Ризики та їх вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств

Розділ 1. Теоретичні засади ризику.

1.1.Теорії ризиків.

1.2 Види ризиків, їх характеристика.

1.3 Методологічні засади ризиків та їх особливості.

Розділ 2. Фінансово-господарська діяльність підприємства і ризики (на прикладі підприємства України- ПП „Торговий Альянс”).

2.1. Загальна характеристика фінансово-господарського стану підприємства.

2.2 Фактори виникнення ризиків при господарській діяльності підприємства.

2.3 Прибуток підприємства і ризики.

Додатки.

Список використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні засади ризику.

1.1.Теорії ризиків.

У ринковій системі господарювання будь-яка угода, операція чи рішення містять елемент ризику. Сучасна ринкова економіка функціонує таким чином, що постійно змінюються умови господарювання та поведінка інших суб'єктів ринку. Це змушує проводити зміни або швидку переорієнтацію виробництва і збуту на підприємстві. “Нестійкість в економіці існує через те, що жодна тенденція не продовжується занадто довго. В умовах ринку немає нічого постійного - усе циклічно: за злетом виникає уповільнення чи падіння ділової активності, потім знову починається пожвавлення”.

Описана циклічність виникає через дію законів виробництва, збуту, споживання товару. Як окремий випадок циклічності дії ринку можна привести приклад циклу життя товару і відповідний йому цикл одержання підприємством прибутку. Дана циклічність породжена критеріями ринкової економіки, такими як: безліч виробників товарів, що є учасниками змагань де суперництво зосереджується не тільки на ціні, але також і на нецінових факторах: якість продукту, реклама й умови, зв'язані з його продажем.

Можна зробити висновок, що поряд із загальноприйнятими характеристиками сучасного ринкового господарства, такими як безліч товаровиробників, споживачів, розвиток товарно-грошових відносин, регулювання економіки державою - необхідно ввести ще один - ризик, як обов'язковий елемент ринкової економіки, з обліком якого будуються всі економічні відносини.

Сучасна соціально-економічна діяльність керівників, трудових колективів припускає необхідність і обов'язковість обліку ризику в прийнятих альтернативних рішеннях. Це теоретичний фундамент, на якому повинні базуватися нові управлінські рішення. Оскільки логіка розвитку економічного, господарського життя наполегливо вимагає обліку елементів випадковості і невизначеності в суспільному процесі, то з цього об'єктивно випливає потреба вивчення економічного аспекту ризику.

У сучасній економічній теорії проблемі ризику приділяється серйозна увага, і вона займає усе більш важливе місце.

Одними із видатних вчених які вклали вагомий внесок у дослідження теорії ризику є Г.Марковіц та У.Шарп.

Основна ідея моделі Г.Марковіца полягає в тому, щоб статистично розглядати майбутній доход, що приноситься фінансовим активом, як випадкову змінну, тобто, доходи по окремих інвестиційних об'єктах випадково змінюються в деяких межах. Тоді, якщо деяким чином визначити по кожному інвестиційному об'єкту цілком певні імовірності настання, можна отримати розподіл ймовірностей одержання доходу по кожній альтернативі вкладення коштів. За моделлю Г. Марковіца визначаються показники, що характеризують обсяг інвестицій і ризик, що дозволяє порівнювати між собою різноманітні альтернативи вкладення капіталу з точки зору поставлених цілей і завдяки цьому створити масштаб для оцінки різноманітних комбінацій. За допомогою розробленого Г.Марковіцем методу критичних ліній можна виділити неперспективні портфелі, тоді залишаються тільки ефективні портфелі, тобто, портфелі, що містять мінімальний ризик при заданому доході або що приносять максимально можливий доход при заданому максимальному рівні ризику, на який може піти інвестор.

Г.Марковіц відкрив явище, яке називають „чудом диверсифікації” (magic of diversification). Необізнаний з теорією Г.Марковіца інвестор користується стратегією наївної диверсифікації, тобто думає, що вклавши кошти у якомога більшу кількість активів, він знижує свої ризики. Це не зовсім так, бо справедливо тільки для випадку, коли доходності активи не пов’язані між собою, тобто мають низьку або від’ємну кореляцію. Чудо диверсифікації полягає в тому, що при від’ємній кореляції ризик зменшується, а доходність активів залишається незмінною.

У першій половині 60-х років учень Г.Марковіца Уільям Шарп запропонував лінійну однофакторну модель ринку капіталів, в якій вперше з’явився коефіцієнт „бета” (стандартний вимірювач ризику). В моделі У. Шарпа вводиться поняття безризикової процентної ставки та використовується тісна кореляція між зміною ринкової доходності окремих фінансових активів. Припускається, що необхідні вхідні дані можна приблизно визначити за допомогою безризикової процентної ставки і відношень, що зв'язують її зі зміною доходності окремих фінансових активів. Припустивши існування лінійного зв'язку між ринковою доходності активу і певним індексом, можна за допомогою прогнозованої оцінки значення індексу визначити очікувану доходність. Окрім цього можна розрахувати сукупний ризик кожного активу в формі сукупної дисперсії.

Сьогодні модель Г.Марковіца використовується в основному на першому етапі формування портфелю активів при розподілі інвестицій по різних типах активів: акціях, облігаціях, нерухомості, депозитах і т.д. Модель У.Шарпа використовується на другому етапі, коли капітал, інвестований в окремий сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними акціями, облігаціями і т.д.

Теоретичні моделі Г.Марковіца та У.Шарпа отримали визнання: у 1990 році їм була присуджена Нобелівська премія в області економіки за розробку теорій, у яких одним із ключових елементів є ризик.

При відсутності традицій дослідження проблеми ризику в українських учених, для створення власної методології необхідно розглянути теоретичні підходи представників основних течій західної економічної думки до аналізу цієї категорії.

Основним джерелом марксистської теорії вважається класична політична економія. “Батько політичної економії” Вільям Петті і Давид Рикардо “залишають без розгляду випадкові зміни”[71] і, як наслідок, не згадують у своєму аналізі категорію “ризик”. Однак вже Адам Сміт у “Дослідженні про природу і причини багатства народів” розглядає прибуток не як задану, а як динамічну величину. На його думку, чистий прибуток повинен містити в собі винагороду підприємцю за ризик [90]. Аналогічним образом відноситься до цієї категорії і Джон Мілль [57]. Ці учені визнають ризик фактором, що вимагає винагороди, але сприймають його тільки як “страхову премію”, не піддаючи більш ретельному економічному аналізу. «Нездатність ізолювати підприємницьку функцію від чистої функції вартості на капітал є загальною для всіх представників англійської класичної школи. Тому ... концепція бізнесмена як головної рушійної сили змін в економіці цілком відсутня у працях Д. Рикардо» [9]. Слідом за Рикардо всі інші ведучі економісти англійської класичної школи вважали процеси виробництва і капіталовкладень більш-менш автоматичними, не потребуючими прийняття важливих рішень, оцінок ризику і всякого роду передбачень.

В австрійської маржиналістській теорії важливе місце займають: фактор часу, невизначеність майбутнього і можливість помилки. Однак ризик не враховується ні Ф. Візером [17], ні К. Менгером, який пише тільки про “дуже велике практичне значення для економічної непевності людей” [56]. Американський представник маржиналізму, Джон Бейтс Кларк, у своїй роботі “Розподіл багатства” [40], так само, як Визер і Менгер, не згадує термін “ризик” та проблеми, зв'язані з ним.

Уперше конкретне відношення до втрат і їхнє економічне визначення представив Й. Шумпетер у “Теорії економічного розвитку” [99], де він пише, що премія за ризик може бути джерелом прибутку для страхової компанії, але не є такою для підприємця-новатора. При цьому ризики, не передбачені заздалегідь, стають джерелом, з одного боку збитків, а з іншого - прибутків. Нововведення завжди зв'язане з ризиком, але, за словами Шумпетера, втрати (ризики) несе тільки кредитор. Таким чином, він відзначив наявність ризиків у підприємницькій діяльності, а саме, у страхових, кредитних операціях і при виході на ринок з новим товаром і послугою. У зв'язку з виявленням ризику в деяких сферах діяльності з'являється економічне поняття “ризик”: можливі втрата чи прибуток, як імовірність настання неврахованої, непередбаченої події.

А. Маршалл у залежності від джерела формування капіталу і його застосування виділяє особистий і підприємницький ризик. Обидва види ризику складають частину загальних витрат фірми, як “якби вона діяла як страхова контора для самої себе” [53]. Однак крім чисто прагматичного відношення до ризику, з погляду страхування, А. Маршалл розглядає методологічні проблеми цієї категорії. Він вважає “невигідним думку авторів, що розглядають прибуток як “просту винагороду за ризик” [53]. По Маршаллу, прибуток розпадається на заробітну управління, відсоток на капітал і плату за ризик. “Щоб пояснити останній компонент і включити його у свою теорію розподілу, Маршалл винайшов новий фактор виробництва - організацію ... яка може бути незведена до положення особливого роду праці”[89].

Фундаментальний підхід до категорії “ризик” представлений у роботі Френка Найта “Ризик, невизначеність і прибуток”. У його концепції прибутку підкреслюється велика роль збитків. Він розрізняє два види ризиків: ризики, об'єктивна імовірність яких може бути розрахована і які, отже, страхуються. Такого роду ризики стають статтею витрат виробництва, що віднімається з прибутку чи збитків, а не їх причиною. “Єдиний “ризик”, що веде до прибутку, - зауважував Найт, - є унікальна невизначеність, що виникає від здійснення функцій відповідальності в останній інстанції”[63]. Його теорія - це характеристика підприємницької оцінки і процесу прийняття рішень, у якій прибуток, породжуваний тягарем несення ризику, виступає в ролі важливого елемента динамічних змін.

Поки економічний аналіз заглиблений у природу статичної рівноваги в умовах досконалої конкуренції, для теорії підприємництва і для теорії прибутку, як пред'явлення прав на залишковий доход з боку лиць, що приймають на себе ризик, зв'язаний з невизначеністю, просто немає місця. Тому, хоча роботу Найта і вважають фундаментальною, вона не зробила серйозного впливу на світову економічну думку.

У сучасній західній економічній літературі також немає однозначного підходу до теорії ризику. Деякі дослідники не надають їй належного значення, не включають у свої підручники по економіці [108,32]. Якщо ж економічний ризик і розглядається, то увага приділяється прикладним аспектам, зв'язаним зі страхуванням і його запобіганням, з погляду ухвалення управлінського рішення в умовах, коли його результат має невизначений характер, описуються найпростіші кількісні методи визначення ризику [106, 110, 115, 20, 26, 52]. Ризик розглядається як фактор, обумовлений невизначеністю в економіці [107, 113, 95]. Таким чином, аналіз ризику здійснюється не з загальнотеоретичної, а з прагматичної сторони. Жоден із сучасних західних економістів не аналізує категорію “ризик” у взаємозв'язку із системою економічних відносин.

