Характеристика енергетичного балансу України

Вступ.

1. Формування енергетичного балансу держави.

2. Особливості структури паливно-енергетичного балансу енергетики України.

3. Аналіз показників енергетичного балансу України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Енергетичний сектор має критично важливе значення для економіки Європи та є найвпливовішим чинником у підтримці стабільності, економічного зростання, соціального розвитку та активізації співробітництва в Європі.

Загалом, Україна сьогодні не тільки не наблизилася до рівня європейських стандартів в енергетичному секторі, а й значно відстає від країн-кандидатів. ПЕК потребує реструктуризації та модернізації; енергетичний ринок має бути сформований та поступово лібералізований. Здійснення заходів реформування потребує значних ресурсів, нових технологій, організаційних змін. Водночас український ПЕК залишається конкурентоспроможним, у його межах існує ряд проектів, що могли б становити предмет спільного інтересу України та ЄС.

Відсутність в Україні загальної стратегії економічного розвитку, навіть за наявності певних стратегій і програм у енергетичному секторі, значною мірою знижує ефективність останніх, збільшує економічні, політичні, соціальні ризики, що впливатимуть на їх реалізацію, перешкоджає концентрації зусиль і ресурсів, ускладнює створення сприятливого інвестиційного клімату.

Саме комплексний характер проблем в енергетичному секторі та відсутність системного підходу до їх вирішення ускладнюють рух до спільного європейського енергетичного ринку та зумовлюють складні економічні та соціальні наслідки реформування всередині країни. Незважаючи на це, Україна має певний потенціал, що, за умов усунення недоліків переважно в політичній та адміністративній сферах, міг би значною мірою сприяти просуванню енергетичного сектора України до європейського ринку, стати поштовхом до проведення ефективних економічних реформ.

1. Формування енергетичного балансу держави

Енергетичний баланс держави – це система показників, що відображає повну кількісну відповідність виробництва, надходження і використання (включаючи витрати та втрати на їх транспортування, перетворення, зберігання і залишок) усіх енергоносіїв (джерел енергії) у економіці в цілому або в окремих її складових (регіон, галузь, підприємство) за певний інтервал часу для встановлення відповідності стану енергозабезпечення потребам національної економіки в енергоресурсах, виявлення та усунення диспропорцій і недоліків в енергозабезпеченні, зокрема, в забезпеченні ефективного використання енергоресурсів.

За формою складання енергетичний баланс визначається як зведений статистичний звіт про виробництво (видобуток) та надходження видів (джерел) енергії, витрати і використання, який показує походження і види використання всіх джерел енергії, які використовуються в країні протягом року (або, можливо, за інший період часу). У такому балансі всі види енергії виражені в загальній одиниці обліку і показують взаємозв'язок між витратами.

Енергетичний баланс має бути основою взаємоузгодженої та прозорої системи обліку виробництва, надходження, транспортування, зберігання, розподілу та споживання (використання) енергетичних ресурсів для інформаційного забезпечення та обґрунтування рішень у сфері формування і реалізації ефективної державної політики, надійного забезпечення потреб економіки та населення держави.

Визначення механізму формування енергетичного балансу держави потребує координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із забезпеченням енергетичної безпеки та створенням інформаційної бази для проведення аналізу і прогнозування стабільного функціонування економіки.

Енергетичний баланс повинен будуватися на основі діючих галузевих балансів з його подальшою оптимізацією та переходом до регіонального принципу формування з урахуванням галузевих особливостей.

Роботи з формування енергетичного балансу держави мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади[3, c. 3-4].

Формування енергетичного балансу держави надасть можливість встановити відповідність стану енергозабезпечення потребам національної економіки в енергоресурсах та підвищити ефективність використання всіх видів палива та енергії.

Система статистичних показників енергетичного балансу держави має забезпечувати органи законодавчої і виконавчої влади необхідною інформацією, яка б давала змогу:

- аналізувати стан та прогнозувати розвиток енергетичної політики держави;

- здійснювати заходи щодо забезпечення стабільності на енергетичному ринку;

- забезпечувати порівнянність із даними міжнародних енергетичних організацій інших країн;

- створювати системи забезпечення енергетичної безпеки держави, захисту національних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів з урахуванням регіональних і світових тенденцій розвитку енергетики.

