Особливості господарського розвитку та економічної думки Давнього Риму

Вступ.

1. Економічна думка стародавнього Риму (Катон, Варрон, Колумела, Пліній Старший та ін.)

2. Література про організацію рабовласницьких латифундій у Стародавньому Римі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економічна думка Стародавнього Світу отримала подальший розвиток і завершення у Стародавньому Римі. Вона стала відбитком вищого ступеня еволюції рабовласництва, нових форм організації рабовласницького господарства, характерної для них більш жорсткої експлуатації рабів, загострення протиріч і посилення боротьби в умовах розкладу рабовласницького суспільства. Найважливішою проблемою стародавньоримської літератури залишалася проблема рабства, його виправдання, організації і методів ведення великих рабовласницьких господарств (латифундій). До цих проблем зверталися Катон Старший (234 — 149 pp. до н.е.), Варрон (116 — 27 pp. до н.е.), Колумелла (І ст. н.е.).

Приступаючи до вивчення економічної думки Стародавнього Риму, потрібно згадати, що його могутність пов'язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Тоді стає зрозумілим, чому центральне місце з-поміж соціально-економічних проблем Стародавнього Риму належало проблемам рабства й аграрним проблемам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли переважне відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньогрецьких авторів. Найвідомішими з них є трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сільське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою самою назвою Колумелли (І ст. н. є.), проекти аграрних реформ братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.).


1. Економічна думка стародавнього Риму (Катон, Варрон, Колумела, Пліній Старший та ін.)

Своєрідним продовженням, поглибленням і конкретизацією економічних поглядів грецьких мислителів була економічна думка стародавнього Риму, володіння якого не обмежувалися Апеннінським півостровом, а охоплювали Грецію, Персію, Іспанію, значну частину Німеччини, Північну Африку разом з Єгиптом. Захопивши багато країн, стародавній Рим мав сприятливі умови для формування великих землевласників-латифундистів, які володіли рабами, використовуючи їхню працю.

Стародавній Рим виник у VIII ст. до н.е. як місто, а з кінця III ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. був середземноморською державою. У результаті завойовницьких воєн Рим, поширивши своє панування на весь Апеннінський півострів і підкоривши майже всі тодішні держави Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії та Переднього Сходу, перетворився на велетенську імперію. Могутність Стародавнього Риму зв'язано зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що центральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо питання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах, які є важливими джерелами з історії економічної думки.

Очевидно, це було причиною того, що економічна думка і політика стародавнього Риму пов'язані з аграрними справами. Про це свідчать "Закони XII таблиць" (451—450 pp. до н. е.), які закріпили право приватної власності, санкціонували правові відмінності вільних і рабів. На впорядкування аграрних відносин були спрямовані законопроекти братів Тіберія (162— 133 pp. до н. є.) і Гая (153—121 pp. до н. є.) Гракхів. Своєрідним гімном сільському господарству і селянській праці була поема "Георгіки" Верґілія (70—19 pp. до н. е.).

Аграрна тематика виявилась тоді такою актуальною, що на ній зосередили увагу більшість інтелектуалів, серед яких був Марк Порцій Катон (234—149 pp. до н. е.). Він написав твір "Про землеробство", в якому всіляко підносив сільське господарство. Покликаючись на звичай предків у ставленні до різних занять, Катон писав, що "якщо хотіли уславити добру людину, то її хвалили як доброго землероба і доброго господаря... Землероби стають найвідважнішими людьми і найдіяльнішими воїнами; дохід землероба найчистіший, найнадійніший і найменше викликає заздрощів; люди, зайняті цією справою... шляхетні".

Землеробські заняття, на думку Катона, стоять вище від будь-яких інших, не кажучи вже про лихварство, яке ганебніше від злодійства. Тому Катон давав пораду, як краще вести сільське господарство. "Якщо ти мене запитаєш, який маєток поставити на перше місце, я, — відповідав Катон, — скажу так: сто югерів землі, яка зайнята всіма культурами і знаходиться у найкращому місці... З ранньої юності господареві треба дбати про те, щоб обробити маєток".

