Особливість поняття ВЕЗ

Вступ.

1. Визначення поняття спеціальна або вільна економічна зона.

2. Функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі.

3. Класифікація видів ВЕЗ.

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

Необхідність здійснення обмінних операцій між країнами обумовила формування міжнародних економічних відносин як окремої економічної категорії, а також призвела до інтенсивного розвитку міжкраїнного поділу праці і відповідно зміцненню взаємозв'язків в області торгівлі, руху капіталу, наукових і технологічних знань, робочої сили, інформації. Можна з упевненістю говорити про те, що міжнародний поділ праці і міжнародні економічні відносини при їхньому раціональному і правильному використанні можуть бути взаємовигідними для всіх учасників. На сьогоднішній день є чимало підтверджень тому, що, незважаючи на відносно успішний ріст світової економіки в цілому, міжнародна торгівля, що базується на міжнародному поділі праці, розвивається більш швидкими темпами.

Однією з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економіки є створення вільних економічних зон. Їх функціонування пов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності. Економіка вільних економічних зон має високий ступінь відкритості зовнішньому світу, а митний, податковий і інвестиційний режим сприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій.

Крім залучення іноземного капіталу для активізації економічних процесів усередині країни, створення виробничих вільних економічних зон погоджують із трьома основними задачами:

  • Стимулювання промислового експорту й одержання на цій основі валютних коштів;
  • Ріст зайнятості;
  • Перетворення зон у полігон по випробуванню нових методів господарювання, полюса росту національного господарства.
  • Важливою причиною утворення вільних економічних зон є те, що часто країна не бажає цілком відкривати свою економіку для припливу іноземного капіталу і тому використовує часткову, локальну відкритість у виді спецзони.

1. Визначення поняття спеціальна або вільна економічна зона

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні і створення вільних економічних зон складаються виходячи з безпрецедентних умов, які виникли на перехідному етапі трансформації економічних відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайними у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).

Разом з тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те, що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і об'єктивно оцінивши всі позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі економічної науки.

За останні кілька десятиліть розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ) стало одним з помітних нових явищ у світовій економіці. У світовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х років і одержали широке поширення в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку 90-х років за різними оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, а працює в них більш 3 мільйонів чоловік.

Ні у вітчизній, ні в закордонній літературі поки не існує єдиної оцінки і навіть загальноприйнятого визначення вільної економічної зони. У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічна зона – це територія, що володіє вигідним географічним положенням, наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності. Іншими словами, вона виявляє собою анклав , де здійснюється вибіркове скорочення державного втручання в економічні процеси, тобто складає відособлену частину національного економічного простору, на якій застосовується визначена система пільг, не використовувана на інших територіях даної держави.

Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було дано в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року. У ній говорилося, що під вільною економічною зоною варто розуміти частину території держави, на якій завезені товари звичайно розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території стосовно права імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що воля відособленої частини державного простору є не абсолютню, а відносню. Вільною ця територія є лише в тім значенні, що завезені на неї товари звільняються від митних пошлін, податків на імпорт і інші види контролю за імпортом, що відповідно до митного законодавства країни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через границю, не декларуються як увіз на територію приймаючої країни. Але в теж час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язку з цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, а спеціальними економічними зонами.

Визначимо поняття — вільна економічна зона. В економічній літературі зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, яке дали експерти ООН [4; С. 10-11]: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:

• в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями;

• існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємо!' валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;

• держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.

У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб» (Див. Додатки). Разом з тим, визначається, що статус, строк і територія спеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони.

Діяльність вільних економічних зон в Україні, процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але наріжним каменем цього процесу є «Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні», затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14.03.94 № 167.

Згідно з чинним законодавством України під ВЕЗ розуміється частина території, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства.

Суть створення вільних економічних зон полягає в необхідності вирішення нагальних проблем виходу народного господарства України з економічної кризи шляхом:

– залучення іноземних і вітчизняних інвестицій;

– стимулювання виробництва;

– досягнення збалансованості економічного розвитку відповідних регіонів країни;

– ефективного розміщення та використання їх матеріальних, трудових та інших ресурсів.

Отже, серед стратегічних напрямів створення і функціонування ВЕЗ в Україні, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного та інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.

ВЕЗ забезпечують належні правові та економічні умови для концентрованого залучення іноземних інвестицій, інтенсивного впровадження передових технологій, удосконалення галузевої структури виробництва й соціально-економічного розвитку територій, збільшення валютних надходжень, підготовки кваліфікованих кадрів тощо.

