Господарські договори

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічна засади господарського договору.

1.1. Загальна характеристика господарських договорів.

1.2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України.

1.3. Зміст та умови договору.

1.4. Форма господарського договору.

1.5. Порядок укладання та виконання господарського договору.

Розділ 2. Договір та методика його укладання.

2.1. Вимоги до розробки договорів.

2.2. Структура договору та його основні умови.

2.3 Порядок оформлення тексту договору.

Розділ 3. Характеристика основних видів господарського договору.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження. В сучасних економічних умовах України цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин.

Держава встановлює особливі вимоги щодо здатності суб’єктів господарювання укладати господарські договори, щодо змісту та форми господарських договорів, повноважень сторін укладати господарські договори, визначення волі сторін та волевиявлення. В сукупності такі вимоги з боку держави становлять умови дійсності господарських договорів та дозволяють визначити дійсність господарських договорів, створюючи тим самим оптимальні правові засади нормального функціонування всієї системи господарсько-договірних відносин.

У вітчизняній юридичній науці комплексного дослідження з даної проблематики не проводилось, хоча деякими науковцями (переважно представниками цивілістичної науки) і були досліджені окремі питання дійсності правочинів (договорів). В цілому на доктринальному та нормативному рівнях поняття дійсності господарських договорів та умови дійсності господарських договорів і досі залишаються невизначеними. Це певним чином робить несталим господарський обіг, нестійкими господарсько-договірні відносини, ускладнює встановлення одноманітної практики вирішення господарських спорів з цих питань.

Основу правового регулювання господарсько-договірних відносин становлять Господарський кодекс (надалі – ГК) України та Цивільний кодекс (надалі – ЦК) України, в яких предмет регулювання в частині дійсності/недійсності правочинів (договорів) певною мірою співпадає. Водночас, в цих кодексах не вироблено єдиного підходу щодо регулювання зазначених питань, більш того, між кодексами наявні суперечності та неузгодженості. Негативно відображається на правозастосовчій діяльності також те, що залишились не узгодженими з ГК України та ЦК України й спеціальні нормативні акти, які регулюють господарсько-договірні відносини. Цим обумовлюється необхідність подальшого удосконалення діючого законодавства в частині регулювання договірних правовідносин та приведення у відповідність до цих кодексів інших спеціальних нормативних актів.

Вищезазначені обставини зумовили вибір теми роботи і визначають актуальність і науково-практичне значення дослідження для розвитку науки діловодства.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договорові властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їх (договорів) розмежування застосовують доктринальну і нормативну класифікації господарських договорів, основною яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз регулювання господарсько-договірних відносин, наукових досліджень з проблематики господарських договорів.

Для досягнення поставленої мети визначені наступні основні завдання дослідження:

- з’ясувати цінність господарських договорів, що є визначальною при формуванні умов дійсності господарських договорів;

- дати теоретичне визначення дійсності господарських договорів;

- обґрунтувати поділ умов дійсності господарських договорів на суб’єктивні та об’єктивні умови дійсності;

- дослідити здатність суб’єктів господарювання до укладення господарських договорів як суб’єктивну умову дійсності господарських договорів;

- з’ясувати питання законності змісту господарських договорів та відповідності форми господарських договорів вимогам закону як об’єктивних умов дійсності господарських договорів.

Об’єктом дослідженняє особливості укладання (зміни), виконання, дії та припинення дії (розірвання) господарських договорів.

Предметом дослідженняє питання господарських договорів, практика їх застосування.

Методи дослідження. Дослідження побудоване на застосуванні діалектичного методу пізнання, історичного, системного, формально-логічного, порівняльно-правового методів.

Діалектичний метод пізнання та історичний метод дозволили мені дослідити розвиток правового регулювання господарсько-договірних відносин та становлення законодавства в сфері господарсько-договірних відносин. На основі системного методу досліджені умови дійсності господарських договорів шляхом їх поділу на суб’єктивні та об’єктивні умови; підстави визнання господарських договорів недійсними. Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення ряду понять у сфері господарсько-договірних відносин (соціальна цінність господарських договорів, дійсність господарських договорів, законність змісту господарських договорів, господарсько-договірна здатність тощо). На основі порівняльно-правового методу проведено аналіз наукових позицій українських та зарубіжних вчених, положень національного та міжнародного законодавства щодо питань дійсності/ недійсності правочинів договорів, господарських договорів.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові розробки, які викладені в працях А.А. Алексєєва, О.А. Беляневич, А.Г. Бикова, М.І. Брагінського, О.М.Вінник, О.В.Дзери, О.С.Іоффе, Г.Л.Знаменського, Н.С.Кузнєцової, Н.І.Клейн, М.І. Кулагіна, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем’янова, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, Б.І. Пугінського, Н.В. Рабінович, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Халфіної, В.П. Шахматова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та інших науковців.


Розділ 1. Теоретико-методологічна засади господарського договору

1.1. Загальна характеристика господарських договорів

Термін "господарський договір" у право України введено Арбітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст. 1 АПК).

Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського кодексу) регулюються:

а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів;

б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітального будівництва; перевезення вантажів та ін.

Крім того, ці договори регулюються загальними законами про господарюючі суб'єкти. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" господарські відносини (а це предмет господарського договору) підприємства з іншими підприємствами та організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо.

Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом; частково - підрядні відносини в капітальному будівництві.

Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів (ст. 10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві14, c. 73-74.

Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарські правовідносини між двома або більше суб'єктами, змістом яких є їхні договірні майнові зобов'язання Діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір - це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі суб'єкти.

Як спеціальна законодавчо-правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ та організацій, які не обслуговують виробництво й обіг, і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу, ст. 20 Закону України "Про підприємства в Україні"). В теорії такі договори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридичне вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називають регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно зі ст. З Цивільного кодексу та ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу суб'єктами господарських договорів є організації - юридичні особи (підприємства, установи, організації), у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також громадяни-підприємці.

Отже, господарський договір - це майнова угода господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності, при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Господарське зобов'язання - це врегульоване правом господарське відношення, внаслідок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій - передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, основані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору - це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав та обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір - це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань[17, c. 88-90].

1.2. Класифікація і система господарських договорів за законодавством України

Основними документами, якими з 1 січня 2004 ро-ку регулюється договірне право в господарській діяльності підприємств в Україні, є:

• Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-IV зі змінами та доповненнями (далі — ГК);

• Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі — ЦК).

