Глобалізація економічного розвитку, її головні прояви

Вступ.

1. Методологічні засади формування глобальної економіки.

2. Розвиток економіки країни в умовах глобалізації.

3. Пріоритети і напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку людської цивілізації характеризується, з одного боку, нарощенням інтеграційних тенденцій у світовому господарстві, поглибленням інтернаціоналізації виробництва та обміну, уніфікацією національних, економічних і соціальних стандартів, а, з другого, - ускладненням багаторівневих взаємозв’язків між суб’єктами глобальної економічної системи та виникненням нових суперечностей між ними. Це вимагає передусім якісного вдосконалення та структурно-функціональної оптимізації діючої нині системи інституціонального забезпечення глобального економічного розвитку, оскільки в останні два десятиріччя все більшого прояву набуває відставання регуляторних механізмів від динаміки та масштабів глобальних трансформацій. Зокрема, вони є неадекватними зростаючим потребам цілеупорядкування інвестиційних, товарних, інформаційних, капітальних і людських потоків, яке б відповідало сучасному рівню глобалізації світогосподарських зв’язків та сприяло гармонізації інтересів основних акторів міжнародних економічних відносин.

Метоює комплексне дослідження процесів інституціоналізації міжнародної економічної системи, факторів і умов модифікації інститутів світового господарства на сучасному етапі.

Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:

· розкрити фактори, рушійні сили та еволюцію становлення глобальної економіки з визначенням ролі її інституційного компоненту;

· з’ясувати умови та чинники модифікації інституційної системи світового господарства на сучасному етапі його розвитку;

· класифікувати систему міжнародних інститутів та охарактеризувати її сучасну ієрархічну структуру;

· оцінити ефективність функціонування міжнародних економічних та суспільних інститутів за критерієм їх відповідності глобальним викликам;

· обґрунтувати напрямки вдосконалення глобальної інституційної системи для забезпечення стійкого розвитку світової економіки.

Об’єктом дослідженняє процеси інституціоналізації глобального економічного розвитку.

Предметом дослідженняє умови та чинники розвитку інституційної системи світового господарства за умов глобалізації.


1. Методологічні засади формування глобальної економіки

Глобалізаційні явища сьогодні охоплюють найважливіші процеси соціально-економічного розвитку, сприяють прискоренню економічного зростання і модернізації.

В той же час глобалізація народжує нові суперечності і проблеми. Тотальний, універсальний і загальний процес глобалізації було спровоковано економічними чинниками ХХ століття. Правда, спочатку це мало називатися глобальними процесами. Сам термін “глобалізація” з'явився після розпаду СРСР, але передумови були підготовлені розвитком міждержавних транспортних систем, систем комунікацій і зв'язку (телефон, електронна пошта, інтернет тощо), ринкової економіки і демократичної моделі політичного устрою розвинених країн. Таким чином, під глобалізацією розуміють величезне збільшення масштабів світової торгівлі та інших процесів міжнародного обміну в умовах все більш відкритої інтегрованої світової економіки, що не визнає територіальних бар’єрів. Йдеться, таким чином, не тільки про традиційну зовнішню торгівлю товарами і послугами, а про рух капіталу, обміні технологіями, інформацією та ідеями. Глобалізація засвідчує, що людство входить до якісно нової ери інформаційних технологій.

З одного боку, основним засобом виробництва стає інтелект людини, самобутність, творчий потенціал. А з іншою — це всесвітня уніфікація, що прагне усереднити все і вся.

Стисло глобалізацію можна визначити як найвищу у порівнянні з іншими стадію інтернаціоналізації. З погляду процесів інтернаціоналізації, глобалізація базується не стільки на зростанні товарообміну, скільки на активізації обміну інформацією і знаннями [3, c. 41].

Розвинені країни, які посідають у світі передові позиції в науці, економіці, техніці надають цьому полю дедалі більше інформаційного наповнення. Потужність силових ліній цього інформаційного поля великою мірою визначається рівнем фінансування тією чи іншою країною національної освіти, наукових шкіл, інноваційних центрів, ініціатив тощо, тобто обсягом інвестицій в розвиток людського капіталу, підвищення потенціалу людини і нації загалом. На перший погляд, нічого в тому дивного немає. Проте за останні роки на цю, здавалося б, широко соціалізовану закономірність почав дедалі більше впливати лінґвістичний фактор, пов'язаний з ареалами вжитку конкретних мов як носіїв інформації, нових знань, досвіду тощо.

У цілому послідовний розвиток форм міжнародної регіональної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики шляхом об’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дієві механізми й інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

· націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження;

· політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат під час реалізації функцій регулювання на наднаціональному рівні; суперечності розширення складу інтеграційних угруповань і т. ін.

