Рибна галузь України

Вступ.

1. Видатні вчені України, що зробили значний внесок у розвиток науки і виробництва рибогосподарської галузі.

2. Характеристика основних об’єктів, що застосовуються при відтворенні водних біоресурсів.

3. Взаємодія рибництва із суміжними спеціальностями, переробні підприємства.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Рибна галузь України з часів колишнього СРСР зазнала істотних змін. Ще наприкінці 80-х років рибопромисловий флот УРСР вів вилов риби поблизу Мавританії, Марокко, Росії і Антарктиди. Рибна промисловість України спеціалізувалася на виробництві консервів переважно із сардини та сардинелли. Матеріально-технічна база підприємств рибної галузі давала змогу добувати, переробляти, зберігати та продавати на території колишнього СРСР близько 1200 тис. тонн продукції на рік. Інфраструктура ринку риби, інших водних живих ресурсів та харчової продукції з них включала промисловий флот (мм. Одеса, Севастополь, Керч), систему доставки продукції та сировини - залізничний, автомобільний та морський транспорт, систему зберігання - підприємства із зберігання риби, інших водних живих ресурсів та харчової продукції з них (далі - рибна продукція) та систему переробних підприємств - консервні заводи і берегові рибопереробні підприємства, підприємства оптової та роздрібної торгівлі і науково-дослідні інститути.

Після проголошення Україною незалежності потреба в поставках риби на територію колишнього СРСР відпала. Сировинна база для українського рибопромислового флоту різко звузилася. У зв'язку з цим промисел риби вівся тільки у внутрішніх водах та в обмеженій зоні поблизу Мавританії. Рибна продукція була затребувана лише частково - здебільшого споживачами системи Міноборони, МВС та державного матеріального резерву. Дещо змінило ситуацію на краще укладення Україною в 1996 році угоди про вільну торгівлю з країнами Балтії.

Із середини 90-х років в Україні формується нова кон'юнктура ринку риби. Після зниження мита замість риби з Росії на українському ринку переважає риба, що надходить з Норвегії.

Застаріла виробнича база рибної галузі на цей час не давала змоги виробляти продукцію, яка б відповідала вимогам часу.

1. Видатні вчені України, що зробили значний внесок у розвиток науки і виробництва рибогосподарської галузі

Державний комітет рибного господарства України створено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопаду 2006 року № 1523.

Держкомрибгосп – центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики.

Головою Держкомрибгоспу Кабінетом Міністрів України призначено Волкова Володимира Васильовича згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 січня 2008 року № 183 р.

До галузі рибного господарства входять:

- більше 600 користувачів водних живих ресурсів ;

- 4 морських порти;

- 9 наукових установ та іхтіологічна лабораторія;

- 12 підприємств, які спеціалізовані на відтворенні різних видів риб;

- більше 120 підприємств та організацій різних форм власності, які займаються розведенням та вирощуванням риби;

- 125 підприємств, що здійснюють консервне та пресервне виробництво з риби та морепродуктів, асортимент яких складає до 3000 найменувань;

- 4 навчальних заклади, де здобувають освіту 7,5 тисяч чоловік з 16-ти спеціальностей.

Кількість людей, які працюють у галузі рибного господарства, складає більше 35 тисяч чоловік.

Державне підприємство “Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського рибного господарства та океанографії” (ОдЦПівденНІРО)

Керівник: директор центру Бушуєв Сергій Генріхович, кандидат біологічних наук, член-кореспондент Міжнародної академії наук Екології, безпеки Людини та Природи (Українське відділення).

Одеській центр ПівденНІРОє науковим державним підприємством Держкомрибгоспу України.

Основне завдання Центру – наукове забезпечення функціонування та розвитку рибогосподарської галузі в регіоні, якій включає до себе північно-західну частину Чорного моря і прилеглі до нього водойми (озера, лимани, поніззя річок) на території Одеській, Миколаївської і Херсонської областей.

Одеській центр ПівденНІРО вивчає водні живи ресурси (ВЖР) Чорного моря і внутрішніх водойм Північно-західного Причорномор’я і розробляє рекомендації щодо їх раціонального використання. Дослідження Центру спрямовані на забезпечення рибної промисловості сталою сировиною базою, прогнозування і моніторинг стану промислових об’єктів, розробку заходів для оптимізації промислу.