Відповідно до статті 3 ГК під господарською діяльністю розуміємо діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність може здійснюватись як з метою одержання прибутку (підприємництво), так і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

При безпосередньому здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання виникають майнові та інші відносини, які у свою чергу приводять до виникнення майнових та інших прав та зобов'язань.

Згідно зі статтями 175 ГКта 509 ЦК майново-господарські зобов'язання — це правовідносини, внаслідок яких одна сторона повинна вчинити певну господарську дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати її виконання.

Слід зауважити, що в процесі управління господарською діяльністю можуть виникати також:

• організаційно-господарські відносини між юридичними (фізичними) особами та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, на приклад, засновником, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта, тощо. Внаслідок таких відносин одна сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а друга сторона має право вимагати виконання обов'язку (ст. 175 ГК);

• соціально-комунальні відносини — зобов'язання щодо подання господарської допомоги у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подання іншої господарської допомоги з метою розв'язання місцевих проблем.

Оскільки основу господарської діяльності насамперед становлять саме майнові відносини, розглянемо докладніше, як слід оформлювати такі відносини.

Як правило, майнові відносини, що приводять до виникнення прав і обов'язків сторін, мають бути зафіксовані в договорі. Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 179 ГК при складанні договорів, за якими виникають майнові зобов'язання, необхідно керуватися правилами, встановленими ЦК, з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами[13, c. 16-18].

Відповідно до статті 626 ЦК договір — це домовленість двох або більше сторін, яка є обов’язковою до виконання, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права та обов'язки виникають із дій, що передбачені актами цивільного законодавства, основу якого становить Конституція України. Актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК.

Відповідно до статті 6 ЦК сторони договору є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 7 ЦК цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичай — це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин, не суперечить договору або актам цивільного законодавства. Звичай може бути зафіксований

у відповідному документі. На підприємстві можуть бути зафіксовані певні звичаї у таких документах, як Інструкція з діловодства, Правила внутрішнього трудового розпорядку тощо. Наприклад, може бути записано, що перш ніж подавати документ на підпис керівникові, його має завізувати головний бухгалтер.

Майнові договори піддаються класифікації за різними ознаками. Приміром, за кількістю учасників та виникненням зобов'язань договори можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми. При цьому договори можуть бути платними та безплатними. Крім того, за юридичною спрямованістю договори поділяють на основні, після укладення яких виникають права та обов'язки, а також попередні, публічні та договори приєднання.

Публічний договір (ст. 633 ЦК) — це договір, згідно з яким одна сторона (підприємець) бере на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів (ви-конання робіт або надання послуг) кожному, хто до неї звернеться. Таким вважається договір, умови якого однакові для всіх споживачів (за винятком осіб, які мають право на певні пільги). Причому при відмові підприємця від укладення публічного договору споживач може в судовому порядку зажадати відшкодування завданих йому збитків. Наприклад, до публічних договорів належать договори роздрібної купівлі-продажу, перевезення пасажирів транспортом загального користування тощо.

Договір приєднання (ст. 634 ЦК) — це договір, умови якого встановлює тільки одна сторона (у своїх формулярах або інших стандартних формах), а друга — лише погоджується на запропоновані умови, оскільки змінити їх не має права. Таким чином, друга сторона не бере участі в розробці умов договору. Наприклад, договором приєднання є договір прокату.

Попередній договір (ст. 635 ЦК) — це письмова угода сторін про укладення в майбутньому будь-якого договору. У попередньому договорі сторони зобов'язуються в певний термін (або протягом певного терміну) укласти основний договір. Крім зобов'язання укласти договір, у тексті мають міститися чіткі умови основного договору або порядок їх визначення. Надалі сторона, що ухиляється від укладення основного договору, несе відповідальність за прострочення укладення договору у вигляді відшкодування збитків, завданих контрагенту. Слід зауважити, що якщо основний договір має бути нотаріально засвідчений або зареєстрований у державних органах, то і попередній договір також оформляється аналогічним чином.

Тобто, складаючи той чи інший договір, підприємство має враховувати особливості виникнення зобов'язань та їх виконання для певного виду договору.

Крім цього, слід зауважити, що договори можна розподілити на «поіменовані», тобто прямо зазначені в нормах цивільного і господарського права (табл. 1), та «непоіменовані» — договори, які прямо не вказуються в ГК та ЦК. Відповідно до статті 628 сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів {змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору[6, c. 56-59]

У тому разі коли підприємство планує укласти договір, який прямо регулюється нормами цивільного або господарського права («поіменований»), радимо звернутися до певної статті ЦК або ГК і врахувати у тексті майбутнього договору особливості, передбачені чинним законодавством.

1.3. Зміст та умови договору

Відповідно до статті 628 ЦК зміст договору становлять:

• умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;

• умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Слід також зауважити, що відповідно до пункту 5 статті 179 ГК зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню. Відповідно до статті 13 ГК державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від форми власності. Договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються господарські відносини, є державним контрактом.

Умови договору можна розділити на:

• істотні — умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди;

• типові (звичайні) — умови, які передбачено в нормах цивільного права;

• випадкові — умови, які є нехарактерними для договорів певного типу, але включені в договір за погодженням сторін.

Розглянемо докладніше всі ці умови.

Істотні умови

Відповідно до статті 181 ГК та статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, в противному разі такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Як зазначалось, істотними є умови, які:

• визначені такими за законом (згідно зі статтею 631 ЦК та 180 ГК такими умовами є предмет, ціна, строк дії договору);

• необхідні для договорів певного виду.

Також істотними є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін потрібно було досягти згоди.

Таким чином, складаючи договір для оформлення тієї чи іншої господарської операції, передусім необхідно визначити і зафіксувати саме істотні умови залежно від виду договору.

Наприклад, умови про предмет договору мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору.

Слід зауважити, що визначення істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного виду договору. Щоб правильно скласти договір, необхідно звернутися до спеціальних норм (табл. 1), які регулюють договори того чи іншого виду. Наприклад, ми вже згадували, що відповідно до статті 284 ГК істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди, термін договору, розмір орендної плати, умови про порядок використання амортизаційних нарахувань, умови про відновлення орендованого майна та його повернення (СР№ 4-5, 2005).

Типові умови

Відповідно до статті 630 ЦК договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту.

Відповідно до статті 179 ГК Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Випадкові умови договору

До таких умов можна віднести умови, передбачені чинним законодавством і в конкретному договорі змінені сторонами, та умови, про які у законодавстві не згадується (які законодавством не регулюються).

