Монополія і конкуренція в господарській системі

Вступ.

Розділ І. Сутність монополії і конкуренції.

1.1. Монополія: сутність, функції, значення.

1.2. Конкуренція в господарській системі.

1.3. Порівняльний аналіз монополії та конкуренції.

Розділ ІІ. Державне регулювання монополії та конкуренції в Україні.

2.1. Антимонопольні заходи.

2.2. Державні заходи спрямовані на підвищення конкуренції спроможності підприємств.

Розділ ІІІ. Аналіз монополії в сучасних умовах господарювання монополістичними організаціями на прикладі Київстар та МТС.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальністьрозвитку монополій та антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

Аналіз наукових публікацій.Як показує аналіз наукових публікацій у сфері монополізму, теорія природної монополії як самостійна наукова теорія складалась під впливом робіт видатних вчених (А. Маршала, Дж. Кларка та ін.). Однак, теоретичне обґрунтування об'єктивності і необхідності природних монополій у широкому розумінні цього слова як частини економічної теорії починається із 60-их років нинішнього сторіччя. Сьогодні ці структури стали об'єктом пильного наукового інтересу економістів різних економічних шкіл і напрямків багатьох країн світу, у тому числі України, Росії та інших постсоціалістичних країн. Сучасні вчені (Дж. Стіглер, Г. Демсец, Р. Познер, М. Фрідмен, Дж. Гелбрейт, В. Студенцов, В. Кокорев, Дж. Вільсон, В. Цапелик та ін.) дають різні тлумачення цієї категорії. Однак, одностайною є думка, що найбільш вагомою причиною, яка виправдовує наявність природних монополій у системі економічних відносин, є ефект масштабу - один із основних індикаторів конкурентного ринку.

Метою роботи є дослідження стану монополій в Україні та існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

- розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;

- дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;

- аналіз антимонопольного законодавства України та деяких інших країн;

- висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Предметом даного дослідженняє стан монополій та антимонопольне законодавство України та інших країн.

Об’єктом дослідженняє монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.


Розділ І. Сутність монополії і конкуренції

1.1. Монополія: сутність, функції, значення

Монополія – це окремі крупні підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень[10, с. 177].

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об’єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [9, с 68].

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов’язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав’язувати іншим суб’єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. [10, с. 179]

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії[7, c. 4-5].

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналежності.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т. ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу[5, c. 98-101].

1.2. Конкуренція в господарській системі

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкуренція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф.Хайєк, "суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети". Конкуренція являє собою економічну боротьбу, суперництво між відособленими виробниками продукції, робіт послуг щодо задоволення своїх інтересів, пов'язаних з продажем цієї продукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Конкуренція (від латинського "конкурро" – зіштовхуюсь) означає суперництво між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб'єкти, їхня залежність пов'язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природно і об'єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного господарства.

Конкуренція - органічний елемент ринку. Поза ринком практично неможлива здорова економічна конкуренція, а без використання й розвитку механізму конкуренції неможливі ринкова рівновага і повноцінний ринок. Конкурентне господарювання є ефективним організатором виробництва, найбільш дійовим механізмом відтворення ринкової рівноваги.

Економічна конкуренція є одним з регуляторів пропорцій суспільного виробництва, що стимулює його ефективність, фактором утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товаровиробників за доходами, реалізації матеріального інтересу товаровиробників.

Конкуренція генерує дійові стимули для того, щоб господарюючий суб'єкт не зупинявся на досягнутому; відкриває реальні можливості для вільного вибору господарського маневру для всіх учасників економічних відносин; культивує саме ринковий компонент практичних навичок та знань[12, c. 8-10].

Глибинне коріння економічної конкуренції як механізму ринкової рівноваги має свій початок в матеріальних потребах та інтересах людини. Переплітаючись і стикаючись, економічні інтереси висвічують усю гамму економічних відносин і механізм, що їх збалансовує, - ринок. Саме в ринково-конкурентному середовищі економічні інтереси формують і ринкову складову суспільної необхідності.

