Платіжний баланс. Вплив економічної політики держави на платіжний баланс

Вступ.

1.Баланс міжнародних розрахунків та його основні складові

2. Історичний розвиток поняття «платіжний баланс».

3. Суть і структура платіжного балансу.

4. Способи вимірювання сальдо платіжного балансу.

5. Фактори, які впливають на платіжний баланс.

6. Основні методи регулювання платіжного балансу.

7. Рівновага платіжного балансу.

8. Державна політика коригування платіжного балансу України.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Незалежно від того, у якій формі відбувається економічне міжнародне співробітництво - по лінії зовнішньої торгівлі, капіталовкладень, надання і погашення кредитів, надання різноманітних послуг, воно має вартісний вираз. Тим самим створюється об'єктивна основа для вираження позиції даної країни в системі міжнародних економічних відносин у формі зведених вартісних балансів, найважливішим із яких є платіжний баланс.

Платіжний баланс виражає всю складну сукупність економічних відносин країни з іншим світом. Характер цих відносин залежить як від розвитку економіки даної країни, так і від змін, що відбуваються в економіці інших країн і на світовому ринку. Уміння вчасно помітити ці зміни ще на стадії їх формування за окремими конкретними показниками платіжного балансу дає змогу створити найбільш повну картину майбутнього розвитку економіки даної країни.

Актуальність: розвиток міжнародних політичних, наукових і культурних зв'язків також зумовлює необхідність здійснення численних форм розрахунків між країнами. Надходження і платежі, вимоги і зобов'язання, що випливають із цих зв'язків, відбиваються у відповідних балансах - платіжному, розрахунковому та ін.

Платіжний баланс- це співвідношення між сумою всіх грошових надходжень, отриманих даною країною від інших країн за певний період, і сумою всіх грошових платежів, зроблених нею за цей самий період.

Платіжний баланс оборотів (динамічний) розраховується за квартал, рік або якийсь інший обраний період.

Платіжний баланс на певну дату (статичний) - це поточний платіжний баланс даного дня. У платіжному балансі дня виражається співвідношення всіх надходжень і всіх платежів, здійснених протягом конкретного дня в міжнародному обороті цієї країни.

Платіжний баланс оборотів не вичерпує всіх розрахункових взаємовідносин, що виникають між країнами, оскільки реєструє лише оплачені за певний період (або на певну дату) вимоги і зобов'язання. У платіжному балансі не знаходять, наприклад, відображення кредити, надані або отримані країною в товарній формі, а також різноманітні надходження і платежі в натуральній формі. У зв'язку з цим для охоплення всіх розрахункових взаємовідносин між країнами необхідно, крім платіжного, складати ще і розрахунковий баланс.

Розрахунковий баланс складається за конкретний період (динамічний) або на певну дату (статичний). Статичний розрахунковий баланс має назву балансу міжнародної заборгованості даної країни, тому що він відбиває співвідношення між її зовнішніми вимогами і зобов'язаннями на встановлену дату незалежно від термінів погашення.

Слід розрізняти короткострокову і довгострокову заборгованість.

Баланс міжнародної довгострокової заборгованості визначає в узагальненому вигляді міжнародну кредитну позицію країни на конкретну дату.

Розрахунковий баланс оборотів (динамічний) являє собою співвідношення між зовнішніми вимогами (кредит) і зобов'язаннями (дебет) даної країни, що виникли протягом певного періоду. Співвідношення цих сум показує зміну позиції країни як кредитора чи боржника за вказаний період, наприклад за рік.

Головна відмінність платіжного балансу від інших видів зовнішніх балансів полягає в тому, що це - касовий баланс, тобто він виражає співвідношення фактичних грошових надходжень у дану країну і здійснених нею грошових платежів на користь закордону.

Усі операції, що ведуть до збільшення вимог цієї країни до інших країн, називаються "кредитовими" (від лат. credit - він вірить); операції ж, котрі збільшують її заборгованість відносно інших країн, називають "дебетовими" (від лат. debit - він повинен).

Найбільш характерні кредитові операції (наприклад, у платіжному балансі США) такі: експорт товарів, перевезення іноземних вантажів або пасажирів на американських судах; страхові, банківські або брокерські послуги, надані іноземцям; витрати іноземних туристів у США та ін.

У сфері руху довгострокового капіталу кредитовими є такі операції: виручка від продажу американських цінних паперів іноземним юридичним або фізичним особам; прямі іноземні капіталовкладення в США; репатріація американських прямих інвестицій та ін. У сфері руху короткострокового капіталу це - купівля іноземцями американських короткострокових облігацій, продаж Сполученими Штатами іноземних короткострокових облігацій, збільшення внесків іноземців на рахунках американських банків, зменшення американських внесків на рахунках закордонних банків та ін.

Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу.

Мета:охарактеризувати сутність платіжного балансу та вплив економічної політики держави на платіжний баланс.

Основні завдання: 1. показати баланс міжнародних розрахунків та його основні складові; 2. розкрити історичний розвиток поняття «платіжний баланс»; 3. охарактеризувати суть і структуру платіжного балансу; 4. визначити способи вимірювання сальдо платіжного балансу; 5. дати характеристику факторам, які впливають на платіжний баланс; 6. показати основні методи регулювання платіжного балансу; 7. визначити рівновагу платіжного балансу та державну політику коригування платіжного балансу України.

1.Баланс міжнародних розрахунків та його основні складові

Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження. Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти: вхідного (наприклад, виручка від експорту продукції) та вихідного (наприклад, оплата імпорту). Інтегральним показником цих потоків є баланс міжнародних розрахунків.

Баланс міжнародних розрахунків - співвідношення грошових вимог та зобов'язань, поступлень і платежів однієї країни по відношенню до інших країн.

Основними видами балансів міжнародних розрахунків є:

- розрахунковий баланс;

- баланс міжнародної заборгованості;

- платіжний баланс ( а в СРСР колись валютний план).

Розрахунковий баланс- співвідношення на певну (будь-яку) дату вимог і зобов'язань даної країни по відношенню до інших країн незалежно від термінів настання платежів. Такі вимоги і зобов'язання виникають в результаті експорту (імпорту) товарів і послуг, наданні (одержанні) позик і кредитів [1, с.346].

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників. Активний розрахунковий баланс показує, що країна є нетто-кредитором, пасивний – що країна є нетто-боржником.

Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Однак він неповно відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов'язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав. Крім того, при цьому не враховується таке широковживане поняття, як надійність іноземного боржника. Наведемо приклад з недавньої історії. СРСР перед його розпадом вважався нетто-кредитором (борги йому перевищували зобов'язання перед іншими країнами), проте реально погасити свої зобов'язання через повернення боргів не було ніякої можливості, оскільки, в свою чергу, країни, що розвиваються (головні боржники Союзу), не могли розрахуватися з ним.

Баланс міжнародної заборгованості не враховує поточну заборгованість (наприклад, заборгованість України за одержану в цьому році російську нафту), а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов'язаннями перед іноземними вкладниками - з другого.

У США застосовують так званий "баланс міжнародних інвестицій" (англ. net international investment position)

Баланс міжнародних інвестицій США.

Зарубіжні активи США.

Офіційні золотовалютні резерви США.

Інші державні активи, включаючи довгострокові і короткострокові державні позики.

Приватні активи США за кордоном:

- прямі інвестиції;

- портфельні інвестиції;

- закордонні активи небанківських корпорацій США;

- закордонні активи банків США.

Зобов'язання США перед іноземними вкладниками.

Іноземні державні вкладення (переважно в американські цінні папери). Інші зобов'язання (переважно приватні):

- прямі інвестиції;

- портфельні інвестиції;

- зарубіжні зобов'язання небанківських корпорацій США;

- зарубіжні зобов'язання банків США.

Баланс міжнародних інвестицій США.

Зовнішня заборгованість (англ. foreign debt) - суми фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню у встановлені терміни.

Розрізняють такі види зовнішньої заборгованості:

І. За терміном розрахунків:

- капітальна (за якою термін оплати не наступив);

- поточна (за якою термін наступає чи наступив);

ІІ. За видами боргу:

- за позиками на комерційних умовах і за пільговими кредитами;

- за офіційними позиками, приватними і позиками міжнародних організацій;

ІІІ. За терміном оплати:

- короткострокова (до 1 року) ;

- середньострокова (до 5-10 років);

- довгострокова (більше 10 років).;

IV. За статусом боржника:

- державна;

- приватну;

V. За наданням гарантій:

- гарантована державою боржника

- приватна гарантована [14, с. 129].

Платіжний баланс є найпоширенішим балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком "+", а другі -зі знаком "-". Так, експорт товарів і запозичення, одержані країною, - це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн - дебетні.

Платіжний баланс- це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Тобто, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві [14, с.132].

Останнім часом додатково до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають баланс міжнародних активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З точки зору бухгалтера платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо -якщо надходження перевищують платежі, або пасивне -коли платежі перевищують надходження.

Хоча система розрахунків платіжного балансу й не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх спричиняють, проте вона відображає реальні фінансові потоки між даною країною і зовнішнім світом. Це дає змогу зробити відповідні висновки:

По-перше, за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри накопичення даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє, рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату відсотків і платежів за основною сумою боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація потрібна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам [14, с.137].

