Історія економічних вчень

1. Порівняльна характеристика розвитку економічної думки Давньої Греції і Давнього Риму.

2. Стани ринкової рівноваги за А. Маршалом: аналіз і застосування.

3. Стан і перспективи розвитку економічної теорії в Україні

Список використаної літератури.

1. Порівняльна характеристика розвитку економічної думки Давньої Греції і Давнього Риму

Перші вияви економічної думки Стародавньої Греції пов'язано з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, землеробства, то згодом все більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу. Оскільки ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства, необхідно спеціально, докладніше розглянути їх.

Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430—355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства, а також деякі поради щодо способів подолання притаманних йому недоліків. Ксенофонт уважав поділ праці на фізичну та розумову (а людей — на вільних і рабів) природним, був прихильником натурального господарства, як стійкішого й надійнішого. Найважливішою галуззю такого господарства, на думку Ксенофонта, є землеробство, а ремесло і торгівля — другорядними. Проте він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення натурального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість суспільного поділу праці, побачив зв'язок між рівнем його розвитку та місткістю ринку. Заслугою мислителя є також постановка питання про подвійне використання блага — як споживчої цінності та як мінової, тобто про дві властивості товару.

Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Оскільки люди, на думку Платона, помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, усе вільне населення в ідеальній державі він поділяв на три стани за їхньою роллю в суспільстві: філософів, воїнів та третій стан (землероби, ремісники, торговці). Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ суспільства. Філософи і воїни не повинні володіти власністю та займатися господарством, бо їхнє матеріальне забезпечення (за зрівняльним принципом) має стати суспільною турботою. Засоби існування для цих станів мусять постачати члени третього стану і раби.

Унаслідок поділу праці, на думку вченого, з'являються ринок, торгівля і гроші. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон висловив надзвичайно важливу думку про те, що в процесі обміну відбувається зрівнювання всіх товарів і вони стають порівнянними, хоч і є різними споживними вартостями. Водночас Платон уважав, що товари порівнюються за допомогою грошей. Гроші потрібні для забезпечення обміну товарів. Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.

У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної держави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліпше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання надмірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість передачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався захисником натурального аграрного господарства, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство[4, c. 25-27].

Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мислителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга — у приватному.

Для розуміння наукових досягнень Арістотеля в галузі дослідження економічних питань слід звернути особливу увагу на аналіз ним видів багатства і, відповідно, класифікацію господарств та видів діяльності. Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хрематистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші й уважав цю діяльність неприродною. До неї він відносив велику торгівлю і лихварство.

Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння подвійного значення блага, тобто до нового відкриття двох сторін товару (споживної вартості й мінової). З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, включаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допомогою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початково авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрецький мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Арістотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарським підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого[5, c. 42-44].

Приступаючи до вивчення економічної думки Стародавнього Риму, потрібно згадати, що його могутність пов'язана зі зміцненням і розквітом античного способу виробництва, за якого основними відносинами були відносини рабів і рабовласників. Тоді стає зрозумілим, чому центральне місце з-поміж соціально-економічних проблем Стародавнього Риму належало проблемам рабства й аграрним проблемам, особливо питанням раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони знайшли переважне відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньогрецьких авторів. Найвідомішими з них є трактат «Землеробство» Катона Старшого (234—149 до н.е.), «Про сільське господарство» Варрона (116—27 до н.е.) та праця з такою самою назвою Колумелли (І ст. н. є.), проекти аграрних реформ братів Гракхів — Тіберія (162—133 до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.).

У творах Катона, Варрона й Колумелли відображено розвиток сільського господарства, узагальнено тогочасний досвід і дано практичні рекомендації щодо ведення рабовласницького господарства. Водночас вони свідчать про еволюцію економічних поглядів римлян на раціональну організацію господарства і управління ним. Так, за Катоном, зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство з певною ринковою орієнтацією. Основну увагу він звертає на організацію праці рабів, хоч і допускає залучення до роботи в господарстві вільних громадян (але тільки як тимчасовий і допоміжний захід). У написаному пізніше трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відображення зростання товарності рабовласницьких господарств та їх перетворення на господарства напівнатурального — напівтоварного типу. Головною метою землевласників, на думку Варрона, є користь, тобто отримування доходу. Виходячи з цього, він визначив, від чого залежить дохідність маєтку, і запропонував систему заходів для її підвищення. Визнаючи низьку продуктивність праці рабів, Варрон уважав, що вигідніше користуватися працею найманих працівників. Подібні погляди виклав і Колумелла в згаданому вище творі, який став своєрідним оглядом стану античного сільського господарства в період кризи рабовласництва.

Вивчаючи економічну думку Стародавнього Риму, слід також приділити увагу ідеям раннього християнства, яке виникло у 1 ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов'язані принципи загального обов'язку працювати, розподілу за працею та ін. Яскравим виразником економічних поглядів раннього християнства був Августин Блаженний (354— 430)[8, c. 36-38].