Не можна не відзначити як швидко збільшується інтерес учених до проблем ризику, його обліку і механізму розрахунку чи моделюванню ризикових ситуацій [6, 7, 34, 45, 48, 49, 50, 67, 70, 73, 104]. У кожному з перерахованих джерел автор наголошує на понятті ризик і вважає центральною проблемою економічної науки саме вивчення й обмеження невизначеності майбутнього. У зв'язку з цим на перший план виходить задача розробки загальноекономічних підходів до категорії “ризик”. Для цього розглянемо результати впливу ризику на діяльність окремих суб'єктів (мікроекономіка) і його роль у функціонуванні економіки в цілому (макрорівень).

Господарські, фінансові і комерційні ризики - обов'язкові атрибути функціонування суб'єктів ринкової економіки. Будь-який індивід чи комерційна структура, що функціонує в умовах ринку, ставить своєю метою одержання прибутку. У той же час ринковий механізм їхньої діяльності об'єктивно містить у собі можливість збитків. Ризик супроводжує будь-яку діяльність того чи іншого суб'єкту ринку, не будучи а ні достоїнством, а ні недоліком.

У ринковій системі господарювання держава не несе відповідальності по зобов'язаннях підприємств і наслідкам ризику - прибуток чи збитки лягають на підприємця.

З погляду окремого члена суспільства - власника, менеджера, простого працівника - його ризиковані дії, що загрожують при несприятливому збігу обставин великими втратами чи навіть повним крахом - є дуже негативним явищем. Особливо це стосується великих промислових підприємств, що втягують у ризикові ситуації тисячі працівників, причому в більшості ці працівники самі по собі зовсім не схильні до ризику.

З іншого боку, наявність фактору ризику є сильним стимулом для економії засобів і ресурсів підприємцями, що змушує їх ретельно аналізувати рентабельність проектів, розробляти інвестиційні кошториси, наймати відповідні кадри. Підприємець знає, що кожна його дія несе в собі як можливість невдачі, втрат, так і можливість одержання прибутку, і тому вони скрупульозно продумуються, обґрунтовуються.

Ризик звичайно звикли зв'язувати з новими управлінськими рішеннями. Однак в інформаційному суспільстві ризик - це прийняття старих, традиційних рішень. Керівник, що уникає прийняття ризикованих рішень, вважається з погляду менеджменту, небезпечним для організації, оскільки прирікає її на застій. Фактор динамізму і невизначеності звів традиційні рішення до ризикованих. Якщо підприємець приймає рішення проводити сьогодні ту ж господарську політику, що і вчора, то він піддає свій бізнес більшому ризику, чим підприємець, що здійснює нововведення. Як це не парадоксально звучить, але обґрунтований ризик у сучасних умовах, умовах сильної конкуренції, потоків інформації, науково-технічної революції, є способом зниження ризику. Якщо підприємець не йде на ризик, то, зрештою, він стає банкрутом.

В міру розвитку ринкових відносин в Україні буде підсилюватися конкуренція. Щоб у ній вижити, потрібно йти на інновації. Підприємцям потрібно не уникати ризику, а вміти прогнозувати події, оцінювати їх і не переходити за визначені межі.

Ризик корисний для суспільства ще і тим, що в умовах “безризикової” економіки надзвичайно звужується сфера самореалізації типу людей, що складає основу підприємницької версти населення. Нормальний хід економічного розвитку вимагає досить різноманітного “розшарування” народного господарства по ступені ризикованості. Це забезпечує кожному суб'єкту можливість зайняти позиції в такій зоні господарювання, у якій ступінь ризикованості відповідає похилостям і якостям даного індивіда. Тому існування ризику і неминучі зміни його ступеня в ході розвитку виступають постійним і сильнодіючим фактором руху підприємницької сфери економіки.

Кожен економічний суб'єкт прагне одержати максимально можливий прибуток. Основними причинами одержання прибутку або збитків, на мій погляд, є невизначеність майбутнього та прийняття ризикованих рішень. Дані фактори відіграють роль своєрідної рушійної сили переміщення в народному господарстві матеріальних, фінансових і трудових ресурсів і, отже, багато в чому обумовлюють економічний прогрес у цілому.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступні висновки. Загальноприйняте, традиційне значення слова «ризик» як можливість збитку, чи невдачі втрат, як імовірність настання небажаної події, прийняте деякими українськими вченими [33, 48, 68, 98] і відповідне його використання в економічному контексті (наприклад, страхування ризиків), є прийнятною основою для визначення ризику як економічної категорії. Однак не можна випустити з уваги, що «ризик-менеджмент» - це діяльність, чинена в надії на вдалий результат, на одержання додаткового доходу [38, 115]. Цінність даного підходу полягає в тім, що в ньому підкреслюється факт, що при наявності у економічного суб'єкту можливості вибору між двома варіантами - із заздалегідь визначеним результатом і ризикованим - останній може бути обраний тільки в тому випадку, коли він обіцяє деяку вигоду в порівнянні з першим.

В економічній літературі можна знайти різні визначення категорії «ризик». Так у [22, 33, 48, 98, 115] «ризик» - це небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, що розрахований на раціональне використання ресурсів у даному виді підприємницької діяльності. У [6, 47, 65, 75, 102] «ризик» визначається як погроза того, що підприємець понесе втрати у виді додаткових витрат чи одержить доходи нижче тих, на які він розраховував. У [20, 36, 94] «ризик» представляється як ситуативна характеристика діяльності будь-якого ринкового суб'єкту, що є наслідком невизначеності в його внутрішньому і зовнішньому середовищі, і при його реалізації для даного суб'єкта настають несприятливі наслідки.

Запропоновані визначення категорії «ризик», на мою думку, недостатньо відображають дане поняття, тому що розглядається тільки варіант втрат унаслідок ризикової ситуації, а сама ситуація ризику розглядається як наслідок одного варіанта дії підприємця - нераціонального використання ресурсів, що дуже звужує поняття ризик. Пропонується наступне визначення ризику. Ризик - це економічна категорія, що відбиває імовірність одержання збитків або чистого прибутку в результаті вибору в ситуації з декількома альтернативами.

Аналіз ризику допомагає вчасно вибирати оптимальний альтернативний варіант у всіх сферах економіки. Саме ця теорія може стати найбільш ефективним засобом прогнозування розвитку мікроекономіки.

Як відзначалося, “ризик” - категорія ймовірна. Це підкреслювалося і у всіх попередніх міркуваннях. Тому для більш повного і точного розуміння ризику нам необхідно уточнити, що ми розуміємо під імовірністю. Це дозволить нам також виявити розходження між ризиком і невизначеністю.

У математичній літературі виділяється два види імовірності: об'єктивна і суб'єктивна. Імовірність об'єктивна, коли її можна визначити математичними методами чи шляхом статистичного аналізу накопиченого досвіду. У той же час у реальній економічній практиці не менш, якщо не більш, поширені випадки, коли невизначеність має принципово інший характер. У подібних ситуаціях необхідної статистики для невизначених факторів, або взагалі не може бути. Адже говорити про імовірність появи в найближчому майбутньому нового технологічного процесу можна лише в зовсім іншому змісті, ніж про імовірність попиту на який-небудь цінний папір. Таким чином, використання поняття імовірності винятково в його класичному, емпірично частотному розумінні звужує коло економічних задач, до яких можуть бути застосовані формальні методи теорії імовірності і теорії прийняття рішень. Якщо ж ми будемо трактувати імовірність у більш широкому змісті, з огляду на суб'єктивну інформацію, що міститься в невизначеності, то це дозволить застосувати теорію імовірності до всіх задач, що розглядає “об'єктивіст”, і до багатьох інших. Ми зможемо вирішувати набагато більшу кількість економічних проблем. Зокрема, при аналізі ризику зовнішньоекономічної угоди ми будемо використовувати як об'єктивну, так і суб'єктивну імовірність.

Звичайно, з огляду на інформацію, що полягає в суб'єктивних думках, ми одержуємо її в переробленому вигляді, що пов'язано з особистим досвідом, характером і пристрастями їхнього джерела. Якщо існує можливість, було б корисно підкріпити чи спростувати її об'єктивними даними, але коли такої можливості немає, то, на нашу думку, треба не зневажати суб'єктивною інформацією, а включити її у формальний аналіз, тим більше, що в реальному житті подібні неформальні розрахунки істотно впливають на прийняття рішення. “Ступінь впевненості в правильності висновків, що випробує людина, яка їх зробила, не можна ігнорувати, тому що це питання має найбільше практичне значення ... своїй власній оцінці значення свого власного судження він додає набагато більшу вагу, чим якому-небудь іншому виду розрахунку” [62].

Представляється обґрунтованим використовувати для досліджень у даній роботі класифікацію імовірності, дану Ф. Найтом. Він виділяв три типи імовірності:

апріорна імовірність. “Абсолютно однорідна класифікація випадків, в усьому ідентичних (за винятком дійсно випадкових факторів)” [62];

статистична імовірність. Її не можна оцінити за допомогою апріорних обчислень. “Головна відміна цього виду імовірності полягає в тім, що він заснований на емпіричній класифікації випадків” [62]. Суб'єкт, вибираючи з декількох альтернатив, має в розпорядженні об'єктивні імовірності одержання передбачуваного результату, що ґрунтуються, наприклад, на проведених статистичних дослідженнях;

“оцінки”. Особливістю даного типу імовірності є відсутність обґрунтованого критерію для класифікації подій, тому що кожен випадок або унікальний, або неможливо знайти достатньої кількості подібних прикладів, щоб, проаналізувавши їх, визначити імовірності цікавої для нас ситуації.

Щоб розрізняти другий і третій тип невизначеності, Найт запропонував використовувати термін “ризик” для позначення статистичної імовірності і термін “невизначеність” для “оцінки” [62]. Таке розмежування ризику і невизначеності є цілком логічним: виходячи з об'єктивних критеріїв, існує точно відома імовірність виграшу чи збитків - це ризик, якщо об'єктивних даних немає - це невизначена ситуація. Однак в економічній літературі не прийнято широко використовувати термін “невизначеність” (ви не зустрінете сполучення “невизначеність ухвалення рішення”, “страхування невизначеності”). Тому, я вважаю припустимим використовувати термін “ризик” для позначення ситуації тому, що для його аналізу ми використовуємо як об'єктивну, так і суб'єктивну імовірності.