Відомо, що виробничі відносини формуються завдяки і через економічні інтереси. Ці останні є спонукальною силою для ефективного господарювання. Якщо господарська система функціонує в конкурентно-ринковому середовищі, то вона є формою реалізації виробничих відносин. Якщо ж на практиці економічні відносини в основній виробничо-господарській ланці знецінені, то це є найпереконливішим свідченням штучно підтримувати життєздатності пануючої системи управління й господарювання. Саме тому основним видом наших втрат у суспільному виробництві є нереалізовані можливості.

Конкуренція як засіб успішного функціонування ринкової економіки в усіх своїх конкретних проявах спирається на об'єктивні процеси й закономірності, не вступає в суперечності з основними тенденціями прогресу продуктивних сил. Наприклад, об'єктивною необхідністю, що на практиці виступає як наслідок економічної конкуренції товаровиробників, є постійне прискорення процесів оновлення виробництва й продукції. Отже, конкуренція диктує жорстку технологічну дисципліну, вимагає високої якості виробів, сучасного дизайну, здатності передбачати перспективні потреби, а не лише торгувати тим, що виробляється і поки що знаходить попит.

Конкуренція забезпечує безвідповідальність і передбачає постійне прагнення бути попереду, досягати успіхів. Ринок переважно шляхом самоорганізації й дійового зворотного зв’язку перманентне підштовхує розвиток суспільного виробництва через персоніфікованих суб'єктів його, наближаючи плани до реальності, ринкові механізми гарантують також, що будь-який продукт буде виготовлений людьми, які вміють робити його якнайкраще і з найменшими витратами.

Усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише у тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятись на досягнутому, експериментувати, рухатись уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості трудівників, спонукає їх іти за собою. Лише через тактику малих, але цілком конкретних і усвідомлених іншими перемог виховується смак економічної конкуренції, зумовлюється її подальший розвиток[18, c. 241-242].

У своєму розвитку конкуренція пройшла певний шлях удосконалення від простих до складніших форм. Конкуренція як явище була властива рабовласницькій, феодальній і навіть первіснообщинній епосі, її зародження й виникнення історично відносяться до простого товарного виробництва Конкуренція між простими товаровиробниками(ремісниками, селянами) орієнтується на суспільну (ринкову) вартість товару. Ті з них, які витрачають на одиницю продукції більше праці порівняно з суспільне необхідними, в конкурентному суперництві втрачають свої позиції й не мають успіху.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, в боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Конкуренція має негативні та позитивні риси. Тривалий час в нашій країні робився наголос в основному на негативних наслідках конкуренції: витиснення дрібних виробників великим капіталом, розорення одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляції тощо. В умовах адміністративно-командної системи у практиці господарювання конкуренція була відсутня.

Конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію при найменших затратах виробництва на основі науково-технічних досягнень, передової організації праці. Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, примушує постійно поновляти асортимент, пильно стежити за науково-технічними новинками і активно впроваджувати їх у виробництво.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує[9, с. 120]:

по-перше, як переконує світовий досвід, конкуренція охоплює всі зв'язки виробництва й споживання, є єдино можливим засобом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією і в кінцевому підсумку - між суспільними погребами та виробництвом:

- по-друге, конкуренція виконує функцію спілкування (кооперації) та погодження інтересів виробників. У результаті поділу праці інтерес кожного з них пов'язаний і взаємодіє з інтересами інших товаровиробників. Через ринковий механізм конкуренція підпорядковує індивідуальні прагнення суб'єктів господарювання суспільним інтересам;

- по-третє, конкуренція примушує товаровиробників знижувати індивідуальні виробничі витрати, що вимагає від підприємців постійного вдосконалення технічної бази виробництва, знаходження шляхів економії сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, робочого часу;

