Економіка - наука про обмеженість виробничих ресурсів та вибір

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти становлення економіки як науки.

1.1. Поняття економіка як складної системи.

1.2. Значення економіки у суспільному житті та виробництві.

Розділ 2. Проблема обмеженності виробничих ресурсів та економічного вибору.

2.1. Особливості обмежених виробничих ресурсів.

2.2. Обмеженість виробничих ресурсів – проблема економічного вибору.

2.3. Проблема вибору застосування ресурсів.

Розділ 3. Основні фактори зростання ефективності виробництва.

3.1 Класифікація факторів зростання ефективності виробництва.

3.2 Основні заходи впровадження розвитку виробництва.

3.3 Розвиток обміну та створення замінників ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність дослідження. Об’єктом економічного дослідження, а отже, і предметом економічної науки є економіка. Економіка — це особлива сфера життя суспільства, що охоплює виробництво товарів та послуг, обмін ними і розподіл створених у суспільстві благ та їх споживання.

Виробництво в економічному розумінні — це спосіб поєднання виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу, будівель, устаткування, обладнання — та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

Обмін — це відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів, і цей рух обслуговують гроші, ціни, торгівля. Розподіл — це формування доходів підприємців і робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих родин та держави. Споживання — це використання доходів і реалізація корисностей речей.

Уявлення про те, що має вивчати економічна наука, змінювалися. З розвитком цивілізації людство дійшло висновку, що найважливішим завданням будь-якого суспільства є найповніше задоволення потреб людини. Економічна наука якраз і вивчає, як саме люди (суспільство), використовуючи наявні ресурси, створюють різноманітні товари та послуги, намагаючись досягти якнайповнішого задоволення потреб.

Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовольняти свої потреби якомога повніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.

Економічна наука досліджує, як необхідно організувати виробництво, обмін та розподіл створених товарів і послуг. Критерієм раціональності, тобто правильності організації, економіки є її здатність задовольняти потреби людей за наявних, обмежених виробничих ресурсів.

Виходячи з вищесказаного, тема курсової, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день, у період економічної кризи нашої країни, перерозподілу власності підприємств, спаду виробництва й реформування економіки нашої держави.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економіки як науки про обмеженість виробничих ресурсів та вибір.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити особливості обмежених виробничих ресурсів;
  • охарактеризувати обмеженість виробничих ресурсів як проблему економічного вибору;
  • дослідити проблему вибору застосування ресурсів;
  • виявити основні фактори зростання ефективності виробництва.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економіки як науки про обмеженість виробничих ресурсів та економічний вибір.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси обмежених виробничих ресурсів та економічного вибору.

Предметом дослідженнявиступає особливість економіки як науки про обмеженість виробничих ресурсів та вибір.


Розділ 1.Теоретико-методологічні аспекти становлення економіки як науки

1.1. Поняття економіка як складної системи

Економіка — складна система, що постійно розвивається, змінюється. Відповідно змінюються і суб’єкти економічних відносин. Так, у період середньовіччя такими суб’єктами були; власник землі і залежний селянин, цеховий майстер і його учень, мандрівний торговець і лихвар, чиновник, що уособлював королівську владу, і громадянин вільного міста та ін.

Суб’єктами сучасної економіки є підприємець-менеджер, робітник, який працює за контрактом, фермер, підприємець-банкір, власники цінних паперів, вкладники коштів у банк, підприємство як юридична особа і держава в особі центрального банку, міністерства фінансів, центральних і місцевих органів влади. Відмінність між суб’єктами економічних відносин періоду середньовіччя та сучасними очевидна й істотна.

Термін «економіка» вживається для позначення тієї сфери людської діяльності, у якій створюються життєві блага для задоволення різноманітних потреб людини. Щоб існувати, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та багато інших матеріальних і нематеріальних життєвих благ, які виробляються економікою.

Водночас, поняття «економіка» вживається і в значенні сукупності економічних відносин людей, законів і принципів їх економічної поведінки, а також як назва науки, яка вивчає ці відносини, закони і принципи, окремі функціональні і галузеві їх аспекти.

Економіка як сфера народного господарства має складну структуру, що включає багато галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, які об'єднують відповідні підприємства. Економіка охоплює галузі матеріального виробництва (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт тощо) і нематеріального виробництва (освіта, культура, охорона здоров'я, інші нематеріальні послуги тощо). Отже економіка - це усі види діяльності людей, які дозволяють їм забезпечити свою життєдіяльність.

