Поняття лідерства та керівництва

1. Вступ:в мотивування вибору проблеми, її актуальність для інтелектуального зростання

2.Основна частина:

1. Співвідносність понять"лідер" - "керівник" "лідерство" - "керівництво"

  1. Інтерпретація на аналіз: пошук робочої дефініції
  2. Теорії лідерства в сучасній психологічній науці (заматеріалами американських досліджень)
  • теорія рис
  • ситуативні теорії
  • особистісно-ситуативні теорії
  • теорія очікування-взаємодії
  • поняття емпатійного лідера
  • неагресивне лідерство у вільному від насилля
    світі
  • гуманний стиль лідерства
  • теорії гуманістичного спрямування
  • мотиваційна теорія лідерства
  • теорія обміну та трансактного аналізу
  • інтегративна теорія лідерства

4. Успішно діючий керівник: що він/вона собою являє,способи та передумови ефективного керівництва?

  • особливості мислення керівника
  • уміння ладнати та боротися з агресією
  • управління емоціями
  • особистіший ідеал
  1. Висновки
  2. Використана література

ВСТУП

До теми моєї курсової роботи з психології мене наближали декілька факторів одночасно:По-перше,спостереження за соціально-психологічною атмосферою в країні в період виборчої компанії 2002 року - як поштовх до зацікавлення питанням про механізми волі: як відбувається передача вольового імпульсу іншій особі чи особам, чому одні люди володіють цією якістю в більшій, інші в меншій мірі або не володіють взагалі. Що змушує їх в одних випадках коритися чужій волі, навіть радо її вітати, а в інших -противитися, іноді навіть на шкоду собі.По-друге,мені здається, що саме життєве лідерство є однією із складових успіху. Лідерська позиція -це світоглядна позиція, оскільки лідерство - це повна відповідальність за самого себе і реорганізація самого себе . Я покладаю надію, що вивчення питання лідерства певним чином виховає мене дозволить розвинути якості мислячого індивіда, здатного до організації та впорядкування власного життя на засадах повної відповідальності за вчинки та думки.По-третє,спроба наблизити себе до розуміння тези про світову історію, що на думку Тпотаз Сагіуіе* є не що інше як біографія великих особистостей, А також тривалі роздуми над так званим "комплексом бонапартизму".

1.СПІВВІДНОСНІСТЬ ПОНЯТЬ

"ЛІДЕР" - "КЕРІВНИК", "ЛІДЕРСТВО" - "КЕРІВНИЦТВО

У словнику - довіднику з Для початку вважаю за необхідне з'ясувати спільності та відмінності понять "лідер" - "керівник", "лідерство" - "керівництво". Для цього розглянемо та порівняємо з подальшим аналізом дефініції, запропоновані сучасною довідковою літературою з вищезгаданих питань.психології* подані наступні визначення:

Руководство - деятельность, направленная накоординацию усилий людей при ихсовместном достиженииопределенной цели.

Визначення подано з подальшою посилкою на статтю лідерство (см. лидерство),

Лидерство отношения доминирования и подчинения в системе межличностных отношений в группе. *

Пояснень понять "лідер" і "керівник" словник не подає. В короткому психологічному словнику**:

Лидер (ІеаСІег (англ.) - ведущий) - член группы с наивысшим социометрическим статусом, за которым признается особая роль при принятии групповых решений и организации совместной деятельности **.

Руководитель - лицо, на которое официально возложены функции управления коллективом и организации его деятельности. Р. несет юридическую ответственность за функционирование группы (коллектива) перед назначившей (избравшей, утвердившей) его инстанцией располагает строго определенными возможностями санкционирования - наказание и поощрение - подчиненных в целях воздействия на их производственную (научную, творческую и пр.) активность. В отличие от лидера руководитель обладает формально регламентированными правами и обязанностями, а также представляет группу (коллектив) в других организациях. *

Що стосується понять "керівництво" і "лідерство", то у словниковій статті "руководство" дається повна посилка (см. лидерства), яке в свою чергу є повністю тотожна викладеній вище із словника-довідника з психологи **.

