Основні ідеї та висновки “Капіталу” К. Маркса

Вступ.

1. Центральні ідеї марксистського «Капіталу».

2. Теоретичні проблеми та висновки «Капіталу» К.Маркса.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Переживши революційні події кінця 1840 р., К. Маркс у період політичного застою 1850 р. вперто, бадьоро і плідно займався розумовою працею. Будучи добре обізнаним з англійською економічною літературою, К. Маркс 1859 року видав перший нарис своєї критики капіталістичного ладу "До критики політичної економії", 1867 року — перший том "Капіталу". Другий том "Капіталу" вийшов після смерті автора 1885 року, а третій — 1894 року.

К. Маркс не надавав ніякого значення розробленню планів майбутнього суспільного устрою, який мав бути природним результатом економічного розвитку сучасного ладу. Дотримуючись "теорії зубожіння", яка, до речі, не була винаходом Маркса, автор "Капіталу" не бачив можливості поліпшити становище робітництва у межах капіталістичного господарства. Правда, послідовники теорій К. Маркса намагалися дещо модернізувати "теорію зубожіння". Однак з того нічого не вийшло, бо історичні факти позбавили "теорію зубожіння" будь-якого значення.

К. Маркс категорично твердив: чим швидше і масштабніше розвиваються продуктивні сили капіталізму, тим гірше задовольняються необхідні потреби робітника. Чим нижче робітник опускається до таких злиднів, тим скоріше він регресує фізично, розумово і морально.

Між тим, перемога в суспільній боротьбі за майбутнє людства не може належати деградуючому класові. "Вироджувані, здичілі, нехлюйські раби, якими Маркс змальовує робітників, якими би численними вони не були, ніколи, — як твердив М. Туган-Барановський, — не знайшли би в собі мужності для самовизволення... Однак, на щастя, ця безнадійна теорія виродження більшої частини людства є фантазія і брехня, спростована фактом безумовного економічного, морального і розумового піднесення робітничого класу в новітню добу".

1. Центральні ідеї марксистського «Капіталу»

Центральною ідеєю марксизму потрібно визнати вчення про концентрацію засобів виробництва. Згідно з цим вченням, капіталістичний спосіб виробництва експропріює дрібних виробників, а в межах капіталістичної промисловості великий капітал поглинає дрібний. Процес концентрації засобів виробництва творить ґрунт для майбутнього соціалістичного виробництва, оскільки виробництво стає великим, щораз більше суспільним. Це сильний бік марксизму, оскільки промисловість усіх капіталістичних країн безумовно свідчить про зрослу концентрацію засобів виробництва. Велике виробництво справді всюди зростає енергійніше від малого. Це щодо промисловості.

У сільському господарстві велике господарство не володіє такими перевагами над дрібним. Селянське господарство не тільки не знищується великим капіталістичним землеробством, але здебільшого навіть за рахунок останнього. Отже, до сільського господарства схема Маркса зовсім не придатна.

Марксисти дуже горді з того, що вони звільнилися від утопізму. Мовляв, Маркс перетворив утопію на науку. Стоячи на ґрунті матеріалістичного розуміння історії, марксисти вважають, що новий соціальний лад повинен з необхідністю природного процесу вирости з надр старого, з уваги на закони суспільного розвитку, перед якими не тільки воля окремих осіб, але й цілих суспільних класів безпорадна. Усуспільнення засобів виробництва відбувається не тому, що приватну власність на засоби виробництва більшість визнає несправедливою. Тобто усуспільнення вимагає об'єктивного економічного розвитку. Воно повинно відбутися, що б ми не чинили.

Отже, Маркс, на думку Енгельса, ґрунтує свої соціальні вимоги на законах соціальної необхідності. Економічній необхідності соціальний матеріалізм приписує вирішальну роль.

Між тим, цей детермінізм повністю позбавляє волю простору. До того ж повне передбачення майбутнього недосяжне. Абсолютне незнання, як і абсолютне пізнання, не залишають місця для цілеспрямованої діяльності.

Нічого не може бути несправедливішого, ніж негативне ставлення марксистів до соціального ідеалізму взагалі, і до ідеалізму великих утопістів зокрема, від яких Маркс отримав (попри все інше), найважливіше і найголовніше — соціальний ідеал. Тільки при світлі цього ідеалу Маркс міг створити своє вчення про об'єктивні закони капіталістичного розвитку, яке не витримало випробувань часом[4, c. 261-263].

Що стосується конкретного змісту "Капіталу", який вважають євангелієм марксизму, то він складається з трьох томів. У першому томі досліджується процес виробництва капіталу, відносної та абсолютної додаткової вартості на основі трудової теорії вартості. Весь сенс аналізу й аргументації викладено в прикінцевому розділі першого тому "Капіталу", в якому зазначено, що "централізація засобів виробництва й усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їхньою капіталістичною оболонкою. Вона вибухає. Б'є година капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють".

