Що розуміють під економічною одиницею національної економіки

Вступ.

1. Поняття домашніх господарств як економічних одиниць.

2. Сектор фінансових та нефінансових корпорацій.

3. Сектор "Загальне державне управління" як економічна одиниця.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Домашні господарства — економічні одиниці, що складаються з однієї або більше осіб, які забезпечують економіку ресурсами і використовують доходи для купівлі споживчих товарів та послуг.

У СНР виділяються три види інституціональних одиниць: домашні господарства; юридичні та соціальні спільності у вигляді корпорацій і неприбуткових установ; центральні, окружні та місцеві урядові установи, а також фонди соціального страхування.

Об'єднання інституціональних одиниць згідно з тим чи іншим типом економічної поведінки дає можливість поділити економіку на економічні сектори. Сектори економіки безпосередньо не відповідають названим трьом видам інституціональних одиниць. У переглядуваній СНР ООН пропонується виділяти чотири головних економічних сектори економіки:

· сектор нефінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, які зайняті виробництвом реалізованих на ринковій основі товарів і нефінансових послуг;

· сектор фінансових корпорацій охоплює інституціональні одиниці, зайняті фінансовим посередництвом, а також допоміжною фінансовою діяльністю;

· загальноурядовий сектор охоплює інституціональні одиниці, які є відповідальними за прийняття політичних рішень, економічне регулювання, а також надають неринкові послуги для особистого і колективного споживання та здійснюють перерозподіл національного доходу і багатства. До складу загальноурядового сектора включаються центральні, окружні та місцеві органи управління, фонди соціального страхування і неприбуткові установи, підконтрольні урядовим органам;

· сектор домашніх господарств охоплює всіх фізичних осіб, які здійснюють в економіці функцію споживання, а також некорпоративні підприємства, що виробляють на ринковій основі товари, надають нефінансові послуги, а також перебувають у володінні членів домашніх господарств, яких неможливо відокремити від останніх ні з юридичної, ні з економічної точки зору.

1. Поняття домашніх господарств як економічних одиниць

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження.

Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання.

Домашнє господарство — це економічно відокремлена група населення, яка самостійно, власними зусиллями отримує доход і самостійно здійснює витрати. Вона фактично збігається з сім'єю, якій притаманні зазначені риси. Наприклад, якщо дві чи три сім'ї, батьки, сини, внуки проживають разом і ведуть домашнє господарство не відокремлено, а спільно, то вони становитимуть одне домогосподарство. Якщо ж ці дві, три сім'ї розділились на окремі суб'єкти, що господарюють у домашніх умовах, то це вже буде відповідно два чи три домогосподарства.

Щоб зрозуміти місце домогосподарств в економіці, розглянемо рис. 1.

Обіг представлений двома потоками за годинниковою стрілкою — ресурси, товари, послуги; проти годинникової стрілки — доходи, витрати.

Фінанси домогосподарств є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. Джерелом створення вказаних фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім'ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо [8, c. 27].

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг інші витрати. Домогосподарства за своєю економічною суттю — це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов'язана з іншими підсистемами фінансової системи.

Так, домогосподарства одержують кошти з бюджету та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави [1, c. 104].

Отже, домашні господарства є споживчими одиницями та учасниками виробничої діяльності. Остання може набирати дві форми:

- поставки робочої сили для різних типів інституційних одиниць;

- безпосередньої зайнятості на власних некорпоративних підприємствах (індивідуальних, сімейних, селянських, підсобних господарствах, підприємницька діяльність яких здійснюється без утворювання юридичної особи).

Домашні господарства в ролі інституційних одиниць визначаються як невеликі групи людей, що живуть в одному й тому ж помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні типи продуктів та послуг. Вважаються приналежними до єдиної інституційної одиниці також люди, які постійно або тривалий час живуть в установах:

- члени релігійних конфесій (в товариствах, монастирях тощо);

- довготривалі пацієнти (в лікарнях, особливо психіатричних);

- в'язні довгого строку ув'язнення;

- особи, що постійно живуть в будинках для престарілих.

2. Сектор фінансових та нефінансових корпорацій

Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. У ринковій економіці корпорації вважаються основною інституційною формою підприємництва.

Вони виступають як одиниці-виробники і не мають витрат на кінцеве споживання в інтересах домашніх господарств. Під кінцевим споживанням розуміються витрати споживчих товарів і послуг з метою задоволення індивідуальних потреб чи бажань членів домашніх господарств. СНР ООН передбачає, що фінансування таких витрат корпораціями відображається через оплату праці, відрахування на соціальне страхування та соціальні допомоги, трансферти коштів основної діяльності на утримання соціально-культурних підрозділів, які надають послуги своїм працівникам безплатно або за пільговими цінами, тощо. Безпосереднє списання витрат за рахунок коштів, одержаних таким чином, відноситься до домашніх господарств.

Трансфертами в системі національних рахунків називаються некомпенсовані передачі товарів, послуг або активів від однієї інституційної одиниці до іншої.

