Формування і розвиток акціонерного капіталу

Вступ.

1. Історичні умови виникнення та сутність акціонерного капіталу.

2. Акціонерні товариства як організаційна форма існування акціонерного капіталу.

3. Роль та місце акціонерних товариств в економіці України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Запровадження в Україні ринкових відносин з адекватними їм організаційно-правовими формами господарювання викликало відродження після багатьох десятиліть забуття інституту господарських товариств, серед яких особливе місце посідають акціонерні товариства. В цій організаційно-правовій формі підприємницької діяльності започатковується більшість нових великих та середніх підприємств, банків, страхових організацій, інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

У формі акціонерних товариств створюються не лише господарські організації низової ланки економіки, а й їх об'єднання. Створення холдингових компаній з мережею дочірніх підприємств акціонерного типу дозволило зберегти цілісні виробничі комплекси, що функціонували в старих організаційно-правових формах виробничих і науково-виробничих об'єднань і в процесі приватизації могли зазнати руйнування в результаті виходу підприємств-учасників з таких об'єднань.

Реформування державного та комунального секторів економіки також відбувається з широким застосуванням акціонування — перетворення державних та комунальних унітарних підприємств у процесі їх корпоратизації та приватизації у відкриті акціонерні товариства. Саме акціонування дозволило широким верствам населення взяти участь у приватизації державного та комунального майна шляхом обміну своїх приватизаційних майнових та компенсаційних сертифікатів на акції підприємств, що приватизувалися. У такий спосіб значна кількість громадян України набула статусу акціонерів і отримала змогу брати участь в управлінні справами акціонерних товариств. Рівночасно постала традиційна для акціонерних товариств проблема - захист інтересів дрібних акціонерів, які мають незначні можливості щодо реального впливу на управління акціонерним товариством, а, отже, і захисту своїх інтересів.

Серед широкого кола питань, які розглядаються сучасною економічною теорією, проблема нових форм господарювання, зокрема акціонерних товариств, стає дедалі важливішою. У ході ринкової трансформації економіки України поки що не вдалося створити організаційно-правові механізми реалізації переваг акціонерної власності, ще не сформувався ефективний приватний власник, зацікавлений у фінансовому оздоровленні акціонерного товариства, залученні додаткового капіталу, поліпшенні управління акціонерним капіталом. Наявне макросередовище та нормативно-правова база не створюють сприятливих умов для нагромадження акціонерного капіталу, акумулювання коштів для їх інвестування у реальний сектор, що не дає змоги більшості вітчизняних акціонерних товариств ефективно господарювати. Усе це визначає актуальність та необхідність дослідження цієї теми.

Акціонерна власність не була у центрі уваги радянських економістів, досліджувалися лише окремі аспекти цієї проблеми. Докорінна зміна економічної системи і перехід до ринкової моделі економіки, сприяли різкому зростанню інтересу вітчизняних дослідників до проблеми акціонерної власності. Цей інтерес зумовлений появою та розвитком акціонерних товариств в Україні, і втілений у значній кількості публікацій. Серед сучасних вітчизняних дослідників проблем акціонерної власності слід назвати О.Бондаря. В. Гееця, М.Герасимука, В.Голікова, М.Давимуку, В.Євтушевського. В.Загорського, П.Єщенка, В.Кудряшова. В.Ларцева, С.Лєдомську, І.Малого, С.Мочерного, М.Павлишенка, Ю.Палкіна, О.Пасхавера, Б.Стеценка, Ю.Тимошенко, В.Черняка та ін.

Метою дослідженняє з'ясування місця і ролі акціонерного капіталу, умови його створення та формування. Для досягнення зазначеної мети у роботі поставлені такі завдання:

- з'ясувати теоретичні основи дослідження акціонерної власності та визначити її місце в сучасній економіці;

- проаналізувати етапи процесу становлення акціонерних товариств у світовій та вітчизняній економіці;

- визначити передумови та особливості формування акціонерного капіталу;

- вивчити та узагальнити досвід для забезпечення ефективного функціонування акціонерних товариств та акціонерного капіталу.

Предметом дослідженнявідповідно до поставленої мети і завдань є особливості становлення та принципи функціонування акціонерних товариств в Україні. Об'єктом дослідження є вітчизняні акціонерні товариства різних форм власності.


1. Історичні умови виникнення та сутність акціонерного капіталу

Історія виникнення корпоративного управління відноситься до історії виникнення корпорацій (акціонерних товариств), як їхньої основи. З розвитком акціонерних товариств розвивалося і корпоративне управління. Вітчизною корпоративного управління, як і корпорацій, вважається Англія. Устояні нині норми корпоративного управління були закладені в англійських законах і правилах XIX століття. Тоді це ніхто не називав корпоративним управлінням.

Наступним етапом розвитку корпоративного управління була криза 1929 року, потім - Велика депресія. У той період, в 30-х роках минулого століття в США були прийняті основні федеральні закони щодо корпоративного управління, тобто були сформовані і законодавчо закріплені методи корпоративного управління, які згодом одержали назву "американська модель корпоративного управління". У цей же час у Німеччині і Японії також були сформовані свої моделі корпоративного управління. Узаконені в ті роки в названих країнах вони застосовуються і в теперішній час, періодично удосконалюючись. Існують також особливості корпоративного будівництва в країнах Арабського світу і Латинської Америки, але досвід цих регіонів менш цікавий для української практики[21, c. 15-18].

