Оцінка меркантилізму сучасною економічною наукою

Вступ.

1. Загальна оцінка меркантилістських ідей.

2. Значення меркантилізму в історії економічних учень.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Тривалий період панування меркантилізму віддзеркалив основні тенденції розвитку економічної думки та економічну політику більшості європейських країн XV—XVIII століття.

Першу спробу осмислити капіталістичну ринкову економіку зробили меркантилісти. Поняття "меркантилізм" походить від латинського слова "mercari"— торгувати. В англійській і французькій мовах "mercantile" означає "торговий", а італійське "mercante" означає "торговець" або "купець". Проте, слід зазначити, що меркантилістська система насправді є значно складнішою концепцією. Як відомо, витіснення натурального господарства товарно-грошовими, а по суті — ринковими економічними відносинами охоплює конкретний історичний відрізок часу. К. Маркс назвав його періодом "первісного нагромадження капіталу". Значна частина економістів, у тому числі і К. Маркс, пов´язують цей період з великими географічними відкриттями, які сприяли розвитку міжнародної торгівлі. У цей період гроші стали тією економічною силою, яка протистояла силі феодального маєтку. Більше того, сам феодальний маєток, втягнутий у ринкові відносини, відчуває ненаситну жадобу до грошей. Сила не тільки окремих господарських одиниць, а й цілих держав починає вимірюватись безпосередньо їхніми грошовими ресурсами.

Ідеї меркантилізму набули поширення у більшості європейських країн. Водночас особливості соціально-економічного розвитку кожної з них неминуче вплинули на специфіку національних меркантилістських концепцій та рекомендацій щодо господарського розвитку.


1. Загальна оцінка меркантилістських ідей

Меркантилісти намагалися знайти відповідь на цілу низку питань, які ставило життя: чому багатство росте в одній країні інтенсивніше, ніж в іншій? Що можна і потрібно зробити в масштабах підприємства і, особливо, держави, щоб багатство росло швидше? Меркантилісти шукали відповідь на ці питання в умовах економіки своєї епохи. Можна вважати, що вони першими поставили завдання "раціонального господарювання" як найважливішу проблему економічної науки. Більшість з їхніх емпіричних висновків і рекомендацій пули об’єктивно правильними і в цьому розумінні — науковими. Разом з тим, вони зробили перші кроки і в пізнанні законів руху і внутрішнього механізму ринкової економіки. Помилка їхня була в тому, що вони шукали розгадку секретів економіки у сфері обігу. А виробництво розглядали лише як засіб для забезпечення припливу грошей у країну, точніше, в руки торгових капіталістів. Між тим, основою будь-якого суспільства є виробництво матеріальних благ, а обіг грошей — другорядним щодо нього.

Саме ж "багатство нації" меркантилісти розглядали по суті через призму інтересів торгового капіталу. Тому вони не могли не помітити такої важливої економічної категорії, як обмінна вартість. Вона їх цікавила суто як теоретиків, тому що в чому ж яскравіше втілюється обмінна вартість, як не у грошах чи в золоті? Однак навіть вихідна Аристотелева ідея зрівняння різних благ і різних видів праці в обміні була їм чужою. Вони вважали, що обмін за своєю природою є нерівним і нееквівалентним. Меркантилісти не розвивали теорії трудової вартості, зародки якої наявні ще у працях Арістотеля та окремих середньовічних авторів.

Додану вартість меркантилісти розглядали як торговий прибуток. Приріст і нагромадження капіталу вони розуміли не як результат виробничої діяльності, а як такий, що породжений обміном, особливо зовнішньою торгівлею. І все ж, незважаючи на це, багато проблем меркантилісти бачили у правильному світлі. Так, важливим предметом їх турботи було фактичне залучення у капіталістичне виробництво якомога більшої частини населення. У поєднанні з гранично низькою заробітною платою це мало збільшити масу прибутку і прискорити нагромадження капіталу. Меркантилісти великого значення в економічному розвитку надавали еластичності грошової системи. Орієнтуючись у своїх економічних проектах на сильну державну владу, пізні меркантилісти разом з тим часто виступали проти надмірної і дріб’язкової регламентації господарства державою. Це особливо характерне для англійців, які були виразниками інтересів сильної, самостійної і досвідченої буржуазії, яка мала потребу лише у загальному захисті її інтересів.

Томас Мен боровся проти жорсткої регламентації вивезення дорогоцінних металів. Він писав, що, як селянину необхідно кинути зерно в землю, щоб одержати згодом урожай, так і купцеві потрібно вивезти гроші і придбати зарубіжні товари, щоб потім продати більше своїх товарів і дати нації вигоду у вигляді додаткової кількості грошей. Разом з тим, меркантилісти не надавали значення залученню в національну економіку зарубіжних інвестицій. Для них неістотною була і проблема безробіття; основною причиною "добровільного безробіття" вони вважали "лінощі" або "розбещеність", які породжують у людині небажання працювати на фабриках і заводах заради власного блага. Незважаючи на помилки, меркантилізм, як вважав Й. Шумпетер, слід характеризувати як "епоху зародження політичної економії". На його думку, у той час ще не існувало загальних проблем економіки, і тому "ми не можемо шукати у тогочасній літературі глибоких узагальнень".