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

- динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об’єктивних факторів, так і «ланцюговою» реакцією країн світу на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

- нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

- розвиток, поряд з інтеграційними, дезінтеграційних процесів, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку [8, c. 37-38].

Поглиблення глобалізації економіки наштовхується на невирішені проблеми, перш за все через фундаментальну культурну неоднорідність світу і разючу економічну нерівність на планеті, та супроводжується загостренням економічних і соціальних суперечностей на мікро- та макрорівнях міжнародної економіки. Механізми цивілізаційної корупції, що за своєю суттю однотипні з внутрішньонаціональними, роз’їдають упорядкований соціальний світ. Менш розвинені країни (окрім «тигрів» і «драконів») сьогодні втягуються в глобальну економіку за жорсткими правилами гри, що були визначені міжнародними фінансовими організаціями на початку 80-х років ХХ століття. Їм відведена роль постачальників сировини та виробників низькотехнологічних товарів. А так звані structural adjustment programs з їхнім стандартним набором умов розподільчого характеру (скорочення бюджетних, в т.ч. соціальних витрат, лібералізація цін і зовнішньої торгівлі, девальвація місцевої валюти і т. п.) направлені на реалізацію двох основних цілей: стимулювання експорту країнами-боржниками для здійснення платежів з обслуговування зовнішнього боргу; розширення імпорту товарів із розвинених країн у країни, що розвиваються. Посилюється технологічна та фінансова залежність периферії від розвинених країн. Цим самим загострюється проблема виробництва та розподілу «соціального продукту» глобальної економіки[5, c. 94].

2. Розвиток економіки країни в умовах глобалізації

В останні роки у світі надзвичайно інтенсивно розвивається глобалізація, прискорено зростають масштаби світової торгівлі та інші процеси міжнародного обміну, світова економіка стає більш інтегрованою і відкритою. Глобалізація - це об'єктивний процес, який сприяє поступовому взаємному проникненню технологічних та культурних стандартів різних держав. Тож очевидно, що самодостатність країни сьогодні вже є несумісною із сучасними тенденціями розвитку міжнародної спільноти та економічних відносин [1, с.83].

На підставі аналізу визначення терміну «глобалізація» та її опису в сучасній літературі, можна визначити основні риси, які характеризують глобалізацію світової економіки:

1. Поглиблення міжнародного поділу праці з його переходом від спільного к специфічному і єдиному.

2. Перевищення темпів росту міжнародного товарообігу над темпами росту обсягів світового виробництва.

3. Зростаюча лібералізація міжнародної торгівлі, виражена у відкритті національних ринків товарів і послуг шляхом поступового зняття торгівельних обмежень і бар’єрів.

4. Випереджуюче зростання руху капіталу у відношенні до руху товарів. Формування світового фінансового ринку, збільшення потоків портфельних і прямих іноземних інвестицій.

5. Інформаційно-технологічна революція, переворот в засобах телекомунікацій на базі електроніки, кібернетики, супутникових систем зв’язку.

6. Посилення впливу транснаціональних корпорацій.

7. Концентрація і централізація капіталу на підставі процесів злиття і поглинення компаній і банків.

8. Розвиток інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному і міжрегіональному рівнях. Зростання ролі наднаціональних органів у світовій політиці та економіки.

Таким чином, запропонуємо пріоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації.

На нинішньому етапі суспільного розвитку глобалізацію слід сприймати як об'єктивний процес. Вона реально існує як наслідок розвитку міжнародних економічних відносин. Активізаторами глобалізації є не тільки прогрес у сфері науки, техніки, технології, а й системи керування ним.

Той факт, що людський капітал, інтелект, знання визнаються основним ресурсом, висуває на перший план людські інтереси, включаючи різні форми їх прояву. І саме вони стають основною рушійною силою у формуванні глобальної мети розвитку економіки планети, механізмів її реалізації.

Наявність різних концепцій економічного розвитку людства загострює боротьбу окремих держав за ринки збуту, за доступ до інвестицій, підштовхує їх до інтеграції та об'єднання у регіональні угруповання міжнародного масштабу, включаючи економічні союзи, транснаціональні корпорації, компанії тощо, з тим, щоб через них посилити свій вплив на розвиток світової економіки [4, с.13].