- по-четверте, конкуренція стимулює підвищення якості продукції та послуг. Ця функція набуває особливого значення в нинішніх умовах розвитку науки й технології, коли кожному виробнику надається можливість удосконалювати споживні якості виробів, відповідаючи на зростаючі потреби й смаки споживачів. Конкуренція спонукає виробників упроваджувати нові види продукції, а також здійснювати різні модифікації одного й того ж продукту;

- по-п'яте, історично важливою функцією конкуренції є формування ринкової ціни. З її допомогою конкуренція забезпечує збалансоване співвідношення між суспільними потребами та суспільним виробництвом.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Конкуренція позбавлена суб'єктивних вад. Підсумки її оцінюють самі споживачі, віддаючи перевагу тим чи іншим товарам. Слід зазначити, що без конкуренції не може діяти закон вартості. Вона є процесом-причиною, що призводить до утворення вартості. Цей причинно-наслідковий зв'язок у минулому не визнавався. А саме він визначає сутність закону вартості.

Ще не так давно вважали, що конкурентна боротьба призводить до хаосу і анархії, але життя спростувало таке твердження. Американський економіст П.Самуельсон зазначає, що "конкретна система - це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв'язку, служить для об'єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів. Без допомоги центральної служби розвідки ця система вирішує одну з найскладніших проблем, яку тільки можна уявити: проблему, що охоплює тисячі невідомих змін і відносин. Цю систему ніхто не винаходив. Вона просто розвинулася, і, як людська натура, змінюється. Разом з тим, вона задовольняє меншою мірою першу вимогу, що пред'являється до будь-якого соціального організму: вона здатна вижити.

Отже конкуренція – це головна ознака ринкової економіки. Виникнення ринкової економіки знаменується появою вільної конкуренції. Але існування купівлі-продажу товарів, використання грошей може бути і без конкуренції. Ось чому треба з'ясувати, як виникає конкуренція[9, c. 122-123].

Першою умовою виникнення конкуренції є наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкретного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджено в руках одного власника, як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції командувала тільки держава, панує державна монополія, яка по суті заперечує конкуренцію.

Друга умова виникнення конкуренції — це свобода вибору господарської діяльності виробників. Кожний з них обирає не тільки що виробляти, а й має право вносити будь-які зміни в продукцію, визначати її обсяг тощо.

Третьою умовою виникнення конкуренції є відповідність між тим, що визначає попит, і тим, що визначає пропозицію. Якщо, припустімо, попит перевищує пропозицію, покупець не має свободи вибору продукції. Всі вироблені товари легко реалізуються, оскільки існує дефіцит. Там, де дефіцит, там немає вільної конкуренції.

Четвертою умовою виникнення конкуренції слід вважати наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка по суті є орієнтиром у виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва[15, c. 186].

1.3. Порівняльний аналіз монополії та конкуренції

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючі переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу[17, c. 55-56].

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привілейованого” становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають технічно та економічно відсталі підприємства.

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.Конкуренція - об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства[23, c. 11-12].

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика лідерства в цінах. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо[10, c. 289-291].


Розділ ІІ. Державне регулювання монополії та конкуренції в Україні

2.1. Антимонопольні заходи

Антимонопольна політика ¾сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про Антимонопольний комітет України”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, постанову КМУ від 11 листопада 1994 р. №765 «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» у редакції постанови КМУ від 26 травня 1997 р. №499, Правила розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. №5 у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998 р. №169-р, Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням АМК України від 25 травня 1998 р. №134-р та ряд інших[1,2,3].

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і є комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення[32, c. 109-110].

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень.Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

  • попередження створення монополій;
  • обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами[4, c. 68-69].


