Економіка галузевих ринків. Ринок бізнес-освіти

Вступ.

1. Ринок бізнес-освіти в Україні: структура галузі та оцінка якості навчання і затребуваності спеціальностей.

2. Розвиток бізнес-освіти в Україні та США: порівняльний аналіз.

3. Перспективи розвитку ринку бізнес- та менеджмент-освіти.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

На думку багатьох керівників, навчальні програми бізнес-освіти в Україні не відповідають нинішнім потребам бізнесу. Якщо порівнювати вітчизняну й зарубіжну бізнес-освіту, то результати порівняння будуть не на нашу користь. Адже, власне, поки що справжньої високоякісної бізнес-освіти не існує в жодному учбовому закладі. Є економічна освіта, зміст якої ще далекий від тих реальних завдань, що їх доводиться розв'язувати в бізнесовій практиці. Бізнес віддає перевагу скоріше досвіду, аніж ступеню освіченості.

Проблема людських ресурсів і виховання нового покоління керівників та менеджерів, які були б здатні управляти сучасними підприємствами та організаціями, є критичною з моменту ринкових перетворень в Україні. Серед чинників, що обмежують зростання підприємств (недосконале законодавство в галузі підприємництва, високі податки, застарілі обладнання та технології тощо), не останнє місце посідає брак менеджерів і керівників з ринковим мисленням. Значна частина керівників отримали освіту та сформувались за часів планової економіки, отже, вони не адаптовані до роботи в ринкових умовах. Без формування у власників, керівників та менеджерів підприємств нового стилю управління і мислення зростання підприємств та економіки країни неможливе. Таким чином, має змінитись ставлення керівників організацій до освіти та програм підготовки з бізнесу та менеджменту як менеджерів вищої ланки, так і технічного персоналу.


1. Ринок бізнес-освіти в Україні: структура галузі та оцінка якості навчання і затребуваності спеціальностей

Поточний стан процесу економічної трансформації України потребує добре освічених керівників і працівників усіх рівнів, які володіють певним набором знань та умінь, необхідних для успішної навігації в бурхливому океані сьогодення. Ця вимога формує зміст навчальних програм для бізнес-менеджмент-освіти та є рушійною силою попиту на них. Навчальні заклади мають оцінити сьогоднішні потреби бізнесу та свої підходи до забезпечення здатності задовольнити їх для того, щоб внести коригування до своїх навчальних планів, змісту навчальних курсів, технологій викладання та практики проведення дослідницької роботи.

Бізнес-освіта стає популярною і в Україні. Про це свідчить зростання інтересу українського топ-менеджменту до програми МВА, а також успішний розвиток вітчизняних бізнес-шкіл.

Зараз в Україні існує 6 бізнес-шкіл: Києво-Могилянська бізнес-школа (КМБС), Міжнародний інститут бізнесу (МІБ), Інститут міжнародних ділових відносин (ІМДО-IRB), Київська бізнес-школа (КБШ), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ) і Міжнародний інститут менеджменту (МІМ).

Програми українських бізнес-шкіл побудовані за західними стандартами, але, як відзначають їх представники, орієнтовані перш за все на реалії України. Попит на такого роду програми зростає, оскільки збільшується кількість платоспроможних менеджерів, бажаючих підвищити свій професійний рівень.

Навіщо українським менеджерам українська МВА? Головна причина - отримання знань, а також надія на збільшення зарплати. Звичайно, престижу української молодої МВА ще далеко до престижу західних шкіл, проте наявність вітчизняного ступеня може зіграти роль в підвищенні зарплати.

Попит на таких фахівців в Україні формується, перш за все, за рахунок іноземних і транснаціональних компаній; українські фірми все ще не готові для МВА. Більшість вітчизняних компаній залишаються вірними старому і перевіреному принципу: чим більше і істотніше попередній досвід роботи, тим краще.

