Роль ТНК у інноваційному розвитку країн, які розвиваються

Вступ.

1. Роль ТНК в світогосподарських зв’язках країн, що розвиваються.

2. Інноваційний розвиток як основа конкурентних переваг транснаціональних корпорацій.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Сучасна система глобальних корпоративних відносин характеризується наявністю суперечливих стратегій та напрямків розвитку, що виявляються як у жорсткій між фірмовій конкурентній боротьбі, так і в тісних взаємовигідних партнерствах. Практика показує, що в основі цих взаємовідносин здебільшого лежать інтереси інноваційного розвитку. При цьому інновації можуть проявлятися в новому дизайні продукту, у новому процесі виробництва, у новому підході до маркетингу або в новій методиці підвищення кваліфікації працівників.

Проте головним чинником інноваційної спроможності суб’єкта світового господарства стає впровадження принципово нових прогресивних технологій та випуск високотехнологічної наукомісткої продукції. Інформаційні технології є базою сучасної глобальної економіки, бо саме вони сприяють глобалізації виробництва і ринків капіталу, підвищують ефективність, продуктивність та конкурентоспроможність продукції.

За цих умов роль транснаціональних корпорацій (ТНК), їхня могутність визначаються не стільки наявністю в них тих чи інших традиційних виробничих ресурсів, скільки порівнянням інноваційних можливостей та вмінням їх використовувати. Виступаючи основним генератором та носіями інструментів інноваційного розвитку в усьому світі, ТНК здебільшого й визначають основні тенденції та закономірності формування нових меж конкурентної боротьби між різними учасниками світового господарства.

Питання інновації як основного джерела розвитку розробляється багатьма сучасними авторами. При цьому стратегія інноваційного забезпечення розглядається на макро- та мікрорівні в контексті процесів глобалізації, інтеграції та регіонального розвитку. У працях Ю.Бугая, С. Козаченка, О. Білоуса, І. Бистрякова, А. Скаленка простежується переважно глобально-корпоративний підхід до проблеми розвитку інновацій.


1. Роль ТНК в світогосподарських зв’язкахкраїн, що розвиваються

Роль ТНК в світі постійно зростає. Оборот найбільших з них порівнянний із ВВП таких розвинених країн, як Франція, Нідерланди, Швеція, Австралія, Канада. До 100 найбільших суб’єктів світової економіки, за даними економіста Кембриджського університету Норіні Хертц, належать 51 транснаціональна корпорація та 49 держав.

Підтвердженням якісної значимості ТНК у світі є дискусії щодо необхідності розгляду ТНК як суб’єктів міжнародного публічного права на одному рівні з державами та міжурядовими організаціями. Ця проблема є актуальною, оскільки, з одного боку, ТНК – це юридично така ж фірма, як і всі інші, але з іншого, ТНК прагнуть стати не тільки економічними, а й політичними суб’єктами; крім того, капітали найбільших ТНК перевищують річний ВВП більшості країн світу.

Разом з цим відмітимо, що поки що не існує єдиних загальноприйнятих критеріїв віднесення тієї чи іншої компанії до транснаціональної. З цієї причини дещо ускладнюються регулювання їх діяльності, теоретичний аналіз транснаціоналізаційних тенденцій. Але поза сумнівом одне: транснаціоналізація – це якісно нове і об’єктивне явище, один з серйозних викликів, що кидає людям глобалізація[4, c. 112].

На рубежі XX – XXI ст. транснаціональним корпораціям (ТНК) приділяється багато уваги. Сьогодні немає жодного значного процесу в світовій економіці, що відбувався б без участі ТНК. Вони приймають як пряму, так і опосередковану участь у світових економічних, а також політичних процесах. Хоча ТНК здійснюють свою діяльність у системі світового господарства, їх вплив поширюються і на політичну сферу, що дозволяє розглядати ТНК поряд із державами і міжнародними організаціями.

Загалом дослідження даної теми у різних дослідників є досить суперечливим і неоднозначним, тому феномен ТНК і досі є дискусійним питанням як у спеціалістів, що займаються дослідженням сучасних міжнародних відносин, так і у керівників держав, а також і у політичних діячів.

Незважаючи на загальновизначеність величезної ролі і значення ТНК у світі, відсутня єдність у визначенні самого поняття ТНК і критеріїв їхнього виділення. Тут існують різноманітні підходи.

