Хеджування як метод управління ризиками

Вступ.

1. Методи хеджування ризиків.

2. Хеджування в системі мінімізації фінансових ризиків.

3. Застосування інструментів хеджування біржових ризиків.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Термін «хеджування» (англ. heaging – загороджувати) використовується в банківській, біржовій та комерційній практиці для позначення різноманітних методів страхування валютних ризиків.

Хеджування на підвищення або хеджування купівлею є біржовою операцією з купівлі термінових контрактів або опціонiв.

Хеджування на пiдвищення застосовується в тих випадках, коли необхідно застрахуватись від можливого підвищення цін (курсів) у майбутньому. Вiн дозволяє встановити закупочну цiну набагато раніше, ніж був придбаний товар.

Припустимо, що ціна товару (курс валюти чи цінних паперів) через три місяці зросте, а товар потрібен буде через три мiсяцi. Для компенсації збитків вiд очікуваного росту цiн необхiдно купити зараз за сьогоднішньою ціною терміновий контракт, пов’язаний із цим товаром, i продати через три місяці в той час, коли буде придбаний товар. Оскільки цiна на товар i на пов’язаний із ним термiновий контракт змінюється пропорційно в одному напрямі, то куплений раніше контракт можна продати дорожче майже на стільки ж, на скільки зросте до того часу цiна товару.

Таким чином, хеджер, здійснюючий хеджування на підвищення, страхує себе від можливого пiдвищення цін у майбутньому. Хеджування на зниження або хеджування продажем – це біржова операція з продажем термінового контракту. Хеджер, здiйснюючий хеджування на зниження, передбачає здійснити в майбутньому продаж i тому, продаючи на біржі терміновий контракт або опцiон, він страхує себе вiд можливого зниження цiн у майбутньому. Хеджер прагне знизити ризик, викликаний невизначеністю на ринку, за допомогою купівлі або продажу термінових контрактів. Це дає можливість зафіксувати ціну та зробити доходи чи видатки більш передбачуваними. При цьому ризик, пов’язаний із хеджуванням, не зникає. Його беруть на себе спекулянти, тобто підприємці, йдучи на певний, ранiше розрахований ризик.

Хеджування – це процес зменшення ризику можливих втрат. Компанія може прийняти рішення хеджувати всі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати чи то свідомо, чи ні.

Відсутність хеджування може мати дві причини. По-перше, фірма може не знати про ризики або можливості зменшення цих ризиків. По-друге, вона може вважати, що обмінні курси чи процентні ставки будуть залишатися незмінними або змінюватися на її користь. У результаті компанія буде спекулювати: якщо її чекання виявляться правильними, вона виграє, якщо ні – вона понесе збитки.

Хеджування всіх ризиків – єдиний засіб цілком їх уникнути. Проте фінансові директори багатьох компаній віддають перевагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси валют або процентних ставок зміняться негативно для них, то вони хеджують ризик, а якщо прямування буде в їхню користь – лишають ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція. Цікаво зауважити, що прогнозисти-професіонали звичайно постійно помиляються у своїх оцінках, проте співробітники фінансових відділів компаній, що є «аматорами», продовжують вірити у свій дарунок передбачення, що дозволить їм зробити точний прогноз.


1. Методи хеджування ризиків

Хеджування – це діяльність, коли ризик змін цін на активи чи пасиви у майбутньому може бути частково або повністю ліквідовано шляхом підписання угоди з третьою стороною, за якою первинна угода на придбання активів чи пасивів частково або повністю нейтралізується протилежною угодою.

За ринкових умов господарювання підприємствам важливо достовірно та своечасно прогнозувати майбутні доходи та витрати, які виникають в результаті операційної чи фінансової діяльності. Невизначеність грошових потоків виникає через існування різноманітних ризиків: фінансових, валютних, кредитних тощо. Зменшити дані ризики можна шляхом використання інструментів хеджування.

Сьогодні більшість зарубіжних компаній приділяє велику увагу питанням виявлення, оцінки й управління фінансовими ризиками, в той час як національні підприємства не часто займаються рішенням проблем використання ефективних методів управління фінансовими ризиками, які впливають на процес господарської діяльності.