Багато хто порівнює ступінь із здобуванням другої вищої освіти, відзначаючи, проте, що бізнес-освіта є небагато глибшою. Інші не хочуть кардинально міняти напрям кар'єрного шляху і ризикувати, виїжджаючи вчитися за межі України. Фінансове питання також не останнє - українська МВА коштує набагато дешевше, плюс - не потрібно думати про витрати на проживання за кордоном. Ще одна істотна перевага: процес вступу, який в українських школах все-таки проходить на багато "м'якше", ніж в західних.

Таким чином, попит на українські програми росте. Більш того, попит вимагає постійної новизни: облік реалій українського бізнесу вже не вважається чимось особливим. Українським менеджерам імпонують спеціалізовані програми, які дозволяють завдати точкових ударів по пропусках знань в тій або іншій сфері. Це і не дивно, оскільки портрет українського студента бізнес-школи приблизно такий: досить успішний менеджер з доходом $1000-$2500, досвід роботи - 2-5 років і, природно, з добрим знанням англійської.

На думку багатьох керівників, навчальні програми в українських бізнес-школах не відповідають потребам бізнесу в розрізі спеціалізації, змісту навчальних планів та розвитку особистісних умінь і навичок. Практичний досвід у галузі бізнесу є необхідним критерієм для підвищення якості студентів і - що має більше значення - викладацького складу. Бізнесмени очікують від бізнес-освіти не тільки передачі знань, але й вироблення навичок і підходів, необхідних для застосування цих знань на практиці. Диплом про освіту не матиме значення до того часу, поки бізнес-освіта не почне розвивати якості, потрібні для успішної роботи в бізнесі.

Для навчальних закладів важливо знати вимоги, що встановлюються для осіб, які шукають роботу, та після їх найму. Знаючи критерії підбору працівників, навчальні заклади матимуть змогу створювати свої навчальні плани відповідно до потреб ринку праці.

Додатково до кваліфікацій, отриманих в навчальних закладах, роботодавці шукають, як правило, працівників, які мають певний практичний досвід. Приблизно 30% опитаних бізнес-організацій не вважають, що практичний досвід є критично важливим для вибору потенційних кандидатів на роботу: 19% - не вимагають наявності досвіду взагалі, а для інших 9% - практичний досвід кандидата не має значення. Однак розподіл відповідей на це питання демонструє, що найчастіше організації вимагають, щоб кандидати на роботу мали не менше трьох років досвіду.

Респонденти також визначили, яким освітнім кваліфікаціям і вченим ступеням віддається перевага при прийнятті кандидатів на посади спеціаліста та/або менеджера. З усіх видів освітніх кваліфікацій і вчених ступенів більше половини (71%) керівників та власників підприємств назвали диплом спеціаліста, 37% - магістра. Дипломи МВА, отримані в Україні та за кордоном, ще не є досить популярними, що свідчить про додаткову необхідність популяризувати та рекламувати переваги, які мають випускники програм МВА. Загалом, випускники українських і міжнародних програм МВА мають попит у 12% роботодавців. Найменш затребуваними на посади спеціалістів у бізнес-структурах є особи, які мають ступінь молодшого спеціаліста і ступінь доктора наук. Окрім цього, десята частина респондентів (10%) вважають, що освіта взагалі не має жодного значення.

Для закладів бізнес-освіти та й освітніх закладів взагалі, неабияке значення має інформація про те, які спеціалізації найбільше затребувані суб'єктами підприємницької діяльності. У перелік спеціалізацій були включені і такі, що прямо не стосуються бізнесу, оскільки функціональні сфери діяльності досліджуваних організацій були досить диверсифікованими.

Отож на сьогодні найбільший попит мають особи, які навчалися за напрямами - "Бухгалтерський облік" (49,3%) і "Менеджмент організацій" (48,8%). Також затребуваними є напрями "Банки та фінанси" (30,9%), "Інженерія" (29,5%) та "Інформаційні технології" (30,0%). Низький інтерес роботодавці виявляють до випускників, які мають освіту за гуманітарними спеціалізаціями - "Філософія" (3,7%), "Психологія" (1,8%) та "Соціологія" (2,3%).