Згідно зі статтею 203 ЦК дійсним договір може бути лише в разі дотримання таких умов:

• зміст договору не може суперечити нормам ЦК іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (тобто договір має відповідати певному виду договору, зазначеному в ГК, ЦК, інших законодавчих актах, або їх елементам, якщо договір змішаний, та загальним вимогам до договорів);

• сторони договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (тобто усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними).

• волевиявлення сторін договору має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі;

• договір має укладатися у формі, встановленій законом[8, c. 15-18].

1.4. Форма господарського договору

Відповідно до статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Тобто договір може укладатися в письмовій або усній формі за вибором сторін. Чинним законодавством може бути передбачена нотаріально засвідчена форма для деяких видів договорів.

Відповідно до статті 206, 208 ЦК усно можуть укладатися:

• договори, які повністю виконуються сторонами у момент їх укладання, за винятком договорів, які підлягають нотаріальному засвідченню та/або державній реєстрації, а також договорів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність;

• договори фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (20 х 17 грн.).

Юридичній особі, що розрахувалася за товари та послуги на підставі усного договору з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних коштів.

У письмовій формі укладаються договори:

• між юридичними особами;

• між фізичною та юридичною особами, крім випадків, коли момент укладення договору збігається з моментом його виконання;

• між фізичними особами на суму, що перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у 20 разів, крім випадків, коли момент виконання договору збігається з моментом його виконання.

Крім того, у письмовій формі вчиняються інші правочини, щодо яких така форма встановлена законом.

Відповідно до статті 207 ЦК договір вважається укладеним у письмовій формі, якщо:

• його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Звертаємо увагу на те, що договір вважається укладеним у письмовій формі і тоді, коли фактично повний текст умов договору не зафіксовано в якомусь одному документі;

• воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;

• він підписаний його стороною (сторонами).

Договір підписують особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюють печаткою. Використання при підписанні договорів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Слід звернути увагу, що, згідно зі статтею 640 ЦК, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідне також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному засвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального засвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального засвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Тобто для визнання договору укладеним, крім виконання вимог про узгодження сторонами істотних умов, необхідно також виконання вимоги щодо нотаріального засвідчення для деяких договорів або про попереднє виконання певних умов (дій), які становлять зміст цих договорів.

Відповідно до статей 209, 210 ЦК договір, укладений у письмовій формі, підлягає нотаріальному засвідченню і державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю сторін. Перелік договорів, які підлягають нотаріальному засвідченню і державній реєстрації, наведено в таблиці 2[12, c. 15-18].

1.5. Порядок укладання та виконання господарського договору

Порядок укладення договору регламентує глава 53 ЦК та стаття 181 ГК

Укладенню договору передує пропозиція про його укладення. Договір укладається лише в тому разі, якщо на пропозицію однієї сторони щодо укладення договору (оферту) надійде відповідь про прийняття пропозиції (акцент) від другої сторони.

Відповідно до статей 641-646 ЦК кожна із сторін майбутнього договору може зробити пропозицію в усній або письмовій формі. Така пропозиція має містити істотні умови договору і виражати намір особи вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Крім того, пропозиція може містити вказівку на строк для відповіді на неї.

Особа, якій адресована пропозиція, в межах встановленого строку може надати відповідь про її прийняття або вчинити дії відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (відвантажити товари, надати послуги, виконати роботи, сплатити відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір. Ці дії вважаються прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначено в адресованій пропозиції або не встановлено законом.

Отримання безумовного акцепту є укладенням договору.

Слід зауважити, що загальний порядок укладання договорів, який міститься в статті 181 ГК, відрізняється від порядку, передбаченого ЦК.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа (переважно за домовленістю сторін, в кількох примірниках — по одному для кожної зі сторін), підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як зазначалося, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Загальний порядок укладення господарських договорів складається з кількох етапів.

1. Підготовка проекту договору.

Згідно зі статтею 180 ГК проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний термін після одержання договору.

2. Протокол розбіжностей.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний термін надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

3. Врегулювання розбіжностей.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, протягом цього ж терміну вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати протягом цього ж терміну до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Договір підписують особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюють печаткою.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода має бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

У тому випадку коли укладення договору проходить стадію судового розгляду, договір вважається укладеним з моменту винесення судового рішення, яким задоволено позовні вимоги сторони.

4. Укладення договору.

На кожному із вищезазначених етапів процес укладання договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх істотних умов.

Зазначимо, що згідно з Переліком типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. № 41, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за № 576/3016 зі змінами та доповненнями {далі — Перелік типових документів), договори, угоди (господарські, операційні, трудові та інші) зберігаються три роки після закінчення строків їх дії за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ та організацій, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які перебувають у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, — ревізії. У разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ договори зберігаються до ухвалення остаточного рішення.

Зміна або розірвання договору

Відповідно до статей 651-654 ЦК та статті 188 ГК зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто в договорі може бути обумовлено, що зміна або розірвання договору здійснюються як на вимогу однієї зі сторін, так і за згодою всіх сторін. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний термін після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення, незважаючи на вжиття усіх необхідних заходів, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона[15, c. 101-106].


Розділ 2. Договір та методика його укладання

2.1. Вимоги до розробки договорів

Договір — це документ, що фіксує домовленість між двома чи кількома сторонами про встановлення визначених відносин і регулює ці відносини; має відповідати закону і за змістом, і за формою. Вважають укладеним договір тоді, коли сторони досягли згоди з усіх пунктів і оформили необхідну документацію.

Договір може укладатись між державними, кооперативними або громадськими організаціями, підприємствами чи установами, а також громадянами. Якщо в договірні відносини вступають організація (підприємство) та громадянин, то договір називають трудовою угодою. Складаються договори у декількох примірниках і засвідчуються печатками установ чи організацій, сторін договору.

Текст договору можна розбивати на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Кожна частина тексту повинна мати свій номер. Нумерацію здійснюють арабськими цифрами. Номер кожної складової частини містить у собі всі номери відповідних складових частин більш високих ступенів поділу.

Це документ, що фіксує домовленість між двома чи кількома партнерами.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Місце укладення.

4. Дата.

5. Повні назви сторін, їх представників (прізвище, ім'я, по батькові), повноважень, на підставі яких вони діють.

6. Текст, який містить:

  • термін виконання;
  • кількісні та якісні показники;
  • вартість робіт (продукції) і загальну суму;
  • порядок виконання робіт;
  • порядок розрахунків між сторонами;
  • відповідальність сторін;
  • порядок і місце розв'язання суперечок;
  • форс-мажорні обставини.

7. Відомості сторін: юридичні адреси установ або паспортні дані осіб.

8. Підписи сторін.

