Національна економіка і світова економіка

Вступ.

1. Поняття національної економіки.

2. Національні перспективи соціально-економічного розвитку.

3. Світовий досвід щодо стабілізації національної економіки та застосування його в Україні.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Національна економіка — складна господарська система, яка являє собою взаємозв'язані сфери, сектори, галузі. Важливим аспектом вивчення цієї системи є її аналіз на макрорівні. Він дозволяє оцінити стан національної економіки, виявити резерви і перспективи розвитку.

Актуальність теми. Оскільки взаємозв'язані економічні процеси на макрорівні відбуваються на окремих національних ринках — товарному, фінансовому, праці, то необхідним є послідовне висвітлення методики визначення основних індикаторів стану цих ринків, умов їх функціонування та встановлення рівноваги. На цій обставині і побудована логічна структура дослідження.

Джерельна база роботи. Під час написання роботи використовувалися нормативні та методичні матеріали, монографії, підручники, навчальні посібники, статті російських науковців (М. И. Баканова, В. Баликоева, В. М. Гальперина, С. М. Меньшикова, В. Е. Рибалкина, Л. С. Тарасевича, А. Д. Шеремета та ін.) і вітчизняних учених (В. Ф. Бесєдіна, І. К. Бондар, С. Д. Будаговської, С. С. Герасименка, А. В. Головача, А. М. Єріної, В. Лисицького, В. І. Ляшенка, І. П. Макаренка, І. Петрової, В. М. Петюха, В. І. Пили, І. Ф. Радіонової, М. І. Савлука, А. Г. Савченка, Н. А. Соколенко та ін.) із проблем макроекономіки та макроекономічної політики, аналізу економіки, її державного регулювання і моделювання.

Основнамета роботи полягає в тому, щоб розкрити саме теоретико-методологічні особливості й методи аналізу національної економіки.


1. Поняття національної економіки

Національна економіка, або господарство країни - це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і ґрунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, зв'язок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.

Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп:

- національний суверенітет;

- ресурсовиробничі;

- господарсько-організаційні;

- товарообмінні.

В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпорто-орієнтації економіки.

В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.

Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна - на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видів - усередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Великий поділ праці відбувся між племенами ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, інші - на землеробстві. Спеціалізація обов'язково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами[9, c. 53-54].

Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигоду - підвищують продуктивність праці.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств.

Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основними факторами є:

— праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів та послуг);

— технологія - наукові методи організації виробництва із застосуванням нотних процесів виробництва;

— природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності;

— капітал - накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарних формах.

Щодо України, то сьогодні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.

На сучасному етапі розвитку світової економіки саме капітал і технологія є вирішальним стимулом розвитку країни.

Відповідно до переважання кожного секторів виокремлюються такі стадії економічного розвитку країни (групи країн): аграрний, індустріальний і постіндустріальний[3, c. 104-106].

Найважливішою задачею макроекономічної політики держави в середньо- та довгостроковій перспективі є забезпечення стабільності, відкритості та справедливості фінансових взаємовідносин держави і суспільства для створення тим самим основ нового соціального контакту та прискореного економічного розвитку, що базується на інноваціях, інвестиціях, структурно-технологічній модернізації вітчизняної економіки. Політика прискореного зростання людського потенціалу за рахунок підвищення якості робочої сили і її одночасного зацікавлення у високопродуктивній праці є першочерговою в числі факторів, що мають забезпечити випереджаючий розвиток на майбутнє за рахунок інновацій.

Соціальні перебудови повинні також забезпечувати необхідну соціальну стабільність, відтворення інтелектуального капіталу, зменшення соціальної нерівності, що є факторами зниження підприємницьких ризиків і запорукою розвитку в цілому.

У найближчі роки має бути закінченою реалізація основних елементів реформи влади, що дозволить забезпечити ефективність рішень, які приймаються у галузі економічної політики. В цілому передбачається, що національна політика в 2007-2015 рр. буде здійснюватися за пріоритетами, проголошеними в “Універсалі національної єдності”: висока якість життя громадян, конкурентоспроможна, заснована на знаннях економіка, ефективна та справедлива влада, інтегрована у глобальні процеси та поважана у світі держава.