Агрономічні поради Катона чергувалися з економічними. Він казав, що "потрібно перевірити кількість грошей і хліба, то, що підготовлено для годівлі худоби; кількість вина, масла, що продано, що виручено, що залишилось, що можна продати... Господар повинен розпорядитись роботами... Він повинен здійснити продаж: продати масло, якщо добра ціна, вино, продати надлишки зерна, старих волів, хирляву худобу, хирлявих овець (вовну, шкіри, старий віз, старі залізні знаряддя), пристаркуватого раба, хворого раба і взагалі продати все, що непотрібне. Господар повинен прагнути продавати, а не купувати".

Отже, Катон акцентував на тому, як можна здобути найбільше доходу від ведення сільського господарства. У "Землеробстві" Катона всі питання домогосподарства опрацьовані докладніше, ніж Ксенофонтом в "Економікосі". Катон, порівняно з грецькими мислителями, міг скористатися більшим досвідом організації сільського господарства у землевласників-латифундистів[2, c. 25-27].

Варрон Марк Теренцій (116—27 рр. дон. е.), як і Катон, вболівав за долю сільського господарства. Він залишив у спадок три книги "Про сільське господарство", в яких викладені завдання власників великих латифундій. Варрон надавав перевагу сільському господарству перед іншими галузями господарства.

Однак Варрон був менш практичний у сільському господарстві, ніж Катон, за винятком захисту пріоритету сільського господарства в економіці. "Наші великі предки, — твердив Варрон, — не без підстав надавали перевагу римлянам — селянам перед міщанами... Тепер господарі пробрались у міські мури і, залишивши серп з плугом, заповзялись працювати руками в театрі й цирку, а не на ниві чи у винограднику...". Це був докір тим, які полишили землеробські заняття, що, на думку Варрона, негативно позначилося на економіці країни, бо продовольство довелося завозити з Африки і Сардинії. Засновники Риму вчили своїх дітей землеробству, а ті від жадоби закинули своє заняття, забувши, що землероб і скотар — не одне й теж. "Землероб зайнятий тим, що винайшли люди, щоби вирощувати земні плоди, пастух, навпаки, тим, що виробляє худоба".

Ставлячи землеробство вище від скотарства, Варрон усе ж вважав корисним поєднання цих двох галузей господарства. Саме тому він присвятив одну свою книгу землеробству, а другу — скотарству. Зацікавленість Варрона скотарством зумовлена конкретними обставинами і, передусім, вигодою виробляти продукцію тваринництва, попит на яку був тоді на ринку. "Худоба, — казав він, — є основою всякого добробуту, вона фігурує навіть у назвах грошей".

Найбільше, а саме 12 книг "Про сільське господарство", написав Колумелла Люцій Юній Модерат (І ст. до н. е.). Навіть нині не можна без хвилювання сприймати слова Колумелли з передмови до першої книги, в якій він називає землю матір'ю, божественним творінням. "Ми, — писав він, — віддаємо сільське господарство, як катові на поталу, найнегіднішому із рабів, а за наших предків тим займалися найліпші люди і робили це якнайкраще".

Колумелла доводив, що порядкування на землі вимагає старання і знань, енергії, фізичних сил. Між тим багато з нас покинули серп і плуг та перебралися у міста. Цю думку Колумелла запозичив у Варрона. "Той, хто присвятив себе сільському господарству, повинен, — вважав Колумелла, — передусім володіти такими якостями і знанням справи, можливістю витрачати засоби і бажанням діяти... Недостатньо знати і хотіти, якщо немає потрібних для праці коштів".

Позитивною рисою праці Колумелли є оцінка поглядів попередників, які займалися проблемами аграрної економіки. Ведення сільського господарства може бути ефективним тільки тоді, коли воно матиме власного господаря. На далекій відстані від господаря маєтки занепадають. "Дбайливому господареві потрібно у всяку пору року обійти кожну смужку в своїм маєтку...". Добра порада! Знання і старання господаря, зазначав Колумелла, і на поганій землі зможуть здолати безплідність.