Інститут щорічно готує біологічне обгрунтування до проекту лимітів вилучення водних живих ресурсів, на якому базуються відповідні нормативні документи Міністерства охорони навколишнього природного середовища і здійснюється квотування предприємств галузі.

Основна частка наукових розробок Одеського центру ПівденНІРО припадає на водойми Одеської області. Інститут проводить оцінку стану їх сировинної бази, водних екосистем, веде дослідження на шельфі північно-західної частини Чорного моря. Здійснюється розробка та наукове супроводження “Режимів рибогосподарської експлуатації СТРГ” для водойм, які використовуються як спеціальні товарні рибні господарства (озера Кагул-Картал, оз. Катлабуг, оз. Китай, оз. Сасик, лимани Тузловської групи, Хаджибейський і Дофіновський лимани). Одеський центр бере участь у розробці нормативних документів, що стосуються використання водних живих ресурсів, Правил і Режимів рибальства.

Деякі розробки інституту мають екологічну і природоохоронну спрямованість. На замовлення організацій виконуються розрахунки шкоди, що заподіяна навколишньому середовищу внаслідок здійснення господарської діяльності та порушення діючого законодавства.

Одеський центр ПівденНІРО здійснює співробітництво з рядом наукових установ і організацій, в числі яких – Дунайський і Чорноморський біосферні заповідники Національної академії наук України, Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», Одеська філія Інституту біології південних морів НАН України, Одеський національній університет ім. І.І. Мечнікова та ін.

Основні види діяльністі Центру:

- вивчення водних живих ресурсів Чорного моря та Світового океану, внутрішніх водойм Північно-західного Причорномор’я, пониззя рік та їх раціональне використання (проведення комплексних рибогосподарських досліджень з метою забезпечення рибної промисловості сталою сировинною базою, розроблення методів прогнозування та здійснення контролю за станом запасів промислових об’єктів, розроблення рекомендацій із раціонального використання біоресурсів, участь у впровадженні нових типів знарядь лову і методів ведення промислу);

- комплексний моніторинг морських і лиманних екосистем;

- розробка наукових засад підвищення біопродуктивності рибогосподарських водойм на основі розвитку аквакультури;

- розробка заходів з акліматизації та відтворення цінних видів промислових риб та нерибних об’єктів;

- розробка наукових засад з охорони рибогосподарських водойм від забруднення та оцінка впливу забруднення на гідробіонтів та екосистему в цілому;

- розрахунок збитків, заподіяних рибному господарству внаслідок ведення господарської діяльності та порушення діючого законодавства і правил рибальства;

- технологічні дослідження з переробки риб і морепродуктів для отримання харчової, кормової, технічної, лікувально-профілактичної та фармакопейної продукції, а також впровадження нових технологічних процесів переробки морепродуктів;

- створення нових наукових продуктів та їх реалізація;

- зовнішньоекономічна діяльність;

- міжнародне науково-технічне співробітництво.

До складу Одеського центру ПівденНІРО входить 3 лабораторії: сировинних ресурсів, сировинних ресурсів Нижнього Дунаю, аквакультури. В інституті працює колектив досвідчених науковців, в складі якого 3 кандидата біологічних наук.

Південний науково-дослідний інститут морського рибного господарства і океанографії (ПівденНІРО, до 1988 р. - АзчерНІРО)

– найстаріший і єдиний в Україні профільний НДІ, що здійснює комплексні морські рибогосподарські дослідження.

Підлягає Державному комітету рибного господарства України. Є колективним членом Кримської академії наук (КАН) з 1993р. і Українського відділення Міжнародної академії наук екології, безпеки людини і природи (УВ МАНЕБ) з 2007р.

Наказом Мінрибгоспу України № 52 від 04.04.97 р. ПівденНІРО призначений головним НДІ галузі, відповідальним за розробку наукових основ марікультури, раціонального рибальства і промислового прогнозування в Азовському і Чорному морях і в промислових районах Світового океану.

