Методи прийняття рішень в аналізі і аудиті

1. Системний підхід і аналіз як основа прийняття управлінських рішень.

2. Нормування як метод оптимізації матеріальних запасів. Багатономенклатурні задачі в системі моделювання запасі. Класифікація номенклатур.

3. Поняття, задачі, методи та напрями застосування аналізу беззбитковості.

Список використаної літератури.


1. Системний підхід і аналіз як основа прийняття управлінських рішень

З метою підвищення відповідальності за прийняття та здійснення рішення, а також створення передумов для ефективного контролю за його виконанням, рішення має бути документованим. Документація рішення оформляється з урахуванням чинних законодавчих та інших правових актів. Форма документування рішення залежить від його призначення, а зміст повинен відповідати таким вимогам: у документованому рішенні відображують мету, визначають засоби досягнення цієї мети у вигляді конкретних заходів, визначають очікувані результати, встановлюють строки виконання кожного заходу та називають конкретних осіб, які відповідають за реалізацію рішення.

Системний підхід до вивчення проблем управління дає змогу з'ясувати рівень їхньої складності, багатоаспектності та інформаційної забезпеченості. За рівнем кількісного співвідношення всіх взаємозв'язаних факторів проблеми управління поділяються на три групи.

Перша група - добре структуровані проблеми управління, коли взаємозв'язки між різними чинниками чітко з'ясовано та кількісно визначено.

Друга група - неструктуровані проблеми, коли найважливіші ресурси, ознаки й характеристики описано тільки якісно без кількісного їх визначення.

Третя група - слабко структуровані або змішані проблеми, коли частину взаємозв'язків виражено кількісно, іншу частину - якісно, а тому розв'язання проблеми потребує різних підходів.

Першу групу проблем розв'язують кількісними методами оптимізації, другу - евристичними методами (гр. heurisko - знаходжу, відкриваю), а третю - методами системного аналізу.

Системний аналіз є сукупністю наукових методів і практичних прийомів дослідження великих і складних проблем управління, методичним засобом реалізації системного підходу до управління. Схема процесу системного аналізу значно складніша за схему процесу прийняття управлінських рішень. Ми розглянемо цей процес дещо спрощено, як сукупність тільки чотирьох стадій.

Перша стадія включає усвідомлення ситуації, виявлення головної проблеми, попереднє вивчення системи, формулювання цілей і визначення критеріїв.

Друга стадія - це структурний аналіз об'єкта та розробка концепції його розвитку, виявлення найчутливіших точок системи.

Третя стадія є основною - це розробка моделі та проведення аналізу.

На четвертій стадії здійснюється синтез системи на основі одержаних унаслідок аналізу даних.

Крім загальноекономічних методів у системному аналізі використовуються ще й такі: декомпозиція системи, діагностика системи, статистичне дослідження системи, метод "перехресних" порівнянь, експертні оцінки, імітаційне моделювання, аналіз чутливості рішень до різних факторів, агрегування змінних у комплексні фактори.

Системний підхід до вирішення управлінських проблем наочно виражено в розробці та реалізації цільових комплексних програм (ЦКП). ЦКП належить чільне місце в прийнятті довгострокових управлінських рішень на всіх рівнях управління. Не розглядаючи детально процесу програмування, назвемо три найважливіші характеристики ЦКП: наявність чіткої цільової установки; кількісне визначення ресурсів, необхідних для досягнення кожної цілі, з урахуванням обмеженості ресурсів; поділ генеральної програми на підпрограми.

Системний підхід до вивчення явищ виявляється в комплексному взаємозв'язаному вивченні багатосторонніх зв'язків і взаємозумовленості дії факторів організації, техніки і технології виробництва. Підприємство будь-якої галузі виробництва - це складна система, і правильний висновок щодо характеру досліджуваного явища можливий тільки за умови врахування всіх взаємозв'язаних факторів. Здебільшого комплексне дослідження результатів діяльності підприємства починають з вивчення загальних показників. Потім, розподіляючи їх, поглиблюють аналіз, вивчаючи окремі сторони та ділянки роботи підприємства. Принцип системності робить неможливими висновки на підставі лише окремо взятих фактів без урахування відповідних взаємозв'язків.