Економіка утворює каркас цивілізації, адже вона утримує на собі усі інші сфери людського суспільства. Наука, культура, соціальна сфера, мораль, політика, ідеї - усе це людство може дозволити собі лише тому, що в економіці визрівають необхідні матеріальні умови. Отже, економіка - це основа життя людини і суспільства.

Виробництво благ - це перш за все процес праці. Він включає кілька основних моментів: власне працю, засоби і предмети праці.

Праця - це діяльність людини по створенню життєвих благ; при цьому вона спрямована на оточуючу природу і має осмислений, цілеспрямований характер. Працюючи, людина витрачає свою робочу силу, тобто здатність до праці, яка визначається сукупністю фізичних і духовних сил, завдяки яким людина може працювати. У процесі праці відбувається споживання робочої сили.

Предмети праці - те, на що спрямована праця людини з метою створення життєвих благ. Предмети праці можуть бути речовиною природи, яка вперше піддається дії праці (приміром, вугілля і руда в надрах, риба у водоймах тощо), а також сировиною, тобто предметами праці, які раніше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, вугілля на коксовому заводі, руда на металургійному комбінаті, прядиво у ткацькому виробництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці - сировина. Збільшується і кількість предметів праці, що мають штучне походження - пластичні маси, синтетичні волокна, композитні матеріали, напівпровідники і т. п.

Засоби праці - це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у виробництві впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До засобів праці насамперед відносять знаряддя праці (інструменти, машини, механізми, обладнання тощо), землю - основний засіб праці, а також виробничі будівлі і споруди, транспортні шляхи і комунікації тощо.

Засоби і предмети праці у своїй сукупності складають засоби виробництва.

Проте не лише виробництво охоплює поняття «економіка». Покинувши процес виробництва, життєві блага здійснюють складний шлях, пов'язаний з їх розподілом, обміном одного блага на інше, а завершується цей шлях споживанням. Усе назване - сфери (елементи) економіки[13, c. 36-38].

Виробництво - завжди суспільний процес, адже люди виробляють спільно, створюючи блага, як правило, не для себе особисто, а для суспільних потреб. У суспільному виробництві існує поділ праці, за якого окремі виробники, їх групи або навіть цілі галузі, що складаються з багатьох підприємств, спеціалізуються на виробництві певного блага чи комплексу благ або ж на здійсненні певної трудової операції. Поглиблення поділу праці завжди супроводжується зростанням її кооперації.

Кооперація праці - така форма праці, за якої багато працівників спільно беруть участь в одному процесі праці або в пов'язаних між собою процесах праці. Тому економіка побудована на обміні діяльністю між людьми, що виступає у формі обміну благами.

Сфера розподілу включає усі явища, пов'язані із розподілом засобів праці, робочої сили, що відображає форми поділу праці, а також вироблених благ між учасниками суспільного виробництва.

Споживання означає певну форму використання блага для задоволення потреб людей. Виробництво виникло, існує, розвивається саме заради задоволення різноманітних людських потреб. Потреби бувають матеріальні і духовні. Вони виступають внутрішнім стимулом людини до економічної діяльності, спонукають її для виробництва. Водночас не лише сукупність потреб визначають спрямованість і обсяг виробництва, а й виробництво породжує нові людські потреби (наприклад, лише після появи телевізора у виробництві з'явилась потреба у ньому).

Споживання як процес задоволення потреб буває особистим та виробничим. У особистому споживанні відбувається споживання необхідних їм благ окремими людьми. Воно відбувається за межами виробництва і є його природною метою. Виробниче споживання здійснюється у самому виробництві, де споживаються засоби та предмети праці, а також робоча сила. Результатом виробничого споживання є створення блага, а особистого - його витрата.

Оскільки економіка — складна і багатовимірна система, то в ній, залежно від кута зору, можна виділяти різних суб’єктів економічних відносин.

Якщо розглядати економіку під кутом зору руху товарів і доходів, то суб’єктами економічних відносин є домашні господарства, підприємства-виробники, що постачають на ринок товари та послуги, держава, яка вилучає частину доходів домашніх господарств і витрачає кошти на придбання певних товарів і послуг. Для економіки командно-адміністративного типу, якою була економіка України та інших соціалістичних країн, рух товарів і зворотний рух грошей не був визначальним. Тоді діяли відносини ієрархії, що складалися при розподілі виробничих ресурсів, а головними суб’єктами економіки ставали центральні органи державної влади, органи галузевого та територіального управління, підприємства, окремі працівники.