Оскільки з моменту свого виникнення вони діяли як економічні організації, так і більшість підходів і визначень, особливо на ранніх етапах, були чисто економічними. У цих дослідженнях увага в основному приділялося участі цих корпорацій в економічній діяльності інших держав, що, безумовно, є головною умовою виділення ТНК. Але здійснити вимір ступеня цієї участі виявилося не такою легкою і простою справою. Наприклад, деякими дослідниками за основу приймалися такі фактори як загальний обсяг продажів на ринках інших країн, загальний обсяг прибутку, одержуваного в інших країнах або число зайнятих на підприємствах за рубежем, тобто чисто кількісні показники.

Основні ідеї і практика ТНК були виявлені в таких її джерелах як діяльність Ганзейських міст і Ост - Індійських компаній. Тому цілком доцільно в якості передісторії ТНК звернутися до дослідження діяльності цих об'єднань. Безперечно, що багато чого було запозичено в них, хоча є природно-пристосованими до принципово нових умов існування. Таким чином, ТНК можна розглядати як геніальний винахід, як геніальне досягнення[8, c. 197-198].

ТНК можна визначити як інститут або організацію, що здійснює виробництво або послуги, не менше, ніж у шести країнах, у яких не менше 25 % іноземних працівників і не менше 25 % капіталовкладень за рубежем.

Діяльність даного підприємства-інституту, його управління й інтереси обумовлені не внутрішніми, а зовнішніми чинниками, причому потреби місцевого розвитку, як правило, або ігноруються, або мало приймаються до уваги, і сама діяльність пов'язана насамперед із глобальною капіталістичною економікою.

Відмітною рисою ТНК є космополітизм їхніх інтересів, глобальність операцій, що відбиває специфіку міжнародних монополій. Незалежно від того, у якій країні була спочатку заснована корпорація, вона розглядає весь світ як єдине ціле, як арену своєї діяльності і проникає у всі кутки земної кулі в пошуках ринків, техніки, технології, людей, ідей, капіталів і т.д.

Причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.

Переваги очевидні для усіх, тому їх можна розглядати як причини, у результаті яких транснаціональні корпорації так активно розвиваються:

- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентноздатності, що є загальними для всіх значних промислових фірм, що інтегрують у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.

- недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід і інші так називані «невловимі активи», у першу чергу управлінський і маркетинговий досвід, що змушують фірму ринутися зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів. У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів не виходять за межі транснаціональних корпорацій.

- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення своєї конкурентоздатності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або більш кваліфікованої робочої сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів країни , що приймає,);

- близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість одержання інформації про перспективи ринків і конкурентного потенціалу фірм країни, що приймає. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами країни, що приймає, у результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми і її філій.

- можливість використовувати у своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;

- спроможність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, скидаючи їх у міру застарілості до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів;

- за допомогою прямих інвестицій фірма одержує можливість перебороти різного роду бар'єри на шляху впровадження на ринок тієї або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри. Так, у 60-х роках, значний потік інвестицій із США в Європу був породжений тарифами, установленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄЕС, таким чином, обійшовши їхні тарифи[11, c. 156-158].

За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.

Останнім часом у структурі транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так званої комплексної стратегії.

Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому.

Регіональні системи управління розділяються на три основні види:

- головне регіональне управління , відповідальне за усі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності усіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління американського концерна «General motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);

- регіональне виробниче управління , що координує діяльність підприємств по лінії направлення продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, підпорядковане безпосередньо головному регіональному керуванню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація «Hewlett-Packard» на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);

- функціональне регіональне управління забезпечує специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т.д. Це управління відповідальне за результати діяльності усіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані.

Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:

- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food».

- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування - в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах.

- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією.

Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко росте[1, c. 142-144].

Проводити успішну стратегію глобальних операцій, бути лідером у багатьох галузях виробництва, сфері послуг, носієм передових технологій багато в чому дозволяє й організаційна структура ТНК. Для ТНК характерна трьохрівнева організація:

• головна компанія;

• підконтрольні філії;

• конкретні підприємства.

Головна компанія, як правило складається з холдингової й оперативної компанії. Холдиногова компанія - компанія власниця контрольного пакета акцій дочірніх товариств THK. Оперативна компанія - компанія, що здійснює загальностратегічне керівництво, фінансове, бухгалтерське планування, наукові дослідження, розробки, ведення статистичного урахування, зв'язку з громадськістю.

Підконтрольні підрозділи тісно прив'язані до головної компанії у виробничому і технологічному спектах - це:

1. філії і відділення, що не мають юридичної і фінансової самостійності;

2. дочірні акціонерні товариства, що є юридичними особами, що зберігають певну незалежність у фінансово-господарській і дослідницькій діяльності.