2.2. Державні заходи спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємств

Оцінюючи, в цілому, стан гармонізації законодавства України з точки зору процесу (як розроблення низки загальних і спеціальних законопроектів, так і приєднання нашої держави до відповідних міжнародних конвенцій), то в Україні конкурентне середовище, на мою думку, не створене, більшість з наведених й інших законодавчих положень, що захищають конкуренцію, практично в Україні не діє. В нашій державі процвітає монополізм у найбільш прибуткових галузях (продаж пального — практично усі АЗС належать декільком компаніям; будівництво житла — багатоповерхових споруд тощо), продовжує діяти протекціоністське законодавство у ряді галузей народного господарства, яке передбачає бюджетне фінансування (субсидування) національних підприємств-виробників, що спотворює конкуренцію. Зокрема, законами України «Про стимулювання виробництва в Україні» (від 19.09.97), «Про державну підтримку суднобудівної промисловості» (від 23.12. 97), «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» (від 18.11.99), «Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничопромислового комплексу» (від 14.07.99) «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості та заходи щодо надання їй державної підтримки» (від 11.01.2001), «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» (від 12.07. 2001), «Про заходи за Програмою «Українське вугілля» (постанова Кабінету Міністрів від 19.09. 2001), «Про стимулювання розвитку сільського, господарства на період 2001 -2004 роки» (від 18.01.2001) та ін. Передбачається субсидування виробника, що спотворює умови конкуренції. [3, c. 59-62].

Конкуренція вважається важливим чинником, що виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника впроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, розвивати сервісне обслуговування споживачів, застосовувати нові форми організації праці і системи заробітної плати, витісняти зайвих торгових посередників, зацікавлених у "накручуванні" цін, слугує "барометром" доцільності чи ефективності державного регулювання економіки тощо.


Розділ ІІІ. Аналіз монополії в сучасних умовах господарювання монополістичними організаціями на прикладі Київстар та МТС

Бізнес базується на трьох основних обставинах: перша - споживач; друга - нарахування у персоналу глибоких спеціальних знань про виробництво продукції даного виду; третя - випуск продукції високої якості, а одним з основних критеріїв успіху бізнесу являється конкурентоспроможність.

Мтс-Україна, 100 % дочірня компанія ВАТ "Мобільні Телесистеми" (NYSE: MBT), найбільшого оператора мобільного зв'язку в Росії й країнах СНД. Із червня 2000 року акції МТС котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі під кодом MBT.

Мережа ЗАТ "Український Мобільний Зв'язок" ( Мтс-Україна) охоплює більше 95 % території України, на якій проживає 99 % населення. Компанія обслуговує більше 20,004 млн. абонентів. Компанія володіє ліцензіями на надання мобільної (стандарт GSM-900/1800, CDMA-450), стаціонарного й міжнародної/ міжміського зв'язку, а також надає послуги міжнародного роумінгу на п'яти континентах.

Національний мобільний оператор "Київстар" - лідер українського ринку мобільного зв'язку, закритий акціонерне товариство, акціонерами якого є компанії Telenor (56,52 %) і Storm (43,48 %).

За станом на 1 лютого 2008 року кількість абонентів мережі компанії "Киевстар" склало 23,872 млн. чоловік

«Київстар» — українська компанія мобільного зв’язку, послідовно працюємо над тим, щоб змінювати життя людей в Україні на краще, активно допомагаємо розвитку найбільш важливих соціальних й культурних напрямків та надаємо допомогу тим, хто її потребує найбільше

«Київстар» керується високими стандартами світової бізнес-культури та активно їх пропагує, виступаючи взірцем ведення бізнесу для інших українських компаній. «Київстар» є дисциплінованим та відповідальним платником податків, що суворо дотримується законодавства України, державних і міжнародних технічних стандартів та рекомендацій у сфері телекомунікацій.

Компанія "Київстар GSM" забезпечує покриття території, де проживає 99,9 % населення України, охоплюючи своєю мережею все більші й малі міста й 28 тис. сільських населених пунктів, всі основні національні й регіональні траси, більшість морських і річкових узбереж України.

Оператор надає послуги GPRS на всій території свого покриття України, а також роумінгові послуги в 186 країнах.

Станом на 1 березня 2008 року кількість абонентів мережі компанії «Київстар» склала 23,711 млн. осіб. Місяцем раніше цей показник дорівнював 23,872 млн. осіб.

На сьогодні абонентська база оператора розподіляється наступним чином:

— Контрактні і корпоративні абоненти — 1,261 млн.