Сутність фінансового посередництва — до цієї категорії належать насамперед комерційні банки — передбачає одержання доходів від різниці в цінах купівлі та продажу. Коли балансові позиції чутливі до змін відсоткових ставок, валютних курсів та фондових індексів, ризики підвищуються і завдання ефективного управління банком ускладнюється. Мінливість та нестабільність фінансових ринків протягом останніх десятиріч змусили фінансових менеджерів шукати різноманітні способи мінімізації цінових ризиків. У міжнародній банківській практиці найпоширенішим підходом до управління ціновими ризиками є хеджування.

Під хеджуванням (від англ. hedge — захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, спрямовану на створення захисту від можливих фінансових втрат у майбутньому, пов’язаних зі зміною ринкової ціни фінансових інструментів чи товарів. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації цінових ризиків, пов’язаних із імовірністю зміни ринкової ціни інструмента протягом певного часу. За можливими наслідками та масштабами найзначнішими ціновими ризиками у банківській діяльності є ризики зміни відсоткових ставок та обмінних валютних курсів, а також ризик, пов’язаний зі зміною вартості цінних паперів. Цінові ризики належать до групи фінансових ризиків.

В економічній науці та практиці термін «хеджування» має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування, які об’єднані однією ідеєю, — зниження рівня цінових ризиків.

Стратегія хеджування відбиває загальний підхід, концепцію управління фінансової діяльністю, зміст якої полягає в обмеженні або мінімізації ризиків. Стратегія хеджування стабілізує прибуток за мінімального рівня ризику і надає можливість одержати однакові результати незалежно від мінливості фінансових ринків.

Однак стратегія хеджування унеможливлює використання переваг від сприятливої кон’юнктури ринку. З огляду на це банки та їхні клієнти можуть свідомо брати на себе ризики, які виникають внаслідок зміни майбутньої ціни фінансового інструмента, коли деяка частина активів чи пасивів лишається чутливою до зміни параметрів ринку (відсоткової ставки, валютного курсу). Такий підхід до управління називають стратегією нехеджування. Стратегія нехеджування має на меті максимізацію прибутку і супроводжується підвищеним рівнем ризику. Банки можуть ризикувати в надії на сприятливі зміни цін, які дали б змогу одержати спекулятивний прибуток. За такого підходу банк не захищений від несприятливих змін на ринку і може зазнати суттєвих фінансових втрат.

Методи хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов’язань для обмеження рівня ризику або створення систем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод.

Операція хеджування передбачає укладення строкової компенсаційної угоди з третьою стороною для повної ліквідації або часткової нейтралізації цінового ризику. Умови такої угоди дозволяють мати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній (балансовій) операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спекулятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни), то за додатковою угодою матимуть місце втрати. Зміст прийому полягає у створенні позабалансової позиції, яка дозволяє компенсувати фінансові втрати за балансовою позицією в разі реалізації цінового ризику.

Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких сприяє мінімізації ризику зміни ціни базового інструмента в майбутньому. Для хеджування ризиків використовують похідні фінансові інструменти, такі як форвардні угоди, ф’ючерсні контракти, опціони та своп-контракти, а також гібридні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф’ючерсів і т. ін. Ці самі види похідних фінансових інструментів використовуються і для проведення операцій спекулятивного характеру, а тому не завжди деривативи є інструментами хеджування. У разі проведення операцій з похідними фінансовими інструментами в банку утворюється позабалансова позиція.

Отже, така діяльність як хеджування пов’язується, насамперед, з функціонуванням ринку похідних фінансових інструментів.


2. Хеджування в системі мінімізації фінансових ризиків

Стратегічним питанням фінансового менеджменту є управління ризиками, пошук найбільш оптимальних методів мінімізації фінансових ризиків.

Одним із загальноприйнятих на світовому фінансовому ринку і найбільш поширених методів мінімізації фінансових ризиків є хеджування. Цей метод набув широкого практичного використання в країнах з розвинутою ринковою економікою у процесі управління грошовими потоками в часі та здійснення оптимальної інвестиційної політики.

