненої "Європейської моделі" можна відзначити, що вона почала формуватися лише після II світової війни у зв'язку з утворенням "спільного ринку" на засадах Європейського економічного співтовариства. І тепер, коли до ЄЕС входять усі провідні країни Західної Європи, можна твердити і про "соціальну ринкову модель", характерну для більшості європейських країн[4, c. 94-97].

Отже, скандинавська модель добробуту часто використовується як загальний термін для опису того, як Данія, Швеція й Норвегія організують і фінансують свої системи соціальної підтримки, програми здоров'я й утворення.

Принцип, що лежить в основі моделі добробуту, полягає в тім, що допомога повинна надаватися всім громадянам, на яких вона поширюється, незалежно від їх соціального або сімейного статусу. Ця система універсальна, і допомога надається окремій особистості, так, наприклад, замужня жінка має права незалежно від свого чоловіка. В області охорони здоров'я й зайнятості, однак, право на одержання посібника залежить від попереднього місця роботи й іноді від членства в профспілці й членських внесках. Проте , найбільша частка фінансової відповідальності лежить на державі й здійснюється за допомогою системи оподатковування, що характеризується широким охопленням і високим рівнем, а не за допомогою особливих дотацій.

В області політичного пристрою всі скандинавські країни є парламентськими республіками, і між політичною системою й організаціями, що представляють інтереси працівників і роботодавців, існує тісне співробітництво. Крім того, лояльне відношення населення до центральних органів керування й іншій суспільній владі є основною характеристикою політичного пристрою країни й відіграє немаловажну роль у скандинавській моделі добробуту.

Останнім часом з’явилось багато дебатів про підтримку такої моделі добробуту, що була розроблена сорок років тому в часи низького рівня безробіття й сильного економічного росту. Зростаюча необхідність державного фінансування такої щедрої системи соціальної підтримки привела до деяких змін даної моделі, щоб відповідати змінам в економіці й суспільстві[7, c. 159-162].


Висновки

У практиці державного регулювання країн Північної Європи заслуговує уваги механізм регулювання природоохоронної діяльності, який найбільш відпрацьований у Данії. Інвестиції на охорону навколишнього середовища в цій країні складають близько 7,5% сукупних державних інвестицій, що дозволило країні здійснити за останнє десятиріччя наближення до еталона екологічної цивілізованої держави'. Державна політика Данії спрямована на сприяння розвитку екологічно чистих виробництв, розробку безвідходних технологій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, виробництва устаткування для охорони навколишнього середовища.

Отже, скандинавська модель соціального захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії. Соціальний захист у ній розуміється як законне право громадянина. Відмінною рисою скандинавської моделі є широке охоплення різних соціальних ризиків і життєвих ситуацій, які вимагають підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків.

В цілому рівень соціальної захищеності, пропонований цією моделлю, доволі високий. Не в останню чергу це досягається за рахунок активної перерозподільної політики, спрямованої на вирівнювання прибутків.

Необхідною попередньою умовою функціонування даної моделі є високо організоване суспільство, побудоване на основі відданості принципам інституційного суспільства добробуту. Фінансування систем соціального захисту в цій моделі здійснюється переважно за рахунок оподаткування, хоча певну роль відіграють страхові внески підприємців і найманих робітників.

Єдиною частиною соціального захисту, виділеною з загальної системи, є страхування від безробіття, яке є добровільним і управляється профспілками. Донедавна наймані працівники були практично звільнені від сплати страхових внесків і брали участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. Однак в останнє десятиліття ХХ ст. намітилась тенденція поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної платні. Ця ж тенденція простежується і щодо підприємців, тоді як соціальні видатки держави протягом останніх років помітно скоротились.

Список використаної літератури

1. Демократія по-скандинавськи: панування права/ Підгот. В. Строй //Віче. - 2005. - № 12. - C. 13-15.

2. Дорошенко Л. Транснационалы из Скандинавии //Генеральный директор. - 2006. - № 10. - C. 20-23

3. Каспрук В. "Скандинавські тигри": шлях до процвітання і багатства //Сучасність. - 2006. - № 2. - С.96-108

4. Скандинавский апгрейд //Техника. - 2006. - № 5-6. - C. 94-97

5. Сурнин В. Скандинавский стиль //Зеркало недели. - 2007. - № 12. - C. 12

6. Торхауг Й. Информационная политика и модели финансирования в Скандинавии //Научные и технические библиотеки . - 2005. - № 9. - C. 47-58

7. Швед О.В. Проблеми національної ідентичності країн Скандинавії в контексті процесу європейської інтеграції/ О.В. Швед //Український історичний журнал. - 2007. - № 2. - C. 158-171

загрузка...
Top