В свою чергу моніторинг показників енергетичного балансу держави є процесом систематичного довгострокового спостереження, який спрямований на розв’язання таких завдань:

- визначення шляхів оптимізації енергетичного балансу держави;

- підвищення ефективності використання усіх видів палива та енергії у сферах життєдіяльності держави;

- створення механізму щодо координації роботи та контролю за реалізацією Національної енергетичної програми України, Комплексної державної програми енергозбереження України;

- забезпечення обґрунтованого визначення і оцінки перспективних шляхів розвитку економіки та пріоритетних заходів із забезпечення захисту національних інтересів у сфері енергозабезпечення держави;

- оптимізація структури первинного енергоспоживання із зменшенням втрат та питомих витрат енергоресурсів і залежності від імпорту енергоресурсів, збільшення частки нетрадиційних та поновлювальних джерел енергії в структурі енергетичного балансу держави;

- надання інформаційно-аналітичної підтримки прийнятим рішенням у сфері забезпечення національної безпеки, формування державної політики економічного розвитку та державної енергетичної політики;

- створення інформаційної бази для прогнозування тенденцій та закономірностей змін рівня ефективності використання енергоресурсів, енергетичної безпеки держави, розвитку економіки, зокрема паливно-енергетичного комплексу.

Однією з основних причин незадовільного енергетичного стану, який склався в окремих регіонах, так і в державі в цілому, є відсутність державного механізму щодо контролю за виробництвом, постачанням, споживанням та оплатою енергетичних ресурсів.

Розв'язання зазначеної проблеми потребує розроблення та реалізацію Державної програми «Створення та функціонування Єдиної державної системи моніторингу (ЄДСМ) показників виробництва (видобування), постачання, транспортування, споживання, експорту та імпорту і ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, як основних показників енергетичного балансу» на базі сучасної, постійно діючої інформаційно-комунікаційної системи, які успішно функціонують як у країнах з розвинутою ринковою економікою, так і в країнах Східної Європи та Балтії.

Необхідно зазначити, що енергетичний баланс держави є основою для оцінки ефективності використання енергетичних ресурсів, а також інформаційної бази для проведення аналізу і прогнозування стабільного функціонування економіки, подальшого удосконалення законодавства, оцінки результатів виконання рішень у сфері виробництва та використання енергетичних ресурсів.

Разом з тим розроблення енергетичного балансу держави обов’язково сприятиме забезпеченню енергетичної безпеки держави, захисту національних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів з урахуванням регіональних і світових тенденцій розвитку енергетики.

Енергетичний баланс держави передбачається формувати з енергетичних балансів регіонів, балансів за видами економічної діяльності, балансів за видами палива та енергії, який врешті-решт і характеризуватиме виробництво, використання первинної енергії та витрати на її перетворення та кінцеве споживання.

Крім того, створення умов для формування єдиного енергетичного балансу держави надасть можливість оцінювати ефективність використання енергетичних ресурсів у відповідних секторах економіки, сприятиме інформаційному забезпеченню організації процесів формування державної енергетичної політики, створенню системи стратегічного планування у паливно-енергетичному комплексі на основі загальноприйнятих у світі показників та інформаційних технологій[5, c. 16-19].

2. Особливості структури паливно-енергетичного балансу енергетики України

Структура паливно-енергетичного балансу енергетики України має певні особливості. Основною з них є та, що частка вітчизняного твердого палива становить (у перерахунку на умовне паливо) лише трохи більше ніж 50 %, а вітчизняного газового палива — близько 7 %. Частка імпортованого рідкого і газового палива становить трохи більше ніж 40 %.