І, нарешті, "Психологічний словник" * пропонує таке визначення Іоняття

Лідер - це людина, яка завдяки своїм особистим якостям має переважний вплив на членів соціальної групи, і здійснює функції впливу, організації, мобілізації, цементування чи роз'єднання в групі засобами морального впливу, апелюючи до громадської думки (керівник виконує зазначені функції, спираючись на адміністративну владу, юридичний статус).

У групи (колективі), як правило, буває не один, а декілька лідерів. Завдання офіційного керівника групи (колективу):

2.1НТЕРПРЕТАЦ1Я ТА АНАЛІЗ

Отож, чи існує різниця між лідерством і керівництвом?У збірнику "Перехресні напрямки у лідерстві" * наводяться{і точки зору американських вчених на це питання. Для однихорів ці питання є синонімічними. Інші доводять, що лідером/Іожливо стати, не будучи ефективним керівником, і навпаки. Іншіціляють лідера від керівника зовсім чітко. Для них керівництвоІначається як набір дій, заснованих на використанні ранішІчених технік та засобів, в той час як лідерство є загадкою, щоіується перш за все на особистості, яка самовільно виникає із)цесів впливу та влади. На погляд Х.Минцерга, лідерство нією із ролей керівника. А.Залезник вважає, що лідери і керівникиняться з точки зору їх особистісних особливостей, уявлень про5оту, відносин з іншими та уявлень про самого себе. Але якщоганізації зацікавлені в лідерах, то вони формувати їх так само, якраз вони формують керівників. Н.Холломан операціональонозрізняє керівництво і лідерство. Перше характеризуєтьсяросинами влади, в той час як друге розглядається з точки зоруобистісного впливу. Керівництво зберігається системою директив,! формально інституалізований авторитет, тоді як лідерствомрається на думку групи і залежить від того, приймає групаІизначеного керівника (лідера), Ч.Холломан наполягає нашежуванні між самим індивідом і позицією, яку він займає.

Хоча лідерство і є одним з найбільш вивчених та зрозумілих Інструктів (Б.Гріффін) в соціальній психології, до середини 70-их жів стало зрозумілим, що спроба досягнути єдиного розуміння дерства на основі синтетичного підходу закінчилося невдало і зивела лише до виникнення великої кількості теорій - міні. В такий Іосіб це призвело до парадоксальної ситуації, коли виникло стільки визначень лідерства, скільки існує людей, що намагаються изначити це поняття.

3.1 Теорія рис та її різновиди виникла під впливом зсліджень англійського психолога та антрополога Ф.Гальтона, який Іе на початку століття намагався пояснити лідерство на основі Іадковості. Основною ідеєю такого підходу було переконання, що )ли лідер володіє якостями, (які передаються спадково) котрі ідрізняють його від його послідовників, то ці якості можна иокремити. Проте перелік таких рис не вдалося укласти, коли в амках цього напряму були спроби дослідити царські династії різних ацій та проаналізувати шлюби між різними правителями.

Лише в 1940 році американський психолог К.Берд склав список $ 79 рис, котрі різні дослідники визначають як "лідерські". Серед них іули названі ініціативність, комунікабельність, почуття гумору, Іпевненість, приязність тощо.

Незалежно від ставлення до цієї теорії та її наукової вартості, Іюди продовжують вважати, що лідер повинен володіти деякими юновними рисами. І в залежності від відповідності певного лідера дом уявленням залежить міра вияву до нього (не'Одовіри масами.

Вважаю доцільним привести приклад, що вказує на деякі національні особливості сприймання лідера населенням **. Отож, в Іідері населення повинно побачити ті характеристики, які воно ж ;аме вважає визначальними. Звідси важливість соціальних зпитувань, які допомагають виокремити центральні для образа підера характеристики. Наприклад англійці найбільш важливими характеристиками для управління державою вважають відвертість, працелюбність, чесність, силу, впевненість. При цьому порядок перерахування відповідає пріоритету тієї чи іншої характеристики в масовій свідомості. У американців доволі часто перевага надається такій рисі, як компетентність, тобто здатність кандидата ефективно функціонувати на найвищій сходинці ієрархії. З цієї причини настільки важливою виявляється біографія лідера, адже вона слугує доказом того, що на своїй новій посаді він (вона) зможе використовувати досвід, здобутий раніше.

3.2 Ситуативні теорії лідерства.