Акціонерна компанія – основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств. Акціонерна компанія – компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.

Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій,дохід на окрему акцію тощо. Продаж акцій широкому загалу на фондовій біржі здійснюють лише гігантські акціонерні компанії. Покупцями акцій є банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інші колективні акціонери-власники.

Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок продажу акцій здійснюється з метою підприємницької діяльності. Для цього будують підприємства, інші об'єкти,найману робочу силу закуповують сировину, тощо. Тому в акціонерних компаніях виділяють два аспекти, які відображають розвиток таких елементів економічної системи, як продуктивні сили і відносини власності. У першому акціонерні компанії представлені в засобах виробництва (машинах,устаткуванні,будівлі,тощо), наукових лабораторіях, інститутах, патентах , ліцензіях та інших об'єктах. У другому – як відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного в процесі праці необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам, підприємницького доходу – керівництву компаній, дивідендів – власникам акцій,фіксованих доходів – власникам облігацій, податків – державі тощо.

Акціонерний капітал(власність)поділяють на власний та позичений.

Власний капітал засобі формується з отриманих від випуску і реалізації акцій та облігацій і резервного капіталу,який утворюється внаслідок відрахувань від прибутку та їх інвестування у виробництво.

Власний капітал також може зростати за рахунок наступних випусків акцій. З прибутку власникам акцій щорічно виплачують дивіденди. Але перед цим певна частина прибутку акціонерних компаній спрямовується на сплату податків державі, заробітну плату і премії менеджерам, поповнення резервного фонду тощо. Резервний капітал також використовують для виплати дивідендів у разі погіршення економічної кон’юнктури[10, c. 74-75].

Акціонерні компанії належать до колективної форми власності. Це зумовлено тим, що вони, по-перше, виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один асоційований капітал. По-друге, на акціонерних підприємствах праця має колективний характер. По-третє, величина прибутків, що розподіляються ,залежить від результатів колективної праці, від колективно прийнятих на загальних зборах рішень. Водночас виплата дивідендів залежить від кількості акцій та їх видів, тобто означає поєднання колективного з індивідуальним (приватним) за домінування колективного. По-четверте власники акцій не можуть претендувати на частку майна компанії, і у випадку продажу акцій вони отримують лише їх вартісний еквівалент, а сам власний капітал дробитися не може.

Позичений капітал утворюється з банківського кредиту та коштів, отриманих від випуску облігацій. На початку 90-х років в акціонерному капіталі наймогутніших 500 американських корпорацій кошти, отримані від випуску і реалізації акцій ,становили майже 20%. Наприкінці 90-х років шляхом емісії цінних паперів формується основна частка фінансових ресурсів для новостворених компаній, передусім пов'язаних з інформаційними технологіями.

Перші акціонерні компанії виникли на початку XVII ст., а перший акціонерний банк – у 1694 р. в Англії. Проте до 30-х років XIX ст. їх було дуже мало. Перша економічна криза 1825 р., процес переростання продуктивними силами вузьких меж індивідуальної капіталістичної власності зумовили розвиток акціонерних компаній та акціонерних банків,він стає економічно неминучим, оскільки індивідуальні капіталісти не спроможні були будувати залізниці, інші великі об'єкти. Найшвидшими темпами акціонерні компанії виникали в останній третині XIX ст. У Німеччині, наприклад, наприкінці 70-х років їх налічувалось до 460, а на початку XX ст. - понад 5 тис. У Росії на початку 20-х років було приблизно 2,5 тис. таких компаній[13, c. 41-44].

Нині у розвинутих країнах світу кожна велика і навіть середня компанія, а також частина малих існують у формі акціонерних. Завдяки цьому посилюється цілісність економічної системи,акціонерні компанії широко використовуються і для утворення та експансії міжнародних монополій. Так, американська нафтова корпорація «Мобіл корпорейшн» має понад 500 філіалів і дочірніх компаній більш як у 100 країнах світу.

Після жовтневої революції в Росії акціонерні компанії були ліквідовані, їх відродження почалося в часи НЕПу. У 1922 р. налічувалося 20 акціонерних компаній,але наприкінці 20-х років вони знову були ліквідовані. У колишньому СРСР такі компанії почали утворюватися наприкінці 80-х років. Перша виникла в Україні 1988 р.

Акціонерні компанії поділяють на два основних типи:

1. відкриті, акції яких вільно продаються і їх купують усі бажаючі. У деяких країнах(наприклад США)такі компанії називають публічними;

2. закриті, акції яких не надходять у вільний продаж ,а розподіляються серед засновників. Середня кількість акціонерів в акціонерній компанії США – до 60 тис., а в наймогутніших акціонерних компаніях – понад 4 млн осіб. У закритих акціонерних компаніях – до 300 осіб.