2. Стани ринкової рівноваги за А. Маршалом: аналіз і застосування

А. Маршалл (1842—1924) був засновником і главою кембриджської школи, яка сформувалася у 90-х роках XIX ст. в Англії. Ця школа за своїм впливом на економічну науку не поступалася австрійській і започаткувала неокласичний напрям в економічній теорії. Основна праця А. Маршалла — «Принципи економікс» («The Principles of Economics», 1890). У цій та інших своїх працях він намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об'єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Маршалл переосмислив, переробив теорію трудової вартості (дія об'єктивних факторів) і теорію граничної корисності (дія суб'єктивних факторів), поєднавши їх у власній теорії взаємних зв'язків попиту і пропозиції. Ключова ідея А. Маршалла полягала у відмові від теоретичних дискусій навколо вартості («цінності») на користь вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, котрі відбуваються на ринку. Він ґрунтовно проаналізував, як формуються і взаємодіють попит і пропозиція, увів поняття еластичності попиту, запропонував власну компромісну теорію ціни.

Ціну продукту він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок — як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. Маршалл уважав, що його теорія ціни спрямована на пошук усіх факторів, що визначають ціну. Його теорія синтезує й досліджує дві групи факторів, що впливають на ринкові ціни. Оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, то їх дослідження потребує виділення суми факторів, від яких залежать їхні зміни та взаємозв'язок на ринку. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Це група факторів ринкового походження. З другого — існує ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто має виробниче походження і визначається факторами виробництва: землею, працею, капіталом і організаторськими здібностями підприємця. У визначенні ціни Маршалл виділяв її залежність від граничних витрат з боку пропозиції і від граничної корисності з боку попиту. Витрати на виробництво граничної одиниці товару і виручка від його продажу будуть однакові. Середня або рівноважна ціна товару тлумачилася ним як результат ціноутворення, коли на ринку перетинаються ціни попиту і пропозиції. Маршалл одним з перших економістів пов'язав із ціною товару еластичність попиту на нього[5, c. 268-269].

У теоретичній системі Маршалла важливе місце поряд з теорією ціни належить теорії розподілу. Згідно з цією теорією кожний із факторів виробництва (земля, праця, капітал, підприємницька діяльність) також підлягають дії попиту і пропозиції. Виходячи з цього, кожен з цих факторів, як щойно було сказано, має ціну попиту, яка визначається його граничною продуктивністю, і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Величина зарплати, процента, ренти є рівноважною ціною цих факторів (праці, капіталу, землі). Прибуток, на відміну від цих доходів, не є гарантованим доходом підприємця, а змінюється зі зміною цін, і його розмір визначається багатьма причинами, серед яких не останнє місце належить «природним якостям» бізнесмена. Загальний національний дохід є результатом дії всіх факторів і зростає зі збільшенням пропозиції факторів.

З часом саме життя все більше підштовхувало економічну думку до розроблення теорій, які могли б дати реалістичніше уявлення про те, як насправді функціонує ринкова система, у чому її переваги, а де вона дає збої, що потребують коригування з боку держави. Економічна думка першої чверті XX ст. стала приділяти все більше уваги проблемі економічного циклу, але будучи зв'язаною провідною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги, вона прагнула дати пояснення економічного циклу на підставі зовнішніх щодо економічної системи явищ. Тому неокласики починають спеціально досліджувати роль грошової системи та її вплив на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики як інструмента антициклічного регулювання. Унаслідок цього виникають нові грошові теорії[9, c. 191-192].

3. Стан і перспективи розвитку економічної теорії в Україні

Сучасний етап розвитку економічної думки — це період від 80-х років XX ст., для якого характерні намагання подолати кризовий стан, перетворитися на систему об’єктивних і неупереджених досліджень перехідної економіки і ринкової економічної системи.

Кризові явища в економіці завжди були підґрунтям для теоретичних проривів в економічній науці, адже будь-яка криза загострює всі суперечності, виявляє слабкі місця, розгортає перед очима людей різноманітність економічних форм, створюючи можливості для глибшого пізнання сутності економічних явищ і процесів. Саме такий кризово-інноваційний процес характерний для розвитку економічної теорії в Україні.

Насамперед необхідно усвідомити сутність і чинники трансформаційних процесів у розвитку економічної теорії в Україні. Сутність їх полягає в переході від одноконцептуальної теорії, яка розвивається здебільшого ізольовано від світової економічної науки, до багатоконцептуальної теорії, що вбирає в себе всі досягнення світової економічної думки. Це передбачає такі заходи:

1. Освоєння знань, набутих світовою наукою, і впровадження їх у науковий обіг та практику економічної діяльності.

2. Збереження реальних здобутків попередніх теоретичних концепцій шляхом очищення їх від ідеологічних нашарувань.

3. Адаптація нових теоретичних економічних поглядів до економічних реалій сучасності.

Процес удосконалення шляхів засвоєння економічної теорії вимагає ґрунтовного вивчення таких фундаментальних категорій, як предмет, наука, логіка і структура економічної теорії.