Забезпечення стабільних темпів розвитку економіки України в довгостроковій перспективі потребують вирішення фундаментальних проблем: прискореного інвестування реального сектора економіки завдяки реалізації державних заходів щодо запровадження ефективних механізмів залучення коштів населення, доходів від приватизації та створення сприятливих умов для внутрішніх і прямих іноземних інвестицій; реалізації з боку держави ефективних інституційних перетворень у напрямку реформування інститутів власності, створення ринкової інфраструктури, розвитку корпоративного руху, підвищення ефективності виробництва та обміну, реалізації програми енергозбереження; проведення жорсткої бюджетної політики шляхом зміцнення бюджетної дисципліни, підвищення контролю за видатками, скорочення пільгового оподаткування при зменшенні податкового тягаря для виробників, запровадження конкурсної системи державних закупівель; використання ефективних інструментів грошово-кредитної політики щодо забезпечення необхідної збалансованості монетарних і макроекономічних показників.

В цілому головною стратегією розвитку економіки України є входження України до групи країн, де домінує інноваційний шлях розвитку. Вихідними умовами формування ефективної економічної системи, здатної на прискорений розвиток, та відповідно сприятливого ділового клімату є остаточне утвердження прав приватної власності (перш за все, на землю та нерухомість) та забезпечення їх захисту, створення рівних умов конкуренції, розвиток стійких та ефективних фінансових інститутів та інститутів, що здійснюють адміністрування в економіці сьогодення.


2. Національні перспективи соціально-економічного розвитку

Розвиток ринкової економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного простору в глобальному світовому ринковому середовищі.

Національна конкурентоспроможність в довгостроковому періоді може забезпечуватись інтенсивним відтворенням людського капіталу та формуванням середнього класу громадян з прогресуючим рівнем життя. Нормативно-правові умови соціально-економічного розвитку формуються на національному рівні з використанням міжнародної правової бази. Зокрема, Конвенція МОП № 117 "Про основні цілі і нормативи соціальної політики" до функціональних обов'язків держави відносить забезпечення рівня життя, що переважає мінімальні обмеження, оптимізацію структури доходів та витрат населення, управління виробництвом та розподілом "споживчого кошика", бюджетне фінансування охорони здоров'я, освіти. Врахуємо, що в ст.1 Конституції України економічне поле нашої держави визначається соціальним, що в значній мірі пояснює паралельність використання категорій економічного та соціального розвитку.

Загальною характеристикою соціальної скерованості розвитку економіки є ступінь перерозподілу доданої вартості на потреби населення, зокрема частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті..В Україні цей показник залежить від функціональних особливостей (матеріальне виробництво, реалізація продукції, робіт та послуг), територіального чинника (частка населення у міських та сільських адміністративних пунктах), розвитку державних соціальних виплат (пенсійне забезпечення, страхування) та складає за оцінками економістів-аналітиків до 28%, а в країнах Європи до 55%. Вагомішим фактором впливу на розмір матеріального стимулювання є об'єм безпосередньої бази розподілу - валового внутрішнього продукту, що припадає на душу населення. В Україні цей показник за 2005 рік склав 7213 дол. США, в країнах першої двадцятки за індексом рівня життя він складає більше 30 тис. дол.. США. Враховуючи структуру використання валового продукту, зробимо висновок про переважання суми номінального споживання , що припадає на одного жителя в економічно розвинених країнах порівняно з Україною у 8 - 10 разів. За таких умов складно уявити правдивість тверджень уряду України про динамічний прогресуючий розвиток національної економіки та можна стверджувати про екстенсивну модель з реальними кризовими параметрами, соціальними структурними диспропорціями, відсутністю довгострокової стратегії росту національної конкурентоспроможності.