9. Печатка однієї або всіх установ, які укладають договір.

Договір вважають укладеним тоді, коли сторони дійшли згоди з усіх пунктів і оформили його письмово.

Договір може бути укладеним між приватними особами й організацією та між організаціями. Цивільний кодекс передбачає такі договори: купівлі-продажу, позики, наймання житлового приміщення, підряду, постачання, приватизації житла та нежитлових приміщень, оренди. Договір поставки - це договір, за яким ор-ганізація-постачальник зобов'язується передати в певні терміни організації-покупцеві (замовнику) у власність або оперативне управління певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію до оплати за встановленими цінами.

Сторонами договору поставки можуть бути державні, кооперативні, громадські, орендні й інші організації і підприємства.

Реквізити договору поставки:

1. Назва документа (договір).

2. Місце і дата укладення договору.

3. Вступна частина (назви сторін, що укладають договір, посади, прізвища, імена й по батькові осіб, що підписують договір, із зазначенням їх повноважень).

4. Предмет договору (точна назва, кількість і в разі необхідності асортимент продукції, що підлягає постачанню).

5. Характеристика якості і комплектність продукції.

6. Вимоги, що ставляться до тари й упакування.

7. Зазначення цін на продукцію.

8. Термін і порядок відвантаження продукції.

9. Порядок розрахунків.

10. Порядок кількісного і якісного приймання продукції.

11. Додаткові умови до договору.

12. Вказівки на майнову відповідальність за невиконання зобов'язань постачальником або споживачем.

13. Виклад порядку розгляду суперечок.

14. Загальна сума договору.

15. Загальний термін дії договору.

16. Юридичні адреси сторін, що укладають договір.

17. Підписи й печатки сторін, що уклали договір.

Додатком до договору, як правило, є специфікація, що характеризує продукцію, яка підлягає постачанню.

Договір підряду - це договір, за яким підприємство (організація)-підрядник зобов'язується виконати певний обсяг робіт підприємству (організації)-замовнику.

Реквізити:

1. Назва документа (договір).

2. Місце і дата укладення договору.

3. Вступна частина (назви сторін, що укладають договір, посади, прізвища, імена й по батькові осіб, що підписують договір, із зазначенням їх повноважень).

4. Предмет договору (точне означення виду виконуваних робіт).

5. Термін виконання робіт.

6. Вимоги до виконуваних робіт.

7. Загальна сума договору.

8. Вартість робіт.

9. Виклад порядку розгляду суперечок.

10. Юридичні адреси сторін.

11. Підписи й печатки сторін, що уклали договір.

Додатками до договору, як правило, є особливі умови договору, графіки здавання робіт, передавання Замовником устаткування, матеріалів. Ними можуть бути внутрішньобудівельний титульний список, довідка про забезпечення та фінансування робіт[16, c. 43-45].

Договір про матеріальну відповідальність - це договір, за яким одна сторона (матеріально відповідальна особа) бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності і зобов'язується дотримувати встановлених правил їх приймання, зберігання, відпускання й обліку, а інша сторона (підприємство або організація, якій належать матеріальні цінності) зобов'язується створити матеріально відповіда-льним особам нормальні умови праці й виробничу обстановку, що забезпечує схоронність зданих ним на зберігання матеріальних цінностей.

Укладений договір про матеріальну відповідальність забезпечує беззаперечне стягнення з матеріально відповідальних осіб вартості матеріальних цінностей, нестача яких виявляється. Такі договори підписують при призначенні матеріально відповідальних осіб на роботу.

Реквізити:

1. Назва документа (договір).

2. Місце і дата укладення договору.

3. Назва сторін - посади, прізвища, імена й по батькові тих, хто укладає та підписує договір.

4. Зобов'язання матеріально відповідальної особи.

5. Зобов'язання підприємства (організації).

6. Термін дії договору.

7. Адреси сторін.

8. Підписи осіб, що укладають договір.

9. Печатка підприємства (організації).

Такий документ складається в двох примірниках: 1-й примірник зберігається у відділі кадрів підприємства (організації) в особовій справі матеріально відповідальної особи, а 2-й примірник передається працівникові, що підписав договір.

Договори візуються юрисконсультом і головним (старшим) бухгалтером підприємства (організації).

Договір про спільну діяльність є універсальним і може укладатися між двома і більше організаціями (підприємствами, кооперативами, НДІ) на проведення різних робіт (дослідів) для досягнення спільної господарської або наукової мети, як-от: спільне дослідження, будівництво, експлуатація підприємств, будівель, споруд, доріг тощо.

Для цього сторони визначають розмір і характер внесків: грошові, майнові (сировина, обладнання), трудова участь.

Одна зі сторін за договором може виступати ініціатором його укладення, брати на себе виконання організаційних, координаційних, посередницьких та ін. функцій.

Порядок розрахунків при укладенні договору між кількома учасниками визначається в кожному конкретному випадку залежно від його характеру, джерел фінансування та ін. умов.

При визначенні відповідальності сторін повинно бути, як правило, передбачене сплачування штрафу (тверда грошова сума) або (неустойки) (% від суми невиконаного зобов'язання) за несвоєчасне виконання робіт, оплату тощо.

Окрему групу становлять договори банківської діяльності: договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування, договір про депозитний вклад, кредитний договір[10, c. 59-62].

2.2. Структура договору та його основні умови

Господарський договір складається з чотирьох частин:

1. Преамбула (або вступна частина).

2. Предмет договору. Права та обов’язки сторін.

3. Додаткові умови договору.

4. Інші умови договору.

1). Преамбула або вступна частина договору містить такі основні положення:

а). Назва договору (купівлі-продажу, поставки, оренди, про спільну діяльність). Це дає можливість зразу довідатись, про які правовідносини йде мова. Якщо назва договору не вказана, його доведеться прочитати і лише тоді довідатися про його суть. Ця обставина у кожного викликає почуття роздратування. А це досить небажано, якщо договір буде читати арбітр або податковий інспектор.

б). Дата підписання договору. Це дуже важливо, тому, що з датою підписання договору пов’язані правильне визначення моменту його укладення та встановлення строку завершення його дії і тих юридичних наслідків, які з цим пов’язані. Якщо сторони підписують договір в різний час, то він вважається укладеним з моменту його підписання останньою стороною.

в). Місце підписання договору. Мається на увазі місто або населений пункт. І це не просто формальність. Ця умова має інколи дуже велике юридичне значення:

- правоздатність і дієздатність осіб, які складають угоду;

форма угоди;

зобов’язання, що виникають з угоди.

Це важливо при укладанні зовнішньоторговельних контактів і договорів з фірмами держав-учасиць СНД.

