Проблеми гармонійного розвитку України

Вступ

1. Важливість формування екологічної культури дитини, її гармонійних відносин з природою

2. Гармонізація відносин із природою

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У сучасній Україні відбуваються процеси, пов'язані з переходом до ринкової економіки, прийняттям цінностей західного суспільства, що вимагають перетворень у всіх сферах соціального життя. Ці зміни мають ґрунтуватися на існуючих духовних та інтелектуальних традиціях суспільства і передбачають вирішення екологічних проблем першочерговим завданням подальшого розвитку суспільства.

Актуальність дослідження зумовлена, насамперед, розумінням неможливості вирішення екологічних проблем тільки технічним шляхом і необхідністю у зв'язку з цим світоглядних змін. У наш час питання екологічної свідомості належать до так званих глобальних соціально-філософських проблем, що вивчаються світовою і вітчизняною філософією. За сучасних умов важливим є дослідження динаміки екологічної свідомості, яку розглядають як цілісний феномен, що вимагає від людини активного ставлення до природи і самої себе.

Однією з фундаментальних характеристик сучасного світогляду має стати визнання природи однією з найвищих цінностей людства. У системі природокористування сьогодні створюється особливий елемент – виробництво необхідних для життя екологічних умов, соціальною основою яких може стати тільки екологічно грамотна, духовно розвинута особистість – носій екологічної свідомості.

Проблеми становлення екологічної свідомості широко розглядаються в соціально-філософській літературі, але, переважно, в аспекті сучасного стану екологічної свідомості, проблем освіти та виховання.

1. Важливість формування екологічної культури дитини, її гармонійних відносин з природою

Свідоме і бережливе ставлення до природи повинно формуватися з дитинства, у сім’ї, школі, і можливе воно лише за умови формування екологічної культури і накопичення відповідних знань. Екологія давно вийшла за межі суто біологічної науки, частиною якої сприймалася ще донедавна. Зараз – це окрема багатогранна комплексна наука. У коло її завдань входять практично всі питання, що пов’язані зі взаєминами людського суспільства та біосфери планети, а також із гармонізацією цих відносин. Високорозвинуті країни світу приділяють чималу увагу екологічному вихованню, яке охоплює всі верстви населення. Україна, на жаль, у цьому плані значно відстає. І питання пошуку шляхів удосконалення екологічного виховання, підвищення рівня екологічної культури кожної людини стоїть сьогодні, як ніколи, гостро.

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

“Гадаємо, - писав В.Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо”.

Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя, викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі. Рішенням міжнародного Стокгольмського форуму з 1972 року в календарі з'явився особливий день. Дата 5 червня закликає людство загалом і кожного зокрема зробити все, щоб зберегти дивосвіт кольорів на планеті.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі небезпечні девізи: “Моя хвата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і соковитого зела щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу, Батьківщини[4, c. 85-86].

Виділяють чотири етапи залучення дітей до світу природи.

На першому етапі вчимо їх бачити і розуміти красу навколишнього світу; мета другого ¾сформувати в молодших школярів потребу не лише споглядати, а й бережливо ставитися до природи, охороняти і збагачувати її; на третьому етапі учні усвідомлюють, що природа не є чимось відстороненим від людини, що людина ¾це своєрідний вихованець її: через спілкування з природою людина виховує в собі найкращі моральні якості. Четвертий етап ¾становлення екологічної відповідальності у випускників школи як основної риси особистості на основі системних знань про екологічні проблеми сучасності і можливості впровадження концепції сталого розвитку сучасної цивілізації і навколишнього середовища. Таким чином, бачимо, що екологічна культура, екологічна свідомість формується тільки шляхом тривалого й поступового пізнання довкілля. Це складний багатогранний психолого-педагогічний процес, що починається з раннього дитинства. Відомо: чим швидше розпочинається навчання, тим кращими бувають результати. Доведено також, що елементарні і наочно продемонстровані взаємозв’язки природних явищ доступні вже дітям дошкільного віку. Тому це може бути практична діяльність природоохоронного спрямування, безпосереднє спілкування з природою чи просто словесна інформація про неї, поєднання з іншими засобами впливу, наприклад з музикою, малюванням, поезією, сюжетно-рольовими іграми відповідної тематики тощо.