На зміну теорії рис прийшли ситуативні теорії лідерства, згідно з якими поява лідера є результатом місця, часу і обставин. Тобто в різних конкретних ситуаціях групового життя виділяються окремі члени групи, які перевершують інших принаймні в одній якості, але оскільки саме ця якість і виявляється визначальною і необхідною в цій ситуації, людина, яка нею володіє стає лідером. У цьому сенсі цікавим є висловлювання американського дослідника Дж.Шнейдера про те, що кількість військових лідерів Англії пропорційна кількості конфліктів, в які була залучена країна, це, на його думку, свідчить на користь впливу ситуативних факторів на висунення лідера. Ситуативна теорія лідерства підкреслює відносність рис, характерних лідеру, і передбачає, що якісно різні обставини можуть дати запит на якісно різних лідерів.

Для того, аби запобігти можливим запереченням, ніби теорія розглядає особистість лідера як маріонетку, американський вчений Е.Хартлі запропонував модифікацію цієї теорії. Він запропонував:

По-перше, якщо людина стає лідером в одній ситуації, то не виключено, що вона стане ним в іншій;

По-друге, в результаті стереотипного сприйняття лідери в одній ситуації розглядаються групою як "лідери взагалі";

По-третє, ставши лідером в певній ситуації, людина здобуває авторитет, який сприяє обранню її лідером наступного разу;

По-четверте, лідером частіше обирають людину, яка має мотивацію для досягнення цієї позиції.

3.3 Особистїсно-ситуативні теорії.

Однак таке розмите формулювання не зняло однобокості з цієї теорії і, як часто трапляється в науці, два крайніх варіанти породили третій - більш чи менш компромісний, а саме особистісно-ситуативні теорії. В 1952 році Г.Герт та С.Мілз виділили чотири фактора, які, на їх думку, слід враховувати при розгляді феномену лідерства:

Стогдилл та Гиатлі запропонували вивчати лідерство з точки зору статусу, взаємодії, сприйняття та поведінки індивідів стосовно інших членів групи. Таким чином, лідерство почало розглядатися як відносини/стосунки між людьми, а не як характеристика окремого індивіда.

Між іншим, існують і інші школи, що мали свою частку у вивченні іеї проблеми Наприклад, 3.4 Теорія очїкування-взаємодГГ. її

редставниками є Дж.Хоманс, Дж.Хеліфіл, Р.Стогділ, С.Еванс, >.Фідлер. Цій школі належить спроба створення операционально"»* Іоделі лідерства, зокрема Ф.Фідлер пропонує свій варіант -шовірна модель ефективності лідерства", де робиться акцент на ггеграції впливу лідера (а саме його особистісних характеристик) і итуативних перемінних (відносин між лідером та послідовниками, тупені влади лідера, сутності групового завдання). Фідлер виділяє : можливих стиля лідерства:

На думку Фідлера, стиль лідерства співвідноситься з ситуативними перемінними (при чому кожна перемінна має чітке Іількісне вираження) таким чином, що найбільш сприятлива ситуація для лідера включає гарні стосунки з послідовниками, добре юзроблене завдання, сильну позицію лідера. З цього передбачення ЭДдлер робить висновок, що в дуже сприятливих, або, навпаки, дуже ^сприятливих для групи ситуаціях, лідер, скерований на задачу, цосягає більше результатів, ніж лідер орієнтований на людей. При помірно сприятливій ситуації більш успішним виявляється лідер, орієнтований на людей *.

3.4.1. Поняття "емпатійного" лідера

Емпатійний лідер - це уміння розуміти і розподіляти почуття інших, а також прогнозувати їх емоційні реакци в залежності від того, наскільки ті чи інші дії влади зачіпають їх особистісні проблеми та інтереси, всі питання їх людського існування. Іншими словами, це лідер орієнтований на людей.

3.4.2. Неагресивне лідерство у вільному від насиллясвіті.

Вважаю за доцільне прослідкувати деякі тенденції агресивного лідерства на противагу тенденції можливого об'єднання найбільш дієвих елементів стилів керівництва, притаманних обом статям, в єдиний стиль, який буде здатний протистояти насиллю, що домінує в світі.

