Характеристика природних історико-культурних ресурсів центральноєвропейського рекреаційного району

Вступ.

1. Характеристика Центральноєвропейського регіону як туристичного об’єкту.

2. Природні ресурси Центральноєвропейського регіону

3. Рекреаційні та туристичні ресурси Центральної Європи.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Традиційно Європа була й залишається регіоном найбільшого притягання туристів. Цьому сприяють високий рівень економічного розвитку більшості країн, доходи населення і його соціальна структура (перевага середнього класу), що дозволяють реалізувати потреба у відпочинку за межами своїх країн. А потреба в якісному відпочинку, у тому числі й за межами міських районів, у щільно населених, індустріальних і урбанізованих європейських країнах, що відрізняються стрімким і напруженим ритмом життя, дуже висока.

У Європі налічується близько 40 суверенних держав, більшість із них невеликі по розмірах. Одинадцять країн мають площа менш 50 тис. кв. км: Люксембург, Мальта, Бельгія, Нідерланди, Данія, Швейцарія, Словаччина, Словенія, Македонія, Албанія, Естонія.

Досвід трансформації туристично-рекреаційної галузі, в тому числі, в країнах Центральної та Східної Європи розглянутий в роботах таких вітчизняних та іноземних науковців як Школа І.М., Папірян Г.А., Зорін І.В., Мечковська О.О., Александрова А.Ю., Карцев В.І., Євдокименко В.К. Проте рекомендації та наукові дослідження щодо використання досвіду трансформації та розвитку туристичної галузі успішних країн ЦСЄ для України практично відсутні. Тому, метою статті є аналіз досвіду трансформації туристичної галузі в окремих країнах ЦСЄ та використання його для ефективного розвитку туристичної галузі в Україні.

Передумовою подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку є залучення до міжнародної законодавчої та нормативно-правової бази туризму передових надбань розвинутих туристичних держав світу, впровадження стандартів якості туристичного обслуговування, прогресивних технологій, передових систем і методів підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, використання можливостей світового інформаційного простору, наукових досліджень, досвіду державного регулювання та стимулювання галузі туризму, практики створення організаційно-фінансових засад функціонування високорентабельної туристичної індустрії.

На сьогоднішньому етапі ринок туристичних послуг у цих країнах є вільним і функціонує в умовах конкуренції. Ринкові реформи у країнах ЦСЄ сприяли динамічному розвитку туристичного сектора, який став суттєво впливати на економіку країн регіону. Держава безпосередньо не втручається в діяльність суб'єктів туристичного бізнесу, а регулює її за рахунок податків на обслуговування туристів і конкретно вироблені послуги.


1. Характеристика Центральноєвропейського регіону як туристичного об’єкту

Європа - основний туристський регіон миру й збереже своє лідерство, незважаючи на те, що її частка в туристських прибуттях неухильно знижується: 1970 р. - 68,2 %; 2000 - 57,7 %; 2020 (прогноз) - 44,8 %. Подібна ситуація спостерігається й з доходами від туризму.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як дуже вигідне. Воно характеризується:

а) компактним розташуванням у центрі Європи. З одного боку розташовані розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначає економічну політику країн на регіональному і світовому рівні, а з другого — країни СНД. які для країн Центральної Європи є вигідними економічними партнерами;

б) виходом до моря більшості країн регіону, що дає можливість здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом. Через територію п'яти країн регіону протікає Дунай, що частково компенсує для Угорщини та Словаччини їхню ізольованість від Світового океану та має інтегруюче значення;

в) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, мають добру транспортну доступність. Їх територію в усіх напрямках перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, ЛЕП.

Країни Балтії (Латвія, Литва, Естонія) у 90-ті роки активно інтегрувалися з Центральну Європу, тому вони розглядаються в межах цього регіону. За державним ладом усі країни — республіки.

Бурхливий розвиток ринку нетривалих поїздок з невисокими душовими витратами веде до зниження питомої ваги Європи в доходах від міжнародного туризму: 1970 г - 61,5 %; 2001 р. - 49,8 %. При цьому туризм у Європі носить яскраво виражений внутрірегіональний характер. У міжрегіональному виїзному туристському потоці виділяються США.

Найбільш яскравими особливостями європейського туризму є перевага потоків у меридіональному напрямку й концентрація туристів навколо Середземноморського басейну.

Серед 10 країн з найвищим доходом від міжнародного туризму 7 перебувають у Європі: Іспанія, Франція, Італія, Німеччина, Великобританія, Австрія, Греція. І в списку 10 країн-лідерів по туристських витратах також виділяються 6 європейських держав: Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Нідерланди, Австрія.