Використання методу хеджування ризиків можливе лише на основі глибокого уявлення про його сутність та зміст, критерії та принципи вибору інструментів здійснення. Проблема ефективного управління фінансовими ризиками в нашій країні без методів хеджування не може бути вирішеною, тому актуальним є питання висвітлення суті цього процесу.

Аналіз численних наукових досліджень вітчизняних вчених з проблем фінансових ризиків та застосування методів їх мінімізації шляхом хеджування свідчить про актуальність та популярність цієї проблеми. Так, В.І.МІщенком здійснено ряд досліджень щодо застосування хеджування в сфері управління валютними ризиками. Л.О.Примостка висвітлює в наукових працях фінансові деривативи, характеризуючи аналітичні та облікові аспекти, методики застосування похідних інструментів, перспективи розвитку ринку деривативів в Україні. В.В.Михальським проаналізовано основні поняття опціонів і дано порівняльну характеристику похідних інструментів строкового ринку.

О.М.Сохацькою проведено дослідження ф'ючерсних ринків як вітчизняних, так і зарубіжних. Н.Г.Слав'янська, А.А.Волицька проаналізували можливість застосування опціонів як перспективного напрямку хеджування валютних ризиків. О.Г.Біла та О.І.Юсипович розглядають можливості мінімізації валютних ризиків за допомогою похідних контрактів. О.Е.Кірієнко обґрунтовує стратегії нейтралізації біржового ризику, використовуючи строкові інструменти. М.В.Сільченко запропоновані математичні методи хеджування ризиків на ринку опціонів. А.Розумний здійснив дослідження активного підходу при хеджуванні процентного ризику. О.С.Редькін, Н.А.Хрущ, Н.В.Прудка аналізують фінансові інструменти управління телекомунікаційною компанією.

Оскільки відомо багато досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних, присвячених мінімізації фінансових ризиків, відповідно поняття хеджування теж тлумачиться по-різному. Методи хеджування є непростими, їх теоретичне висвітлення в науковій літературі неоднозначне, це ускладнює формування уявлення про них та обмежує можливості практичного застосування. [12, c.51-52]

У виборі будь-якої стратегії зменшення ризиків слід керуватися принципами максимальної оптимальності обраних методів. Саме цією особливістю хеджування вирізняється серед інших методів у системі мінімізації ризиків. Необхідність виокремлення хеджування як напрямку в системі мінімізації ризиків обумовлено саме специфікою інструментів його реалізації, які передбачають необхідність виконання чітко визначених умов поставки базового активу в майбутньому, а також правом вибору, залежно від ситуації на ринку. Тобто в основу хеджування покладено принцип фіксації умов шляхом створення позабалансової позиції, що за строковим контрактом є обов'язковою до реалізації в майбутньому, а також принцип страхування. Інструменти хеджування — деривативи, які, концентруючись на строковому ринку, мають властивість не тільки нейтралізувати ризик, а й передбачати ціноутворення на касовому ринку і, як наслідок, прогнозувати розвиток економіки в цілому, стимулювати ділову активність підприємців, зміцнюючи їх кредитоспроможність та конкурентноздатність, надаючи їм можливість стратегічного планування.

Отже, справедливо розглядати хеджування як окрему систему мінімізації ризиків з урахуванням всіх позитивних наслідків її використання.

Використання методики хеджування фінансових ризиків пропонує широкий діапазон інструментів, які дозволяють зменшити ризик або здійснити перерозподіл недиференційованої його частини між учасниками ринку.

Інструментами хеджування є похідні контракти — деривативи. Використання деривативів оптимізує функціональність фінансової системи завдяки якісному впливу на фінансовий результат діяльності шляхом створення можливості ефективного управління фінансовим ризиком, покращення планування фінансових потоків, а також забезпечує поширення інформації про стан ринків та очікувань учасників.

Деривативи є інструментами управління ризиком шляхом укладання похідних контрактів, що призводить до встановлення цін, відкритих для спостереження та оцінки як суспільством, так і експертами, які, визначаючи реальну вартість активів, мають змогу визначити шляхи та умови подальшого розвитку економіки.