Корпорації знаходяться у колективній власності акціонерів та пайовиків, які діють окремо від своїх корпорацій, і їх відповідальність обмежена сумою капіталу, вкладеного в акції. До корпорацій звичайно відносять компанії, акціонерні товариства, спільні підприємства, кооперативи тощо.

Казікорпорації - це некорпоративні підприємства (тобто належать одному власнику), які в усьому іншому, крім форми власності, поводять себе так, наче вони були б корпораціями. Кожна квазікорпорація повинна мати повний набір рахунків, що давав би можливість повністю визначати потоки доходів і капітали між нею та власником. Прикладами квазікорпорацій можуть служити:

1) підприємства у державній чи одноосібній приватній власності;

2) резидентні філії іноземних фірм.

Некомерційні організації створюються з тією ж метою, що й корпорації, але їх статус не дозволяє їм бути джерелом доходу для суб'єктів, які їх контролюють та фінансують. Вони можуть мати витрати на кінцеве споживання стосовно товарів та послуг, які вони надають домашнім господарствам.

Сектор "Нефінансові корпорації" включає резидентні нефінансові корпорації та квазікорпорації, що зайняті ринковим виробництвом товарів і нефінансових послуг: державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи тощо. Ресурси цих одиниць формуються, головним чином, на кошти, одержані від продажу товарів та послуг; разом з тим вони можуть покрити частину витрат за рахунок субсидій з державного бюджету.

Крім того, до цього сектора включаються некомерційні організації, що обслуговують підприємців (торговельні палати, добровільні об'єднання підприємств та галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, організацій орендарів тощо), основним джерелом фінансових ресурсів котрих є відрахування або внески зацікавлених підприємців, що розглядаються як оплата послуг цих некомерційних організацій.

Сектор "Фінансові корпорації" включає резидентні корпорації та квазікорпорації, що зайняті фінансовим посередництвом та іншими, пов'язаними з цим, фінансовими послугами на комерційній основі. Їх ресурси утворюються за рахунок прийнятих зобов'язань, отриманих процентів, страхових премій, комісійних.

До сектору фінансових корпорацій відносяться також некомерційні організації, що створені і фінансуються фінансовими установами (наприклад об'єднання банкірів).

За світовою практикою центральний (національний) банк розглядається як фінансова корпорація, коли він є незалежним від уряду у фінансовому відношенні (в іншому випадку він вважається одиницею сектору загального державного управління). Національний банк України включається до сектору фінансових корпорацій.

За характером своєї діяльності фінансові корпорації та квазікорпорації поділяються на такі підсектори: Національний банк; інші депозитні корпорації; інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та пенсійних фондів; допоміжні фінансові організації; страхові корпорації та пенсійні фонди.

Підсектор інших депозитних корпорацій об'єднує всі резидентні фінансові корпорації та квазікорпорації (крім Національного банку), основною діяльністю яких є фінансове посередництво і які мають зобов'язання у вигляді депозитів або подібних до них фінансових документів. Здебільшого це банки та установи типу банків. Вони підрозділяються на: 1) депозитні грошові корпорації, які працюють з короткостроковими фінансовими документами, що замінюють гроші та можуть бути оплачені на вимогу; 2) інші депозитні корпорації, крім депозитних грошових.

Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та пенсійних фондів - це установи, що займаються фінансуванням інвестицій, включаючи фінансовий лізинг, продаж у розстрочку, особисте кредитування.

Допоміжні фінансові організації (такі, що безпосередньо не є фінансовими посередниками) охоплюють маклерські фірми по операціях з цінними паперами, вексельні контори тощо.

Страхові корпорації - це різні форми організацій, що здійснюють страхування життя, страхування від нещасних випадків, хвороби, пожежі, інших ризиків.

Пенсійні фонди, які відносяться до фінансових корпорацій, створюються для забезпечення доходу окремим групам найманих працівників після виходу на пенсію за рахунок добровільних внесків працівників та роботодавців.

Сектори нефінансових та фінансових корпорацій (крім Національного банку) підрозділяються, також, відповідно, на підсектори державних, національних приватних корпорацій та корпорацій під іноземним контролем.

До державних відносяться корпорації та квазікорпорації (включаючи орендні), що контролюються державою. Цей контроль може здійснюватися шляхом: придбання державою більш як половини акцій, законодавчого визначення політики корпорацій, призначення директорів з відповідними повноваженнями.

Національні приватні корпорації охоплюють всі корпорації та квазікорпорації, що не контролюються урядом чи одиницями-нерезидентами.

Корпорації під іноземним контролем (іноземні корпорації) об'єднують філії корпорацій-нерезидентів та корпорації під контролем некорпоративних нерезидентних одиниць, наприклад, урядів інших країн. У цьому підсекторі знаходяться спільні та іноземні приватні підприємства.

