Особливості розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи діяльності малого та середнього підприємництва та його вплив на розвиток національної економіки

1.1. Суть малого та середнього підприємництва

1.2. Динаміка розвитку малого та середнього підприємництва в Україні

1.3. Проблеми функціонування малого та середнього бізнесу та його вплив на національну економіку

Розділ 2. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу

Розділ 3. Шляхи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

3.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу

3.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми.На сучасному етапі ринкового трансформування економіки України одним із головних чинників стабільності досягнутих позитивних соціально-економічних тенденцій у державі є забезпечення сталого економічного зростання та розвитку соціальної сфери в регіонах на основі мобілізації й ефективного використання всього комплексу ресурсів та умов. Серед шляхів зміцнення національної економіки слід визнати розвиток малого підприємництва. Ринкові трансформаційні процеси економіки України, правове визначення приватної власності об’єктивно викликали до життя та відродили в Україні, як і в інших пострадянських і постсоціалістичних країнах, активну підприємницьку діяльність. За цих умов провідною формою господарювання стає малий бізнес як особливий вид господарської діяльності та один із важелів формування і функціонування національної економіки з ринковим механізмом господарювання, що відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку держави.

Всебічне проникнення малого підприємництва до соціально-економічної системи країни є необхідною передумовою переходу національної економіки на ринкові рейки, ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розвитку інноваційної діяльності, розв'язання проблем зайнятості, підвищення рівня життя населення як в кожному окремому регіоні зокрема, так і у державі в цілому. Постійний розвиток конкурентного середовища, невід’ємною складовою якого є мале підприємництво, став запорукою економічного зростання держави, раціонального й ефективного використання її ресурсів. З урахуванням значної ролі малого бізнесу в розвитку окремих територій та держави в цілому висвітлюється потреба в державному та регіональному регулюванні цього інституту ринкових відноси. Про це свідчить і той факт, що практично в усіх країнах світу держава бере активну участь у формуванні й розвитку підприємницької діяльності, в підтримці найбільш доцільних та ефективних її напрямів, насамперед малого бізнесу. Тому значної актуальності за нинішніх умов розвитку національної економіки набуває формування державної та регіональної регуляторної політики у забезпеченні успішного функціонування сфери малого бізнесу. Адже, на думку більшості вітчизняних науковців та практиків, у нашій країні й досі немає системи наукових досліджень, адаптованих до діяльності малого бізнесу як на рівні підприємств і бізнес-процесів, так і на рівні оцінки підприємницького середовища в цілому. Відповідно, відсутні ефективні механізми державної підтримки малого підприємництва, які б дозволяли йому активно та успішно розвиватися на будь-якому рівні.

Метою роботиє обґрунтування теоретичних положень, методичних підходів і рекомендацій по удосконаленню методики проведення досліджень та системи оцінки впливу малого бізнесу на розвиток національної економіки.

Досягнення поставленої мети дослідження зумовило необхідність вирішення таких задач:

  • дослідити теоретичні підходи та еволюцію розвитку малого та середнього підприємництва в загальній структурі національної економіки;
  • проаналізувати світовий досвід розвитку малого та середнього бізнесу та обґрунтувати можливість його адаптації до умов національної економіки з врахуванням особливостей розвитку малого підприємництва в Україні;
  • розкрити та оцінити стан малого та середнього бізнесу в Україні;
  • визначити роль малого бізнесу в економічному, інноваційному та соціально-культурному розвитку національної економіки.

Об`єктом дослідженняє процеси удосконалення досліджень та системи оцінки впливу малого та середнього бізнесу на розвиток національної економіки.

Предметом дослідженняє теоретичні положення, основоположні принципи, методи і прикладні аспекти досліджень малого та середнього бізнесу в Україні.

Методи дослідження.Дослідження теоретичних і методологічних положень роботи ґрунтується на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, основах економічної теорії, роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів з питань розвитку національної економіки.


Розділ 1. Теоретичні основи діяльності малого та середнього підприємництва та його вплив на розвиток національної економіки

1.1. Суть малогота середнього підприємництва

В усіх розвинутих країнах світу кількісно переважають малі підприємства. В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу - підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні у промисловості та будівництві - до 200, а в інших галузях сфери матеріального виробництва - до 50 осіб) [4, с. 95].

В ринковій економіці найважливіше місце займають малі підприємства, які протистоять монополіям і слугують економічним фактором втримання зростання цін і насичення ринку товарами та послугами. Діючим законодавством в якості основного критерію для віднесення підприємства до категорії малого передбачені тільки обсяги його господарського обороту і максимальні розміри чисельності робітників по укрупненим групам галузей.

Малі підприємство - це не просто невелике за чисельністю і обсягу продукції виробництво, а зовсім нова структура, що набуває розвитку в нашій економіці, здатна надати широку свободу вибору і додаткові робочі місця, забезпечити швидку окупність витрат, оперативно реагувати на зміну споживацького попиту [4, с. 96]. Малі підприємства сприяють подоланню галузевого і регіонального монополізма, розширенню конкуренції, впровадженню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню експортного потенціалу країни, значному зміцненню економічної бази країни.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.

Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами[4, с. 97].

Виробничо-господарська діяльність малих підприємств має ряд переваг:

- динамічність організаційної форми здатна в залежності від зміни потреб виробництва оперативно перелаштовувати його на нові технології і продукцію;

- готовність до комерційного ризику з метою завоювання ринку в умовах конкуренції;

- більш високий рівень залежності від кінцевого результату праці робітників малого підприємства, відносним зниженням вартості готової продукції за рахунок скорочення витрат виробництва;

- оперативність та ефективність управління підприємством.

Малі підприємства створюються в будь-яких умовах, не зважаючи на економічні спади, інфляцію, високу платню за кредит, відсутність необхідної інфраструктури, невизначеність майбутнього і високий ступінь ризику; вони не потребують значного фінансування та особливих зусиль з боку держави для свого розвитку, але вносять неоціненний внесок у вирішення проблем перехідної економіки, проблем трансформаційного, економічного та соціально-психологічного характеру. Розглянемо ці проблеми більш детальніше.

