Поділ управлінської праці: сутність, причини, наслідки

Вступ.

1. Природа та особливості управлінської праці. Значення розподілу управлінської праці.

2. Розподіл управлінської праці та характеристика його видів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Складність та багатоплановість процесу управління потребує поділу управлінської праці. Слід відрізняти вертикальний та горизонтальний поділ управлінської праці. Вертикальний поділ управлінської праці призводить до створення рівнів управління.

Поділ управлінської праці здійснюється за горизонтальним або вертикальним принципом. Переважають вертикальні структури управління, де вирізняються певні рівні керівництва — низовий рівень, або операційні керівники, управлінці середньої ланки та управлінці вищої ланки, їм відповідають технічний, управлінський та інституційний рівні управління.

У процесі управління нині відбуваються зміни, пов'язані з тим, що люди розглядаються як основний ресурс організації. До визначення мети організації та її підрозділів, процесу прийняття управлінських рішень залучаються не лише управлінські працівники, а й весь персонал організації, тобто можна говорити про "колективного керуючого". За цих умов важливо, аби менеджер умів працювати в управлінській команді і як лідер, і як рядовий член команди. Це підвищує вимоги до його особистих якостей, уміння будувати взаємини зі співробітниками. Менеджер повинен прагнути стати істинним лідером в організації.

Сказане визначає нові вимоги до менеджерів, їх формування як фахівців, навичок підготовки.


1. Природа та особливості управлінської праці. Значення розподілу управлінської праці

Сутність управління, його функції і специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які воно розв'язує, з іншого — змістом "простих" факторів процесу управлінської праці, тобто її предметами, засобами і самою працею. Управлінська праця — різновид розумової праці. Хоч вона безпосередньо і не виступає творцем матеріальних благ, але є невід'ємною частиною праці сукупного працівника, а отже, й продуктивною працею.

З формального погляду управлінська праця — це те, що роблять менеджери. Ще А. Файоль створив загальний образ менеджера як плановика, організатора, координатора, контролера. Для розуміння природи управлінської праці важливе значення має відповідь на запитання: "Праця менеджера й управлінська праця — це одне й те саме чи ні?"

З'ясування цього питання передбачає врахування таких фактів практичної діяльності менеджера.

По-перше, управлінська праця об'єднує елементи менеджменту з елементами спеціальності й професії. Менеджери майже завжди в процесі виконання своїх безпосередніх обов'язків виконують також і неуправлінські функції.

По-друге, суттєві елементи управлінської праці передбачають налагодження зв'язків, управління людською поведінкою та прийняття на себе відповідальності за успішне виконання роботи.

По-третє, природа управлінської праці досить мінлива за часом, періодами і непередбаченістю. Важко, а інколи навіть неможливо передбачити все різноманіття завдань в управлінській праці протягом заданого періоду. Значну частину свого щоденного робочого часу менеджери витрачають на розв'язання конфліктів і непередбачених проблем.

Структура інформаційного забезпечення, яким користуються менеджери, постійно змінюється залежно від того, про яку інформацію йде мова і з ким вони мають справу. Менеджери часто переконують інших і втягуються в конфлікти між співробітниками, внаслідок чого їм залишається мало часу для того, щоб присвятити себе конкретній фаховій діяльності, складанню систематичних планів. Чимало часу менеджер витрачає на звіти або пояснення того, що він робить, аналіз великої кількості варіантів рішень, які було прийнято раніше.

Так чи інакше, в теорії та практиці менеджменту існують різні уявлення про управлінську працю, і, звичайно, не всі вони правильні, що дає підстави науковцям говорити про міфи щодо праці менеджера, зокрема, на думку А. Файоля, — це погляд на менеджера як на обчислювальну машину, яка розмірковує (перший міф).

Дослідженнями встановлено, що менеджер рідко витрачає більше 9 хв на розв'язання будь якого завдання. При опитуванні 35 генеральних директорів з'ясувалося, що лише на 10 % їхніх дій знадобилося більше однієї години. Вивчення роботи майстрів засвідчує, що вони виконують більше 550 дій протягом 8-годинної зміни. Замість того, щоб бути акуратним плановиком, як це змалював Файоль, реальний менеджер перестрибує від однієї справи до іншої, прагнучи знайти відповіді на вимоги конкретної ситуації.