Високу оцінку меркантилізму знаходимо, наприклад, у новітньому чотиритомнику "Меркантилізм. Критичні концепції в історії економічної теорії", що вийшов у Великобританії (1995 р.) за редакцією відомого шведського професора Л. Магнуссона. Видання містить вибрані праці відомих англійських меркантилістів XVII-XVIII ст. Е. Міссельдена, Т. Мана, Дж. Чайлда, Ч. Давенанта, Я. Вандерлінта та ін. Тут чітко проведена думка про те, що меркантилісти були більш тонкими і врівноваженими економістами, ніж твердили А. Сміт та його послідовники. Вони були далекі від наївної плутанини багатства з грошима і виробили належні пояснення функціонуючої у той час економічної системи. Пошук схожості (подібності) між епохою первісного нагромадження капіталу і сучасними умовами становлення підприємницької ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, дає додатковий імпульс релятивістським трактуванням меркантилізму. В літературі з питань сучасного захисту меркантилізму звертається увага на нескінченність дискусії про смисл меркантилізму.

Звичайно, ніякі сучасні трактування меркантилізму не можуть змінити його загальної критичної оцінки класичною школою економічної теорії, його неминучої історичної однобічності, обмеженості. Не змінюють вони і того факту, що шлях до першого класичного стану пролягав саме від меркантилізму до класики. У зв'язку з цим становить значний інтерес проведення компаративного (порівняльного) аналізу меркантилізму і класики під цим кутом зору. Проте для здійснення такого аналізу треба попередньо вирішити питання про критерії віднесення вчених до класичної школи. Справа ускладнюється існуванням неоднакових підходів до проблеми: марксистського і кількох немарксистських.

Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і містила лише зачатки науки.

Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський економіст М. Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг.

Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті багатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо.

Меркантилізм відіграв важливу роль: а)сприяв першопочатковому нагромадженню капіталу; б) сприяв розвитку товарно-грошових відносин; сприяв розвитку продуктивних сил. Позитивною стороною меркантилізму є те, що це була прогресивна економічна теорія, яка вперше висвітлила основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були: неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; помилкове визначення вартості грошей (вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла); рекомендації ранніх меркантилістів, які направлялись на заборону вивезення грошей з країни, на обмеження імпорту, що стримувало розвиток торгівлі; визначення сфери обігу як предмета політичної економії.

У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Значення теорії “торгового балансу” полягало в тім, що вона пропонувала більш зріле та ефективне вирішення економічних проблем періоду первісного нагромадження капіталу та мануфактурного капіталізму. Активне сальдо “торгового балансу” справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв’язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів іще не наспів.


2. Значення меркантилізму в історії економічних учень

Завдяки бурхливому економічному піднесенню Англії у XVI—XVII ст. меркантилізм тут досягнув найбільшого розквіту і протягом двох століть (середина XVII — перша половина XIX ст.) був офіційною політикою держави. Прикладом практичного застосування меркантилістських ідей були "закони про витрачання" (XV—XVI ст.), які забороняли іноземним купцям вивозити англійську монету, зобов’язуючи їх витрачати виторг на купівлю англійських товарів. У країні діяв "Навігаційний акт" Кромвеля, згідно з яким проголошувалась монополія англійських купців на торгівлю з колоніями Англії та каботажне плавання вздовж її берегів. Іноземцям дозволялось торгувати лише товарами своєї країни, борги іноземним державам повертались за рахунок англійських товарів тощо. Саме у цей період в Англії швидко розвивались зовнішньоторговельні монополії (Ост-Індська, Африканська та ін.), діяльність яких знаходилась у центрі економічних дискусій XVII — першої половини XVIII ст.

Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки:

з меркантилізмом пов’язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури економічного характеру;Економічна думка середньовіччя. Меркантилізм винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія" дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.;

збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.);

меркантилісти поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування;

суттєве значення мало подолання релігійних догм середньовіччя, уявлення про торгівлю як різновид паразитизму, натурально-господарських поглядів та нормативізму. Перехід до прагматичної оцінки господарських рішень сприяв розвитку мистецтва економічних досліджень;

важливим кроком вперед стало використання емпіричного методу дослідження, який хоч і був одностороннім та неповним, все ж сприяв започаткуванню фактологічної основи економічного аналізу;

меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса;

меркантилісти започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв’язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.

Цікаво зазначити, що загальна оцінка меркантилізму в історії економічних вчень пов’язана з низкою дискусійних питань.

Однією з головних передумов меркантилістської доктрини було дослідження функціонування економічної системи за умов неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота із-за кордону міг стимулювати зростання виробництва. За умов повної зайнятості неминучим наслідком такої політики була інфляція.