Енергетична стратегія України знаходиться на кінцевій стадії розробки. В галузі не визначені пріоритети, фактично відсутні ресурсно забезпечені комплексні довгострокові програми розвитку. Фінансування галузі та, зокрема, робіт з адаптації енергетичного законодавства до законодавства ЄС, є недостатнім. Вирішення перелічених проблем потребує значних ресурсів і гальмується через відсутність і невизначеність стратегічних напрямів розвитку ПЕК та енергетичного ринку України.

Широке використання у вітчизняній енергетиці дорогого імпортного рідкого і газового палива несприятливо впливає на функціонування енергетики, оскільки:

ставить енергетику і господарський комплекс у цілому в залежність від постачання з-за кордону нафти і газу, торгівля якими тісно пов'язана з міжнародною фінансовою і політичною кон'юнктурою, підвищує ціну електрики і теплоти, що поставляються споживачам.

І перша, і друга обставини нетерпимі, тому що перша виключає енергетичну незалежність країни, а друга накладає важкий тягар на процес ціноутворення у всіх галузях господарства країни.

Україна має запаси бурого, кам'яного вугілля, антрациту, горючого сланцю, які можуть забезпечити енергетику країни, що розвивається, не менш ніж на 200—250 років. Технологія шахтного видобутку твердого палива є добре розвиненою і традиційною.

Україна має також перспективні запаси нафти і природного газу. Однак їхній видобуток розвинутий недостатньо. Так, у потоці газу, що спалюється, вітчизняне паливо становить лише ~ 15 %. Розвідка і розвиток видобутку рідкого і газового палива вимагають вкладення дуже великих фінансових ресурсів. Вони в нинішній період недоступні.

У цих умовах єдино доцільним шляхом розвитку паливної бази енергетики є повернення її до використання твердого палива як базового, первинного джерела енергії. Його частку в структурі енергобалансу галузі слід неухильно підвищувати на 4 — 5 % щорічно.

У зв'язку з цим слід зазначити дві важливі обставини.

Перше: існуючі теплові електростанції було запроектовано для роботи на твердому паливі, на якому вони й працювали багато років. Починаючи з другої половини 60-х pp., частину їх переводили на природний газ. Однак основна частина інфраструктури твердопаливних станцій збереглася. Для її відновлення необхідні відносно невеликі капітальні вкладення. Те ж саме стосується котельних установок, систем газоочищення і золо-шлаковидалення.

Друге: стан діючої вітчизняної вуглевидобувної галузі вимагає відновлення законсервованих шахт, підвищення технологічної ефективності діючих і, природно, збільшення обсягу фінансування галузі. Мінвуглепром повинний бути визнаний пріоритетною ланкою народного господарства і відповідно забезпечений ресурсами[4, c. 44-46].

За належної уваги до розвитку видобутку вугілля й антрациту в Донбасі, бурого і кам'яного вугілля в Кіровоградському і Львівсько-Волинському басейнах структура паливно-енергетичного балансу вітчизняної енергетики може бути нормалізована за основними показниками — за рівнем енергетичної незалежності держави і за ціною електрики і теплоти, що відпускаються споживачам. Такий результат сприятливо позначиться на економіці господарського комплексу в цілому.

Нормалізація структури паливно-енергетичного балансу на основі збільшення в ній частки твердого палива запустить у хід і інші механізми розвитку. Зокрема, збільшення обсягу видобутку енергетичного твердого палива повинне супроводжуватися підвищенням ефективності і культури його використання.

Звичайно, цьому процесу має сприяти нормалізація структури паливно-енергетичного балансу всього господарського комплексу. В рамках цієї проблеми необхідне удосконалювання використання в ньому твердого палива відповідно до відомих апробованих підходів і методів.

Насамперед, необхідно розширити первинну обробку — кондиціювання твердого палива, що добувається:

  • збагачення (зниження зольності);
  • поділ на розмірні фракції — класи крупності часток (сортування за гранулометричним складом).

Кондиційоване тверде паливо доцільно направити для використання у відповідні галузі господарства. В енергетику слід направляти паливо, яке не підлягає кондиціюванню, відсів (штиб) антрациту, кам'яного вугілля і відходи вуглезбагачення. Цей єдино раціональний підхід дає можливість високоефективно використовувати в господарстві України основний первинний вітчизняний енергетичний ресурс — тверде паливо.