Якщо розглядати економіку під кутом зору купівлі-продажу, то суб’єктами економічних відносин є продавець, який пропонує продукцію, і покупець, який формує на неї попит.

Якщо розглядати економіку під кутом зору організації ринкових відносин, то їх суб’єктами є банки, страхові компанії, товарні та фондові біржі, підприємства роздрібної та оптової торгівлі.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин розподілу, то їх суб’єктами будуть одержувачі різних доходів; найманий працівник як власник зарплати, підприємець як власник прибутку, акціонер як власник дивіденду на акцію, міністерство фінансів як збирач державних податків.

Якщо розглядати економіку під кутом зору відносин власності, то їх суб’єктами є ті, хто володіють певними виробничими ресурсами. Власниками ресурсів можуть бути окремі особи, партнерські, акціонерні, приватні, державні і кооперативні підприємства, муніципальні і центральні органи державної влади.

Отже, чим складнішим стає економічне життя суспільства, тим більше буде різних дійових осіб (суб’єктів) економіки[10, c. 38-41].

Постає нове запитання: для чого і як вивчає економічна наука економічні явища? Вона відображає три етапи економічного дослідження: збирання фактів, розробка теорії, обґрунтування економічної політики. Буває, що економічне дослідження зупиняється на другому етапі — розробці теорії і не досягає етапу втілення її висновків у економічній політиці.

Збирання фактів — це нагромадження певних даних, їх аналіз, класифікація. Якщо, наприклад, аналізуємо споживання, то потрібно мати дані про рівень доходів споживачів (мінімальну і середню зарплату), рівень цін, структуру споживання.

Економічна теорія — це спроба пояснити певні явища. З цією метою факти впорядковують, шукають між ними зв’язки, роблять узагальнення. Нехай, наприклад, на підставі фактів зроблено висновок про зниження рівня споживання на 15 %, Фахівці шукають зв’язок цього явища з іншими. У нашому випадку це можуть бути: інфляційне зростання цін, збільшення податків, зменшення державних пільг та ін. Щоб перевірити правильність припущення про причину зниження рівня споживання, потрібно знову звернутися до фактів, які або спростовують, або підтверджують існування зв’язку між тим явищем, що досліджується, й іншими. Це і відображає зворотна стрілка на схемі — від теорії до фактів. Істотні зв’язки, що повторюються, формулюються як принципи, закономірності, тенденції, закони.

Крім теорії як пояснення зв’язків між окремими явищами, існує теорія як система поглядів, що ґрунтуються на певних вихідних положеннях. На основі таких вихідних положень виникають учення, напрями, школи в економічній науці.

Досягнення економічної науки, висновки економічної теорії використовуються при розробці економічної політики. Існують економічні радники при вищих урядових особах, економічні розділи в програмах політичних партій. Але не завжди і не всі теорії стають політикою урядів. Це зумовлено, по-перше, тим, що існують різні і навіть протилежні теорії щодо одних і тих самих явищ. Наприклад, кризову ситуацію в Україні на початку 90-х років Рух України пояснював інакше, ніж, скажімо, соціалістична партія. По-друге, жодна теорія не може передбачити всіх можливих змін в економічній ситуації. Тому в екстремальних ситуаціях, якими є ситуації економічних криз, іноді необхідно керуватися не лише теорією, а й просто здоровим глуздом.

Якщо втілена в економічній політиці теорія не дає бажаних результатів, тобто якщо її пояснення дійсності не справджуються, то теорії коригуються, доповнюються, оновлюються, іноді до старої назви теорії додається частка “нео” (“новий”), наприклад: неокласична економічна теорія.

Отже, мета економічного дослідження — розробка теорії і втілення її в економічній політиці[16, c. 26-29].

1.2. Значення економіки у суспільному життіта виробництві

Розглянемо, яке значення має економічна наука у житті суспільства в цілому та окремої людини.

Значення економічної науки в житті суспільства проявляється щонайменше у двох напрямах: у розробці принципів економічної політики і в сприянні демократизації суспільства.

Економічна наука пояснює зв’язки між явищами, формулює принципи, які допомагають розв’язувати проблеми безробіття, інфляції, бідності, бюджетного дефіциту та ін.