Другий міф — це імідж менеджера як людини, котра належним чином спланувала й делегувала завдання, після чого може сконцентрувати свою увагу на його виконанні, ефективно використовуючи більшу частину свого часу на розв'язання важливих проблем функціонування організації. Тут теж не діє класичний стереотип. Більшість менеджерів сприймають як особистий обов'язок участь у виконанні ритуальних та офіційних заходів, в обробці інформації тощо. Особливо вище керівництво вважає своїм обов'язком робити те, що від них вимагає їхнє становище, навіть якщо такі дії інколи й безглузді.

Третій міф полягає в тому, що немовби менеджери вимагають систематізованої та обробленої інформації. Насправді менеджери надають перевагу вербальним джерелам інформації або інформації, котру можна отримати швидко, як правило, з телефонних розмов і на нарадах.

Четвертий міф, на думку Г. Мінцберга, може виявитися найбільш загрозливим. Він полягає в тому, що менеджмент усе більше стає наукою і професією. Проте більша частина діяльності менеджера залишається прихованою для зовнішнього погляду. Дуже часто інтуїція і твереза думка ближчі до менеджменту, ніж об'єктивні дані, вперті факти й точне наукове знання. Хоча сучасні менеджери достатньо компетентні за всіма загальновизнаними стандартами, але спосіб, яким вони діють, "принципово не відрізняється" від того, яким користувалися його колеги в минулому. Інформація, якої потребують вищі менеджери, різноманітна за змістом, але вони добувають її одним і тим же способом — з усного повідомлення. їхні рішення стосуються новітніх технологій, але процедури, якими вони користуються для прийняття їх, залишаються такими ж, як і в менеджерів XIX ст. Навіть найсучасніший комп'ютер не справляє, як виявилось, ніякого впливу на методи ухвалення рішень директорами підприємств[3, c. 184-186].

Основна мета управління як такого — створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т. ін.) для реалізації завдань організації, забезпечення послідовності між індивідуальними трудовими процесами, координація й узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів. Отже, управління — це насамперед робота з людьми, трудова діяльність яких є об'єктом управлінського впливу.

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може опосередковано виступати у вигляді інформації в різних її формах. Інформація — специфічний предмет управлінської праці, тому праця має інформаційну природу. У ній поєднуються творчі, логічні й технічні операції, пов'язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління має інформаційний характер.

Досягнення мети управління здійснюється шляхом вибору і реалізації сукупності управлінських впливів. Управлінський вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність — це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

У процесі управління його суб'єкти розв’язують різноманітні проблеми — організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Управління — процес багатогранний, неоднозначний. Відповідно прийняття управлінських рішень на основі аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища є процедурою, ефективність якої залежить від опанування складною і рухливою сукупністю чинників, що постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини вимагають від людини, котра займається управлінською діяльністю, творчого підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, а й від особистих рис, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Якщо при прийнятті управлінських рішень використовується весь цей арсенал, то мова може йти про мистецтво управління[5, c. 271-273].

Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання значною мірою визначають культуру й ефективність управління.

Збільшення масштабів промислового виробництва об'єктивно привело до відокремлення окремих видів управлінської праці в самостійні сфери трудової діяльності різних груп працівників управління. Спеціалізація в сфері управління сприяла підвищенню якості роботи апарату управління великих підприємств. У теорії та практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний поділ праці являє собою виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного управління виробництвом, виконання яких закріплюється за конкретними працівниками або підрозділами апарату управління.

Ієрархічний поділ управлінської праці передбачає поділ комплексів робіт з реалізації функцій за рівнями ієрархії управління та закріплення їх за відповідними управлінськими працівниками і формування на цій основі повноважень останніх.

Технологічний поділ передбачає диференціацію процесу управління на операції зі збору, передачі, збереження і перетворення інформації, виконувані визначеними категоріями працівників.

Професійний поділ пов'язаний з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

Кваліфікаційний поділ передбачає розподіл робіт за функціями управління і закріплення їх за управлінськими працівниками відповідно до їхньої кваліфікації, стажу роботи й особистих рис.

Посадовий поділ передбачає розподіл управлінських працівників у системі управління організацією відповідно до їхньої компетенції (компетенція — сукупність прав, обов'язків і відповідальності управлінського працівника за реалізацію конкретної функції управління.

Головну роль серед різних видів поділу управлінської праці відіграє функціональний поділ, який історично зумовив появу інших)[7, c. 427-431].

Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції, яка випускається, її складності та ін. Тому їх пошук припускає обов'язковий аналіз цих факторів і обґрунтування оптимальної межі поділу праці. Кожна форма поділу праці має свої розумні межі. Із соціальної точки зору надмірний поділ праці збіднює його зміст, перетворює працівників у вузькопрофільних фахівців. З фізіологічної точки зору надмірний поділ праці призводить до його монотонності, викликає підвищену стомлюваність і, як наслідок, високу плинність працівників.

У зв'язку із цим існують наступні межі поділу прані:

  • технологічна,
  • економічна,
  • психофізіологічна та
  • соціальна.

Технологічна межа визначається існуючою технологією, що ділить виробничий процес на операції.

Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш ніж з трьох трудових дій, які безперервно слідують одна за одною і мають конкретне цільове призначення.

Верхня межа поділу праці -- виготовлення на одному робочому місці всього виробу повністю.

Економічна межа зумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операцій, до підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці й робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці. Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій приводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого боку -- збільшуються такі елементи витрат, як час на встановлення й зняття деталей, міжопераційне транспортування предмета праці, міжопераційний контроль, підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним є варіант, за якого зальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, більший загального впливу протилежних факторів.

Іншим економічним критерієм є повнота використання робочого часу. Закріплення за працівником вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому необхідно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати чекаючи роботи або під час автоматичного циклу устаткування. Особливе значення це зауваження здобуває в цей час, коли під впливом науково-технічного прогресу росте частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити повну зайнятість робітників протягом зміни, а тому необхідно розширення їх зон обслуговування й виробничих функцій.

Психофізіологічна межа визначається ми фізичними й психологічними навантаженнями. Тривалість операцій повинна перебувати в допустимих межах і містити різноманітні трудові прийоми, виконання яких забезпечує чергування навантажень на різні органи й частини тіла працюючого. Монотонність трудового процесу, пов'язана із тривалістю й повторюваністю одноманітних прийомів і дій виконавців протягом певного періоду, залежить від числа елементів в операції, тривалості повторюваних елементів, повторюваності одноманітних прийомів і дій.

Соціальна межа визначається мінімально необхідною різноманітністю функцій, які виконуються, що забезпечує змістовність і привабливість праці. Працівник повинен не тільки бачити результати своєї праці, але й одержувати від нього певне задоволення. Праця, що являє собою набір найпростіших рухів і дій, знижує інтерес до неї. Вона позбавлений творчості, не сприяє росту кваліфікації працівників.

Значення поділу праці на підприємствах різних форм власності дозволяє господарюючому суб'єкту знизити витрати виробництва, коли менш складні елементи трудового процесу виконує менша чисельність працівників більш низької кваліфікації, що призводить до заощадження коштів, які можна використати для механізації або автоматизації діяльності, яке приведе до істотного зростання продуктивності праці [7, с. 70-72]. Здійснюючи раціональний поділ праці підприємством досягається встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників на підприємстві, відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встановленні між ними певних кількісних співвідношень. Розвиток поділу праці на кожному підприємстві відбувається індивідуально, але спрямований на вирішення завдання щодо розподілу робіт між виконавцями, розстановкою робітників та визначенням для них видів робіт.


2. Розподіл управлінської праці та характеристика його видів

Сутність керування, його функції й специфіка визначаються, з одного боку, завданнями, які воно вирішує, з іншого боку - змістом "простих" моментів процесу управлінської праці, тобто його предметом, засобами й самою працею. Управлінська праця - різновид розумової праці. Він хоча безпосередньо й не виступає творцем матеріальних благ, є невід'ємною частиною праці сукупного робітника, а тому й продуктивною працею.

Основна мета керування як такого - створення необхідних умов (організаційних, технічних, соціальних, психологічних і т.д. ) для реалізації завдань організації, "установлення гармонії" між індивідуальними трудовими процесами, координація й узгодження спільної діяльності працівників заради досягнення конкретних запланованих результатів. Отже, керування - це насамперед робота з людьми, а їхня трудова діяльність служить об'єктом керуючого впливу.

Трудова діяльність людей у виробництві як предмет управлінської праці може опосередковано виступати у вигляді інформації в її різних формах. Інформація - специфічний об'єкт додатка управлінської праці. У зв'язку із цим останній має інформаційну природу. У ньому сполучаються творчі, логічні й технічні операції, пов'язані з обробкою інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом керування, між самими суб'єктами керування носить інформаційний характер.

Досягнення мети керування здійснюється шляхом підготовки й реалізації сукупності керуючих впливів. Керуючий вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність - це і є специфічний продукт управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення. [3, c. 170-171]

У процесі керування його суб'єкти вирішують всілякі проблеми - організаційного, економічного, технічного, соціально-психологічного, правового характеру. Це різноманіття також є важливою особливістю управлінської праці.