Для регіону характерна й найвища туристська активність. У прибуттях лідирують Південна й Західна Європа - більше 60 прибуттів на 100 чоловік. Для поїздок за кордон (вибуття) - Північна й Західна Європа - більше 70 чоловік. Найбільш відвідувана країна не тільки Європи, але й світу - Франція (кожний п'ятий відпочиваючий на старому континенті приїжджає в цю країну). Великою популярністю серед туристів користуються Іспанія, Італія. Більше інших подорожують, у тому числі й по Європі, німці (на їхню частку доводиться кожна 10 поїздка у світі), англійці, піддані Бельгії й Нідерландів.

На європейському туристському ринку росте активність країн Східної й Центральної Європи, особливо Чехії. Розвиваються ринки Польщі, Угорщини, Румунії, Словенії, Росії.

Серед видів туризму, що одержали розвиток у Європі, виділяються лікувально-оздоровчий, діловий, релігійний, освітній, пізнавальний, круїзний (морський, річковий, озерний). Більшість подорожуючих по Європі включає у свій відпочинок відвідування різних розважальних установ і заходів.

Серед країн, у яких напрямок лікувально-оздоровчого туризму одержав розвиток, лідирує Чехія. Бальнеологічний курорт Карлови-Вари (колишній Карлсбад) щорічно відвідують близько 50 тис. чол. з 70 країн. Популярністю користуються й інші чеські курорти: Теплиці, Яхимов (перший у світі радоновий курорт), Марианске-Лазне, Франтишкови-Лазне, Лугацовице, Янске-Лазне. Численні виходи мінеральних вод перетворили у світовий центр водолікувального купання маленьку Угорщину. Зараз кожний третій, приїжджаючий у країну, їде на води. Серед них багато німців, американців, австрійців, самих угорців. У Польщі найбільш відомі бальнеологічні й бальнеогрязьові курорти Балтійського узбережжя: Свиноуйсцье, Камінь- Поморски, Колобжег. Лікувально-оздоровчий туризм розвивається в Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії. У Росії унікальні запаси і якість мінеральних вод, розвинені традиції курортного відпочинку, але матеріальна база, як правило, низької якості. Основний курортний район - Кавказькі Мінеральні Води.

При розпаді світової системи соціалізму утворилися потужні туристські потоки між цими країнами, а також з метою шопінгу. На цьому ґрунті швидкий розвиток одержав в'їзний туризм у Польщі, Угорщині; виїзний у Росії. У цей час значення шоп-туризму знизилося.

Туристична сфера покращується, коли вона функціонує у збалансованому руслі, результатом чого стає ситуація, в якій виграють туристи і приймаюча сторона. Якщо органи державної влади та міжнародні інституції в основному відповідальні за забезпечення політичних зобов'язань та політики, направленої на стабільний розвиток туризму, то внесок приватного сектору є дуже важливим для здобуття позитивних результатів та забезпечення зворотного зв’язку з політиками. Внесок приватного сектору є вирішальним для досягнення результатів внаслідок та за умови взаємодії з творцями політики. Державні та приватні гравці повинні працювати разом для того, щоб погоджувати, втілювати та відслідковувати спільні підходи у сфері стандартів якості туристичних послуг та продукції. У той час як туризм та асоціації різних секторів можуть діяти як інформаційні реле між органами державної влади та місцевої гравцями, співпраця між державним та приватним секторами може слугувати для реалізації пілотних проектів, просуванню корпоративної соціальної відповідальності та для втілення справедливих схем працевлаштування, сприяти покращеному ціноутворенню, інноваційному маркетингу та інвестиційному плануванню, сумісному з екологічними, культурними та соціальними імперативами.

Туристична сфера покращується, коли вона функціонує у збалансованому руслі, результатом чого стає ситуація, в якій виграють туристи і приймаюча сторона. Якщо органи державної влади та міжнародні інституції в основному відповідальні за забезпечення політичних зобов'язань та політики, направленої на стабільний розвиток туризму, то внесок приватного сектору є дуже важливим для здобуття позитивних результатів та забезпечення зворотного зв’язку з політиками. Внесок приватного сектору є вирішальним для досягнення результатів внаслідок та за умови взаємодії з творцями політики. Державні та приватні гравці повинні працювати разом для того, щоб погоджувати, втілювати та відслідковувати спільні підходи у сфері стандартів якості туристичних послуг та продукції. У той час як туризм та асоціації різних секторів можуть діяти як інформаційні реле між органами державної влади та місцевої гравцями, співпраця між державним та приватним секторами може слугувати для реалізації пілотних проектів, просуванню корпоративної соціальної відповідальності та для втілення справедливих схем працевлаштування, сприяти покращеному ціноутворенню, інноваційному маркетингу та інвестиційному плануванню, сумісному з екологічними, культурними та соціальними імперативами.


2. Природні ресурси Центральноєвропейського регіону

Земельні ресурси розподілені між країнами доволі рівномірно. У розміщенні інших ресурсів проявляються великі контрасти. Паливні ресурси переважають у північній частині регіону, рудні — на півдні.