2. Історичний розвиток поняття «платіжний баланс»

Перші спроби обліку масштабів і оцінки наслідків міжнародних економічних операцій з'явилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і пов'язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

Саме поняття "платіжний баланс" було вперше введено в економічну теорію Джеймсом Стюартом в 1767 p., проте складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. в кожній країні було неоднакове. Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків буржуазної політичної економії - А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у своїх працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

Однак у практичному плані найбільш повний розвиток методи складання платіжного балансу знайшли у США і Великобританії на початку XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого вперше були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції із золотом і сріблом. Ця форма без суттєвих змін збереглася до початку Другої світової війни. У 1943 р. американський економіст X. Лері склав платіжний баланс США за 1919-1934 pp., форма якого послужила основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни [12, с.211].

Формування світового господарства потребувало співставлення показників міжнародних розрахунків окремих країн. Тому принципи складання платіжних балансів окремих країн закономірно піддавалися все більшій уніфікації. Досягненню певної однотипності даних міжнародних розрахунків сприяла і діяльність Ліги націй та МВФ, що був створений на основі рішень міжнародної конференції в м. Бреттон-Вудс.

Так, ще в 1924 р. публікація Лігою націй даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників. У 1927 р. Лігою націй була запропонована схема і ряд рекомендацій, в яких за зразок приймалися в основному платіжні баланси США й Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом [12, с.214].

Сьогодні МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках "Керівництва з платіжного балансу". Запропонована МВФ схема в загальних рисах повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних держав.

3. Суть і структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається із таких розділів:

- торговий баланс, тобто співвідношення між вивозом та ввозом товарів;

- баланс послуг та некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій);

- баланс руху капіталів і кредитів.

Торговий баланс-це співвідношення вартості експорту й імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період [10, с.97].

Саме завдяки цим розбіжностями у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень на відміну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики.

Так, для країн, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс потрібний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. Для промислово розвинутих країн активне сальдо використовується для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговий баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних держав, де гостро відчувається нестача валютних надходжень. Для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) пояснюється активним просуванням на їх ринки міжнародних конкурентів з виробництва товарів підвищеної складності (Західна Європа, Японія, нові індустріальні країни).

Баланс послуг та некомерційних платежів. Він включає платежі і надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків тощо. Послуги стали найдинамічнішим сектором світогосподарських зв'язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру. За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "Послуги" входять також виплати доходів за інвестиціями за кордоном і відсотків за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони, ближчі до руху капіталів.

У платіжному балансі виділяють такі статті, як «Надання військової допомоги іноземним країнам» та «Військові видатки за кордоном».

За методикою МВФ прийнято також показувати окремою позицією в платіжному балансі так звані односторонні перекази:

- державні операції - субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;

- приватні операції -перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Три перераховані вище групи операцій (послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази) називають "невидимими" операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей -товарів.

Платіжний баланс за поточними операціями включає торговий баланс і "невидимі" операції. Поточними ці операції стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяють на дві категорії: міжнародний рух підприємницького капіталу та міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Міжнародний рух позикового капіталу класифікується за терміновістю:

- Довгострокові і середньострокові операції включають державні та приватні запозичення та кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, та держави, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. Щодо приватних довгострокових запозичень і кредитів, то до них вдаються поряд з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними державами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.

- Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до 1 р., поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари), переміщення грошового капіталу між банками. За останні десятиліття поширилися міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку. З 80-х років ХХ ст. основний потік короткострокових грошових капіталів спрямовується у США завдяки високим відсотковим ставкам і курсу долара [10, с.107].

Незважаючи на постійне вдосконалення методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки, пов'язані з помилками і пропусками, все-таки залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття "Помилки і пропуски", до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій. Стаття "Помилки і пропуски" розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті "Помилки і пропуски" різко зростають в кризових ситуаціях.

Заключна стаття платіжного балансу «Операції з ліквідними валютними активами» відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи і в результаті чого відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Кредити МВФ

Прийнята МВФ система класифікації статей платіжного балансу використовується країнами -членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країні і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країні вносити свої корективи. Як правило, такі особливості пов'язані з методами виміру сальдо платіжного балансу та його покриття [14, с.185].

Україна після вступу до МВФ регулярно публікує свій платіжний баланс.

4. Способи вимірювання сальдо платіжного балансу

Одним із головних завдань складання платіжного балансу є вимірювання його сальдо. Це важлива аналітична проблема, яка охоплює широке коло питань - від точності (достовірності) даних про окремі міжнародні угоди до структури побудови таблиць.

