Особливості відбудовних процесів та економічного розвитку Західної Німеччини (друга пол. 40-50-х рр.)

Вступ.

1. Стан Німеччини після закінчення Другої світової війни.

2. Грошова, економічна та соціальна реформи у Німеччині після Другої світової війни.

3. Особливості німецької економічної моделі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Господарський розвиток країн Західної Європи у післявоєнний період суттєво відрізнявся. Англія і Франція менше постраждали від військових дій, ніж Німеччина та Японія.

Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації «чорного ринку», створила умови для відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, політичної системи країни. Посаду федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС-ХСС К.Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії.

Програма відбудови Європи була виконана. Довоєнного промислового рівня було досягнуто на початку 50 – х років. Однак значення допомоги за планом Маршалла для різних країн не було однаковим. Найкраще реалізувала його можливості ФРН.


1. Стан Німеччини після закінчення Другої світової війни

Військова промисловість під час війни була основою економіки. У 1939 р. й питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80%. Кількість працюючих у військових галузях впродовж 1939-1943 рр. зросла вдвоє і становила 5 млн. чол. Потребу в робочій силі нацисти задовольняли за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.

Економіка Німеччини втратила ознаки ринкової, перетворилася у варварську індустріально-мілітаризовану економічну систему, яка безперервно виготовляла величезну кількість озброєнь, направляючи їх на масове знищення людей.

Незважаючи на тотальну мілітаризацію, німецька економіка була неспроможною повністю задовольнити потреби фронту. З кінця 1943 р. Німеччина відчула серйозні труднощі в усіх галузях господарства. Були порушені зв'язки між окремими економічними комплексами, відчувалася гостра нестача сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів.

Внаслідок Другої світової війни Німеччина опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. До того ж Німеччина мала виплатити репарації союзникам у розмірі 20 млрд дол. Державний борг зріс з 27,2 млрд марок наприкінці 1938 р. до 377,2 млрд марок у травні 1945 р. Інфляція сягнула 600 % довоєнного рівня. Усе це вело до натуралізації господарства і продуктообміну. Елементи натуроплати вводили навіть на транспорті, у сфері обслуговування тощо.

На тяжкий стан економіки Німеччини, окрім воєнної розрухи, впливав демонтаж обладнання промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав — переможниць у війні 2 серпня 1945 p., а також поділ країни. Функціонування двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади та німецьких органів самоврядування — дезорганізувало господарське життя країни. Обидві виявилися неспроможними забезпечити раціональне ведення господарства.

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу. Реформи, що привели пізніше до "німецького дива", проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької) і передача управління економікою до рук самих німців, допомога в розробці проектів реформи. Натхненником і організатором здійснення економічної реформи був Людвіг Ерхард (1897—1977), який почав проводити її в 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. Потім він був у 1949—1963 pp. міністром економіки в уряді Аденауера (1949—1963), заступником федерального канцлера (з 1957 p.), канцлером республіки (1963—1966).

Важливу роль у відбудові та подальшому розвитку господарства відіграли грошово-цінова реформа німецького уряду. Вона зупинила інфляцію, сприяла ліквідації «чорного ринку», створила умови для відновлення економіки. Паралельно відбувалося формування органів державної влади та самоуправління, політичної системи країни. Посаду федерального канцлера Німеччини обійняв лідер ХДС-ХСС К.Аденауер. 20 вересня 1949 р., після сформування уряду, було завершено процес утворення ФРН, економічне життя пожвавилося.

Перші роки існування ФРН були позначені високими і стабільними темпами промислового розвитку. Вже у 1951 р. загальний обсяг виробництва був на третину вищим, ніж у 1936-у, а у 1956 р. він подвоївся. Середньорічний приріст промислової продукції складав за період з 1950 по 1960 роки 9,6% проти 4% у США і 3% у Великобританії[4, c. 46-48].

Німецькому «економічному диву» сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших районів.

Особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важливу роль у відбудові.

Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів «стартової допомоги» згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.

Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеччина впевнено входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов'язаний з фінансовою допомогою США і направлений на інтенсифікацію взаємних торгових зв'язків.