Національні перспективи соціально-економічного розвитку є пов'язаними з системним використанням ресурсного потенціалу в Україні. Актуальність цієї проблеми зростає в умовах реформування власності на виробничі ресурси та участі в цьому процесі працівників підприємства .Стосовно теоретичних наукових аспектів означеної проблеми, то потребують визначення параметри використання і відтворення ресурсів в системі взаємозв'язку з їхнім функціональним використанням (засоби праці, предмети праці, праця, фінансові результати), формою власності, чинниками впливу на національну економічну безпеку.

Національні перспективи розвитку соціально орієнтованої економіки в Україні доцільно розглядати в динамічній моделі з врахуванням тенденцій розвитку макроекономічних показників, зокрема доходів населення, індексу споживчих цін, рівня безробіття, частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту, середньомісячної заробітної плати. Очевидно, що реальні зміни доходів населення можуть відбуватися пропорційно до росту ВВП. З іншого боку, збільшення доходів стає фактором росту пропозиції, особливо на ринку споживчих товарів та послуг.

Особливість і гострота сучасного стану національної економіки вимагають ринкової інституціоналізації з ефективною державною участю в управлінні макро- і мікроекономічними процесами.

Нам потрібне розуміння того, що покращення ситуації в державі можливе тільки на системній основі. Ніякі, навіть гучні аматорські заходи ситуацію не виправлять. Перш за все необхідна послідовна структурна політика, орієнтована на реалізацію національних переваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її інтеграції в сучасну світогосподарську систему.

Ключовим поточним завданням є вивірена в часі та в галузевих пріоритетах точкова підтримка найважливіших видів технологічних та експортних виробництв. Зарубіжний досвід показує, що і в складних фінансових умовах сильна держава може здійснювати в певних мінімальних обсягах орієнтовану промислову політику.

Україна не матиме перспектив без цілеспрямованої інноваційної політики, яка, в свою чергу, залежить від ефективності політики інвестиційної.

В найбільш загальному вигляді остання повинна враховувати як можливості внутрішнього заощадження, так і перспективи акумуляції капіталів з інших країн.


3. Світовий досвід щодо стабілізації національної економіки та застосування його в Україні

Світовий досвід доводить більш високу ефективність і надійність стратегії інвестиційної політики, яка основними джерелами інвестицій робить вітчизняний капітал, включаючи той, що перебуває за кордоном, ніж та, при якій ставка робиться на пошук джерел іноземних інвестицій. Отож, наше першочергове завдання - створити в Україні необхідні і достатні умови для використання внутрішніх джерел фінансування потреб господарчого комплексу країни, поєднати фінансову сферу із сферою реальної економіки.

Одним із внутрішніх джерел коштів для інвестування в сферу реальної економіки є проведення конструктивної політики скорочення державного споживання. Це одна із суперечностей сучасної ситуації в українській економіці: зростання державного споживання відбувається при одночасному падінні ВВП.

В цілому саме інвестиційні потоки можуть або повністю знекровити національну економіку, обминаючи її реальний сектор, або запустити дійові механізми економічного розвитку. Тому актуальною є розробка національної інвестиційної програми з виявленням реальних мотиваційних механізмів стосовно конкретних суб’єктів інвестування, визначенням його обґрунтованих обсягів, раціональної структури, напрямків, форм, пріоритетних об’єктів.

Але передумова будь-якого заохочення інвестицій в Україні – припинення, а на перших кроках – суттєве обмеження несанкціонованого перетоку капіталу за кордон.

У глобальному плані проблема перетоку капіталів може вирішуватися переважно економічними важелями. Справа в тім, що з точки зору інвестора і згідно із світовими нормами, інвестор має право переміщувати свої капітали туди, де їх вигідно вкладати. Тому сукупність заходів щодо оптимізації руху капіталів має поєднувати як ліберальні ринкові, так і адміністративно-державні важелі.

Фіскальна та грошово-кредитна політика повинна мати на меті, перш за все, забезпечення стабільної та сприятливої кон’юнктури господарювання у реальному секторі економіки.