Перед бізнес-організаціями постає необхідність відсилати керівний склад на освітні програми з менеджменту та бізнесу та надавати можливість працівникам підвищувати свою кваліфікацію.

З урахуванням недостатньо високого рівня освіченості з фахових дисциплін деяких працівників підприємств та з огляду на зміни у сфері бізнесу, перед бізнес-організаціями постає необхідність відсилати керівний склад на освітні програми з менеджменту та бізнесу і надавати можливість працівникам підвищувати свою кваліфікацію. Тому важливою є оцінка респондентами програм підготовки (форма, тривалість, вид). Така інформація може стати в пригоді навчальним закладам, які пропонують або планують запроваджувати програми післядипломного навчання, курси для вищого керівництва підприємств та програми МВА.

Найбільш зручною формою навчальних програм виявилися короткотермінові курси (їх відвідало близько 80% респондентів, програми для вищого керівництва підприємств - 16%). Така популярність саме короткотермінових освітніх програм може бути пояснена потребою менеджерів і керівників виконувати повсякденні робочі обов'язки та отримувати інтенсивну підготовку з певної тематики. Більше половини опитаних (60,4%) відзначили, що оптимальна тривалість таких програм від одного тижня до місяця. Однак останнім часом підвищився інтерес до програм МВА та програм післядипломного навчання. Така тенденція може бути зумовлена усвідомленням всеохопного характеру довгострокових програм та їх потенційною цінністю для організацій.

Найпопулярнішими темами навчальних програм респонденти назвали управління людськими ресурсами 48,6%), стратегічний та загальний менеджмент (47,2) та продажі (42%). Представники бізнесу найактивніше відвідують українські заклади та установи, що надають навчальні, тренінгові та консалтингові послуги. Головними причинами цього можна вважати адаптованість навчальних програм українських організацій до місцевих умов бізнесу та відносна дешевизна навчальних програм.

Найпопулярнішим типом навчальних програм для персоналу, на думку керівників, виявились короткотермінові курси (89%) та внутрішні тренінги (56%). Така тенденція зумовлена тим, що керівництво організацій та підприємств не дуже охоче відпускає технічний та адміністративний персонал на довгострокові програми, оскільки працівники поряд з навчанням повинні виконувати свої безпосередні робочі обов'язки.

Цікавим є те, що готовність та бажання керівників організацій відсилати своїх співробітників на програми підготовки прямо залежить від тривалості навчальних програм, оскільки довгострокові програми не мають попиту серед вищого керівництва (50% респондентів зазначили, що готові відсилати своїх співробітників на програми підготовки до одного тижня і ще 40% вважають, що найоптимальніша тривалість навчання для підлеглих - до місяця).

Нинішнім співробітникам організацій не вистачає багатьох навичок, адже 67% керівників відсилають своїх співробітників для того, щоб покращити їхні навички роботи в команді, 44% респондентів бажають удосконалити вміння своїх підлеглих незалежно приймати рішення та вирішувати організаційні питання, і більше 30% респондентів хотіли б покращити вміння своїх співробітників ефективно спілкуватись, знати і застосовувати професійну етику та розвивати лідерський потенціал за допомогою навчальних програм.

Серед керівників організацій мають попит семінари з тематикою "Стратегії продажів", "Маркетинг" та "Стратегічний менеджмент" (більше 50%). Близько 30% опитаних готові надати можливість своїм працівникам відвідати тренінги з "Комунікацій" (36%), "Управління персоналом" (35%) та "Обліку і фінансів" (32%).

Заклади бізнес-освіти, щоб бути успішними і конкурентоздатними на ринку освітніх послуг, повинні задовольняти потреби зацікавлених сторін: підприємців, студентів, викладачів, що є основою успішного розвитку цієї сфери освіти в Україні. За результатами дослідження, яке проводилось за участю дисертанта на замовлення Консорціуму із вдосконалення менеджмент освіти в Україні (CEUME), було з'ясовано сучасний погляд, потреби і побажання підприємців, студентів, а також викладачів навчальних закладів м. Львова щодо розвитку бізнес – освіти в Україні.