Визнаним архітектором німецького «економічного дива» був Л.Ерхард, міністр економіки в урядах К.Аденауер. Він разом з групою неоліберальних економістів створили теорію «соціального ринкового господарства", в якій вдало поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін та забезпечити захист ринкової економіки від монополізму товаровиробників. Для попередження циклічних криз їй необхідно використовувати важелі кредитної, валютної, податкової політики. Проте, втручання в господарську діяльність окремих підприємців з боку держави — абсолютно недопустимо. Теорія «соціального ринкового господарства» стала основою економічної політики західнонімецького уряду у наступні десятиліття.

Після війни в Німеччині економічна ситуація була не просто поганою, а катастрофічною. Інфляція сягала вражаючих темпів і рівнів: наприклад, якщо зранку людина могла купити автомобіль, то ввечері за ті ж самі гроші вона могла вже лише поїсти в пристойному ресторані[10, c. 241-243].

Уряд ФРН провів демонополізацію виробництва. Концерни перетворилися на акціонерні товариства з символічним капіталом 100 тис. марок, які укладали договори про оренду з попередніми власниками. В роботі вони підкорювалися Опікунському управлінню – офіційній державній установі, що фінансувалася з бюджету. Восени 1948 р. окупаційна влада повернула колишнім власникам їхні підприємства, які також переорганізувалися в акціонерні компанії. Акції замінювалися у співвідношенні 1: 3, внаслідок чого капітал нових компаній перевищував старий. У банківській сфері замість Німецького, Дрезденського і Комерційного банків було створено 30 самостійних банків. Уряд демонтував систему державного контролю за промисловістю, створену при Гітлері. Однак тривало регулювання економіки через субсидії, дешевий кредит, податкові пільги. Конверсія мілітаризованої економіки стала фактором зростання промислового виробництва.

З відбудовою господарства протягом 50 – х років економіка ФРН перейшла у стан безперервного піднесення. Середньорічний приріст промислової продукції становив 9,6%. У 60 – х роках зростання виробництва тривало, проте з відчутними коливаннями середньорічних темпів – від 3,6% у 1963 р. до 12% у 1968 – 1969 роках. В цілому темпи економічного зростання перевищували середні темпи розвитку економічно розвинених держав.

Структура господарства ФРН характеризувалася збільшенням частки у ВВП галузей матеріального виробництва. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США, інших країнах Західної Європи. Особливо зросла частка обробної промисловості, транспорту. Як і в інших країнах, зменшилася частка добувної промисловості, сільського господарства. Відповідні зміни відбулися у структурі зайнятості. Якщо у 1950 р. в сільському господарстві працювала 1/4 самодіяльного населення, то в 1950 р. – 1/7. При цьому численність зайнятих у промисловості, на транспорті збільшилася.

Структурна перебудова промисловості була пов’язана передусім з розвитком прогресивних галузей – переробки штучних і синтетичних волокон, хімічної, електротехнічної, транспортного машинобудування, видобування і переробки нафти, точної механіки і оптики. У 50 – х – на початку 60 – х років чотири галузі (хімічна, електротехнічна, транспортне і загальне машинобудування) сконцентрували 70% приросту промислової продукції. Темпи їхнього зростання становили відповідно 11,5; 16,2; 19,9; 10%.

Успіхи німецької економіки (так зване німецьке економічне диво) визначалися значною мірою збільшенням капітальних вкладень. Висока ефективність інвестицій зумовлювалася технологічною структурою. В 50 – х роках 60% загальної їх суми вкладалися у виробничу сферу (майже 57% в 1968 р.). Переважна частина інвестицій спрямовувалася в житлове будівництво (20 – 18%), промисловість і промислове будівництво (23 – 15%), транспорт і зв’язок (21 – 17%). У промисловості 3/4 – 4/5 коштів витрачалися на обладнання і лише 1/4 – 1/5 – на нове будівництво.

Основними джерелами капіталовкладень були приватні та державні кошти, інвестиції з еквівалентних фондів за планом Маршалла. У 1948 – 1949 роках Західна Німеччина отримала від СШ 1,4 млрд., тоді як інші країни разом 2,6 млрд. доларів. Однак порівняно з загальною сумою інвестицій у 1948 – 1960 роках на 144,6 млрд. нових марок державних інвестицій ці фонди були не дуже істотними – 9,5 млрд. нових марок.