Г. Нікарті, Н. Готліб і С. Коффман проаналізували агресивні стилі лідерства. До них належать

Ті ж автори описують не передбачуваний стиль лідерства, що характеризується хаос ними переходами від крику до похвали і знову до критичних зауважень. В результаті - заохочення та приниження співробітника можуть відбуватися в один день, рішення керівника часто перешкоджають виявленню ініціативи підлеглими.

Отож, агресивний стиль керівництва може бути притаманним як чоловікам, так і жінкам, і спрямований він на адресу тих І інших. Він залежить від готовності використовувати владу, необхідності контролю, готовності рахуватися з почуттями та потребами підлеглих на противагу прямим емоційним атакам, заснованих на переконанні, що така розрядка власної напруги припустима, якою б не була її ціна для підлеглих та колег.

3.4.3. Гуманний стиль лідерства.

Гуманним та ефективним лідерство може стати противагою агресивним стилям, що відображають жорстокість, яку ми бачимо довкола і відчуваємо на собі.

Такий стиль керівництва має бути неагресивним, раціональним та інструментальним і ставить за ціль досягнення результату разом з піклуванням про підлеглих з врахуванням їх почуттів та потреб (так як і решти колег та керівництва). Внесок кожного учасника у загальну справу має цінитися належним чином, незалежно від того, чи впливає він на прийняті в кінці рішення. На жодному з рівнів адміністрації не має бути допустимим агресивне поводження, а у посаді. Таке розуміння гуманного лідерства має на меті певну зміну поглядів на виробничі відносини - методи керівництва мають ставити своєю кінцевою метою як створення продукції високої якості.

Така норма - неагресивної, необразливої атмосфери на робочому місці створить клімат довіри та співробітництва, а керівник має заохочувати всіх підлеглих, об'єднувати зусилля та вміння для виробництва продукції відмінної якості. Гуманне лідерство призводить до того, що виникає порядок, за якого досягнення виробничої цілі не супроводжується агресією чи образами ні за яких обставин.

Відмова від таких форм поведінки на робочому місці створює прототип мирного співробітництва у всьому світі.

Хоча гуманна атмосфера на робочому місці не може покінчити з насиллям у світі, що нас оточує, але робить свій внесок у створення прототипів спільного функціонування; бажано, безперечно, аби до них приєднувалися і моделі не насильної взаємодії в сім'ї та суспільстві.

Інше розуміння лідерства представлено в теоріях так званого 3.5. Гуманістичного спрямування, яке стверджує, що людське створення по своїй природі - складний мотивований організм, а організація, в принципі, завжди підлягає управлінню. Саме тому лідер повинен так установити організацію, аби індивіду була забезпечена свобода для здійснення власних цілей, потреб і разом з тим аби робити внесок у здійснення цілей організації. Ці ідеї були розвинені у працях Р.Алейка, Дж.Макгрегора та інших

американських психологів

3.6 Мотиваційна теорія лідерства *

Отримала досить широку підтримку так звана мотиваційна теорія лідерства. Представники якої (С.Мітчел, С.Еванс та інші) доводять, що ефективність лідера залежить від його впливів на послідовників, на їх здатність до продуктивного виконання завдань та задоволення, яке вони відчувають в процесі роботи. Ця теорія передбачає- певну структуру лідерського процесу, визначає типи лідерської поведінки: цепідтримуюче лідерство, директивне лідерство та лідерство, орієнтоване на досягнення якісного результату установки поведінки послідовників, які враховують задоволення чи незадоволення роботою, схвалення чи несхвалення лідера, мотивацію поведінки; ситуативні фактори, які по-перше , включають індивідуальні риси послідовників і по-друге, фактор "оточуючого середовища" (поставлене завдання, система влади в групі тощо), який виконує 3 функції, від яких залежить вплив лідера на мотивацію послідовників:

Мотиваційна теорія лідерства дозволяє не лише припустити завчасно, який стиль буде найбільш ефективним в тій чи іншій ситуації, але й пояснити чому.

3.7 Теорії обміну та трансактного аналізу

Помітне місце серед досліджень проблеми лідерства займають і теорії обміну та трансактного аналізу. Дж. Тібо, Дж.Марч, Г.Саймон. Дж.Хоманс, Г.Келлі. К.Джерджен розглядають лідера як особу, котра відчуває потреби та бажання своїх послідовників і пропонує їм способи їх здійснення та задоволення.