Економічна теорія відповідно до того підходу, який вже значною мірою реалізовано в Україні, включає таку систему економічних дисциплін: політекономія, мікроекономіка, макроекономіка[5, c. 459-460].

Політекономія, вивчаючи економічні відносини, показує що саме вони перетворюють звичайні корисні речі на товари, а папірці — на гроші та інші економічні явища. Але економічні відносини не існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінку економічних суб’єктів, перш за все фірм і домогосподарств, — це є предметом мікроекономіки. І, нарешті, внаслідок взаємодії фірм, домогосподарств і держави створюються і відповідно розподіляються ВНП, національний дохід, які є головними економічними об'єктами, й економіка функціонує як єдине ціле — все це утворює зміст макроекономіки. Але економічна теорія не просто фіксує економічні явища і процеси, а намагається зрозуміти їхню сутність, виявити закономірності функціонування і розвитку. Отже, предметом економічної теорії є закономірності функціонування і розвитку системи економічних відносин, діяльності економічних суб'єктів і економіки в цілому. Всі складові політичної економії, мікро- та макроекономіки утворюють загальну економічну теорію, яка доповнюється спеціальними галузевими економічними науками. Кожну з категорій загальної економічної теорії можна розгорнути в спеціальну галузеву науку. Така концепція дає можливість зберегти логіко-історичний метод предмета, поєднавши і доповнивши його функціональними підходами.

Кожна з дисциплін економічної теорії має низку особливостей, які необхідно обов'язково враховувати.

1.В Україні, як і в інших пострадянських державах, відбувається активний процес опанування досягненнями світової економічної науки, доступ до яких був майже неможливий до початку 90-х років.

2. Поверхове догматичне вивчення лише однієї окремої економічної концепції (марксистської) обмежує можливості практичного застосування економічної науки.

3. Дослідження закономірностей розвитку економіки України як окремого макроекономічного утворення має стати основною метою і завданням вітчизняної економічної теорії.

Формування в Україні нового типу ринкових відносин посилює інтерес до економічної теорії та економічної політики сучасних цивілізованих держав, яка спирається на аргументовану економічну теорію. Вивчаючи історію формування основних напрямів і шкіл в економічній науці, сучасні економічні теорії, а також практику їх використання державами при розробці соціально-економічної політики, ми все більше переконуємося в необхідності змішаного типу економіки, інтегрованої у світову систему. Розуміння і прийняття цього твердження є досить важливим для формування стратегії і тактики України у вирішенні соціально-економічних проблем. Вивчаючи погляди провідних науковців і наслідки практичного використання теоретичних розробок різними державами, ми зможемо враховувати історичний досвід і на цій основі формувати соціально-економічну програму розвитку України. Діапазон поглядів на роль держави в економічному житті досить широкий — від повного заперечення державного втручання до вкрай жорсткої диктатури держави.

У сучасних умовах формування різноманітних форм власності, роздержавлення економіки найважливішою є проблема оптимізації застосування державних та ринкових важелів регулювання соціально-економічних процесів. Самі по собі вони відображають протилежні відносини, однак у будь-якому явищі кожна з протилежних сторін не тільки не виключає, а й передбачає свою протилежність. Кожна з них покликана до життя відповідним рівнем розвитку продуктивних сил.

Сучасний стан розвитку економіки України характеризується створенням умов для привілейованих ринкових зв'язків, що втілюються як у формуванні приватних форм власності, так і в ідеї скасування багатьох елементів системи тоталітаризму в державному регулюванні економіки. Курс історії економічних учень надає можливість для всебічного повного історико-економічного розкриття форм, методів і важелів державного втручання в економіку, а також для обґрунтування форм та меж державного регулювання економіки.

Вивчаючи проблему державного регулювання економіки в курсі історії економічних учень, необхідно обґрунтовано довести, що сучасна Україна не може в чистому вигляді скористатися жодною з теоретичних концепцій регулювання західної економіки. Сьогодні вона орієнтується на розвинені капіталістичні ринкові відносини, але рівень розвитку її продуктивних сил такий, що потребує врахування особливостей української дійсності при розробленні та застосуванні програм державного регулювання. Слід врахувати такі особливості:

1) Україні необхідно стимулювати виробництво і торгівлю шляхом зниження податків та проведення інноваційної політики;

2) оптимізувати державну грошово-кредитну політику;

3) обмежити державну монополію зовнішньої торгівлі щодо найважливіших видів сировини, енергетичних ресурсів та ін.;

4) запровадити державну монополію на виробництво і реалізацію таких найбільш ліквідних товарів, як лікеро-горілчані та тютюнові вироби.

Вирішення цих проблем дасть змогу поповнювати державний бюджет України та більш повно задовольняти соціально-економічні потреби[9, c. 571-573].

Список використаної літератури

  1. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень: Конспект лекцій. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89, с.
  2. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.
  3. Економічна теорія: Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702, с.
  4. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -219 с.
  5. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.
  6. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491, с.
  7. Уразов А. У. Основи економічної теорії: Навчальний посібник; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323, с.
  8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.
загрузка...
Top