Економічна наука сприяє демократизації суспільного життя. Відомо, що найнеобхіднішим проявом демократичної організації суспільства є виборність органів влади. Важливою умовою проведення дійсно демократичних виборів є економічна інформованість не лише тих, хто претендує на владу, а й тих, хто обирає. Урядовці, політичні діячі змушені давати відповіді на важливі економічні питання: чи можливе; здійснення соціальних програм, що спричинило падіння курсу грошей, як доцільно змінити систему оподаткування? Якщо найширші верстви населення не матимуть хоча б загальних уявлень про економічні явища, вони не зможуть діяти свідомо у ході виборних компаній, референдумів, інших загальнонаціональних або місцевих акцій.

Економічна інформованість потрібна розвинутому суспільству, яке будує своє життя на демократичних засадах. Вона є зайвою у відсталих, недемократичних суспільствах, що тримаються на економічній, неосвіченості своїх громадян. Значення економічної науки в житті окремої людини дуже велике. Знання економічних законів сприяють раціональній поведінці у сфері споживання, доцільному використанню індивідуальних заощаджень. Економічні знання дають змогу людині орієнтуватись у сфері бізнесу, допомагають прийняти правильне рішення при виборі роботи.

Економічна обізнаність формує певні уявлення про те, чим слід керуватися, обираючи спосіб використання своїх доходів. Наприклад, людина, яка розуміється на природі інфляції, знає функції різних ринкових установ (банків, акціонерних товариств, страхових компаній), має шанс краще використати свої гроші і вберегтися від знецінення своїх заощаджень. Той, хто займається власною справою, бізнесом, здійснює власну господарську політику. Підприємець, який розуміє причини та наслідки економічних явищ, прийме краще рішення, ніж той, хто не знає цього[6, c. 41-43].

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз:
безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним .

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло[4, c. 51-52].


Розділ 2.Проблема обмеженностівиробничих ресурсів та економічного вибору

2.1. Особливості обмежених виробничих ресурсів

Обмеженість виробничих ресурсів є однією з важливих передумов розвитку і формування ринку. Об'єктивною її основою є дія закону рідкості, знання якого дає можливість зрозуміти необхідність подолання суперечностей між зростанням потреб і обмеженістю виробничих ресурсів.

Як відомо, сутність будь-якого економічного закону показує при-чинно-наслідковий зв'язок певних економічних процесів.

Причиною існування закону рідкості є суперечності між безмежними потребами виробничих ресурсів.

Безумовно, є такі потреби, які можна втамувати (наприклад, у деяких продуктах харчування, адже людина не може з'їсти більше, ніж потрібно для її організму). Проте кількість засобів існування під впливом розвитку продуктивних сил, спілкування людей весь час зростає. В цьому виявляється дія закону зростання потреб. Досить порівняти, що споживала людина понад 100 років тому і що входить до її споживчого кошика сьогодні. Відмінність досить значна. Перелік засобів споживання і надалі змінюватиметься і розширюватиметься.

Зростання людських потреб весь час наштовхується на обмеженість економічних ресурсів.

Що ж належить до економічний ресурсів?

По-перше, це природні, людські 1;а вироблені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Економічні потреби містять різноманітні знаряддя праці, устаткування, інструменти, що використовуються у виробництві непродовольчих товарів, продукції сільського господарства, виробничі промислові та сільськогосподарські приміщення, засоби транспорту і зв'язку, землю, корисні копалини, робочу силу. Отже, економічні ресурси — це чинники виробництва. Економічні ресурси можна називати виробничими ресурсами.

По-друге, всі економічні ресурси мають загальну властивість: вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості.

Рідкість економічних ресурсів треба розуміти так, що кількість їх фіксована і має певні межі. Безумовно, рівень рідкості різних видів ресурсів неоднакова. Деякі з них дійсно мають досить обмежений обсяг (наприклад, благородні метали, деякі види корисних копалин). Запаси інших значні, але вони у природі не відновлюються, і людство знає, що настане такий час, коли запаси будуть повністю вичерпані (нафта, газ, вугілля, залізна руда тощо). Тому слово «обмеженість», можливо, краще сприймається як «рідкість». Однак в економічній теорії ці слова вже давно розглядаються як синоніми. Справа в тому, що економічний ресурс у досить тривалому періоді історії людства дійсно розглядається як рідкісний.

По-третє, економічні ресурси мають ту особливість, що вони у процесі виробництва входять до вартості створюваного продукту.