Керування - процес багатогранний, неоднозначний. Відповідно, аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища, прийняття на цій основі управлінських рішень - процедура, що залежить від складної й рухливої сукупності факторів, що постійно створює нестандартні ситуації. Саме ці обставини жадають від людини, що займається управлінською діяльністю, творчого до неї підходу. Рішення, прийняті керівниками, залежать не тільки від їхніх знань і кваліфікації, але й від особистісних якостей, практичного досвіду, інтуїції, здорового глузду. Коли при прийнятті управлінських рішень використається весь цей арсенал, тоді мова може йти про мистецтво керування.

Засобами управлінської праці є організаційна й обчислювальна техніка, а рівень і повнота її використання визначають культуру й ефективність керування. Охарактеризовані параметри й процес управлінської праці системно показані на схемах 1 і 2.

Збільшення масштабів промислового виробництва об'єктивно привело до відокремлення окремих видів управлінської праці в самостійні сфери трудової діяльності різних груп працівників керування. Спеціалізація в сфері керування сприяла підвищенню якості роботи апарата керування великих підприємств. У теорії й практиці менеджменту виділяють кілька видів поділу управлінської праці.

Функціональний поділ праці являє собою виділення функцій, об'єктивно необхідних для ефективного керування виробництвом, виконання яких закріплюється за певними працівниками або підрозділами апарата керування.

Ієрархічний - поділ комплексів робіт з реалізації функцій і рівням ієрархії керування, закріплення їх за певними управлінськими працівниками й формування на цій основі повноважень останніх.

Технологічний - диференціація процесу керування на операції по зборі, передачі, зберіганню й перетворенню інформації, виконувані певними категоріями працівників.

Професійне керування пов'язане з розподілом управлінських працівників відповідно до їхньої професійної підготовки.

Кваліфікаційний припускає розподіл робіт з функцій керування й закріплення їх за управлінськими працівниками відповідно до кваліфікації, стажем роботи й особистих здатностей останніх.

Посадовий відбиває розподіл управлінських працівників у системі керування організацією відповідно до їх компетенції (компетенція - сукупність прав, обов'язків і відповідно управлінського працівника по реалізації якої-небудь функції керування).

Провідне місце серед різних видів поділу управлінської праці займає функціональний поділ, що багато в чому визначає поява інших. [7, c. 341-344]


Висновки

Головна мета поділу праці менеджерів за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації. Збільшення чи зменшення кількості рівнів менеджменту може спричинити зниження ефективності управлінської діяльності в організації.

Одним з основних напрямів організації праці на підприємстві є удосконалення розподілу праці, тобто поліпшення технологічного, функціонального і кваліфікаційного розподілу праці.

Під поділом праці на підприємстві розуміється розмежування діяльності працюючих у процесі спільної праці, їхня спеціалізація на виконанні певної частини спільної роботи.

Щодо поділу праці на підприємстві, то він передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Науковець Завіновська Г. Т. виділяє наступні основні види поділу праці:

1. технологічний,

2. поопераційний,

3. функціональний,

4. професійний,

5. кваліфікаційний.

А група науковців, очолювана Головачьовим А. С, професійний та кваліфікаційний види поділу праці відносить до підвидів функціонального, поопераційний - до підвиду технологічного.

У рамках функціонального виділяють професійний і кваліфікаційний поділ праці.


Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Менеджмент : Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. -К.: Національна академія управління, 2006. -655 с.

2. Герчикова И. Менеджмент : Учебник : [Для экон. спец. вузов]/ Ирина Герчикова,. -2-е изд., перераб. и доп.. -М.: Банки и биржи, 1995. -478 с.

3. Менеджмент: теоретичні основи і практикум : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти/ Олег Гірняк, Петро Лазановський,. -К.: Магнолія плюс; Львів: Новий Світ-2000, 2003. -334 с.

4. Рудінська О. Менеджмент : Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. -К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. -334 с.

5. Стадник В. Менеджмент : Посібник/ Валентина Стадник, Ми-кола Йохна,. -К.: Академія, 2003. -463 с.

6. Хміль Ф. Менеджмент : Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. -К.: Академвидав, 2003. -607 с.

7. Шегда А. Менеджмент : Учебник/ Анатолий Шегда,. -3-е изд., испр. и доп.. -К.: Знання , 2006. -645 с.

загрузка...
Top