На Заході, навіть у відносно стабільних економічних умовах, суб'єкти господарювання надають значної уваги питанням управління ризиками. Водночас в українській економіці, де фактори економічної нестабільності і без того ускладнюють проблему ефективного менеджменту, управлінню всім комплексом ризиків, що виникають в процесі їх економічної діяльності, приділяється явно недостатньо уваги.

Саме це обумовлює дослідження проблеми інформаційного та практичного застосування хеджування в сфері фінансових послуг, уточнення та доповнення поширених уявлень про використання методів цього процесу.

До фінансових ризиків належать інфляційні та дефляційні ризики, валютні ризики, ризик ліквідності та інвестиційні ризики, які в свою чергу поділяються на ризик упущеної вигоди, кредитні та відсоткові ризики.

Найбільш ефективним методом мінімізації ризиків є хеджування — сукупність дій та засобів, спрямованих на усунення ризиків або їх утримання на прийнятному рівні та отримання прибутку. [9, c.10-13]

3. Застосування інструментів хеджування біржових ризиків

Взагалі вибір інструментів хеджування залежить від цілей хеджування, що проявляються у вигляді особливостей майбутньої хеджової операції. Основні з них варто систематизувати для полегшення процедури вибору бажаного строкового хеджового контракту (табл. 1.). В таблиці враховані також діючі в Україні строкові біржові контракти — форвардні, оскільки негайне виведення їх з біржового обігу є неможливим та навіть недоцільним, зважаючи нате, що використання таких контрактів на сучасному етапі може мати й позитивний ефект — ознайомлення потенційних хеджерів з технологією здійснення строкових біржових операцій.

Отже, найприйнятнішим та найефективнішим для хеджування цінового ризику все-таки є ф'ючерсний контракт завдяки своїй високій ліквідності та гнучкості. Він може використовуватись у переважній більшості випадків, оскільки його положення відповідають майже всім наведеним критеріям.

Випадками, в яких застосування ф'ючерсних контрактів є небажаним, є майбутні угоди, обсяг постачання за якими точно не визначений. У цьому випадку менш ризикованим є придбання опціону, бо за сплачену один раз премію його покупець має можливість вирішувати на свій розсуд питання його виконання у межах планованого обсягу. За ф’ючерсними контрактами, навпаки, власник зобов'язаний підтримувати необхідну суму коштів на маржинальному рахунку аж до дати закриття позиції, а тому цілком ймовірно він може мати необґрунтовані збитки у вигляді додаткових грошових переказів у випадку несприятливих для себе цінових змін, причому такі зміни можуть відбуватися щоденно, а відповідно й вимоги поповнення рахунку можуть бути досить частими[8, c. 106-108]. Так само небажаним є застосування ф'ючерсних контрактів для хеджування реальних у майбутньому позицій, які мають одноразовий або неперіодичний характер. Зумовлено це тими ж складнощами в розрахунках та механізмі поповнення маржинальних рахунків. В таких випадках хеджеру простіше укласти форвардний контракт або опціон, позбавивши себе зобов'язань щоденно слідкувати за рухом цін, а відповідно й коштів на депозитному рахунку.

Але головною ознакою, за якою обирається той чи інший хеджовий інструмент, є призначення хеджової операції — хеджування з можливістю реального постачання чи «чисте» хеджування. У випадках, коли підприємець зацікавлений лише в регулюванні цінового ризику шляхом фіксації майбутньої ціни і точно впевнений, що угода відбудеться, більш бажаним є укладання форвардних контрактів та опціонів. Ці два види угод справді призначені для здійснення закупівель через біржовий ринок, є менш ліквідними та гнучкими, не передбачають щоденний моніторинг цін та відповідних розрахунків. Вони, звичайно, також можуть не виконуватись, але виключно за погодженням та особистою домовленістю сторін (як форвардні контракти) або за рішенням однієї із сторін (у випадку опціонів), а тому, знову ж таки, не вимагають від обох сторін здійснення певних фінансових витрат, основною ціллю яких є лише утримання позиції з метою компенсації цінової різниці, що виникає в цінах реального та ф'ючерсного ринків.