Директор ЮгНИРО, Панов Борис Николаевич, кандидат географических наук, старший научный сотрудник, член-корреспондент Крымской академии наук .

Наказом Держкомрибгоспу України № 69 від 14.05.1998 р. ПівденНІРО призначений відповідальним за надання статистичної інформації і взаємодію з Антарктичною комісією зі збереження морських живих ресурсів (CCAMLR).

Наказом Держкомрибгоспу України № 9 від 19.09.2000 р. ПівденНІРО призначений відповідальним за надання статистичної інформації і взаємодію з Північно-Атлантичною Риболовною Організацією (NAFO).

ПівденНІРО відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. № 1822 є Науковим органом України з питань виконання вимог Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які знаходяться під загрозою зникнення (СІТЕС), щодо осетрових видів риб і виготовленої з них продукції.

Наказом Укрдержрибгоспу № 149 від 23.06.2003 р. ПівденНІРО визначений головним інститутом у сфері рибогосподарських досліджень в Азово-чорноморському басейні і інших районах Світового океану, які представляють інтерес для українського рибодобувного флоту. Він забезпечує науково-методичне керівництво рибогосподарськими дослідженнями в рибній галузі, що стосуються розробки основ раціонального рибальства (визначення запасів промислових об'єктів, визначення лімітів їх вилучення), аквакультури, переробки гідробіонтів, природоохоронних досліджень.

На інститут також покладена відповідальність за науково-технічну співпрацю с Міжнародною продовольчою організацією (FAO).

Згідно с Угодами між Кабінетом Міністрів України і Урядом Ісламської Республіки Мавританія (2003р.) і Урядом Королівства Марокко (2007 р) ПівденНІРО погоджує з відповідними установами країн конкретні умови проведення рибогосподарських досліджень та обміну науковою і рибопромисловою інформацією.

Згідно с Угодую між Укрдержрибгоспом та Комітетом РФ ПівденНІРО активно приймає участь у роботі Українсько-Російскої комісії с питань рибальства в Азовськом море з 1993 року.

Тільки ПівденНІРО делеговані офіційні права на збір і надання до міжнародних організацій статистичних даних з використання водних живих ресурсів суднами під прапором України в Світовому океані і Азово-Чорноморському басейні.

Державне підприємство "Азовський центр ПівденНІРО" (ДП АзПівденНІРО)

Директор центру - Ізергін Леонід Владиславович, кандидат біологічних наук.

Азовський центр ПівденНІРО є науковим державним підприємством Держкомрибгоспу України.

Заснований в місті Бердянську у 1975 році.

У складі ДП АзПівденНІРО працюють два дослідницькі відділи - відділ аквакультури (в якому функціонують дві лабораторії - лабораторія осетрівництва та лабораторія морського та прісноводного рибництва) та відділ іхтіологічних досліджень (включае лабораторію прогнозів біоресурсів, кілька дослідницьких секторів та груп). В ДП АзпівденНІРО є власна лабораторія генетичних досліджень. В секторі промислової іхтіології та біоінформатики працюють досвідчені математики та програмісти, що дозволяє майже всі дослідження ДП АзПівдеНІРО забезпечити комп'ютерними програмними пакетами власної розробки.

Одним з головних напрямів діяльності ДП АзПівденНІРО є моніторинг запасів водних живих ресурсів.

Азовського басейну, визначення річних обсягів вилучення з Азовського моря таких цінних промислових риб, як осетрові, судак, піленгас|, камбала-калкан|, азовські бички, камбала-глоса, частикові| види риб та ін. Фахівці ДП АзПівденНІРО беруть участь, в якості радників та експертів, в усіх зустрічах та нарадах в рамках роботи Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (саме цей міждержавний орган з 1993 року визначає сумісну українсько-російську політику ведення рибного господарства на Азовському басейні).

Центр забезпечує виконання функцій Адміністративного органу Конвенції СІТЕС в Україні щодо осетрових видів риб (Держкомрибгоспу), співпрацює з науковим органом CITES в Україні - головним галузевим інститутом ПівденНІРО|, м. Керч.