Відродження платоспроможного сукупного попиту є найефективнішим і найдоступнішим кроком на шляху до оживлення виробництва і нормального руху товарів і грошей на ринку.

Грошово-кредитна політика, яка за свою мету має економічну стабілізацію, повинна здійснюватися не в межах вузької і низькоефективної взаємодії: “стискання грошової маси – зменшення відносного бюджетного дефіциту – скорочення попиту – зниження інфляції”. Ми повинні керуватися більш ширшою системою, а саме: “накопичення капіталу – розширення попиту – зростання зайнятості і виробництва – зростання бюджетних доходів – скорочення бюджетного дефіциту – зниження інфляції”. Слід перевернути політику стабілізації і починати з оздоровлення фінансів підприємств і галузей, розв’язання проблем формування і цільового використання інвестиційного потенціалу виробничої сфери, відтворення і накопичення капіталу на новій технічній основі.

Кардинальних змін потребує і власне бюджетна політика.

Немає сумніву, наприклад, щодо негативного впливу дефіциту держбюджету на економічний розвиток. Нарощування дефіциту бюджету ряд економістів пов’язують не стільки з труднощами ринкової трансформації, скільки з невідповідною економічною політикою.

Загальновідомо також, що традиційні методи фінансування дефіциту держбюджету (грошова емісія, внутрішні і зовнішні запозичення) мають певні негативні вади.

Дійсно, використання внутрішніх і зовнішніх позик для покриття дефіциту державного бюджету є більш “ринковим” інструментом, ніж додаткова грошова емісія. Проте тривале його застосування за умови збереження незмінними всіх інших параметрів економічної системи (тобто без зростання ВВП, рівня податкових надходжень, інвестицій тощо) призводить лише до механічного стримування грошової маси й сукупного платоспроможного попиту в певних межах, перетворюючи відкриту інфляцію на відкладену.

Отже, внутрішні і зовнішні позики не варто розглядати як ефективний інструмент в бюджетній та антиінфляційній політиці держави. Внутрішній та зовнішній борг України стрімко зростає, його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат.

Особливо парадоксальною в цих умовах виглядає національна податкова політика.

Намагаючись вирішити проблему податкового тиску та надмірного адміністративного контролю, господарюючі суб’єкти переносять свої доходи у тіньовий сектор економіки. Результатом цього стає недоотримання державою частини податкових надходжень та намагання компенсувати це знову ж за рахунок введення нових податків та зборів. Маємо ефект зачарованого кола.

Кардинально змінити ситуацію можна лише шляхом реформування системи оподаткування.

Як інструмент реалізації податкової політики особливого значення набуває Податковий кодекс України – систематизований законодавчий акт, який має забезпечити комплексний підхід до рішення наболілих проблем податкового права.

Ринки функціонують ефективно лише за умов розвинутої інституціональної інфраструктури. В перехідній економіці її формування повинно бути синхронізованим із масштабами і темпами ринкових реформ, а краще – їх випереджувати. Останнє уможливлюється лише за наявності стратегічних програм і чітко сформульованих в них цілей.

Умовою модернізації державних інститутів і ролі держави на етапі проведення глибокого економічного реформування є відмова від надмірної участі владних структур на мікрорівні і зосередження на вирішенні макропроблем: підтримка і захист приватного бізнесу, всіх форм власності, гарантія ринкової конкуренції.

Принципово важливого, якщо не ключового значення в сучасних умовах набувають соціальні фактори економічного розвитку. Взагалі людей цікавить не макроекономіка і мікроекономіка, котрі є поняттями досить абстрактними, а економіка країни, де вони живуть. Не макро- і мікроекономічні, не зовнішньоекономічні, і навіть не просто економічні реформи, а, в першу чергу, їх соціальні наслідки. Формуючи політику економічного зростання, важливо розуміти наскільки вона відповідатиме критеріям економічної і соціальної демократії?