Загальноприйнятий метод визначення дефіциту чи активу платіжного балансу – це його поділ на основні і балансуючі статті.

Сальдо основних статей називається "сальдо платіжного балансу". Залежно від того позитивна чи негативна його величина, платіжний баланс характеризується як активний чи пасивний (дефіцитний).

Сальдо платіжного балансу є важливим показником. Його величина входить у визначення валового національного продукту і національного доходу; впливає на стан валюти; на вибір коштів, зовнішньої та внутрішньої економічної політики [2, с.318].

Показник сальдо платіжного балансу є структурним. Величина його, в першу чергу, залежить від вибору статей, результат яких він представляє.

Концепція балансу поточних операцій.

Історично найбільш розвиненою формою міжнародного обміну виступає зовнішня торгівля. (Розрахунки по зовнішній торгівлі складали головний зміст основних статей перших платіжних балансів). Торговий баланс і баланс послуг тісно пов'язані із станом внутрішньої економіки країни та з її позицією у світовому господарстві. Дефіцит чи актив зовнішньої торгівлі відображає конкурентоспроможність товарів даної країни на світових ринках, слабкість чи силу її економіки і може послужити причиною серйозних економічних заходів.

Ширше економічні зв'язки даної країни з зовнішнім світом відображає баланс поточних операцій платіжного балансу. Вважається, що баланс поточних операцій відображає величину реальних цінностей, які країна передала за кордон чи отримала з-за кордону в доповнення до валового внутрішнього продукту. Він показує чи країна живе "за своїми доходами". З аналітичної точки зору баланс поточних операцій, на думку західних експертів, відрізняється двома особливостями.

По-перше, поточні операції за своєю природою остаточні - розрахунки за ними не тягнуть за собою відповідних операцій, як це має місце з операціями по руху капіталу.

По-друге, в короткостроковому плані поточні операції найстійкіші, а їх результат (підсумок) відображає відповідно вплив глибоких економічних тенденцій, ніж операції руху капіталу, особливо короткострокового, у більшій мірі підпадає під коливання не тільки економічні, але й політичні.

Він включається в національні розрахунки, розрахунки «витрати-випуск», інші макроекономічні показники для визначення підсумку зовнішньоекономічної діяльності країни та її взаємодії з внутрішньоекономічними процесами. (Цей показник фігурує також в числі основних при аналізі державної економічної політики і вироблення її довгострокових цілей [2, 323].

Концепція базисного балансу.

З розвитком обліку руху короткострокового капіталу і його повнішого відображення в платіжному балансі було висунуто концепцію базисного балансу.

Суть цієї концепції полягає у виділенні базисних, стійких угод, що включаються в основні статті; на думку її авторів, вона характеризує стійкість у часі і несприйняття до коливань економічної кон'юнктури. За класифікацією МВФ, сальдо базисного балансу визначається як сума сальдо операцій по групах А та В. Ця сума повинна врівноважуватися балансом операцій, розміщених нижче групи В. Відповідно до концепції базисного балансу, актив поточних операцій не стільки врівноважує рух капіталу, скільки забезпечує для цього притік валюти.

Концепція ліквідності висунута США у 1958р.

Вона виходить з того, що долар США був резервною валютою і широко використовувався як міжнародний платіжний і резервний засіб. За класифікацією статей платіжного балансу, прийнятою МВФ, сальдо за концепцією ліквідності (за деякими застереженнями, що стосуються групи С) відповідає сумі сальдо операцій за групами A+B+C+D, які будуть вважатися основними. Воно балансується сумарною величиною сальдо за групами E+F+G+H, взятій із протилежним знаком [2, с.327].

Концепція балансу офіційних розрахунків.

Запропонована США у 1965р. Привабливість цієї методики (для офіційних органів США та інших країн полягала в тому, що вона:

- по-перше, давала менші показники дефіциту;

- по-друге, підводила теоретичну основу під практику широкого залучення іноземного приватного короткострокового і портфельного капіталу для покращення платіжного балансу.

Баланс офіційних розрахунків або підсумковий баланс( overall balance). Стандартне визначення балансу офіційних розрахунків, що застосовується багатьма країнами, передбачає включення до балансуючих такі статті:

- операції офіційних валютних органів з валютними резервами (золото, іноземна валюта, резервна позиція в МВФ і активи в СДР);

- зміни зобов'язань офіційних валютних органів перед іноземними офіційними установами включаючи міжнародні організації, по розподілу СДР [2, с.328].