В Україні вільні економічні зони створюються з метою:

– залучення іноземних інвестицій та сприяння їм;

– активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг;

– поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

– залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

– розвитку інфраструктури ринку;

– покращання використання природних та трудових ресурсів;

– прискорення соціально-економічного розвитку України.

При створенні вільних економічних зон враховуються певні фактори розміщення:

– місцезнаходження ВЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;

– наявність достатнього ресурсного потенціалу (природнокліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

– забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;

– розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;

– відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ[3, c. 54-56].


2. Функції ВЕЗ. Макроекономічні цілі та локальні задачі

Після визначення сутності ВЕЗ слід перейти до розгляду цілей і задач їх формування, що проявляється в їх функціях.

При формуванні зон важливо визначити, якими показниками можна вимірювати їх досягнення. Це можуть бути показники експорту, зайнятості, створення підприємств, передачі технології чи модернізації промисловості.

Але треба мати на увазі, що на практиці багато зон не виправдали сподівань своїх засновників, подекуди все закінчилось цілковитим провалом.

Приклади класичних невдач на етапах планування і розробки проекту:

- невдалий вибір місця для зони (наприклад, слабко розвинений регіон з поганими дорогами та авіаційним сполученням);

- недостатня увага до базової інфраструктури, наприклад, телекомунікації та забезпечення електроенергією;

- слабкі організаційні зв'язки між керівництвом зони та різними державними органами (Міністерством фінансів, Митним управлінням та інш.) підтримка яких необхідна для розвитку зони.

На основі аналізу діяльності цілого ряду зон можуть бути зроблені такі висновки:

— зони ніколи не розвиваються згідно з початковим планом, свідчення цього — перетворення ряду зон у промислові монокультури, а не у добре збалансовані та високодиверсифіковані промислові парки, які передбачалося зробити;

— економічні та соціальні переваги зони, які звичайно служать виправданням для її створення у більшості випадків не відповідають початковим розрахункам.

А тому вважається, що запорукою успішного розвитку зон є не стільки якість початкового планування чи уточнення основних економічних оцінок проекту, стільки подальша здатність керівництва зони (або уряду) пристосування до змінного середовища, розробити гнучкий та ефективний механізм оцінок та розв'язання проблем.

Якщо врахувати всі ці зауваження зони можуть мати такі довгострокові переваги [2; С. 10-14]:

• модернізуючий вплив їх на господарство приймаючої країни;

• можливість експериментувати з політичними інструментами, які не використовувались в інших секторах економіки;

• їх здатність полегшувати перехід від закритої до відкритої економіки.

Будь-яка держава, що йде на утворення ВЕЗ на своїй території визначає законом порядок утворення і ліквідації, а також механізм функціонування ВЕЗ.

При цьому переслідуються, перш за все загальнонаціональні, макроекономічні цілі: економічні, науково-технічні і соціальні (Схема 1). Це особливо характерно для країн, що розвиваються, у яких ВЕЗ покликані сприяти прискоренню темпів економічного зростання, освоєнню нових технологій, насиченню внутрішнього ринку високоякісними товарами, тощо.

В індустріально розвинутих країнах створення ВЕЗ спрямовано на подолання застою в окремих галузях промисловості, банківської і страхової справи.

Поряд з макроекономічними цілями створення ВЕЗ покликано вирішувати і локальні задачі окремих регіонів:

• сприяти розвитку відсталих у економічному відношенні регіонів;

• забезпечувати більш повну зайнятість робочої сили у ВЕЗ та прилеглих регіонах;

• залучення іноземних інвестицій;

• організацію у ВЕЗ таких виробництв, продукція яких могла б йти на експорт, не ущемляючи місцеві підприємства;

• спільна підготовка фахівців;

• спільна діяльність у галузі рекреації і туризму тощо.

В економічний літературі пропонуються деякі концептуальні підходи до формування вільних економічних зон у нових державах Східної Європи. Виділяються два концептуальні підходи:

а) вільні економічні зони як конкретно означені території, на які поширюється певний режим («територіальний підхід»);

б) режим якій надає певні переваги фірмам, розташованим у будь якій місцевості приймаючої країни, якщо вони відповідають певним критеріям («режимний підхід»).

Аргументи на користь територіального підходу полягають в тому, що він дозволяє:

• концентрувати постачання дефіцитної високоякісної інфраструктури, якої немає у приймаючій країні;

• можливість забезпечення дефіцитними ресурсами;

• створювати адекватні адміністративні одиниці із залученням висококваліфікованого персоналу, що нелегко забезпечити при застосуванні режимного підходу.