У вирішенні трансформаційних проблем перехідної економіки мале підприємництво відіграє роль середовища, що створює сприятливі умови налагодження дії ринкових механізмів, які поступово повинні замінити механізми державного регулювання економіки, звести їх дію до необхідного мінімуму. Тобто сектор малого підприємництва є:

- середовищем первинного накопичення капіталу та необхідного досвіду для організації більш крупної справи (бо, як відомо, такі величезні за розміром всесвітньо відомі фірми, як «Сааб», «Вольво», «Сканія» та інші, починали свою діяльність з однієї людини);

- середовищем, в якому проходять випробування на ефективність нові науково-технічні розробки, способи організації виробництва, збуту, стилі управління;

- середовищем, у якому за допомогою механізму конкуренції підприємці-початківці проходять «природний відбір», що стає причиною банкрутства основної маси новостворених підприємств, виживання та зростання сильніших підприємств;

- середовищем, у якому відбувається формування «середнього класу» - необхідної умови подальшого проведення трансформаційних процесів[6, с. 9].

Тобто, саме здатність цього сектора до ринкоутворення висуває завдання його становлення (відродження) та розвитку до розряду приорітетних заходів реформування економіки України.

Крім того, за участю сектору малого підприємництва може бути прискорено не тільки розгортання ринкової трансформації суспільства, але й трансформація самого виробництва, удосконалення асортименту та якості продукції внаслідок активізації науково-технічного прогресу в країні. Значна роль сектору малого підприємництва у сфері НТП неодноразово підтверджена на практиці. Як свідчить статистика, 95% радикальних технологічних новацій після другої світової війни створені у цьому секторі. Такі революційні нововведення, як антибіотики, інсулін, пестициди, кондиціонери, кисневі конвертери, кінескопи, електронні лампи, целофан, кулькові ручки, фотокамери «Полароід», мікрокомп'ютери, автоприводи, ксерокси та ін., були розроблені та вперше впроваджені у виробництво малими фірмами. Фахівцями підраховано, що ефективність науково-технічних пошуків малого підприємництва в цілому по національній промисловості розвинутих країн на 43% вище, ніж у великих компаній[6, с. 10]. Такі успіхи пов'язані перш за все зі сприятливою атмосферою, яка властива невеликим підприємствам: свобода пошуку, заохочування ініціативи, відсутність бюрократизму у вирішенні питань, готовність до ризику, швидка перевірка на практиці запропонованих оригінальних рішень.

У вирішенні виробничо-економічних проблем перехідної економіки мале підприємництво є, по-перше, товаровиробником, що спроможний припинити падіння виробництва в країні, сприяти його зростанню, вирішити товарну проблему з урахуванням особливостей вимог споживача, підняти конкурентоспроможність національної продукції в країні. Як відомо, масове стандартне виробництво продукції для споживчого ринку відходить у минуле, все більш значне місце займає виготовлення товарів та послуг невеликими серіями, які спрямовані на вдоволення попиту окремих груп населення, що виокремлюються на підставі цілого комплексу критеріїв: рівня доходу потенційних покупців, віку, статі, уподобань, схильностей, місця проживання, професійного та соціального статусу та ін. В США обсяги виробництва продукції такого плану, що спрямована на задовільнення індивідуалізованого попиту та виготовляється у кількості від 50 до 300 виробів, складають біля 80% обсягу промислового виробництва. Аналогічна ситуація спостерігається у країнах Західної Європи та у Японії. Тобто на сучасному етапі узкоспеціалізоване невелике виробництво, яке властиве малому підприємництву, є прибутковим для виробника та користним для суспільства[6, с. 10].

По-друге,мале підприємництво як виробник може стати у пригоді великому підприємництву, якщо візьме на себе виконання функцій, що не відповідають провідній спеціалізації великих компаній: заготівельне та допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, адаптація продукції до місцевого ринку, збутова діяльність та інше. В багатьох розвинутих країнах на великих підприємствах непрофільні виробництва виключені з технологічних процесів та передані невеликим субподрядним фірмам. Так, у США та Західній Європі ступінь залежності виробництва великого підприємства від невеликих партнерів-субподрядчиків складає 50-60%, а в Японії - 70-80% [6, с. 11].

По-третє,у вирішенні економічних проблем країни сектор малого підприємництва є універсальним утілізатором, що спроможний вирішити проблему найбільш повного та ефективного використання обмежених матеріальних, капітальних, фінансових, кадрових ресурсів, додатково втягуючи в обіг узколокальні розрізнені ресурси, використання яких у масштабах великих структур ускладнене або неможливе, тобто:

- локальні сировинні ресурси;

- відходи великих підприємств;

- робоча сила, що не знаходить застосування у великих підприємствах (у тому числі підлітки, студенти, домогосподарки, інваліди, пенсіонери);

- накопичення окремих громадян, які не мають схильності до вкладення коштів у цінні папери, але можуть їх використати для заснування та розвитку власної справи та ін[6, с. 11].

У цьому ж ракурсі сектор малого підприємництва може зіграти значну роль у звільненні держави від необхідності утримання на бюджеті низькорентабельних та збиткових підприємств шляхом оренди або викупу (цілком чи частково) їх майна і перетворенні їх потужностей на прибуткові та потрібні суспільству.

Тобто у вирішенні виробничо-економічних проблем суспільства масив підприємництва можна порівняти з рідиною в сосуді: сосудом виступає велике підприємництво, яке задає форму, визначає своєрідний рельєф економіки, а рідиною виступає мале підприємництво, яке максимально використовує можливості цієї форми, м'яко зглажуючі гострі кути та неприпускаючи пустих місць навіть у самих важкодоступних кутках рельєфу.

У вирішенні фінансово-економічних проблем держави сектор малого підприємництва, як правило, виступає значним платником податків. Це є загальновизнаним у відношенні до розвинутих країн і справедливим стосовно перехідних економік. Мале підприємництво активно сприяє також вирішенню проблеми дефіциту державного бюджету і надає можливість державі розробляти і фінансувати свої трансформаційні, економічні, соціальні програми та проекти [6, с. 12].

У вирішенні соціально-психологічних проблем перехідної економіки сектор малого підприємництва є перш за все, роботодавцем, який спроможний значно пом'якшити проблему безробіття, головним чином через:

- зусилля самих безробітних, водночас сприяючи вирішення проблем психологічної адаптації населення до нових умов,

- забезпечення припустимого рівня життя,

- запобігання небажаних соціально-політичних наслідків реформування економіки[6, с. 12].

Крім того, мале підприємництво дає змогу населенню, у тому числі молодим фахівцям спробувати себе у ролі власника та керівника підприємства, реалізувати свій потенціал у нових умовах господарювання.

