Різновиди та сфера використання мультиплікаторів

Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в економіці підприємства.

1.1. Загальна класифікація мультиплікаторів.

1.2. Характеристика цінових мультиплікаторів.

Розділ 2. Використання дії мультиплікаторів у діяльності підприємства.

2.1. Застосування мультиплікаторів (коефіцієнтів) в оцінці фінансової стабільності підприємства.

2.2. Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу за допомогою методів мультиплікатора.

2.3. Формування підсумкової величини вартості.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Теоретично вартість бізнесу є результатом аналізу трьох тридцятилітніх:

чисті активи підприємства. У цьому випадку аналізується вартість сумарних активів, з якої віднімається вартість зобов'язань;

доходи, які буде одержувати власник даного бізнесу. Основою вартості вважаються різні, доречні в цьому випадку доходи й ризики, пов'язані з їхнім одержанням;

цінова інформація фондового ринку або ринку злиттів/поглинань. В основі вартості лежать ціни угод з акціями або ціни угод з капіталом (частками в капіталі). При цьому вартість може бути розрахована як з урахуванням інформації по акціях оцінюваної компанії, так і з урахуванням даних по порівнянних компаніях.

Але кожний об'єкт оцінки унікальний. Тому методологія розрахунків, пріоритетність вибору методів оцінки й значимість різних складових вартості залежать від конкретного випадку.

Сьогодні проблема оцінки об'єкта угоди викликала до життя появу такого виду підприємницької діяльності, як оцінна діяльність, що зажадало встановлення норм і правил, по яких дана діяльність може й повинна здійснюватися.

Ціновий мультиплікатор - коефіцієнт, що відбиває співвідношення між ринковою вартістю оцінюваного підприємства і його фінансових показників. Інструкцією також дається визначення таких понять, як потенційні дивіденди, ретроспективний період, власні джерела (власний капітал), ставка дисконтування, ставка капіталізації, фінансова база, чистий грошовий потік, позикові засоби й ін.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні рисисферивикористання мультиплікаторів.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначитикласифікаціюмультиплікаторів;
  • охарактеризувати цінові мультиплікатори;
  • дослідити оцінку вартості підприємства на основі ринкового підходу за допомогою методів мультиплікатора;
  • виявити формування підсумкової величини вартості підприємства на основі мультиплікаторів.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема поняття та сферивикористання мультиплікаторів.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси мультиплікаторів та їх класифікація.

Предметом дослідженнявиступає застосування мультиплікаторів в оцінці потенціалу підприємства.


Розділ 1. Різновиди та характеристика мультиплікаторів в економіці підприємства

1.1. Загальна класифікація мультиплікаторів

Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість бізнесу відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об'єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки — схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково.

Найбільшого поширення в рамках даного підходу набув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв'язок між ринковою вартістю бізнесу та певною фінансово-економічною базою (фактором, який справляє істотний вплив). Найбільшого поширення набули цінові мультиплікатори, які можна підрозділити на інтервальні та одномоментні. Загальна характеристика найпоширеніших мультиплікаторів подана у таблЗалежно від мети та наявної інформації можуть використовуватися й інші види оціночних мультиплікаторів, що покликані описувати найсуттєвіші фактори визначення вартості бізнесу[1, c. 65-68].

1.2. Характеристика цінових мультиплікаторів

Визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства порівняльним методом заcновано на використанні цінових мультиплікаторів. Ціновий мультиплікатор — це коефіцієнт, що показує співвідношення між ринковою ціною підприємства або акції і фінансовою базою. Фінансова база оцінного мультиплікатора є, по суті, вимірником, що відображає фінансові результати діяльності підприємства, до яких можна віднести не тільки дохід, але і грошовий потік, дивідендні виплати, виручку від реалізації і деякі інші.

Для розрахунку мультиплікатора необхідно:

— визначити ціну акції по всіх компаніях, вибраних як аналог; це дасть значення чисельника у формулі;

— обчислити фінансову базу (дохід, виручку від реалізації, вартість чистих активів тощо) або за певний період, або за станом на дату оцінки; це дасть величину знаменника.

Ціна акції береться на останню дату, що передує даті оцінки, або вона являє собою середнє значення між максимальною і мінімальною величинами ціни за останній місяць.

Як фінансова база повинен виступати показник фінансових результатів або за останній звітний рік, або за останні 12 місяців, або середня величина за декілька років, що передували даті оцінки.

В оціночній практиці використовуються два типи мультиплікаторів: інтервальні і моментні.

До інтервальних мультиплікаторів відносяться:

1) ціна/дохід;

2) ціна/грошовий потік;

3) ціна/дивідендні виплати;

4) ціна/виручка від реалізації.

До моментних мультиплікаторів відносяться:

1) ціна/балансова вартість активів;

2) ціна/чиста вартість активів.

Розглянемо порядок розрахунку і основні правила застосування цінових мультиплікаторів.

Мультиплікатори ціна/дохід, ціна/грошовий потік. Ця група мультиплікаторів є найпоширенішим способом визначення ціни, оскільки інформація про дохід оцінюваної компанії і підприємств-аналогів є найдоступнішою. Як фінансова база для мультиплікатора використовується будь-який показник доходу, який може бути розрахований аналітиком в процесі її розподілу. Тому, крім показника чистого доходу, практично по всіх підприємствах можна використовувати дохід до оподаткування, дохід до сплати відсотків і податків тощо. Основна вимога — повна ідентичність фінансової бази для аналога і оцінюваної фірми, тобто мультиплікатор, обчислений на основі доходу до сплати податків, не можна застосовувати щодо доходу до сплати відсотків і податків.