3.8 Інтегративна теорія лідерства

Не важко помітити, що всі вище перелічені підходи мають право на існування, оскільки всі вони відображають той чи інший аспект проблеми. Але, очевидно, для комплексного розуміння феномену лідерства необхідно враховувати різні типи перемінних, які в сутності визначають природу лідерства в кожній конкретний період.

За такого підходу на перший план висуваються відносини Іідера з послідовниками. Деякі вчені вважають відносини "лідер -Іослідовники" домінуючим фактором, який визначає лідерство, Іаприклад, М.Едельман вважає, що лідерство визначається ;пецифічною ситуацією і виявляється у відповіді послідовників на дії •а звертання лідера. Якщо вони відповідають ствердно, слідують за шм ,то це лідерство, якщо ні, то це лідерством назвати не можна.

Тут акцент робиться на емоційній стороні процесу: лідер може )ути орієнтованим на розв'язання реальних завдань, досягнення Іевних цілей, а може надавати перевагу взаємовідносинам зі своїми Іослідовниками. Саме такий стиль лідерства став предметом аналізу тих теорій, де міжособистісні відносини виступають на перший план.

!, нарешті, атрибутивні теорії, які розглядають лідера як свого роду маріонетку, яка отримує прямі вказівки та владу від своїх послідовників, які приводять лідера в рух як лялькар ляльку. Феномен лідерства може розглядатися або з акцентом на активність лідера, або з акцентом на активність послідовників, або як результат двобічного впливу.

Прикладом першого варіанту може послужити ідея Р.Мічелза про "технічну необхідність" лідерів, які завжди існують поза контролем послідовників, концепція лідерства як результату творчості групи запропонована А.Бентлі, ілюструє можливість іншого варіанту. Дж.Пейдж вважає, що лідери частково є послідовниками тих, ким вони керують, а послідовники - лідерами тих, за ким вони слідують.

Ось так, навіть короткий аналіз наявних теорій лідерства дає уявлення про цей феномен. Хоча точного у науковому розумінні визначення поняття лідерства немає.

4.Успішно діючий керівник і він/вона собою представляє *

В даному розділі будуть наведені результати досліджень, проведені американськими вченими Дж.П.Кенджемі та К.Дж. Ковальські на предмет виявлення особливостей поведінки успішно діючих керівників вищої ланки компанн"'Фортуна 100".високого рівня вміють доручати роботу іншим, їх не приваблює влада як така, вони скоріше зацікавлені в досягненні цілі. Вони отримують справжню насолоду від успіху інших, а не від власного необмеженого могуття і всевладдя. Влада, якою вони користуються, походить із поваги, яку вони викликають. Вони не прагнуть зайняти якомога більше керівних посад, знаючи, що їх вплив і так достатній і їм немає потреби застосовувати владу для досягнення успіху. Вони знають собі ціну і задоволені нею, у них повна впевненість у собі. Все це дає такому лідеру сили протистояти небажаному розвиткові подій.

5. ВИСНОВКИ

І Як показує охоплений аналізом матеріал, існує певна неможливість дати повну, кінцеву дефініцію поняттям "лідер" -"керівник", "лідерство" - "керівництво". На основі опрацьованого матеріалу можу лише припустити, що керівництво - це скоріше соціальна роль, а керівник, відповідно, - її виконавець, лідерство - це скоріше риса психіки, що виявляється в умінні акумулювати, концентрувати у собі інтереси групи і повести її за собою, в свою чергу, лідер - це людина, якій притаманні вищезазначені якості.

6. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Е.Б.Абашкина, Ю.Н.Косолапова. О теориях лидерства всовременной политической психологии // США: Экономика,политика, идеология. 1993 / №4
  2. С.А.Алифанов. Основные направления анализа лидерства //Вопросы психологии. 1991 / №3
  3. Д.Д.Вачугов, В.Р.Веснин. Как руководить людьми // Социально-политический журнал. 1993 / №4
  4. Ю.І.Нєженцев. особистість керівника // Комуніст України. 1990 /
    №7

загрузка...
Top