Таким чином, у вирішенні соціально-психологічних проблем перехідного періоду сектор малого підприємництва виступає у ролях «інстанції останньої надії» для безробітного або для людини, що не в змозі реалізувати себе у рамках великих підприємств, «полігона» для випробування підприємницької спроможності та організаторського хисту, «амортизатора» негативного ставлення основної маси населення до результатів реформування економіки [6, с. 12].

1.2. Динаміка розвитку малогота середнього підприємництва в Україні

Практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємницької діяльності, підтримці найбільш доцільних і ефективних напрямів. В Україні реалізація програми Уряду щодо підтримки малого підприємництва дала змогу розв'язати комплекс проблем. Зокрема, на початок 2007 р. в країні зареєстровано 295,1 тис. малих підприємництв різноманітних форм власності, що на 77,2 тис. одиниць, або на 35,4% більше, ніж у 2000 р. На цю саму дату середньорічна кількість найманих працівників малих підприємств становила 1,8 млн. осіб порівняно з 1,7 млн., або збільшилась на 5,9% порівняно з 2000 р. На 10 тис. наявного населення кількість малих підприємств на 01.01.2008 р. становила 63 одиниці і збільшилась на 19 одиниць, або в 1,4 рази, при цьому у 2006 р. середньорічна кількість найманих працівників малого бізнесу становила 19,6% до кількості найманих працівників підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності та зросла на 4,5 відсоткових пункти, або в 1,3 рази порівняно з 2000 р. [6, с. 49].

Економічні перетворення, що відбуваються в Україні, спонукають до переосмислення змісту багатьох економічних категорій, їх ролі в діяльності малих підприємств, розширення можливостей управління чинниками впливу на ефективність функціонування цих суб'єктів в умовах ринку та економічної глобалізації.

Аналіз основних показників малих підприємств за формами власності у 2007 р. показує, що пріоритетні напрями розвитку надавалась приватним формам господарювання, питома вага яких становила - 95,1%, а комунальна та комунальна корпоративна - 3,9, державна та державна корпоративна всього 1,0% від кількості підприємств, що мали доходи від реалізації продукції, робіт та послуг. Як видно із табл. 1.1. приватні підприємства одержали 96,2% доходу від реалізації продукції, робіт та послуг, комунальні та комунальні корпоративні - 2,7, державні та державні корпоративні лише 1,1%. В умовах ринкової економіки вкладання капіталу має бути ефективним. У даному випадку йдеться про ефективне використання капіталу, пов'язаного з виробництвом і реалізацією продукції, товарів (робіт, послуг) та одержання прибутку від реалізації.

Таблиця 1.1

Основні показники малих підприємств України за формами власності у 2008 р.

Форма власності

Підприємства, що мали обсяги реалізації

Дохід (виторг) відреалізації продукції (робіт, послуг)

Фінансовий результат від звичайної діяльності, млн.. грн.

Кількість одиниць

Питома вага,%

млн.. грн.

Питома вага, %

Усього

205 331

100,0

90 918,1

100.0

-529,0

у тому числі:

приватна

195 321

95,1

87 535,3

96,2

-316,5

державна та державна корпоративна

1969

1,0

917,1

1,1

-61,8

комунальна та комунальна корпоративна

8 041

3,9

2 465,7

2,7

-150,7

Як свідчать дані табл. 1.1. загальні збитки від діяльності малих підприємств, які мали обсяги реалізації у 2007 р., становлять 529 млн. грн., у тому числі: 316,5 млн. грн. (59,8%) приватні підприємства, 150,7 (28,5%)- комунальні та комунальні корпоративні, 61,8 млн. грн. (11,7%) - державні та державні корпоративні. Такий негативний фінансовий результат малих підприємств можна пояснити тим, що тільки операційні витрати з реалізації продукції, робіт та послуг дорівнювали у 2007 р. 85854,6 млн. грн., або 94,4% до доходу від реалізації: у підприємствах приватної власності - 93,0%, комунальної та комунальної корпоративної - 138,5%, тобто вище за виторг від реалізації майже в 1,4 рази, державної та державної корпоративної власності майже - на 9,9% [6, с. 50]. Усе це переконує в тому, що розвиток малого підприємництва є важливим фактором реформування економіки, необхідною умовою та відправним пунктом формування повноцінного ринкового середовища, економічного зростання та збереження соціально-політичної стабільності в країні.

Але, як показує практика останніх років, відсутність сприятливих умов для розвитку підприємництва базується на недосконалості механізмів державного регулювання, а саме: податкова та фінансово-кредитна система не відповідає вимогам сьогодення; недосконала система державного регулювання ціноутворення; диспропорції у перерозподілі податкових зборів між центром та регіонами тощо.

Зважаючи на це, малі підприємства в Україні, як правило, невеликі - в кожному з них у 2007 р. працювало в середньому 6 осіб, що в 1,3 рази менше, ніж у 2000 р. та у 8,3 рази нижче нормативного показника. Крім того, дохід від реалізації на одне мале підприємство у 2007 р. нижче, ніж у 2000 р. в 2,1 рази [6, с. 50]. За видами економічної діяльності на початок 2008 р. малі підприємства розподілились таким чином: оптова й роздрібна торгівля і торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту -101,4 тис. (34,4%); операції з нерухомістю, здаванням у найом та послуги юридичним особам - 59,4 (20,1%); промисловість - 44,8 (15,2%); будівництво - 28,7 (9,7%); сільське господарство, мисливство та лісове господарство - 15,1 (5,1%); транспорт і зв'язок -14,3 (4,8%); колективні, громадські та особисті послуги - 10,6 тис. (3,6%); на інші види малих підприємства припадає - 7,1% (2, с 315).

Дослідження динаміки малих підприємств за видами економічної діяльності свідчить, що найвищі темпи зростання їх кількості спостерігаються на ринку операцій з нерухомістю, здаванням в найом та наданням послуг юридичним особам - в 2,3 рази, у сільському господарстві - в 1,9 рази; охороні здоров'я та соціальній допомозі - майже в 1,9 рази, транспорті і зв'язку - в 1,7 рази, будівництві - в 1,6 рази тощо. Якщо ж порівняти частку продукції малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції по Україні в динаміці, то ми доходимо висновку: за 2007 р. вона становила 5,5% та зменшилася порівняно з 2000 р. на 2,6 відсоткових пункти, а частка продукції малих підприємств в обсязі реалізованої промислової продукції у 2007 р. становила всього 2,3%, що менше ніж у 2000 р. на 0,6 відсоткових пункти [6, с. 51].