По-четверте, використання економічних ресурсів, особливо первинних, у будь-якій сфері виключає можливість одночасного використання їх в іншій сфері. Наприклад, конкретну ділянку землі можна використати лише в одній сфері: або для вирощування сільськогосподарської продукції, або під будівництво, або для видобутку корисних копалин. Отже, використання певної земельної ділянки в будь-якій одній сфері виключає можливість її одночасного використання в інших, не зважаючи на те, що потреба в цьому існує.

По-п'яте, такі економічні ресурси, як засоби виробництва, мають не тільки встановлений або відомий кожному час фізичної та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення. Наприклад, текстильний верстат не можна використовувати в хлібопекарній, добувній або деревообробній промисловості. Це свідчить про те, що існує чітко визначена «спеціалізація» техніки[10, c. 84-86].

Виходячи з викладених ознак економічних ресурсів, до них не можна відносити гроші (грошові ресурси). Це особливий фінансовий ресурс.

Обмеженість має багато причин. Однією з них є природна обмеженість. Наприклад, деякі метали (платина, золото, срібло) існують на землі в обмеженій кількості. Поступово вичерпуються запаси нафти, вугілля та інших корисних копалин. Навіть питна вода, яку раніше в багатьох країнах вважали необмеженим ресурсом, сьогодні стала товаром і вже реалізується як товар.

Інші ресурси можна вважати обмеженими через виробничі можливості. Інакше кажучи, виробництво деяких товарів відстає від зростання потреб населення.

Кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. У такому господарстві виконуються усі роботи — від добування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

Якщо тенденція до натуралізації здійснюється на рівні країни, то це призводить до автаркії — політики господарського відокремлення, самозабезпечення країни, її ізольованості від світового ринку, що не дає можливості реалізувати переваги міжнародного поділу праці, зовнішньоекономічних зв'язків. Така політика є реакційною, оскільки в кінцевому підсумку уповільнює розвиток економіки, знижує рівень життя населення.

Універсалізація праці. Діяльність господарюючого суб'єкта при натуральній формі виробництва спрямована на задоволення власних потреб. Домінуючою при цьому є ручна праця — кожний працівник усі основні роботи виконує за допомогою найпростіших знарядь праці (мотики, заступу, сокири тощо). Щоправда, всередині натурального господарства праця поділяється між окремими людьми та їх групами.

Прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням. Подібні зв'язки є способом руху вироблюваного продукту за такою схемою: виробництво — розподіл — споживання. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту самими виробниками, що і є визначальною, генетичною рисою натурального господарства.

Ця форма виробництва існує в умовах відсутності суспільного поділу праці, низького розвитку продуктивних сил і є не тільки примітивною, а й малопродуктивною. Проте натуральне виробництво було переважною формою господарювання аж до капіталістичної епохи. У країнах, що розвиваються, до середини XX ст. в натуральному і напівнатуральному виробництві було зайнято понад 50 відсотків населення. І сьогодні певною мірою елементи натурального господарства мають місце в різних країнах, у тому числі в нашій (наприклад, виробництво на садово-городніх ділянках).

Отже, процесом-причиною закону рідкості є наявність суперечності між безмежними потребами і обмеженими ресурсами.

Ця причина зумовлює такий процес-наслідок: необхідність подолання суперечності на основі певних форм створення ринку економічних ресурсів[6, c. 67].

2.2. Обмеженість виробничих ресурсів – проблема економічного вибору

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва, їх рідкісність з розвитком суспільства, як правило, зростає. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економічні потреби. Перед суспільством постає проблема економічного вибору. Вона стає основною проблемою ефективного функціонування економічної системи.

Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки:

1) Що виробляти? Які із можливих товарів і послуг повинні вироблятись даною економічною системою і протягом якого часу?

2) Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги?

3) Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь? Яким буде доход нації від виробництва даних товарів і послуг?

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor- той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource- цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.

Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва[2, c. 31-33].

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство - чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.

Виробничі ресурси обмежені, одні - відносно, інші - абсолютно.