Кількість акціонерів у розвинутих країнах заходу постійно зростає (крім періодів економічних криз). Так, у США наприкінці 90-х років майже 55% населення були учасниками фондового ринку безпосередньо або опосередковано (через інвестиційні фонди ), а вартість акцій в населення країни перевершила 13 трлн дол. Економічним стимулом для придбання акцій акціонерами є вищий рівень дивідендів порівняно з викладенням певної суми в ощадний банк. Але під час економічної кризи дрібні акціонери можуть витратити всі свої заощадження.

Акція – вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує право на участь в управлінні товариством,дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Як предмет постійного продажу і купівлі, акції мають ціну. Сума, зазначена в акції, - це її номінальна вартість, а фактична ціна (за яку продано акцію) – курс акцій, що перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій – від рівня позичкового відсотка[20, c. 94-97].

Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника,привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (зокрема про власника і час придбання акцій ), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції переважно випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вносять лише відомості про їх загальну кількість. Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачуються на привілейовані акції, а в разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням прибутків власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки. Але власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. Прості акції набули поширення серед населення розвинутих країн. Так, у Швеції тримачем акцій є кожен другий, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% усіх відкритих акціонерних товариств.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рішень. Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії. Для цього слід мати таку кількість акцій у власній компанії,дивіденди на які становили б не менше 7-10% щорічної заробітної плати найманого працівника. Так,з понад 3 млн акціонерів американської корпорації АТТ половина володіє менш як 5 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі». Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються як практично неіснуючі.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон’юнктури чи банкрутства компанії. За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе[4, c.53-55].

В Україні власниками приватизаційних сертифікатів стали майже 40 млн осіб, але кількість акціонерів становить майже 15 млн. Проте переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX – на початку XX ст. для того,щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи,треба було зосередити в одних руках 51% загальної кількості акцій, тобто контрольний пакет акцій. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерним компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частинка. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів – комерційних банків, страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями ,або «система участі». Наприклад, «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній ,які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом пануванням фінансової олігархії[5, c. 63-64].

2. Акціонерні товариства як організаційна форма існування акціонерного капіталу

Акціонерне товариство – це одна з організаційно-правових форм об`єднання. Воно створюється шляхом централізації майна засновників та учасників товариства(об`єднання майна), з метою ведення господарської діяльності та одержання прибутку.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

В якості учасників об`єднання майна, шляхом створення акціонерного товариства можуть бути як громадяни так і юридичні особи. При цьому учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників.

Вкладами учасників і засновників акціонерного товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України[21, c.15-21].

Вартість вкладу кожного учасника, оцінюється в грошовому виразі, спільним рішенням товариства. Об`єднане майно, оцінене в грошовій формі, складає статутний фонд товариства, який поділяється на визначену кількість рівних частин. Посвідченням про внесок частини майна є акція, а грошовий вираз цієї частини має назву номінальної вартості акцій.

Але майно в товаристві виникає не тільки внаслідок об`єднання майна засновників і учасників, а ще в наслідок власної господарської діяльності, продажу облігацій, інших цінних паперів, кредити банків, надходження від продажу акцій, пожертвування, інших дій що не заборонені законом.

В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери – на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Акціонерне товариство, для забезпечення своєї діяльності має статутний, резервний фонди, та фонд сплати дивідендів[10, c.25-27].

Статутний фонд являє собою виражену у грошах сукупність внесків учасників в майно при створені товариства. Мінімальний розмір статуного фонду для акціонерних товариств не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства набули значної популярності завдяки своїм позитивним рисам. Однак цим товариствам притаманно чимало негативних рис, що зумовлює необхідність державного регулювання з метою зменшення небезпечних для суспільства проявів таких рис.

До позитивних рис АТ належать:

· легкість створення значного за розмірами капіталу;

· обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за акції коштів, що сприяє залученню значної кількості учасників (акціонерів) та концентрації великих капіталів;

· стабільність майнової бази AT, оскільки на неї, як правило, не впливає вихід акціонера з AT (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства);

· необов’язковість персональної участі акціонерів у діяльності AT, що полегшує участь у ньому і відповідно – залучає нових акціонерів і їх кошти;

· можливість залучення до участі у відкритих AT широких верств населення і відповідно – розподілу прибутку AT між ними;

· можливість застосування в різних сферах народного господарства (банківська, страхова, інвестиційна діяльність, промисловість, сільське господарство, транспорт тощо) та в усіх секторах економіки – державному, комунальному, приватному, а також створення змішаних AT;

· використання форми AT у процесі роздержавлення і приватизації;

· можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій (для стратегічного інвестора), не витрачаючи кошти на придбання всіх акцій товариства.