Таким чином, у результаті дослідження стану, тенденцій і закономірностей розвитку діяльності малих підприємств України виявлено значні проблеми: темпи зростання малих підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, перевищують середні темпи зростання по Україні у 2007 р, в 1,7 рази, але вони мають збитки від своєї діяльності в сумі 135,8 млн. грн. Усі ці особливості розвитку показників малих підприємств дають підстави для сумнівів у прозорості формування фінансових результатів.

Це свідчить про відсутність виваженої податкової, фінансової політики з боку державних органів влади або необізнаність їх у реальних можливостях малого бізнесу, відсутність контролю за рухом капіталу малих підприємств. Жоден підприємець не буде працювати декілька років поспіль збитково.

Разом з тим розвиток нових технологій і ринків призвів до того, що сьогодні в Україні, як ми вже зазначали, спостерігається значне зростання малих підприємств. З огляду на їх економічної діяльності та власності, державні органи владі не в змозі своєчасно реагувати на зміни економічних умов життєдіяльності цих суб'єктів. Практика показала, що у сфері економіки відбуваються докорінні зміни, які супроводжуються фундаментальною трансформацією бізнес-процесів і системи та зумовлені економічною глобалізацією. Істотно змінюється характер і спрямованість процесів організації, виробництва, реалізації, інвестування та конкуренції [6, с. 52].

Незважаючи на певні досягнення малих підприємств України, значна частка їх доходів приховується і тому держава нічого не отримує від цих досягнень. Основною проблемою забезпечення позитивних фінансових результатів є: низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність; низький рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури малих підприємств, що стримує їх економічне зростання; нераціональне використання людського потенціалу [6, с. 52].

Наразі пріоритетами діяльності малих підприємств має бути вдосконалення механізмів стимулювання розвитку бізнесу, створення умов для підвищення конкурентоспроможності, а державні органи влади повинні вдосконалити нормативно-правові передумови щодо податкової реформи з метою зміцнення фінансово-економічної основи малих підприємств. Фінансове забезпечення реалізації стратегічних пріоритетів має здійснюватися за рахунок власних коштів малих підприємств та залучених коштів інвесторів.

1.3. Проблеми функціонування малогота середнього бізнесута його вплив на національну економіку

В Україні розвиток сектора малого підприємництва наштовхується на безліч перепон, серед яких поряд з об'єктивними проблемами малого підприємництва, пов'язаними з внутрішніми властивостями цього економічного явища і загальними проблемами перехідного періоду, на практиці можуть бути відокремлені штучно створені проблеми, що перешкоджають нормальному розвитку підприємницької активності. Розглянемо вищеперераховані проблеми докладніше.

До об'єктивних проблем малого підприємництва можна віднести проблеми суб'єктів цього сектора, які мають місце рівною мірою як в перехідних, так і в розвинутих економіках, тобто;

- висока чутливість суб'єктів сектору до несприятливих економічних факторів (інфляція, циклічні коливання, зміна кон'юнктури ринку);

- обмежений доступ до фінансових та кредитних ресурсів через значну нестабільність підприємств сектору;

- складність залучення висококваліфікованих фахівців;

- незбалансованість досвіду підприємця-початківця (достатній досвід у технології виробництва і недостатній у комерції, управлінні персоналом або навпаки);

- значний ступінь ризику банкрутства при розробці та впровадженні у виробництво нового виду продукції;

- короткий «життєвий цикл» суб'єктів сектору;

- надто значна вирогідність банкрутства на початковому етапі існування та інше[7, с. 112].

Вирішенню значної частки проблем такого роду повинна сприяти держава за допомогою ретельно розробленої системи підтримки малого підприємництва. Але в економічній літературі існує думка про те, що надмірна опіка держави над малим підприємництвом при допомозі різноманітних важелів економічної політики, скоріш за благо, може завдати шкоду підприємствам сектора, зробити їх слабкими і немічними. Бізнесмен завжди повинен відчувати, що поряд з ним крокує банкрутство. Ця загроза стимулює його бажання працювати краще. Тому «незамортизована» державою частина цих проблем виступає у ролі необхідного селективного механізму «природного відбору», призначенням якого є звільнення суспільства від нежиттєспроможних економічних структур та загартовування найбільш сильних, перспективних суб'єктів підприємницької діяльності. Тобто проблеми, віднесені до цієї групи, є цілком природними, характерними для сектора взагалі. І вони не заважають потужному його розвитку, а навпаки, містять протиріччя, з яких черпає енергію цей розвиток[7, с. 114].

До загальних проблем перехідного періоду можна віднести проблеми, що стали наслідком реформування економіки, трансформування відносин власності і, мабуть, для основної маси населення - у деякій мірі форсованого перелому свідомості з «соціалістичної» на «капіталістичну». Тобто:

- обмеженість фінансових та кредитних ресурсів у населення (для створення власної справи) та у держави (для надання допомоги суб'єктам малого підприємництва);

- відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнодержавному, регіональному, місцевому рівнях;

- недостатність фахових знань та досвіду у населення щодо зайняття малим підприємництвом;

- відсутність традицій підприємництва у суспільстві;

- недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення;

- розрив економічних зв'язків між підприємствами;

- загальне падіння виробництва в країні;

- обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку зі зниженням реальних доходів основної маси населення та браком вільних фінансових коштів у підприємств;

- зростання цін і тарифів на нафтопродукти, електроенергію, сировину, матеріали тощо;

- слабка система самоорганізації суб'єктів малого підприємництва;

- негативне психологічне ставлення населення до підриємців;

- недовіра західних партнерів та інше[7, с. 115].

Ці проблеми подібні до природних, закономірних «труднощів росту» живої істоти: вони, безперечно, турбують та визивають ускладнення, але вони є незбіжним супутником удосконалення системи, і ні в кого не визиває сумнівів те, що система у недалекому майбутньому вирішить ці проблеми, «переросте».

Малий бізнес в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.

2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.

3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.

4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.

5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.

6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.

7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.

8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.

9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.

10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [7, с. 117].

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

– мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

– дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

– низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

– здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

– раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

– оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності[7. с. 118].