Використання твердого палива з дотриманням сучасних високих вимог до технологічної ефективності котельно-топкового процесу непросте завдання. Для виконання зазначених вимог необхідне застосування високоефективних котельно-топкових технологій.

Як показує аналіз, повною мірою задовольняти згаданим вимогам не в змозі жодна з традиційних котельно-топкових технологій. Однак деякі з них дають можливість задовольнити значну частину цих вимог. Відзначимо найбільш цікаві випадки.

Технологія застосування об'ємно-охолоджуваної топки (ООТ) дає можливість істотно підвищити ступінь екологічної і ступінь економічної ефективності котельно-топкового процесу за використання будь-якого виду палива, в агрегатах будь-якої одиничної потужності. Ця технологія є основою створення котельно-топкових систем четвертого покоління

Технологія низькотемпературного киплячого шару (КШ) дає змогу одержати високий технологічний ефект функціонування котлів на паливі будь-якого виду і сорту, включаючи тверде низькоякісне (у тому числі рекордно високозольне, а також високосірчисте) паливо.

Технологія КШ виявляється пріоритетною у разі вибору доцільної котельно-топкової системи для високоефективного (у тому числі за екологічними показниками) використання низькоякісного твердого палива і паливних відходів у вітчизняній енергетиці. Відзначені властивості технології притаманні як бульбашковому КШ, характерному для промислової енергетики, так і циркулюючому КШ, характерному для енергетики станційної.

Особливий інтерес представляє поєднання зазначених технологій в одній котельно-топковій системі. При цьому вдається зберегти та використати переваги кожної з них і, водночас, скоротити ступінь прояву властивих їм недоліків.

Технологіям ООТ і КШ властива універсальність за умовами доцільного застосування, а саме, щодо виду і сорту палива, щодо одиничної теплової потужності котла, а також за призначенням: їх можна успішно застосовувати як основу програми відновлення котлів застарілого, традиційного типу і як основу створення нових перспективних котельно-топкових систем четвертого покоління.

Виявлені і такі, що мають бути враховані, недоліки розглянутих котельно-топкових технологій полягають у такому:

- у топках із КШ необхідний дуттьовий вентилятор підвищеного тиску, поверхні труб нагрівання, занурених у КШ, піддаються ерозійному впливу його часток, для топкових газів характерна підвищена концентрація дрібнодисперсної золи, процес розпалювання відносно тривалий;

- у камерних ООТ на низькореакційному твердому паливі в разі переохолодження топки (особливо її зони розпалу) можливе підвищення втрати теплоти від механічного недопалу.

Становить інтерес критичний аналіз достоїнств і недоліків котлів із КШ, котлів з ООТ, а також агрегатів, у яких поєднуються технології КШ і ООТ. Він переконливо показує, що на тлі унікального комплексу достоїнств, що сформували вирішальні переваги цих котлів перед агрегатами традиційних типів, відзначені недоліки виглядають несуттєвими, тим більше, що вони можуть бути усунені чи ослаблені перевіреними доступними засобами.

Поглиблений аналіз стану вітчизняної енергетики, структури її паливно-енергетичного балансу показує, що планомірне цілеспрямоване повернення обох її частин — і станційної, і промислової — до використання твердого палива як основного є єдино доцільним шляхом розвитку. Він необхідний і повністю виправданий, якщо враховувати інтереси розвитку країни в найближчій і в далекій перспективі, враховувати напрямок і динаміку зміни кон'юнктури на світовому ринку палива. Розумної альтернативи цьому шляху розвитку немає.

Варто особливо підкреслити ту обставину, що це — єдиний шлях досягнення високого ступеня енергетичної незалежності й енергобезпеки держави[1, c. 2-4].