Другий том "Капіталу" присвячений процесові обігу капіталу, зокрема з'ясовуються умови простого і розширеного відтворення на основі виділення двох підрозділів суспільного виробництва з його поділом на постійний і змінний капітал та додаткову вартість. Схема відтворення суспільного продукту, його реалізація при простому і розширеному відтворенні вважається надбанням економічної науки, незважаючи на її надмірну абстрактність і через те, нереалістичність.

Згідно з теорією К. Маркса, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи:

1. Засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання.

2. Предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу.

Капітал у кожному підрозділі розпадається на дві складові частини:

1. Змінний капітал. Якщо розглядати його з боку вартості, він дорівнює вартості суспільної робочої сили, застосованої у цій галузі виробництва, отже, дорівнює сумі заробітної плати, виплаченої за цю робочу силу.

2. Постійний капітал, тобто вартість усіх засобів виробництва, що застосовуються для виробництва в цій галузі. Вони розпадаються на основний капітал: машини, знаряддя праці, будівлі, робочу худобу тощо і оборотний постійний капітал: матеріали виробництва (сировинні й допоміжні), напівфабрикати і т. ін.

Подібно до всякого окремого товару, вартість усього річного продукту розпадається на с — постійний капітал, v — змінний капітал і т — додаткову вартість. Поклавши цей поділ в основу відтворення, при відношенні m/v = 100 %, увесь річний товарний продукт становитиме:

(І) 4000 c + v + 1000 v + 1000 т = 6000 у засобах виробництва;

(II) 2000 с + 500 v + 500 т = 3000 у предметах споживання.

Отже, вся річна вартість продукту становитиме 9000 одиниць (у марках, франках або фунтах стерлінгів). Умовою простого відтворення є II (с + v + т) = II (v + т) + І (v + т) або Ис = І (v + т). Умовою розширеного відтворення є І (v + т) > Пс. Ця умова надто ускладнює процес реалізації створеного річного продукту, хоч і є необхідною для забезпечення економічного зростання1.

Розглянувши докладно заміщення основних елементів капіталу при простому і розширеному відтворенні на основі абсолютизації трудової вартості, К. Маркс відзначив труднощі в реалізації створеного продукту в конкретних капіталістично-ринкових умовах. Висновки з цього аналізу використовували ортодоксальні марксисти як аргумент на користь невідворотності краху капіталізму. Деякі економісти XX ст. використовували теорію відтворення К. Маркса, його поділ суспільного виробництва на два підрозділи для обґрунтування теорії економічного зростання.

У третьому томі "Капіталу" К. Маркс досліджує процес капіталістичного виробництва взагалі. У першій частині йдеться про перетворення додаткової вартості на норму прибутку, розглядається закон тенденції норми прибутку до зниження. У цих дослідженнях К. Маркс дещо відходить від прийнятої в першому томі "Капіталу" позиції, згідно з якою товари реалізуються за вартостями. У третьому томі "Капіталу" стверджується, що товари продаються за цінами виробництва, тобто ціни зменшуються або зростають стосовно вартості.

Спадні тенденції норми прибутку є ніби симптомом теорії граничності. Це давало підставу критикам економічної теорії К. Маркса говорити про суперечності між першим і третім томами "Капіталу"[1, c. 316-318].


2. Теоретичні проблеми та висновки «Капіталу» К.Маркса

Боротьба за заробітну плату, підкреслює Карл Маркс, — це лише один із проявів того протистояння, яке становить основу капіталістичних виробничих відносин. На більш високому суспільному рівні це проявляється як антагонізм класів, що руйнує суспільство.

Основний висновок із теоретичних узагальнень першого тому «Капіталу» Карл Маркс робить у зв'язку з аналізом процесу нагромадження капіталу.

На відміну від інших дослідників, процес капіталістичного нагромадження Маркс зв'язує з безперервністю процесу виробництва (відтворенням) і зростанням додаткової вартості. Виокремлюючи два типи відтворення за капіталізму — просте і розширене, він показує, що основою розширеного відтворення є додаткова вартість, за рахунок якої капіталіст збільшує кількість засобів виробництва і робочої сили, з метою продовження процесу виробництва, але вже на розширеній основі.

Капіталізація частини додаткової вартості, тобто перетворення її на капітал, є процесом капіталістичного нагромадження, який здійснюється під впливом конкурентної боротьби з метою збільшення обсягів виробництва та прибутку.

Аналіз розширеного виробництва дав можливість Марксу зробити висновок, що характерною рисою капіталізму є перетворення законів капіталістичного нагромадження на закони привласнення, адже розширене відтворення означає постійне відтворення на новій основі права власності капіталіста на додаткову вартість, що зростає завдяки зростанню обсягів виробництва.