Крім вище перерахованих проблем об'єктивного походження, з якими зустрічається мале підприємництво в Україні, можна виокремити штучно створені проблеми, до яких відносять, перш за все, надмірну зарегульованість економічних процесів та організаційних процедур щодо створення та функціонування суб'єктів малого підприємництва, що пов'язана з проблемами реєстрації, ліцензування, контролю, системи обліку та звітності, різного роду зборів і платежів.Як відмічається в національній економічній літературі, сьогодні кожний з етапів легітимації підприємницької діяльності жорстко зарегульовано. При цьому вони всі разом не узгоджені між собою і перетворюють встановлений законодавством заявницький тип започаткування підприємницької діяльності в Україні на дозвільницький, коли потенційний суб'єкт підприємницької діяльності стає залежним від численних дозволів різноманітних інстанцій. Дезорганізує роботу суб'єктів малого підприємництва значна кількість контролюючих органів, кожний з яких діє за власними нормативними та інструкційними документами, що не погоджені між собою, має місце дублювання контролюючих функцій організаціями різних рівнів влади, що приводить до надмірної кількості перевірок.

Спостерігаються також адміністративні обмеження підприємницької діяльності з боку органів місцевої влади, які пов'язані з необхідністю виконання підприємцями обов'язкових правил і процедур, що передбачені актами органів влади різних рівнів. Все це, а також невизначенність, заплутанність та часті зміни законодавства призводить до того, що легальні суб'єкти малого підприємництва стають збитковими. Уповільнюються темпи приросту сектору, а значна частина реально виникаючих малих підприємств не реєструється і не звітує про свою діяльність державі, переходить в «тіньову економіку» внаслідок неможливості працювати в межах офіційної економіки [7, с. 120].


Розділ 2. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу

До найважливіших чинників стабільного розвитку Кабінет Міністрів України відносить створення та розвиток ефективного конкурентного середовища. Саме воно повинно стати одним із головних рушіїв, що забезпечить поступ національної економіки за інноваційною моделлю. Слід розуміти також, що економічна конкуренція не обмежується сферою суто економічних відносин, адже вона виступає водночас запорукою ствердження та зміцнення загальнодемократичних цінностей. Розвиток конкуренції позитивно впливає на мале і середнє підприємництво, сприяючи становленню середнього класу - соціальної основи демократичного суспільства.

Незважаючи на низку прийнятих останнім часом вищими органами державної влади і управління нормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється у несприятливому макро- та мікросередовищі. Поряд з вищеперерахованими негативними чинниками, на розвиток МСБ негативно впливають також чинники загальної макроекономічної динаміки, інфляція, низький рівень платоспроможності населення тощо. Переважна більшість гальмуючих чинників виходять за межі суто регуляторної політики та мають макроекономічну природу. Найнебезпечнішим є те, що заходи щодо підтримки МП досить часто входять у суперечність з іншими напрямами економічної політики держави, зокрема – її бюджетно-податковими, грошово-кредитними, валютними та іншими складовими. Відтак, дієздатна політика стимулювання розвитку МСБ в Україні потребує застосування комплексу взаємопов’язаних заходів і виходить далеко за межі компетенції спеціалізованих державних структур, зокрема – Держпідприємництва. На нашу думку, до одного з визначальних завдань останнього на нинішньому етапі має увійти пошук засобів та вироблення пропозицій щодо узгодження потреби всебічного стимулювання розвитку МСБ з потребами забезпечення в Україні макроекономічної стабільності та довгострокового збалансованого інноваційно орієнтованого економічного зростання. [4, c.80]

Позитивні тенденції економічної динаміки, які спостерігаються в Україні з кінця 2005 року, свідчать про поступовий перехід національної економіки до нової фази розвитку, в якій повинні знаходити вияв результати здійснених протягом 15 років ринкових економічних перетворень. Між тим, практика останніх років поки що не дає підстав для висновку про незворотність та стійкість змін на краще. З поступовим зміщенням акценту економічного зростання на внутрішні чинники розвитку, яке відбувається з другої половини 2005 року, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання, погіршення стану надходжень до державного бюджету України. Таким чином, перед українською державою сьогодні постало завдання надання економічному зростанню стабільності та переведення його на рейки інноваційної спрямованості та поширення ефекту від нього в економічній та соціальній сферах. Завдання сучасного етапу полягають у “посиленні соціальної спрямованості реформ, реформуванні податкової системи, економічно обґрунтованому протекціонізмові, підтримці й захисті вітчизняних товаровиробників на внутрішньому й зовнішніх ринках, активній структурній промисловій та аграрній політиці, що базується на інноваційній моделі розвитку, забезпеченні рівних умов для всіх суб’єктів господарювання тощо”. [7, c.24]

Фактично, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Завданнями в цій сфері є:

• забезпечити термінове відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання. Розширення внутрішнього ринку має сприяти розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг, що стимулюватиме прискорене капіталотворення для послідовної реалізації динамічних структурних пріоритетів – розвитку ракетно-космічної галузі, ОПК і наукоємного машинобудування;

• зберегти стан відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, утримуючи темпи інфляції, курсову динаміку, показники внутрішнього та зовнішнього боргу, баланс бюджету, платіжний баланс в межах, які не перешкоджають розвитку бізнесу в Україні;

• забезпечити реалізацію факторних переваг України, серед яких основними є геоекономічні чинники, наявність родючих сільськогосподарських угідь, висококваліфікована робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура. Значний потенціал на цих напрямах дає підстави очікувати суттєвого зростання ВВП лише за рахунок збільшення його використання;

• забезпечити випереджаючий розвиток людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

• суттєво активізувати інвестиційні процеси, надати їм переважно інноваційної спрямованості, забезпечити зміну структури національної економіки, виходячи з вимог соціально-економічної ефективності та національної конкурентоспроможності;

• забезпечити поширення соціального ефекту від економічного зростання у вигляді підвищення рівня реальних доходів та купівельної спроможності населення, посилення соціального захисту, поліпшення умов життєдіяльності. [9, c. 27-28]

На нашу думку, розвиток МСБ в умовах “економіки зростання” в Україні можливий лише в разі суттєвої активізації практики його співпраці з великим бізнесом.