З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішим є буре вугілля. На кам'яне вугілля багаті Польща та Чехія, нафтогазоносні провінції є в Румунії, Албанії та Хорватії (частково в Угорщині та Сербії). Країни Балканського півострова багаті на гідроресурси.

Основні запаси залізної руди містяться в країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). Албанія найбільше у світі видобуває хромітових руд.

Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів, які є як на півночі, так і на півдні. Мідних руд найбільше у Польщі, бокситів — в Угорщині. З нерудної сировини найпоширенішими є запаси калійної та кухонної солей (Польща, Румунія), сірки (Польща).

Гідроресурсами найбагатша Росія, де знаходяться найбільші річки та озера Європи і Азії. Потенційні гідроресурси є в країнах Закавказзя і Центральної Азії. На розвиток і спеціалізацію сільського господарства, а також на деякі переробні галузі промисловості впливають агрокліматичні умови. Так, природні умови лісової Зони, в межах якої знаходиться значна частина території Росії і Білорусі, зумовили наявність тут запасів деревини, особливо цінних хвойних порід, хутрових звірів Та розвиток відповідних галузей господарства.

Туристична галузь є однією з найбільш динамічних галузей світової економіки та провідною галуззю в багатьох країнах світу, яка забезпечує надходження до 47 млрд. дол. США. В 2006 році вказаний сектор згенерував 10,3% світового валового національного продукту, забезпечив 234 млн. робочих місць (8,2% загальносвітової зайнятості).

За демографічними, соціально-економічними процесами, рівнем урбанізації та агломерації, характером використання трудових ресурсів виділяють три типи країн: східноєвропейські індустріально-урбанізовані, закавказькі перехідного типу та центральноазіатські аграрно-індустріальні, де переважають традиційні форми розселення.

Посилення глобалізаційних проявів у світовій економіці, ускладнення та взаємозв'язок суспільних, економічних та політичних процесів стимулюють окремі країни до пошуку нових шляхів відстоювання національних державних інтересів, завоювання певних ніш, забезпечення іміджу на світовій арені. В цьому контексті вивчення питань, пов'язаних з економічним значенням міжнародного туризму в країнах з транзитивною економікою набуває особливої актуальності. В теперішній час держави Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) є, по-перше, перед вибором експортної спеціалізації, по-друге, перед необхідністю реорганізації малорентабельних традиційних галузей виробництва, орієнтації на нові види продукції на експорт, а також на нові види діяльності в сфері послуг і міжнародної торгівлі. Окремі країни ЦСЄ вже добре усвідомили значення міжнародного туризму як ефективного чинника економічного зростання країни. Україна перебуває на стадії активного розвитку туристично-рекреаційної галузі, і незважаючи на досягнення в цій сфері? є низка невирішених питань та проблем пов'язаних з ефективним державним регулюванням галуззю, нормативно-правовим забезпеченням, станом розвитку туристичної інфраструктури, ефективністю і рівномірністю інвестицій в галузь тощо.

Обмеженість території - фактор сприятливого росту інтенсивності туристських вибуттів. Тільки дві країни - Франція й Іспанія мають площу більше 500 тис. кв. км. Чисельність населення Європи - близько 500 млн чоловік, 75 % населення проживають у міських агломераціях. Високий рівень урбанізації, щільності й освіченості населення - фактори, що впливають на туристську активність населення. Населення Європи відрізняє етнічна й релігійна мозаїчність, високий рівень утворення й духовної культури.

Європейські країни зручно розташовані відносно один одного - мають загальні межі, які в основному проходять по легко переборних природних рубежах. Географічна близькість і густа мережа комунікацій роблять поїздки із країни в країну зручними й доступними.

Саме в Європі в середині ХІХ в. туризм стає зоною підприємництва, перетворюючись поступово з елітного в заняття широких мас населення. Розвитку туризму в Європі сприяють природно-географічні особливості регіону.

Його береги відрізняються значною зрізаністю, достатком внутрішніх морів, заток, бухт, що сприяло створенню на узбережжях численних портів. Більшість європейських країн має приморське положення, багато хто з них розташовані на островах і півостровах, поблизу від жвавих морських шляхів з Європи в Азію, Африку, Австралію й Америку.

Природно-рекреаційні ресурси регіону дуже різноманітні. На території Європи перемежовуються низинні, горбкуваті й гірські райони. Серед гір переважають середні по висоті, вони не представляють непереборних перешкод для налагодження економічних зв'язків і туристських поїздок. Через гірські перевали прокладені транспортні магістралі. Більша частина Європи розташована в помірному кліматичному поясі, лише північ Скандинавського півострова - в арктичному поясі. Південна частина регіону (Піренейський, Апеннінський і Балканський півострови) - у субтропічному кліматичному поясі. У цілому природно-кліматичні умови сприятливі для відпочинку, особливо в приморських країнах південної Європи, що відрізняються достатком сонця й тепла.