— Припейд «Київстар» — 12,538 млн.

— DJUICE — 9,120 млн.

— Мобілич — 0,792 млн.

Звіт, опублікований аналітичним агентством iKS-Consulting, свідчить про те, що загальна абонентська база на кінець березня дещо збільшилася в порівнянні з лютим.

Як бачимо зі звіту лідируючі місця серед операторів мобільного зв’язку займають МТС та Київстар.

Згідно з даними компанії iKS-Consulting, на 31 березня 2008 року в Україні налічувалося 55,24 мільйона абонентів стільникового зв'язку, що на 0,3% більше в порівнянні з лютим 2008 року. Рівень проникнення стільникового зв'язку склав 119%.

У порівнянні з попереднім місяцем загальна кількість користувачів стільникового зв'язку збільшилася майже на 120 тисяч абонентів. Найбільший внесок у позитивну динаміку зміни сукупної абонентської бази вніс оператор «Астеліт», якому вдалося підключити 220 тисяч абонентів. В інших великих операторів - «Київстар», «Український мобільний зв'язок» (МТС) і «Українські радіосистеми» (Beeline) спостерігався відтік абонентів.

Виходячи із наведеної таблиці, залишається зробити висновок, що найбільші GSM-оператори починають поступово списувати неактивні SIM-карти. Так за минулий місяць в «Київстару» різниця між активованими й списаними картками склала 161 тисячу на користь списаних. В «МТС-Україна» ситуація аналогічна, тільки от масштаб цифр ще більш істотний, перевага списаних номерів склала 244 тис. шт.

Досвід функціонування ринку зв'язку в Україні та практика інших країн підтверджують такий висновок: монополія на зв'язок дає кращі результати у країнах з низьким рівнем розвитку зв'язку. Лібералізація, конкуренція ефективніші тоді, коли мережа зв'язку в умовах монополії досягла певного розвитку.

Проблемними питаннями для операторів зв'язку є також тарифна політика на послуги зв'язку. Потрібно відмінити регулювання цін на послуги, що надаються в умовах конкуренції, і насамперед на послуги місцевого телефонного зв'язку. Для розвитку останнього доцільним було б створення спеціального фонду, використавши для цього відрахування від надприбуткових послуг.

Оператори зв'язку вважають за необхідне нагальне вирішення таких питань.

1. Зважаючи на те, що приватні оператори, які забезпечують розвиток місцевих телефонних мереж, працюють в умовах конкуренції, у тому числі з УДПЕЗ "Укртелеком", потрібно дозволити їм самостійно встановлювати тарифи. Це дасть змогу активізувати розвиток місцевих телефонних мереж. Тарифи на місцевих телефонних мережах дозволяють накопичувати кошти на розвиток лише великому операторові ("Укртелеком"), а для невеликих операторів, які тільки-но починають свою діяльність, вони збиткові.

2. Необхідно створити фонд розвитку місцевих мереж за рахунок відрахувань від надання високоприбуткових послуг для розвитку місцевої телефонної мережі (особливо у сільській місцевості, яка є збитковою). З цією метою слід підготувати і ухвалити відповідний Закон.

3. Тимчасово призупинити видачу ліцензій на надприбуткові послуги зв'язку (міжнародний, стільниковий). Дозволити видачу тільки локальних ліцензій на мобільний стільниковий зв'язок у регіонах, де СП "Український мобільний зв'язок" займає монопольне становище. Це дозволить абонентам із середнім рівнем достатку мати мобільні телефони. На відміну від загальнонаціональної мережі, створення локального стільникового зв'язку буде значно дешевшим.


Висновки

Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

Взагалі слово “монополія” зазвичай асоціюється лише з негативними наслідками для суспільства, але є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть такі основні шляхи, як конкуренція виробництва і централізація виробництва і капіталу.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за якими монополія існує. Серед них: відсутність досконалих замінників, відсутність можливості вільного входу на ринок (в галузь), тобто наявність вхідних бар'єрів (наявність у підприємств–монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництва технологію; існування державних ліцензій; контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів; наявність значної економії на масштабі і т.д.). Монопольного становища на ринку фірма може досягти за допомогою заходів недобросовісної конкуренції (“грабіжницьке ціноутворення”, “бійцівська марка”, “неціновий грабіж” і т.д.).