Уже в середині XVII століття окремі проникливі дослідники вказували на слабкість логіки меркантилістів. Англійський філософ Дж. Локк(1632—1704) виступив проти втручання держави в економіку і регулювання розвитку промисловості й зовнішньої торгівлі. Наприкінці XVIII ст. французький банкір Р. Кантильон і шотландський філософ Д. Г´юм (1711 —1776) в загальному вигляді описали так званий "механізм золотогрошових потоків", який автоматично веде до природного розподілу грошових металів між країнами і встановлення таких рівноважних внутрішніх цін, за яких експорт кожної країни врівноважується з її імпортом.

Д. Г´юм показав, що приплив золота в країну внаслідок позитивного сальдо торговельного балансу збільшує пропозицію грошей, зумовлюючи зростання заробітної плати та цін, що неминуче веде до падіння конкурентоспроможності цієї країни на світовому ринку. І навпаки, відплив золота за кордон через падіння цін та заробітної плати підвищує конкурентоспроможність національної продукції. На думку англійського економіста, рух золота між країнами є важливим механізмом взаємодії національних економік, який врівноважує розміри експорту та імпорту, внаслідок чого сальдо торговельного балансу стає нульовим .

Таким чином, з часом було доведено, що спроби довгострокової підтримки активного сальдо торговельного балансу можуть призвести до шкідливих наслідків для національної економіки в цілому, оскільки позитивне сальдо торговельного балансу стимулює приплив у країну золота та срібла, що призводить до зростання цін і посилення позицій імпортних товарів на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, провокує відплив капіталу з країни, що поступово зводить нанівець вигоди від позитивного балансу зовнішньої торгівлі.

Ідеї меркантилістів поступово втрачали популярність в результаті усвідомлення залежності національного багатства від розвитку виробництва. У XIX ст. вони критикувались і сприймались як помилкові.

Плутати гроші з багатством означає робити таку ж помилку, як і плутати шосе, яке є найбільш зручним шляхом до вашого будинку або полів, з самим будинком або полями.

Спробу "реабілітації" меркантилізму здійснив у 30-ті роки XX ст. видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс, прихильник активного державного регулювання економіки. Позитивно оцінюючи внесок меркантилізму в розвиток економічної науки, Дж. М. Кейнс відносив до незаперечних заслуг цієї теорії положення про нестачу грошей як причину безробіття, розуміння високих цін як фактора розширення виробництва і торгівлі, інтуїтивне відчуття зв’язку між обсягом грошей і низькими ставками процента.

Якщо говорити про внесок у мистецтво державного управління економічною системою в цілому і забезпечення оптимальної зайнятості усіх ресурсів цієї системи, то ранні представники економічної думки XVI і XVII ст. в деяких питаннях досягали практичної мудрості, яка у відірваних від життя абстракціях Рікардо була спочатку забута, а потім і зовсім викреслена.

Наголошуючи на необхідності історичного підходу до оцінки меркантилізму, необхідно зазначити, що ідеї представників цього напрямку економічної думки виражали дійсні закономірності та потреби економічного розвитку, що здійснювався у національних рамках за активного сприяння держави. Слід також враховувати, що протекціонізм до цього часу поширений у світовій економічній практиці. Водночас обговорення сучасних проблем становлення ринкової економіки в колишніх командно-адміністративних країнах та країнах, що розвиваються, актуальність питань досягнення оптимальних обсягів нагромадження капіталу, підтримки національних товаровиробників та боротьби за ринки збуту дають додатковий імпульс релятивним трактуванням меркантилізму, породжуючи нові дискусії про сутність та значення цього напряму в історії економічних учень.


Висновки

Незважаючи на те, що меркантилісти у своїй більшості аналізували інтереси націй як антагоністичні, розглядали міжнародну торгівлю як гру з нульовою сумою і захищали політику "розори сусіда", водночас ідея активного торговельного балансу підвела деяких з них до розуміння взаємовигідності міжнародної торгівлі. Так знаменитий автор "Робінзона Крузо" Даніель Дефо (1660—1731) у 1713 р. писав про те, що обмін товарами "приносить взаємну вигоду сторонам, які торгують. Саме такою є мова, на якій нації розмовляють одна з одною: Я даю тобі виграти від мене те, що Я можу виграти від Тебе". Д. Дефо є автором більш як 250 різних творів, його праця "Досвід про проекти", в якій викладена програма ряду важливих прогресивних перетворень, належить до видатних творів епохи. Багато висунутих Д. Дефо ідей набагато випередили свій час.

Одним із перших він звернув увагу на необхідність передачі кредитної справи від лихварів до банків, аргументуючи це тим, що добре організована банківська справа може не лише позбавити купців і земельних власників від утисків лихварів, але і забезпечити обслуговування державних доходів та витрат. Д. Дефо висловив цілий ряд цікавих думок щодо розвитку страхування. Він обґрунтовував необхідність розвитку страхової справи, урізноманітнення видів страхування, організації товариств взаємодопомоги тощо. Ім´я героя його знаменитого твору "Робінзон Крузо" стало активно використовуватись економістами, які обґрунтовували або критикували принцип методологічного індивідуалізму.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top