Третій рівень - це конкретні підприємства - первинні ланки організаційної структури ТНК, що займаються виробничою, збутовою, обслуговуючою, фінансово-кредитною, науково-дослідною діяльністю.

Для сучасної світової економіки характерний навальний процес транснаціоналізації. У цьому процесі рушійною силою виступають ТНК. Вони являють собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської, материнської) компанії і іноземних філій. Головна компанія контролює діяльність вхідних в об'єднання підприємств шляхом володіння часток у їхньому капіталі. У іноземних філіях ТНК на частку батьківської компанії припадає більш 10% акцій або їхнього еквівалента.

Для головних промислово розвинутих країн саме іноземна діяльність їх ТНК визначає характер зовнішньоекономічних зв'язків. Так, до 40% вартості майна 100 найбільших ТНК (включаючи фінансові) перебуває за межами їхньої країни базування. Якщо зіставити об’єм іноземного (міжнародного) виробництва ТНК з обсягом їхнього експорту, відмежованого від торгівлі в середині фірми, то наприкінці 80-х рр. це співвідношення для США, Японії і ФРН складало відповідно: 4,1:1; 2,6:1; 1,5:3.

У 90-і рр. у середньому 45% загального обсягу продажу ТНК припадає на експорт. ТНК охоплюють 90% світової торгівлі пшеницею, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, джгутом і залізною рудою, 85% - міддю і бокситами, 80% - чаєм і оловом, 75% - натуральним каучуком і сирою нафтою.

Роль постачання і послуг вітчизняних компаній своїм іноземним філіям також велика в експорті цих країн. В другій половині 80-х рр. на подібну торгівлю в середині фірми припадало від 14 до 20% експорту США, 23-29% - Японії і 24- 28% - ФРН.

Протягом двох останніх десятиліть щорічно приблизно половина американського експорту охоплює американські й іноземні ТНК, у Великобританії ця частка досягає 80%, у Сінгапурі - 90%[12, c. 102-104].

На рубежі XX-XXI ст. спостерігається надзвичайний ріст зовнішньоекономічної діяльності, у якій ТНК є продавцями, інвесторами, дослідниками сучасних технологій, стимулюють міжнародну трудову міграцію. ТНК відіграють головну роль в інтернаціоналізації виробництва, у процесі розширення і поглиблення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн. Основною формою експансії ТНК є вивіз капіталу. Міжнародна міграція довгострокового капіталу прискорила процес взаємопроникнення і переплетення фінансового капіталу, підсилила могутність ТНК. Усе зростаюча роль іноземних інвестицій як найважливішого і необхідного засобу забезпечення процесу відтворення є наслідками прискорення об'єктивного процесу усуспільнення продуктивних сил у міжнародному масштабі. Завдяки системі міжнародного виробництва, заснованої на вивозі капіталу, ТНК забезпечують собі значні прибутки навіть в умовах загострення кризових явищ у світовій економіці. У першій половині 80-х років темпи росту прямих іноземних інвестицій розвинутих країн , що експортують капітал, продовжували значно перевищувати темпи їхнього економічного росту, а також темпи світової торгівлі.

Основним чинником, що відбиває ефективну діяльність ТНК, є міжнародне виробництво товарів і послуг. Воно являє собою випуск продукції материнськими компаніями ТНК і їхніми іноземними філіями на базі інтернаціоналізації виробництва. До кінця 90-х рр. міжнародне виробництво товарів і послуг досягло 7% світового ВВП[3, c. 284].


2. Інноваційний розвиток як основа конкурентних переваг транснаціональних корпорацій

У центрі глобального інноваційно-технологічного процесу стоять ТНК, які й задають темп та напрями розвитку глобальних ринків. Адже інноваційна діяльність значною мірою обумовлює конкурентоспроможність ТНК у боротьбі за глобальні ринки. ТНК засновують дослідницькі центри в багатьох країнах, де для цього є кваліфіковані кадри та інші необхідні умови. При цьому ТНК можуть суттєво змінювати чи поєднувати різні стратегії розвитку від локальних до глобальних, створюючи геостратегічні альянси чи регіональні виробничі мережі.

Серед основних технологічних та інноваційних мотивів вступу компанії в альянси визначають такі: 1) партнерства дозволяють створювати стійкі канали передачі передових знань та спрощують їх засвоєння; 2) сучасні технології часто виникають на перетині окремих наук або галузей, а об’єднання розширюють горизонти компаній та спрощують доступ до невідомих раніше технологій; 3) спільні зусилля дозволяють ефективніше вводити нові стандарти там, де вони не отримали ще відповідного оформлення.