3. Аналіз показників енергетичного балансу України

Запобігання кризовим явищам в енергетичній сфері вимагає підвищення стійкості системи енергозабезпечення, зменшення впливу дестабілізуючих чинників та зниження енергетичної залежності країни. Незважаючи на значну кількість декларацій, у тому числі й на найвищому рівні, суттєвих практичних зрушень у цій сфері досі не відбулося. актуалізація проблеми у зв’язку із загостренням відносин з основним постачальником енергоносіїв дає підстави очікувати позитивних зрушень у цьому напрямі.

На даний час розглядаються такі головні напрями зниження енергозалежності:

− ефективне управління попитом на енергоресурси;

− диверсифікація енергетичного імпорту;

− збільшення видобутку власних енергоресурсів.

Такий перспективно важливий напрям енергозабезпечення, як освоєння нетрадиційних, відновлюваних джерел енергії, поки що не може зробити вагомого внеску у загальний енергетичний баланс. Проте розвиток відповідних технологій вже сьогодні дозволить у майбутньому зробити їх економічно привабливими та ефективними.

Найбільш значущим чинником впливу на рівень енергозалежності України, на наш погляд, є недостатня ефективність управління попитом на енергоресурси. у результаті цього зростаюча, але надто енергоємна економіка вимагала дедалі більших обсягів енергоресурсів, що викликало непропорційне зростання потреб в імпорті. цінова політика в країні не сприяла зменшенню енергоспоживання. Низька платоспроможність населення, енергоємні технології та значні втрати енергії обумовлювали необхідність встановлювати занижені ціни на енергетичні ресурси суто адміністративними методами, а не стримувати їх зростання за рахунок насичення ринків та збільшення кількості продавців.

Для економіки сучасної України характерна вкрай низька ефективність використання енергетичних ресурсів. Такий стан справ є наслідком низки причин, зокрема, структури промислового виробництва з перевагою енергоємних галузей — чорної металургії і хімічної промисловості, а також виробничо-технічної бази, яка збереглася здебільшого ще з радянських часів і орієнтована на тодішні низькі внутрішні ціни на нафту і газ. Донедавна Україна могла одержувати недорогий природний газ, що не стимулювало його ощадливого використання. У нас також великі втрати енергоресурсів при транспортуванні і розподілі[6, c. 32-33].

Найбільш зрозумілим і загальновизнаним у світі узагальнюючим показником ефективності використання енергетичних ресурсів є їхня витрата на одиницю виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП). Ці розрахунки за країнами і регіонами світу здійснює Міжнародне енергетичне агентство (МЕА). Всі первинні енергетичні ресурси (виробництво, сальдо експорту й імпорту, зміна запасів) переводяться в умовний нафтовий еквівалент. При цьому розраховується, скільки кілограмів палива в цьому еквіваленті витрачається на 1000 дол. виробленого ВВП. Причому, що важливо зазначити, порівняльні дані переводяться з національних валют у долари США не за офіційним валютним курсом, а за найбільш правильними для міжнародних порівнянь паритетами купівельної спроможності (ПКС). Ці паритети враховують реальні співвідношення цін на всі товари і послуги, а не лише за зовнішньоторговельними операціями, на котрі переважно орієнтовані офіційні валютні курси. У країнах із розвиненою ринковою економікою різниця між співвідношенням національних валют за ПКС і офіційними валютними курсами незначна (плюс-мінус 5—10%). А в країнах, що розвиваються, і країнах із перехідною економікою, включаючи Україну, ВВП у перерахунку за валютним курсом виявляється меншим, ніж за ПКС, до п’яти разів.

Україна за ефективністю витрати умовного нафтового палива відстає (за даними 2005 року) від Польщі в 2,4 разу, Словаччини — 1,95, Угорщини — 2,9 разу. Відставання від великих західноєвропейських країн ще більше: від Франції — у 3,1 разу, Італії — 4,3. Показники енергоефективності нашої країни набагато нижчі, чим навіть у найбільших країнах світу, які розвиваються, — Китаї, Індії, Бразилії.