Для глибшого підходу до масштабних рішень, які пов'язані з великими проектами, пропонується система "аналіз вигід і витрат". Канадські експерти секретаріату Ради скарбниці Канади підготували відповідний довідник. У ньому зазначається, що аналіз вигід і витрат є процедурою, за допомогою якої оцінюють доцільність програми чи проекту методом порівняння вигід і витрат. Довідник розкриває методи визначення пов'язаних з реалізацією проекта прямих і непрямих витрат і вигід, критерії їх порівнювання з урахуванням усіх чинників, що його ускладнюють.


2. Нормування як метод оптимізації матеріальних запасів. Багатономенклатурні задачі в системі моделювання запасі. Класифікація номенклатур

Існує цілий ряд причин, що зумовлюють необхідність нормування на підприємствах (див. рис. 1).

Вихідними умовами для нормування оборотних активів є:

· характер господарських зв’язків – стійкість, надійність;

· особливість відтворювальної структури оборотного капіталу;

· рівень виробничих затрат як основи визначення необхідності в оборотному капіталі і динаміки його вартості;

· розмір будь-якого елементу оборотних активів повинен бути мінімальним для умов функціонування підприємства (умов постачання, збуту тощо) і в той же час достатнім, щоб не створювати перешкод виробничому процесу.

Основним завданням нормування є розробка на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування – це один із основних методів оптимізації рівня оборотних активів, що усуває їх незбалансованість. Адже незбалансованість оборотних активів може викликати:

а) у випадку їх дефіциту:

· затримки в постачанні сировиною і матеріалами і, як наслідок, – збільшення тривалості виробничого циклу і зростання витрат;

· зниження обсягів продаж через недостатність запасів готової продукції;

· додаткові витрати на вирішення задач фінансування.

б) надлишок оборотних активів:

· фізичне або моральне старіння запасів;

· зростання витрат на зберігання надлишків запасів;

· банкрутство боржників;

· збільшення податку на майно з причини наявності великого обсягу ТМЦ і готової продукції;

· зменшення реальної вартості дебіторської заборгованості і грошових коштів з причини інфляції.

Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу.

Норма – це обчислювальна за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних активів вона розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими – у відносних (відсотках).

Розроблені норми діють протягом декількох років та переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, що необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи визначаються за кожним видом оборотних активів, що нормуються, і розраховуються на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множення норми на обсяг (одноденне витрачання) нормованих цінностей або витрат виробництва, що приймаються в розрахунок.

В складі виробничих запасів нормуються наступні групи оборотних активів – сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Здійсненню розрахунків передує визначення повного переліку видів перелічених матеріальних цінностей, що використовуються, а також кола постачальників вихідних матеріальних ресурсів.

Норматив оборотних активів, авансованих в сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається за формулою:

М = В × n ,

де М – норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (грн.);

В – одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (грн.);

n – норма оборотних активів (дні);

В нормі оборотних активів по кожному виду продукції чи однорідній групі матеріалів враховується час перебування в поточному запасі (П), страховому (С), транспортному (Т), технологічному (А), підготовчому запасах (Д). Таким чином, норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (М) визначається за формулою:

М = В × (П + С + Т + А + Д)

Поточний (складський) запас – основний вид запасу, тому норма оборотних активів в поточному запасі є основною вагомою величиною всієї норми запасу в днях. Він призначений забезпечити безперервність процесу виробництва між поставками матеріалів. Величина складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачання, а також від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво.

Основою для розрахунку поточного складського запасу є середня тривалість інтервалу між двома суміжними поставками даного виду сировини та матеріалів. Тривалість інтервалу між поставками визначається на підставі договорів, нарядів, графіків або виходячи з фактичних даних за минулий період. У випадках, якщо даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50 % від інтервалу поставки. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного постачальника і кількість матеріальних цінностей є обмеженою, норма складського запасу може прийматись в розмірі 100 % від інтервалу поставки.