2. Грошова, економічна та соціальна реформи у Німеччині після Другої світової війни

Перед німцями постала проблема побудови такої економічної системи, яка б поєднувала в собі соціальну справедливість та економічну доцільність. Саме доктрина соціальної ринкової економіки лягла в основу успішного повоєнного реформування Німеччини.

Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Реформування економіки Західної Німеччини він розпочав із грошової реформи, щоб позбавитися знецінених грошей і запровадити тверду валюту. Уранці 21 червня 1948 р. рейхсмарку оголосили недійсною і замість старої рейхсмарки ввели нову валюту — дойчмарку. Кожний громадянин міг обміняти 60 рейхсмарок на дойчмарки у співвідношенні 1:1. Причому 40 дойчмарок виплачували одразу, а решту, 20, — через місяць. Пенсії і заробітну плату виплачували в новій валюті у співвідношенні 1:1.

Обмінний курс готівки і заощаджень установили 1:10, але розпоряджатися можна було лише половиною обмінної суми. Тимчасово "заморожену" другу половину пізніше розблоковували: 1/5 суми можна було забрати, 1/10 — вкласти в цінні папери, а решту, 70 %, вилучали з обігу. Грошові зобов'язання підприємств перераховувалися також у співвідношенні 1 : 10. Для виплати першої заробітної плати підприємства отримали готівку, а потім мали функціонувати за рахунок виробництва й збуту продукції. Зобов'язання банків та інших установ старої Німеччини здебільшого анулювалися. Новий емісійний банк — Банк німецьких земель регулював свої відносини з приватними банками, визначаючи розмір обов'язкових грошових резервів.

Через три дні після грошової почалася реформа цін, спрямована на відновлення ринкового механізму регулювання їх. Ціни було відпущено "на волю" відповідно до закону від 24 червня, ліквідовано адміністративний розподіл ресурсів, скасовано нормативні документи, які регулювали економічне життя. Перехід до вільного ціноутворення Л. Ерхард розглядав як передумову успішного економічного розвитку.

Як бачимо, економічний порядок виходить із соціального, а не навпаки. Звідси основним завданням держави стає проведення політики підтримки умов конкуренції й загального соціального порядку. Держава ж, у свою чергу, виникає тут не як продукт "суспільного договору" Руссо й Вольтера, а як одне з необхідних рамкових умов господарювання й діяльності індивіда. У такому розумінні держави представники концепції СРХ набагато ближче до інституціоналізму, чим до неокласицизму, у рамках якого сформувалася концепція. І це є першим з розглянутих нами проявів внутрішніх протиріч СРХ.

Головною програмною метою Ерхарда була грошова реформа як конкретна техніко-фінансова міра виходу із соціально-економічного хаосу й подальшого переходу до ринкової економіки. При цьому грошова реформа нерозривно пов'язана з економічної й не має без останньої ніякого змісту: "Грошова реформа залишилася б одиничною акцією, якби вона не ґрунтувалася на здоровій базі дійсно органічного вирівнювання, і залишилися б закритими всі ті крани, які поставило помилкове приватне й державне планування. Заморожування цін пропонує лише привід для відомої, провідної до хаосу політики".

Розрегулювання цін і заробітної плати проводилося поступово. Зник "чорний ринок". Магазини заповнилися товарами, замість пошуку продуктів люди стали дбати про виробництво їх. Інфляції майже не відчувалося. Ціни зросли лише на кілька відсотків, у такій самій пропорції, що й заробітна плата. Уже через півроку ціни стабілізувалися. Було ухвалено закон проти безпідставного завищення цін, видавали каталоги прийнятних цін, які враховували купівельну спроможність споживача. Разом з тим реформа не посягнула на систему відносин приватної власності на засоби виробництва[8, c. 164-166].

У нових умовах побудови соціального ринкового господарства важливе значення Л. Ерхард надавав ролі держави. Йдучи шляхом вільного економічного розвитку, держава міцно тримала основні важелі управління економікою. Вважалося, що відповідальність за економіку несе тільки держава, саме вона має забезпечити розумну рівновагу між ефективністю господарства і потребами соціальної політики. Керуючись цим, західнонімецький уряд активно підтримував галузі промисловості, які зазнавали труднощів, а інвесторам і підприємцям надавав пільги. Саме на це були спрямовані законодавчі акти про кредитну та податкову політику, антимонопольні й антикартельні укази тощо. Особливу роль відводили дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. У країнах Європейського Союзу на малих підприємствах працює приміром 63 % всього населення і створюється 67 % ВВП, вони є головним середовищем, у якому народжуються талановиті підприємці. У 1954 р. рівень виробництва був удвічі вищий, ніж у 1936 р. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. На кінець 60-х років Німеччина вийшла в передові країни Західної Європи і посіла друге місце після США за рівнем промислового виробництва.