З іншого боку, режимний підхід до ВЕЗ надав можливість:

• сприяти окремим видам економічної діяльності незалежно від місць їх здійснення;,

• забезпечувати тісний зв'язок з місцевою економікою, оскільки фірми, що отримують користь від такого режиму, уже діють переважно в місцевих умовах;

• надавати іноземним фірмам право вибору місця розташування для своєї діяльності.

Враховуючи сьогоднішній стан економіки країн Східної Європи, видається, що територіальний підхід до ВЕЗ більш доцільний, ніж режимний. На користь територіального підходу існує третій аспект, а саме величезна технічна складність організації та розподілу різноманітних фінансових та адміністративних переваг режиму ВЕЗ серед великої кількості підприємств, що діють в різних місцях і в різних умовах.

Територіальний та режимний підходи можуть співіснувати поряд [2; С 23-24].

Роль ВЕЗ у східноєвропейських країнах виявляється в таких сферах:

• перехід від високо централізованої економіки, що базується на централізованому розподілі вкладень та розподілі результатів діяльності до економіки, більше орієнтованої на ринок;

• підвищення незалежності економічних суб'єктів країни, які у довгостроковому плані перетворяться на підприємницькі організації, що самостійно приймають рішення ( на відміну від їхньої нинішньої функції агентів державної бюрократичної машини);

• урізноманітнення форм власності підприємств, а також видів організаційних структур;

• поступова ліквідація монополії зовнішньої торгівлі у міру надання доступу до зовнішньоторговельних операцій всім господарським організаціям країни;

• більш повне задоволення потреб споживачів у високоякісних товарах та промислових потреб у новій техніці і більш якісних товарах виробничого призначення;

• активніше входження самостійних країн у світову економіку та міжнародний розподіл праці. В цьому плані ВЕЗ можна розглядати як сполучний механізм чи засіб полегшення переходу до конвертованості грошової одиниці.

ВЕЗ можуть розглядатися як один із інструментів, спрямованих на досягнення стратегічних цілей цих країн.

ВЕЗ можуть допомагати у вирішенні більш конкретних завдань [2; С. 27—29]:

- їх можна розглядати як джерело нових товарів і техніки;

- вони можуть виробляти нові знання і виконувати освітню функцію;

- вони можуть виконувати важливу функцію випробувального полігону перед широкомасштабним впровадженням окремих реформ;

- вони можуть бути механізмом для зосередження досить обмежених ресурсів (технічних, фінансових, управлінських, організаційних) та їх концентрованого спрямування на досягнення певної мети;

- зони можна розглядати як засіб сприяння розвитку певного регіону.

В Україні згідно з Законом «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», цілі їх створення полягають:

1) у залученні іноземних інвестицій та сприяння їм;

2) активізації спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

3) у залученні і впровадженні нових технологій, ринкових методів господарювання;

4) у розвитку інфраструктури ринку;

5) покращанні використання природних і трудових ресурсів;

6) у прискоренні соціально-економічного розвитку України.

У відповідності з цілями свого функціонування ВЕЗ можуть мати різні назви. Різноманітність вільних економічних зон в світі обумовлюється як самим процесом їх еволюції, так і підвищення рівня економічного розвитку країни, посилення експортного і науково-виробничого потенціалу регіону, покращанням стану інфраструктури (транспорту, соціально-побутової сфери та інш) [1, c. 215-217].

Отже, світова практика організації і функціонування спеціальних економічних зон свідчить, що вони створюються для досягнення різноманітних цілей.

По-перше, головною метою створення вільних економічних зон є більш глибоке включення країн у процес розвитку міжнародного поділу праці. Мова йде про збільшення випуску конкурентоздатної продукції на експорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень. І ця логіка цілком зрозуміла. Якщо країна за якимись причинами не може забезпечити широке відкриття економіки для іноземних підприємницького чи капіталу удатися до стимулювання експортної експансії, то вона в стані це зробити в рамках вільних економічних зон, коли її уряд має можливість створити більш сприятливий інвестиційний клімат для іноземних вкладників.

По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення внутрішнього ринку зацікавленої країни високоякісною продукцією, у першу чергу імортозамінюючими товарами. Для досягнення цієї мети на анклавній території за допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.

По-третє, організація спеціальних економічних зон передбачає більш глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але й в області туризму, культури і санаторно-курортної сфери, що, утім, також веде до збільшення валютних надходжень.

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок з подальшим використанням їхніх результатів у всій національній економіці країни.

По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон для країн, що розвиваються, є навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.

По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ – стимулювання економічного розвитку якоїсь чи території конкретної галузі виробництва. Наприклад, у США і Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку 80-х рр. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах. На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в інших місцях країни, воля господарської діяльності і помітні фінансові пільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації на залучення іноземного капіталу.