Відносна обмеженість існує тому, що потреби випереджають можливості виробництва, а останні обмежені наявними ресурсами. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити й обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів стосується лише одного боку проблеми. Необхідно також зазначити, що окремі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їх вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля й інших корисних копалин та строки їх вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, лісів, водойм, басейнів річок. Щодо цих ресурсів можемо говорити про їх абсолютну обмеженість.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних економічних процесів і ситуацій. По-перше, в кожний даний момент при досягнутому рівні науково-технічного прогресу наявні виробничі ресурси обмежують виробничу діяльність. По-друге, виникає потреба в прискоренні технічного прогресу, який допомагає вводити в обіг усе нові й нові ресурси. По-третє, виникає необхідність всебічної економії виробничих ресурсів, ефективного і раціонального їх використання. І, по-четверте, актуальною стає проблема вибору виробничих ресурсів і пошуку альтернативних варіантів їх використання[1, c. 54-56].

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття «повна зайнятість» і «повний обсяг виробництва».

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про трудові ресурси, тобто про працівників, то придатними до роботи є особи в працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежать і від суспільства: добробуту, системи охорони здоров'я, державного законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Так, частина орних земель свідомо вилучається із сівозміни під пар. Може виникнути потреба в зупинці цеху з метою його технічної реконструкції або на період економічних криз.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі:

1) задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання;

2) збереження й охорона навколишнього середовища;

3) економія ресурсів;

4) зростання віддачі ресурсів;

5) здешевлення продукції та послуг;

6) удосконалення виробництва;

7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Проілюструємо вибір альтернативних варіантів використання ресурсів на виробництві засобів виробництва і предметів споживання. Приймемо за умову 5 варіантів використання ресурсів з відповідною комбінацією А, В, C, D, Е (див.табл. 1). Варіант А передбачає, що наявні ресурси використовуються винятково для виробництва засобів виробництва (їх було створено 60 тис. умовних одиниць), варіант Е - для виробництва предметів споживання (їх було створено 40 тис. умовних одиниць). Такі варіанти не можуть бути прийняті як реальні. В, C, Dє проміжними варіантами використання ресурсів: із збільшенням частки одного виду продукції частка іншого виду зменшується, і навпаки[12, c. 102-105].

2.3. Проблема вибору застосування ресурсів

Проблема вибору. Відносна обмеженість виробничих ресурсів породжує декілька економічних проблем: 1) наявність таких ресурсів визначає виробничі можливості підприємства, галузі та ін., обсяги яких можна змінити впровадженням нових техніки, технології, форм організації виробництва і праці; 2) для цього необхідно замінити один вид ресурсів на інший, наприклад, дерево для виготовлення дверей і вікон на алюміній. Отже, окрема людина, підприємство або суспільство за умов відносної обмеженості ресурсів повинні постійно робити вибір із наявних можливостей, шукати альтернативні варіанти їх використання.

Щоб зрозуміти, як вирішується ця проблема, слід пов'язати використання відносно обмежених ресурсів з витратами виробництва, тобто тим, у що обходиться підприємству або суспільству виготовлення певних товарів або послуг. Використання ресурсів у кількісному відношенні становить більшу частину витрат виробництва.

Альтернативні витрати. Застосування таких ресурсів в одних цілях (наприклад, на будівництво житла) виключає можливість їх використання в інших (скажімо, на розвиток сільського господарства), тобто для сільського господарства це означає втрати, обсяги яких можна підрахувати.

Так, на ділянці землі можна вирощувати різні сільськогосподарські культури, урожай яких з 1га неоднаковий. Різна й ціна цих продуктів на ринку. Якщо, наприклад, посіяно горох замість пшениці, то до затрат на його вирощування слід додати величину недоотриманого прибутку при вирощуванні пшениці.

Альтернативні витрати — витрати на виробництво певного товару або послуги, обсяг яких визначається втраченими можливостями використання тих самих ресурсів на інші цілі.

Для товаровиробника із такого розуміння сутності альтернативних витрат випливають конкретні висновки. Він повинен орієнтуватися передусім на те, щоб альтернативні витрати при виробництві певного товару або послуги були якомога меншими.

Критерії вибору альтернативних витрат. На підставі висновку про мінімізацію витрат вирішується перше з трьох конкретних ключових питань, які стоять перед економікою: що виготовляти (які з можливих товарів і послуг варто виробляти у певний період). Два інших питання — як виробляти (з використанням яких техніки і технології, за якої комбінації виробничих ресурсів) і для кого виробляти (для якої групи споживачів, що буде спроможною їх купити).

Якщо виходити з того, що метою діяльності кожного товаровиробника є отримання прибутку, то альтернативні витрати в кількісному аспекті— це різниця між прибутком, який можна отримати за найвигіднішого із альтернативних способів використання виробничих ресурсів, і реально отриманим прибутком.