Наведені критерії та здійснені на їх основі пропозиції щодо вибору інструментів хеджування, звичайно, не можуть мати універсального характеру і бути придатними практично до будь-якої ситуації, оскільки цілі хеджерів іноді значно різняться, різними можуть бути також їх фінансові ресурси, які використовуються для хеджових цілей. Крім того, підприємці різняться своїми психологічними якостями, а тому обережніші у ставленні до ризику, як правило, обирають такий варіант хеджування, який навіть за умови більших фінансових витрат забезпечує більшу надійність — хеджування максимально можливої кількості планованих спотових позицій.

Врахування наведених критеріїв та пропозицій буде ціннішим, якщо доповнити їх порівнянням особливостей хеджових інструментів (дод. 1).

Враховуючи особливості строкових хеджових інструментів, можна зробити висновок, що кожен такий контракт виконує спільні функції стосовно регулювання майбутнього ризику. Основними з цих функцій є: ціноутворююча, цінопрогнозуюча та ціностабілізуюча[12, c. 49-51].

Ціноутворююча функція полягає в тому, що під час біржових торгів визначається ціна виконання (майбутня ціна товарного базового активу) на основі співвідношення обсягів попиту та пропозиції. Виявлена в процесі відкритого торгу ціна є об'єктивною, оскільки вже в заявлених обсягах відображені потреби та можливості сторін. На біржовому ринку ціною зіткнення є та ціна, яка справді влаштовує сторони (навіть з точки зору граничних потреб та можливостей), — тут виключаються можливості шахрайства в питаннях гарантій виконання угоди та якості товарів, а також товарообмінні операції та угоди з очевидним ціновим диспаритетом, зумовленим високими сезонними потребами сільськогосподарських виробників.

Ціностабілізуюча функція строкових деривативів забезпечується завдяки дії механізму фіксації майбутньої ціни та відповідно надання гарантій учасникам угоди, що скористалися цим механізмом. Завдяки механізму фіксації майбутньої ціни учасник угоди має право скористатися правом купівлі (продажу) товару за більш вигідною контрактною ціною, ніж та, що може скластися у майбутньому на ринку реальних активів, або правом отримати грошову компенсацію різниці в цінах у випадку невигідного руху спотових цін.

Цінопрогнозуюча функція строкових контрактів полягає в тому, що зафіксовані в них майбутні ціни є орієнтиром для виробників на реальному ринку. Користуючись біржовими котируваннями, підприємці мають можливість здійснювати власні цінові прогнози. Ціновий прогноз значною мірою знімає дію фактору невизначеності, пов'язаної з впливом часу, а крім того, виконує додаткову маркетингову функцію: на основі цінових прогнозів виробники мають можливість раціонально планувати структуру майбутніх виробничих обсягів. Так, виявлене прогнозом зростання ціни порівняно з поточною (або з ціною відповідного періоду в минулому) є ознакою майбутнього дефіциту певного товару. Таким чином, виробник може переорієнтувати частину виробничих потужностей на виробництво того базового активу, зростаючу потребу в якому було виявлено на біржовому ринку.

Отже, при виборі хеджового інструменту підприємцю потрібно враховувати, що кожен з таких деривативів виконує певні схожі функції оптимізації цінового ризику (описаним вище способом), але має також значні відмінності в питаннях гнучкості та ліквідності В цьому аспекті найменш привабливими є форвардні контракти, які до біржових належать лише умовно — у світовій біржовій практиці вони стали лише перехідним етапом до впровадження повністю стандартизованих та ефективних інструментів, створених на їх основі — ф'ючерсних контрактів. Але зважаючи на сучасний стан розвитку українського біржового ринку та низький рівень знань та досвіду підприємців, які потенційно можуть стати учасниками хеджових операцій, використання форвардних контрактів як хеджових деякий час є виправданим. Оволодіння технологією використання таких інструментів є цінним з точки зору подолання психологічного бар'єру підприємців у користуванні інструментами, які для нашої країни поки що є зразками новітніх ринкових технологій.

Тому використання у біржовій практиці форвардних контрактів повинне відбуватись з одночасним запровадженням сучасних та високоефективних інструментів регулювання цінового ризику (ф'ючерсних контрактів та опціонів), що полегшить процес адаптації вітчизняних підприємців до умов цивілізованого біржового ринку[15, c. 217-219].