Крім зазначених, до спектру досліджень Азовського центру ПівденНІРО| входять:

- комплексні рибогосподарські дослідження річок, озер і водосховищ Приазовського регіону;

- розробка біологічних основ осетрівництва, а також штучного відтворення і товарного вирощування інших видів риб;

- наукові розробки в області багатофункціонального рифобудування|;

- нові методичні розробки для виконання робіт з обліку водних біоресурсів;

- дослідження в області математичного моделювання екосистем Азовського басейну;

- фундаментальні дослідження найцікавіших риб Азовського моря.

Публікації фахівців АзПівденНІРО (серед яких – п'ять кандидатів наук), постійно з'являються в провідних спеціальних виданнях – "Рибне господарство України", "Гідробіологічний журнал", "Вісник зоології", "Вопросы ихтиологии" та ін. Останніми роками видано дві монографії – єдиний у своєму роді "Визначник риб Азовського моря" (автори – О.О.Діріпаско, Л.В.Ізергін, Е.Г.Яновський і К.В.Дем’яненко) і книга Е.Г.Яновського "Рыбы Азовского моря". Співробітники Азовського центру щорічно беруть участь в наукових конференціях і семінарах в Україні та за кордоном.

З найбільш показових успіхів за весь період діяльності організації можна відзначити успіх робіт, які проводилися з 1978 року, по акліматизації кефалі-піленгаса. Зараз цей вид є одним з масових промислових об'єктів не тільки Азовського, але також Чорного і Середземного морів. Також слід згадати про провідну роль АзПівденНІРО у відновленні промислового лову бичків. Азовським центром - одним з перших – було поставлено питання про критичне положення в Азовському морі осетрових, і саме ДП АзПівденНІРО, в основному, вів підготовку біологічного обгрунтування про припинення промислового вилову осетрових риб з Азовського моря.

2. Характеристика основних об’єктів, що застосовуються при відтворенні водних біоресурсів

В економіці України рибне господарство як постачальник цінних продовольчих ресурсів зумовлює зацікавленість держави в ефективності його господарювання.

Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства і негативно позначаються на процесах відтворення запасів риби та інших водних живих ресурсів, насамперед цінних їх видів, є забруднення водних об'єктів, необгрунтоване водоспоживання, порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.

Перспективи промислового використання живих ресурсів Азово-Чорноморського басейну мають визначатися насамперед з урахуванням стану його екосистеми. Стабільний розвиток промислу в Азовському та Чорному морях можливий лише при раціональному використанні і відтворенні живих водних ресурсів та широкому розвитку марикультури.

Внаслідок негативного антропогенного впливу значно скоротилися площі та зменшилася продуктивність нерестилищ в Азово-Чорноморському басейні. Зменшення кормової бази, площ нагулу та відтворення цінних видів риб, внаслідок інтенсивного забруднення води і донних відкладів нафтопродуктів, зумовило скорочення обсягів їх добування в басейні.

Основним напрямом підвищення біопродуктивності Азово-Чорноморського басейну є розширення відтворення і розвитку товарного рибництва цінних видів риб і молюсків в рамках реалізації цільових галузевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" та інших.

За умови стабільного відтворення рибних запасів в Азовському та Чорному морях та раціонального їх використання можливо довести вилов риби і морепродуктів у цих водоймах до 160 тис. тонн.

Збільшення обсягів вилову риби можливе і у дніпровських водосховищах, зокрема, за рахунок поліпшення умов природного відтворення риб шляхом проведення загальної меліорації мілководдя та збільшення обсягів вселення рибопосадкового матеріалу цінних видів риб в Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське та Каховське водосховища.

Доцільно продовжувати роботу, спрямовану на переорієнтацію господарств внутрішніх водойм на широке впровадження полікультури та ресурсозберігаючих технологій з переходом підприємств на прогресивні технології вирощування товарної риби.

Потенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100-130 тис. тонн на рік, у тому числі 50 тис. тонн риби у водосховищах, річках, озерах та 70-80 тис. тонн у ставкових господарствах.

У галузі виробництва рибопродукції в першу чергу мають здійснюватися реконструкція і технічне переоснащення берегових рибопереробних підприємств з метою випуску конкурентоспроможної, як на вітчизняному, так і на світовому ринку, рибної продукції, розширення її асортименту, особливо асортименту продукції з великою доданою вартістю.