У сiчні-червні 2007 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до об'єднаної енергетичної системи України, склав 97106,6 млн. кВтг, що на 491,1 млн. кВтг, або на 0,5% більше, ніж за відповідний період 2006 року(Табл. 1). Електростанціями, що належать до сфери управління Мінпаливенерго, за січень-червень 2007 року вироблено 92786,0 млн.кВтг, що на 203,0 млн. кВтг, або на 0,2% більше, ніж за шість перших місяців 2006 року. При цьому тепловими електростанціями вироблено 39373,8 млн. кВтг, що на 868,0 млн. кВтг, або на 2,2% менше, ніж за відповідний період минулого року; атомними електростанціями вироблено 47484,2 млн. кВтг, що у порівнянні з відповідним періодом минулого року більше на 2155,8 млн. кВтг, або на 4,8%; гідравлічними електростанціями через недостатню водність річок з початку року вироблено 5924,4 млн. кВтг, що на 1084,7 млн. кВтг, або на 15,5% менше, ніж за 6 місяців 2006 року.

Як видно з вищенаведеного, структура виробництва електроенергії електростанціями Мінпаливенерго в загальному виробництві відносно минулого року майже не змінилась. Так, виробіток ТЕС за січень-червень поточного року від загального по ОЕС складає 40,5%, виробіток електроенергії АЕС складає 48,9%, а виробіток ГЕС та ГАЕС – 6,1%. За 6 місяців 2006 р. частка виробітку ТЕС, АЕС і ГЕС склала відповідно 41,7%, 46,9% і 7,3%.

Слід зауважити, що виробництво електроенергії електростанціями інших відомств (блок-станціями і комунальними ТЕЦ) у січні-червні поточного року склало 4326,3 млн. кВтг, що на 288,1 млн. кВтг, або на 7,1% більше, ніж за відповідний період минулого року.

За шість місяців 2007 року тепловими та атомними електростанціями і районними котельнями Мінпаливенерго відпущено 15164,3 тис. Гкал, що на 2982,7 тис. Гкал, або на 16,4% менше, ніж за відповідний період минулого року[7].

Поліпшення інформаційно-статистичного забезпечення формування і використання енергоресурсів і енергоспоживання зумовлює необхідність упорядкування трьох видів енергетичних балансів. Два з них розроблялися і раніше. Це баланси основних енергопродуктів і зведений енергетичний (або, використовуючи радянську термінологію, — паливний) баланс, у якому різні види енергоносіїв виражені в умовних паливних одиницях. Третій баланс, який раніше не розроблювався, передбачає складання принципово нового зведеного енергобалансу у вартісному вираженні. Потреба в цьому балансі зумовлена, зокрема, значним подорожчанням імпортованих нафти і газу, а також різницями в цінах на вітчизняні й імпортовані енергопродукти.

Натуральні баланси мають охоплювати усі найважливіші енергопродукти, такі, як вугілля з додатковим виділенням енергетичного, коксівного вугілля, природний і попутний газ, нафта, основні продукти нафтопереробки, електро- і теплоенергія. Вони складаються у вагових одиницях, кВт.год і Гкал. У ресурсній (прибутковій) частині такі баланси повинні містити виробництво, імпорт і експорт, зміну запасів.

У видатковій частині (використанні) необхідно передбачити виділення всіх найбільш значущих споживачів, власне споживання, відобразити технологічні і наднормативні втрати. За необхідності слід проводити і регіональну розробку цих балансів.

При складанні зведених енергетичних балансів в умовному паливі усі види первинних енергетичних ресурсів перераховуються в умовний еквівалент. Необхідно перейти від старої радянської схеми їхньої побудови у вугільному еквіваленті на розрахунки в умовному нафтовому паливі, як це робить МЕА.

Збереження орієнтації на умовне паливо у вугільному еквіваленті, швидше за все, пояснюється традиціями. Коли в СРСР ще в довоєнні роки розроблялися планові і звітні паливні баланси, у них домінувало вугілля, а нафта й газ посідали досить скромне місце. Так, у 1940 році на вугілля у видобутку палива (у вугільному еквіваленті) припадало 59,1%, на нафту з газовим конденсатом — утричі менше, 18,7%, а на газ — тільки 1,8% (у вісім разів менше, ніж на дрова, і втричі менше, ніж на торф).