Основними чинниками успіху реформ були менталітет німецького народу, його працездатність, досвід, схильність до дисципліни, готовність в ім'я майбутнього йти на тимчасові жертви, сприятливі соціально-економічні та політичні умови — приватна власність і підприємницькі структури, уміле використання допомоги за планом Маршалла тощо, вибір правильної стратегії економічних реформ і чітке визначення послідовності та етапів проведення їх, сильна політична воля до реформування і в процесі його, можливість вільного обміну поглядами для вибору напрямів та постановки завдань реформи і міцна особистість[6, c. 103-106].

Нагромадження банків, держустанов, пошти, залізничного відомства й націонал-соціалістських організацій були повністю анульовані. При цьому довгі Рейха банківській системі також були анульовані, інші борги держави були погашені лише в 1957 р. у пропорції 10:1. Для зарплат, пенсій і орендної плати пропорція обміну склала 1:1, для інших грошових відносин - 10:l. Така технічна сторона реформи.

Завдяки "рідкості" нових грошових знаків і оприлюдненню Ерхардом уже в той же день по радіо рішення про звільнення цін відбувся перелом. До 19 липня 1948 р. усе полки магазинів були порожні. Ранком всі вітрини були повні. "Картки були - крім деяких продовольчих товарів - на противагу намірам окупаційної влади скасовані, заморожування цін скасоване негайно й заморожування зарплати небагато пізньої.

Незабаром був створений Центральний банк, незалежний від уряду, чиїм завданням стало недопущення інфляції. Відразу ж був заборонений землям і громадам формувати дефіцитний бюджет. 20 червня Ерхард через свого представника обіцяв звільнення основних цін, чим надзвичайно здивував військову адміністрацію, що вважала питання економічної політики винятково власною компетенцією. Уже 21 червня заява представника Ерхарда про негайне звільнення цін викликало її різке невдоволення.

Незважаючи на введення нових грошей, ціни в перші місяці продовжували рости: так, із червня по грудень ціни на промислову сировину піднялись на 26%, на продовольство - на 18, на одяг - на 35%.

Перший час значно зросло безробіття - з 3,2% у червні 1948 р. до 12,2% у березні 1950 р. Однак тут позначився значний ріст населення за рахунок біженців і переселенців - з 1939 по 1954 р. на більш ніж 10 млн. чоловік, або на 25%.

Можна затверджувати, що й із цінами, і з безробіттям відбулося наступне - зі схованої й деструктивної форми ці найважливіші барометри економічного життя перетворилися у відкриті вимірники складного процесу соціально-економічного видужання.

Необхідно тільки додати соціальну реформу, що тісно пов'язана із двома іншими. Саме вона зіграла роль того "знеболюючого засобу", що допомогло проковтнути "гірку пігулку" грошової реформи й операцію введення ринку. По-перше, це відносно рівні стартові умови. Елементи соціальної реформи, що, як і економічна розвивалася протягом усього періоду будівництва ринкового господарства, що випливають:

· відновлення вільного ринку робочої сили й соціальної структури шляхом введення волі асоціацій і тарифної автономії. самоврядування в системі соціального страхування;

· введення зашиті працівників, особливо від звільнень (1951 р.), захисту материнства (1952 р.) і інвалідів (1953 р.);

· визначення законних прав участі робітників у керуванні спочатку на гірських підприємствах (1951 р.), а потім на інші - у Законі про підприємства (1952 р.);

· відшкодування військових втрат на основі Федерального закону з піклуванні 1950 р. і Закону про відшкодування збитку, нанесеного війною (1952 р.);

· програма будівництва житла, що із самого початку мала на меті підтримку приватної власності в житловій сфері;

· відновлення дієздатності пенсійного страхування й введення динамічної пенсії 1957 р. шляхом перерахування її залежно від зарплати;

· введення допомога на дітей (починаючи із трьох дітей) в 1954 р.