Негативні риси AT:

· складність і тривалість (особливо для відкритих акціонерних товариств) створення;

· значні вимоги до мінімального розміру статутного фонду та складність зміни цього фонду;

· ігнорування інтересів меншості;

· можливість формування виконавчого органу з найманих працівників і необов’язковість персональної участі в них акціонерів зумовлює відчуження останніх від управління AT;

· складність управління AT і контролю за його виконавчим органом з боку акціонерів, що викликано наявністю системи органів: загальних зборів акціонерів, правління, спостережної ради, ревізійної комісії;

· можливість зловживань з боку засновників у зв’язку з легкістю акумулювання коштів;

· тяжіння до монополізму;

· можливість здійснення контролю над AT завдяки володінню контрольним пакетом акцій, якщо такий контроль здійснюється на шкоду AT та його акціонерам;

· значний ступінь державного регулювання діяльності товариства[3, c. 11-14].

Акціонерні товариства можуть створюватися шляхом заснування і шляхом реорганізації.

У світовій практиці застосовується 2 способи створення акціонерних товариств шляхом заснування:

а) з використанням підписки на акції (Франція та ін.);

б) шляхом розподілу акцій між засновниками (Німеччина, Російська Федерація та ін.).

В Україні за Законом «Про господарські товариства» передбачено застосування двох способів: першого (шляхом підписки) - для відкритих акціонерних товариств; другого (шляхом розподілу акцій між засновниками) - при створенні закритих акціонерних товариств.

Хоча порядки створення акціонерних товариств різні, однак існують загальні засади при започаткуванні цих товариств у процесі їх заснування, що передбачають наявність таких етапів:

визначення засновників, тобто осіб, що ініціюють створення акціонерного товариства та беруть на себе обов'язки щодо здійснення відповідних підготовчих дій, а також укладення між цими особами договору, що у світовій практиці іменується по-різному: установчим (українське законодавство) або договором про створення акціонерного товариства (Російська Федерація, Німеччина);

публікація повідомлення про намір засновників створити акціонерне товариство певних параметрів;

проведення засновниками відповідних підготовчих дій щодо створення акціонерного товариства (ці дії дещо різняться від виду товариства - відкрите чи закрите, тобто способу утворення товариства - шляхом підписки на акції чи шляхом розподілу акцій між засновниками), в т. ч. початок формування майнової бази майбутнього акціонерного товариства відповідно до встановлених законодавством вимог щодо її розміру на певну дату (частіше, до початку проведення установчих зборів);

у разі успішно проведених підготовчих дій скликаються установчі збори, на яких приймається рішення про створення акціонерного товариства, затверджується його статут, формуються органи товариства та вирішуються інші питання;

державна реєстрація товариства (за умови прийняття установчими зборами позитивного рішення про його створення)[19, c. 116-117].

Створення акціонерних товариств шляхом реорганізації включає такі основні етапи:

визначення господарської організації (господарських організацій), у процесі реорганізації якої має виникнути нове акціонерне товариство;

вибір способу реорганізації (поділ, виділення, злиття, приєднання, перетворення) і прийняття про це рішення компетентним органом (органами): власником майна — щодо унітарного підприємства або загальними зборами товариства/кооперативу - щодо організацій корпоративного типу;

виконання підготовчих дій, які різняться від способу реорганізації організаційно-правових форм учасників реорганізації (підписання угоди між учасниками реорганізації у формі злиття або приєднання; затвердження розподільчого балансу у разі реорганізації шляхом виділення або поділу; здійснення розрахунків (викуп акцій, часток, паїв) з учасниками господарських організацій корпоративного типу, що беруть участь у реорганізації, якщо ці учасники голосували проти реорганізації;

затвердження статуту акціонерного товариства, що створюється в процесі реорганізації, обрання органів товариства;

державна реєстрація новоствореного товариства і відповідно - анулювання державної реєстрації господарських організацій, що припинили своє існування в результаті реорганізації.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі та статуті товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. З визначення випливають особливості акціонерного товариства, які обумовлюють специфіку його юридичного статусу. По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов'язується своєчасно виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах, визначених Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. Права та обов'язки акціонерів визначені статтями 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства", статтями 4, 5, 8 і 9 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше - несуть ризик відповідальності) за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю[17, c. 26-28].

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджуються правлінням товариства і реєструються в Торгово-промисловій палаті України.

Види акціонерних товариств. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватися як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (статті 6-8 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 30 Закону України "Про господарські товариства"). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки або купівлі-продажу на біржі.

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості акцій[12, c. 167-168].


3. Роль та місце акціонерних товариств в економіці України

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку, якому притаманні процеси глобалізації, умови функціонування та характер діяльності підприємств суттєво змінюються, що зумовлює відхід від стереотипів господарювання та мислення категоріями індустріального суспільства. Трансформаційні процеси, інституційні зміни в економіці України зумовлюють особливості виникнення акціонерних товариств і вимагають якісно нових підходів до вивчення діяльності корпоратизованих підприємств та оцінки результатів їх роботи. Акціонерне товариство – це відкрита система, результати діяльності якої залежать не лише від внутрішніх, а й від зовнішніх чинників впливу. Особливістю функціонування корпорацій є існування різних за інтересами та можливостями впливу на результати діяльності груп зацікавлених сторін. Найбільш вагомими є інтереси таких груп як акціонери, менеджери, наймані працівники підприємства, кредитори, держава, постачальники та споживачі. Саме вони та характер взаємодії інтересів цих груп справляють значний вплив на ефективність діяльності компанії. Різнонаправленість інтересів зацікавлених сторін у акціонерному товаристві спричиняє виникнення конфліктів всередині корпорації, що значно послаблює її позиції у зовнішньому середовищі. Розв’язання конфліктів інтересів та узгодження цілей діяльності акціонерного товариства з усіма учасниками корпоративних відносин підвищує стійкість та розширює перспективи функціонування компанії, сприяє динамізму розвитку і підвищенню ефективності її діяльності.