За класифікацією МВФ сальдо платіжного балансу (за концепцією офіційних розрахунків) виступає як підсумок по групах А+В+С+D+E+F+G, які класифікуються як основні статті, воно врівноважується підсумковою сумою операцій по групі Н, тобто суто офіційними валютними операціями.

5. Фактори, які впливають на платіжний баланс

Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення. З одного боку, він формується під безпосереднім впливом процесу відтворення, з другого, - впливає на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

На стан платіжного балансу впливають такі фактори:

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2. Циклічні коливання економіки.

3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

6. Вплив валютно-фінансових факторів.

7. Негативний вплив інфляції.

8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.

9. Надзвичайні обставини -неврожай, стихійні лиха, катастрофи [16, с.57].

Розглянувши множинність факторів, які впливають на платіжний баланс, напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам - завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи будь-яка держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному незбігу вхідних та висхідних потоків. Однак, як і в усьому, тут також має дотримуватись певна міра.

Так, довгострокове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти потрібно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їхні обсяги. Ці резерви не безмежні. Тому країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на введення різних протекціоністських заходів для стримування імпорту і заохочування експорту. Наслідком дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, відображає стан платіжного балансу, а з другого - є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.

Що стосується довгострокового активного сальдо платіжного балансу, то тут можуть бути негативні наслідки. Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого. Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення припливу капіталу над його відпливом, то країна перетворюється на приймаючу сторону із всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції -це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

Крім того, довгочасне перевищення припливу валюти в країну над її відпливом може бути причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці і підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

Провідні країни вживають заходів щодо забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют через узгоджений міждержавний вплив на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.

6. Основні методи регулювання платіжного балансу

Причини державного регулювання платіжного балансу:

1)платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших.

2) після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо.

3) в умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків підвищилось значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:

1. Державна власність, у тому числі офіційні золотовалютні резерви;

2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет;

3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.

4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталу.

1. Дефляційна політика – політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

Одним із основних її інструментів служать фінансові та грошово-кредитні заходи:

- зменшення бюджетного дефіциту;

- зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);

- кредитні обмеження;

- встановлення меж росту грошової маси.

2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

3. Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика.

Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

5. Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних статей:

- торгового балансу;

- "невидимих" операцій;

- руху капіталу.

Важливим об'єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами для експортерів у вивозі товарів та освоєнні зовнішніх ринків є цільові експортні кредити, страхування їх від економічних і політичних ризиків; введення пільгового режиму амортизації основного капіталу; інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках) [1, с.401].

З метою регулювання платежів і поступлень по «невидимих» операціях платіжного балансу застосовується:

- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

- безпосередня чи опосередкована участь країни у створенні туристичної інфраструктури з метою залучення (заохочення) іноземних туристів;

- сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення видатків по статті «Транспорт»;

- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т.д.;

- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду емігрантів для скорочення переказів іноземних робітників.

Всі оцінки торгівлі товарами базуються на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці імпортерами та експортерами. При експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною ціною самого товару. Але при імпорті зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ – КАФ, яке завищує вартість імпорту включаючи в нього частину послуг. Щоб виправити цей недолік, необхідно відокремити власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою скидки з митної оцінки КАФ.

1. Змінюється територіальна. оцінка. У митній статистиці заморські департаменти і території прирівнюються до закордону у той час, як в платіжному балансі вони, як правило, входять в склад національної території.

2. Митна статистика включає серію операцій, які у платіжному балансі не повинні фігурувати в позиції «Товари»: операції без оплати (приблизно 40 млрд. по імпорту і по експорту) та операції з дуже обмеженими кількостями, а і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча Валюта також кінцева (завершальна) обробка маржі та різні помилки [2, с.365].

7. Рівновага платіжного балансу

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій бухгалтерського обліку до його розгляду через призму економічної теорії, необхідно визначити природу операцій, які відображаються в ньому. Такий аналіз дає змогу поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні» або «самостійні» операції, які здійснюються первинними економічними агентами під час виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в цілому (категорії І - IV). Всі інші операції об'єднуються в другу групу і називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як відповідь на автономні операції, оскільки внаслідок останніх у платіжному балансі з'являються певні «розриви», які необхідно заповнити. Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються над умовною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У принципі така риска може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор.

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше - його сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рівні за величиною, Але протилежні за знаком. Отже, рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють своєї величини [14, с.160].

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями. У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не виходить за межі 3 - 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту – імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світового господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (надлишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не можуть нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'язків країни зі світовим господарством. У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобігання або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного балансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. Її основу становлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному конкретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Очевидно, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадковими та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний баланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні массового безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.