Мультиплікатор ціна/дохід істотно залежить від методів бухобліку. Тому якщо аналогом виступає зарубіжна компанія, потрібно привести порядок розподілу доходу до єдиних стандартів. Тільки після проведення всіх коригувань може бути досягнутий необхідний рівень зіставності, що дозволяє використовувати мультиплікатор.

Як база для розрахунку мультиплікатора використовується не тільки сума доходу, отримана в останній рік перед датою оцінки. Оцінювач може використовувати середньорічну суму доходу, обчислену за останні п'ять років. Оцінний період збільшується або зменшується залежно від наявної інформації і наявності екстраординарних ситуацій, що спотворюють основну тенденцію в динаміці доходу.

Базою розрахунку мультиплікатора ціна/грошовий потік служить будь-який показник доходу, збільшений на суму нарахованої амортизації. Отже, аналітик може використовувати декілька варіантів даного мультиплікатора[11,c. 137-139].

У процесі оцінки аналітик прагне обчислити максимальне число мультиплікаторів, оскільки застосування їх до фінансової бази оцінюваної компанії приведе до появи декількох варіантів вартості, істотно відмінних один від одного. Діапазон отриманих результатів достатньо широкий. Тому більше число використовуваних мультиплікаторів допоможе оцінювачу виявити радіус найобґрунтованішої величини. Ця думка заснована на математичних методах. Проте існують економічні критерії, що обґрунтовують ступінь надійності і об'єктивності того або іншого мультиплікатора.

Наприклад, крупні підприємства краще оцінювати на основі чистого доходу. Дрібні компанії — на основі доходу до сплати податків, оскільки в цьому випадку усувається вплив відмінностей в оподаткуванні. Орієнтація на мультиплікатор ціна/грошовий потік переважна при оцінці підприємств, в активах яких переважає нерухомість. Якщо підприємство має достатньо високу питому вагу активної частини основних фондів, більш об'єктивний результат дасть використання мультиплікатора ціна/дохід.

Найпоширенішою ситуацією застосування мультиплікатора ціна/грошовий потік є збитковість або незначна величина доходу, а також невідповідність фактичного корисного терміну служби основних фондів підприємства періоду амортизації, ухваленому у фінансовому обліку. Це можливо у разі, коли вартість активів буде незначною, хоча прослужать вони досить довго.

Мультиплікатор ціна/дивіденди. Цей мультиплікатор може розраховуватися як із дивідендів, що на базі фактично виплатили, так і на основі потенційних дивідендних виплат. Під потенційними дивідендами розуміються типові дивідендні виплати по групі аналогічних підприємств, обчислені у відсотках до чистого доходу.

Можливість застосування того або іншого мультиплікатора даної групи залежить від цілей оцінки. Якщо оцінка проводиться в цілях поглинання підприємства, то здатність виплачувати дивіденди не має значення, оскільки вона може припинити своє існування в звичному режимі господарювання. При оцінці контрольного пакету оцінювач орієнтується на потенційні дивіденди, оскільки інвестор одержує право на проведення дивідендної політики. Фактичні дивідендні виплати важливі при оцінці міноритарного пакету акцій, оскільки інвестор не зможе примусити керівництво компанії збільшити дивіденди навіть за наявності достатнього зростання доходу.

Цей мультиплікатор використовується досить рідко, не дивлячись на доступність необхідної для розрахунку інформації. Це пов'язано з тим, що порядок виплати в компаніях відкритого і закритого типів істотно розрізняється. В закритих товариствах власники можуть одержувати грошову вигоду у вигляді різних виплат, зниження орендної платні тощо.

Мультиплікатор доцільно використовувати, якщо дивіденди виплачуються досить стабільно як в аналогах, так і в оцінюваній компанії, або здатність компанії платити дивіденди може бути обґрунтовано спрогнозована. Оцінювач повинен упевнитися, що сума дивідендів розрахована за річною процентною ставкою, навіть якщо дивіденди виплачуються щоквартально.

Мультиплікатор ціна/виручка від реалізації. Цей мультиплікатор використовується рідко, в основному для перевірки об'єктивності результатів, одержуваних іншими способами[14, c. 128-131].

Добрі результати мультиплікатор дає при оцінці підприємств сфери послуг (реклама, страхування, ритуальні послуги тощо). Показником адекватності даного мультиплікатора є його універсальність, яка позбавляє оцінювача від необхідності проведення складних коригувань, вживаних при розрахунку мультиплікатора ціна/дохід, тобто мультиплікатор ціна/виручка від реалізації не залежить від методів бухобліку.

Якщо ціллю оцінки є поглинання компанії, то краще орієнтуватися на мультиплікатор ціна/виручка від реалізації, оскільки він виключає можливість підвищення ціни за рахунок короткочасного зростання доходу, забезпечуваного зусиллями фінансового менеджера. Проте в цьому випадку оцінювач повинен ретельно вивчити стабільність обсягу виручки від реалізації в майбутньому. Оскільки поглинання компанії супроводжується, як правило, зміною управлінського апарату, це може призвести до повної заміни виробничого персоналу і зниження об'ємів реалізації.