Страховий запас є другим за величиною видом запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний, запас необхідний для кожного підприємства для гарантії безперервності виробничого процесу у випадках порушень умов і строків поставок матеріалів постачальником, транспортом або відвантаження некомплектних партій. Як правило, величина страхового запасу приймається в межах 50% поточного складського запасу, але може бути і більшою, якщо підприємство знаходиться далеко від постачальників і транспортних шляхів або якщо періодично споживаються унікальні, високоякісні матеріали.

Транспортний запас створюється на період розриву між строками вантажообігу і документообігу. При поставках матеріалів на далекі відстані строк оплати розрахункових документів випереджає строк надходження матеріальних цінностей. Тривалість пробігу вантажу від постачальника до покупця по окремій поставці можна встановити співставленням дат відвантаження матеріалів постачальником і надходження його до покупця. На період знаходження матеріалів в дорозі після оплати розрахункових документів у покупця виникає необхідність в коштах.

Наприклад, рух вантажу від постачальника до покупця триває 10 днів. Поштовий пробіг розрахункових документів – 3 дні. Обробка документів у постачальника і у відділеннях банку триває 4 дні. Строк акцепту – 2 дні. При цих умовах норма оборотних активів в транспортному запасі складе 1 день (10–(3+4+2)).

Транспортний запас не встановлюється у тих випадках, коли строк одержання матеріалів співпадає зі строком оплати розрахункових документів чи випереджає його.

Технологічний запас створюється на період часу для підготовки матеріалів до виробництва, враховуючи час на аналіз і лабораторні дослідження. Враховується технологічний запас в загальній нормі в тому випадку, якщо він не є складовою частиною виробничого процесу. Наприклад, при підготовці до виробництва деяких видів сировини необхідний час на сушіння, розігрівання, доведення речовини до певних концентрацій тощо.

Час, необхідний на відвантаження, прийом, складування матеріалів також приймається в розрахунок норми запасу по сировині, основних матеріалах і покупних напівфабрикатах. Норми цього часу встановлюються по кожній операції, враховуючи середній розмір поставки, виходячи з технологічних розрахунків чи шляхом проведення хронометражу.

Таким чином, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати в цілому складається з п’яти вищеперерахованих запасів.


3. Поняття, задачі, методи та напрями застосування аналізу беззбитковості

Щоб забезпечувати підприємству конкурентоспроможність на ринку, гарантувати йому стабільний прибуток, треба постійно аналізувати поточні обсяги виробництва, реалізації, планувати оптимальні обсяги. Для виконання такого аналізу максимально точну інформацію можна отримати, визначаючи точку беззбитковості

Поняття «Точка беззбитковості» відповідає такому становищу у бізнесі підприємства, при якому валовий (загальний) дохід дорівнює валовим витратам (сумі постійних та змінних витрат).

Визначивши точку беззбитковості, будемо знати, як змінювати витрати підприємства, щоб отримувати дохід, що приносить прибуток. Якщо дохід від реалізації продукції вищий за точку беззбитковості, то все гаразд — підприємство отримуватиме прибуток. Якщо ж обсяг реалізації нижчий від того, що відповідає цій точці, то час вживати економічних заходів, бо підприємство стає збитковим.

Визначення умов і моменту, коли підприємство досягає точки беззбитковості, — найважливіший елемент аналізу. Встановивши цю точку, можна визначити обсяг реалізації, при якому буде досягнуто бажаного рівня рентабельності, або, наприклад, яку встановити ціну на одиницю продукції, щоб її реалізація покривала валові витрати. Нарешті, використання аналізу беззбитковості допоможе вибрати ефективнішу технологію виробництва і розробити оптимальний план розвитку бізнесу.

Для аналізу беззбитковості діяльності підприємства треба побудувати модель залежності економічних параметрів — обсягу виробництва (реалізації), витрат виробництва (реалізації) і прибутку. Є дві групи параметрів, що дозволяють найточніше виконати аналіз типу «кількість — витрати — прибуток». Це такі залежності:

· валовий дохід від реалізації;

· витрати від обсягу виробництва.