Третьою формою можна вважати структурну нерівновагу. Її основою є розрив між змінами в попиті на експортні й імпортні товари та пристосування національної економіки до нових умов. Відсутність такої пристосувальної реакції і викликає структурну нерівновагу платіжного балансу. Для того щоб платіжний баланс знову повернувся до стану рівноваги, необхідні відповідні зміни в структурі виробництва. Такі зміни можуть запізнюватись або гальмуватися насамперед через недоліки функціонування цінового механізму. Основою таких недоліків можуть бути високий рівень монополізації окремих секторів виробництва, протекціоністські заходи, адміністративне регулювання цін та інші причини.

Безпрецедентна за своїми масштабами ситуація структурної нерівноваги склалася в 1974 p., коли країни - члени ОПЕК практично в 4 рази підвищили ціну на нафту. Саме труднощі з оплатою імпорту нафти, з якими зіткнулися нафтоімпортуючі країни, значною мірою спричинили економічну кризу в середині 70-х років. Немає сумніву, що наступне подвоєння цін на нафту в 1979 p. викликало світову економічну рецесію на початку 80-х років. Дестабілізуючі валютні спекуляції та відтік («втеча») капітану вважаються четвертою причиною нерівноваги платіжного балансу. Хоча ці явища мають різну природу, але, як правило, вони відбуваються одночасно. Слід підкреслити, що відтік капіталу сам по собі викликає нерівновагу, оскільки невпевненість його власників щодо безпеки коштів інколи не має економічного підґрунтя, а спричинюється побоюваннями таких подій, як війна, революція, націоналізація іноземних підприємств унаслідок зміни політичного режиму в країні тощо [14, с.288].

Крім зазначених, існують й інші джерела нерівноваги. Так, дуже часто нерівновага виникає внаслідок нереалістичного валютного курсу, в основі якого, в свою черіу, лежить комплекс заходів валютного регулювання. Окремі економісти говорять про вікову нерівновагу, яка виникає внаслідок технологічних та інших змін у міру переходу економіки з одного ступеня розвитку на інший.

8. Державна політика коригування платіжного балансу України

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного часу. Тому поява досить стійкого платіжного дефіциту змушує уряд країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від величини дефіциту та його характеру.

У короткотерміновому плані країна може компенсувати дефіцит платіжного балансу за рахунок офіційних резервів. Це найбільш простий шлях. Якщо ж резервів недостатньо або через певні умови уряд не хоче користуватися ними, тоді досягти рівноваги платіжного балансу можна за рахунок залучення короткотермінового капіталу в Україну. Ситуація ускладнюється тоді, коли дефіцит платіжного балансу не можна подолати за рахунок використання зовнішніх джерел фінансових коштів. У цьому випадку уряд може вдатися до одного з таких засобів:

1) провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами;

2) девальвувати національну валюту;

3) запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

Перші два шляхи реалізуються на суто ринкових засадах через зміни в таких економічних параметрах, як доходи, ціни, валютні курси, пропозиція грошей, відсоткові ставки, тощо. Але це зовсім не означає, що держава не вживає певних заходів: навпаки, ефективність відновлення рівноваги платіжного балансу на ринкових засадах залежить від урядової фіскальної та грошово-кредитної політики, спрямованої на посилення зрівноважуючих сил ринку. У протилежному випадку урядова політика вступатиме в суперечність з дією ринкового механізму, посилюючи тим самим дефіцит платіжного балансу.

Неринкові методи відновлення рівноваги платіжного балансу полягають у запровадженні державного регулювання економічних процесів, яке по суті заміщує дію ринкового механізму. Таке відновлення не можна вважати повноцінним, оскільки хоча симптоми нерівноваги й усуваються, проте глибинні причини дефіциту не зникають, а нерівновага просто набуває прихованої форми. Така ситуація складається внаслідок широкого використання імпортних квот та валютних обмежень, інших заходів реструктивного характеру.

Ринкове відновлення рівноваги може здійснюватися двома шляхами залежно від режиму валютного курсу. Якщо запроваджується фіксований валютний курс (тією чи іншою формою), то відновлення рівноваги відбувається безпосередньо за позиціями платіжного балансу. За плаваючого валютного курсу рівновага відновлюється на валютному ринку, а валютний курс змінюється доти, доки не вирівнюються попит і пропозиція іноземної валюти в межах поточних і довгострокових капітальних трансфертів. У цьому зв'язку слід зазначити, що в економічній теорії сформульовано п'ять можливих шляхів досягнення рівноваги платіжного балансу.