З тією же метою перетворення раніше відсталих регіонів у динамічно розвивинуті проходила організація вільних економічних зон у слаборозвинених державах. Але тут на відміну від промислово розвитих країн при формуванні таких зон акцент робився на ввіз іноземного капіталу.

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах ВЕЗ розглядаються як регіональний метод модернізації економіки в умовах її переходу від адміністративних принципів функціонування до ринкового. Приміром, у Китаї спеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер. У цій країні перехід за принципом «усі разом» від адміністративної системи до ринкового визнаний неприйнятним, чреватої потрясіннями для народу й економіки в цілому. Тому тут ефективність ринкової економіки перевіряється на прикладі ВЕЗ. Досвід їхнього функціонування показує, що ринкові принципи витісняють відносини, засновані на державній власності, вони більш ефективні, динамічні.

Слід зазначити, що при створенні вільних економічних утворень число цілей повинне бути чітко позначено. Виконання цієї вимоги визначає вибір системи пільг, наданих суб'єктам господарської діяльності. Множинність цілей веде до невиправданого розподілу пільг на всі сфери економіки від сільського господарства до банківських операцій і на діяльність різних суб'єктів ВЕЗ – від вхідних у СП приватних осіб до філій транснаціональних корпорацій[4, c. 34-37].


3. Класифікація видів ВЕЗ

У міжнародній практиці нараховується понад трьох десятків різновидностей вільних економічних зон. За матеріалами ООН зустрічаються такі їх види: митна, безмитна, зовнішньоторговельна, торговельна, безмитна торговельна, особлива економічна, спеціальна, вільна, відкрита, промислово-торговельна, виробнича, промислова, промислово-експортно-виробнича, експортно-виробнича, експортна, привілейована підприємницька, сприяння інвестиціям, спільного підприємництва, спільна, «Макьюладорас» (мексиканський термін зони), економічного і науково-технічного розвитку, техніко-впроваджувальна, науково-технічна, страхових і банківських послуг та інш.

При всій цій різноманітності, мова йде, по суті, про одне і теж явище — створення господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення і вивезення товарів, певну відособленість у торговельному і валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючих країн, тісний зв'язок зі світовим ринком та активне залучення іноземного капіталу. Найбільш характерним для західної економічної літератури сучасного періоду є визначення ВЕЗ, яке дає відомий японський економіст Т.Сімадзакі: «райони, в яких припинено дію окремих статей національного законодавства з метою сприяння прискореному розвитку, збереженню або підвищенню існуючого рівня зайнятості» [4; С. 14].

Досвід функціонування ВЕЗ дозволяє провести їх класифікацію по видам (Схема 2) [3]:

• комплексні спеціальні економічні зони виробничого характеру. Такі зони доцільно створювати на порівняно обмежених територіях, які мають сприятливе географічне положення на перехрестях міжнародних транспортних систем. Це безмитні зони, в яких створюються умови для широкого залучення іноземного капіталу і де можна створити для цього необхідну інфраструктуру;

• зони вільної торгівлі — вільні митні зони і порти, транзитні зони;

• промислово-виробничі зони, в т.ч.:

— експортні промислові зони, які орієнтовані головним чином на зовнішню торгівлю;

— імпортно-промислові зони та зони по заміщенню імпорту, які покликані забезпечити країну, що приймає, сучасними товарами, а місцеві підприємства — передовою технологією;

• парки технологічного розвитку — створюються на основі існуючого у країні, що приймає, науково-технічного потенціалу, з участю іноземного капіталу і з використанням зарубіжного досвіду;

• сервісні (зони страхових і банківських послуг, офшорні);

• туристичні зони та інші.

На практиці, у більшості випадів, характерне сполучення різних форм діяльності [5; С10-11].

Вузькоспеціалізовані зони (за винятком зон вільної торгівлі) в наш час зустрічаються досить рідко.

По типу організації ВЕЗ розподіляються, перш за все, на експортно-орієнтовані (як правило, анклавні) зони та зони імпортозаміщення.

Аналіз статей, що відображують сучасний стан вільних економічних зон у світовій економіці, які опубліковані у зарубіжних виданнях, дозволяє запропонувати такі типи ВЕЗ (див. табл. 1). Ця класифікація відзначається наявністю прикладів по кожному типу ВЕЗ і відрізняє зони в залежності від цілей створення [6; С 59].