Такі залежності дозволяють побудувати так звану економічну модель аналізу беззбитковості, яка допускає як зміну змінних витрат, так і зміну інших параметрів, що впливають на обсяг реалізації (наприклад ціна одиниці товару). Ця модель реалістичніше відображає економічне становище підприємства.

За допомогою виробничих бюджетів здійснюється аналіз беззбиткового рівня виробництва. Такий аналіз дозволяє визначити мінімальну кількість продукції, яку потрібно реалізувати за встановленою ціною, щоб відшкодувати виробничі витрати, тобто вивести виробництво на беззбитковий рівень. Це дасть змогу порівняти мінімальну кількість необхідної продукції з тією кількістю, яку господарство планує отримати в процесі виробництва. Аналіз також дозволяє розрахувати мінімальну ціну реалізації продукції для покриття всіх витрат, пов’язаних з виробництвом запланованої кількості продукції.

Таким чином, завдяки аналізу можна оцінити мінімальну кількість продукції при певній ціні (беззбитковий рівень виробництва) або мінімальну ціну реалізації при запланованій кількості продукції (беззбиткову ціну реалізації). Загальна формула для визначення беззбиткового рівня така сама, як і у виробничому бюджеті рослинництва.

Аналіз беззбитковості та визначення рівня прибутковості необхідно проводити як на основі усіх витрат підприємства у процесі здійснення даного виробництва, так і лише за змінними витратами. Аналіз беззбитковості на основі змінних витрат дозволяє визначити той рівень виробництва і цін, за якого валовий дохід буде нульовим, що дає змогу оцінити, чи зможе господарство забезпечити хоча б відшкодування оборотних засобів, а це є необхідною передумовою продовження діяльності у короткостроковому періоді.


Список використаної літератури

1. Бутинець Ф. Ф., Александрова М. М., Барановська Т. В., Буравков Г. А., Валько В. Г. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті: Навч.посібник / Ф.Ф. Бутинець (ред.), М.М. Шигун (ред.). — Житомир : ЖДТУ, 2004. — 352с.

2. Гвоздинський А. Методи оптимізації в системах прийняття рішень: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл., які навч. за спец. "Інтелектуальні системи прийняття рішень" / Науково-методичний центр вищої освіти; Харківський національний ун-т радіоелектроніки. — Х. : ХНУРЕ, 2006. — 324с.

3. Гордієнко П. Стратегічний аналіз: Навчальний посібник/ Петро Гордієнко,; М-во освіти і науки України, Міжнар. науково-технічний ун-т. - К.: Алерта, 2006. - 403 с.

4. Корецький М. Х. Управлінський облік: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів/ М. Х. Корець-кий, Н. В. Дацій, Л. В. Пельтек; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський держ. аграрний ун-т, Гуманітарний ун-т " Запорізький інститут державного та муніципального управління ". - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 294 с.

5. Методи прийняття управлінських рішень: Навч. посібник / Національний технічний ун-т "Харківський політехнічний ін-т" / Богдан Дмитрович Шепетюк (уклад.), Оксана Алеодорівна Баляснікова (уклад.). — Чернівці : ЧФ НТУ "ХПІ", 2006. — 123с.

6. Моделі та методи прийняття рішень в аналізі та аудиті: Матеріали до самост. роботи для студ. спец. 7.050106 "Облік та аудит" / Укоопспілка; Львівська комерційна академія / І.М. Копич (уклад.) — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2006. — 100с.

7. Никифорчук Б. В. Системний підхід до прийняття управлінських рішень/ Б. В. Никифорчук. - Львів: Українська академія друкарства, 2007. - 229 с.

8. Осініна Л. Ситуаційний менеджмент: Конспект лекцій/ Лідія Осініна,; Відп. ред. О. Л. Дінькова; Європейський університет. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. - 109 с.

загрузка...
Top