г). Повна фірмова назва контрагентів під якою вони зареєстровані у реєстрі державної реєстрації.

д). Назви сторін за договором – “Підрядник”, “Постачальник”, “Замовник”. Це необхідно для того, щоб у тексті договору кожний раз не повторювати повністю фірмові назви сторін.

е). Докладна назва посади, прізвища, імені, по-батькові особи, що підписує договір, а також назва документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору.

Як показує практика, інколи недобросовісні контрагенти, не бажаючи виконувати свої зобов’язання за договором і нести відповідальність, оголошують про те, що особа, яка підписувала договір, таких повноважень не мала. Крім того, ще один з найпоширеніших способів шахрайства.

Перевірка повноважень особи що підписує договір. Дуже важливо переконатися у особі, яка підписує договір, тобто перевірити її паспорт. Якщо договір підписує директор, він діє від імені підприємства без довіреності. А тому треба тільки переконатися в тому, що він дійсно директор. Про це можна дізнатися з наказу про призначення особи директором, з посвідчення або протоколу Зборів власників підприємства.

В даний час, коли директор працює за наймом, власники можуть обмежити повноваження директора і надають їх тільки за згодою правління або зборів власників.

Для того, щоб не було неприємностей, необхідно продивитися відповідний розділ статуту підприємства-конкурента і переконатися, що повноваження директора не обмежені.

В деяких фірмах буває декілька керівників, поряд з директором може працювати президент, голова загальних зборів та інше. У цій ситуації важко визначити, хто ж є дійсним і повноважним керівником підприємства. Це можна визначити з статуту підприємства, в якому мають бути закріплені повноваження кожної посадової особи.

Заступник керівника, хоч і є повноважною особою, але у відповідності до чинного законодавства лише одна особа підприємства – керівник – має право виступати від імені підприємства без довіреності. А тому у заступника має бути довіреність.

Після того, як була встановлена особа необхідно звернути особливу увагу на саму довіреність.

Необхідно перевірити наступне:

- чи є на довіреності підпис керівника і печатка підприємства;

- дату її видачі (якщо її немає, довіреність недійсна);

- строк, на який видано довіреність;

- обсяг повноважень, яких однозначно випливає, що перед вами дійсно той, хто має право укладати саме такі угоди.

Треба пам’ятати, що угода, яку укладено від імені іншої особи перевищенням повноважень, не тягне жодних, правових наслідків для особи, від імені якої її складено.

5. Предмет договору. Права та обов’язки сторін.

Ця частина договору містить суттєві умови договору:

1. Обов’язки та права першої сторони за договором.

2. Обов’язки та права другої сторони за договором.

3. Строк виконання своїх зобов’язань сторонами.

4. Місце виконання зобов’язань кожної із сторін.

5. Спосіб виконання зобов’язань кожної із сторін, а саме: порядок дій, їх послідовність і строки.

Конкретний зміст цих умов залежить від виду договору і від конкретної ситуації його укладення. На цьому ми зупинимось додатково на прикладі договору поставки.

6. Додаткові умови договору.

Такий розділ договору включає такі умови, які в принципі не обов’язково передбачати в договорі, але їх наявність суттєво впливає на права та обов’язки сторін і на порядок їх виконання.

1. Строк дії договору.

Це потрібно обов’язково вказати тому, що необхідно знати, коли договір припиняється і можна буде пред’явити вимоги і претензії до контрагента за відмову від його виконання.

2. Відповідальність сторін.

Ця умова договору забезпечує виконання обов’язків сторонами на випадок порушення однією з них умов договору. Це різного роду санкції у вигляді неустойки, пені, штрафу, що сплачується стороною, яка не виконала своїх зобов’язань.

А тому при складанні договору проти кожного обов’язку контрагента має бути передбачена певна відповідальність у випадку невиконання обов’язків.

3. Способи забезпечення зобов’язань.

Для успішного виконання договірних зобов’язань мало знайти вигідного партнера і укласти з ним вигідний договір, але дуже важливо, щоб цей договір був виконаний належним чином. Для цього існують способи виконання зобов’язань, які являються додатковими заходами майнового впливу на винну сторону.

В нашому законодавстві є чотири основних способи забезпечення зобов’язань:

- неустойка;

- застава;

- порука (гарантія);

- завдаток.

4. Підстави дострокового розірвання договору в односторонньому порядку і порядок дій сторін при такому розірванні.

При односторонньому розірванні договору виникають проблеми з приводу повернення авансових платежів і передоплати. В цій умові договору можна передбачити, що у випадку одностороннього розірвання договору всі авансові платежі мають бути повернені протягом певного часу.

5. Умови про конфіденційність інформації по договору.

Цей пункт договору передбачає, які умови договору вважаються конфіденційними і не підлягають розголосу сторонами.

6. Порядок розв’язання спорів між сторонами по договору.

Відповідно до законодавства України всі спори між сторонами розв’язуються в арбітражному порядку. Але сторони можуть передбачити розгляд спорів в третейському суді, що створюється сторонами, або будь-яким постійно діючого третейського суду.

7. Інші умови договору.

1). Чим ще, окрім договору, регулюються відносини сторін?

Немає потреби переписувати в договорі всі норми законодавства, якими регулюються всі відносини сторін по договору. А тому в договір можна включити таке формулювання: “У випадках, не передбачених даним договором, сторони керуються чинним цивільним законодавством”.

2). Умови про узгодження зв’язку між сторонами.

В даному пункті для кожної сторони договору вказуються:

а). особи, повноважні надавати інформацію і вирішувати питання по виконанню договору. В договорі можна зазначити повноваження персональної особи або зазначити посади;

б). способи зв’язку. Це може бути телефон, факс, телекс, телеграф, телетайп із зазначенням їх номерів та інших даних.

3). Реквізити сторін.

У цьому пункті зазначаються для кожної сторони:

а). поштові реквізити;

б). місцезнаходження;

в). банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, код банку, МФО, кореспондентський рахунок банку).

г). відвантажувальні реквізити (для залізничних відправлень, для контейнерів, для дрібних відправлень).

Особливу увагу необхідно приділити наявності і правильності відомостей, що стосуються банківських реквізитів, оскільки без них буде дуже важко стягнути збитки.

Крім того в договорі треба зазначити, що сторони приймають на себе зобов’язання негайно повідомляти одна одну про зміни своїх реквізитів.

4). Кількість примірників договору.

В цьому пункті можна вмістити таке формулювання: “Даний договір (угода) складено в оригінальних примірниках по одному для кожної із сторін”.