Факторами, котрі впливають на процес капіталістичного нагромадження, є ступінь експлуатації робітничого класу, продуктивність суспільної праці, розміри тієї частини додаткової вартості, що йде на особисте споживання капіталіста, розмір амортизаційних відрахувань, розмір авансованого капіталу. Усі ці фактори спричиняють зростання обсягів виробництва додаткової вартості і тієї її частини, що йде на нагромадження.

Для дальшого аналізу Маркс запроваджує поняття органічної будови капіталу, за яким співвідношення двох частин капіталу — постійної і змінної (вартості засобів виробництва і вартості робочої сили) під впливом науково-технічного прогресу змінюється на користь постійної частини капіталу. Маса матеріалізованої праці зростає швидше, ніж живої. Це означає, що капіталістичне розширене відтворення призводить до збільшення безробіття.

Це один з наслідків процесу капіталістичного нагромадження.

Іншим наслідком цього процесу є концентрація та централізація капіталу.

Концентрація капіталу, за визначенням Маркса, — це процес зростання індивідуального капіталу за рахунок нагромадження під впливом конкурентної боротьби. Суспільний капітал, як сума індивідуальних капіталів в результаті цього також зростає.

Централізація капіталу — об'єднання кількох індивідуальних капіталів в один, що впливає лише на розміри індивідуального капіталу, але не змінює суспільного, оскільки є тільки перерозподілом капіталів між окремими капіталістами.

Обидва ці напрямки зростання капіталів зрештою ведуть до посилення загальної тенденції нагромадження капіталу — зменшення частки змінного капіталу[7, c. 224-227].

Маркс усебічно аналізує залежність між процесом нагромадження капіталу та становищем робітничого класу і формулює закон відносного перенаселення за капіталізму. Він пише: «Робітниче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим в зростаючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням»'.

Це перенаселення виявляється в кількох формах, що мають власні особливості, та всі вони, на його думку, породжені капіталістичним нагромадженням. Отже, наслідки капіталістичного нагромадження — це закон, відповідно до якого зі збільшенням нагромадження погіршується становище робітничого класу, зменшується його частка в національному доході, а водночас зростає і загроза класової боротьби, яка приведе до зміни існуючого ладу. Щоправда, на дію цього закону, як і всіх інших, на думку Маркса, можуть впливати різні обставини.

На визначення самого Маркса, найкращим у першому томі «Капіталу» є те, що в ньому закладено основи підходів до аналізу виробництва за капіталізму: 1) підкреслений вже в першому розділі двоїстий характер праці, дивлячись по тому, виражений він у споживній чи міновій вартості (на цьому засноване все розуміння факторів); 2) здійснено дослідження додаткової вартості незалежно від її особливих форм: прибутку, процента, земельної ренти і т. д.

Саме з висновку про двоїстий характер праці (суперечність між вартістю і споживною вартістю, що є наслідком суперечності між абстрактною та конкретною працею, між суспільним та приватним характером праці) виводить Маркс свою теорію класового протистояння. Матеріально це протистояння відображається в додатковій вартості, яка стає результатом експлуатації найманого робітника і привласнюється капіталістом.

До цього можна додати, що з погляду неокласичного аналізу заслугою Маркса є те, що в першому томі «Капіталу» він досконально дослідив роль одного з факторів виробництва — праці, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував різні теорії грошей і обґрунтував власну теорію. Досконалою вважають також його теорію заробітної плати. У цій частині фундаментальної праці міститься ще багато нових концепцій: це, зокрема, теорія органічної будови капіталу, що увібрала в себе всі досягнення теорії факторів виробництва, під іншим кутом зору відобразила закони, відкриті попередниками Маркса.

Водночас критики вважають марксову теорію капіталу досить суперечливою, особливо в тій частині, що стосується природи та структури капіталу, а також не погоджуються із визначенням додаткової вартості як продукту лише додаткової праці.

Другий том «Капіталу». Другий та третій томи «Капіталу» вийшли в світ завдяки Фрідріху Енгельсу, що, виконуючи заповіт Маркса, доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони були логічним продовженням та розвитком ідей першого тому. Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу». Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, визначаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва.

Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму[8, c. 279-281].

Визначаючи сферу обігу капіталу, Маркс починає аналіз із вивчення руху абстрактного суспільного капіталу, який він розглядає як суму індивідуальних капіталів.

Цей капітал зазнає під час обігу низки перетворень. На першій стадії він виступає в грошовій формі. Натомість робоча сила та засоби виробництва перебувають на ринку праці та товарів у товарній формі. Капіталіст купує робочу силу та засоби виробництва, перетворюючи капітал із грошового на товарний і закладаючи передумову для об'єднання робочої сили та засобів виробництва, тобто створення продуктивного капіталу.