2. Розвиток бізнес-освіти в Україні та США: порівняльний аналіз

Ділові люди очікують, що бізнес-освіта дасть не тільки знання, але й розвине професійні навички й відповідне ставлення. Фахівці повинні мати спеціальні знання й водночас бути здатні зрозуміти систему в цілому. Ступінь освіти буде порожнім звуком до того часу, поки бізнес-освіта не почне розвивати якості, необхідні для успішної роботи в бізнесі. А менеджери підприємств є уважними й вимогливими клієнтами, тому вони очікують на високу якість навчання. Ділові люди примушені самі брати відповідальність за підвищення кваліфікації своїх працівників тому що, на їх думку, всі освітні установи, які спеціалізуються на бізнес-освіті, є слабкими. Вони охоче інвестуватимуть у освіту, якщо її якість буде гарантована, коли вони зможуть побачити швидкі практичні результати від такої освіти. Це змушує освітні заклади здійснювати самооцінку їх діяльності. Ціль самооцінки полягає у виборі шляхів удосконалення бізнес-освіти. Однак самооцінка ефективна тільки в тому разі, якщо компанія достягла успіху в загальному управлінні якістю, тому що не можна оцінювати те, що не організовано належним чином. Використання самооцінки якості бізнес-освіти дасть змогу забезпечити керівників інформацією самооцінки, виявити власний потенціал та ресурси, вибрати відповідний підхід, дати можливість прийняти на себе обов'язок щодо найкращої моделі процесу вдосконалення, а також узгодити та об'єднати обов'язки різних керівників. У ході проведення самооцінки потрібно: - виділити об'єкт оцінки; розробити метод самооцінки;

- підготувати команду для проведення самооцінки;

- провести тренінг; провести самооцінку; перевірити результати самооцінки на об'єктивність;

- проаналізувати результати; прийняти рішення щодо усунення визначених проблем для вдосконалення процесу навчання.

Якщо ми говоримо, що основною метою будь-якого бізнесу є задоволення інтересів клієнтів, то першим кроком необхідно поставити запитання: "Для кого ми працюємо?" Найважливішими клієнтами бізнес-освіти, як вже зазначилося вище, є бізнес та слухачі. Але як буде трансформуватися бізнес-процес залежить від того, які потреби мають зацікавлені сторони. Тому другим кроком є виявлення потреб наших клієнтів. Інструментами здобуття цієї інформації можуть бути опитування та анкетування. Згідно з підсумками проведеного опитування фірм, що задіяні в сфері бізнесу, спеціаліст має відповідати таким критеріям:

- здатність до системного мислення -0,1;

- уміння чітко висловлювати думку -0,08;

- швидкість реагування на зміну обставин -0,095;

- прийняття незалежних рішень - 0,099;

- аналіз та синтез інформації -0,097;

- високі професійні навички -0,086;

- "палаючі" очі-0,11;

- ініціативність -0,09;

- енергійність - 0,084;

- творчість підходу до здійснення завдання -0,073;

- уміння командної роботи — 0,086.

У ході опитування слухачів було з'ясовано, що більшість з них повністю задоволені своїм ви бором і бажають працювати в галузі, що пов'язана з обраною спеціалізацією.

Але вони впевнені, що їм вдасться знайти роботу за фахом після закінчення навчання тільки тоді, коли освітній процес та викладацькій склад будуть відповідати таким критеріям:

- надання практичних інструментів;

- прив'язка курсу до ділового світу;

- індивідуальний підхід;

- стажування на підприємствах;

- вирішення реальних практичних проблем;

- практичні навички викладачів;

- сучасність інформації;

- забезпеченість сучасними ресурсами проведення занять;

- використання сучасних методів викладання.