Одним з показників концентрації капіталу є групування підприємств за величиноюпакета, яким володіє найбільший акціонер (ним може бути як фізична, так і юридична особа). Частку акцій найбільшого власника було позначено як S. Залежно від прав володіння акціями згідно з чинним законодавством про господарські товариства було виділено 6 груп акціонерів (рис. 1)[10, c. 94-95].

У 2003 р. в усіх українських АТ був хоча б один акціонер, який володів понад 10% акцій. У цей період найпоширеніші пакети акцій становили 25% і 50%. Рисунок 4 показує, що у 2003 р. 48% підприємств мали акціонера з пакетом понад 50% акцій і лише 16% – акціонера з пакетом понад 75 % акцій. У цілому у 2003 – 2006 рр. простежується тенденція до зменшення кількості підприємств, де частка найбільшого акціонера більше 50%. Звідси висновок про зменшення концентрації протягом 2003 – 2006 рр.

Важливе значення для підприємства має обґрунтування та прийняття раціональних рішень щодо використання активів компанії. У зв’язку з цим йому необхідно здійснювати пошуки оптимального співвідношення між структурою та обсягами економічних ресурсів та кількістю економічних благ, які створюються за допомогою цих ресурсів. Отже, підприємство прагне впливати на середовище, в якому воно діє. Ефективність такої діяльності характеризує ділову активність акціонерного товариства. Загалом спостерігалися негативні тенденції щодо роботи підприємств. Особливо інтенсивно зростала тривалість погашення кредиторської заборгованості, тобто було порушено дисципліну розрахунків з постачальниками компанії. Все менше активів компанії формувалося за рахунок власного капіталу.

Для кожного суб’єкта підприємницької діяльності ключовою проблемою є питання ринкової активності компанії. Для ефективного функціонування на ринку необхідно нарощувати оборотні активи, покращувати розрахунки з постачальниками та покупцями, використовувати новітні технології, що має забезпечуватись наявним прибутком та нарощуванням вартості власного капіталу. Визначено, що в середньому 68% власного капіталу акціонерних товариств становив додатково вкладений капітал. З’ясовано, що ціна реалізації випущених акцій перевищувала номінальну. Оскільки власники акцій зацікавлені в отриманні прибутку на вкладений капітал та в його раціональному розподілі, то їх цікавить, яка частка отриманого прибутку йде на реінвестування, а яка на виплату дивідендів. Встановлено, що повна ринкова вартість для власників акціонерного товариства – це сума виплачених дивідендів та приріст власного капіталу[7, c. 69-70].

Основними показниками результативної роботи підприємства є прибуток та рентабельність. Однак, абсолютна величина прибутку не дає змоги оцінити рівень ефективності господарської діяльності суб’єкта. Найбільш повно підприємницьку діяльність характеризує співвідношення отриманого прибутку з витратами, які понесла компанія для його отримання, тобто рентабельність функціонування товариства. За результатами дослідження виявлено, що загальна економічна рентабельність компаній спадала. Отже, ефективність розпорядження створеним прибутком і активами, які приймали участь у формуванні фінансового результату, зменшувалася.

Вплив на елементи системи управління ефективністю акціонерного товариства сприяє постійному покращанню економічних характеристик діяльності компанії шляхом: 1) здійснення моніторингу - періодичної об’єктивної та систематизованої оцінки параметрів діяльності компанії та факторів, що впливають на її діяльність. При цьому вивчається характер впливу окремих чинників на діяльність акціонерного товариства з метою покращання результатів діяльності, здійснюється комплексний, фундаментальний фінансовий аналіз діяльності акціонерного товариства, аналіз структури акціонерного капіталу; 2) розробки і реалізації корпоративної політики, основна мета якої полягає у вирішенні конфлікту інтересів в акціонерному товаристві. Ця мета досягається шляхом удосконалення системи відносин “фінансовий інвестор - акціонерне товариство” через механізм дивідендної політики.

Встановлено, що значний вплив на підвищення ефективності роботи корпорації має наявність фінансових ресурсів для провадження діяльності. Основою фінансових ресурсів є капітал компанії. Базисом управління капіталом є визначення його структури. Найбільш загально структура капіталу підприємства – це співвідношення власних та залучених коштів, оскільки для підприємницької структури принциповим моментом є питання тієї суми коштів, яку можна використати на господарські потреби.