Проблемним на сьогодні є питання відсутності зацікавленості підприємців у використанні таких контрактів. І причини такого інертного ставлення полягають не лише в психологічному несприйнятті контрактів такого типу чи відсутності необхідних знань та досвіду. Вагоме значення мають також об'єктивні фактори — відсутність необхідних фінансових ресурсів для відкриття хеджових позицій — навіть для оплати авансових внесків за форвардними контрактами, що є частиною вартості контракту, а не грошовими депозитами чи коштами, які потенційно можуть бути втрачені за несприятливих цінових змін.

Тому запровадження в біржову практику хеджових контрактів та вдосконалення діючих строкових угод повинно здійснюватися, перш за все, з урахуванням фінансових обмежуючих факторів. Так, найбільш актуальними є питання визначення розмірів початкової маржі (за ф'ючерсними контрактами), авансових внесків (у форвардних угодах), їх відповідності зростаючим з часом ціновим ризикам, а також питання забезпечення кредитної підтримки тих суб'єктів підприємництва, які виявили бажання хеджувати свої майбутні касові операції, забезпечуючи тим самим зростання обсягів прозорої біржової торгівлі[8, c. 109].


Висновки

Фінансові ризики є невід'ємною характеристикою фінансових рішень, тому однією із функцій банківської системи с мінімізація негативних інфляційних тенденцій та розподіл ризику між учасниками (останній залежить від зміни валютних курсів, відсоткових ставок, ціни на товар та акції).

Для забезпечення фінансової стабільності в країнах з високим розвитком економіки набув поширення метод управління ризиками — хеджування. Хеджування є результатом функціонування та розвитку ринку похідних строкових контрактів. Строковий ринок є стабілізуючим фактором ціноутворення касових позицій, він дає можливість мінімізувати фінансові ризики, забезпечуючи фінансову стабільність підприємств та установ та поширюючи інформацію про стан кон'юнктури ринків.

Концептуальні засади ідеального хеджування базуються саме на усвідомленні змісту та правильних підходів до методів хеджування.

Хеджування є складним процесом мінімізації ризиків, оскільки вимагає надійного прогнозування кон'юнктури ринку та розуміння законів його функціонування. Набутий світовий досвід хеджування вимагає адаптації до реалій трансформаційної економіки нашої країни, що, в свою чергу, обумовлює подальші наукові дослідження проблем хеджування з урахуванням світового та вітчизняного досвіду.

Управління ризиками може відбуватися за допомогою методів диверсифікації, страхування, скоординованого управління активами і пасивами (балансом), а також хеджування. Отже, використовуються три різні, але взаємопов'язані способи управління фінансовими ризиками. Перший пов'язаний з купівлею страховки. Другим способом є управління активами і пасивами. Останнім способом, який може бути використаний сам по собі або в поєднанні з двома попередніми, є хеджування.


Список використаної літератури

1. Вітлінський В. Фінансовий ризик і методи його вимірювання // Фінанси України. - 2000. - № 5. - C. 13-23

2. Васюренко О. В. Ризик як складова економічних процесів // Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.68-74

3. Винокуров В. Страхування комерційних (фінансових) ризиків // Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 3 жовтня. - C. 35-39

4. Грачов В. Класифікація ризиків та управління ними // Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 56-60

5. Гришова І. Ю. Економічна сутність фінансових ризиків у підприємстві // Економіка АПК. - 2005. - № 7. - С.83-86

6. Клапків М. Методи ідентифікації фінансових ризиків // Фінанси України. - 2000. - № 1. - C. 39-46

7. Мізюк Б.М. Фінансовий механізм управління ризиками підприємств // Фінанси України. - 2003. - № 11. - C. 66-72

8. Мізюк Б. Фінансові ризики інвестиційних проектів // Фінанси України. - 1999. - № 10. - C. 122-129

9. Примостка Л. Управління фінансовими ризиками // Економіка. Фінанси. Право. - 1999. - № 2. - C. 10-13

10. Роговий А. В. Фінансові ризики в системі стратегічного фінансового планування// Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 5. - C. 34 - 38

11. Харко А. Ризики в управлінні фінансовою діяльністю // Фінанси України. - 2002. - № 7. - C. 79-84

загрузка...
Top