Не можна залишити поза увагою також аспект вичерпності наявної моделі функціонування МП в Україні. Слід усвідомлювати, що подальше просування національної економіки до “цивілізованих” норм функціонування містить у собі низку “пасток”, які загрожуватимуть розвиткові і самому існуванню малого бізнесу в його теперішньому вигляді. Серед таких “пасток” можна назвати:

• впровадження європейських норм і стандартів у технічній сфері, яких МП часто дотримуватись не в змозі;

• реалізацію вимог щодо соціального забезпечення, пенсійного, медичного страхування та безпеки праці, які накладають суттєві обмеження на використання праці та значно підвищують вартість трудових ресурсів для МП;

• поступове поширення регуляторних вимог, які притаманні розвиненим ринковим відносинам, проте накладають додаткові зобов’язання щодо витрат з боку МП (страхування, аудит, консалтинг, забезпечення умов праці тощо);

• посилення жорсткості додержання фіскальної дисципліни та “детінізації” економічних відносин, які, як зазначалося вище, є джерелом певної частки доходів більшості МП;

• підвищення, в міру поліпшення становища на внутрішньому ринку, ваги ефекту економії на масштабах, у тому числі – у традиційній сфері діяльності МП – торгівлі;

• зростання важливості володіння сучасними технологіями управління, маркетингу, фінансового аналізу, які є поки що недоступними для більшості МП. [11, c. 101]

Збільшення відкритості національних ринків після прийняття вимог ГАТТ/СОТ та зближення України з іншими інтеграційними об’єднаннями суттєво підвищить конкурентний тиск, у тому числі – і на ринках, нині зайнятих малим бізнесом. Малий бізнес, який утворився й утворюється в Україні сьогодні, створюється в рамках наявних виробничих відносин, тому є непристосованим (у своїй більшості) до функціонування в умовах відкритого ринкового середовища та так само, як і великі підприємства, потребуватиме серйозних структурних змін, необхідність яких має враховуватися в стратегії підтримки МСБ в Україні.

Згідно з Національною програмою, шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприємництва є:

• створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

• гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

• забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

• розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забезпечення їхнього соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприємницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого підприємництва;

• вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва. [9, c. 35-36]

На наш погляд, регуляторна політика щодо МП повинна будуватися з урахуванням необхідності максимального спрощення умов ведення бізнесу, проте водночас – і збереження контрольованості та регульованості розвитку сектора МСБ. Йдеться не лише про запобігання реалізації потенційних загроз, які можуть виникати внаслідок дій МП, але також про удосконалення економічних важелів впливу на їхнє утворення та функціонування, які мають базуватися на економічних інтересах та пріоритетах підприємців.

Зокрема, необхідне значне спрощення адміністрування малого та середнього підприємництва шляхом вдосконалення процедури реєстрації. Одним з прикладів вирішення цього завдання може бути нещодавно прийнятий у Росії закон “О государственной регистрации”, який надає процедурі реєстрації заявного характеру, що звільнює працівників державних органів влади, які здійснюють реєстрацію, від зайвої перевірки документів, та обмежує кількість випадків відмови від реєстрації. Також необхідне скорочення числа дозволів, погоджень, ліцензій для малих та середніх підприємств. [13, c. 21]

Процеси регулювання та контролю діяльності МП повинні набути максимально гласного характеру. Необхідне встановлення реальної відповідальності державних службовців за правопорушення та компенсації збитків та недоотриманих доходів у зв’язку із діяльністю органів державної влади. [18, c. 29]

Запобігання втраті поточного контролю стану справ у сфері МСБ вимагає від органів державної влади термінового освоєння принципово нових методик та технологій контролю та обліку. Зокрема, доцільним (і технологічно цілком можливим) є утворення єдиної загальнодержавної мережі збирання звітної інформації, яка дозволила б запобігти багаторазовому дублюванню одних і тих самих показників у різних формах звітності, значно спростити діяльність самих облікових органів, позбавити підприємців невиправданих втрат часу від подання звітної документації у цілу низку часто територіально досить віддалених контролюючих структур.

Необхідність посилення ролі місцевих органів влади та регіональної політики підтримки малого та середнього бізнесу обумовлює збільшення важливості проведення адекватної та ефективної політики сприяння розвитку малого підприємництва місцевими органами самоврядування, які володіють більш повним знанням особливостей бізнесу у тому чи іншому регіоні, місцевих особливостей економічного розвитку. [21, c. 278]

Незважаючи на те, що поняття малого підприємництва неодноразово переглядалося у нормативно-правових актах, поняття середнього бізнесу та “мікропідприємництва” так і не знайшло свого законодавчого відображення. Як зазначалося вище, така ситуація може дестимулювати керівників малих підприємств нарощувати обсяг виробництва, а населення - інституціалізувати власний бізнес у вигляді мікропідприємства. [14, c. 38]

На наш погляд, якщо держава проводитиме політику підтримки середнього бізнесу поряд із стимулюванням малого підприємництва, надаючи певні адміністративні, податкові, фінансово-кредитні та інвестиційні пільги (можливо, дещо менші за ті, які надаються малим підприємствам), застосовуючи інші заходи підтримки, наприклад, надання переваг при здійсненні державних закупівель та наданні державних замовлень, вона тим самим сприятиме переходу малих підприємств до категорії середніх. Адже керівник малого підприємства буде впевнений, що втрата ним статусу малого підприємства не принесе збитків, які, особливо – першим часом, перевищать загальну суму прибутків, отриману від збільшення масштабу виробництва.

Видається доцільним надання пільг в оподаткуванні МП за такими напрямами:

• зменшення податку на прибуток за рахунок коштів, які використовуються на розширення виробництва;

• вирахування з оподатковуваного прибутку витрат на інформаційно-консалтингові послуги, підвищення кваліфікації керівного персоналу та професійне навчання працівників, витрат на соціальне забезпечення (пенсійне, медичне страхування, оздоровлення тощо) працівників, в межах встановлених норм;

• забезпечення можливості для МП списувати на валові витрати більшу частину вартості основних виробничих фондів на початкових етапах їхньої діяльності за рахунок наступного періоду та розширення можливості використання методу прискореної амортизації, особливо в інноваційній сфері;

• відстрочення сплати податків, подовження податкового періоду (особливо по тих видах податків і зборів, сплата яких не залежить від руху грошових коштів на рахунках в банках), можливість використання податкового кредиту. [19, c. 52-53]

З викладеного випливає висновок, що на основі одного лише отпочковывания не можна створити системи, що оптимально сполучать підприємства різних розмірів і різних функцій. Однією з найважливіших умов виходу України на рівень конкурентноздатності з підприємствами далекого зарубіжжя є створення найбільш сприятливих умов для формування такої маси малих підприємств, що у своїй сукупності здатні виконувати функції інфраструктури на конкурентній основі.