Особливість застосування мультиплікатора ціна/виручка від реалізації полягає в тому, що оцінювач повинен обов'язково враховувати структуру капіталу оцінюваної компанії і аналогів. Якщо вона істотно відрізняється, то мультиплікатор краще визначається при розрахунку на інвестований капітал.

Процедура оцінки підприємств з різним співвідношенням власних і позикових засобів здійснюється таким чином:

1. По компанії-аналогу розраховується інвестований капітал як сума ринкової вартості власного капіталу і довгострокових зобов'язань.

2. Розраховується мультиплікатор як відношення інвестованого капіталу до фінансової бази аналога.

3. По оцінюваному підприємству визначається величина інвестованого капіталу: адекватна фінансова база оцінюваного підприємства помножується на величину мультиплікатора.

4. Розраховується вартість власного капіталу оцінюваного підприємства як різниця інвестованого капіталу і вартості довгострокових зобов'язань оцінюваної компанії.

Мультиплікатор ціна/фізичний об'єм є різновидом мультиплікатора ціна/виручка від реалізації. В цьому випадку ціна зіставляється не з вартісним, а з натуральним показником, який може відображати фізичний обсяг виробництва, розмір виробничих площ, кількість встановленого устаткування, а також будь-яку іншу одиницю вимірювання потужності.

Мультиплікатор ціна/балансова вартість. Для розрахунку як фінансова база використовується балансова вартість аналогічних компаній на дату оцінки або на останню звітну дату. Цей мультиплікатор відноситься до так званих моментних показників, оскільки використовується інформація про стан на конкретну дату, а не за певний відрізок часу.

Оптимальна сфера застосування даного мультиплікатора — оцінка холдингових компаній або необхідність швидко реалізувати крупний пакет акцій. Фінансовою базою для розрахунку є чисті активи оцінюваної компанії і компаній-аналогів. Причому за основу можна брати як балансові звіти компаній, так і орієнтовану величину чистих активів, отриману оцінювачем розрахунковим шляхом.

Мультиплікатор ціна/чиста вартість активів. Його застосовують в тому випадку, якщо дотримуються наступні вимоги:

— оцінювана компанія має значні вкладення у власність: нерухомість, цінні папери, газове або нафтове устаткування;

— основною діяльністю компанії є зберігання, покупка і продаж такої власності. Управлінський і робочий персонал додає до продукції в цьому випадку незначну вартість.

При застосуванні мультиплікатора ціна/чиста вартість активів оцінювачу необхідно:

— проаналізувати за аналогами і оцінюваною компанією частку доходу у виручці від реалізації, оскільки рішення про купівлю-продаж акцій може привести до штучного зростання доходу в останній рік;

— вивчити за всім списком порівнюваних компаній структуру активів, використовуючи різні ознаки класифікації, такі як види активів, розташування тощо;

— здійснити аналіз чистих активів всіх компаній, що дозволяє визначити наявність і частку в них акцій, що представляють контрольні пакети дочірніх фірм;

— оцінити ліквідність всіх фінансових активів компанії, оскільки співвідношення частки акцій, належних компаніям відкритого і закритого типів, є визначальною ознакою зі ставності[3, c. 164-166].

1.3. Вибір і розрахунок цінових мультиплікаторів при використанні методу компанії-аналога й методу угод

1. Оцінювач здійснює й відбиває у звіті коректування цін аналогів об'єктів оцінки, прийнятих для розрахунку цінових мультиплікаторів, на наявність у цінах аналогів об'єктів оцінки яких-небудь обставин, не властивих обставинам формування ціни на об'єкт оцінки.

2. При виборі бази порівняння для розрахунку цінових мультиплікаторів оцінювач повинен дотримувати наступних вимог:

ціновий мультиплікатор повинен подавати істотну інформацію щодо вартості об'єкта оцінки;

вихідна інформація повинна бути порівнянна по одиницях виміру, часу для аналогів об'єкта оцінки й об'єкта оцінки й бути максимально наближена до дати проведення оцінки;

якщо використовуються усереднені дані, те розглянуті період часу й метод усереднення повинні відповідати один одному;

всі розрахунки повинні проводитися однаковим образом для аналогів об'єкта оцінки й об'єкта оцінки;

провести коректування по незвичайних і надзвичайних позиціях;

обрані цінові мультиплікатори повинні враховувати розходження в ризику для об'єкта оцінки і його аналогів.

3. У випадку застосування в рамках методу компанії-аналога й методу угод розрахунків іншим способом враховуючий взаємозв'язок між цінами угод і основними фінансовими, виробничими й іншими характеристиками об'єкта оцінки, оцінювач відбиває й обґрунтовує у звіті проведені їм розрахунки способом, що дозволяє встановити їхню відповідність використовуваним принципам оцінки, іншим закономірностям і обставинам, що лежать в основі формування ціни об'єкта оцінки.

Метод компанії-аналога

1. Метод компанії-аналога, як правило, застосовується у випадку, коли розмір оцінюваної участі в статутному (тридцятимільйонному) капіталі є неконтрольним.

2. Джерелом інформації про ціни порівнянних угод з аналогами об'єкта оцінки є дані про ціни угод з акціями й іншими цінними паперами, чинених на відкритих фондових ринках (на біржах і в системах відкритої електронної позабіржової торгівлі), у випадку якщо об'єкт такої угоди не надає його власникові які-небудь повноваження контролю.