5). Порядок виправлень за текстом договору.

Не можна виправити якісь умови договору у своєму і чужому примірнику, що ставить іншого партнера у делікатну ситуацію. Справа в тому, що наявність підпису практично означає: той, хто підписав “нібито згідний”, але інколи це може не відповідати дійсності. В такому випадку в договір потрібно ввести таку умову: “Всі виправлення за текстом даного договору мають юридичну силу лише в тому випадку, коли вони засвідчені підписами сторін в кожному окремому випадку”.

6). Підписи представників сторін.

Кожний договір, оскільки в ньому виражено волю певної особи, має бути підписаний саме цією особо або його повноважним представником власноручно[18, c. 246-249].


2.3 Порядок оформлення тексту договору

Моментом укладання договору визначається моментом надання угоді встановленої форми в декілька способів укладення договору. Конкретний спосіб укладення договору обирають його сторони

1). Складання одного документа

Це один з найпоширеніших способів укладання договору. Саме в одному документі під заголовком “договір”, “угода”, “контракт” сторони визначають всі суттєві умови.

Перевагою цього способу укладення договору є те, що при його наявності практично не виникає спорів про сам факт укладення договору. Таким чином укладаються будь-які господарські договори.

2). Укладання договору у відповідності з протоколом про наміри.

У відповідності з нашим законодавством ведення переговорів з приводу передбачуваного договору не надає його учасникам жодних прав та обов’язків. Але останнім часом одержав поширення такий вид документації, як протокол про наміри.

Чинним законодавством передбачена така форма, як попередній договір. У відповідності з ним сторони зобов’язуються в майбутньому укласти договір про передачу товарів, виконання роботи та інше на умовах попереднього договору.

Якщо одна з сторін такого договору ухиляється від укладення передбаченого договору, інша сторона має право звернутися до суду з позовом про спонуку укласти договір і стягнення збитків, що могли виникнути.

А тому до протоколів про наміри треба ставитися більш ніж відповідально: якщо у вас немає наміру зв’язувати себе правами і обов’язками, в протоколі необхідно зробити відповідний запис.

3). Укладання договору шляхом обміну листами.

Договори заключаються шляхом пропозиції однієї сторони іншій заключити договір – оферта. Пропозиції можуть бути надіслані листами, телеграмами, телетайпограмами. Пропозиція повинна містити всю необхідну інформацію відносно суттєвих умов договору і повинна бути звернена до конкретної особи і виходити має від повноважної особи підприємства

Але для укладання договору однієї пропозиції недостатньо. Необхідно, щоб пропозиція була прийнята, акцентована, оскільки договірні відносини виникають не із листа, а із схвалення його сторонами. Прийняття пропозиції про укладання договору називається акцентом. Акцент теж повинен відповідати певним вимогам. Він має виходити від тієї особи, якій роблено оферту. Акцент має бути безумовним. У випадку незгоди сторони хоча б з незначними умовами оферти, такий акцент розглядається як нова пропозиція укласти договір.

При цьому будуть мати значення строки, протягом яких пропозицію має бути прийнято.

Коли оферту зроблено із зазначенням стоку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо акцент одержано протягом цього строку.

Коли в оферті не вказано строк, то її прийняття має юридичне значення, якщо відповідь одержано протягом нормального необхідного часу, встановленого законодавством.

Відповідь про згоду заключити договір на інших умовах, ніж було зазначено в пропозиції, визнається відмовою від неї і в той же час – новою пропозицією.

4). Прийняття замовлення до виконання.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення. Прикладом може бути прийняття до виконання державного замовлення.

Цей спосіб укладання договорів застосовується у плановій економіці для постачання товарів народного споживання та продукції виробничо-технічного призначення. За умов вільного підприємництва можливості цього способу дуже обмежені[20, c. 98-99].

Про укладення договору свідчить його підписання: це власноручний підпис повноважної особи – представника підприємства і відбиток її печатки, яка наче підтверджує повноваження особи. Але відсутність печатки не робить договір автоматично недійсним. Вирішального значення закон надає повноваженням особи, яка підписала договір. Тому наявність печатки на договорі, підписаному неповноважною особою не робить догові дійсним, тоді як відсутність печатки на підписі повноважної особи однозначно свідчить про укладення договору.

Підписання договору підтверджує волевиявлення сторін на його укладання, в зв’язку з чим виникають права, обов’язки, відповідальність сторін.

При виникненні спору між сторонами договір є найважливішим доказом в суді. Інколи винна сторона обирає такий прийом захисту, коли заперечує сам факт укладання договору.

Порядок виконання договору.

Порядок виконання зобов’язань кожною стороною договору підлягає певним нормативним правилам. Виконання договору не завжди зводиться до вчинення однієї дії, як це відбувається при купівлі-продажу товарів в магазині. В більшості випадків це процес, певна система послідовних дій.

В цьому процесі можна виділити дві основні його частини.

1). Матеріальна стадія виконання договору.

Ця стадія включає в себе дві взаємні дії:

- надання виконаного однією стороною;

- прийняття предмету виконання іншою стороною.

Порядок виконання зобов’язань здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства.

а) Строки виконання договору

Якщо в договорі передбачений день виконання, то зобов’язання виконується в цей день. Зобов’язання може бути виконане в період якогось часу. Дострокове виконання допускається за згодою сторін.

На практиці дуже часто в договорі буває, що ця умова сформульована нечітко або не встановлена зовсім. У цьому випадку обов’язок має бути виконаний у розумний строк. Цей критерій буде визначати суд.

б) Місце виконання договору

Якщо місце виконання не зазначено в договорі, зобов’язання виконується за місцем знаходження сторони, яка приймає виконання.

Але з цього правила є винятки:

- об’єкт нерухомості передається за місцем знаходження;

- зобов’язання передати товар, якщо передбачається його перевезення виконується в місці здачі перевізникові;

- зобов’язання передати товар у місце виготовлення або зберігання виконується, якщо це місце відомо покупцеві.

в) Ціна договору

Оплата виконаного за договором проводиться за ціною, визначеною угодою сторін. Зміни ціни договору після укладення можливі тільки на умовах, передбачених договором. В умову договору можна внести “захисне застереження”, яке передбачає можливість зміни початкових умов розрахунків чи ціни на товар у процесі виконання договору в залежності від рівня інфляції.

г) Спосіб виконання договору

Спосіб виконання договору – це передбачений договором порядок дії сторін у процесі виконання. Згідно з загальними правилами, зобов’язання має бути виконано повністю один раз, якщо угодою сторін не передбачено виконання зобов’язання частинами. Взаємні обов’язки повинні виконуватися одночасно, якщо інше не випливає з угоди. Тому при укладанні договору необхідно точно передбачати, як будуть виконуватися зобов’язання.