Природні ландшафти в Європі майже не збереглися. Із всіх частин світла Європа найбільше "окультурена" - лише близько 3 % її території вільні від слідів діяльності людини, переважно в північних країнах - Фінляндії, Норвегії, Швеції. Перетворенню Європи в провідний туристський регіон сприяли й культурно-історичні фактори. Вона внесла величезний вклад у світову цивілізацію. Ніде у світі немає такої високої насиченості різноманітними історичними й архітектурними пам'ятниками різних епох - неоліту, Стародавнього, Епохи Відродження, Епохи Великих географічних відкриттів, Промислових переворотів і революцій. "Старі камені Європи" - це найбільше надбання не тільки європейської, але й всієї світової цивілізації.

У Європі подорожі перетворилися в рису сучасного способу життя. Цьому сприяє економічна й політична стабільність у регіоні, прагнення урядів різних країн до співробітництва, у тому числі й в області туризму.


3. Рекреаційні та туристичні ресурси Центральної Європи

Природні рекреаційні ресурси – це об’єкти і явища природного походження, що можуть бути використані для туризму, лікування, відпочинку, впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районів (центрів), їхню спеціалізацію та економічну ефективність. Вони сприяють відновленню фізичних і духовних сил людини, її працездатності, використовуються для прямого й опосередненого споживання та виробництва курортних та туристичних послуг.

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності.

Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів.

Рекреаційні ресурси океанів та морів характеризуються значною різноманітністю.

Міжнародний туризм вважається ефективною формою експорту, яка здійснюється на території країни в усіх місцях обслуговування інтуристів при реалізації основних та супутніх туристичних послуг і товарів, необхідних для туристичного споживання. Економічна ефективність міжнародного туризму пов' язана насамперед із надходженням валюти, що покращує платіжний баланс, і навіть сприяє активізації економіки як окремих районів, так і цілих країн. Орієнтація на створення експортного туристичного сектора сприяє освоєнню природних цінностей країни, використання яких у туризмі підвищило б його економічну ефективність. Виробництво туристичних товарів та послуг особливо необхідне для країн, що перебувають у стадії розвитку ринкових відносин. Ці країни володіють дешевшою робочої силою, мають відносно низькі ціни на продукти харчування, можуть розвивати виробництво товарів та послуг при мінімальних потребах у імпорті. Таким шляхом розвитку серед країн ЦСЄ пішли Словенія, Чехія, Угорщина, Хорватія, Польща, Болгарія. Перехід на початку 1990-х рр. цих країн на ринкову систему господарювання викликав необхідність не лише структурних змін туристичної галузі країн, але й туристичної політики. У аналогічній ситуації у розглянутий період опинилися і країни Співдружності Незалежних Держав, зокрема й Україна. Усвідомивши те становище, у якому опинився міжнародний туризм у країнах, і розуміючи, яке економічне значення може зіграти туризм у житті цих країн, уряди країн зробили дієві кроки з реформування національних туристичних комплексів. На сьогоднішньому етапі ринок туристичних послуг у цих країнах є вільним і функціонує в умовах конкуренції. Ринкові реформи у країнах ЦСЄ сприяли динамічному розвитку туристичного сектора, який став суттєво впливати на економіку країн регіону. Держава безпосередньо не втручається в діяльність суб' єктів туристичного бізнесу, а регулює її за рахунок податків на обслуговування туристів і конкретно вироблені послуги. [3]

Про успіхи туристичної галузі країн ЦСЄ свідчать статистичні дані, зокрема середньорічні темпи зростання кількості міжнародних прибуттів в регіоні протягом 2000-2005 рр. склали 4,8%, і хоча зростання суттєво сповільнилося - з 10% у 2004 р. до 2% у 2005 р. (табл. 1.), проте туристична привабливість країн регіону підтверджується тим, що такі країни як Болгарія (2,429 млн. дол.), Чехія (4,631 млн. дол.), Угорщина (4,271 млн. дол.), Польща (6,284 млн. дол.) та Україна (3,125 млн. дол.) в 2005 р. увійшли до списку основних туристичних напрямів Європи, а також отримали досить вагомі доходи від міжнародного туризму.

Важливим показником динамічності і успішності розвитку туристичної галузі та туристичної інфраструктури країн ЦСЄ, є те, що вони згідно „Звіту про туристичну конкурентоспроможність 2007" Всесвітнього економічного форуму в загальному рейтингу індексу конкурентоспроможності серед 124 країн світу отримали середні позиції (між 35 і 95 показниками). [1]