3. У випадку якщо об'єктом оцінки є контрольна участь оцінювач повинен здійснити коректування в розмірі премії за контрольну участь.

Метод угод

1. Метод угод, як правило, застосовується у випадку, коли розмір оцінюваної участі в статутному (тридцятимільйонному) капіталі є контрольним.

2. Джерелом інформації про ціни порівнянних угод з аналогами об'єкта оцінки є:

  • дані про ціни угод з акціями й іншими цінними паперами, частками (внесками) у статутні (тридцятимільйонних) капіталах, у випадку якщо об'єкт такої угоди надає його власникові всі або деякі повноваження контролю;
  • дані про ціни угод у формі злиттів, приєднань (поглинань) або продажу підприємства (бізнесу) у цілому.

3. У випадку якщо об'єктом оцінки є неконтрольна участь оцінювач повинен здійснити коректування в розмірі знижки за неконтрольну участь.

Метод галузевих коефіцієнтів

1. Джерелом інформації є, як правило, дані спеціалізованих галузевих досліджень (оглядів), складених на основі аналізу не менш чим половини підприємств даної галузі, порівнянних по розмірі з оцінюваним.

Оцінювач здійснює й відбиває у звіті дії, спрямовані на встановлення відповідності результатів таких досліджень, застосовуваним методам оцінки, принципам оцінки, характеристикам об'єкта оцінки, предмету й умовам передбачуваної угоди з об'єктом оцінки.

2. Оцінювач повинен перевірити й відбити у звіті відповідність результатів, отриманих при застосуванні даного методу, результатам, отриманим з використанням інших підходів і методів оцінки.

3. Як правило, результати, отримані при застосуванні даного методу, є індикативними й не застосовуються при виведенні підсумкової величини вартості або їм надається найменша питома вага.

Метод попередніх угод з об'єктом оцінки

1. Джерелом інформації є дані про ціни раніше зроблених угод з об'єктом оцінки.

2. У випадку істотного для оцінки відмінності за часом здійснення передбачуваної й раніше зробленої угод оцінювач здійснює коректування з урахуванням фактора часу, а також зміни обставин в економічному й галузевому оточенні й в оцінюваному підприємстві.

3. У випадку якщо розмір участі в статутному (тридцятимільйонному) капіталі оцінюваного підприємства (бізнесу), по якому припускаєте? здійснення угоди, і розмір участі в статутному (тридцятимільйонному) капіталі по раніше зробленої угоди, надають власникові різний ступінь контролю, оцінювач повинен здійснити коректування в розмірі премії за контрольну участь (ступінь контролю по оцінюваному розмірі участі більше, ніж по раніше зробленій угоді) або знижки за неконтрольну участь (ступінь контролю по оцінюваному розмірі участі менше, ніж по раніше зробленій угоді)[7, c. 36-40].


Розділ 2. Використання дії мультиплікаторів у діяльності підприємства

2.1. Застосування мультиплікаторів (коефіцієнтів) в оцінці фінансової стабільності підприємства

Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи.

До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу - показники, без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності).

Основні показники фінансової стабільності:

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу: [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)] : [загальна сума господарських коштів (валюта балансу)]. Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Що вищим є значення цього показника, то більше підприємство є фінансове стійким, стабільним і незалежним від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позичкового) капіталу - їх сума має дорівнювати 1 (або 100 %). Щодо рівня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширено таку: частка власного капіталу має бути не меншою за 0,6 (60 %). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають охочіше кошти, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Проте це не скрізь так: японським компаніям, наприклад, властива висока частка залученого капіталу (до 80 %). А значення цього показника в Японії в середньому на 58 % вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: у США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії - від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про велику міру довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчитиме про неспроможність отримати кредити в банку, що є певною пересторогою для інвесторів і кредиторів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

[валюта балансу] : [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву)]. Цей коефіцієнт є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позичених коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення наближається до одиниці (або 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство, якщо перевищує одиницю - навпаки.

Наприклад, якщо значення цього коефіцієнта 1,25, то це означає, що в кожній 1,25 гри, вкладеній в активи підприємства, 25 коп. десь позичено.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу. [власні кошти (2 розділ активу)]: [власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу)]. Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку - капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив - 0,4 ... 0,6).

4. Коефіцієнт структури довгострокових вкладень:

[довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву балансу)] : [необоротні активи (підсумок 1 розділу активу балансу)].

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів:

[довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву)] : [довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву) + власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву)].

Він характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника в динаміці - негативна тенденція, яка означає, що підприємство дедалі більше залежатиме від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів:

[залучений капітал (підсумок 3 розділу пасиву балансу) + короткострокові кредити банків (у 4 розділі пасиву)] : [власний капітал (підсумок 1 розділу пасиву балансу)].

Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства.

Якщо значення цього показника 0,178, то це означає, що на кожну 1 грн власних коштів припадає 17,8 коп. позичених. Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про певне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

7. Коефіцієнт структури залученого капіталу:

[довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву)] : [залучений капітал (4 розділ пасиву) / (поточні зобов'язання)].

8. Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів:

[(розділ 2 активу балансу) - (4 розділ пасиву "Поточні зобов'язання")] : [2 розділ активу балансу]. Мінімальне значення цього показника - 0,1. Коли показник опускається за це значення, то структура визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним. Збільшення величини показника свідчить про непоганий фінансовий стан підприємства і його спроможність проводити незалежну фінансову політику.

9. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу /розділ 1 пасиву). Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. Приблизне значення цього показника - 0,5 ... 0,8. Якщо показник має значення менше за 0,5, то це свідчитиме про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. За значення цього показника більшого за 0,8 роблять висновки про залучення довгострокових позик і кредитів для формування частини необоротних активів, що є цілком виправданим для будь-якого підприємства.

10.Коефіцієнт відношення виробничих активів і вартості майна:

[виробничі активи (основні засоби, виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво) + розділ 3-й активу "Витрати майбутніх періодів"] : [балансова вартість майна]. Мінімальне нормативне значення цього показника 0,5. Вищий показник свідчить про збільшення виробничих можливостей підприємства.

11. Коефіцієнт окупності відсотків за кредити:

[чистий прибуток + витрати на виплату відсотків] : [витрати на виплату відсотків за кредити]. Він показує, скільки разів протягом року підприємство заробляє кошти для оплати відсотків і характеризує рівень захищеності кредиторів. Цей коефіцієнт має бути не меншим за 3.

Для оцінки фінансової стабільності підприємства використовують також коефіцієнти стабільності економічного зростання і чистої виручки. Для цих показників нормативів не встановлено.

12. Коефіцієнт стабільності економічного зростання розраховують як відношення різниці між чистим прибутком (П) і дивідендами, що їх виплачено акціонерам (ДА), до власного капіталу (ВК):

Кcезр=(П-ДА):ВК.

Розрахований коефіцієнт економічного зростання порівнюють із коефіцієнтом за попередній звітний період, а також з аналогічними підприємствами. Цей коефіцієнт характеризує стабільність одержання прибутку, який залишається на підприємстві для його розвитку та створення резерву.

Якщо цей коефіцієнт становитиме, наприклад, 0,185, то це означає, що прибуток у розмірі 18,5 % власного капіталу за рік направлено на розвиток і створення резервів підприємства.

12.Коефіцієнт чистої виручки розраховують як відношення суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань до виручки від реалізації, продукції і послуг.

За звітний період (щодо основних засобів і нематеріальних активів) сума амортизації становить 480 тис. грн; чистий прибуток - 2100 тис. грн; виручка від реалізації - 39 478 тис. грн. Коефіцієнт чистої виручки - 0,06, тобто [(2100 + 480) : 39 478]. Цей коефіцієнт показує, що на кожну гривню реалізованої продукції припадає 6 коп. чистої виручки.

13.Показники чистого прибутку на одну акцію розраховують як відношення чистого прибутку до кількості акцій; дивідендів на одну акцію - як відношення суми дивідендів, виплачених акціонерам, до кількості акцій; дивідендів на одну акцію до ринкового курсу акцій - як відношення суми дивідендів, виплачених акціонерам на одну акцію, до ринкового курсу акцій[10, c. 16-19].

Уже із самої методики визначення коефіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнтів - це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як бачимо, коефіцієнтів є багато, але всі їх можна об'єднати в 5 груп за характеристиками:

а) можливості погашення поточних зобов'язань;

б) руху поточних активів;

в) власного капіталу;

г) результатів основної діяльності;

д) інформації про ринкові ситуації.

Методика аналізу названих вище коефіцієнтів полягає, головно, у порівнянні:

- фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів;

- фактичних коефіцієнтів з нормативними (щоправда, користувачі фінансових звітів рідко коли можуть це зробити);

- фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи);

- фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками.

За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні й слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є й те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу ліпше зрозуміти взаємозв'язок між балансом і звітом про доходи. Наприклад, щоб підрахувати дохідність інвестицій, необхідно взяти загальну суму активів з балансу та чистий дохід із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток.

Треба зазначити також, що кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб пересвідчитись, що підприємство може оплатити свої короткострокові боргові зобов'язання, а також покрити фіксовані платежі доходами.

Банки значною мірою будують свою кредитну політику на підставі відповідних коефіцієнтів. Фінансові експерти використовують їх для порівняння відносних переваг різних підприємств.

Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна дійти висновку, що власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню частки позичених коштів; кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички) навпаки - віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу.

Відтак, аналіз фінансової стабільності дає можливість оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, зростає чи зменшується рівень цієї незалежності, а також чи відповідає стан активів і пасивів підприємства завданням його фінансово-господарської діяльності[8 c. 67-69].

2.2. Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу за допомогою методів мультиплікатора

Ринковий підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими бізнес-аналогами. Головним тут є наявність прийнятної бази для порівняння та підприємств-аналогів. Подібний бізнес повинен вестися в тій же галузі, що і об’єкт оцінки, або в галузі, що є чутливою до тих самих економічних чинників. Для з’ясування цього питання слід провести порівняльний аналіз кількісних та якісних подібностей та відмінностей між аналогічними підприємствами та об’єктом оцінки. В рамках ринкового підходу найуживанішими методами вважаються методи:

  • зіставлення мультиплікаторів;
  • порівняння продажів (транзакцій).

Основними джерелами інформації при застосуванні цього підходу є фондові біржі та позабіржові торговельні системи, на яких мають обіг права власності на подібний бізнес, дані фінансової звітності підприємств-аналогів, а також інформація про попередні транзакції з корпоративними правами на той бізнес, який оцінюється.