За розмірами ВЕЗ можна розподілити на крупно-, середньо- і дрібномасштабні. До першого типу можна віднести, наприклад, вільну зону Манауса в Бразилії (3,6 млн. кв. км), та ВЕЗ Китаю по декілька десятків тисяч квадратних кілометрів.

До другому типу — частину ВЕЗ, кожна площею по декілька десятків квадратних кілометрів.

І, нарешті, третій тип становлять «мині-зони» площею декілька десятків гектарів і часто обмежені територією окремих підприємств (ВЕЗ в Угорщині, підприємства «макьюладорас» у Мексиці, країнах Карибського басейну та інш.).

На території України, згідно з законом, можуть створюватися спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів:

• вільні митні зони і порти;

• експортні, транзитні зони;

• митні склади;

• технологічні парки;

• технополіси;

• комплексні виробничі зони;

• туристично-рекреаційні;

• страхові, банківські та інш.

При цьому окремі зони можуть об'єднувати в собі функції, притаманні різним типам ВЕЗ.

Розвиток спільного підприємництва у ВЕЗ сприяє подоланню певної замкнутості та ізольованості економіки України від світового господарства і включення її в систему міжнародного розподілу праці.

Ряд регіонів України, у тому числі, Українського Причорномор’я мають сприятливі умови для спільного підприємництва.

При формуванні ВЕЗ необхідно виважено оцінити як позитивні, так і можливі негативні наслідки їх діяльності.

В основі діяльності ВЕЗ є пільгові умови для спільного підприємництва з метою вирішення як локальних так і макроекономічних задач даної держави.

В залежності від місцевих умов та цілей функціонування ВЕЗ можуть мати різну спеціалізацію, хоча можливі і комплексні зони[6, c. 41-43].


Висновки

Цілі, переслідувані іншими країнами при створенні ВЕЗ, переважно не відрізняються друг від друга. Спеціальні економічні зони можуть служити:

Однак усі ці цілі відразу не можуть бути досягнуті. Та й прагнути до цього зовсім не обов'язково.

Розглядаючи вільні економічні зони як важливу складову частину сучасної ринкової економіки, не слід перебільшувати їхня роль і значимість. Досвід функціонування ВЕЗ у багатьох країнах світу свідчить про обмежену можливість їхнього впливу на розвиток національної економіки. Навряд чи й у Молдові утворення і функціонування спецзон варто піднімати до рівня самостійного напрямку соціально-економічних перетворень. При «блоковому» поетапному будівництві ринкової економіки вільні економічні зони будуть тривалий час залишатися «річчю в собі», а аж ніяк не «полюсами росту», що поширюють свій вплив на інший економічний простір. В умовах «широкозахватного» методу будівництва ринкової економіки вільні економічні зони не можуть не залучати, крім позитивного підприємництва, численний криміногенний елемент, залишаючись також досить тривалий період утвореннями анклавного характеру.

Вільні економічні зони покликані виконувати свою специфічну роль, концентруючи експортноорієнтоване і імпортозаміщуюче виробництво, стимулюючи зовнішньоекономічні зв'язки, представляючи «пастки» для іноземних інвестицій. Вони також повинні стимулювати зосередження техніко-технологічних інновацій, сприяти освоєнню сучасного ринкового механізму господарювання.


Список використаної літератури

1. Бочан І. Глобальна економіка: Підручник/ Ігор Бочан, Іван Михасюк,. - К.: Знання , 2007. - 401 с.

2. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. - К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. - 362 с.

3. Зельдіна О. Р. Спеціальний режим господарювання: Навчальний посібник/ О.Р.Зельдіна; М-во освіти і науки України, Донецький націон. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 109 с.

4. Літвінчук І.Правове становище офшорних і вільних економічних зон: Науково-практичний посібник/ Ігор Літвінчук,; Центр правових досліджень Фурси. - К.: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2006. - 292 с.

5. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

6. Сіваченко І. Вільні економічні зони: Навч. посіб./ Ігор Сіваченко, Наталія Кухарська, Микола Левицький,; НАНУ, Ін-т проблем ринку і економіко-екологічних досліджень . - К.: Дакор: Алерта, 2002. - 476 с.

7. Специальные экономические зоны и территории. Новый порядок: довідникове видання/ Ред. Т. И. Дружинина. - Харьков: Центр "Консульт", 2005. – 149 с.

8. Стеченко Д. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник/ Дмитро Стеченко,. - К.: Вікар, 2006. - 396 с.

9. Чернадчук В. Інвестиційне право України: Навчальний посібник/ Віктор Чернадчук, Віктор Сухонос, Тамара Чернадчук. - 2-е вид., перероб. і допов.. - Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. - 383 с.

загрузка...
Top