Отже, до сектору нефінансових корпорацій включають підприємства і корпорації, які виробляють товари і послуги для продажу їх на ринку за цінами, що відшкодовують витрати виробництва та забезпечують прибуток. До цього сектору включаються приватні та державні підприємства і корпорації, спільні підприємства, які повністю перебувають під контролем іноземного капіталу. Одиниці, що включені до цього сектору, відшкодовують свої витрати (видатки) за рахунок виручки від реалізації (продажу) товарів і послуг на ринку. До цього сектору також включаються некомерційні організації, що їх засновано групами виробників і які фінансуються за рахунок внесків їхніх членів (асоціації підприємств, торгові палати тощо).

Сектор фінансових корпорацій і закладів включає комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші фінансові установи, основною функцією яких є фінансове посередництво, що здійснюється на комерційній основі. Фінансове посередництво полягає у тому, щоб знаходити (вишукувати) на фінансовому ринку вільні грошові кошти, акумулювати їх і переробляти у форму, зручну для інвесторів, а потім надавати інвесторам за цінами (ставками), що складаються на ринку. Інакше кажучи, основна функція фінансових корпорацій полягає у тому, щоб бути посередником між тими, хто заощаджує, й тими, хто інвестує. Фінансові корпорації фінансують свої витрати (видатки) головним чином за рахунок різниці між процентами, отриманими за надані фінансові ресурси, і процентами, сплаченими за залучені кошти (ресурси).


3. Сектор "Загальне державне управління" як економічна одиниця

Сектор "Загальне державне управління" включає органи державного управління центрального, регіонального і місцевого рівнів та підвідомчі їм некомерційні організації, що утримуються на державному бюджеті та надають безкоштовні послуги індивідуального характеру у сфері освіти, культури і спорту, відпочинку, соціального забезпечення, житлового господарства та послуги колективного характеру в галузі державного управління, підтримання порядку і безпеки, оборони, науки і наукового обслуговування, шляхового і лісового господарства, обслуговування сільського господарства тощо.

До цього сектору входять також державні фонди соціального страхування і забезпечення, які утворюються з обов'язкових внесків і призначені для виплати допомог усім членам суспільства або великим групам приватних осіб.

СНР ООН передбачає два варіанти групування одиниць загальнодержавного управління по підсекторах: по типах (державні установи, фонди соціального забезпечення), а потім по рівнях (центральні, регіональні, місцеві), та в зворотній послідовності.

В системі національних рахунків України застосовується перший варіант.

Отже, сектор загального державного управління включає органи управління центрального та місцевого рівнів, бюджетні державні установи, головною функцією яких є прийняття політичних рішень, економічне і правове регулювання, перерозподіл доходів і багатства, а також надання неринкових послуг як суспільству в цілому, так і окремим його членам (або групам осіб). Свої функції органи державного управління здійснюють із метою реалізації соціально-економічної політики, яка зазвичай передбачає надання допомоги певним групам населення (малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам, студентам та ін.), а також недопущення надмірного розриву в рівнях доходів найменш і найбільш забезпечених верств населення. Органи державного управління фінансують свої витрати (видатки) за рахунок податків, а також частково за рахунок доходів від власності, яку вони мають у своєму розпорядженні. До цього сектору включаються також позабюджетні фонди, підконтрольні урядовим органам (пенсійний фонд, фонд зайнятості населення та ін.).


Висновки

Система національних рахунків розглядає економічну діяльність як сукупність операцій економічних суб'єктів або інституційних одиниць.

Інституційні одиниці мають такі ознаки:

- права самостійного володіння продуктами і активами, здатність обмінюватися цими правами в операціях з іншими інституційними одиницями;

- здатність приймати економічні рішення та участь в економічній діяльності, нести за них відповідальність і звітувати згідно з законом;

- здатність приймати зобов'язання та укладати контракти від свого імені; ведення повного набору рахунків, включаючи баланс активів та пасивів (або можливість складання такого балансу в разі необхідності).

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

- фізичні особи або їх групи в формі домашніх господарств;

- юридичні чи соціальні одиниці, існування яких визнається законом або суспільством, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їх.

Інституційна одиниця, що розглядається в ролі виробника, може бути визначена як підприємство. Інституційна одиниця вважається резидентом даної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцеположення житла, виробництва чи інших приміщень), розташований на економічній території цієї країни, та коли вона приймає участь в економічній діяльності країни протягом невизначеного чи визначеного, але тривалого періоду часу (рік або більше). Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни. Розрізняються такі основні види юридичних одиниць: корпорації та квазікорпорації, некомерційні організації, органи державного управління.


Список використаної літератури

1. Про Методичні рекомендації щодо класифікації інституційних секторів економіки України // Наказ Міністерства статистики України. - 25.07.1994 N 172

2. Александров І. Моделі економічної динаміки і система національних рахунків / НАН України; Інститут економіки промисловості. — Донецьк, 1998. — 100с.

3. Лутчин Н. Система національних рахунків: практикум: [навч. посібник] / Львівський національний ун-т ім. І.Франка / С.О. Матковський (ред.). — Л. : Новий Світ-2000, 2008. — 204с.

4. Моторин Р. Система національних рахунків: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 336с.

5. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки: навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 254с.

загрузка...
Top