Прагнучи відродити сільське господарство з допомогою латифундій, Колумелла вважав одночас за можливе передачу господарювання колонам, які займали проміжне становище між вільними і рабами. Колонів можна вважати попередниками покріпачених селян феодального середньовіччя[7, c. 118-119].

До когорти мислителів-аграрїїв належав Гай Пліній Старший (23—79 pp. до н. е.), який, щоправда, не написав твору про організацію сільського господарства, але, спираючись на праці Катона, Варрона, Колумелли та інших своїх попередників і сучасників, створив енциклопедичну "Природну історію" у 37 книгах. У них він виступив як дбайливий господар усього сущого на землі та самої землі. "Потрібно, — писав Пліній, — передусім заступитись за землю і прийти їй на допомогу... Ми накидаємось на неї із звинуваченням у наших власних злочинах і на неї звалюємо нашу вину".

Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники економічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевласники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить користь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розглядає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оскільки основна цінність господарства — земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. «Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі маєтки вже тільки через це є дохідними», — писав він. Варрон, по суті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: приміські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринковоїорієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купувати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількості, а з іншого — часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропонував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді високою[8,c. 36-38].

На погляди Варрона щодо використання в господарстві праці рабів безперечно вплинуло повстання Спартака. Хоч він і досі вважає рабів тільки «знаряддями, що говорять», та все ж радить рабовласникові не купувати багато рабів тієї самої національності, щоб вони не змовились між собою, і застосовувати гнучкіші методи примусу до праці, заохочуючи рабів матеріально та морально. Виходячи з низької продуктивності рабської праці, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників, особливо для обробітку великих сільськогосподарських угідь і в нездорових місцевостях, де велика смертність рабів могла б завдати їхньому власникові значних збитків.

Праця Луція Колумелли має таку саму назву «Про сільське господарство». Це своєрідний огляд стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва. На противагу твердженням, що занепад сільського господарства зумовлений погіршанням родючості землі та поганим кліматом, Колумелла головну причину цього занепаду справедливо бачить у недоліках господарювання, насамперед через недбале ставлення рабів до праці. Узагальнивши тогочасну сільськогосподарську практику, він запропонував цілу систему заходів для раціональнішої організації рабовласницького господарства. На його думку, велике, але погано оброблене поле дасть менше доходу, ніж маленька, але старанно оброблена ділянка.

Добрий господар може зробити прибутковим будь-який клаптик землі, вирощуючи там саме те, для чого ця земля найбільше придатна.

Прагнучи розробити принципи ефективної організації праці рабів, Колумелла рекомендував запровадити поділ праці, її спеціалізацію, використання кваліфікованої рабської праці. Великого значення Колумелла надавав навіть характеру відносин між паном і рабами. Діапазон запропонованих ним засобів впливу на рабів був досить широким: від традиційної маєткової в'язниці до дружньої розмови і навіть жартів. Це, на думку Колумелли, мало сприяти зростанню продуктивності праці. Найважливіше, щоб маєтком особисто управляв суворий і досвідчений господар. З огляду на це Колумелла радив купувати приміські маєтки, щоб частіше там бувати. Власникам віддалених господарств він рекомендував здавати землю в оренду вільним колонам, оскільки на той час це вже стало вигіднішим, ніж використання рабів. Колумелла вважав, що власникові маєтку не слід часто міняти орендарів, ліпше залучати колонів, міцно прив'язаних до місця. Таким чином, твори Катона, Варрона й Колумелли є важливими літературними джерелами з аграрних проблем Стародавнього Риму. У них було відображено розвиток сільського господарства і зв'язану з ним еволюцію економічних поглядів римлян з питань організації рабовласницького господарства[1, c. 44-48].