Отже, можна дійти висновку, що нинішній механізм здійснення зовнішньоторговельних відносин в Україні, який відбиває соціальні, економічні, суспільно-політичні та інші інтереси (що створюють стимули до змін чи, навпаки, збереження попереднього стану), є малоефективним як з погляду відповідності викликам глобалізації, так і економічного розвитку загалом. Останнє означає, що Україна сьогодні, як не прикро, не демонструє явної потреби в якісному розвитку економіки. Соціальна, технологічна привабливість стандартів життя провідних країн не трансформувалася в економічний попит на інститути та механізми освоєння цих стандартів. Декларативно Україна прагне розвитку, але за умови збереження чинних традицій і порядків.

Основною причиною подібного становища є те, що вітчизняна економіка все ще залишається занадто закритою для світового ринку, насамперед через адміністративні та інші перешкоди на шляху трансформації нераціонального виробництва, заміни неефективно працюючих керівників і неуспішних власників. Неврахування закону неминучого відмирання нераціонального, віджилого означає втрати для економіки - як прямі, так і опосередковані [3, с.23].

В умовах глобалізації для забезпечення економічного розвитку зовнішньоторговельна політика держави має бути націленою на:

- активізацію зовнішньої торгівлі в цілому;

- реалізацію наявних і потенційних конкурентних переваг завдяки правильно визначеним структурним пріоритетам зовнішньої торгівлі;

- заохочення зростання високотехнологічного імпорту (машин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення технологічного розриву з передовими країнами[2, c. 42-43].


3. Пріоритети і напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації

В умовах глобалізації світового господарства і міжнародних економічних відносин різко зростає роль і значення зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ) для економіки країни в цілому, та зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) для окремого підприємства. Суттєво змінюються й цілі зовнішньоекономічної діяльності. Вона стає одним з пріоритетів національної політики і стратегії діяльності підприємства. Для регламентації зовнішньоекономічної діяльності створюються спеціальні міністерства, вводяться відповідні законодавчі акти, укладаються міждержавні угоди, створюються міжнародні організації. Зовнішньоекономічна діяльність на сучасному етапі є невід’ємною частиною діяльності підприємства і важливою сферою економіки більшості країн світу. У міру розвитку технічного прогресу зовнішня торгівля стала глобальною і охопила увесь світ. Головними причинами розвитку торгівлі між країнами є нерівномірний розподіл економічних ресурсів країн. Через зовнішню торгівлю і систему ЗЕЗ країни досягаються максимального використання своїх можливостей.

В цілому система ЗЕЗ спрямована на вирівнювання темпів економічного розвитку країн, реалізацію переваг міжнародного поділу праці, що сприяє підвищенню ефективності національних економік. Практичне значення ЗЕЗ для країн складається у можливості отримати валютну виручку від експорту, підвищувати технічний рівень виробництва на підприємствах, виробляти конкурентоспроможну продукцію [5, c. 96-97].

Глобалізація зовнішньоекономічних зв’язків в 21 сторіччі призводить до руйнування існуючих бар’єрів між країнами, подальшому залученню нових держав у різноманітні форми міжнародної економічної співпраці. Процес глобалізації міжнародної економіки не оминає і Україну, яка поступово займає своє місце в системі нового міжнародного економічного порядку.

Глобалізація є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку. Тому, для посилення цієї інтеграції важливим є питання вироблення пріоритетів розвитку економіки України в умовах глобалізації.

Глобалізація насправді відкриває практично необмежені можливості для всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення не рівномірні. Процес інтеграції у міжнародну економіку відбувається в одних країнах швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції, спостерігаються більш високі темпи зростання економіки та добробуту. У свою чергу, підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у вирішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і поліпшення умов праці.

Таким чином, запропонуємо пріоритетні напрямки розвитку економіки України в умовах глобалізації (рис. 1).

Розвиток зовнішнього сектору економіки України є реакцією народного господарства на потреби розвитку національних факторів виробництва. Участь у міжнародному поділі праці є умовою формування сучасної народногосподарської структури, яка має забезпечити нормальний розвиток вітчизняного виробництва і більш повне задоволення потреб членів суспільства. Зовнішня економіка повинна формуватися як органічна складова національної економіки, що пов'язує її з народними господарствами інших країн для розв'язання комплексу проблем щодо задоволення різноманітних потреб суспільства як у сфері виробництва, так і сфері споживання [3, c. 43-44].

Серед головних причин і чинників, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічного включення її господарства в сучасні цивілізаційні процеси, можна назвати, насамперед, високу частку експорту у валовому національному продукті. Досить характерним є те, що третина національного виробництва України опосередкована дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкреслює виняткову важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави і для виходу його з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи.

Це позначається на формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, яка повинна зважати на наявність інтеграційних угруповань, враховувати особливості зовнішньоекономічної політики країн-учасниць таких центрів. Це передбачає таку орієнтацію зовнішньоекономічних зв’язків України зі світовими центрами, за якої відкритість економіки не суперечить національним економічним інтересам, реалізація яких може заважати тиск з боку цих центрів. Вимога міжнародних організацій і регіональних інтеграційних угруповань щодо лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має бути збалансована з потребами українських виробників експортної продукції та продукції, що конкурує з імпортом [9, c. 7-8].