1.2 Види ризиків, їх характеристика .

Виявлення ризиків і їхній облік у підприємницькій діяльності ведеться по окремих формах і видах підприємництва, звідси виникли різночитання в понятті ризику і розходження в його класифікації.

Усе різноманіття ризиків у підприємницькій діяльності може бути розкласифіковано по різних ознаках: по виду підприємництва, по ступені охоплення, по масштабах і розмірам, по аспектах, по ступеню ризиконасиченості рішень і так далі. Класифікації ризиків, представлені в різних наукових роботах дослідників можна звести до наступної схеми за принципом: усі ризики, що зустрічає людина в ході заняття підприємницькою діяльністю, поділимо на економічні і політичні. Всі економічні ризики розділяються за видом підприємницької діяльності. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням - можна виділити наступні види підприємництва і відповідні їм ризики: виробничі, комерційні, фінансові. У той же час кожний з названих видів підприємницьких ризиків розподіляється на декілька підвидів.

Існує чотири групи внутрішніх факторів, що впливають на рівень підприємницького ризику: стратегія фірми, принципи діяльності фірми, ресурси і їхнє використання, об’єм виробництва, якість і рівень використання маркетингу. Ці групи містять у собі десятки конкретних, діючих у кожній фірмі вибіркових факторів. Дуже великий вплив на ступінь ризику таких факторів, як: відсутність професійного досвіду керівника фірми, слабкі загальноекономічні знання посібника і персоналу фірми, фінансові прорахунки, погана організація праці співробітників, витік конфіденційної інформації з вини службовців, слабка пристосованість фірми до змін у навколишньому ринковому середовищі в умовах глобалізації, недолік знань в області маркетингу й інші.

Нам необхідно зазначити, що на даний час у цій проблематиці не має одностайної концепції. Класифікація ризику відбувається на вербальному рівні, хоча вже з’явилось кілька наукових праць, у котрих йдеться про доцільність використання кластерного аналізу для виокремлення окремих ризиків у певній сфері діяльності, наприклад в аудиті. Ризик є складним феноменом ринкової економіки, майже кожна наукова праця чи навчальний посібник з проблем ризикології доповнює класифікаційні ознаки або виокремлює нові форми та види економічного ризику. Існує безліч підходів до класифікації ризиків, але, на мою думку, недоцільно поділяти ризики на такі, що підлягають вимірюванню, і такі, які неможливо виміряти. Зрозуміло, що існують латетні (приховані) ризики, про які важко судити з позицій теперішнього рівня знань. Але, якщо виокремився певний вид (тип) ризику чи якась ризикова ситуація, то цей ризик треба певним чином оцінити, спираючись на судження експертів, використовуючи різні теорії і в кінцевому рахунку зменшити ступінь його впливу на фінансово-економічну діяльність.

Більшість вчених схиляються до судження, що методологічно обгрунтованим і продуктивним з погляду практичного використання є поділ ризику на систематичний і диверсифікований. Ці два види ризику об’єктивно виникають не лише за фінансових, а й за реальних інвестицій. Більше того, прийняття будь-якого економічного рішення в ринкові економіці пов'язано з системним впливом, мінливістю коньюктури ринку загалом, а також з чинниками, котрі є специфічними щодо предметної області діяльності підприємства.

Для оцінки й управління ризиком змістовне і методичне значення має його розподіл на такі види, як чисті й фінансові, статичні й динамічні. Наслідками чистих ризиків можуть бути лише збитки. До них можна віднести майнові, виробничі, транспортні, екологічні та інші ризики. Фінансові ризики можуть призвести як до збитків, так і спричинити додатковий виграш.

Дехто з авторів виокремлюють ризики управління, до яких можна віднести ризик цілепокладання, ризик маркетингу, ризик менеджменту. Ризик цілепокладання – це можливість неправильного визначення цілей діяльності. Ризик маркетингу – це можливість відхилення у результаті діяльності через конкретний вибір інструмента досягнення поставлених цілей. Ризик менеджменту – це можливість неправильних управлінських дій і рішень у процесі досягнення поставлених цілей. Останній ризик можна деталізувати на ризик вивчення, що полягає у невизначених, неструктурованих, уявленнях суб’єкта управління про об’єкт управління, та ризик діяльності, пов’язаний з можливістю прийняття загрозливих рішень і виникнення ризику в процесі виконання цих рішень.

У змістовній праці з економічного ризику українського вченого В. В. Чепурка [57]типізовано основні концептуальні підходи щодо класифікації ризику, котрі можна поділити на об’єктивнимй, предметний, чинниковий та аспектний. З мого погляду, необхідно використовувати суперпозицію цих підходів, за винятком чинникового, бо такий підхід не коректний з методичного погляду.

Об’єктивний підхід реалізується в класифікаціях, які деталізують ризики залежно від масштабів, рівнів управління тощо. За цим підходом можна деталізувати ризик на глобальний і локальний, внутрішній і зовнішній, мегарівня, макрорівня, мезорівня, мікрорівня, мінірівня, та на рівні підприємства, галузі, міжгалузевий, на рівні країни, глобальний.

Згідно з предметним підходом побудовані різні класифікації за сферою походження ризику, за джерелами походження, розподіл фінансових ризиків на валютний, кредитний, відсотковий, інвестиційний; розподіл підприємницьких ризиків на організаційний, ресурсний, кредитний, портфельний, інноваційний; здійснено також класифікацію ризиків управління.

Обгрунтованим і продуктивним з погляду управління ризиком є, на мою думку, аспектний підхід до класифікації ризиків. Він передбачає перехід від дослідження явищ до виявлення сутності, до узагальнень, які зорієнтовані на задачі оцінювання та вимірювання ступеня ризику, на управління ним. На аспектному підході базуються класифікації щодо ступеня обгрунтованості прийняття ризику, відповідності ризику допустимим його граничним значенням, що задаються суб’єктом ризику, залежно від міри його несхильності до ризику тощо. Сюди можна віднести й адекватність щодо своєчасності прийняття рішень і реагування на трансформаційні процеси, що породжують ситуацію ризику, ступеня системності, а також виокремлення чистих і фінансових ризиків, систематичного й диверсифікованого ризику.

Концепція аспектної класифікації грунтується на необхідності дослідження всіх можливих проявів ризику в певній предметній області, виявлення його причин і чинників. Потрібно також враховувати відповідність класифікації завданням і критеріам оцінки ризику, що випливають з цілей функціонування економічної системи щодо управління ризиком у даній економічній сфері, прийнятій системі гіпотез.

Проведені нами дослідження показали, що класифікація повинна бути не лише змістовною, але разом з тим прагматичною. Вона доцільна у тому випадку, коли з неї можна отримати логічні продуктивні напрями щодо розробки методів кількісної оцінки ступеня ризику, раціональної системи методів й інструментарію управління ним.

Беручи до уваги різні підходи вчених до класифікації ризиків спробуємо побудувати власну об’єктивну класифікацію ризиків.

Класифікація ризиків може бути створена на різних характеристиках, основні з яких:

  1. Причини (рід небезпеки), які викликають несприятливі події.

Класифікація за родом небезпеки виділяє:

  • техногенні ризики, які спричинені господарською діяльністю людини;
  • природні ризики, які не залежать від діяльності людини
  • змішані ризики – події природного характеру, ініційовані господарською діяльністю людини.
  • Характер діяльності, з якою пов’язані віповідні ризики, передбачає два види ризиків:
  • ризик, пов’язаний з можливим технічним провалом виробництва;
  • ризик, пов’язаний з відсутністю комерційного успіху.

Тобто умовно ризик можна розділити на: технічний (виробничий) і комерційний ( до нього можна віднести фінансовий). У свою чергу різні види технічного і комерційного ризиків входять до зовнішніх і внутрішніх підприємницьких ризиків.

Ці види ризиків пов’язані з виконанням особами своїх професійних обов’язків, з розгортанням виробництва, виникають в галузі керування фінансами і торгівлі, при вкладенні інвесторами коштів з метою одержання прибутку.

Об’єктивна необхідність дослідження та вивчення сукупного ризику підприємства пояснюється тим фактом, що будь-яка його операційна, інвестиційна та фінансова діяльність у ринковому середовищі здійснюється виключно в умовах загрози формування негативних фінансово-економічних результатів – скорочення прибутків, падіння ринкової вартості підприємства або, у найгіршому випадку, оголошення неплатоспроможності підприємства із наступною його ліквідацією за процедурою банкрутства.

  1. Об’єкти, на які спрямовані ризики.

Відповідно до цієї класифікації можна виділити ризики спричинення збитків життю і здоров’ю громадян і майнові ризики, серед яких особливо виділяються ризики настання цивільної відповідальності. Така класифікація прийнята в страховій справі. Серед майнових ризиків слід назвати ризики спричинення збитків майну як фізичним об’ктам і ризики спричинення збитків майновому інтересу, наприклад, прибутку.

Отже, складність класифікації ризиків полягає в їхній різноманітності. У процесі своєї діяльності підприємці зіштовхуються із сукупністю різних видів ризиків, які відрізняються між собою за місцем виникнення, сукупністю зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на їх рівень.Як правило, всі ці ризики взаємозалежні.

Отже, ми виділили, що найважливішими елементами покладеними в основу класифікації ризиків повинні бути :

  1. Характер обліку ризиків.

За характером обліку ризики бувають:

  • зовнішні( до них належать ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства). На рівень зовнішніх ризиків впливає дуже велика кількість різних факторів – політичних, економічних, демографічних, соціальних, географічних.
  • внутрішні( до них належать ризики, обумовлені діяльністю самого підприємства і його контактної аудиторії). На їх рівень впливає ділова активність керівництва підприємства, вибір оптимальної маркетингової стратегії, політики і тактики та інші фактори.
  • За часом: короткострокові і постійні, а також ретроспективні, поточні і перспективні.
  • За характером наслідків:підрозділяються на чисті і спекулятивні.

Чисті ризики( статистичні) характеризуються тим, що вони практично завжди несуть у собі втрати для підприємницької діяльності.

Спекулятивні( динамічні) ризики можуть нести в собі як втрати, так і додатковий прибуток.

  1. За ступенем ризиків їх поділяють на:
  2. припустимі ризики– загроза втрати прибутку від реалізації проекту, при цьому втрати можливі, але їх розміри меньші за очікуваний прибуток;
  3. критичні ризики– пов’язані з небезпекою втрат у розмірі витрат на здійснення проекту;
  4. катастрофічні ризики– небезпека втрвт у розмірі всього майна підприємства.