Це повинні бути малі підприємства із широким діапазоном соціальної орієнтації, розмірів і роду діяльності. Це можуть бути підприємства з мінімальною чисельністю найманих робітників і без найманих робітників узагалі ( сімейні підприємства. Малі підприємства можуть спеціалізуватися на виготовленні щодо нескладних елементах виробів, склад і номенклатура яких змінюються відповідно до вимог ринку. Необхідні Україні також підприємства, що на договірній основі здійснюють технічне обслуговування і ремонти устаткування, обчислювальної техніки, приладів і апаратури.

Уся ця велика зона малого бізнесу повинна бути такий, щоб усі підприємства, і в першу чергу великі і середні, мали можливість вибору постачальників і партнерів, продукція і послуги яких відрізняються високою якістю, надійністю і стабільними цінами, доводячи тим самим переваги даної системи в порівнянні з поруч підприємств замкнутого комплексу, що дісталися в спадщину від командно-адміністративної системи. Природно, створення такої мережі малого бізнесу вимагає визначених матеріально-технічних, фінансово-кредитних і організаційних передумов.


Розділ 3. Шляхи розвитку малого та середнього бізнесу в Україні

3.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу

Для активізації діяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповідна економічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровий потенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогодні використовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб для розвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів. Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна має набагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їх розвиток.

Так, на середину 2007 року в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителів складає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах Європейського Співтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств у валовому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнах Західної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 %.

Ще більшої актуальності набуває розвиток цього сектора економіки у зв’язку з прогнозними оцінками щодо обсягів вивільнення працівників у 1999 році і необхідності створення додаткових робочих місць.

На основі детального аналізу розвитку малих та середніх підприємств можна зробити такий висновок: формування процесів підтримки малого бізнесу повинне відбуватися на двох основних рівнях: державному та регіональному.

На державному рівні визначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку малого підприємництва, його загальні межі. Держава повинна забезпечити спрощення законодавства, визначити обсяги прав та обов’язків суб’єктів малого бізнесу, межі втручання місцевих органів виконавчої влади у підприємницьку діяльність. Крім використання нормативів прямої дії, держава повинна здійснювати економічне регулювання ринкового середовища, створюючи сприятливі умови для функціонування суб’єктів малого та середнього бізнесу через податкову, митну, грошову-кредитну, зовнішньоекономічну системи, а також за допомогою інших заходів макроекономічному характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави у цьому процесі.

Конкретні напрями, форми та заходи, здійснювані державою й цій сфері, повинні реалізовуватися через Державну програму розвитку малого підприємництва, яка, в свою чергу, має стати невід’ємною частиною Програми соціально-економічного розвитку України. Формування та реалізацію державної політики у сфері малого бізнесу перш за все повинні проводити Міністерство економіки та Міністерство фінансів України. Створення ж окремого державного органу з підтримки підприємництва, який би взяв на себе функції формування державної політики істотних зрушень не дасть.

Макроекономічне регулювання ринкового середовища суб’єктів малого та середнього бізнесу не може охопити всіх його аспектів, врахувати особливості територій. Практичний досвід показує, що на формування і функціонування ринкового середовища для суб’єктів малого підприємництва на рівні регіонів мають впливати щонайменше чотири групи заходів:

1) стимулювання пропозиції суб’єктів малого та середнього підприємництва (програми щодо професійної підготовки людей, які б могли зайнятися підприємництвом, диференційована система надання допомоги тощо);

2) стимулювання попиту на продукти та послуги малого бізнесу;

3) співвідношення попиту і пропозиції суб’єктів малого підприємництва (інформаційна та консультативна діяльність для осіб, які хочуть зайнятися підприємницькою діяльністю, їх професійна орієнтація тощо);

4) допомога регіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна, локальні програми розвитку малого підприємництва тощо).

Визначені заході мають стати основою впливу на ринкове середовище за рахунок створення системи регіонального сприяння розвиткові малого підприємництва. Для цього можна виділити два типи організацій для її підтримки. По-перше, це структурні підрозділи місцевих органів виконавчої влади та самоврядування — відділи сприяння підприємницької діяльності. Поряд з суто виконавськими функціями реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видача ліцензій тощо), дані органи мають здійснювати ще цілий ряд інших функцій, спрямованих безпосередньо на підтримку малого підприємництва. Система регіонального сприяння розвитку малого підприємництва на рівні місцевого органу виконавчої влади включає такі функції: організація системи моніторингу за ринковим середовищем суб'єктів малого підприємництва; виділення пріоритетних галузей економіки для розвитку малого підприємництва; формування в регіоні привабливого середовища для інвестицій; створення системи підготовки кадрів для малого підприємництва; залучення суб’єктів малого підприємництва до розв'язання регіональних проблем; розробка програми розвитку малого підприємництва; створення недержавних структур підтримки малого підприємництва; організація системи навчання; створення фонду підтримки малого підприємництва; залучення міжнародної технічної допомоги; методична допомога; організація єдиного інформаційного поля.

По-друге, це регіональні об’єднання суб'єктів малого підприємництва. Вони повинні створюватися на добровільних засадах, а їх виконавчі дирекції— за рахунок внесків членів об’єднань. Основною метою цих структур мають бути: дотримання вимог державної політики щодо розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів території; узгодження інтересів підприємців з інтересами населення; поєднання розвитку малого підприємництва з вирішенням соціально-економічних проблем територій; сприяння концентрації фінансових ресурсів для розвитку малого підприємництва; участь у розробці регіональних програм сприяння малого бізнесу.

Головною складовою системи регіонального сприяння розвитку малого підприємництва повинна стати відповідна програма. Заходи такої програми мають бути зорієнтовані на три проміжки часу: довго-, середньо- і короткостроковий.

У довгостроковій програмі повинні вирішуватися стратегічні цілі малого підприємництва. Одним з напрямів діяльності має стати створення системи підготовки менеджерів для малого підприємництва за такою схемою: наукові розробки з малого підприємництва; регіональні вищі навчальні заклади; бізнес-інноваційні центри; сфера малого підприємництва.

Механізм функціонування цієї системи полягає у формуванні силами академічної науки напрямку наукових розробок з малого підприємництва. Ці розробки мають дістати теоретичне втілення у навчальних процесах підготовки менеджерів для малого підприємництва. Практична ж реалізація теоретичних знань майбутніх менеджерів повинна відбуватися у створених при регіональних навчальних закладах бізнес-інноваційних центрах. Такій підхід дасть змогу готувати високопрофесіональних спеціалістів з малого підприємництва.