Не існує єдиного оптимального співвідношення власних і залучених коштів для всіх господарюючих суб’єктів. Кожне акціонерне товариство формує власну структуру капіталу, враховуючи такі основні показники як коефіцієнт валової рентабельності активів, ставка проценту за кредит, ризик, ставка податку на прибуток, рівень прогнозованих дивідендних виплат, співвідношення позаоборотних та оборотних активів економічного суб’єкта.

Вплив структури акціонерного капіталу на ефективність функціонування компанії зумовлений тим, що акціонери мають право контролю за діяльністю товариства. Відносини власності є основою існування та базисом ефективного функціонування економічних систем. Вони вагомо впливають на формування стратегії та умови господарювання суб’єктів. З точки зору корпоративного управління власність розглядається як сукупність активів акціонерного товариства, або його капітал, а управління власністю – як діяльність з перерозподілу прав власності між суб’єктами корпоративних відносин. Таким чином, поведінка та результати діяльності підприємства залежать від того, яка категорія власників володіє найбільшим пакетом акцій. Отже, ще одним параметром, який визначає структуру акціонерного капіталу, є співвідношення акцій між різними групами власників. Серед найбільш впливових груп акціонерів виділено три: трудовий колектив, менеджери та держава [3, c. 11-12].

Кінцевим результатом діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку, що веде до збільшення власного капіталу фірми. На підприємствах корпоративного типу акценти щодо максимізації прибутку зміщуються на задоволення інтересів власників корпоративних прав, тобто акціонерів. Головним критерієм успішної діяльності акціонерного товариства для пересічного акціонера є питання виплати очікуваного доходу по цінних паперах - дивідендів. Кожне акціонерне товариство на кінець фінансового року повинно прийняти рішення: виплачувати дивіденди чи реінвестувати нерозподілений прибуток. Отже, суть дивідендної політики полягає у раціональному розподілі прибутку підприємства. Дослідження теорій нарахування дивідендів та вивчення типів дивідендної політики дозволило підтвердити розрахунками, що кожне акціонерне товариство повинно індивідуально підходити до способу нарахування дивідендів, враховуючи власні умови функціонування та стратегію розвитку. При цьому механізм виплат та нарахування дивідендів повинен бути прозорим та зрозумілим, що значно підвищить ефективність діяльності корпорації.

В українських акціонерних товариствах непрозорість структури власності та корпоративного управління призводить до того, що залучення професійного топ-менеджменту принципово неможливе і оперативне управління здійснюють великі власники. У взаєминах контролюючих акціонерів і менеджерів, що в українській моделі корпоративного управління є одним суб’єктом, проблема двостороннього моніторингу знімається. Агентська проблема заміщується проблемами делегування повноважень, передачі управління та інфорсменту.

Цей негативний фактор підсилює нелінійність зв'язку між концентрацією власності й капіталізацією, що зумовлено взаєминами між контролюючими і міноритарними акціонерами. Приватні вигоди від контролю можуть підштовхувати агентів, які його мають у своєму розпорядженні, до соціально неоптимальної поведінки. Вони можуть бути орієнтовані не стільки на підвищення ринкової вартості компанії та вдосконалення корпоративного управління, скільки на експропріацію власності міноритарних акціонерів (через відведення активів, відмову від виплати дивідендів, маніпуляції з цінами і т.д.).

Фінансовий стан підприємства залежить від ефективності використання основного та оборотного капіталу: рентабельність оборотних коштів залежить від їх оборотності, а рентабельність основних засобів залежить від ступеню їх використання. На підставі аналізу ефективності використання основного та оборотного капіталу можна зробити оцінку фінансового стану акціонерного товариства. Одним із шляхів поліпшення фінансового стану на підприємстві може бути зниження величини активів. Для цього необхідно розглянути можливість продажу чи списання обладнання, шо не ефективно використовується: зниження запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції: зменшення дебіторської заборгованості.

Необхідно при управлінні поточними активами основну увагу приділити на збільшення показників оборотності, але при управлінні кредиторською заборгованістю та поточними пасивами в цілому необхідно наскільки це можливо "затягувати" платежі, а відповідно зменшувати показник оборотності.

Дослідження залучення фінансових ресурсів акціонерними товариствами дає можливість зробити висновок, шо в інвестиційній сфері нагальною постає проблема удосконалення правових і економічних основ стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій в економіку недержавного сектору. На основі аналізу фінансової діяльності акціонерних товариств та аналізу фінансових резутьтатів. фінансового стану ділової активності, ймовірності банкрутства необхідно визначати фінансову стратегію функціонування кожного окремого акціонерного товариства.

Використання світового досвіду стимулювання інвестиційної діяльності в Україні необхідно диференціювати за окремими напрямами. Найвагоміший вплив на інвестиційну діяльність у світовій практиці виявляє податкова система, а тому в Україні можна застосувати такі заходи удосконалення її. які дадуть змогу підприємницьким структурам більшою мірою залучати фінансові ресурси у виробництво. До них,зокрема, можна віднести:

1. Розробка механізму здійснення амортизаційних відрахувань, при якому інвесторам надається право списувати на собівартість протягом першого року інвестиції на придбання або виробництво основних засобів.