Найкращим інструментом оцінки корпоративних прав, а отже, і вартості підприємства, є ефективний ринок капіталів, оскільки він у цілому володіє інформацією, яка відсутня в окремих учасників ринку. Саме тому в країнах з розвинутою ринковою економікою під час оцінки вартості підприємств за ринковим підходом як базу для порівняння досить часто використовують інформацію про ринковий (біржовий) курс корпоративних прав.

Метод зіставлення мультиплікаторів дає змогу оцінити вартість підприємств на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних підприємств. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для підприємств-аналогів. Алгоритм розрахунку ринкової вартості підприємства за цим методом є таким:

ВПм = По × М,

де ВПм — вартість підприємства, розрахована на основі зіставлення мультиплікаторів; По — значення показника, що порівнюється (чиста виручка, прибуток, CF тощо), на оцінюваному підприємстві; М — мультиплікатор (розраховується з використанням даних підприємства-аналога).

Як мультиплікатори здебільшого використовують такі показники:

  • відношення ціни (корпоративних прав чи підприємства) до чистої виручки від реалізації;
  • відношення ціни підприємства до операційного Cash-flow;
  • відношення ціни до чистого прибутку;
  • відношення ринкового курсу корпоративних прав до балансового.

Принциповим є використання повністю ідентичних методик розрахунку значень мультиплікаторів на оцінюваному підприємстві та об’єкті порівняння. При оцінці одного підприємства можуть бути використані кілька мультиплікаторів. Вартість підприємства при цьому обчислюється як середньоарифметична вартість, розрахована за кожним мультиплікатором.

Приклад

Перед фінансистом стоїть завдання оцінити ринкову вартість підприємства, корпоративні права якого не мають обігу на ринку. На основі проведеного аналізу статистичної та ринкової інформації вдалося з’ясувати, що на фондовій біржі здійснюється торгівля корпоративними правами підприємства, за основними якісними та кількісними характеристиками схожого на об’єкт оцінки. В результаті вивчення опублікованої в ЗМІ звітності підприємства-аналога та інформації, одержаної за результатами біржових торгів, вдалося підібрати такі показники для зіставлення об’єкта оцінки та порівнюваного підприємства:

Для оцінки вартості підприємства розрахуємо значення окремих мультиплікаторів по підприємству-аналогу:

відношення ринкового курсу до балансового = 0,75;

відношення ринкового курсу до операційного Cash-flow = 2,72;

відношення ринкового курсу до чистого прибутку = 3;

відношення ринкового курсу до чистої виручки від реалізації = 0,214.

Використовуючи дані оцінюваного підприємства, знайдемо загальну ринкову вартість його корпоративних прав (яка дорівнюватиме оціночній вартості підприємства) в розрізі окремих мультиплікаторів:

мультиплікатор відношення ринкового курсу до балансового: 112,5 % (0,75 × 150 %) або 3375 тис. грн (112,5 % від 3000 тис. грн);

мультиплікатор відношення ринкового курсу до операційного Cash-flow: 3808 тис. грн (2,72 × 1400);

мультиплікатор відношення ринкового курсу до чистого прибутку: 3600 тис. грн (3 × 1200);

мультиплікатор відношення ринкового курсу до чистої виручки від реалізації: 3210 тис. грн (0,214 × 15 000).

Кінцеву оціночну вартість можна знайти як середню арифметичну по окремих мультиплікаторах: (3375 + 3808 + 3600 + 3210) / 4 = = 3498 тис. грн.[13, c. 143-146]

2.3. Формування підсумкової величини вартості

Процес формування підсумкової величини вартості складається з трьох основних етапів:

— вибору величини мультиплікатора;

— зважування проміжних результатів;

— внесення підсумкових коригувань.

Вибір величини мультиплікатора є найскладнішим етапом, що вимагає особливо ретельного обґрунтування, зафіксованого згодом у звіті. Оскільки однакових компаній не існує, діапазон величини одного і того ж мультиплікатора по компаніях-аналогах достатньо широкий. Аналітик відсікає екстремальні величини і розраховує середнє значення мультиплікатора за групою аналогів. Потім проводить фінансовий аналіз, причому для вибору величини конкретного мультиплікатора використовує фінансові коефіцієнти і показники, найбільш тісно пов'язані з даним мультиплікатором. За величиною фінансового коефіцієнта визначає положення (ранг) оцінюваної компанії в загальному списку. Отримані результати накладаються на низку мультиплікаторів, і достатньо точно визначається величина, яка може бути використана для розрахунку вартості оцінюваної компанії.

Приклад. Діапазон мультиплікатора ціна/балансова вартість активів по 15 компаніях, узятих як аналог, рівний 0,92 — 5,67. Середнє значення мультиплікатора — 2,15. Центр діапазону дорівнює 3,3[(5,67 — 0,92): 2 + 0,92]. Отже, більшість компаній мають величину мультиплікатора трохи нижчу за середню. Практика показує, що даний мультиплікатор добре корелює з фінансовим коефіцієнтом прибутку на власний капітал. Проаналізуємо цей коефіцієнт за компаніями-аналогами. Діапазон представлений таким чином: 4,1%-15,6%; середня величина — 8,32, що декілька менше центру діапазону [(15,6 — 4,1): 2 + 4,1] = 9,85. Дохід на власний капітал в оцінюваній компанії складає 12,5%. Величина мультиплікатора для оцінюваної компанії може бути отримана або методом трендової прямої, або аналізом співвідношення трьох величин:

— середньозваженої величини мультиплікатора;

— середньозваженої величини фінансового коефіцієнта;

— фактичної величини фінансового коефіцієнта оцінюваної компанії. Аналіз показує, що мультиплікатор ціна/балансова вартість активу оцінюваної компанії може бути дещо вищою за середній аналог[9, c. 16-19].