Незважаючи на те, що у 2006 р. в Україні спостерігається позитивна динаміка основних показників туристичної галузі, існує низка проблем у розвитку галузі, інфраструктури та диспропорціях між в'їздним і виїзним туризмом. В 2006 р. Україну відвідали 18,9 млн. іноземних громадян, що на 7 % більше, ніж у 2005 р.; структура в'їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД - 11,9 млн. осіб (63% загального в'їзного потоку, в порівнянні з 2005 р. збільшення кількості візитів склало 9%), країни ЄС - 6,3 млн. осіб (33%), решта країн - 0,6 млн. осіб (4%); громадяни Росії становлять 34% в'їзного потоку, Польщі - 21%, Молдови -16%, Білорусі - 11%, Угорщини - 6%, Словаччини - 3%, Румунії - 2%. Темпи зростання обсягів в'їзного туризму (107%) перевищили темпи зростання виїзного туризму (103%). Протягом 2006 р. виїзний потік становив 16,9 млн. осіб. Структура виїзного потоку: країни СНД - 8,3 млн. осіб, країни ЄС - 7,4 млн. осіб, інші країни - 1,1 млн. осіб. Обсяг внутрішнього туризму у 2006 р. зріс і складає 1,03 млн. внутрішніх туристів (збільшення на 11 %). [5]

Отже, розглянемо досвід трансформації туристичної галузі окремих країн ЦСЄ, які на сучасному етапі ефективно розвивають туристичну галузь і є лідерами з туризму в регіоні.

Чеська Республіка. 1 січня 1993 р. Чехословаччина розділилася на 2 суверенні держави: західна частина (масив Богемія) стала Чеською Республікою, а східна половина (разом з горами Татрами) - Словацькою Республікою. Чехословаччина була найбільшою туристичною країною Східної Європи з добре організованою індустрією туризму. Вона мала добре розвинену мережу готелів і будинків відпочинку. До 1989 р. в Чехословаччині існувала найбільша індустрія в' їзного туризму серед всіх країн соціалістичного табору Східної Європи. Країна приймала 24,6 млн. осіб щорічно, більшість яких приїздила з сусідніх соціалістичних країн і класифікувалися як екскурсанти. Цілі візитів в країну гостей з несоціалістичних країн суттєво відрізнялися від цілей гостей з соціалістичних країн: лише 18% складали екскурсанти, більша частина припадала на подорожі, і 17% - на ділові поїздки.

Виїзний туризм був направлений на сусідні соціалістичні країни, і третина подорожей були одноденними. Для громадян Чехословаччини найпопулярнішими туристичними центрами були Угорщина, Східна Європа і Польща, серед західних країн - ФРН і Австрія (кількість подорожей була незначна і в основному вони здійснювалися з діловою метою).

З початком економічних реформ у Чехословаччині в 1989-1991 рр. туристичний сектор країни (як внутрішній, так і міжнародний) почав бурхливо розвиватися. Наприклад, виїзний туризм зріс з 8,5 млн. подорожей у рік в 1989 р. до 20,6 млн. у 1990 р. і до 39,6 млн. у 1991 р. Більшість мешканців виїжджали в одноденні екскурсії і за кордоном витрачали незначні кошти. Хоча в 1990-1991 рр. кількість виїжджаючих різко зросла, кількість витрачених ними коштів значно скоротилася. Ці обставини наочно демонструють труднощі, пов' язані з економічними перетвореннями. Дві третини подорожей, які здійснювали жителі Чехословаччини, припадало на західні країни, в основному на Західну Німеччину (15,3 млн. осіб) й Австрію (14,1 млн. осіб). У цей же період різко зросла кількість людей, які виїжджали у Польщу, - з 1,3 млн. осіб в 1990 р. до 6,1 млн. у 1991 р.

Значні зміни відбувалися і у в' їзному туризмі. Кількість туристів, які відвідали Чехословаччину, зросла більш ніж у два рази. Більша частина туристів, а саме 41%, складали туристи з Німеччини. Подвоїлась також кількість польських туристів, суттєво збільшився австрійський ринок. Проте різко скоротилась кількість угорських туристів, а кількість самих чехів та словаків, виїжджаючих в Угорщину незначно збільшилась.

З 1993 р. в інфраструктуру туристичної індустрії країн колишньої Чехословаччини направлялись великі іноземні інвестиції, більша частина яких припадає на Чехію. [6, С.621-622; 7, С. 117] В 1993 р. створюється державна організація з розвитку туризму, яка підпорядковується Міністерству регіонального розвитку - Національне туристичне управління (С2Є0ІіТоигІ8ш), метою діяльності якого було просування і реклама Чеської Республіки як привабливої туристичної дестинації за кордоном, а з 2003 р. і на вітчизняному ринку. С2ЄеЬТоигІ8ш підтримує розвиток в'їзного і вітчизняного туризму, а на міжнародному ринку зосереджує свої зусилля на просуванні таких конкретних напрямів туристичної галузі як курорти, конгресовий і діловий туризм, гольф-туризм. Щороку організація в рамках проекту представляє „туристичні прем'єри" нових туристичних напрямів, здійснює рекламно-промоційні заходи, видає прес-релізи, підтримує інформаційний сайт про туристичні можливості країни.