Зовнішні ризикипов’язані з причиненням збитків і неотриманням підприємцем очікуваного прибутку внаслідок порушення своїх зобов’язань контрагентами підприємця обо через інші обставини, які не залежать від нього.

До зовнішніх ризиків належать:

  • природні ( ризик стихійних лих і екологічні ризики);
  • загальноекономічні( зміна економічної ситуації);
  • політичні( націоналізація і експропріація, воєнні дії, цивільні заворушення);
  • фінансові ризики, пов’язані із зміною купівельної спроможності грошей та іншими факторами.

Внутрішні ризики залежать від здатності підприємця організувати виробництво і збут продукції. Вони впливають на підприємницьку діяльність, значною мірою визначаються помилковими рішеннями, прийнятими керівниками унаслідок їхньої некомпетентності.

До внутрішніх ризиків належать:

  • виробничі( зниження продуктивності праці, втрати робочого часу, перевитрати або відсутність необхідних матеріалів);
  • технічні( виникають при впровадженні нових технологій або інноваційних рішень, виходи з ладу устаткування );
  • комерційні( реалізація товару на ринку, транспортні проблеми, платоспроможність покупця );
  • інвестиційні( ризик втраченої вигоди, процентний, кредитний, біржовий, селективний, банкрутства).

Комерційні ризики означають небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності, невизначеність результатів конкретної комерційної справи чи реалізації маркетингової стратегії підприємства в цілому. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємцем.

За структкрною ознакою комерційні ризики поділяються на:

  • майнові;
  • виробничі;
  • торгові;
  • фінансові.

Майнові ризики – визначаються можливою втратою майна через крадіжку, диверсії, недбалість, перевантаження технічної і технологічної систем.

Виробничі ризики– це ризики, пов’язані зі збитками від зупинки виробництва у наслідок впливу різних факторів і насамперед із втратою чи ушкодженням основних і оборотних фондів, а токож ризики пов’язані із впровадженням у виробництво нової техніки і технологій.

Торгові ризики– це ризики, пов’язані зі збитками через затримку платежів, відмову від платежу в період транспортування товару, недоставка товару.

Фінансові ризики - це ризики, пов’язані з імовірністю втрат фінансових ресурсів. Виникають при здійсненні фінансових угод, виходячи з того, що в ролі товару виступає або валюта, або цінні папери, обо кошти. Формуються в сфері управлінських рішень щодо покриття потреби підприємства у капіталі для фінансування операційної та інвестиційної діяльності та формування структури капіталу підприємства.

Фінансові ризики поділяються на два види:

  • ризики, пов’язані із зміною купівельної спроможності грошей ;
  • ризики, пов’язані з вкладенням капіталу ( інвестиційні).

До ризиків, пов’язаних з купівельною спроможністю грошей належать такі різновиди:

  • інфляційні;
  • дефляційні;
  • валютні;
  • ризик ліквідності.

Інфляційний ризик– це ризик того, що при зростанні інфляції одержувані грошові доходи знецінюються з точки зору реальної купівельної спроможності швидше, ніж зростають.

Дефляційний ризик– це ризик того, що при зростанні дефляції відбувається падіння рівня цін, погіршення економічних умов підприємця і зниження доходів.

Валютні ризикиє небезпекою валютних втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти відносно іншої при проведенні зовнішньоекономічних, кредитних та інших валютних операцій. Також імовірність того, що зміна курсів іноземних валют призведе до появи у фірми збитків унаслідок зміни ринкової вартості її активів і пасивів.

Занижений валютний курс дозволяє одержати додаткові вигоди при експорті і сприяє припливу іноземного капіталу. Протилежна експортна ситуація виникає при завищенні курсу валют. При цьому знижується ефективність експорту і росте ефективність імпорту.

У свою чергу до валютного ризику входить економічний валютний ризик, ризик переказу та ризик угод:

  • економічний валютний ризик– для підприємства полягає у тому, що вартість її активів і пасивів може змінюватися у більший чи менший бік через можливість зміни валютного курсу;
  • ризик переказу– має бухгалтерську природу і пов’язаний з розбіжностями обліку активів і пасивів в іноземній валюті;
  • ризик угод– це імовірність наявних валютних збитків з конкретних операцій в іноземній валюті.

Ризики ліквідності– це ризики, пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів інших товарів або через зміну оцінки їхньої якості і споживчої вартості.

Інвестиційні ризики – це ризики втрати вкладеного капіталу й очікуваного доходу. Формується під час здійснення сукупності господарських операцій з придбання та продажу довгострокових активів, а також короткострокових фінансових інвестицій , які не є еквівалентами грошових коштів.

Інвестиційні ризики містять у собі такі підвиди ризиків:

  • втраченої вигоди;
  • зниження прибутковості;
  • прямих фінансових втрат.

Ризик втраченої вигоди- це ризик настання прямих фінансових збитків (неодержаний прибуток) у результаті нездійснення якого-небудь заходу.

Ризик зниження прибутковості– це ризик, який може виникнути в результаті зменшення розміру відсотків і дивідендів з портфельних інвестицій, їх внесків і кредитів. Портфельні інвестиції пов’язані з формуванням інвестиційного портфеля і означають придбання цінних паперів і інших активів.

Цей ризик містить у собі такі різновиди:

  • процентний;
  • кредитний.

Процентним ризиком– це імовірність виникнення збитків у випадку зміни процентних ставок з фінансових ресурсів. Небезпека втрат комерційними банками, кредитними установами, інвестиційними фондами в результаті перевищення процентних ставок, виплачуваних ними по залучених коштах, над ставками по наданих кредитах.

Кредитний ризик– небезпека несплати постачальником основного боргу і відсотків, які належать кредитору. Він є одним з найважливіших ризиків в умовах ринкової економіки. Виникає в подіях при яких емітент, що випустив цінні боргові папери, виявився не в змозі виплачувати відсотки з них або основної суми боргу.

Поділяється на:

  • майновий– визначається тим, чи досить власних активів позичальника для покриття обсягу кредиту;
  • моральний– та частина ризику, яка має відношення до позичання грошей і залежить від моральних якостей позичальника;
  • діловий– пов’язується, як правило, зі здатністю підприємця робити прибуток.

Ризики прямих фінансових втратмістять у собі такі різновиди:

  • біржовий;
  • селективний;
  • банкрутства;
  • кредитний.

Біржові ризикиє небезпекою втрат від біржових угод.

До них належать:

  • несплата по комерційних справах;
  • несплата комісійної винагороди брокерської фірми.

Селективні ризики – (від лат. Seiectio– вибір, добір) – це ризики неправильного вибору способу вкладення капіталу, виду цінних паперів для інвестування в порівнянні з іншими видами цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля.

Ризик банкрутства– є небезпекою в результаті неправильного вибору способу вкладення капіталу, повної втрати підприємцем власного капіталу і нездатності його розраховуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

Ризик, пов’язаний із будь-якими управлінськими фінансовими рішеннями, зводиться, до кількісної оцінки впливу невизначеності на фінансування суб’єкта господарювання – покриття його потреби у капіталі. Я вважаю, що сукупність різних видів ризиків, з достатнім рівнем достовірності, можна звести до системи фінансових ризиків як невизначеності щодо забезпечення адекватності активів підприємства його зобов’язанням перед власниками та кредиторами але головним є не тільки невизначеність а, з моєї точки зору, ступінь невизначеності втрат.

1.3 Методологічні засади ризиків та їх особливості.

У будь-якій мові звичним буденним є поняття “ризик - шляхетна справа”, “ризикуєш - втратиш”, “хто не ризикує, той не виграє”. Ці крилаті вислови показують різні підходи до розуміння ризику. Ризик попереджає, з одного боку, про можливу невдачу, втрату, з іншого боку - про можливий виграш, прибуток.

Поняття ризику в господарській практиці було присутнє вже у давнині, але на ранніх стадіях існування людського суспільства, коли люди теоретично ще не усвідомлювали імовірнісний характер його розвитку, наявність невизначеності і випадковості, викликаних дією природних і суспільних процесів, вони стихійно шукали засоби і форми захисту від можливих небажаних наслідків. Один з розповсюджених способів, що виник на зорі цивілізації, зв'язаний зі створенням страхового фонду, наприклад, на випадок неврожаю, облоги міста в ході воєнних дій і т.д. У такій ситуації починаються складатися передумови ототожнення ризику з явищами, настання яких могло викликати майнові й інші види збитку.

У масовій свідомості широко поширене судження про ризик саме як про можливу небезпеку чи невдачу, однак, якщо ми бажаємо використовувати в наукових цілях будь-які загальновживані поняття звичайної мови, у випадку з категорією “ризик”, невизначеність і двозначність не можна застосовувати в тому значенні, що йому відповідає в повсякденності. Не зробивши аналізу змісту цього поняття, не можна розглядати проблему на необхідному науковому рівні, не можна приймати практичні рішення з використанням отриманих рекомендацій.

У сучасній економічній теорії проблемі ризику приділяється серйозна увага, і вона займає усе більш важливе місце. Досить сказати, що Дж. Тобін у 1981 р., М. Алле в 1988 р. і Г. Марковиц, М. Міллер, У. Шарп у 1990 р. стали Нобелівськими лауреатами в області економіки за розробку теорій, у яких одним із ключових елементів є ризик. В Україні категорія ризику зустрічається в економічній літературі (найчастіше як негативний фактор у фінансово-кредитній системі), але не стала загальновизнаною. У цілому ряді вітчизняних підручників вона не розглядається в інших або тільки згадується або це просто переказ західних розробок, не адаптованих до української дійсності. Такому рівню розробленості проблеми економічного ризику є два пояснення. По-перше, і це є найбільш важливим, у вітчизняних економістів немає традицій дослідження цієї проблеми. По-друге, у світовій економічній літературі існують різні визначення ризику, але методологічні дослідження цієї категорії не розроблені.

Прийняттю та виконанню управлінських фінансових рішень у рамках моделі управління ризиками суб’єкта господарювання передує методологічний аналіз ризику за допомогою різних методів.

Для кількісного аналізу ризику використовують низку методів. Серед них, як показують дослідження, інваріантними, стосовно широкого спектра економічних проблем є такі:

  • метод аналогій;
  • аналіз чутливості;
  • аналіз методами імітаційного моделювання;
  • аналіз ризику можливих збитків.

Метод аналогій.

Для аналізу ризику, яким можуть бути обтяжені, скажімо, новий проект, управлінське рішення в процесі фінансово-господарської діяльності, корисними можуть виявитись дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику якихось, близьких за суттю, раніше виконуваних проектів, прийнятих рішень. У цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії.