Основна спрямованість соціальних реформ – забезпечення зростання вагомості і домінуючої ролі доходів від трудової діяльності. Необхідно запровадити систему пріоритетів в економічній політиці, забезпечивши досягнення суттєвих змін в пропорціях доходу на користь заробітної плати, державного бюджету і виробничих інвестицій.

Ні проведення реформ заявлених, ні будь-яка їх корекція, ні реформування на принципово інших засадах неможливі, якщо політика не базується на економічному консенсусі. В його основу повинні бути закладені принципи: врахування поточних і перспективних, індивідуальних та суспільних інтересів; рівноправності всіх в умовах розвитку і в отриманні результатів суспільного прогресу; демократичності розвитку із реальною участю людей в прийнятті рішень, що впливають на їх життя.

Ідеально, щоб і в перехідних умовах економічний консенсус був суспільно конституйованим, а не кон’юнктурним. Для цього необхідно становлення і конструктивна взаємодія всіх інститутів держави і ринку – усталених, прозорих і зрозумілих у своїй діяльності для населення.

Висновки

Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп:

- національний суверенітет;

- ресурсо-виробничі;

- господарсько-організаційні;

- товарообмінні.

В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв'язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпортоорієнтації економіки.

В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.

В Україні триває складний історичний період державного становлення. Сьогодні ми маємо визнати, що переважна більшість важливих рішень, які закладали основи стратегічного економічного розвитку української держави після набуття нею незалежності, часто приймалися спонтанно, без належного наукового обґрунтування і врахування національних інтересів. Тому перші роки існування української держави позначені руйнуванням значного економічного потенціалу, що дістався їй у спадок.

Структура економіки не є стабільною, вона постійно змінюється під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників. Таким чином відбуваються структурні зрушення, які супроводжуються прогресивними чи депресивними змінами в економіці. Об’єктивною основою цих зрушень є невідповідність можливостей економіки її загальним потребам.

Як наслідок, економічний потенціал України, котрий є матеріальною основою національної безпеки, сьогодні надто ослаблений. Не можна також забувати, що Україна, як незалежна держава, існує у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі, де все яскравіше проявляється домінанта міжнародного співробітництва, інтеграції господарської діяльності, економічної та соціальної політики.

Список використаних джерел

  1. Архипов А., Городецкий А., Михайлов Б. Экономическая безопасность: оценки, проблемы, способы обеспечения // Вопр. экономики. — 1994. — № 12. — С. 38.
  2. Буквич А.В. Економічна безпека країни: теоретичні підходи до аналізу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. -2000. -Вип. 16: Міжнародні відносини. - С. 46-50.
  3. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики // Вопр. экономики. — 1994. — № 6. — С. 104–113.
  4. Говорушко Т. Економічна безпека України // Економіка. Фінанси. Право. -2000. -№ 12. - С. 3-5
  5. Гончаренко О. М., Лисицин Є. М. Методологічні засади розробки нової редакції концепції національної безпеки України. — К.: НІСД, 2001. — С. 6–7.
  6. Губський Б. В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. — К., 2001. — С. 13.
  7. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.
  8. Єрмошенко М. М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг-екон. ун-т, 2001. — С. 26.
  9. Жаліло Я. А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика. — К.: НІСД, 2003. — С. 53–87.
  10. Экономическая и национальная безопасность / Под ред. Е. А. Олейникова. — М.: Экзамен, 2004
  11. Концепція економічної безпеки України / Ін-т екон. прогнозування; Кер. проекту В. М. Геєць. — К.: Логос, 1999
  12. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К.: Вид-во КВ, 1999
  13. Пастернак-Таранушенко Г. А. Економічна безпека держави. — К.: Ін-т держ. упр. і самоврядування при КМ України, 1994. — С. 112.
  14. Шлемко В. Т., Бінько І. Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. — К.: НІСД, 1997
  15. Шумило І.А. Проблеми трансформації форм і методів державного управління економічним розвитком України. Публікації національного інституту стратегічних досліджень. 2001 р.

загрузка...
Top