Останнім часом на перше місце фахівці виносять здебільшого регіональну або локальну стратегію розвитку компаній. При цьому слід мати на увазі поступове розгортання локально зосередженої та попередньо розробленої інноваційної ідеї до глобального рівня.

Глобальне виробництво продукції дедалі більшою мірою здійснюється не ТНК, а транснаціональними мегамережами виробництва у виді так званих кластерів, де власне ТНК є важливим виробничим компонентом. Кластер являє собою систему взаємопов’язаних фірм та організацій, значимість яких як цілого перевищує просту суму складових частин.

Кластери виступають одним з найважливіших елементів конкурентної боротьбі у світовому господарстві, напрями якої визначаються: по-перше, намаганням підвищити продуктивність усіх фірм та галузей, що входять до кластерів; по-друге, спрямованістю на підвищення здатності до інноваційної діяльності; і по-третє, бажанням стимулювати нові види бізнесу, що підтримують інновації та розширюють мережі кластерів.

В Україні кластерізація тільки починає своє становлення в окремих регіонах та галузях діяльності. Передбачається, що в подальшому цей процес пошириться у багатьох сферах діяльності та втягуватиме прилеглі території відповідно до їх наділеності необхідними факторами та умовами економічного розвитку.

Глобалізація інноваційного простору призводить до появи нових можливостей і нових проблем. Серед проблем слід, передусім, назвати потребу в уніфікації стандартів освіти і вчених ступенів, необхідність нових підходів щодо протидії міграції фахівців, регулювання умов конкуренції в науково-технічній сфері. Разом з тим університети і дослідницькі групи одержують доступ до технологічних програм корпорацій. Приводом для занепокоєння в приймаючих країнах є придбання лабораторій національних фірм іноземними компаніями, що створює загрозу використання наукового потенціалу конкурентами[2, c. 169-171].

Поліцентрична структура дослідницьких і інноваційних систем дає Україні шанс на вигідних умовах долучитися до технологічної і виробничої конкуренції на світовому ринку за умов проведення ринкових перетворень та створення цілісної національної інноваційної системи, що зупинило відтік висококваліфікованих фахівців.

Можна зробити висновок, що набуваючи дедалі більшого глобального значення, ТНК неодноразово доводили значущість інноваційного розвитку як основного елемента своєї конкурентоспроможності. При цьому особливого змісту набуває локальна стратегія розвитку як сприятлива умова для виникнення нових стратегічних, виробничих та інших ідей, їх розробок, упровадження, загального інноваційного розвитку фірми. Однією з найоптимальніших форм взаємозв’язку виступає кластерізація, що забезпечує такі умови економічної співпраці, коли корпорації можуть ефективно працювати лише разом з іншими частинами мережі. Така система співпраці, визначаючи межі автономності та підконтрольності, кооперації та конкуренції для кожного суб’єкта, прискорює процес інноваційного розвитку загалом[4, c. 316-317].


Висновки

Однією з характеристик сучасності є все більша глобалізація виробництва, існування глобального ринку, розвиток ТНК. Сучасний інноваційний процес знаходиться на початку п’ятого великого циклу, що характеризується комп’ютерною революцією, формуванням глобальних науково-дослідних мереж, швидким поширенням Інтернет-технологій.

У зв’язку з цим сучасний інноваційний процес позначений двома тенденціями розвитку, що мають різну спрямованість. З одного боку відбувається формування і еволюція національних інноваційних систем (НІС), а з іншого інноваційний процес все більше підпадає під вплив транснаціональних корпорацій.

Транснаціональний характер сучасних інноваційних процесів виявляється, насамперед, у створенні дослідницьких підрозділів ТНК та помітному збільшенні обсягу досліджень та науково-дослідних організацій, що фінансуються іноземними компаніями. слід визначити і значну міграцію наукових кадрів до розвинутих країн Заходу, перед усім, США. За функціональним призначенням закордонних досягнень виділяють наступну типологію: адаптація й удосконалення продуктів чи технологій ТНК до місцевих умов; створення нових продуктів чи істотна зміна їхніх споживчих властивостей відповідно до місцевих запитів; раціоналізація власних інновацій - використання закордонних досліджень філій; стратегічні дослідження - моніторинг закордонних досягнень для одержання конкурентних переваг.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top