У використанні аналогів застосовують бази даних і знань стосовно чинників ризику. Ці бази формуються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, моніторингу шляхом опитування фахівців. Одержані дані обробляють, використовуючи відповідний математичний апарат для виявлення залежностей, причин, з метою врахування потенційного ризику в реалізації нових ппроектів.

Аналіз ризику – це методологія, за допомогою якої невизначеність, що притаманна, зокрема, найважливішим показникам, які характеризують основні техніко-економічні параметри і розглядаються в контексті майбутнього, піддається аналізу власне для того, щоб оцінити вплив ризику на відповідні результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Аналіз чутливості(вразливості) є одним із напростіших і широковідомих методів урахування чинників невизначеності, характерних для оцінювання проектів у бізнесі. Як правило, він передує власне аналізу ризиків, бо за його допомогою з’ясовують, які з чинників стосовно проекту можна віднести до найбільш ризикованих, тобто таких, що спричиняють значнішу частку ризиків.

Аналіз чутливості може здійснюватися двома кроками:

  1. перший крок – формування моделі, яка визначає математичні співвідношення між змінними що стосуються прогнозування очікуваних результатів від управлінської діяльності;

Якісна(адекватна) модель – це модель, яка за умови достовірнихпочаткових даних щодо змінних здатна досить точно прогнозувати необхідний результат. Окрім цього, така модель містить усі суттєві чинники щодо об’єкта, який моделюється, ігнорує всі несуттєві. Поняття адекватності моделі дещо ширше, ніж поняття її якості. Остання характеризується очікуваною величиною відхилення обчислюваного значення показника від фактичного. Відносно мала величина відхилення ще не гарантує ступеня адекватності моделі. Це зумовлено тим, що, зокрема, якість моделі визначається фориальними методами на підставі вибіркових даних. Дослідження адекватності моделі, окрім оцінки її точності, передбачає всебічний змістовний (якісний) аналіз явищ (об‘єкта) з урахуванням закономірностей стосовно змін основних її чинників, частина з яких часто навіть не може бути виміряно у кількісній формі.

  1. другий крок– це власне аналіз чутливості. Він дає змогу ідентифікувати найважливіші змінні в моделі оцінки об‘єкта. Його суть полягає у вимірюванні чутливості основних показників, наприклад, ефективності проекту залежно від випадкової зміни чинників. Наприклад, зростання чи падіння норми доходу залежить від зростання чи спаду експлуатаційних витрат.

За показниками чутливості об‘єкта щодо зміни тих чи інших чинників доречно використовувати показники еластичності.

Еластичність– міра реагування однієї змінної величини (функції) на зміну іншої (аргумента), а коефіціент еластичності – це число, яке показує відсоткову зміну функції в результаті одновідсоткової зміни аргумента.

Перевага такого показника, як коефіціент еластичності, перед іншими полягає у тому, що його величина не залежить від вибору одиниць вимірювання різних чинників. Чим більшим є значення коефіцієнта еластичності, тим вищим буде ступінь залежності, скажімо, норми доходу або чистої приведеної вартості, тобто її чутливість, а отже, й ризик відповідно до зміни певного чинника.

Можна стверджувати, що ризик, яким обтяжений проект, або управлінське рішення є тим більшим, чим вищою є вразливість цього проекту, рішення до зміни кожного з чинників (тобто еластичність) та чим більшим є інтервал можливих коливань цих чинників .

Описаний вище метод чутливості для аналізу ризику відзначається простотою. Необхідно, однак, звернути увагу на те, що цей метод є дещо обмеженим. По- перше, він спирається на аналіз впливу на оцінку значення показника економічного ефекту чи ефективності, зокрема, норми доходу пректу, лише окремих чинників. Тоді як істотне значення має їх інтегральний вплив.

По-друге, аналіз чутливості не враховує взаємозв’язку між цими параметрами. Так, зокрема, зміни у попиті можуть потягти за собою зміни у цінах тощо.

Отже, якщо не враховувати суттєві внутрішні взаємозалежності між прогнозовуваними чинниками, результати аналізу ризиків можуть бути деформованими.

Розглянемо аналіз ризику методами імітаційного моделювання.

Методи імітаційного моделювання дістали широке застосування в економіці.

Як і в методі чутливості аналізу ризику, тут також здійснюється оцінка коливань вихідної величини за випадкових змін вхідних величин, але детальніше, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змін вхідних величин.

Перший кроканалізу полягає в формуванні моделі об‘єкта (проекта), що розглядається.

Другий крокздійснюється для визначення ключових аргументів (чинників ризику), застосовуючи, зокрема, метод аналізу чутливості (вразливості). Аналіз чутливості використовується щодо низки чинників, які входять у нашу модель прийняття рішень, але він не бере до уваги те, наскільки реалістичними є ті чи інші випадкові коливання (значення) чинника ризику (аргумента). Для того, щоб дані, одержані в процесі аналізу вразливості, мали сенс, у текст аналізу повинна бути вмонтована концепція впливу невизначеності, пов’язаної з чинниками, що аналізуються, а також можливості використати цей аналіз для вибору чинників підвищеного ризику. Якщо ризик, пов’язаний з цим чинником, незначний, то для подальшого аналізу ризику залишаються лише ті чинники, які не є строго детермінованими, а еластичність відповідної функції по данному чиннику (аргументу) є значною (суттєвою).

Третій крокполягає в тому, щоб визначити можливі інтервали відхилень прогнозованих значень параметрів (чинників ризику) від очікуваних. На цьому етапі доречно використовувати математичні (статистичні) оцінки якості прогнозів. При застосуванні детерміністичного економічного аналізу та обчисленні ефективності доводиться враховувати ймовірні значення. Отже, якщо здійснювалася оцінка відповідних показників за якогось єдиного значення відповідних чинників, то можна вважати, що частка підготовчої роботи щодо оцінки меж можливих значень і розподілу ймовірностей була вже виконана.

Четвертий крокполягає у визначенні розподілу ймовірності випадкових (імовірних) значень аргументів (чинників ризику). Він здійснюєится паралельно з третім кроком. Під час аналізу ризиків використовується інформація, що відображає множинність значень випадкових змінних (чинників), які входять у математичну модель, і відображає значення відповідних величин у майбутньому та їх розподіл. Тобто використьання в аналізі ризику випадкових величин замість детермінованих власне і дає можливість адекватно враховувати ризик, яким обтяжена відповідна сфера економіки та підприємництва.

П’ятий крокпризначений для виявлення взаємозалежності, яка на практиці може існувати між ключовими аргументами (чинниками ризику). Вважають, що дві та більше випадкові змінні корельовані в томку разі, коли вони змінюються систематично. Ігнорування кореляції може призвести до неправильних результатів в аналізі ризику, тому важливо переконатися в наявності чи відсутності таких взаємозв’язків і, де це необхідно, ввести у моделюванні обмеження, що знизили б до раціонального рівня ймовірність виявлення сценаріїв, які порушують вплив кореляції.

Шостий крокполягає у здійсненні власне генерації випадкових сценаріїв, які грунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо чинників ризику згідно з обраною моделлю на першому кроці. Після того, як усі гіпотези були ретельно дослідженні і побудовані відповідні залежності, залишається лише послідовно здійснювати обчислення згідно обраною на першому кроці моделлю до тих пір, доки не буде одержана досить суттєва вибірка з нескінченої множини можливих значень ключових аргументів, враховуючи накладені на них обмеження. Для цього, як свідчить досвід, достатньо, щоб вибірка була одержана в результаті здійснення 200 – 500 обчислень.

Серія обчислень здійснюється за методом Монте-Карло. Після кожного обчислення генеруються власне різні результати, бо значення ризикових чинників вибираються випадково, з урахуванням законів розподілу у визначеному інтервалі значень ключових аргументів, урахуванням кореляційних зв’язків.

Сьомий крок.Після серії обчислень можна одержати розподіл частот для результуючого показника. Результати можуть бути подані як дискретним, так і неперервним законом розподілу результуючого показника як випадкової величини. Отримані результати вимагають їх інтерпретації. Коли обчислено сподіване значення результуючого показника об’єкта, то рішення щодо прийняття чи відхилення даного проекта, прийняття чи відхилення даного рішення залежить від того, який знак має ця величина. Якщо він додатний, то це є неохідною, але не достатньою умовою, щоб даний проект, рішення прийняти. Якщо знак відповідного показника від’ємний, то такий проект, рішення слід відхилити.

Отже, сподіване значення величини проаналізованого показника, яке у детермінованому аналізі об’єктів (проектів) було підставою для остаточного рішення, при врахуванні ризику є лише одним з пераметрів розподілу випадкової величини. Тобто аналіз ризику створює додаткові можливості для адекватної оцінки об’єкта (проекту).

Остаточне рішення виявляється об’єктивно – суб’єктивним, тобто значною мірою залежить від того, як суб’єкт прийняття рішень ставиться до ризику. Слід обрати об’єкт (проект) з таким розподілом імовірності норми доходу (прибутку), який найкраще відповідає ставленню до ризику суб’єкта (інвестора). Якщо хтось є <ризикованим гравцем>, то він гроші швидше всього вкладе в прект з відносно великою віддачею, не звертаючи особливої уваги на ризик, яким цей проект обтяжений. Якщо ж особа, яка приймає рішення, обережніша, то вона інвестує в проект з більш скромною, але гарантованішою віддачею.

Аналіз ризику можливих збитків.

Проаналізуємо ризик з позиції можливих (імовірних) збитків, які є характерними для будь-якогооб’єкта (проекту) під час прийняття рішень в процесі фінансово-господарської діяльності пілприємства. Розглянемо поняття областей (зон) ризику. Виокремлюють такі зони ризику:

  1. безризикова зона– область, в якій випадкові збитки не очікуються, їй відповідають майже нульові збитки чи перевищення прибутку над очікуваним. Ця область – область виграшу підприємця;
  2. зона допустимого ризику– область, у межах якої зберігається економічна доцільність підприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вони меньші за сподіваний прибуток від підприємницької діяльності;
  3. зона критичного ризику – область, де наявною є можливість обсягів збитків, що перевищують величину (обсяг) очікуваних прибутків, до величини обчисленої виручки від підприємницької діяльності. Величина можливих збитків у цій зоні може призвести до втрати всіх коштів, вкладених підприємцем у справу;
  4. зона катастрофічного ризику – область можливих збитків, які за своєю величиною (обсягом) перевершують критичний рівень і можуть досягти величини (обсягу) майнового стану підприємця. Катастрофічний ризик може призвести до краху, банкрутства компанії, закриття та розпродажу її майна.