2. Техніко-юридична стадія виконання договору.

Суть цієї стадії виконання полягає в тому, що проводиться перевірка виконаного за кількістю та якістю, а також складання документів, які підтверджують факт виконання.

Особа, яка приймає виконання, надає іншій стороні відповідний документ. Такими документами можуть бути:

а) акт здачі – прийому товарів (робіт, послуг);

б) платіжне доручення, завірене установою банку, про оплату товарів (робіт, послуг);

в) квитанція транспортного органу про відвантаження товару;

г) квитанція про здачу – приймання товару на склад продавця;

д) розписка отримувача;

е) інші документи та свідчення[5, c. 46-48].


Розділ 3. Характеристика основних видів господарського договору

Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями:

А. За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 245 Цивільного кодексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 358 Цивільного кодексу).

Б. Залежно від юридичної підстави укладання договору розрізняються три різновиди господарських договорів:

— господарські договори, які визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне господарських договорів. Особливою їх ознакою є те, що держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами;

— господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням. їх особливістю є те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці державного замовлення забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальника-ми, державними постачальницько-збутовими та іншими посередницькими організаціями. Виняток становлять окремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється і централізовано розподіляється державою;

— господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридично виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

В. Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консесуальні господарські договори. Для укладання формального господарського договору необхідні узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів — письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реального господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консесуальні договори — це такі господарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

Г. За способом оберту і визначення змісту розрізняють:

— договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

— договори, зміст яких сторони визначають при їх ук-ладенні.

Д. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів.

Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.

Е. За регулятивними функціями розрізняють:

— попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, за яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір («договір про договір», протокол про наміри). Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);

— генеральні і поточні господарські договори. Генеральний укладається на весь період діяльності, яка регулюється, і визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окремий) договір[9, c. 87-89].

В основі нових умов господарювання і розвитку ринкових відносин лежить економічна самостійність підприємств, і договір між ними є одним з важливих засобів міжвиробничих зв'язків. Найпоширенішими договорами між організаціями і підприємствами є договори поставки, оренди приміщень, підряду, найму тощо, які й розглянемо детальніше.

• Договір поставки

Договір, за яким організація-постачальник зобов'язується передати в певні терміни організації-покупцеві (замовникові) у власність або оперативне управління певну продукцію, а організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію до оплати за встановленими цінами, є договором поставки. Сторонами його можуть бути державні, кооперативні, суспільні, приватні, орендні та інші організації й підприємства.

Договори поставки відповідно до нормативних актів мусять мати такі реквізити: назва документа; місце і дата укладення договору; вступна частина (назви сторін, що укладають договір, посади, прізвища, імена й по батькові осіб, які підписують, зазначення їх повноважень).

Предмет договору (точна назва, кількість і в разі необхідності асортимент продукції).

Характеристику якості і комплексність продукції; вимоги, що ставляться до тари й упаковки; зазначення цін на продукцію; термін і порядок відвантаження продукції.

Порядок розрахунків.

Порядок кількісного і якісного приймання продукції.

Додаткові умови до договору.

Вказівки на майнову відповідальність за невиконання зобов'язань постачальником або споживачем.

Виклад порядку розгляду суперечок.

Загальна сума договору.

Загальний термін дії договору.

Юридичні адреси сторін, що укладають договір.

Підписи й печатки сторін, що укладають договір.

До договору поставки, як правило, додається специфікація, що характеризує продукцію, яка підлягає постачанню.

• Договір підряду

Договір підряду — це договір, за яким підприємство (організація)-підрядник зобов'язується виконати роботи підприємству (організації)-замовнику.

Договір підряду (генпідряду, субпідряду) у будівництві може бути використаний як між підприємством і будівельною організацією, так і між будівельними організаціями. Додатком до договору, як правило, є особливі умови договору, графіки здавання робіт, передачі замовникам устаткування, матеріалів. Ними можуть бути внутрішньо-будівельний титульний список, довідка про забезпечення та фінансування робіт і т. ін.

• Договори про майнову відповідальність

Договір про матеріальну відповідальність — це документ, за яким одна сторона (матеріально відповідальна особа) бере на себе повну матеріальну відповідальність за прийняті матеріальні цінності і зобов'язується дотримуватися встановлених правил приймання, зберігання, відпускання і обліку, а інша сторона (підприємство або організація, якій належать матеріальні цінності) зобов'язується створити матеріально відповідальним особам сприятливі умови праці, що забезпечують схоронність зданих на зберігання матеріальних цінностей;

Укладання договору про матеріальну відповідальність забезпечує відшкодування відповідальними особами вартості заподіяної шкоди. Договір має бути підписано при призначенні матеріально відповідальної особи на роботу.

Обов'язкові реквізити догорову: назва документа (заголовок); місце і дата укладання договору; назви сторін — посади, прізвища, імена і по батькові осіб, які укладають і підписують договір; зобов'язання матеріально відповідальної особи; зобов'язання підприємства або організації; термін дії договору; адреси сторін; підписи осіб, що укладають договір; печатка підприємства або організації.

Договір про матеріальну відповідальність складають у двох примірниках, перший з яких зберігається у відділі управління персоналом підприємства або установи в особовій справі матеріально відповідальної особи, а другий передається безпосередньо працівникові, який підписав договір. Договори візуються юрисконсультом і головним бухгалтером організації.

Окрім раніш зазначених видів договорів, в господарсько-договірній діяльності зустрічаються також договори оренди, лізингу, суборенди, застави майна, куплі-продажу і т. п. Кожен з зазначених договорів має свої особливості, які треба враховувати при їх укладанні.

• Трудові угоди

Трудові угоди укладаються між організаціями і працівниками, які не входять до складу цієї організації. Залучення працівників до виконання певних видів робіт відбувається у тих випадках, коли в організації бракує фахівців з даної галузі і коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах з відповідними установами і підприємствами.

Трудова угода містить у собі такі обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце його складення; перелік сторін, що уклали угоду; зміст угоди із зазначенням обов'язків виконавця і замовника; юридичні адреси сторін; підписи сторін; печатка підприємства або організації.

Трудова угода складається у кількох примірниках, один з яких передається виконавцеві, а інші зберігаються у справах організації-замовника.

Трудова угода, укладена зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов'язків.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок.

3. Місце складення.

4. Дата.

5. Текст з перерахуванням повноважень і зобов'язань сторін.