Угорщина є економічно і політично найбільш стабільною країною у Східній Європі. Свою програму економічних реформ країна розпочала проводити з 1968 р. і просунулася в цьому напрямі набагато далі, ніж сусідні країни соціалістичного блоку. У 1989 р. індустрія туризму Угорщини була добре розвинена і займала друге місце після Чехословаччини. Особливою популярністю як туристичний центр країна користувалася у чехів, поляків і східних німців. Угорщина приваблювала і західних туристів, особливо з Австрії і Західної Німеччини, яких в середині 80-х років нараховувалося 2 млн. осіб в рік. Ще 1,4 млн. осіб з західних країн здійснювали одноденні подорожі.

В 1988 р. в Угорщину прибули 17,9 млн. осіб, з яких 30% становили туристи з несоціалістичних країн. Кількість зарубіжних туристів збільшилася більше ніж удвічі після революції 1989 р. та у 1990 р. досягла 37,6 млн. осіб. Більша частина прибуваючих туристів припадала на частку Австрії, Німеччини, Югославії та Румунії. В 1991 р. скоротилася кількість прибуттів зі східноєвропейських країн, в результаті чого загальна кількість туристичних прибуттів зменшилася до 33,2 млн. осіб. Проте кількість західних туристів продовжувала зростати незважаючи на міжнародну політичну ситуацію.

У 80-і роки кількість поїздок угорців на Захід також зросла і досягла свого піку в 1989 р. Загальний обсяг виїзного туризму в усі туристичні центри світу в 1985-1988 рр. подвоївся, але в наступні роки його зростання сповільнилося. Така ситуація суттєво відрізняється від Чехословаччини і Польщі. Це пов' язано не лише з тим, що поїздки угорців на Захід були краще організовані до 1989 р., але й з політикою валютного контролю, яку проводив угорський уряд, починаючи з 1990 р. витрати зарубіжних туристів скоротилися вдвічі.

З різних причин політичні зміни, які відбулися в країні в 1989 р., суттєво не вплинули на моделі подорожей як в Угорщину, так і з неї, на відміну від інших країн Східної Європи. [6, С.118; 7, С.622] Угорський уряд визнав розвиток туристичної галузі стратегічним питанням і на рівні урядових ініціатив у т.зв. „Плані Сечені" було зафіксовано можливості розвитку туристичного сектора національної економіки. На реалізацію Плану Сечені (який передбачає підвищення ефективності іноземного туризму за рахунок покращання туристичного обслуговування, стабілізацію галузі за рахунок внутрішнього туризму та залучення туристів з туристично нетрадиційних країн) кошти виділяються з державного бюджету, а також підприємцями. Особливий акцент роблять на розвиток бальнеологічного, курортного та конференц-туризму.

Румунія це країна з багатими прибережними та гірськими ресурсами для задоволення внутрішніх потреб. Виїзний туризм Румунії в останні роки зростає. Більшість туристичних подорожей в 1991 р. були спрямовані в Угорщину (9 млн. осіб в 1990 р.), далі - в Болгарію (1,8 млн. осіб) і Туреччину (500 тис. осіб). Модель виїзного туризму Румунії аналогічна моделям інших країн Східної Європи, проте більша частина подорожей були одноденними.

До революції країну відвідували відносно нечисленні туристи, лише 4,5 млн. осіб, з них 1 млн. осіб приїздили на 1 день. Це було пов'язано з політичною ситуацією в країні, хоча Румунія була єдиною країною в Східній Європі, яка надавала пекідж-тури для пляжного відпочинку на узбережжі Чорного моря для східноєвропейського ринку. В 1990 р. країну відвідали 6,5 млн. осіб, більшість з яких були зі Східної Європи: туристи з колишнього СРСР складали 2,1 млн. осіб, Угорщини - 900 тис. осіб і лише 13% прибуттів припадали на інші країни Європи. [6,

С.120; 7, С.623]

Болгарія. Міжнародний туризм у Болгарії, який став пріоритетною галуззю економіки зовсім недавно, має довгу й багату історію. Перші організовані іноземні групи відвідали Болгарію ще у 20-х роках минулого століття. Із середини 50-х років почалася розбудова морських курортів Золоті Піски та Сонячний Берег, десять років по тому - Албени, гірських курортів Боровець, Пампорово. До 1989 р. Болгарія мала відносно невеликий, проте економічно важливий для країни сектор міжнародного туризму. За кількістю туристичних прибуттів вона поступалася Румунії, але частка туристів з західних країн була відносно високою (9-12%) і вони привозили необхідну іноземну валюту. Проте індустрія туризму Болгарії в основному залежала від ринку відпочинку Східної Європи: в 1991 р. 60% з 1,5 мільйонного ринку відпочинку і гостей, які відвідали своїх родичів і друзів в Болгарії, приїхали з країн Східної Європи, зокрема з Румунії, Польщі і країн СНД. В 1992 р. цей ринок зник, оскільки були скорочені державні субсидії для галузі і виникли економічні проблеми в країнах-генераторах. В період 1990-1992 рр. Болгарія пережила гіперінфляцію. Це означало, що небагато болгар може виїхати за кордон (лише 1,5-2 млн. болгар подорожували за кордон щорічно) і політична свобода компенсувалася економічними обмеженнями для подорожей. [6, С.120-212; 7, С.623-624]

Під час переходу до ринку в усіх галузях болгарської економіки почався процес приватизації, зокрема, і в туризмі. Після 1997 р. він досяг винятково високих темпів і до кінця 2001 р. практично став приватною галуззю. Сьогодні ця форма власності охоплює понад 96% турпідприємств, а до кінця 2002 р. поширилася повсюдно.