Друга стадія є тимчасовим припиненням процесу обігу, переходом товарного капіталу у виробничу, продуктивну форму. Під час цієї стадії відбувається об'єднання двох видів товарної форми капіталу — робочої сили та засобів виробництва, що є обов'язковою умовою здійснення процесу виробництва. Створені під час виробництва товари мають вже іншу, більшу, ніж початкова, вартість, оскільки в процесі виробництва до вартості робочої сили та засобів виробництва приєднується додаткова вартість. Власне, заради зростання вартості відбувається рух капіталу.

Третя стадія — це відновлення процесу обігу і продаж капіталістом вироблених товарів, тобто зворотний процес перетворення товарної форми капіталу на грошову, але тепер капіталіст має в своєму розпорядженні більшу суму.

Перша та третя стадії руху капіталу належать до сфери обігу, друга, де відбувається реальна зміна форм, — до виробництва. Капітал послідовно змінює три форми: грошову, продуктивну, товарну і, перебуваючи в кожній з них, виконує особливу функцію, а тому Маркс називає їх функціональними формами капіталу, відокремлюючи капітал-власність від капіталу-функції, засоби виробництва від капіталу, гроші від грошового капіталу, чого не зробили його попередники і що логічно випливало з теорії Сміта та Рікардо.

Маркс робить висновок, що загальний рух капіталу підпорядковано єдиній меті й мотиву капіталістичного виробництва — виробництву додаткової вартості. Цю мету прямо відображено в процесі обміну, а її суть розкривається в процесі виробництва. Єдність процесу виробництва та процесу обігу забезпечує зростання вартості.

Далі Маркс докладно аналізує функціональне призначення кожної з форм. Він розмежовує поняття грошей та грошового капіталу, пояснюючи це їх різним призначенням та виконуваними функціями. Грошовий капітал реалізує основну функцію — самозбільшення і передбачає існування ринку праці, тоді як гроші — ринку товарів. Крім того, гроші здійснюють п'ять функцій, а капітал лише одну названу.

Друга функціональна форма — продуктивний капітал, на відміну від грошового та торгового капіталу, що перебувають у сфері обігу, він є основною формою, що зумовлює й забезпечує існування інших форм через виробництво додаткової вартості.

Товарний капітал відрізняється від грошового та продуктивного капіталів як за формою, так і за вартістю. Товар стає товарним капіталом завдяки тому, що включає в себе додаткову вартість, яка служитиме надалі базою для розширеного відтворення, виконавши функцію носія додаткової вартості у процесі реалізації[3, c. 154-157].


Висновки

Основу всієї економічної системи Маркса становило вчення про працю як єдину й абсолютну субстанцію цінності. Цінність товару, на його думку, це застиглий в ньому робочий час. Людська праця не є одним із моментів, що впливає на цінність, як доводив Рікардо, а праця творить саму суть, саму субстанцію цінності. Правда, конкретні форми праці неспівмірні, але вони зіставні, якщо розглянути їх через призму затрат людської робочої сили взагалі. Отже, цінність — це скристалізована в товарі людська праця.

Теорію розвитку капіталістичного ладу, яку розробив Маркс, можна звести до таких положень.

1. Зростання капіталістичного виробництва спричинює знищення дрібного виробництва. Попередні дрібні самостійні виробники стають найманими робітниками і поповнюють лави пролетаріату.

2. Відповідно до того виробництво щоразу більше набуває суспільного характеру і щораз яскравіше виступають на поверхню невідповідності суспільного виробництва з капіталістичним привласненням.

3. У середовищі капіталістичного виробництва відбувається акумуляція і централізація засобів виробництва. Суспільне багатство щораз більше зосереджується в руках купки капіталістів-магнатів.

4. Періодичні промислові кризи із наростаючою силою призводять до руйнування капіталістичного господарства. У кризах виявляється нездатність капіталізму керувати суспільними процесами виробництва і необхідність краху капіталізму.

5. Паралельно зі зростанням суспільного багатства при капіталістичному способі виробництва зростають і злидні робітничого класу. Капіталістичний спосіб виробництва породжує надлишкове населення у різних формах. Промислова резервна армія є умовою існування капіталістичного виробництва.

6. Збільшення злиднів і страждань пролетаріату, який чисельно зростає, супроводжується зростанням організації робітничого класу під впливом умов капіталістичного виробництва.

7. Отже, капіталізм, з одного боку, стає гальмом подальшого розвитку продуктивних суспільних сил, з іншого — капіталізм організує суспільний клас, який безпосередньо зацікавлений у перетворенні капіталістичного господарства на соціалістичне.


Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top