Наступним кроком може бути анкетування слухачів - випускників та співробітників фірм, де працюють випускники. За результатами анкетування складаються діаграми, які будуть чітко показувати, де саме існують проблеми і наскільки великий розрив між фактичними показниками й бажаними. Якщо таку самооцінку проводити щорічно, то також слід здійснювати комплексну оцінку якості, що дозволяє виявити тенденцію зміни якості освіти в порівнянні з попереднім періодом.

Існує ще один інструмент, за допомогою якого можна оцінити якість підготовки фахівця для бізнесу. Успіх сучасного вузу, що працює в галузі надання бізнес-освіти, залежить від успіху студентів у майбутній діяльності. Тому додатковими критеріями оцінки якості наданої освіти взагалі можуть бути:

- кількість працюючих за фахом студентів;

- кількість працюючих за фахом студентів, які обіймають ключові посади;

- кількість студентів, які працюють за фахом у престижних фірмах.

Ці критерії допомагають з'ясувати, наскільки випускник зміг реалізуватися як спеціаліст і стати лідером у бізнесі.

Для реалізації всіх цих етапів у межах структури вузу повинна бути зібрана команда, яка, побудувавши базу даних, зможе не тільки здійснювати самооцінку якості надання бізнес-освіти, а й розповсюджувати інформацію про вимоги до сучасного фахівця в галузі бізнесу.

Ці вузи, зазвичай, вважають за необхідне готувати спеціалістів на рівні державних стандартів з обов’язковою видачею диплому державного зразка, вважаючи, очевидно, що в іншому випадку абітурієнти вчитися до них не підуть. За поодинокими винятками, недержавним вузам важко конкурувати з державними, які мають непогану матеріальну базу, стабільний склад викладачів, дуже добрі бібліотеки та історичні традиції, що перетворюють вузи в унікальні заклади освіти. А що може протиставити їм недержавний вуз. Найчастіше приміщення орендуються, відсутній сталий штат викладачів, бібліотеки незначні (хоча й укомплектовані новою літературою).

Які переваги дає входження бізнес-школи до складу університету? Вона може використовувати всю інфраструктуру університету - бібліотеки, спортивні споруди; гуртожитки, історичні традиції, суміжні спеціальності, які сприяють значному підвищенню якості навчання. У відповідь бізнес-школа може вкладати значні кошти у розвиток університету. Крім того, класичні університети мають добрі традиції наукових досліджень.

Кожна американська бізнес-школа культивує свою унікальність

Найкращі американські бізнес-школи відрізняються одна від одної, кожна з них має своє неповторне обличчя, відоме споживачам, чітко ідентифіковану конкурентну перевагу в і певному напрямку підготовки, оригінальний набір курсів і програм. Гарвард вважається кращим закладом з підготовки генеральних менеджерів. У Гарвардській бізнес-школі першого дня не існує. Заняття в бізнес-школі йдуть як бізнес, тобто без вибачень за невиконану роботу й без запізнень до класу, якщо тільки цьому не перешкодить смерть або тяжка хвороба.

8.15- половина класу на місці.

8.28 - усі 85 студентів у класі.

8.29 - входить викладач.

8.30 рівно - починаються заняття. Загальною рисою студентів Гарвардського університету є їхні високі аналітичні здібності та спрямованість на досягнення. Якісний склад студентів Гарварду є головною передумовою успішного застосування ситуаційного методу навчання (case method). "Він розрахований на дуже сильних студентів, інтенсивну участь у класній роботі та найкращих викладачів" (1]. Усі студенти мають відвідувати одні й ті ж обов'язкові курси. Вони включають у себе фінанси, маркетинг, методи контролю, операційний менеджмент, організаційну поведінку, бізнес, державну і міжнародну економіку, економіку для менеджерів, управління людськими ресурсами, вступ до фінансового аналізу, інформаційні системи в менеджменті, конкуренцію та стратегію, комунікації. Студенти працюють по 12-15 годин щоденно. Про Гарвард говорять як про бізнес-школу, в якій студенти навчають один одного, а професори вчать їх думати. У цілому, Гарвард дає винятково практичну підготовку.