Оскільки процес суспільного виробництва відображає два різних типи відносин (взаємодію людини з природою і взаємини між людьми), то критеріїв мінімізації альтернативних витрат або максимізації прибутку недостатньо для найбільш раціонального використання обмежених ресурсів. Додатковими критеріями є збереження довкілля, розвиток людини, найповніше задоволення потреб споживачів, зростання життєвого рівня населення та ін.[12, с.132]

Як правильно зазначають теоретики ринкової економіки, якщо б не було обмеженості ресурсів, то питання, що, як і для кого виробляти, не становило б проблеми. В таких умовах можна виробляти будь-який товар у потрібній кількості. І найскладніша проблема задоволення людських потреб була б успішно вирішена.

Проте закон рідкості зумовлює певну поведінку людей в системі господарювання. Виникає проблема вибору застосування ресурсів. Оскільки, як уже зазначалося, використання деяких ресурсів має певні межі, застосування їх виключає можливість одночасного застосування для задоволення ряду потреб. Люди змушені обирати той спосіб застосування ресурсів, який вони вважають найбільш раціональним.

Обмеженість стосується не тільки засобів виробництва, а й трудових ресурсів, особливо кваліфікованої робочої сили.

У реальному економічному житті на один ресурс може бути кілька потреб, допустімо, з наявної кількості металу виробляти або танк, або комбайн. Можливості одночасного задоволення двох потреб з наявного ресурсу в багатьох випадках немає. Треба обирати, яку потребу задовольняти в першу чергу. Отже, обмеженість ресурсів ставить дуже складну проблему: проблему вибору ресурсів для задоволення певної потреби.

Можна навести багато прикладів, коли цей вибір з першого погляду не завжди раціональний. Допустімо, що будувати в першу чергу: готель для іноземців чи житловий будинок. Однозначну відповідь тут дати важко, тому що перетинаються економічні інтереси різних суб'єктів. Людина, що не має житла, звичайно, обере будівництво житлового будинку. Проте з позиції місцевої влади краще будувати готель для іноземців, який у майбутньому дасть можливість одержувати валютні кошти, що дозволить успішно розв'язувати і житлову проблему.

Отже, вибір використання ресурсів зачіпає інтереси багатьох людей, що не завжди збігаються. Для того щоб зробити правильний вибір, треба вивчити багато точок зору, правильно спрогнозувати майбутню віддачу використання економічних ресурсів.

Обмеженість ресурсів значно ускладнює проблему розподілу товарів і доходів між різними індивідами і сім'ями. Якщо певний ресурс обмежений, постає питання, як його розподілити[5, c. 61-63].


Розділ 3.Основні фактори зростання ефективності виробництва

3.1 Класифікація факторів зростання ефективності виробництва

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Саме таку класифікацію факторів зростання ефективності наведено на рис.1.

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); (додаток 1)

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м’які.

Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м’які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб’єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання[3, c. 47-49].

3.2 Основні заходи впровадження розвитку виробництва

1.Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2.Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3.Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4.Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5.Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6.Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.

7.Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду.

8.Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури.

9.Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах:

а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій);

б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу);

в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);

г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях;

д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.

Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх[15, c. 37-39].

3.3 Розвиток обміну та створення замінників ресурсів

Як відомо, країни світу за рівнем розвитку виробництва дуже різняться. Проте не треба думати, що високорозвинені країни, які мають високий рівень виробництва матеріальних благ, уже подолали суперечність між зростаючими потребами населення і обмеженими ресурсами. І в таких країнах ця суперечність існує, тому є потреба у подальшому зростанні виробництва. І пояснюється це дуже просто: високий рівень виробництва потребує і більш високого рівня споживання. Якщо у деяких країнах, наприклад у Африці, люди користуються простим житлом (в основному це тільки дах над головою), то в розвинених країнах люди потребують житла з паровим опаленням, гарячою і холодною водою, комунальними послугами. А це потребує відповідних економічних ресурсів.

Отже, зростання виробництва разом із зростанням економічних ресурсів, життєвих благ є проблемою для всіх країн. Різниця полягає лише в тому, що рівень вирішення цієї проблеми неоднаковий. В одній країні проблеми подолання обмеженості ресурсів вирішуються на рівні електрифікації житла, а в іншій йдеться вже про забезпечення населення сучасними комфортабельними квартирами, для яких потрібна більш розвинена структура економічних ресурсів.