У І ст. н. е. у Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства виникло християнство. Воно увібрало в себе чимало елементів східних релігій (зокрема іудаїзму) і античних філософських течій. Хоча раннє християнство спочатку було релігією гноблених і гнаних, однак воно не було орієнтоване на певний боговибраний народ, соціальну групу або клас. Воно було звернене до всіх людей, до всіх, хто вірив у божественного Спасителя, в Христа. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Рівність людей перед Богом виступає як основний вид рівності, від котрого всі інші види є похідними. Засуджується соціальна нерівність, зокрема, поділ людей на бідних та багатих. Багатство розглядається як «корінь усього злого». Люди повинні ставитися один до одного справедливо. З ідеєю рівності міцно зв'язаний принцип загального обов'язку працювати. Оскільки праця є основою життя людей, розподіл має здійснюватися за працею. Гостро засуджується лихварство і стягнення процента за позичку.

Ці роздуми актуальні й в наш час. Взагалі римська аграрно-економічна думка — це видатне явище в розвитку економічної науки і світогляду. Твори економістів-агрономів стародавнього Риму так потужно насичені знанням господарської дійсності, що вони досі становлять науково-теоретичний і практичний інтерес. Без історії немає теорії. Цю істину особливо яскраво підтверджують мислителі античності, без знання спадщини яких важко збагнути логіку розвитку економічної думки в наступні періоди, зокрема, в середньовіччя.

У період античності були закладені основи всіх наук, у тому числі й економічної теорії, у розвитку якої взяв участь і Анахарсій з українського Подніпров'я. Це факт знаменний і вартий поцінування.

Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був відомий християнський теолог Августин Блаженний (354 — 430). Він проповідував необхідність праці для всіх, говорив, Що, створивши світ, Бог звелів людині працювати, і посилався на слова апостола Павла: «Як хтось не хоче працювати, хай і не їсть». При цьому дуже важливо, що фізичну працю Августин уважав такою ж почесною, як і працю розумову. Роботу коваля, будівельника, шевця він називав «чистим і чесним ремеслом». Але понад усе Августин поважав роботу на землі. Він називав землеробство «найчистішим серед усіх мистецтв». До торгівлі в Августина ставлення було зовсім інше. На його думку, мета купця — «дешево купити і дорого продати». Августин уважав це очевидною вадою і засуджував. Проти рабства він не виступав. Завдання церкви, на його думку, полягало не в тім, щоб звільнити рабів, а щоб зробити їх добрими. Узагалі раннє християнство як релігія знедолених, безправних і гноблених втілювало мрії про рівність і справедливість, про чесне, трудове життя.

Таким чином, економічну думку античного світу слід розглядати, з одного боку, як продукт особливої історичної доби, а з іншого — як низку ідей, що набули розвитку в наступні періоди та увійшли до золотого фонду економічної науки. Важливим досягненням античної економічної думки є з'ясування принципів натурального й окремих елементів товарного господарства. У центрі римської економічної думки завжди стояли питання організації рабовласницького господарства та управління ним. Серед проблем, відображених у творах античних авторів, основною була проблема рабства. У тлумаченні рабства економічна думка античності еволюціонувала від розуміння його як природного явища до критики й визнання загальної рівності людей (в ідеях раннього християнства)[4, c. 31-33].


2. Література про організацію рабовласницьких латифундій у Стародавньому Римі

Катон Старший (Катон Марк Порцій) народився у м. Тускулі. Надзвичайно освічена людина, державний діяч, історик і письменник Стародавнього Риму. У 195 р. до н.е. — консул, пізніше (з 184 р. до н.е.) — цензор. Захисник привілеїв аристократії, він вимагав знищення Карфагена — торговельного конкурента Риму.

Обґрунтування староримських форм рабовласництва, методи ведення великого хліборобського господарства детально викладені Катоном Старшим, який сам був великим землевласником, у трактаті "Про сільське господарство" (рос. перекл.— "Земледелие".— М.; Л., 1950). Трактат Катона відобразив період підйому римського рабовласницького виробництва. Його ідеалом було в основному натуральне господарство, яке забезпечувало передусім свої потреби. Однак не виключалася і торгівля, яка дозволяла реалізувати частину надлишкової продукції і придбати те, що не могло вироблятися власними силами. Велике місце у праці Катона займають поради щодо утримання рабів, використання їх праці, методів експлуатації. Автор відносив рабів до знарядь праці, радив утримувати їх у суворості, залежно від старанності, раціонально експлуатувати їх працю. Катон вважав доцільним купувати рабів у юному віці, виховувати їх у покорі, в дусі, який необхідний господарю. Передбачаючи можливі незадоволення і виступи рабів, Катон радив підтримувати в їх середовищі ворожість, провокувати конфлікти, незгоди між ними, вчасно звільнятися від старих і слабих. Раби каралися за найменшу провину. Харчі, одяг, житло мали відповідати їх становищу знаряддя, яке розмовляє. Всі ці поради Катона націлені на забезпечення раціонального ведення великого рабовласницького господарства.

