Роль НБУ у реформуванні економіки України

Вступ.

1. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання.

2. Вплив НБУ на стан фізичного ринку України.

3. Функції національного банку України у реформування економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. У сучасній економіці велике значення має підтримка стабільності грошової одиниці, достатнє забезпечення капіталом, захищена від криз банківська система. Особлива роль належить грошово-кредитній системі та її головній ланці - центральному банку. У сучасних умовах діяльність центрального банку має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки. Зазначені обставини обумовлюють актуальність та необхідність розгляду питань, пов'язаних зі статусом центрального банку в економіці та сфер його функціонування, оскільки місце центрального банку в ринковій економіці багато в чому визначає хід та напрям економічного розвитку.

Метароботи - аналіз діяльності центрального банку, його функцій, принципів та становлення сучасного стану в Україні, характерних рис і цілей його діяльності в умовах ринкової економіки і розробка пропозицій, спрямованих на розвиток та підвищення ефективності діяльності Національного банку України.

У відповідності з метою завдання - характеристика діяльності Національного банку України, його функцій, принципів, сучасного стану. Аналіз дискусійних аспектів діяльності центрального банку, впливу Національного банку України на соціально-економічний розвиток.

1. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання

Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Центральному банку надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Центральний банк - інституційний центр грошової системи, і відіграє вирішальну роль у забезпеченні її ефективного функціонування.

Сьогодні центральні банки в усьому світі набувають загальних рис: незалежність від політиків, прозорі цілі та суспільна підтримка для їх досягнення. Але центральний банк повинен бути не тільки незалежним від політичного тиску, а й брати участь у підтримці рівня ВВП доступними йому засобами. Виходячи з цього, цілі грошової політики - стабілізація цін, оскільки інфляція ускладнює довготермінове планування; стабілізація обсягів виробництва, оскільки у довготерміновому періоді стабілізація інфляції та ВВП доповнюють одна одну і тільки досягнення цінової стабільності - шлях до зростання ВВП; стабілізація обмінних курсів - необхідна центральному банку для підтримки фінансової стабільності, без якої неможлива макроекономічна стабільність. Центральний банк має вживати заходів для зменшення впливу фінансових криз на економіку країни [1].

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції та ціни грошей.

Головним завданням центрального банку є розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а стратегічною метою монетарної політики - забезпечення стабільності грошової одиниці.

Як посередник між державою та банківською системою країни центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою певних інструментів. Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи визначає інструментарій грошово-кредитної політики. Так, наприклад, інструменти у розпорядженні центрального банку США для контролю грошей та кредиту поділяють на загальні - обов’язкові резерви, дисконтна політика, операції на відкритому ринку; вибіркові - вимога маржі, нормативні обмеження відсоткових ставок тощо. Загальні інструменти впливають на грошові агрегати та банківські кредити Федерального резервного банку, а вибіркові - на їх склад [2].

Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються: за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші); за формою (прямі та опосередковані); за характером параметрів, що встановлюються в процесі регулювання (кількісні та якісні); за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові).

Адміністративні - інструменти , що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту (механізм готівкової емісії, кредитні "стелі" тощо).

Інструменти ринкового характеру - способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів (регулювання облікової ставки, регулювання норм банківських резервів, здійснення операцій на відкритому ринку тощо) [3].

Основні функції центрального банку:

• емісійний центр готівкового обігу - центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну пропозицію грошей, а готівкову емісію обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі 5-10%, проте вона посідає особливе місце в грошовій системі. В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує Національний банк України (НБУ), який має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу;

• банк банків - центральний банк забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Участь центрального банку в розрахунковому обслуговуванні комерційних банків має різні форми, що залежать від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. В Україні НБУ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України;

• орган банківського регулювання та нагляду - успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Під регулюванням банківської діяльності розуміють: використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів і рівень відсоткової ставки; ухвалення положень, які базуються на чинному законодавстві і регулюють діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, спрямованих на забезпечення стабільності функціонування банківської системи;

• банкір і фінансовий агент уряду - тісно взаємодіє з фінансовими органами при вирішенні загальних питань монетарної та фіскальної політики і під час повсякденного виконання фінансових операцій. В Україні НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду;

• провідник монетарної політики - найважливіша функція: визначення і реалізація монетарної політики, яка слугує ключовим елементом усієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

Центральні банки мають додаткові функції, які сприяють реалізації їх призначення. Вони здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні; складають банківську та монетарну статистику; дають роз'яснення щодо монетарної політики; представляють інтереси держави у взаємодії з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками [4].