Ті фрагментарні знання з екології, які передбачені програмами з біології та природознавства в школі, вважаємо недостатніми. Тому більш широке і регулярне ознайомлення школярів із законами й принципами взаємодії в природі, на нашу думку, має стати складником усіх без винятку сторін навчально-виховної діяльності школи. Важливу роль в екологічному вихованні учнів, особливо початкової та середньої ланки, відіграють мистецтвознавчі й гуманітарно-естетичні предмети, які сприяють збагаченню сенсорно-гармонійних вражень дітей. Театральні гуртки, музичні та образотворчі студії щорічно і періодично протягом навчального року організовують виступи і демонстрації на екологічну тему. Значний успіх мають також виставки стінних газет природоохоронної тематики. Прищеплювати любов до природи допомагають гуртки любителів природи ¾“Юних натуралістів”, “Юних акваріумістів”, “Юних орнітологів”, організовані секціями шкільного самоврядування, центр екологічних знань, що полягає у пошукові та позначенні на плані міста тих його ділянок, де екологічна ситуація потребує поліпшення.

У початковій школі великий успіх має робота гуртка квітникарів. Кожен клас доглядає і збирає квіти певного виду, а в кінці навчального року проводиться виставка-огляд, що також сприяє розвитку природолюбної свідомості дітей[2, c. 22-23].

Отже, крім соціально-економічних та правових заходів, які скеровуються на охорону довкілля, не менш важливим видається нам формування екологічної культури кожного члена суспільства. У вирішенні цієї проблеми провідна роль належить школі, передусім початковій. Адже природна допитливість, щирий інтерес до оточення ¾характерні психологічні особливості молодших школярів, що створює надзвичайно сприятливі умови для екологічної освіти[1, c. 346].


2. Гармонізація відносин із природою

Оскільки найбільших успіхів у розвитку економіки й створенні інфраструктури промисловості при інтенсивному використанні природних ресурсів на своїй і чужій території досягли країни європейського типу, вивчення стану екологічної свідомості в цих країнах становить інтерес як можлива модель майбутнього.

Аналіз екологічної свідомості в колишніх соціалістичних країнах, зокрема в Україні, показує в цілому високу зацікавленість екологічними проблемами. На відміну від розвинених країн, тут спостерігається недовіра до дій державних і адміністративних органів. Доволі високий рівень екологічної свідомості не підкріплюється розвитком соціальної активності. Багато в чому таке положення зумовлено недостатнім рівнем інформованості населення про стан навколишнього середовища і незначними можливостями впливати на стан справ у цій сфері. У той же час на державному рівні питання захисту навколишнього середовища вирішуються недостатньо. У країнах європейського типу Україна може взяти позитивний досвід: закони із захисту навколишнього середовища, безвідхідні виробництва, вторинне використання ресурсів, технології виробництва екологічно чистих товарів тощо, але ніяк не спосіб життя, менталітет західноєвропейського суспільства, спрямований на споживання.

У той же час специфіка української ментальності зумовлена дією природних, культурних і соціально-психологічних чинників. Природа суттєво впливає на формування української ментальності за допомогою заданих символів. Ця особливість українського менталітету може бути використана для подальшої екологізації свідомості. Отже створення нової філософської екофільної парадигми на основі українського менталітету, зорієнтованого до природи, а також традиції східних суспільств і позитивного західного досвіду є необхідною умовою побудови екологічного суспільства[6, c. 101-102].

Екологічним можливо вважати суспільство, розвиток якого не суперечить природним процесам, яке зацікавлене в якісному розвитку, а не в експансії за рахунок природи та її ресурсів. Для переходу до екологічного суспільства людство повинно пройти шлях від надмірного, нераціонального споживання до альтернативного типу цивілізації, через екологізацію виховання, розвиток екологічної культури, підвищення уваги до екологічного фактору, всебічне обговорення екологічних проблем. До основних рис такого суспільства можна віднести:

– збалансований обмін між людиною і природою, визнання природи суб'єктом, а не об'єктом, який віддає свої ресурси;

– світоглядну орієнтацію на гармонію з природою, формування екофільного типу свідомості, розвиток екологічної свідомості в широкому сенсі слова;

– пріоритет на розвиток особистості, творчості і самореалізації людини.

У сучасному світі екологічна свідомість поступово формує парадигму, відповідно до якої для побудови екологічного суспільства необхідні не тільки економічні, але й політичні, соціальні і світоглядні зміни. Імперативом сучасної екологічної свідомості стає турбота про знаходження і збереження екологічної рівноваги. Екологічна свідомість стає не тільки відображенням труднощів, з якими стикається суспільство, а й висловлює також високий рівень суспільного розвитку. Вона відкрита для діалогу і визнання інтересів і “прав” не тільки суспільства, але й природи. У той же час екологічна свідомість не заперечує ролі людини, не закликає до пасивності й ігнорування досягнень науки і техніки. Вона розглядає людину і природу у світлі нових цінностей, а саме рівноправного розвитку суспільства і природи.