Має продовжуватися робота щодо стимулювання імпорту видів риб, які вітчизняними підприємствами не виловлюються або виловлюються в недостатніх обсягах.

Необхідно створювати кредитно-фінансові та податкові умови, які б стимулювали збільшення обсягів виробництва, розширення асортименту та підвищення якості рибопродукції.

У вирішенні завдань, що стоять перед галуззю рибного господарства щодо відродження вітчизняного виробництва рибної продукції, важлива роль належить науково-технічному забезпеченню. Пріоритетними напрямами наукового супроводження діяльності рибного господарства мають стати:

- наукове обгрунтування обсягів сировинної бази та раціонального рибальства;

- аквакультура;

- охорона водних екосистем;

- технології переробки водних біоресурсів.

Недофінансування наукових установ зумовлює відставання фундаментальних і прикладних досліджень від сучасного світового рівня і призводить до зменшення дослідженої сировинної бази для вітчизняного рибальства, погіршення стану рибогосподарських водойм, зумовлює низький рівень технологічної і технічної бази виробництва, неконкурентоспроможності продукції, зниження обсягів виробництва. Крім того, це зумовлює значний відтік високопрофесійних наукових кадрів, а відповідно і втрати існуючих наукових напрацювань.

Тому фінансування досліджень, що мають першочергове значення для гарантування продовольчої безпеки, виробництва і забезпечення населення харчовою, а народного господарства технічною рибною продукцією, має здійснюватися за рахунок коштів державного бюджету.

Науково-дослідні роботи, які мають регіональний характер або необхідні конкретним підприємствам, повинні фінансуватися за рахунок коштів місцевих бюджетів і власних коштів підприємств.

3. Взаємодія риництва із суміжними спеціальностями, переробні підприємства

Ставкове рибництво має в Україні значні перспективи розвитку, які реалізовані далеко не повністю. Найбільш розвинуте воно в Лісостепу і Карпатах .

Основна частина загального вилову риби і морепродуктів в Україні припадає на моря і океани. Скорочення вилову тріски, пікші, оселедців, морського окуня компенсується розширенням промислу менш цінних видів - мойви, минтая, сардин, скумбрії, ставриди. Головні рибопереробні підприємства знаходяться у Вилковому (Одеська область), Білгороді-Дністровському, Іллічівську, Одесі, Очакові, Миколаєві, Херсоні, Євпаторії, Севастополі, Ялті, Генічеську, Бердянську, Маріуполі. Частина риби і морепродуктів переробляється безпосередньо в морі на плавучих рибоконсервних заводах.

На початку 1990-х років почав стихійно формуватися рибний ринок України. Сьогодні він має такий вигляд: 85% - чистий імпорт сировини, 15% - внутрішній ресурс. У структурі імпорту понад 94% припадає на морожену рибопродукцію. Певне, ні для кого не таємниця, що на українському ринку якість зберігання сировини і, як наслідок, кінцевого продукту не відповідає нормам цивілізованого ринку.

Наприкінці 80-х років минулого століття потужний рибальський флот України займався виловом риби біля берегів Мавританії і Марокко, Росії й Антарктиди. Матеріально-технічна база дозволяла добувати, переробляти, зберігати і продавати через систему дистрибуції до 750 тис. тонн риби й рибної продукції на рік. А 2002-го, за даними Держкомстату, вилов риби становив 250 тис. тонн, із яких на внутрішній ринок України надійшло всього 40 тис.

Раніше інфраструктура галузі включала рибальський флот, систему доставки продукції та сировини (автомобільний, морський, залізничний транспорт), систему зберігання (холодокомбінати по всій Україні), переробні заводи, мережу оптової та роздрібної торгівлі, науково-дослідні інститути. Відповідно до принципів планової соціалістичної економіки, українська рибна промисловість спеціалізувалася на виробництві й поставках у Держрезерв і Радянську армію переважно консервів із сардин і сардинели, а інші республіки (передусім Російська Федерація) поставляли сировину (оселедець, скумбрія та столові сорти риби) на споживчий ринок України. З розпадом Радянського Союзу зникли централізовані поставки, а заодно й сировинна база. Сьогодні судна під українським прапором можуть вести промисел тільки в Азово-Чорноморському басейні, у низькопродуктивній зоні Мавританського узбережжя (сардинела, сардина) та в обмеженому районі відкритої рибальської зони неподалік берегів Канади (креветка). В інших районах промислу лов неможливий без прямого фінансування з державного бюджету експлуатаційних витрат рибальського флоту.