Ще одним поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки, проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополії значно більше, і перший з них – практика встановлення монопольних цін, такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Існує й така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфер впливу монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали антиконкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Формування антимонопольної політики держав світу почалося з того, що навколо них формувалась негативна громадська думка, яка вимагала захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх.

Необхідність антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється в 6-10 років, в той час як багато інших держав працюють в цій сфері вже десятки років.

Українським законодавцем треба працювати, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі споживанням монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

Таким чином, не дивлячись на різноманітні недоліки та переваги, конкуренція є найважливішою умовою існування ринку з моменту його виникнення і появи національних ринків, коли товарне виробництво почало охоплювати всю економіку, а товарно-грошові відносини стали всезагальними. Тому в умовах конкурентної боротьби велика увага приділяється цілям підприємства, а саме: задоволенню потреб споживачів та рівню ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Динаміка обох цілей полягає у пошуку і реалізації конкурентних переваг, які забезпечують досягнення певних конкурентних позицій на ринку[5, c. 130-131].

Стимулювання конкуренції, обмеження монополій — важливі загальноекономічні умови поширення інновацій. Нормативною базою сприяння конкуренції є антимонопольне законодавство, спрямоване на розвиток конкурентного підприємництва, обмеження діяльності підприємств-монополістів, створення передумов для демонополізації економіки, запобігання недобросовісній конкуренції. Основою антимонопольного законодавства є Закон України «Про захист економічної конкуренції» [9].

Податкова система у розвинутій ринковій економіці має бути простою та уніфікованою Це, зокрема, означає, що різні варіанти податкових пільг, що надаються різним секторам або навіть окремим підприємствам, мають бути скасовані та замінені на прості схеми оподаткування, що застосовуються до всіх підприємств однаковим чином. Отже, тягар сплати податків має загалом бути розподілений в економіці таким чином, щоб уряд не робив преференційних рішень стосовно окремих "стратегічних" секторів чи підприємств та структурних кластерів. До того ж ця політика має жорстко умикати будь-яких фори субсидій найбільш явної форми збереження неконкурентних структур або перехресного субсидування/ перехресних податкових схем. Українська система оподаткування не відповідає цим критеріям. Навпаки, вона характеризується різними податковими пільгами (наприклад, сільське господарство), субсидіями (наприклад, для вугільних шахт), схемами перехресного субсидування/перехресного оподаткування (наприклад, ціни на енергію для промисловості та домогосподарств). В той час як перші кроки з гармонізації оподаткування прибутку в даний момент дискутуються, і остаточний результат цього процесу не є ще відомим, тоді як запити щодо подовження пільг є чітко сформульованими (наприклад, для металургії).

Ефективне законодавство про банкрутство та суворе забезпечення жорстких бюджетних обмежень є вкрай важливими елементами ринкової економіки з двох головних причин. По-перше, вони встановлюють належні стимули для підприємців, менеджерів, тощо для їх діяльності у найліпший спосіб через загрозу втратити власність у випадку збиткового виробництва (ex ante ефективність). По-друге, вони забезпечують найефективніше використання активів підприємства у випадку невиконання його зобов'язань (ex post ефективність). В Україні існування збанкрутілих підприємств все ще продовжується, зокрема, мова йде про великі підприємства (наприклад, вугледобувні та металургійні, обленерго), хоча відповідне законодавство є досить непоганим (як і антимонопольні закони). Часто як аргумент проти використання процедур банкрутства є побоювання істотних звільнень. Однак такі міркування є недостатніми, оскільки витрати на підтримання нежиттєздатних підприємств є дуже високими, зазвичай за рахунок платників податків, причому така підтримка не гарантує збереження робочих місць [4, c. 85-87].