Висновки

На сучасному етапі розвитку світового господарства, внаслідок значного загострення соціально-економічних протиріч між суб’єктами глобальної економічної системи, спостерігається істотне відставання регулятивних механізмів від динаміки та масштабів глобальних трансформацій. Це вимагає якісного вдосконалення та структурно-функціональної оптимізації діючої нині системи інституційного забезпечення глобального економічного розвитку через створення нових інститутів, модернізацію діючих, а також застосування більш гнучкого і мобільного інструментарію та транспарентних методів глобального економічного співробітництва, посилення функцій контролю та нагляду за основними учасниками глобального ринку.

Базовою категорією глобальної економіки є глобальний ринок, який, реалізуючи свою цільову функцію щодо формування глобального попиту, глобальної пропозиції, інтернаціональної ціни, умов глобальної конкуренції та розвитку глобальної інфраструктури, задає параметри подальшого розвитку інституційної системи глобальної економіки.

Сучасна система міжнародних інститутів характеризується ієрархічною структурою, в якій виокремлюються інститути міждержавного, регіонального, наднаціонального та глобального типів. Реакцією на нарощення інтеграційних тенденцій у світовому господарстві та поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обміну є зростання ролі інститутів глобального типу, яким поступово делегується частина функцій та компетенцій структур нижчого рівня.

Вирішальну роль у розвитку сучасних світогосподарських процесів відіграють ТНК та університети. Як ключові інститути постіндустріального суспільства, вони здійснили ефективну інтеграцію фундаментальної та прикладної науки, зосередили левову частку глобального виробництва матеріальних благ та послуг, сконцентрували фінансовий, технологічний, кадровий та інтелектуальний ресурси, а також монополізували права на їх володіння, контроль та перерозподіл в межах світового господарства. При цьому найбільш впливовими і економічно ефективними формами ведення транснаціонального бізнесу за умов глобалізації є фінансово-промислові групи, стратегічні альянси, інвестиційні фонди, мережеві комерційні структури, професійні підприємницькі агенції ін. Подібні форми концентрації капіталу, сформувавшись у результаті процесів злиття і поглинання, є найбільш ефективними інституційними структурами ведення виробничої, комерційної та інтелектуальної діяльності.

Демократизація міжнародних економічних відносин за умов зростання відкритості національних суспільств обумовило появу багаточисленних неурядових структур, рухів, організацій, об’єднань, асоціацій. Їх вплив на глобальні процеси стає все більш помітним і вагомим в силу того, що вони виражають економічні й професійні інтереси та захищають соціальні права окремих етнічних меншин, малого та середнього бізнесу, малозахищених верств населення різних країн, борються за захист навколишнього середовища та вирішення екологічних проблем людства. Їх сукупність представляє собою потужний амортизатор пом’якшення негативних впливів та загроз глобалізації. Це знаходить вимагає підвищення статусу та зростання повноважень найавторитетніших з них на державному та міжнародному рівнях.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Розвиток внутрішнього ринку в умовах глобалізації: тенденції та суперечності //Банківська справа. - 2004. - № 2. - C. 7-13

2. Буравльов Є. Від глобалізації економіки до регіонального і глобального сталого розвитку //Вісник Національної Академії наук України. - 2003. - № 10. - C. 42-50

3. Карлова І.О. Глобалізація: сутність, наслідки та вплив на соціально- економічний розвиток України //Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 11. - C. 41- 52

4. Контурова С. М. Головні чинники і наслідки розвитку економіки України в умовах глобалізації //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 12. - C. 91 - 97.

5. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 11. - C. 94 - 100.

6. Маруняк Є. Економіко-географічні аспекти розвитку глобалізації світової економіки //Український географічний журнал. - 2003. - № 2. - C. 33-37.

7. Пирожков С. Дослідження національних економічних пріоритетів у контексті сучасної глобалізації: рецензія //Економіка України. - 2009. - № 5. - C. 90-92

8. Смаль В. Глобалізація: головні фактори та наслідки розвитку/ //Географія та основи економіки в школі. - 2005. - № 2. - C. 37-42.

9. Тігіпко С. Л. Стратегія розвитку України в умовах економічної інтеграції та глобалізації фінансових ринків//Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 7. - C. 3 - 9.

10. Циба Т.Є. Коригування розвитку національної економіки до сучасних умов глобалізації//Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 4. - C. 30 - 38.

загрузка...
Top