Обмеженість ресурсів та проблема економічного вибору

Вступ.

1. Особливості обмежених виробничих ресурсів.

2. Обмеженість виробничих ресурсів – проблема економічного вибору.

3. Крива виробничих можливостей.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовольняти свої потреби якомога повніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.

Економічна наука досліджує, як необхідно організувати виробництво, обмін та розподіл створених товарів і послуг. Критерієм раціональності, тобто правильності організації, економіки є її здатність задовольняти потреби людей за наявних, обмежених виробничих ресурсів.

Відносна обмеженість виробничих ресурсів породжує декілька економічних проблем: 1) наявність таких ресурсів визначає виробничі можливості підприємства, галузі та ін., обсяги яких можна змінити впровадженням нових техніки, технології, форм організації виробництва і праці; 2) для цього необхідно замінити один вид ресурсів на інший, наприклад, дерево для виготовлення дверей і вікон на алюміній. Отже, окрема людина, підприємство або суспільство за умов відносної обмеженості ресурсів повинні постійно робити вибір із наявних можливостей, шукати альтернативні варіанти їх використання.


1. Особливості обмежених виробничих ресурсів

Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.

Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.

Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься.

Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.

Що ж належить до економічний ресурсів?

По-перше, це природні, людські та вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.

По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.

Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в економічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.

По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує.

По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки[9, c. 84-86].

Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.

Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.

Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.

Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсів[6, c. 67-68].

2. Обмеженість виробничих ресурсів – проблема економічного вибору

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor- той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource- цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.

Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва[2, c. 31-33].

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство - чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.

Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання[1, c. 54-56].

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про трудові ресурси, тобто про працівників, то придатними до роботи є особи в працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежать і від суспільства: добробуту, системи охорони здоров'я, державного законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі:

1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання;

2) збереження й охорона навколишнього середовища;

3) економія ресурсів;

4) зростання віддачі ресурсів;

5) здешевлення продукції та послуг;

6) удосконалення виробництва;

7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Проілюструємо вибір альтернативних варіантів використання ресурсів на виробництві засобів виробництва і предметів споживання. Приймемо за умову 5 варіантів використання ресурсів з відповідною комбінацією А, В, C, D, Е (див.табл. 1). Варіант А передбачає, що наявні ресурси використовуються винятково для виробництва засобів виробництва (їх було створено 60 тис. умовних одиниць), варіант Е - для виробництва предметів споживання (їх було створено 40 тис. умовних одиниць). Такі варіанти не можуть бути прийняті як реальні. В, C, Dє проміжними варіантами використання ресурсів: із збільшенням частки одного виду продукції частка іншого виду зменшується, і навпаки[2, c. 102-105].

3. Крива виробничих можливостей

Економіка є ефективною, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного товару, без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Виробничі можливості - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології.

Для кращого розуміння уявіть собі, що у якийсь певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо. Однак більшу кількість одного продукту не можна виробляти без зменшення обсягу виробництва іншого.

В економічній науці ми зображаємо цю обмеженість виробничого потенціалу країни кривою виробничих можливостей (КВМ). КВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Слід зауважити також, що ми розглядаємо економіку за станом на певний момент часу (тим самим передбачаємо постійну кількість ресурсів і незмінну технологію).

Припустимо, що повинні вироблятися лише два економічних блага (або види економічних благ). Для більшої наочності можемо взяти гармати і масло, щоб розкрити проблему вибору між воєнними витратами і товарами споживання.

Таблиця показує шість потенційних пар продуктів, що можуть виробитися за даних ресурсів. Країна може вибрати одну з шести можливих комбінацій. Наочно ці варіанти виробництва можна показати за допомогою графіка КВМ, де на горизонтальній осі відкладена кількість масла, а на вертикальній - кількість гармат, як це показано на рис. 1[5, c. 69-71].

Кожна нанесена точка є точним графічним виразом кількісних комбінацій гармат і масла. З двох наборів даних один дає можливе виробництво масла, а інший - можливий випуск гармат. Кожен рівень виробництва масла порівнюється з певною кількістю гармат, які можуть вироблятися за той самий час. Ви можете побачити, що коли кількість виробленого масла зростає, випуск гармат падає. Отже, якщо економіка виробляє 1 одиницю масла, то вона може випустити максимально 14 одиниць гармат. Проте, коли виробництво масла становить 2 одиниці, то можна виробити тільки 12 одиниць гармат.

Одну з рис ефективності економіки можна проілюструвати за допомогою кривої виробничих можливостей: перебування на КВМ означає, що збільшення виробництва одного товару неминуче вимагає пожертвування іншими. Коли ми виробляємо більше гармат, то ними заміщуємо масло. Заміщення є законом економіки повної зайнятості. Отже, КВМ свідчить, що економіка завжди альтернативна, тобто вона має вибирати між виробництвом різних товарів шляхом перерозподілу ресурсів. Із точок, розташованих на цій кривій, що показують різні можливі поєднання випуску альтернативних товарів, ми маємо вибрати найбажанішу для нас у даний час[8, c. 141-143].


Висновки

Таким чином, КВМ - графік, що характеризує набір товарів, які можуть бути вироблені економікою за умови повного використання всіх наявних ресурсів. Для більшої наочності цей набір зменшується до двох товарів, один з яких відкладається по горизонтальній, а інший - по вертикальній осі. Точка на кривій показуватиме співвідношення між виробництвом цих двох товарів. КВМ може бути використана не лише для аналізу наявного виробництва, але й для аналізу економічного прогнозування. Якщо точка (Х) наших економічних сподівань знаходиться за межею кривої, це означає, що має місце нереалістичне прогнозування та планування. Такі прогнози не є безневинною справою, як правило, вони обертаються для суспільства марнотратством (підготовчі витрати для робіт, на які не вистачить ресурсів, незавершене будівництво тощо).

У наведеному прикладі КВМ показує такий рівень використання виробничих ресурсів, коли існує повна зайнятість і повний обсяг виробництва. Однак ця крива може пересуватися (зміщуватися) як ліворуч, так і праворуч. Зміцнення КВК праворуч означає, що в суспільстві досягнуто економічне зростання за рахунок збільшення та підвищення якості ресурсів, створення нових технологій, участі у міжнародній спеціалізації та розвитку зовнішньої торгівлі. Зміщення КВМ ліворуч означає, що технологічна база в суспільства застаріла; внаслідок політичних та економічних причин використання наявних ресурсів неповне, має місце економічна деградація, скорочення кількості працездатних громадян. До того ж, скорочення виробничих можливостей суспільства пов'язане зі зменшенням кількості ресурсів як внаслідок руйнування господарських зв'язків між країнами, так і через виведення земель та інших природних ресурсів з господарського обігу (як це сталось, наприклад, внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні та Білорусії).


Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

4. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

6. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

7. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Во-линцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

8. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 508 с.

9. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. - Львів: Світ. –2006- Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. - 2006. - 678 с.

загрузка...
Top