Приватизація в туризмі призвела до якісних змін у структурі ринкової пропозиції. Якщо у 1995 р. понад 60% готельної бази країни становили об'єкти низьких категорій (1-2 зірки), а 4-5-зіркові готелі - лише 7 %, то в 2001 р. висококатегорійна база зросла до 12%, а відносна частка низькокатегорійних готелів зменшилася на 18 пунктів. Доукомплектовується і спеціалізована туристична інфраструктура, особливо на морських курортах - відкрито і продовжують відкриватися десятки нових басейнів, тенісних кортів, фітнес-залів розважальних закладів та комплексів тощо. Крім того, у 2001-2002 рр. у Болгарії були здійсненні значні інвестиції низкою німецьких туроператорів в галузь туризму, а саме в болгарські готелі з метою підвищення їх категорійності і покращення послуг. Особливістю німецьких іноземних інвестицій в готельний сектор Болгарії є те, що німецькі громадяни отримували прибутки від капіталовкладення у вигляді можливості безкоштовного або пільгового відпочинку в цих готелях. Іноземні компанії проявляють значну зацікавленість інвестуванням у болгарський туризм. Важливо, що їхні кошти будуть спрямовані не тільки на курорти Чорномор'я, а й на об'єкти всередині країни - переважно на об'єкти бальнеологічного та зимового туризму. Визначною особливістю розвитку туристичної галузі Болгарії є інвестування у визначені курорти і створення корпорацій та холдингів для покращення інфраструктури цих курортів. За 2001 р. міжнародний туризм у Болгарії утвердився як експортна галузь №1 у національній економіці. Отже, можна відмітити, що болгарський туризм, після невеликого застою, зараз починає прориватися на світовому туристичному ринку. Туристична індустрія Болгарії має дохід, починаючи з 2000 р., більш ніж 1 млрд. Євро в рік. Йде процес реконструкції готелів, будуються нові, сучасні будівлі, створюється інфраструктура туристичного бізнесу високого класу. [8,C.49-50]

Польща. Перші прояви туристичного бізнесу з'явилися в Польщі ще в 70-80-і роки після відміни військового стану. Виникають перші туристичні бюро, які організовують колишні співробітники державних структур на зразок „Інтуристу", які знали іноземні мови і мали налагоджені зв'язки. Згодом створюється значна кількість туристичних бюро (500 в рік), оскільки бізнес є прибутковим, проте багато фірм банкрутували внаслідок відсутності навичок і досвіду. До розпаду соціалістичного табору Польща входила в число основних генеруючих країн, оскільки поляки могли вільно подорожувати. Виїзний і в' їздний туризм швидко розвивався у 1989 р., але наступні економічні проблеми скоротили його зростання. Кількість подорожей за кордон зменшилася з 22 млн. осіб в 1990 р. до 20,8 млн. у 1991 р., при чому більшість поляків виїжджали з торгівельною метою і для роботи за кордоном. З іншого боку, високий рівень інфляції, який у 1991 р. склав 80%, створив умови для зростання міжнародного туризму. З цієї причини кількість зарубіжних гостей з 3,4 млн. осіб у 1990 р. виросла до 4 млн. у 1992 р. Все це стосується й одноденних відвідувачів країни, кількість яких зросла з 8 млн. осіб у 1989 р. до більш як 30 млн. у 1992 р. У цей період суттєво змінилася і структура в'їзного і виїзного туризму Польщі. Збільшилась кількість туристів з Німеччини, країн СНД і Чехословаччини. З інших західноєвропейських країн вона зросла вдвічі.