6. Юридичні адреси сторін.

7. Підписи.

8. Печатка установи.

Трудова угода складається в кількох примірниках, один з яких передається виконавцю, а решта зберігається у справах організації-замовника[19, c. 152-156].


Висновки

Підсумовуючи викладене, планову сутність господарського договору можна визначити так:

зміст господарського договірного зобов'язання формується під впливом державних актів планування у тих випадках, коли обов'язковість укладення господарського договору передбачена чинним законодавством, й актів внутрішньофірмового планування, які самостійно розробляються суб'єктами господарювання.

Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення треба шукати в площині природи господарських зв'язків, що проявляється крізь призму юридичних прав та обов'язків їхніх учасників. Вона виявляється в спрямованості цих договорів на обслуговування господарської діяльності71 та у поєднанні майнових і організаційних елементів у змісті господарських договорів. Господарський договір є правовою формою і засобом організації господарських зв'язків.

Як справедливо зазначає Н.І. Клейн, організаційні функції притаманні будь-якому господарському договорові, але при цьому можливе різне співвідношення організаційних і майнових елементів у договорі. В деяких випадках у змісті господарського договору домінує організаційний елемент, в інших — він виконує роль «зв'язки» у майнових відносинах.

Існує й інший аспект організаційного характеру господарських договорів. Він полягає в тому, що чим довший термін дії договору, тим більше такий договір потребує конкретизації й уточнень його умов, що, як правило, здійснюється шляхом укладання додаткових угод до договору.

Поширеними є організаційні господарські договори щодо перевезення вантажів (наприклад, навігаційні договори на річковому транспорті, річні договори автомобільного перевезення вантажів, довгострокові договори на перевезення морським транспортом, спеціальний договір на повітряному транспорті). В цілому такі договори знаходяться за межами цивільно-правового регулювання, оскільки основна мета їх укладення полягає в погодженні обсягів перевезень і регулюванні взаємовідносин сторін щодо створення необхідних умов для майбутніх перевезень. Такого роду договори встановлюють правила здійснення багатьох виробничих операцій, і їх укладення не знімає з транспортного підприємства та вантажовідправника обов'язку щодо оформлення перевезення конкретного вантажу договором перевезення відповідно до встановлених організаційним договором вимог.

Таким чином, у межах єдиного організаційного господарського договору виникає, реалізується і припиняється Кілька відносно незалежних одне від одного правовідносин щодо погодження специфікацій, відвантаження окремих партій продукції, її приймання, оплати тощо.

Отже, в нинішніх умовах особливо зростає роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. У процесах роздержавлення і приватизації господарському договору належить чільне місце серед форм, які використовуються для подолання монополії державної власності (купівля-продаж державного майна через аукціони, конкурси, біржі тощо).

Дедалі більшого поширення набуває договірний порядок створення нових підприємницьких структур: господарських товариств, спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів, господарських асоціацій та ін. Правовою основою створення таких організацій стає установчий договір. У ньому засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності з її створення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутку та збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу тощо.

Перехід до ринкової економіки і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, що основна маса товаровиробників – підприємств, громадян – має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг на договірних засадах. Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини, отже розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв'язках і визначення змісту договірних зобов'язань. Це стосується насамперед договорів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, бартер, постачання енергії тощо). Не зменшується і роль договорів майнового найму (оренди, лізингу, прокату тощо), за допомогою яких опосередковуються відносини з тимчасового володіння і користування майном. Зростає значення договорів підрядного типу, договорів про надання різного роду послуг громадянам та організаціями (договори підряду, про надання посередницьких послуг, на рекламу продукції тощо).

Із запровадженням патентної системи охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки підвищується роль ліцензійних договорів як основної правової форми передачі виключного права на використання цих результатів технічної творчості. Договірна форма використовується і для уступки виключного права на знаки для товарів та послуг, права на секрети виробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'єктів страхової охорони, до яких належить очікуваний прибуток, ризик підприємницької діяльності тощо, теж ведуть до урізноманітнення форм добровільного (договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сфера застосування господарських договорів дедалі більше розширюється.


Список використаної літератури

  1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №. 30. - ст.141.
  2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, №19-20, №21-22. - ст.144. (з наступними змінами).
  3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України.- 2003. - № 40-44. - ст.356. (з наступними змінами).
  4. Про господарські товариства. Закон України від 19 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №49. - ст.682. (з наступними змінами).
  5. Андрюхова Ю. Підстави до обов’язкового укладення господарських договорів //Право України. - 1998. - № 11. - C. 46-48
  6. Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2002. - 280 с.
  7. Белянкевич О. Недійсність господарських договорів //Юридичний Вісник України. - 2007. - № 11. - C. 14-15
  8. Білоус Ж. Деякі проблеми визначення умов господарського договору//Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 5. - C. 15-18
  9. Богданов Е.В. Договор в сфере предпринимательства. - Харьков: Консум, 1997. - 112 с.
  10. Брагинский М.И. Хозяйственный договор: каким ему быть? - М.: Экономика, 1990. - 175 с.
  11. Воловенко І. Неточності при складанні господарських договорів/ Іван Воловенко //Справочник экономиста. - 2008. - № 2. - C. 53-55
  12. Господарські договори (забезпечення зобов‘язань) //Податки та бухгалтерський облік. - 2006. - 27 листопада: Спецвипуск. - C. 8-58
  13. Крисенко Т. Договір у господарській діяльності підприємств/ Тетяна Крисенко //Секретарь-референт. - 2005. - № 9. - C. 16-22
  14. Мілаш В. Підприємницький (комерційний) договір у системі господарських договорів: постановка проблеми/ Вікторія Мілаш //Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 12. - C. 73-76
  15. Мілаш В. Проблеми договірної правосуб'єктності при укладенні господарських договорів //Право України. - 2004. - № 10. - С.101-106.
  16. Нелін С. Господарський договір у спрощений спосіб //Справочник экономиста. - 2008. - № 1. - C. 43-45
  17. Нефьодов А.Господарський договір //Бизнес. - 2000. - 27 листопада: Бухгалтерія. - C. 88-90
  18. Офіційні типові форми договорів / Уклад.: Стефанчук Р.О., Стефанчук М.О. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 640 с.
  19. Петрук О.М. Облік та аналіз договірних відносин: проблеми теорії та практики. - Житомир: ЖІТІ, 1999. - 332 с.
  20. Правові основи підприємницької діяльності / Під реакцією В.І. Шакуна, П.В. Мельника, В.М. Поповича. - К.: Правові джерела. - 1997. – 780 с.

загрузка...
Top