Нині галузь схожа на снулу рибу: ні жива, ні мертва. Основні фонди рибопереробних підприємств у плачевному стані - досі використовуються екологічно небезпечні устаткування й технології 50-60-х років минулого століття. Риба - продукт сезонний, тож потребує тривалого (шість-дев’ять місяців) зберігання. Оптимальна температура зберігання - мінус 24-26 градусів за Цельсієм, але в Україні не більше 7% складських холодильних площ можуть забезпечити такий температурний режим!

А либонь сьогодні найважливішим чинником успішного розвитку ринку є саме якість продукції. Сучасний споживач перебірливий і вибагливий - йому вже не догодити м’ятою кількою в томаті й сумнівної якості шпротним паштетом. Зростає попит на рибну продукцію, виготовлену за новими технологіями, зі свіжої сировини, розфасовану в зручну упаковку, продукцію, яку не потрібно довго готувати: філе, стейки, суримі (крабові й рибні палички).

Докорінно змінити ситуацію може тільки об’єднання зусиль зацікавлених сторін - бізнесу й держави. Ось чому Центр стратегічних проектів зосередив увагу на двох напрямах: будівництво мережі сучасних холодильників і переробних підприємств. Це базис програми «Антикриза», який у фінансовому вираженні дорівнює 200 млн. євро.

Сьогодні потреба в сучасних холодильних складських потужностях становить близько 100 тис. тонн одночасного зберігання. Виконання цього ключового для галузі завдання допоможе забезпечити розвиток сучасних переробних потужностей в Україні й передусім - потужностей із берегового заморожування риби. Брак цих потужностей призводить до того, що 7 тис. тонн українського судака щороку вивозиться на переробку в Польщу для подальшого експорту на європейський ринок.

Зважаючи на тривалу тенденцію щорічного падіння виробництва галузі рибного господарства України, скорочення запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм, старіння та відсутність механізмів відновлення основних фондів виробництва, недосконалість законодавчої бази тощо, необхідні дієві заходи щодо подолання зазначеної кризи.

З метою систематизації заходів, спрямованих на поліпшення рибогосподарської політики, необхідно найближчим часом, на основі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106 розробити та прийняти концепцію розвитку галузі рибного господарства України.

Основними розділами концепції відповідно до зазначеної постанови мають бути:

- визначення проблематики, на розв’язання якої спрямована концепція;

- аналіз причин виникнення проблем та обґрунтування необхідності її вирішення програмним методом;

- мета концепції;

- визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів;

- шляхи і способи розв’язання проблеми, терміни виконання концепції;

- строки виконання концепції;

- очікувані результати.

Основними напрямами концепції мають бути:

- приведення у відповідність із законодавством діяльності Державного комітету рибного господарства України;

- проведення аналізу ефективної діяльності структурних підрозділів, підприємств та установ Держкомрибгоспу;

- вживання заходів (в тому числі непопулярні) задля максимально ефективної діяльності структурних підрозділів, підприємств та установ, які підпорядковані Державному Комітетові рибного господарства України, в рамках чинного законодавства України, з метою подолання випадків корупції, порушення законодавства та зловживання службовим становищем посадових осіб;

- ініціювання тристороннього діалогу між роботодавцями, профспілками та Держкомрибгоспом і підписання галузевої угоди;

- ініціювання створення всеукраїнської організації роботодавців галузі рибного господарства (за досвідом країн Євросоюзу, відповідно до чинного законодавства України про організації роботодавців);

- активна співпраця з іншими центральними органами виконавчої, законодавчої влади та місцевого самоврядування щодо удосконалення законодавчої бази, подолання корупції та порушення законодавства, посилення взаємодії задля боротьби з випадками злочинів у галузі рибного господарства;