2. Застосування пільг при повторно: вкладенні підприємствами з іноземними інвестиціями свого прибутку не менш, як на 5 років в низькорентабельні галузі і компанії, які функціонують в регіонах країни з високим рівнем безробіття.

3. Зменшення оподаткованого прибутку на загальну суму коштів, вкладених платником податку на модернізацію і технічне переозброєння власного виробництва.

4. Звільнення від сплати податків, або сплата їх із 50%-ою знижкою за виробництво експортної продукції.

5. Звільнення від податку мита імпорту машин та устаткування.

Для пожвавлення інвестиційного процесу в країні необхідно також використати світовий досвід державної підтримки підприємницьких структур щодо проведення ними інвестиційної діяльності. Зокрема, в Україні можна застосувати такі напрями:

- створення на державному рівні банків довгострокового кредитування, які займаються довгостроковим кредитуванням великих підприємств під фіксований процент;

- надання урядом підтримки іноземним компаніям, які на території України проводять свою діяльність в напрямках впровадження нових технологій, проведення досліджень і розробок в різних галузях промисловості;

- фінансування урядом приблизно 40-50% вкладень у науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, які здійснюються за допомогою співробітництва вітчизняних фірм та іноземних компаній;

- надання часткової державної компенсації витрат на будівництво, розширення виробничих потужностей і проведення раціоналізації чи структурної перебудови підприємства;

- надання державних гарантій під довгострокові банківські кредити зі зниженою процентною ставкою;

- впровадження практики спеціального державного кредитного страхування підприємств середнього і малого бізнесу

Реалізація вказаних напрямків дасть можливість підприємницьким структурам результативніше залучати фінансові ресурси у виробництво, вирішуючи тим самим ряд проблем, які є наслідком їх недостатнього обсягу [18, c. 116-117].

Таким чином, методичні підходи до оцінювання ефективності функціонування акціонерних товариств дозволяють виявити субординовані чинники впливу на діяльність компаній та врахувати їх в системі управління.


Висновки

Отже, можна підсумувати, що провідною формою власності є акціонерна – одна з найдемократичніших. Виникнення її пов’язане з прискоренням процесів концентрації і централізації виробництва та капіталу, спричинених стрімким розвитком продуктивних сил у другій половині ХІХ ст. велике машинне виробництво зажадало значних капіталів, котрі можливо було мобілізувати на основі акумуляції вільних коштів усього населення. Будучи добровільною формою, акціонерна власність володіє значною стимулюючою силою, пов’язуючи учасника асоціації з конкретними результатами її діяльності. Вона знімає покриви анонімності у використанні капіталу, робить їх прозорими для акціонера. При всіх перевагах акціонерної власності, вона не ідеальна, особливо, коли стосується механізму управління, впливу на діяльність товариства рядових акціонерів. Найчастіше управління здійснюється відповідно до принципу: одна акція – один голос, при якому дрібні власники акцій не можуть помітно впливати на діяльність компанії. Йдеться про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

Проте більшість акціонерних компаній у світі – товариства закритого типу. Тут акціонерами є і працівниками підприємств. Акції поширюється за рішенням засновників, як правило, у формі закритої передплати. Найчастіше це прості, тобто акції, котрі голосують, які, крім дивіденду, дають її власнику право голосу при прийнятті принципових рішень, що визначають діяльність компанії.

Дослідження акціонерної власності у перехідній економіці ускладнене неусталеністю понятійно-категоріального апарату, і передовсім самої категорії "власність", як однієї із фундаментальних категорій економічної науки. За останні десятиліття у вітчизняній економічній науці з'явились нові тлумачення категорії власності. Проте, на думку дисертанта, усе ще недостатньо у них враховано доволі продуктивні підходи, запропоновані представниками неоінституціоналізму. Власність можна визначити як сукупність прав і відносин, з яких виникають право власності і майновий статус; вона виступає у різних формах, бо на неї впливає складний комплекс взаємопов'язаних чинників - суб'єкти права власності, об'єкти права власності та права власності.

Сучасний етап ринкової трансформації економіки України характеризується важким фінансовим становищем значної частини акціонерних товариств. Тому потреба подальшого дослідження особливостей функціонування корпоративного сектору в Україні нині є нагальною, і передовсім у напрямі розробки пропозицій щодо активізації процесу залучення додаткових фінансових ресурсів.

У вітчизняній науці проблеми економічної реалізації акціонерної власності досліджена, на наш погляд, ще недостатньо. Насамперед відсутній мікро- та макроекономічний аналіз акціонерного товариства як складової корпоративного сектора, глибокого вивчення потребують помилки, допущені при створенні вітчизняних акціонерних формувань. Відчувається нестача узагальнення досвіду реалізації акціонерної власності в зарубіжних країнах, що розпочали економічні перетворення дещо швидше. Водночас, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти цієї проблеми.

Основною причиною утворення акціонерних товариств є досягнення синергетичного ефекту, суть якого полягає у тому, що поєднання активів значної кількості осіб забезпечує сукупний результат, який істотно перевищує суму результатів окремих дій цих осіб. На мою думку, суть акціонерної форми власності можна розкрити через права володіння, користування і розпорядження певною часткою статутного капіталу співвласниками акціонерного товариства, усередині якого існує їх обмежена відповідальність, а їхні права власності підтверджують цінні папери - акції.