Поляки подорожували, як і раніше, в основному в Німеччину, але кількість подорожей в інші західноєвропейські країни значно зросла. Разом з тим країни СНД і Чехословаччини втратили свої ринки. Більшість туристів виїжджають з країни і приїжджають в неї з метою торгівлі, бізнесу і відвідування родичів й друзів. Водночас Польща має хороші природні й культурні туристичні ресурси, які можна с успіхом використати у майбутньому для розвитку туризму. [6,С.119-120; 7, С.622-623] Розвиткові туристичної галузі в Польщі сприяли такі чинники: створення департаменту туризму при Міністерстві економіки (займається формуванням загальної економічної стратегії Польщі в сфері туризму), Польської туристичної організації (займається популяризацією туризму в регіонах), Інституту туризму (займається вивченням туристичного ринку та його можливостей), Польської туристичної палати (об'єднання туристичних бюро); 7%-ий податок на туристичну діяльність при 22% оподаткування інших видів бізнесу; фінансова підтримка Європейського Союзу в рамках спеціальних програм на розвиток галузевої інфраструктури в 1993-1994 рр.; зацікавленість польським ринком всесвітньовідомими в світі туристичними агентствами (TUI, Neckermann, ScanHoliday, Wingта ін); використання коштів з місцевих бюджетів, які надходять від комерційної діяльності регіонального бізнесу на промоцію регіону та покращання інфраструктури.

Зважаючи на розглянутий досвід трансформації туристичної галузі країн ЦСЄ можна запропонувати наступні висновки та рекомендації для України:

· використовувати кошти з місцевих бюджетів, які надходять від комерційної діяльності регіонального бізнесу на промоцію регіону та покращання інфраструктури, покладаючи ці обов' язки на обласні органи управління туристичною галуззю (досвід Польщі);

· визначити пріоритетні курорти в країні та залучати іноземні інвестицій на їх розвиток, створити корпорацій для управління та розвитку туристичної інфраструктури цих курортів (досвід Болгарії);

· визначити пріоритетні види туризму в окремих регіонах, скерувати зусилля на ефективний розвиток визначених видів та широку промоцію їх на міжнародному ринку, що дозволить Україні зайняти власну нішу на світовій арені міжнародного туризму (досвід Чехії, Угорщини);

· розробити власний туристичний бренд для країни та широко рекламувати його як на території України, так і за кордоном;

· створити сприятливе нормативно-правове поле для приваблення на туристичний ринок всесвітньовідомих готельних мереж (досвід Болгарії, Польщі).


Висновки

Центральна Європа – дуже добре освоєна і заселена територія. Розселення характеризуються нерівномірністю, значними відмінностями між країнами. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, СРЮ, найменшу – країни Балтії.

Кількість міст майже в усіх країнах регіону зростає. Яскравим прикладом концентрації населення у великому місті є Будапешт в Угорщині. Тут зосереджено майже 40 % міського населення країни, тоді як у цілому густота міських поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Софійська, Белградська.

У зоні впливу міських агломерацій спостерігається і найвища концентрація сільського населення. Високу густоту сільського населення має Албанія та Македонія.

Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об’єктивно пов’язані спільністю історичної долі, умовами формування сучасної економіки і мають достатні умови для інтеграції в загальноєвропейський і світовий простір.

Отже, в роботі проаналізовано тенденції розвитку туристичної галузі в країнах Центральної та Східної Європи. Відзначено позитивну динаміку показників міжнародного туризму в регіоні. Здійснено аналіз трансформаційних процесів та розвитку туристичної галузі в окремих країнах Центральної та Східної Європи. Розглянуті можливі аспекти використання позитивного досвіду трансформації туристичної галузі для України.


Список використаної літератури

1. Бейдик О.О. Словник-довідник з географії туризму, рекреалогії та рекреаційної географії. – К.: «Палітра», 1997. – 130 с.

2. Бовсуновская А.Я. География туризма. Учебное пособие

3. Веденин Ю.А. Динамика территориальных рекреационных систем. – М.: МГУ, 1981. – 180 с.

4. Гайдкукевич Л.П. География международного туризма. Страны СНГ и Балтии. Уч.пособие. – Мн.: Аверсэв, 2004.- 252 с.

5. Ердавлетов С.Р. Основы географии туризма: Уч. пособие. – Алма-Ата: Изд-во КазГУ. 1991. –172 с.

6. Лукьянова Л.И. Рекреационные комплексы: Уч. пособие. – К.: Вища школа, 2004. – 364 с.

7. Методология оценки рекреационных территорий / В.Ф. Данильчук, Г.М. Алейникова, А.Я. Бовсуновская, С.Н. Голубничая. – Донецк: ДИТБ, 2003. – 197 с.

8. Мироненко Н.С., Твердохлебов И.П. Рекреационная география. – М. : МГУ, 1981. – 207 с.

9. Николаенко Д.В. Рекреационная география: Уч. пособие. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 208 с.

10. Николаенко Д.В., Николаенко Т.В. Введение в рекреационную георграфию. – Харьков: Международный славянский ун-т, 1998. – 193 с.

11. Романов А.А. Зарубежное туристское страноведение: Уч. пособие. – М.: Советский спорт, 2001. – 288 с.

12. Теоретические основы рекреационной географии / Отв. ред. В.С. Преображенский. – М.: Наука, 1975. – 224 с.

13. Школа І.М., Ореховська Т.М., Козменко І.Р.,Лошенюк І.Р., Кравчук Р.В. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. - Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2003.-662с.

загрузка...
Top