У процесі прийняття економічних рішень про допустимість і доцільність ризику важливо зв’ясувати можливість того, що збитки не перевершать певного рівня.

Узагальнюючи викладений матеріал і результати, що містяться в численних літературних джерелах, де йдеться про економічний ризик, можна сформулювати, зокрема, такі позитивні моменти, що дає кількісний аналіз ризику:

  1. розширення бази даних для обгрунтованого прийняття рішень стосовно об’єктів (проектів). Так, зокрема, проект, ефективність якого виражена єдиним числом і є відносно невеликою, може, між іншим, бути прийнятим після того, як визначено, що його сукупні шанси щодо одержання позитивних результатів вищі, ніж імовірність неприйнятних збитків. Але навіть від привабливого проекту можуть відмовитися на підставі того, що він надто ризикований. У порівнянні двох альтернативних проектів перевагу може здобути проект з меньшим значенням норми доходу завдяки кращьому співвідношенню ризиків і сподіваних значень норми доходу;
  2. необхідність того, щоб з урахуванням ризику здійснювався попередній відбір, наприклад нових варіантів проектів, і визначалися інвестиційні можливості. Попередньо застосувавши прості методи аналізу ризику, можна отримати необхідну інформацію щодо ймовірних значень ключових аргументів, зрозуміти, з якими чинниками пов’язані найбільші коливання вихідного параметра. Завдяки цьому заощаджуються людські та фінансові ресурси;
  3. виокремлення областей щодо зміни суттєвих параметрів в об’экті (проекті), який аналізується, що і спрямовує процес подальшого аналізу і збирання додаткової інформації. Якщо затрати, пов’язані з додотковою інформацією, більші, ніж вигоди, які можна одержати від її використання для зниженя ступеня ризику, то збір додаткової інформації не виправдовує себе;
  4. заохочення до подальшого ретельного перегляду відповідних показників, виражених єдиним числом, у ході детерміністичної оцінки аналізованого об’єкта (проекту). Певні труднощі у визначенні чинників ризику, діапазону можливих коливань значень і законів розподілу ймовірності відповідних чинників і результуючих показників в аналізі проекту нерідко призводять до того, що прогнозовані значення не досліджуються належним чином. У той же час потреба визначити і додержуватись зрозумілих раціональних гіпотез у процесі аналізу ризику вимагає від аналітика критичного переглядати і змінювати базовий сценарій, вводити додаткові гіпотези;
  5. ефективне використання експертів які воліють виражати свої судження у вигляді розподілу ймовірності різних значень оцінок, а не у вигляді згортки їх до єдиного числового значення показника;
  6. сприяння тому, щоб в детерміністичному аналізі використовувався інтервальний прогноз відповідних значень показників (чинників) на відміну від точкових прогнозів, які в багатьох випадках практично не справджуються реальними результатами. Ймовірнісний підхід є методикою, яка полегшує перевірку емпіричних і експертних даних.

Розділ 2. Фінансово-господарська діяльність підприємства і ризики (на прикладі підприємства України- ПП „Торговий Альянс”)

2.1. Загальна характеристика фінансово-господарського стану підприємства

ПП „Торговий Альянс” - ведуча спеціалізована українська компанія, що надає консультації і послуги по розробці і створенню Торгових Центрів, підбору до них орендарів і управлінню об'єктами комерційної нерухомості.

Підприємство було створене 23 березня 2001 року та знаходиться за адресою м. Київ, Московський проспект, 36.

Компанія націлена на захист інтересів власників комерційної нерухомості і сприянню максимальної ефективності діяльності орендарів.

Мета підприємства - максимально відповідати чеканням замовників і орендарів на довгий час.

В своїй діяльності підприємство керується наступними нормативними актами:

- Конституцією України 1996 року;

- Господарським кодексом України вiд 16.01.2003 № 436-IV;

- Цивільним кодексом України вiд 16.01.2003 № 435-IV;

- Законом України вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР „Про податок на додану вартість”;

- Законом України вiд 26.06.1997 № 402/97-ВР „Про збір на обов'язкове соціальне страхування”;

- Законом України вiд 26.06.1997 № 400/97-ВР „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”;

- Законом України вiд 28.12.1994 № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств”;

- Законом України вiд 24.03.1995 № 108/95-ВР „Про оплату праці”;

- Законом України вiд 15.11.1996 № 504/96-ВР „ Про відпустки”;

- Законом України вiд 14.10.1992 № 2694-XII „Про охорону праці”;

- Законом України вiд 22.05.2003 № 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб”;

- Національними стандартами бухгалтерського обліку 2000 року;

- Постановами Кабінету Міністрів;

- Указами Президента;

- Локальними нормативними актами, які діють на території підприємства та ін.

„Торговий Альянс” здійснює три основних види діяльності:

- пошук і оцінка об'єктів,

- створення концепцій,

- оренда і управління.

За свою історію компанія ввела в експлуатацію більш 100 000 м.кв. сучасних торговельних площ по всій Україні, що дозволило їй стати ведучою своїй області серед національних компаній.

Фахівці „Торгового Альянсу” здійснюють комплекс робіт з вивчення й оцінки об'єктів нерухомості, що містить у собі:

- визначення положення об'єкта комерційної нерухомості на ринку,

- опис його конкурентного середовища,

- розробку концепції і стратегії позиціонування,

- розрахунок вартості експлуатації і прогнозування прибутковості;

- розробку і впровадження комплексу заходів для оптимізації активів власників нерухомості.

Динаміка фінансових результатів підприємства наведена в табл. 2.1. (за даними звіту про фінансові результати – форма 2).

За даними можна проаналізувати динаміку результатів діяльності за допомогою графіку (рис. 2.1, рис. 2.2).

Таким чином, можна сказати, що за 2003 – 2004 роки діяльність підприємства зазнала позитивних змін. Так, чистий прибуток підприємства збільшився на 60,6 тис грн. або на 116,54%. такі зміни відбулися за рахунок збільшення обсягів послуг ПП „Торговий Альянс”.

Діяльність ПП „Торговий Альянс” відноситься до сфери послуг з приводу організації та управління торговельними комплексами.

Напрямок діяльності підприємства зорієнтований на конкретний тип споживача (підприємства, які планують займатися торговельною діяльністю на території України), тому практично конкурентів на даний час немає.

Основними споживачами послуг ПП „Торговий Альянс” є:

- ТЦ «Квадрат майдан Незалежності» м. Київ 300м.кв;

- ТЦ «Квадрат Хрещатик» м. Київ 700 м.кв;

- ТЦ «Квадрат Шулявка» м. Київ 900 м.кв;

- ТЦ «Квадрат Площа Слави – Книжковий світ» м. Київ 5200 м.кв;

- ТЦ «Квадрат Дружби Народів – Усе для дому» м. Київ 7000 м.кв;

- ТЦ «Метроград» м. Київ 21 000 м.кв.

Співробітниками „Торгового Альянсу” були розроблені концепції по об'єктах:

1) м.Київ:

- ТЦ «Край» - 1000 м.кв

- ТЦ «Магелан» - 22000 м.кв

- ТЦ «Даринок» - 12000 м.кв

- ТЦ «Фуршет Райдужний» - 2300м.кв

- ТЦ «Ритм» - 3000 м.кв

- ТЦ «Городок» - 12000 м.кв

- ТЦ «Прага» - 1600 м.кв

- ТЦ «Піраміда», Позняки - 16000 м.кв

- ТРЦ ст.м. Лівобережна - 40000 м.кв

- ТРЦ Вул. Владимирська - 24 000 м.кв.

2) м.Сімферополь:

- ТЦ «Фокстрот-Маркет» - 4000 м.кв

3) м. Івано-Франківськ:

- ТЦ «Китайська стіна» - 12000 м.кв

4) м. Одеса:

- ТЦ «Рорус» - 3500 м.кв

- ТЦ «СемьЯ» - 14000 м.кв

5) м. Донецьк:

- ТРЦ «Ненажера» бул.Ленінський - 11000 м.кв

- ТЦ „Обжора” на бул. Шевченко - 4130 м.кв

ПП „Торговий Альянс” складається з наступних департаментів:

- Департамент комерційної нерухомості „Торгового Альянсу”;

- Консалтинговий департамент „Торгового Альянсу”, що складається з відділів маркетингу, фінансового аналізу, дизайнерського і архітектурного;

- Департамент оренди "Української Торговельної Гільдії";

- Департамент управління „Торгового Альянсу”.

Основним органом управління підприємства є його власник.

До виключної компетенції власника підприємства належить:

- визначення основних напрямків діяльності підприємства, затвердження планів та звітів про їх виконання;

- внесення змін і доповнень до статуту підприємства;

- призначення та звільнення директора підприємства;

- затвердження річних результатів діяльності підприємства;

- створення, реорганізація та ліквідація філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

- винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб підприємства;

- затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів підприємства, визначення його організаційної структури;

- визначення умов оплати праці посадових осіб органів управління підприємства, його філій та представництв;

- прийняття рішення про припинення діяльності підприємства.

Керівництво підприємством покладається на директора підприємства.

До основних обов'язків директора відносяться:

- виконання діяльності підприємства відповідно до статуту;

- збереження майна власника, що надане підприємству, і використання його у відповідності з метою і призначення майна;

- своєчасно проводити розрахунки з державними бюджетами;

- визначення порядку наймання та звільнення працівників;

- визначення форми заохочення та розмір заробітної плати працівників;

- визначення розпорядку робочого дня.

Основним завданням Департаменту комерційної нерухомості „Торгового Альянсу” є постійна підтримка контактів із компаніями, що є потенційними орендарями для нових торговельних площ, швидкий підбір надійних партнерів в особі найбільш стабільних і перспективних орендарів.

Завданнями Консалтингового департаменту „Торгового Альянсу” є створення концепції найкращого використання площ, реклама Ваш об'єктів і забезпечення високою відвідуваністю споживачами.

Консалтинговий департамент здійснює наступні послуги, що можуть бути як комплексною роботою, так і специфічним завданням під індивідуальні потреби:

- маркетингові дослідження місця розташування об'єкта і його конкурентного оточення;

- маркетингові дослідження споживчих переваг населення;

- фінансово-економічна оцінка показників діяльності торгового центра;

- архітектурно-планувальні рішення;

- дизайнерські рішення фасадів об'єктів;

- складання повної концепції торговельного об'єкта для твердження замовником;

- консультування на етапі будівництва.

Співробітники Департаменту оренди „Торгового Альянсу” постійно підтримують контакт із компаніями, що є потенційними орендарями для нових торговельних площ.