Розрахунок дає величину 3,3.

Порівняльний підхід дозволяє використовувати аналітику максимальне число всіх можливих варіантів мультиплікаторів, отже, в процесі розрахунку буде отримано стільки ж варіантів вартості. Якщо аналітик як підсумкову величину запропонує просту середню всіх отриманих величин, то це буде означати, що він однаково довіряє всім мультиплікаторам. Най більш правильним прийомом визначення підсумкової величини є метод зважування. Оцінювач залежно від конкретних умов, цілей і об'єкта оцінки, ступеня довіри до тієї або іншої інформації додає кожному мультиплікатору свою вагу. На основі зважування виходить підсумкова величина вартості, яка може бути узята за основу для проведення подальших коригувань (дивись табл. 2).


Підсумкова величина вартості, отримана в результаті застосування мультиплікаторів, повинна бути відкоригована залежно від конкретних обставин. Найтиповішими є наступні поправки. Портфельна знижка надається за наявності непривабливого для покупця характеру диверсифікації виробництва. Аналітик при визначенні остаточного варіанту вартості повинен врахувати наявні активи невиробничого призначення. Якщо в процесі фінансового аналізу виявлена або недостатність власного оборотного капіталу, або екстрена потреба в капітальних внесках, отриману величину необхідно відняти. Можливе застосування знижки на ліквідність. В деяких випадках вноситься поправка у вигляді премії за елементи контролю, що надаються інвестору.

Заключним етапом є розрахунок оцінних мультиплікаторів, які використовуються для визначення оцінної вартості.

Мультиплікатор являє собою відношення ринкової капіталізації (ціни компанії) до різних показників даної компанії.

Основні мультиплікатори, що використовуються в оцінній практиці:

* Капіталізація / Річний виторг;

* Капіталізація / Прибуток до оподатковування;

* Капіталізація / Чистий прибуток;

* Капіталізація / Грошовий потік до оподатковування;

* Капіталізація / Грошовий потік;

* Капіталізація / Чисті активи;

* Капіталізація / Власний капітал

У зв'язку з недоліком інформації для розрахунку грошового потоку порівнянних компаній, фахівці оцінювача використовували наступні мультиплікатори: капіталізація/балансова вартість чистих активів, капіталізація/валюта балансу й капіталізація /загальна площа будинків.

Вибір мультиплікатора капіталізація/ загальна площа будинків невипадкова: найбільш порівнянні підприємства мають у власності значні майнові комплекси, розташовані в м. Києві: загальна площа займаних будинків і споруджень ВАТ "Алтуф’єво" становить 87 793,4 кв.м., ВАТ "Перовське" - 86 017, кв.м. Загальна площа будинків оцінюваного ВАТ "МТП " ХХХ-ХХ-Х" становить 78 884 кв.м.

Таким чином, порівняльний підхід, не дивлячись на достатню складність розрахунків і аналізу, є невід'ємним прийомом визначення обґрунтованої ринкової вартості. Результати, отримані у такий спосіб, мають добру об'єктивну основу, рівень якої залежить від можливості залучення широкого круга компаній-аналогів. Отже, розвиток оцінних послуг буде сприяти розширенню сфери використання порівняльного підходу[5, c. 146-149].


Висновки

Порівняльний підхід використовує систему мультиплікаторів для переведення вартості підприємства-аналога в вартість підприємства, що оцінюється. Застосування цього підходу потребує наявності інформаційної бази про вартість підприємств-аналогів і тому є не досить поширеним в сучасних економічних умовах.

Оцінка вартості об'єкта оцінки із застосуванням методів порівняльного підходу проводиться шляхом порівняння (зіставлення) об'єкта оцінки з аналогічними об'єктами, у відношенні яких є інформація про ціни угод з ними, або із цінами раніше зроблених угод з об'єктом оцінки.

Проведене оцінювачем порівняння повинне бути обґрунтованим, у тому числі повинне забезпечувати вірогідність висновків, заснованих на результатах порівняння.

Джерелами інформації про ціни угод з аналогічними об'єктами є насамперед :

дані про ціни угод з акціями й іншими цінними паперами, чинених на відкритих фондових ринках (на біржах і в системах відкритої електронної позабіржової торгівлі) у випадку якщо об'єкт такої угоди не надає його власникові які-небудь повноваження контролю;

дані про ціни угод з акціями й іншими цінними паперами, частками (внесками) у статутні (тридцятимільйонних) капіталах, у випадку якщо об'єкт такий угоди надає його власникові всі або деякі повноваження контролю;

дані про ціни угод у формі злиттів, приєднань (поглинань) або продажу підприємства (бізнесу) у цілому;

Залежно від наявності й доступності інформації, характеристик об'єкта оцінки, предмета й умов передбачуваної угоди з об'єктом оцінки в рамках порівняльного підходу оцінювачем застосовуються наступні методи:

  • метод компанії-аналога;
  • метод угод;
  • метод галузевих коефіцієнтів;
  • метод попередніх угод з об'єктом оцінки.