Засобами досягнення екологічного суспільства можуть бути: екологічна політика (перетворення екологізації на політичний пріоритет), пропаганда (іншими словами, формування екологічної свідомості), правове забезпечення (прийняття законів, які стимулюють захист довкілля), підвищення уваги до екологічного чинника в урядових органах, громадських організаціях, економічні вкладення в захист навколишнього середовища (збільшення частки витрат на екологію в бюджеті).

Таким чином, майбутнє суспільство – це не суспільство загального благоденства, під яким розуміється зростання споживання матеріальних благ, а суспільство загального розвитку, головним чином, розвитку гармонійної особистості. Ми не можемо з точністю прогнозувати, як розвиватиметься особистість, але такий розвиток не повинен бути пов'язаний із постійним нарощуванням споживання і його ідеалізацією як метою суспільного прогресу[3, c. 28-30].

Сьогодні наслідки впливу діяльності людини на навколишнє середовище стають все відчутнішими, тому людство нарешті почало усвідомлювати неможливість власного існування без збереження природи у всьому її розмаїтті.

Однак, екологічна культура сучасного українського суспільства залишається низькою, і без підвищення її рівня неможливо сподіватися на позитивні зміни в навколишньому середовищі.

Загальновідомо, що поєднання навчання й виховання є важливим чинником у становленні громадянина. Саме неформальна освіта набагато повніше враховує знання та інтереси учнів, їхні пізнавальні й інтелектуальні можливості, дає змогу застосовувати здобуті знання, набуті уміння й навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища. Важливим є те, що розширюються безпосередні контакти учнів з природою, і вони мають змогу побачити результати своєї праці. Це посилює активність учнів, утверджує усвідомлення природи як системи цінностей[7].


Висновки

В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціально-економічного розвитку й довкілля. Для прискорення процесу екологізації свідомості громадян країни необхідно запровадження комплексного та системного підходу до безперервної екологічної освіти через сім'ю, дитсадок, школу, вищі навчальні заклади у відповідності з прийнятою 19 лютого 2002 року Концепцією неперервної екологічної освіти в Україні. Система неперервної освіти передбачає на кожному з цих етапів логічний розвиток, поглиблення і доповнення екологічних знань.

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров’я нації.

Необхідність формування екологічної свідомості у широкому сенсі слова розглядається у дослідженні як один із значних кроків до формування екологічного суспільства. Значущість розвитку такої свідомості потребує аналізу аксіологічної, споживчої та адаптаційної функції екологічної свідомості. Аналіз джерел, в яких розглянуто типи екологічної свідомості, дозволив, розширюючи та доповнюючи наявну класифікацію, запропонувати власні типи екологічної свідомості. Сучасна динаміка взаємозв'язків і взаємозалежності природи і суспільства дозволяє стверджувати, що від вирішення екологічної проблеми залежить майбутнє людства. Причому, саме формування екологічної свідомості здатне кардинально змінити ситуацію. Тому розгляд екологічної свідомості як форми суспільної свідомості, видається можливим для подальших досліджень.


Список використаної літератури

  1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.
  2. Варго А.Н. Развитие экологического сознания как возможность становления экологического общества // Тези доповідей VIII міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”, Дніпропетровськ 7–21 лют. 2005 р.– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 22–24
  3. Варго О.М. Майбутній розвиток і проблеми екологічного суспільства // Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава: Матеріали XIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків, 30 верес. – 1 жовт. 2005 р. – Харків: ТОВ “ПРОМЕТЕЙ ПРЕС”.– 2005. – С. 28–30.
  4. Єфремов О. Сталий чи гармонійний (з екосистемою) розвиток - чому віддати перевагу? / О. Єфремов // Економіка України. - 2008. - № 2. - С. 85-90
  5. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.
  6. Калюжнова О.М. Природа, суспільство і зміна світогляду // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Харків.: ХВУ, 2000. – Вип. VI. – C. 101–105
  7. Скиба Ю.А. Екологічна освіта як складова частина стратегії сталого розвитку// http://www.mama-86.org.ua/ecodemocracy/skyba_u.htm
загрузка...
Top