Департамент управління „Торгового Альянсу” здійснює довгострокове й ефективне управління торговим центром для забезпечення стабільності його функціонування, включаючи керування рекламною підтримкою центра, рішення поточних питань з орендарями і, у випадку згортання бізнесу одного з них, максимально оперативно і безболісно заповнити втрату.

ПП „Торговий Альянс” має лінійну структуру управління. Всі департаменти тісно пов'язані між собою спільною метою та завданням, хоча кожен з них має свої особисті функції. Організаційна структура підприємства є досить гарно сформованою та найбільш відповідає напрямку діяльності підприємства, цього цілям, завданням та досягненню поставленої мети.

2.2 Фактори виникнення ризиків при господарській діяльності підприємства

Як вже зазначалось вище, усе різноманіття ризиків у підприємницькій діяльності може бути розкласифіковано по різних ознаках: по виду підприємництва, по ступені охоплення, по масштабах і розмірам, по аспектах, по ступеню ризиконасиченості рішень і так далі. Класифікації ризиків, представлені в різних наукових роботах дослідників можна звести до наступної схеми за принципом: усі ризики, що зустрічає людина в ході заняття підприємницькою діяльністю, поділимо на економічні і політичні. Всі економічні ризики розділяються за видом підприємницької діяльності. Оскільки будь-який бізнес у тім чи іншому ступені зв'язаний з основними фазами відтворювального циклу - виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів, їхнім споживанням - можна виділити наступні види підприємництва і відповідні їм ризики: виробничі, комерційні, фінансові. У той же час кожний з названих видів підприємницьких ризиків розподіляється на декілька підвидів.

Існує чотири групи внутрішніх факторів, що впливають на рівень підприємницького ризику: стратегія фірми, принципи діяльності фірми, ресурси і їхнє використання, об’єм виробництва, якість і рівень використання маркетингу. Ці групи містять у собі десятки конкретних, діючих у кожній фірмі вибіркових факторів. Дуже великий вплив на ступінь ризику таких факторів, як: відсутність професійного досвіду керівника фірми, слабкі загальноекономічні знання посібника і персоналу фірми, фінансові прорахунки, погана організація праці співробітників, витік конфіденційної інформації з вини службовців, слабка пристосованість фірми до змін у навколишньому ринковому середовищі в умовах глобалізації, недолік знань в області маркетингу й інші.

На даному підприємстві ми можемо прослідкувати наступну тенденцію.

Проводячи вивчення різних компонентів зовнішнього середовища, дуже важливо завжди мати на увазі два наступні моменти. Перший - це те, що всі компоненти зовнішнього середовища знаходяться в стані сильного взаємовпливу. Зміни в одній з компонент обов'язково призводять до того, що відбуваються зміни в інших компонентах зовнішнього середовища. Тому їх вивчення і аналіз повинен вестися не по окремості, а системно, з відстежуванням не тільки власне змін в окремій компоненті, але й із з'ясуванням того, як ці зміни позначаться на інших компонентах зовнішнього середовища.

Другий - це те, що ступінь дії окремих компонент середовища на різні підприємства різний. Зокрема, ступінь впливу виявляється по-різному залежно від розміру організації, її галузевої приналежності, територіального розташування і т.п. Наприклад, вважається, що крупні організації відчувають більшу залежність від макрооточування, ніж дрібні. Щоб враховувати це при вивченні макрооточування, організація повинна визначити для себе, які із зовнішніх чинників, що відносяться до кожної з компонент макрооточення, роблять значний вплив на її діяльність. Окрім цього, фірма повинна скласти список тих зовнішніх чинників, які є потенційними носіями загроз для організації. Також необхідно мати список тих зовнішніх чинників, зміни в яких можуть відкрити додаткові можливості для організації. В той же час дрібні підприємства є більш чутливими до змін безпосереднього оточення, ніж великі організації.

Розглянемо основні канали впливу зовнішнього середовища на підприємстві, яке займається наданням послуг з оренди. Зрозуміло, що безпосереднє оточення підприємства прямо впливає на його діяльність. Так, активізація конкурентів може привести до суттєвого скорочення частки підприємства на ринку і навіть до повного витіснення з нього, більш ліберальна політика орендодавців може послабити напругу в розрахунках, і, навпаки, більш жорстка - посилити. Відношення контактних аудиторій формує імідж підприємства, покупці послуг – безпосередньо впливають своєю активністю на результати діяльності підприємства.

Проте, не лише безпосереднє оточення підприємства, вплив якого очевидний, а й макросередовище також має свої канали впливу на діяльність підприємства.

Демографічні чинники не мають важливого впливу наринкові можливості підприємства. Послуги підприємства не орієнтовні на певну вікову групу і попит на них не залежить демографічних показників столичного регіону чи країни в цілому.

Економічні чинники значно важливі для ПП „Торговий Альянс”, ніж демографічні. Мало знати, скільки у фірми є потенційних покупців тієї чи іншої послуги, важливо визначити ще, скільки вони можуть її купити у майбутньому і поточному періодах. Особливо це актуально в силу того, що послуги з оренди є високо еластичні по ціні, тому вивчення і прогнозування платоспроможного попиту на ту чи іншу послугу є найпершою передумовою її успішного впровадження підприємством.. В свою чергу, на платоспроможний попит клієнтів підприємства впливає досить багато факторів, серед яких і рівень економічного розвитку самої країни, і розмір заробітної плати, рівень безробіття, адже якщо справи у орендарів ідуть добре, вони будуть справно платити орендні платежі.

На кон’юнктуру ринку послуг з оренди впливають і такі загальні економічні чинники як величина валового національного продукту, темп інфляції, рівень безробіття, процентна ставка, продуктивність праці, норми оподаткування, платіжний баланс, норма накопичення і т.п. При вивченні економічної компоненти особливо важливо звертати увагу на такі чинники, як загальний рівень економічного розвитку, природні ресурси, клімат, тип і рівень розвинутої конкурентних відносин в країні, структура населення, рівень відтворення робочої сили і величина заробітної плати тощо. Адже підвищення ділової активності викликає ріст нових підприємств, які мусять десь фізично розташовуватися, відповідно попит на оренду буде зростати. І, навпаки, кризові явища в економіці зачіпають в першу чергу малий і середній бізнес (саме ці групи клієнтів є основними для ПП „Торгова гільдія”).

Чинники науково-технічного прогресу частково впливають на діяльність підприємства, але не в значній мірі, так як основна галузева приналежність клієнтів підприємства – торгівля не є високотехнологічною галуззю. В той же час автоматизація управління підприємством може суттєво підвищити ефективність його функціонування. завжди повинні бути в полі зору керівництва підприємством. Певної актуальності для підприємств є використання можливостей інтернет та комп’ютеризованих технологій в сфері обробки, пошуку та зберігання інформації, моніторингу цін на оренду нерухомості та пошуку потенційних клієнтів.

До політичних чинників відносяться перш за все нормативні акти, що приймаються державними органами контроль з боку держави за їх дотриманням, а також різного роду суспільні організації і об'єднання.

Причини необхідності державного регулювання підприємницької діяльності в нашій країні і на Заході по багатьох аспектах різняться, хоча і мають ряд загальних рис. Законодавча база нашого підприємництва досить слаба і направлена в основному на задоволення фіскальних функцій держави. Знання законів дозволяє фірмам правильно орієнтуватися на ринку, вибирати напрями інвестування, знаходити можливості максимізації ефективності виробництва в рамках поточного законодавства. Контроль з боку держави за дотриманням законів покликаний, з одного боку, забезпечити неухильне дотримання букви закону, а з іншою — сприяти формуванню у підприємців розуміння доцільності добровільного їх виконання. Тому політичні чинники визначають правові межі діяльності підприємства і безумовно можуть впливати на його діяльність, причому як в сторону покращання, так і погіршання.

Чинники культурного середовища багато в чому визначають поведінку членів суспільства. Найбільшою силою володіють норми, прийняті в суспільстві. Для ПП „Торговий Альянс” першочергове значення мають значення культура (зокрема ділова культура) своїх клієнтів, так як специфікою підприємства з фінансової точки зору є те, що більше 90% ресурсів підприємства є „замороженими” в активах клієнтів (дебіторська заборгованість). Тому культура, моральні та етичні норми клієнтів багато в чому визначають діяльність підприємства.

Відносини, що складаються між суб'єктами середовища і фірмою, різноманітні, і по характеру дії на них з боку фірми вони можуть бути контрольованими і неконтрольованими. Наприклад, компанія не може прямо контролювати своїх конкурентів, державу і т.п. Отже, задача керівництва фірми повинна звестися до зниження до мінімуму неконтрольованих чинників середовища і вишукування можливостей опосередкованого впливання на них .

Оцінка факторів зовнішнього середовища на нашу думку має здійснюватися на якісному і кількісному рівні. В силу того, що загальна кількість факторів зовнішнього середовища є досить велика всіх їх врахувати об’єктивно нема можливості. Тому для виявлення найбільш значимих можливостей і загроз з боку зовнішнього середовища важливо провести попередній відбір найбільш важливих груп та окремих факторів з тим, щоб у подальшому зробити порівняльну оцінку їх впливу.

Отже, проведемо спочатку якісну оцінку основних зовнішніх чинників стосовно фірми „Торговий Альянс”.

I. Економічні чинники. До найважливіших економічних чинників, що чинить найсильніше як позитивні, так і негативні наслідки на діяльність організації, можна віднести наступні:

1) Інфляція. Не дивлячись на істотне зниження темпу інфляції за останній рік, все ж таки спостерігається невелике зростання цін. Але підприємство не має істотних запасів напівфабрикатів і сировини, однак має на розрахунковому рахунку грошові кошти в національній валюті (хоча більша частина грошових коштів знаходяться в іноземній валюті), тому безпосередній вплив на досліджуване підприємство інфляція має незначний.

2) Валютний курс.

Зниження курсу гривні може примусити частину наявних клієнтів вийти з ринку, так як орендна плата прив’язується до курсу долара США, а потенційних клієнтів – відмовитися від початку діяльності. В той же час дефляція двояко впливає на діяльність підприємства: з одного боку знижує реальні гривневі доходи від оренди (так як орендна плата прив’язана до долара США), але цей ефект частково компенсується тим що, так як ПП „Торговий Альянс” надає послуги з суборенди, то розрахунки з власниками нерухомості, які підприємство здійснює в гривнах, теж прив’язані до долара США, тому відповідно у випадку дефляції знижуються, але з вищесказаного зрозуміло, що норма прибутку є прив’язаною до долара США, тому у світлі недавніх процесів, можна прогнозувати зниження норми прибутку підприємства у гривні.