Розробку проблем латифундійського господарства у І ст. до н.е. продовжив римський вчений Варрон. Його погляди викладені у трактаті "Про сільське господарство". У своїх працях Варрон відтворив, з одного боку, більш розвинені форми рабовласництва, вищий ступінь розвитку великих рабовласницьких економік, з іншого — нові явища соціально-економічної обстановки, пов'язані із поглибленням протиріч, які все більше пронизували економіку Римської рабовласницької держави.

У своєму трактаті Варрон висловлює серйозне занепокоєння долею рабовласницьких господарств. Він ставить за провину рабовласникам те, що вони відійшли від справ, живуть у містах, переклавши обов'язки організації виробництва на латифундіях на управляючих. Автор шукає шляхи зміцнення економіки не лише у розвитку землеробства, але і тваринництва, у застосуванні агрономічних наук, зростанні інтенсивності виробництва, удосконаленні методів експлуатації рабів, у використанні матеріальної заінтересованості та ін. Його турбота пов'язана не тільки із збереженням натурального характеру рабовласницьких латифундій, але й із підвищенням їх прибутковості, зростанням ефективності виробництва. Варрон надавав великого значення спілкуванню з рабами, формам їх експлуатації. Рабів він відносив до одного з трьох видів сільськогосподарських знарядь — такого, що розмовляє. Два інші види знарядь, за його класифікацією, це німі (інвентар) і ті,що відтворюють нечленороздільні звуки (робочі тварини)[6, c. 26-27].

Реформаторські Кризу рабовласництва відобразив у своєму творі "Про ідеї Колумелли сільське господарство" Колумелла. У громіздкому і братів Гракхів трактаті, який складався із 12 книг, детально розглядався стан рабовласницьких латифундій. Колумелла писав про вкрай низьку продуктивність рабовласницької праці, про те, що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентаря, крадуть, обманюють землевласників іт. д. Картина, відображена Колумеллою, свідчить про занепад сільського господарства, про те, що економіка рабовласницького суспільства вже знаходилася у стані кризи, яка продовжувала поглиблюватися. За словами Колумелли, "латифундії загубили Італію".

У пошуках виходу із кризи римський вчений віддає перевагу більш продуктивній праці вільних виробників, ставить питання про необхідність відмовитися від праці рабів, про використання колонів (у Стародавньому Римі — орендар невеликої ділянки у великого землевласника).

Одна із сторінок історії економічних учень Стародавнього Риму пов'язана із гракхівським аграрним рухом, який виражав інтереси безземельного і малоземельного селянства у боротьбі проти латифундій. Його очолювали брати Тіберій (163 — 132 pp. до н.е.) і Гай (153 — 121 pp. до н. є.) Гракхи. Вимагаючи обмеження великого землеволодіння і наділення землею безземельних і малоземельних селян, вони прагнули здійснити таку реформу в рамках рабовласницького ладу і таким шляхом зміцнити його.

У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва[5, c. 19].


Висновки

Вивчаючи економічну думку Стародавнього Риму, слід також приділити увагу ідеям раннього християнства, яке виникло у 1 ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обов'язку працювати, розподілу за працею та ін. Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був Августин Блаженний (354— 430).

У Стародавньому Римі великого розмаху набула боротьба рабів за своє звільнення. Їх вимоги в узагальненому вигляді висувалися під час повстань. Найголовнішими із них були: ліквідація рабовласницьких латифундій, звільнення від рабства.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top