- проведення аналізу соціально-економічного розвитку галузі рибного господарства, надання оцінки гідних умов праці, рівня доходів та життя, втілення проекту соціальної картки рибалки, соціальної захищеності та добробуту працівників галузі;

- визначення пріоритетів у галузі рибного господарства України на короткострокову (2009 рік), середньострокову (понад 5 років) і довгострокову (понад 10 років) перспективу та подання відповідних пропозицій до проектів державної програми економічного і соціального розвитку України та Державного бюджету України у відповідні періоди;

- перегляд механізмів контролю Держкомрибгоспу за використанням бюджетних коштів на відтворювальні заходи, а також за процесом вселення водних живих ресурсів у рибогосподарські водойми України;

- проведення аналізу селекції рибництва та вживання заходів щодо прозорості та досконалості процесів;

- запровадження дієвої системи контролю за роботою державних органів рибоохорони;

- проведення моніторингу рибогосподарських водойм України і створення їх єдиного реєстру;

- вживання заходів щодо будівництва рибовідтворювальних комплексів з відтворення найбільш цінних та зникаючих видів риб природних водойм України;

- проведення щорічних конференцій з розвитку аквакультури в Україні за участю вітчизняних товаровиробників, науковців та іноземних фахівців, з метою залучення інвестицій та втілення новітніх прогресивних технологій у вітчизняному виробництві;

- проведення щорічних нарад за участю представників користувачів Азово-чорноморського басейну та внутрішніх водойм України щодо відновлення основних фондів виробництва, зокрема рибопромислового флоту, з метою визначення механізмів фінансування та державної підтримки заходів;

- проведення заходів за участю керівників підприємств океанічного промислу та суднобудівних заводів, щодо відновлення рибопромислового океанічного флоту;

- проведення аналізу діяльності науково-дослідних та освітніх установ Держкомрибгоспу та прийняття відповідних рішень щодо їх удосконалення;

- розробка та узгодження з іншими центральними органами виконавчої влади оновленої системи визначення лімітів та розподілу квот на добичу водних живих ресурсів;

- проведення аналізу роботи рибних портів України та вживання заходів щодо вдосконалення та прозорості їх роботи;

- надання оцінки зовнішньоекономічної діяльності Державного комітету рибного господарства України та вживання заходів щодо посилення позицій держави в міжнародних угодах;

- вживання заходів щодо покращення матеріальної бази та гідного рівня заробітної платні апарату Державного комітету рибного господарства України.

Метою прийняття концепції мають бути наступні результати:

- створення державних установ та підприємств з метою відтворення океанічного промислу України та відновлення основних фондів галузі рибного господарства, а також з удосконалення наукової та освітньої діяльності, роботи рибних портів, селекції та відтворення, переробних та торгівельних підприємств галузі тощо;

- втілення дієвих заходів щодо відтворення найбільш цінних видів водних живих ресурсів Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водойм;

- використання вітчизняними підприємствами прогресивних технологій з аквакультури;

- реєстрація в органах юстиції всеукраїнської організації роботодавців України;

- проведення щорічних всеукраїнських з’їздів працівників галузі рибного господарства України;

- здійснення заходів щодо відновлення океанічного промислу України;

- проведення наукових заходів щодо збільшення рибогосподарського потенціалу природних водойм України;

- здійснення заходів щодо державної підтримки підприємств аквакультури та відтворення водних живих ресурсів;

- створення державного реєстру рибогосподарських водойм України;

- поліпшення умов праці та соціальної складової працівників галузі рибного господарства та членів їх сімей, підвищення рівня життя;

- здійснення прозорого розподілу лімітів на квоти з лову водних живих ресурсів рибогосподарських водойм України;

- припинення скорочення виробництва та чисельності працівників галузі.