Ці й інші міри дозволили значно полегшити перехід до ринкової економіки. Але як точно помітив Ральф Цепперник. "соціальне в конкуренції саме те, що взагалі на ринок приходить велика пропозиція товарів".


3. Особливості німецької економічної моделі

Після завершення Другої світової війни Німеччина пережила чимало ускладнень, пов’язаних з демілітаризацією та денацифікацією її економіки. Період з 1945 по 1949 рр. можна вважати найскладнішим в економічній історії країни у ХХ ст. Зрозуміло, що наприкінці 40-х років в країні виникла нагальна потреба у розробці нової моделі соціально-економічного розвитку, яка б з одного боку співпадала з “планом Маршалла”, щодо післявоєнного устрою Західної Європи, з іншого – максимально враховувала німецьку специфіку ринкового господарства. Саме така модель була запропонована Людвігом Ерхардом, директору Управління господарства об’єднаних зон окупації та канцлером ФРН у 60-ті роки. В основу розробки нової концепції, яка у подальшому здобула назву – соціального ринкового господарства було покладено методологію неолібералізму (ордолібералізму), що базувалася на поглядах німецької “фрайбургської школи”. З неї випливало, що майбутній добробут країни повинен базуватися на приватній власності на засоби виробництва, вільної конкуренції та вільного ціноутворення (у подальшому цей підхід не один раз уточнювався і змінювався), активній ролі держави, боротьбі з економічною кризою, недопущенням монополізації та мілітаризації економіки. Стратегічною метою нової політики Німеччини було – забезпечення соціальної справедливості та високого рівня соціальних гарантій, проте шлях реалізації основних складових нової моделі лежав через “шокову терапію” малопопулярних, але необхідних заходів оздоровлення економіки, ними виявилися:

1. Грошова реформа, у ході якої рейхсмарки було скасовано і кожний німець отримав по 40 дойчмарок, потім до них додали ще по 20. Половина збережень німців в банках переоцінювалася за курсом 1:10, а друга за – 1:20, грошові зобов’язання підприємств перераховувались за курсом 1:10. Також було анульовані практично всі фінансові зобов’язання установ фашистського рейху.

2. Реформа цін. Через відміну різних обмежень і адміністративного регулювання ціни досягли піку, а потім почали знижуватися у відповідності з попитом та пропозицією на окремі товари та послуги. Було ліквідовано “чорний ринок” продуктів харчування, а коливання цін чітко гармонізувалася з підвищенням заробітної плати, яка залежала тепер від зростання продуктивності праці.

3. Реформа підприємницької моделі. Основною ланкою господарства ФРН у повоєнні роки став малий та середній бізнес, а за діяльністю монополій вводився нагляд з боку держави, що викликало незадоволення основних післявоєнних товаровиробників, які прагнули до контролю над німецьким ринком.

4. Кредитна та податкова реформа, яка зробила доступними отримання кредитів під невисокий відсоток представниками бізнесу та окремими громадянами, а зниження податкового тиску сприяло підвищенню ділової активності.

5. Соціальна реформа. Її головною метою був більш-менш рівномірний розподіл соціальних благ у т.ч. безоплатна освіта, страхова медицина, довготермінова допомога по безробіттю тощо.

Проведене системне реформування господарства призвело до швидких змін в економіці і в середині 50-х років країна вийшла на провідні позиції в Західній Європі, а згодом й одні з перших у світі. Саме з цього періоду починають говорити про “німецьке економічне диво”.

Проте високі темпи економічного зростання далеко не завжди були притаманні ФРН. У післявоєнний період країна чотири рази пережила падіння національного виробництва.

1945 року німецьку державність фактично було ліквідовано. Вся повнота влади в країні належала американо-британо-франко-радянській Чотиристоронній комісії, яка поділила країну на чотири зони окупації. Єдності поглядів щодо майбутнього Німеччини не було не тільки між СРСР та Заходом, а й у таборі західних союзників. Чимало хто в Британії та Франції обстоював поділ країни на кілька дрібних держав, які, будучи розділеними, ніколи б не дали змоги відродитися німецькій економічній та військовій потузі. Французи хотіли за будь-яку ціну відірвати від Німеччини лівобережжя Рейну чи хоча б Саарську область.