Програмні заходи, розраховані на середньостроковий перехід, мають забезпечувати реалізацію тактичних цілей. Однією з складових цієї роботи повинні стати створення і трансформація недержавних структур підтримки малого бізнесу. На рівні області це матиме такий вигляд: консалтинговий центр; бізнес-інформаційний центр; бізнес-інкубатор.

До складу таких центрів на добровільних засадах можуть входити різні суб’єкти підприємницької діяльності. При цьому учасники, не втрачаючи своєї економічної самостійності і залишаючись юридичними або фізичними особами, можуть делегувати центру ряд управлінських функцій, виконання яких пов'язане з вирішенням спільних завдань. Їх економічні відносини з центром будуватимуться на принципах платності за проведену роботу, надані послуги тощо.

3.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу в Україні

Важливе значення має фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодо його фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутої мережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страхових фондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки і впровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільгові кредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українського фонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів (відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробити чіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантій для забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установами суб’єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують у пріоритетних напрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвитку такої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.

Фінансове забезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малого підприємництва державним структурам доцільно використати можливості залучення коштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, інших міжнародних фінансових організацій.

Однім із значущих напрямків розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційна підтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного клімату для розвитку малих підприємств передбачає розробку та впровадження механізму передачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей та розширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяння забезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державних структур.

Мале підприємство не може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційного обслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цього доцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних, юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрів тощо.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовується на підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних, науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами по бізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний бізнес.

Держава, спрямовуючи діяльність підприємців на забезпечення високої ефективності в економіці, підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність, контролюючи виконання законів.


Висновки

Мале та середнє підприємництво як самостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає на структурну перебудову в економіці країни, робить певний внесок у збільшення загальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії та раціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці.

Пропонуючи свою продукцію на товарний ринок для реалізації, малі підприємства сприяють зовнішньому задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочі місця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності, сприяють формуванню середнього класу суспільства.

Загальновизнані переваги малого та середнього бізнесу — це мобільність, гнучкість, раціональна організаційна структура підприємства, здатність швидкого пристосування до змін споживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати.

З теоретичних позицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічної активності, що передбачає: орієнтацією на досягнення комерційного успіху; інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфері діяльності; несення майнової відповідальності підприємцем за результатами господарювання; свободу та самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу; постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а не одноразових угод.

Як певний стиль (тип) господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси: динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошук нетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння ним управляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів та їх поведінку на ринку.

Головна (кінцева) мета малого та середнього підприємництва — отримання прибутку. Проміжними цілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари та послуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів (сегмента ринку), підвищення іміджу фірми.

Відсутність сучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності у підприємців — одна з основних причин фінансового краху більшості малих підприємств. Створення малого підприємства завжди пов’язане з величезним ризиком та переборенням опору, що неминуче виникає при народженні нового.

Становлення малого та середнього бізнесу в Україні — тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.


Список використаної літератури

  1. Закон України Про державну підтримку малого підприємництва: Закон від 19 жовтня 2000 року №2062-III // Урядовий кур'єр. -2000. -22 листопада
  2. Закон України Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні: Закон від 21 грудня 2000 року №2157-III/ Україна. Закон // Урядовий кур'єр. -2001. -25 січня.
  3. Постанова Кабінету Міністрів Про затвердження Державної програми підтримки молодіжного підприємництва на 2002-2005 роки: Постанова від 12 квітня 2002 р.№536/ Україна. Кабінет Міністрів // Офіційний вісник України. -2002. -№ 16. - С. 143-148
  4. Баб'як М. М. Розвиток малого і середнього підприємництва у регіоні // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 12. - C. 77 - 83
  5. Бусек Ю. Малые и средние предприятия: политика и управление/ Ю.Бусек // Проблемы теории и практики управления. - 2002. - № 2. - C. 64-70
  6. Варналій З. Мале підприємництво : Основи теорії і практики: Монографія/ Захарій Варналій,. -3-тє вид., стереотипне. -К.: Знання, 2005. -302 с.
  7. Волик В. Становлення малого та середнього бізнесу в Україні і його наслідки // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 8. - C. 22-25
  8. Галь В. Розвиток малого та середнього бізнесу в Україні // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 1. - C. 13-15
  9. Єрмакович С. Державна підтримка малого бізнесу в Україні // Проблеми кредитування малого та середньогобізнесу в Україні. - 2001. - № 4. - C. 25-37
  10. Карпенко С. Проблеми розвитку малого підприємництва на сучасному етапі (Регіональний аспект) : Наук.-дослід. економ. ін-т М-ва економ. України. -К., 1999. -19 с.
  11. Коротенко Н. П. Проблеми розвитку підприємництва в Україні/ Коротенко Н. П. // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4. - C. 96 - 103.
  12. Лавриненко Р. Фінансування малого та середнього бізнесу в Україні // Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 76-81
  13. Ляпіна К. Національна програма розвитку малого підприємництва : Очікування. Проблеми. Перспективи. -К.: Ін-т конкурентного суспільства, 2001. -159 с.
  14. Малі і середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку // Пріоритети. - 2005. - № 3-4. - C. 35-45
  15. Мамчур І. Кредити для малого й середнього бізнесу: робота на перспективу // Праця і зарплата. - 2003. - № 42. - C. 6-7
  16. Маргуліс В. Законодавчо-нормативне забезпечення питань кредитування малого та середнього бізнесу в Україні // Проблеми кредитування малого та середньогобізнесу в Україні. -2001. -№ 4. - С. 4-6
  17. Муравьев А. Малый бизнес: экономика, организация, финансы : Учеб. пособ. для студ. Вуз - 2-е изд., перераб. и доп.. -СПб.: Изд-во СПбГУЭФ: Изд. дом "Бизнес-Пресса", 1999. -607 с.
  18. Наумова Л. Розвиток малого і середнього підприємництва як фактор фінансової стабілізації в державі // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 24-29
  19. Онищук Я. Фінансове забезпечення діяльності малого та середнього бізнесу/ Фінанси України. - 2003. - № 7. - С.51-59
  20. Підприємництво: можливості кожного : Підсумкові матеріали місячника підтримки малого і середнього підприємництва/ Упоряд. В.М.Биковець. -Біла Церква: ВАТ "Білоцерківська друкарня", 2004. -35 с.
  21. Травянко О. Особливості розвитку малих форм господарювання на регіональному рівні // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 2. - C. 275-279
загрузка...
Top