- збільшення на вітчизняному ринку океанічної рибної продукції українського походження;

- збільшення загального обсягу споживання населенням України рибної продукції вітчизняного виробництва;

- поглиблення міжнародного співробітництва з питань ведення промислу українськими суднами в спеціальних економічних зонах інших держав та відповідно до інших міжнародних угод, а також в напрямку розвитку аквакультури;

- збільшення приватних інвестицій в галузь рибного господарства України на основі досконалої законодавчої бази та прозорого ведення бізнесу;

- створення нових підприємств з океанічного промислу;

- створення переробних підприємств з використанням новітніх технологій переробки;

- збільшення експорту готової рибної продукції Українського виробництва до країн Євросоюзу;

- суттєве збільшення товарного виробництва цінних видів риб;

- скорочення браконьєрства на рибогосподарських водоймах України, подолання корупції та хабарництва в галузі;

- збільшення рибної продукції товарного рибництва(аквакультури);

- експорт товарної продукції з осетрових видів риб;

- збільшення океанічної продукції українського походження на внутрішньому ринку країни до 50%;

- покращення стану запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм України;

- збільшення лову водних живих ресурсів в Азово-Чорноморському басейні та на внутрішніх водоймах України;

- раціональне використання внутрішніх рибогосподарських водойм України;

- ефективна робота органів державної рибоохорони;

- розвиток прикладної рибогосподарської науки та учбових закладів галузі;

- суттєве збільшення надходжень до Державного бюджету України;

- поліпшення соціально-економічної ситуації в галузі, підвищення рівня життя, освіти, гідних умов праці працівників, збільшення кількості робочих місць тощо.

Висновки

За даними досліджень, на сьогодні в Україні споживається значно менше риби, ніж у країнах Східної Європи. Середній рівень споживання ненабагато перевищує 8 кілограмів на рік, тоді як у країнах Східної Європи - 14 кілограмів. Проте, враховуючи динаміку споживання рибної продукції за останні роки, можна прогнозувати, що цей показник у 2010 році може становити 800 тис. тонн, тобто 17 кілограмів на душу населення.

Позитивна динаміка споживання риби стимулює роботу підприємств - імпортерів. З огляду на те, що в Україні відсутня сировинна база оселедця, скумбрії, сьомги, палтуса та інших видів риби, імпорт їх сировини завжди буде становити 70-80 відсотків загального обсягу. Водночас потребують розширення потужності для зберігання рибної продукції.

Важливою складовою біоресурсів є запаси риби та інших водних тварин. Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби. Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства і негативно позначаються на процесах відтворення запасів риби та інших водних живих ресурсів, насамперед цінних їх видів, є забруднення водних об'єктів, необгрунтоване водоспоживання, порушення гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах, послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.

Зважаючи на тривалу тенденцію щорічного падіння виробництва галузі рибного господарства України, скорочення запасів водних живих ресурсів рибогосподарських водойм, старіння та відсутність механізмів відновлення основних фондів виробництва, недосконалість законодавчої бази тощо, необхідні дієві заходи щодо подолання зазначеної кризи.

З метою систематизації заходів, спрямованих на поліпшення рибогосподарської політики, необхідно найближчим часом, на основі постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 106 розробити та прийняти концепцію розвитку галузі рибного господарства України.

Список використаних джерел

  1. Васюков М. В. Тенденції розвитку виробництва та ринку рибної консервованої продукції // Економіка АПК. - 2004. - № 9. - С.130-133
  2. Васюкова Г. Т. Економічні перетворення у розвитку рибного господарства // Економіка АПК. - 2005. - № 1. - С.25-28
  3. Гринжевський М. Аквакультура України: стан та перспективи розвитку // Вісник аграрної науки. - 2002. - № 4. - С.34-38
  4. Долинський В. Рибне господарство: проблеми, шляхи їх розв’язання // Харчова і переробна промисловість. - 2003. - № 7. - С. 12-13
  5. Сидоренко О. Тенденції сучасного ринку рибних продуктів в Україні // Стандартизація. Сертифікація. Якість. - 2005. - № 5. - С. 63-67
  6. Стасишен М. Проблеми інноваційного розвитку рибного господарства України // Економіка України. - 2007. - № 1. - С. 50-56
  7. Теслюк Т.Ю. Основні тенденції розвитку рибної галузі в Україні // Економіка АПК. - 2007. - № 7. - С.72-75
загрузка...
Top