1. Фінансування загального платіжного дефіциту без зміни валютного курсу чи стану національної економіки:

а) якщо дефіцит має тимчасовий характер, то уряд може скористатися офіційними резервами, утримуючись тим самим від впливу на пропозицію грошей. Коли сальдо платіжного балансу стане позитивним, то величина резервів поновлюється;

б) «дефіцит без сліз», якщо валюта країни є ключовою в певній системі. У цьому випадку країна має більше можливостей утримуватися від коригуючих дій за наявності дефіциту платіжного балансу.

2. Запровадження валютного контролю в тих чи інших формах. Так, уряд може ввести обмеження на придбання резидентами іноземної валюти та її використання, підтримуючи офіційний фіксований валютний курс, або проводити політику множинного валютного курсу тощо.

3. Запровадження (збереження) режиму плаваючого валютного курсу. У цьому випадку національна валюта знецінюється доти, доки на валютному ринку не відновлюється рівновага.

4. Установлення режиму фіксованого курсу. Цей шлях вважається «класичними ліками від платіжного дисбалансу» і полягає в тому, щоб привести національну економіку у відповідність до фіксованого курсу. Якщо ж нерезиденти і надалі не хочуть накопичувати національну валюту, то уряд за рахунок офіційних резервів скорочує пропозицію грошей, знижує ціни, доходи та заробітну плату доти, доки попит і пропозиція іноземної валюти на ринку не встановиться на певному заздалегідь визначеному рівні.

5. Політика валютного компромісу. У даному випадку комбінуються елементи варіантів 3 та 4, причому валютний курс використовується як інструмент стабілізації тільки частково:

а) змінний паритет (система типу Бреттон-Вудськоі) - у цьому випадку країна підтримує фіксований валютний курс (варіант 4) доти, доки це можна робити за рахунок незначних змін у національній економіці, а коли такі можливості вичерпуються, то національна валюта девальвується, а валютний курс встановлюється на новому рівні.

б) кероване плавання валюти: уряд змінює валютний курс доти, доки не досягається нова рівновага.

В основі розрахунку платіжного балансу лежить концепція потоків платежів. Якщо ж розрахувати суми закордонних активів держави та її міжнародних зобов'язань на певну дату, то ми отримаємо баланс міжнародної заборгованості даної країни, який ще називають міжнародною інвестиційною позицією. Якщо активи перевищують зобов'язання, то країна є нетто- інвестором (або кредитором). У протилежному випадку країна вважається нетто- боржником [8, с.28-33].

Висновки

Структура платіжного балансу в міжнародній статистиці однакова як для його дохідної, так і для видаткової частини. Вона включає:

1) баланс надходжень і платежів за зовнішньою торгівлею;

2) баланс надходжень і платежів за "послуги";

3) баланс некомерційних надходжень і платежів;

4) баланс надходжень і платежів за закордонними капіталовкладеннями;

5) баланс руху капіталів у дану країну і з неї за кордон.

Платежі і надходження за зовнішньою торгівлею - це витрати на імпорт товарів і прибутки від їх експорту.

Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків.

Платежі і надходження за "послуги" об'єднують надходження і платежі за використання однією країною транспорту інших країн (морського, залізничного, повітряного та ін., платежі за вантажно-розвантажувальні операції, портові збори тощо), за користування засобами міжнародного зв'язку (пошта, телеграф, телефон, радіозв'язок), за послуги міжнародного страхування, комісійні операції (наприклад, банкам за посередницькі, гарантійні та інші операції на міжнародному ринку).

"Послуги", як правило, займають значне місце в статтях надходжень розвинутих країн, а в країнах, що розвиваються, - у статтях платежів.

До некомерційних платежів і надходжень входять витрати і доходи від іноземного туризму, утримання дипломатичних представництв і місій, адміністративного і військового апарату в інших країнах, некомерційні грошові перекази, репарації тощо.

У складі доходів і платежів, пов'язаних із закордонними капіталовкладеннями, платежі відсотків за іноземними позиками і банківськими вкладами; платежі дивідендів за акціями іноземних підприємств; частина прибутків від іноземних підприємств, що належать монополіям даної країни.

Баланс руху капіталів включає рух довго- і короткострокових капіталів, тобто надходження і платежі, пов'язані з продажем і купівлею іноземних цінних паперів; суми наданих, отриманих і погашених іноземних позик; розрахунки з купівлі-продажу заводів, рудників, земельних ділянок та іншого майна за кордоном.

У цей баланс входять також короткострокове кредитування зовнішньої торгівлі і погашення короткострокових кредитів; відкриття рахунків в іноземних банках; переказ капіталів на ці рахунки тощо. Експорт (відплив) капіталу належить до видаткової частини платіжного балансу, імпорт (приплив) капіталу - до дохідної.