Але з іншої сторони, не треба забувати, що більшість клієнтів підприємства – імпортери, тому дефляція сприятливо впливає на їх діяльність, тому даний процес розширює коло клієнтів підприємства, а також покращує їх платоспроможність.

3) Податкова ставка. За діючим законодавством організації, які надають послуги з розвитку нерухомості, в тому числі і ПП „Торговий Альянс»” не користуються податковими пільгами. Водночас зниження податкових ставок може мати сприятливий вплив на діяльність підприємства, як прямо так і опосередковано. Пряма дія проявляється в тому, що зниження податкового тиску дозволяє лишити більше ресурсів на розвиток підприємства, а непряма – за рахунок зниження фіскального тиску можна очікувати економічного пожвавлення, росту доходів клієнтів, а отже збільшення платоспроможного попиту на орендні послуги. Водночас збільшення податкової ставки здатне спричинити негативний вплив такими ж способами, що описані вище, але у зворотному напрямі. Отже, зміна податкових ставок приведе або до позитивного, або негативному впливу на діяльність підприємства.

4) Митні тарифи. Оскільки фірма " Торговий Альянс" в силу специфіки своєї діяльності не ввозить і не вивозить ні сировини, ні напівфабрикатів, ні інших товарів, то вплив даного чинника може бути тільки опосередкований через те, що підвищення митних тарифів сприятиме підвищенню витрат клієнтів підприємства, що послабить їх фінансовий стан, та, можливо спричинить припинення діяльності частини клієнтів. Але водночас можна очікувати збільшення платоспроможного попиту на орендні послуги з боку тієї частини клієнтів, торгова діяльність яких пов’язана з вітчизняними товарами. Тому в цілому даний фактор є нейтральним по відношенню до досліджуваного підприємства.

II. Політичні чинники. Внутрішній ринок і діяльність організації постійно знаходяться під вплив політичних подій і рішень, і керівництво організації повинне стежити за ухвалюваними рішення і закони не тільки центрального уряду, але і місцевих органів влади, на території яких функціонує підприємство. З цієї точки зору фірмі "«Торгова гільдія»" необхідно стежити за змінами поточного законодавства в області податкової політики уряду.

III. Ринкові чинники. В аналіз ринкового зовнішнього середовища входять наступні чинники, які можуть безпосередньо впливати на успіхи і провали підприємства:

1) Рівень конкуренції в галузі. В даний час в Україні та м. Києві діють багато не так багато фірм, які пропонують орендні послуги. В Києві рівень конкуренції є помірний, але, буде посилюватися. Разом з тим, як уже вказувалося, головними „прихованими активами” підприємства є укладені довгострокові договори на оренду великих майнових комплексів, для яких підприємство підбирає орендарів „у роздріб”, тому утримувати вже існуючі позиції підприємству не є складно, але проблема полягає в тому, що все більше з’являється приміщень (нових і реконструйованих), які здаються в оренду як цілі комплекси, відповідно росте число фірм, які спеціалізуються на наданні послуг з оренди, тому у випадку несприятливої цінової ситуації, частина клієнтів може відійти до конкурентів. Таким чином рівень конкуренції є одним з найбільш сильних факторів.

2) Зміна доходів клієнтів. В даний час фірма «Торговий Альянс» орієнтується на клієнтів з сектору малого і середнього бізнесу. Зміна рівня доходів клієнтів може істотно вплинути на діяльність фірми як у позитивному, так і негативному напрямі.

IV. Технологічні чинники є не дуже суттєвими, але певний вплив мають, який можна оцінити як посередній.

VI. Соціальні чинники. Ці чинники пов'язані із змінними очікуваннями, відносинами і вдачами суспільства. До соціальних чинників, які можуть надалі вплинути на діяльність фірми "Торговий Альянс", відносяться наступні:

- середній рівень заробітної платні в галузі: оскільки заробітна платня працівників фірми перевищує середню зарплату в даній галузі, то у фірми є можливість підвищувати вимоги до працюючих.

Важливість впливу фактора будемо брати від 0 до 5, а величину впливу від -50 до +50 по 11 бальній шкалі залежно від того в позитивному чи негативному напрямі відбувається даний вплив. Почнемо аналіз з найбільш значимими факторами безпосереднього оточення підприємства.

Відносини з постачальниками.Для фірми ці відносини мають менше значення, ніж для промислових корпорацій, і характеризуються більшим ступенем нестабільності. Це визначається тим, що діяльність підприємства у силу своєї специфіки не вимагає регулярних постачань, і сфера потреб обмежується придбанням різного офісного устаткування, комп'ютерів, оргтехніки, а також канцелярського приладдя і т.п. Таким чином, навіть нерегулярність контактів з постачальниками не повинна позначатися на якості взаємин з ними. Важливість цього фактора оцінимо в 2 бали, ступінь впливу +10, так як підприємство не має регулярних постачальників, проте всі потреби завчасно виявляється, проводиться пошук постачальників для їх задоволення.

Відносини з посередниками. З усіх видів посередників у сфері оренди нерухомості діють в основному тільки три. До них відносяться різні організації, що роблять маркетингові послуги, послуги зі страхування і кредитно-фінансові установи.

ПП „Торговий Альянс” не проводить активної співпраці з жодною з груп посередників, рекламні акції організовуються самостійно і не систематично, маркетингові дослідження проводяться теж самостійно і епізодично. Банківське кредитування фактично не використовується. Проте підприємство співпрацює зі страховою компанією. Тому величину впливу -20, важливість 3.

Відносини з конкурентами.Даний фактор відіграє істотну роль, так як підприємство діє в умовах конкурентного середовища в столиці, і в неконкурентних умовах в регіонах, проте основна діяльність зосереджена саме в Києві. Тому важливість даного фактору 5. Фірмі „«Торговий Альянс»” за таких умов необхідно здійснювати постійний моніторинг за діяльністю конкурентів, проводити аналіз їх стратегій і можливостей з метою прийняття відповідних рішень. Необхідно зазначити, що на підприємстві відсутній не те що відділ, але й просто фахівець, в обов’язки якого входив би аналіз основних конкурентів. Рекламні заходи конкурентів працівниками підприємства не відвідуються, інформація щодо них не аналізується. Тому відносини з конкурентами можна оцінити в -50.

Відносини з клієнтами відіграють дуже важливу роль, так як клієнти є головним джерелом доходів підприємства.

Підприємство проводить постійний пошук нових майнових комплексів з метою задоволення потреб клієнтів та створення умов для найкращого обслуговування. Динаміка збільшення клієнтської бази свідчить що відносини з клієнтами є значним по впливу фактором (табл. 2.2).

2.3 Прибуток підприємства і ризики

Прибуток підприємства„Торговий Альянс” можемо прослідкувати з наступного графіку (рис. 2.2).

Таким чином, можна сказати, що за 2003 – 2004 роки діяльність підприємства зазнала позитивних змін. Так, чистий прибуток підприємства збільшився на 60,6 тис грн. або на 116,54%. такі зміни відбулися за рахунок збільшення обсягів послуг ПП „Торговий Альянс”.

Сукупний капітал підприємства „Торговий Альянс” ми можемо прослудкувати за даними таблиці та графіку (табл. 2.3, рис. 2.3).

Як видно з наведених вище даних, сукупний капітал підприємства „Торговий Альянс” за звітні роки знизився у 2003 та 2004 на 4,23 % та 20,86% відповідно.

Баланс підприємства також понизився у 2003 на 34,60 тис. грн., що становить 4% та 2004 на 136,00 тис. грн., що становить 17 %.

Проте не слід відкидати можливість зменшення прибутку. Щоб уникнути такого ризику необхідно дослідження та вивчення сукупного ризику підприємства, тому що будь-яка його операційна, інвестиційна та фінансова діяльність у ринковому середовищі здійснюється виключно в умовах загрози формування негативних фінансово-економічних результатів – скорочення прибутків, падіння ринкової вартості підприємства або, у найгіршому випадку, оголошення неплатоспроможності підприємства із наступною його ліквідацією за процедурою банкрутства.

Для того, щоб запобігти зниженню прибутку, слід мати на увазі,що цілий ряд ризиків - ризики, безпосередньо не пов’язані з діяльністю підприємства, ризики, обумовлені діяльністю самого підприємства і його контактної аудиторії мають великий вплив на збільшення або зменшення доходу підприємства.

Хоча велике значення в житті підприємтсва мають і так звані внутрішні ризики, які залежать від здатності підприємця організувати виробництво і збут продукції. Вони впливають на підприємницьку діяльність, значною мірою визначаються помилковими рішеннями, прийнятими керівниками унаслідок їхньої некомпетентності.

До внутрішніх ризиків належать:

  • виробничі( зниження продуктивності праці, втрати робочого часу, перевитрати або відсутність необхідних матеріалів);
  • технічні( виникають при впровадженні нових технологій або інноваційних рішень, виходи з ладу устаткування );
  • комерційні( реалізація товару на ринку, транспортні проблеми, платоспроможність покупця );
  • інвестиційні( ризик втраченої вигоди, процентний, кредитний, біржовий, селективний, банкрутства).

Комерційні ризики означають небезпеку втрат у процесі фінансово-господарської діяльності, невизначеність результатів конкретної комерційної справи чи реалізації маркетингової стратегії підприємства в цілому. Виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємцем.

Список використаних джерел

1. Білоусов Є. Класифікація господарських ризиків/ Є.Білоусов //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 3. - C. 13-14

2. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику/ В.Вітлінський //Банківська справа. - 2000. - № 1. - C. 13-16

3. Кириллов В. Методика визначення привабливості інвестицій та ризиків інвестиційних пректів/ В. Кириллов //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 224-231

4. Пікус Р.В. Оцінка підприємницького ризику/ Р.В. Пікус //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.88-93

5. Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними/ С.М. Павлюк //Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 105-111: табл.

6. Пачковський Ю.Ф. Проблема ризику в підприємництві/ Ю.Ф.Пачковський //Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - № 2. - C. 37-39

7. Синкова О. Внутрішній ризик у господарській діяльності: правове регулювання і облік/ О. Синкова //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 10. - C. 28-30. -Бібліогр.: 5 назв.

8. Синкова Олена Зовнішній ризик у господарській діяльності: правове регулювання і особливості обліку/ Олена Синкова //Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 11. - C. 10-13.

9. Томас П. Оцінювання кредитного ризику українських компаній/ П. Томас //Банківська справа. - 2002. - № 5. - C. 66-68

загрузка...
Top