Національний банк України утворений у 1991р. Законом України "Про банки і банківську діяльність", основи правового статусу НБУ як центрального банку визначені Конституцією України. Стрімкий розвиток банківської системи зумовив необхідність збільшення незалежності центрального банку від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас посилення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності. У 1999 р. прийнятий Закон України "Про Національний банк України", згідно з яким НБУ - особливий центральний орган державного управління, основне завдання якого - забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи основне завдання, він сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, і в межах своїх повноважень - ціновій стабільності.

Керівні органи Національного банку України: рада та правління. Рада НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчою структурою. Основні її повноваження - розробка відповідно до програми економічного розвитку основних параметрів економічного та соціального розвитку України і (щорічно) основних засад грошово-кредитної політики України та здійснення контролю за їх виконанням. Рада не має права втручатися в оперативну діяльність правління НБУ. Правління - виконавчий орган, який здійснює безпосереднє управління діяльністю центрального банку [3].

Основні принципи функціонування Національного банку України:

• незалежність - заборона прямого кредитування уряду на фінансування витрат державного бюджету;

• президентський і парламентський контроль за діяльністю банку;

• економічна самостійність - здійснення видатків за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого радою НБУ;

• централізація системи банку - система організована так, щоб забезпечити реалізацію єдиної монетарної політики у всіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом;

• єдність системи банку - всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ, і керуються єдиними правовими нормами;

• вертикальна структура управління банком - призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі.

Національний банк України - провідник монетарної політики, він розробляє основні засади грошово-кредитної політики - комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом, для забезпечення економічної та фінансової стабільності, що є основою стабільності національної валюти. Встановлюються цільові орієнтири монетарної політики: зміна грошової бази та грошової маси. Досягнення їх НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів ринкового й адміністративного характеру.

На початку незалежності, у 1991-1993 pp., не було ефективної монетарної політики. Тільки з 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, стабілізацію банківської системи і проведення грошової реформи. У 1996-1997 pp. були введені ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання і поступова відмова від адміністративних інструментів (селективної політики адресного рефінансування комерційних банків, установлення для банків "кредитних стель", що обмежували їх кредитні можливості тощо). У відносинах з комерційними банками були запроваджені кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах РЕПО [4].

Національний банк України для реалізації функції управління грошово-кредитним ринком має право:

• встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;

• видавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;

• купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою;

• видавати кредити комерційним банкам під заставу векселів і цінних паперів;

• купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній валюті;

• випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу;

• встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надані комерційним банкам, тощо [5, с. 165-167].

2. Вплив НБУ на стан фізичного ринку України

Розглянувши вищезазначені положення, можна зробити наступні висновки: вплив НБУ на стан фінансового ринку України значний, проте не завжди потенціал його інструментарію використовується відповідно до ринкових методів. Постійно присутні фіскальні інтереси уряду, політична нестабільність, повільні темпи економічних реформ, несприятлива фінансова ситуація на сусідніх фінансових ринках. Ефективна грошово-кредитна політика центрального банку може створити необхідні умови для досягнення основних цілей економічної політики держави, проте монетарними інструментами можна досягти відносної фінансової стабілізації у короткостроковому часовому періоді. Для радикальніших змін необхідна реструктуризація промислового та агропромислового комплексів України, податкової системи, розвиток ринкової інфраструктури.

Вдосконалення окремих форм індикативного регулювання банківської діяльності в рамках активізації ролі центрального банку в оздоровленні реального сектора економіки і відновлення повноцінного функціонування фінансового ринку можна досягти на основі виваженого використання певних регулятивних інструментів НБУ, а саме:

• посилення впливу НБУ на фінансові відносини між банківською системою та реальним сектором економіки зводиться до запровадження в системі НБУ інституту моніторингу підприємств різних галузей народного господарства і використання результатів для прийняття рішень [6];

• удосконалення нормативних актів, що регулюють порядок здійснення кредитних операцій банків та операцій з корпоративними цінними паперами;

• активізація рефінансування банків під заставу корпоративних цінних паперів та кредитних зобов'язань підприємств.

Аналіз монетарної політики Національного банку України 2000-2007 pp. показує, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо. Для вирішення цих завдань держава має забезпечити: прискорення реструктуризації реальної економіки та реалістичний державний бюджет. НБУ має: забезпечити внутрішню і зовнішню стабільність гривні, що є необхідною (але не єдиною) умовою макроекономічної стабілізації і зростання реальних доходів населення; забезпечити фінансову стійкість банківської системи; стимулювати кредитно-інвестиційну діяльність комерційних банків для підтримки реальної економіки.