Розглянуті вище статті платіжного балансу поділяються на поточні (усе, за винятком руху капіталу) і кредитні (рух капіталу). У свою чергу, поточні статті можна поділити на "видимий" експорт або імпорт (зовнішня торгівля) і "невидимий" експорт або імпорт (поточні статті, за винятком зовнішньої торгівлі).

Поточні статті показують платежі або надходження, зроблені протягом року (якщо платіжний баланс складається за рік). "Рух капіталу" відбиває зміни в становищі країни як міжнародного кредитора або боржника. У поточних статтях підсумовуються платежі і надходження за рік, тоді як у "русі капіталу" відображається збільшення або зменшення вимог чи зобов'язань у сфері капіталовкладень, накопичених за тривалий попередній період.

Платіжний баланс країни завжди має бути зрівноваженим, проте та чи інша країна може мати в ньому "дефіцит" або, навпаки, "надлишок". Причому обидва терміни означають співвідношення всіх дебетових і кредитових операцій, крім тих (дебетових або кредитових), що з'являються внаслідок заходів, спеціально спрямованих на зрівноваження платіжного балансу.

Дефіцит платіжного балансу виникає тоді, коли надходження тієї або іншої країни недостатні для покриття її зобов'язань і країна здійснює додаткові операції, щоб урівноважити (сальдувати) платіжний баланс. Такою операцією звичайно є експорт золота. У деяких випадках як сальдуючу статтю треба розглядати також зміну запасів іноземної валюти, конвертованої в золото.

Серед сальдуючих статей, необхідно враховувати і такі показники, як зміна іноземних активів у банках даної країни. Як правило, у сальдуючу частину платіжного балансу включають зовнішні державні позики і кредити міжнародних організацій. Вони звичайно покривають видатки на імпорт та інші операції і заміняють у цьому разі одержання короткострокових кредитів або витрачання золотих та інвалютних резервів.

Оскільки експорт та імпорт золота розглядаються як кінцевий спосіб зрівноважування платіжного балансу, перевищення вивозу золота над ввозом (точніше - продажу над купівлею) за певний період часу вважається показником пасивності платіжного балансу, а перевищення ввозу над вивозом (купівлі над продажем) - показником його активності.

Найважливішою складовою платіжного балансу є баланс надходжень і платежів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею. Якщо країна має значний пасив торговельного балансу, то він може бути врівноважений за допомогою таких операцій: одержання довгострокової позики, "допомоги", зменшення закордонних активів країни, використання короткострокового кредиту, експорту золота.

Істотне значення при аналізі зовнішньоекономічного становища країни мають дані про регіональні платіжні баланси, тобто відомості про стан розрахунків даної країни з окремими групами країн або валютних зон. Це особливо важливо, коли в умовах неконвертованості деяких валют активне сальдо з однією групою країн не може бути використане для покриття дефіциту з іншими країнами.

Список використаних джерел

  1. Базилевич В. Д. Макроекономіка: Підручник . -К.: Знання , 2005. -851 с.
  2. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -442 с.
  3. Бастун Л. Стан платіжного балансу України за 2004 // Вісник Національного банку України. -2005. -№ 7. - С. 26-35
  4. Долан, Эдвин Дж. Макроэкономика. -СПб.: АО "Санкт-Петербург оркестр" : АОЗТ "Литера плюс", 1994. -402, с.
  5. Економічна теорія: Макро - і мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. -606 с.
  6. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
  7. Задоя А. А. Макроэкономика: Учебник. -К.: Знання , 2006. -368 с.
  8. Корнієнко Є. Платіжний баланс України: основні тенденції та їх економічне значення // Вісник Національного банку України. -2005. -№ 1. - С. 28-33
  9. Манків, Грегорі Н.Макроекономіка: Підручник для України. -К.: Основи, 2000. -588 с.
  10. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів. -К.: Професіонал, 2004. -394, с.
  11. Павловський М. А. Макроекономіка перехідного періоду: Український контекст. -К.: Техніка, 1999. -333, с.
  12. Панчишин С. М.Макроекономіка. -К.: Либідь, 2002. -614 с.
  13. Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник для студ. екон. спец. вузів. -К.: Таксон, 1996. -237 с.
  14. Савченко А. Г. Макроекономіка: Підручник. -К.: КНЕУ, 2005. -441 с.
  15. Семюелсон, Пол А. Макроекономіка = MACROEKONOMICS. -К.: Основи, 1995. -573, с.
  16. Харкянен Л. В. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. -К.: Каравела, 2006. -174, с.
загрузка...
Top