Країна лежала в руїнах після масованих бомбардувань, обладнання уцілілих заводів вивозилося на Захід та Схід в рахунок репарацій, натомість до Німеччини привезли 12 мільйонів німців із її східних земель, що відійшли до Польщі та СРСР, а також із Чехословаччини і Угорщини. Ці люди не мали ні житла, ні роботи, ні засобів до існування. Але найстрашнішою була моральна зневіра. Попри радянські міфи, нацистська пропаганда часів Другої світової базувалася не так на ідеї всесвітнього панування германської раси, як на новому, «справедливому» порядку в Європі. Німці, мовляв, звільнилися від всевладдя «плутократів» (перш за все, звичайно, єврейського походження), а тепер мають у тому допомогти решті європейських народів, стати їхніми «вчителями», йти заради них на жертви. Про жахливі злочини нацистів проти людства більшість німців не знала, точніше — воліла не знати, так само, як радянські люди в масі своїй «не знали» про злочини сталінського режиму. Коли ж правда стала загальновідомою, мільйони німців утратили повагу — і до себе особисто, і до своєї нації в цілому. Більшість німців переживали zusammenbruch — «відчуття поразки». Причому аж ніяк не лише поразки у війні.


Висновки

Німецькому «економічному диву» сприяло декілька причин. По-перше, значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини країни, репараційні платежі на користь США, Англії, Франції були меншими. По-друге, було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців із Східної Пруссії та інших районів.

Особливості менталітету німецького народу (висока працездатність, схильність до дисципліни, порядку, готовність після руйнівної війни на будь-які жертви для відбудови країни і досягнення власного добробуту тощо) відіграли дуже важливу роль у відбудові.

Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була на 35% меншою від довоєнної, а робочий тиждень був більшим.

США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів «стартової допомоги» згідно із планом Маршалла. Ці кошти, а також надходження із федерального бюджету (30-32% всіх вкладів в економіку), були витрачені на заміну застарілого обладнання, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих регіонів. Економічному розвитку сприяв великий попит на всі види промислової продукції, як виробничого призначення, так і на товари широкого вжитку. Крім того, ФРН у 50-их роках практично не мала військових витрат, що дозволяло робити грошові заощадження. Золотий запас ФРН на початку 60-их років перевищував запаси Великобританії, Франції та скандинавських країн, разом узятих.

Успішно розвивалися експортні галузі економіки. Німеччина впевнено входила у світовий ринок. Цей процес був тісно пов'язаний з фінансовою допомогою США і направлений на інтенсифікацію взаємних торгових зв'язків.


Список використаної літератури

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — К. : Вища школа, 2004. — 174с.

2. Вдовиченко М. Економічна історія: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 120с.

3. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. / Тернопільська академія народного господарства. Кафедра українознавства / Володимир Ф. Чайковський (авт.-уклад.). — Т. : Лілея, 1997. — 184с.

4. Економічна історія: Навч. посіб. для студ. екон. спец. та слухачів екстернату / Харківський держ. автомобільно-дорожній технічний ун-т / Олександр Станіславович Кривцов (уклад.), Валерій Михайлович Бережний (уклад.). — Х. : Факт, 2001. — 160с.

5. Злупко С. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 1996. — 40с.

6. Калина А. Економічна історія: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 246с.

7. Лановик Б. Економічна історія: Курс лекцій. — 4-е вид., перероб. і доп. — К. : Вікар, 2003. — 405с.

8. Леоненко П. Економічна історія: Навч. посібник. — К. : Знання-Прес, 2004. — 499с.

9. Нікула О. Економічна історія України і світу: Навч. посіб. для студ. вузів / Національний банк України ; Львівський банківський ін-т. — Л. : Львівський банківський ін-т НБУ, 2001. — 220с.

10. Теліщук М. Економічна історія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2006. — 458c.

11. Тимочко Н. Економічна історія України: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 204с.

12. Царенко О. Економічна історія України і світу: Курс лекцій:Навч. посіб.. — Суми : Університетська книга, 2001. — 308с.

13. Юхименко П. Економічна історія: Навч. посібник. — 2. вид., стер. — К. : Вікар, 2006. — 341с.

загрузка...
Top