Для досягнення будь-якою економікою стабільного зростання у довгостроковому періоді за низької та стабільної інфляції деякі науковці визначають такі необхідні передумови:

• за низьку та стабільну інфляцію відповідальний не лише центральний банк, а й політика уряду, узгодженість монетарної та фіскальної політики, особливо в умовах перехідного періоду і нерозвиненості ринкових відносин в економіці;

• центральний банк не повинен підтримувати дії уряду, якщо вони суперечать досягненню стратегічної цілі монетарної політики;

• відкритість та прозорість монетарної політики центрального банку є ключовими для досягнення цілей. Монетарну політику проводять через банківську систему та фінансові ринки. Прозорість дій необхідна для їх ефективного функціонування [7].

Необхідно констатувати, що ці принципи є ключовими для успішної діяльності більшості центральних банків світу. Досвід розвинутих країн переконує, що достатньо незалежний центральний банк може і повинен відігравати провідну роль у формуванні міцної і стабільної банківської та фінансової системи. Особливу роль відіграє раціональне співвідношення економічних реформ, стратегії, тактики розвитку економіки. Для подальшого розвитку та розбудови банківської системи України необхідно реалізувати комплекс заходів з метою формування такого банківського сектора, який відповідає загальноприйнятому світовому уявленню про сучасний банківський бізнес.

Отже, метою банківського нагляду є:

- впровадження, підтримка та розвиток широкого кола фінансових послуг в інтересах функціонування банківської системи та економіки держави в цілому;

- забезпечення ефективної та надійної роботи банків, їх спроможності задовольняти потреби, вимоги та претензії своїх клієнтів;

- забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитній політиці центробанку, враховуючи той фактор, що регулювання може суперечити меті їх діяльності;

- забезпечення додержання законів, нормативно-правових актів Національного банку України, якими встановлено правила, що передбачають відповідний рівень професіоналізму та компетентності ведення банківської справи[2, c. 187-191].

3. Функції національного банку України у реформування економіки

Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: "Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України".

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця - це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функції особливе. Адже наша країна наприкінці 1991 р. як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів. На той час фінансове становище країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, який обслуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд дол. США "зникли" і про їхнє використання немає жодних підтверджувальних документів. Понад 1 млрд дол. США з цієї суми належав українським підприємствам та приватним особам. Зовнішекономбанк також заявив, що він більше не обслуговуватиме виплат, які стосуються зовнішньої торгівлі колишніх радянських республік[1, c. 34-36].

Для міжнародного авторитету Національного банку України велике значення має покладення саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк держави здійснює також відповідно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечується через:

1) здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може направляти своїх представників для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вимагати здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинного законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредитною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов'язкових резервів;

2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4) відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерційного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження щодо вимог Національного банку України. Так, він не має права вимагати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними актами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних банків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності банківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зобов'язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов'язання Національного банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зобов'язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та підрозділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голові НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає аудиторську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки річного звіту і подання аудиторського висновку[5, c. 204-207].

Висновки

Прийнятий у 1999 р. Закон України "Про Національний банк України" заклав нові підходи щодо організаційної структури та правового статусу органів управління центрального банку України. Згідно з Конституцією України та статусним законом керівними органами центробанку держави є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Національний банк організується та функціонує відповідно до загальних правових принципів, які притаманні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону України "Про Національний банк України" до системи НБУ входять: центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Розробка та впровадження грошово-кредитної політики є ключовою функцією центрального банку. Саме за допомогою її інструментів центральний банк спроможний виконувати своє основне завдання - забезпечувати стабільність грошової одиниці.

Грошово-кредитна політика являє собою визначену сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що спрямовані на забезпечення стабільності національної валюти, стримування інфляційних процесів в економіці країни, регулювання економічного зростання, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу країни. Основоположною метою кредитно-грошової політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, яке характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Список використаної літератури

  1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 278 с.
  2. Нестеренко М. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. -2005. -№ 1. - С. 187-191
  3. Петрик О. Якою має бути стратегічна ціль монетарної політики? // Вісн. НБУ. - 2004. -№ 1.-С 20-23.
  4. Савлук М.І., Мороз А.Н. та ін. Гроші та кредит. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
  5. Стельмах B.C., Єпіфанов А.О. та ін. Грошово-кредитна політика в Україні. - К.: Знання, КОО, 2003. - 421 с
  6. Терещенко О. Регуляторні можливості центрального банку в оздоровленні фінансів реального сектору економіки // Вісн. НБУ. - 2004. - № 1. - С. 9-12.
  7. Уманців Ю. Розвиток національної безпеки банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник Національного банку України. -2006. -№ 10. - С. 60-65.
загрузка...
Top