При застосуванні методу компанії-аналога й методу угод оцінювач здійснює наступні дії:

проводить збір і обробку інформації, необхідної для визначення можливих аналогів об'єкта оцінки, вибору з їхнього числа аналогів об'єкта оцінки й розрахунку цінових мультиплікаторів;

визначає можливі аналоги об'єкта оцінки;

відбирає із числа можливих аналогів об'єкта оцінки аналоги об'єкта оцінки, обґрунтовуючи такий вибір;

визначає ціни аналогів об'єктів оцінки, прийнятих для розрахунку цінових мультиплікаторів;

визначає склад використовуваних у розрахунках цінових мультиплікаторів і обґрунтовує їхній вибір;

визначає базу порівняння по об'єкті оцінки й аналогам об'єкта оцінки по кожному з обраних цінових мультиплікаторів;

робить необхідні коректування на відмінності між об'єктом оцінки й аналогами об'єкта оцінки, як правило, на основі порівняльного аналізу кількісних характеристик об'єкта оцінки й аналогів об'єкта оцінки;

робить розрахунок цінових мультиплікаторів по кожному аналогу об'єкта оцінки, використовуваному при розрахунку конкретного цінового мультиплікатора;

робить розрахунок вартостей об'єкта оцінки як добуток цінового мультиплікатора по кожному аналогу об'єкта оцінки, використовуваному при розрахунку конкретного цінового мультиплікатора, на відповідну базу порівняння об'єкта оцінки;

узагальнює результати розрахунків вартостей об'єкта оцінки при використанні різних цінових мультиплікаторів і аналогів об'єкта оцінки й обґрунтовує їхнє узагальнення;

визначає відповідність отриманих результатів використовуваним принципам оцінки, характеристикам об'єкта оцінки, предмету й умовам угоди, аналізує достатність і вірогідність використовуваної інформації й робить висновок про ступінь застосовності отриманого результату при виведенні підсумкової величини вартості об'єкта оцінки.

Для забезпечення вірогідності результатів оцінки оцінювач повинен забезпечити репрезентативність вибору аналогів об'єкта оцінки й іншої використовуваної інформації. Застосування методу компанії-аналога допускається у випадку використання як мінімум трьох аналогів об'єкта оцінки по кожному використовуваному ціновому мультиплікаторі, методу угод - як мінімум двох аналогів об'єкта оцінки по кожному використовуваному ціновому мультиплікаторі.


Список використаної літератури

  1. Гавва В.Н., Божко Є.А. Потенціал підприємства: формування та оцінювання, К. ЦНЛ, 2004, 224с.
  2. ГригорьевВ. В., Островкт Й. М. Оценка стоимости предприятий. Имущественньш подход. Учеб.-практ. пособие. -М.:Дело, 1998. —224с.
  3. Калінеску Т. Стратегічний потенціал підприємства: формування та розвиток: монографія / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2007. — 272c.
  4. Ковалев А. П. Оценка стоимости имущества промышленного предприятия: Учеб. пособие.— М.: Станкин, 1995.— С. 3.
  5. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів, К. ЦНЛ, 2005, 352с.
  6. Мендрул А., Пузий Ф., Галкин Й., Скринько С. й др. Учебное пособие для подготовки к сдаче квалификационного зкзамена по зкспертной оценке имущества, недвижимости, имущественньїх й неимущественньїх прав, бизнеса, техники й оборудования (категории А, В, С). — К.: Зксперт-Л, 2000. — 323 с.
  7. Михайлова-Станюта Н. Финансовое состояние й продажная цена предприятия // Риск.— 1992. — - №1.— С. 36-40.
  8. Міжнародні стандарти оцінки: принципи, стандарти та правила / За ред. О. Драпіковського, І. Іванової. -УКРелс, 1999. —105с.
  9. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Завдання для семінар., практ. занять та самост. роботи студ. спец. "Економіка підприємства" (з використанням прогр. забезпечення) / Укоопспілка. Львівська комерційна академія / С.С. Гринкевич (уклад.) — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. — 31с.
  10. Оценка стоимости предприятий й приватизация (Центр сотрудничества с европейскими странами переходной зко-номики. — Париж: ОЗСР, 1994. — 52 с.
  11. Оценка стоимости предприятия (бизнеса): Учеб. пособие / Под ред. Н. А. Абдулаева, Н. А. Колайко. — М.: ЗКМОС, 2000. —352с.
  12. РевуцкийЛ.Д. Потенциал й стоимость предприятия. -М.: Перспектива, 1997. — 124 с.
  13. Рєпін С. А., Рєпіна І. М. Рейтинговий метод оцінки фінансового потенціалу підприємства // Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки: Зб. наук. праць.— Луцьк: Ред.-вид. відд. Волин. ун-ту, 1997.-С. 143—146.
  14. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексюк О.І. Потенціал підприємства: Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 2006.– 316с.
  15. Управління потенціалом підприємства : навчальний посібник / Ігор Должанський, Тетяна Загорна, Ольга Удалих, ; М-во освіти і науки України, Макіївський економіко-гуманітарний ін-т. - К. : Центр навчальної літератури, 2006. - 360 с.
загрузка...
Top