Однією із перешкод для розрахунків енергобалансів, особливо регіональних, залишається відсутність досить точних даних про теплотворну здатність різних видів вугілля. Загалом це завдання під силу вирішити в кабінеті фізики пристойної середньої школи.

Розробка енергобалансів у вартісній формі — завдання нове, важливе і необхідне. Воно випливає з нагальної потреби пов’язати натуральні і вартісні показники і потребує додаткових зусиль. Один із можливих шляхів його розв’язання — використання даних міжгалузевих балансів.

Неповороткість у розробці енергобалансів пов’язана, певне, не лише з деякими методологічними проблемами, а й, на думку багатьох фахівців, ще більшою мірою з тим, що певні і дуже впливові кола енергоринку, м’яко кажучи, не надто зацікавлені в них.

Загалом відсутність зведених енергобалансів для національної економіки, енергетичної безпеки країни за значущістю аналогічна відсутності зведеного бюджету країни для управління економікою, фінансами, соціальною сферою, регіональним розвитком[2, c. 18-20].

Висновки

Структура паливно-енергетичного балансу енергетики є діагностичною ознакою ступеня її досконалості.

Розвиток структури паливно-енергетичного балансу станційної і промислової енергетики України доцільно орієнтувати на збільшення частки вітчизняного твердого палива і, відповідно, скорочення частки імпортного рідкого і газового палива.

Потік енергетичного твердого палива доцільно формувати видобуванням низькоякісного (що не підлягає збагаченню) палива, відсіванням кам'яного вугілля та антрациту, з відходів вуглезбагачення й інших твердих горючих відходів.

Відновлення існуючих енергетичних і промислових котлів традиційних типів і створення нових перспективних котельно-топкових систем доцільно здійснювати на основі застосування нових високоефективних котельно-топкових технологій.

Технологія низькотемпературного КШ дає змогу використовувати тверде низькоякісне (включаючи рекордно високозольне) тверде паливо і тверді горючі відходи з високими технологічними показниками.

Застосування технології ООТ дає змогу створювати котельно-топкові системи четвертого покоління.

Застосування котельно-топкової технології киплячого шару і технології об'ємно-охолоджуваних топок дає змогу вести експлуатацію котельних установок з високими екологічними й економічними показниками.

Переведення вітчизняної енергетики на тверде паливо приведе до великого позитивного технологічного (насамперед екологічного й економічного) результату, здатного обумовити важливий позитивний соціальний ефект.

Майбутнє нарощування видобутку в країні твердого, рідкого і газового палива, скорочення в структурі паливно-енергетичного балансу частки імпортного палива приведе до підвищення енергетичної незалежності держави, зміцнення її енергетичної безпеки.

Список використаної літератури

1. Воїнов І.П. Особливості структури паливно-енергетичного балансу енергетики України //Енергетика та електрифікація. - 2006. - № 2. - C. 2-4

2. Пендзин О. Аналіз сучасного стану паливно-енергетичного комплексу України // Євроатлантикінформ. - 2006. - № 2. - С. 17-26

3. Семенов Г. Трансформація економіки та енергетичний потенціал України в період кризи // Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 1. - С. 3-7.

4. Суходоля О. Структура паливно-енергетичного балансу як індикатор стану ефективності енергозабезпечення країни //Статистика України. - 2004. - № 2. - C. 44-50

5. Фомін С. Енергетичні шанси України // Політика і час. - 2003. - № 2. - С. 16-25

6. Цехмістер Д. Паливно-енергетичні баланси основних видів енергоресурсів як основа стратегічного планування розвитку країни, застосування економічних стимулів для заощадливого споживання енергоресурсів //Євроатлантикінформ. - 2006. - № 2. - C. 32-33

7. Про основні показники роботи ПЕК за перше півріччя 2007 року// www.me-press.kiev.ua

загрузка...
Top