Розвиток акціонерних товариств на основі приватного капіталу є, на наш погляд, одним із реальних напрямів виходу вітчизняної економіки на шлях сталого розвитку. Подальше утвердження і активізація діяльності корпоративного сектору в Україні вимагає виваженої державної політики у цій галузі та запровадження прогресивної системи корпоративного управління, яка враховує досвід розвинутих країн. Проте копіювання принципів різних моделей корпоративного управління в економіці України вважаємо за недоцільне і практично нездійсненне.

Позитивні наслідки реформування власності демонструють практично всі економіки перехідного типу, однак, країни, які швидко зуміли запровадити ринкові інститути досягли вищих темпів економічного зростання (країни Прибалтики, Центральної Європи). В Україні здебільшого все ще панують не ринкові інститути, а неформальні норми і правила, тому не слід очікувати швидких позитивних результатів від процесу приватизації. Для прискорення одержання віддачі від приватизації треба активно формувати стійкі ринкові інституції. У недержавному корпоративному секторі підприємства краще пристосовуються до макроекономічного середовища та демонструють позитивні впливи ринкових стимулів на їхню діяльність (тісніший зв'язок продуктивності праці та її оплати, вищий рівень грошових надходжень за реалізовану продукцію, ощадливіший підхід до формування витрат та ін.). Це дає підстави для висновку, що акціонерна власність є не лише однією з прогресивних форм власності, а й найповніше може себе реалізувати у недержавному секторі.


Список використаної літератури

1. Акціонерні товариства: принципи управління //Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 20 липня. - C. 2-45

2. Горбатенко В. Акціонерні товариства : життя за новими правилами/ //Круглий стіл. - 2008. - № 4. - C. 11-14

3. Губар Є. Народження акціонерного товариства: від "А" до "Я" / Єлизавета Губар // Все про бухгалтерський облік. - 2009. - 10 квітня: Спецвипуск. - С. 8-13

4. Довгань Л. Державне регулювання фінансової діяльності акціонерних товариств //Фінанси України. - 2006. - № 1. - C. 52-58

5. Камілова Е. Розвиток акціонерних товариств в Україні //Економіка АПК. - 2006. - № 3. - С.62-64

6. Корпоративное управление в переходных экономиках: Инсайдерский контроль и роль банков / Под ред. Масахико Аоки, Хьюнг Ки Кима. — СП.: Лениздат, 2005.

7. Кудря Я. В. Актуальні проблеми управління акціонерними товариствами в Україні // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 2. - С. 68 – 73

8. Кудин С. Акціонерне товариство як форма самообмеження прав власника // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Спецвип. 8. - Львів:Інтереко, 2007. - С.54-60.

9. Кудин С. Власність як категорія сучасної економічної теорії // Формування нової парадигми економічної освіти в Україні. Матеріали міжнародної науково-методичної конференції до 150- річчя від дня народження С.Подолинського. - Львів, 2006. – С.74-75.

10. Кудин С. Еволюція поглядів на ефективність форм власності в економіці // Вісник Львівського університету. Сер. економічна. Вий. 30. - Львів, 2007. - С.71-75.

11. Кудин С. Проблеми корпоративного управління в Україні // Україна в XXI ст.: формування економічної системи. Матеріали міжнародної студентсько-аспірантської конференції. - Львів, 2007.-С.166-168.

12. Кудин С. Тенденції зміни власності в умовах ринкової трансформації економіки України // Формування ринкової економіки в Україні. Наук. зб. Вий. б. - Львів: Інтереко, 2006. - С.41-44.

13. Мамічева Л. Акціонерні товариства в Україні:зародження і сучасний стан //Економіка. Фінанси. Право. - 2008. - № 9. - C. 7-9

14. Назарова Г. Система міжнародних стандартів корпоративного управління // Фінанси України. - 2005. - № 10. - С. 67-74

15. Портнов А. Удосконалення законодавчої бази акціонерних товариств//Фінанси України. - 2006. - № 12. - C. 22-24

16. Про заходи щодо розвитку корпоративного управління в акціонерних товариствах: Указ від 21 березня 2002 року №280/ Україна. Президент //Офіційний вісник України. - 2002. - № 13

17. Резанова Н. Корпоративне управління на порозі XXI століття [Текст] / Н.Резанова // Фінанси України. - 2006. - № 1. - С. 13-19

18. Спасибо-Фатєєва І. Акціонерне товариство як система ризиків //Право України. - 2005. - № 9. - C. 116-117

19. Спасибо-Фатєєва І. Сучасні проблеми корпоративного управління в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2008. - № 3. - С. 92-110

20. Харенко О. Правове регулювання корпоративних відносин в акціонерних товариствах //Українське комерційне право. - 2006. - № 7. - C. 15-24

21. Яковенко С.І. Аналіз моделей організації корпорацій та корпоративних об'єднань розвинутих країн // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 7. - С. 131 - 144.

загрузка...
Top