На основі зазначеного вище можна зробити наступні загальні висновки: роль уряду полягає у створенні середовища сприятливого для конкуренції замість прямого державного втручання в виробничі та інвестиційні рішення. Конкуренція призведе до підвищення ефективності функціонування економіки, підвищуючи тим самим конкурентоспроможність української промисловості, та прискорить економічне зростання.


Список використаної літератури

  1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України”.
  2. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.
  3. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”.
  4. Архангельський Ю. Чи є шкода від монополії? //Економіка України. - 2006. - № 11. - C. 62-69
  5. Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая Украина. - - 26 грудня 1995. - - №52
  6. Башнянін Г.Л. Політична економія: Підручник, ч. 1: Загальна економічна теорія. Ч. 2: Спеціальна економічна теорія/ П.Ю. Лазур, B.C. Медведев, 2000. -52с.
  7. Биконя С. Ф. Поведінка монополій в умовах перехідної економіки/ //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 5. - C. 4 - 14.
  8. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник/ З.М. Борисенко, 2004. - 697с.
  9. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник для учнів ліцеїв, гімназій та середніх загальньоосвітніх закладів/ А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін, 2002. - 543с.
  10. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - Київ: Вища школа, 1995
  11. Економічна теорія: макро - і Мікроекономіка: Навч. посібник для студ./ Ред. 3. Ватаманюк та ін., 2001. - 606с.
  12. Економічна теорія: Посібник для вищої школи/ Ред. Є.М. Воробйов, 2003. - 704с.
  13. Косік А.Ф. Мікроекономіка: Навч. посібник/ А.Ф. Косік, Г.Е. Гронтковська, 2004. - 415с.
  14. Кравченко Ю. Природні монополії в економіці України //Економіст. - 2005. - № 12. - C. 46-48
  15. Крупка М.І. Основи економічної теорії: Підручник/М.І. Крупка, П.І. ОстроверхБ С.К. РевевчукБ 2001. - 344с.
  16. Кулішов В.В. Мікроекономіка: основи теорії і практикум: Навч. посібник/ В.В. Кулішов, 2004. -331с.
  17. Лагутін В. Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? //Економіка України. - 2007. - № 4. - C. 55-61
  18. Малиновська В. Монополізм та його різновиди: правові засоби обмеження монополізму в економіці України //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 2. - C. 90-92
  19. Мініна О.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ О.В. Мініна, О.Я. Базілінська, 2004. - 350с.
  20. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник/ С.В. Мочерний, 1999. - 592с.
  21. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник/ С.В. Мочерний, 2002. -312с.
  22. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - Київ: Вища школа, 1997
  23. Паламарчук В. Державне регулювання природних монополій в Україні //Економіка. Фінанси. Право. - 2001. - № 5. - С.11-15
  24. Пономаренко О.І. Сучасний економічний аналіз: У 2 ч.: Навч. посібник. Ч. 1: Мікроекономіка, 2004. - 262с.
  25. Семюельсон Пол Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. Пол Ч. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз, 1998. - 676с.
  26. Стадницький Ю. Причини виникнення та існування природних монополій //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 10. - С.25-40.
  27. Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб/Ред. О.П.Степанов. Вин. 2(9), 2002. - 567с.
  28. Супрун В. Проблеми державного регулювання природних монополій в Україні: розвиток та перспективи //Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 12. - С.20-25.
  29. Филюк Г. Економіко-правові засади державного регулювання природних монополій в Україні //Економіка України. - 2001. - № 8. - C. 48-52
  30. Филюк Г. Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичний аспект //Економіка України. - 2008. - № 1. - C. 30-41
  31. Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ В.М. Шаповал, Р.Н. Аврамчук, О.В. Ткаченко; Ред. В.А. Ткаченко, 2003. - 288с.

32. Шморгун Л. Свобода монополізму: Про законодавче забезпечення антимонопольного регулювання цін //Віче. - 2000. - № 2 . - C. 109-114

загрузка...
Top