Зростання виробництва тісно пов'язане з науково-технічним прогресом. Досягнення науки і техніки дають змогу виробляти нові й кращі за якістю товари, а також удосконалювати способи їх виробництва. Головне, що технічний прогрес забезпечує суспільству можливість виробляти більше товарів з тієї ж кількості економічних ресурсів.

В умовах зростання ресурсів виробничі потужності помітно збільшуються.

Економічне зростання — це здатність виробляти більший обсяг продукції.

Людство ніколи не зупиниться у розвитку виробництва, тим більше що науково-технічний прогрес вноситиме істотні зміни до набору і кількості ресурсів, що споживаються[14, c. 48-49].

Розвиток обміну ресурсів:

Через об'єктивні умови не кожна країна може забезпечити власними виробничими потужностями створення всіх матеріальних благ, що споживаються населенням. Наприклад, в Україні не ростуть кава, какао-боби, з яких виробляють шоколад.

Як уже зазначалося, власний видобуток нафти і газу в Україні не відповідає обсягу її потреб у сировинних ресурсах. Задовольнити потребу можна, розвиваючи товарний обмін ресурсами між країнами. Цьому сприяє поглиблення міжнародного поділу праці.

Створення замінників ресурсів:

Обмеженість деяких ресурсів потребує від людства активних пошуків їхніх замінників. Відомо, що природних алмазів уже не так багато. А потреба в них зростає, особливо для виготовлення алмазних інструментів, спеціальних доліт для буріння з метою пошуку нафти, газу, мінеральних вод тощо.

В Україні створено виробництво штучних алмазів. Для виготовлення зубних протезів винайдено замінник золота, який за зовнішнім виглядом не поступається йому, а за якістю навіть надійніший.

Виникло виробництво штучних тканин, штучної шкіри, штучних будівельних матеріалів (композитів). Отже, використання замінників деяких обмежених ресурсів сприяє подоланню суперечності між потребами і ресурсами.

Економія ресурсів:

Важливим способом подолання суперечності між зростаючими потребами і обмеженими ресурсами є економне використання їх. Економії ресурсів досягають завдяки запровадженню ефективніших технологій виробництва, поліпшенню якості засобів праці. Коли у світі виникла криза енергетичних ресурсів, це зумовило появу більш економічних засобів праці (двигунів, що споживають менше пального при тій же потужності), побутової техніки (пральних машин, холодильників, електроплит тощо) з меншим використанням електроенергії[9, c. 34-35].


Висновки

Економіка — економічні відносини між людьми у процесі їх господарської діяльності, закони такої діяльності та еволюції економічних систем у межах світового господарства або окремих країн та, регіонів.

Це узагальнююче визначення конкретизується у менш абстрактних при розгляді економіки під певним кутом зору. Існують три основних рівні економіки:

мікроекономіка (розкриває господарську діяльність окремих економічних суб'єктів — підприємств, фірм, домогосподарств, галузей тощо);

макроекономіка (розкриває господарську діяльність в межах держави в особі кабінету міністрів, центрального банку, центральних і місцевих органів влади та ін.);

світова економіка та її окремі регіони (висвітлює взаємодію національних господарств, господарську діяльність наднаціональних органів, наприклад Кабінету Міністрів Європейського Союзу, куди входять 15 країн Західної Європи).

Іншими суб'єктами (тобто діючими особами) економічних відносин є фізичні (підприємець, менеджер, найманий працівник, фермер, банкір та ін.) та юридичні (підприємства, фірми, акціонерні компанії, банки, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) особи. Виділення основних значень поняття "економіка", окремих її рівнів, суб'єктів та об'єкта (таким є особлива найважливіша сфера життя суспільства) характеризує структуру економіки.


Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. - К.: Знання , 2006. - 481 с.

3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - 256 с.

4. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. - 3-тє вид., доп. і перероб.. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. - 6-те вид., доп. і пе-рероб.. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719 с.

7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. - К.: Атіка, 2001. – 343 с.

8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 6-те вид., стереотип.. - К.: Вікар, 2006. - 405 с.

9. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

10. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

11. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В. О. Білик, О. І. Гойчук, М. М. Гузик та ін.; За ред. В. О. Білика, П. Т. Саблука. - К.: Інститут аграрної економіки, 1999. - 466 с.

12. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

13. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

14. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2003. - 491 с.

15. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. - 3-є вид. перероб. і доп.. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с.

16. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . - К.: МАУП, 2005. - 323 с.

загрузка...
Top