Гаслом Стенфордського університету є "збалансована перевага". Ця стратегія проявляється в усьому: в курсах, що включають і теорію, і практичний досвід; у викладацькому складі, який має поєднувати педагогічну майстерність з лідерством у наукових дослідженнях; у студентах, які володіють практичним досвідом роботи та водночас і серйозні, і полюбляють гумор, і мотивовані на успіх, і готові на підтримку, мають аналітичні здібності. Одним із багатьох методів навчання є груповий проект та проведення досліджень для міських компаній. У Стенфорді використовують як ситуаційний метод, так і лекційну форму навчання. Стенфордський університет вважають лідером у розвиткові нових концепцій у бізнесі, які з часом втілюються у загальноприйняту практику. Половина з 100 елективних курсів оновлюється кожні п'ять років. Приймальна комісія керується такими критеріями при зарахуванні до бізнес-школи: академічна успішність, мотивація, орієнтація на досягнення, здатність створювати та використовувати можливості, зрілість, навички в комунікаціях та міжособових відносинах, впевненість у собі, потенціал лідерства.

У Стенфорді існує своєрідний студентський кодекс честі. Вступаючи до бізнес-школи, студенти обіцяють, що будуть складати всі екзамени самостійно, а також не будуть допомагати іншим. Тут створено Центр управління кар'єрою, в якому студенти слухають курс планування свого ділового життя, що включає в себе самооцінку, ідентифікацію навичок, встановлення пріоритетів, вибір стилю життя. Вважається, що Стенфорд готує лідерів завтрашнього дня.

Чиказька бізнес-школа відома своїми успіхами в підготовці спеціалістів у галузі фінансів. Більшість курсів є кількісними, із застосуванням математики і потребують значних зусиль. З іншого боку, чиказька програма є дуже гнучкою. Ані один конкретний курс не є обов'язковим у цій бізнес-школи. Існує три блоки дисциплін, з яких кожен студент має вибрати 11 курсів. Це такі блоки: "Концепції та методи"; "Практичні застосування"; "Бізнес-політика". Більшість курсів вивчається лекційним методом. Багато відомих вчених викладають в цій бізнес-школі. Вони займаються консалтингом, проводять наукові дослідження. їх зусиллями програма бізнес-школи з фінансів перетворилася на одну з кращих у США, а випускники високо цінуються у світі бізнесу.

У Вортонівській бізнес-школі (Пенсильванський університет) заохочується не конкуренція, а співробітництво між студентами. Там не розділяють студентів за успішністю, що сприяє виникненню дружніх взаємин на довгі часи. Словнівська школа менеджменту (Масачусетський технологічний інститут) робить акцент на вивчення мікро- та макроекономіки. Наприкінці навчання необхідно приготувати випускну роботу, що має прикладний характер. Школа менеджменту Келлога (Північно-Західний університет) випускає генеральних менеджерів, які готові працювати не тільки в приватному, але й у державному секторах економіки. Гасло школи -"У залежності від обставин" ("It all depends"), що означає застосування різноманітних методів навчання (від ситуаційного методу й лекцій до групових та індивідуальних проектів). Бізнес-школа Колумбійського університету (Нью-Йорк) відома своїми спеціалістами з фінансів, бухгалтерського обліку та маркетингу.

Бізнес-школи США зараховують у склад студентів абітурієнтів, що, як правило, мають досвід практичної роботи. Скажімо, більшість студентів Гарвардської бізнес-школи (приблизно дві третини) досягла 23-26 років, має досвід роботи від 1 до 4 років. Тільки два відсотки приходять прямо з коледжу. Більш як половина студентів мають освіту в сфері гуманітарних і соціальних наук, 22 відсотки - інженерну освіти, 17 відсотків - у галузі бізнес-адміністрування. Студенти мають різний практичний досвід. Наприклад, в одній із груп було 8 бухгалтерів, 3 банкіри, 5 комп'ютерних операторів, 5 консультантів, З урядових чиновники, один юрист, 2 професори з коледжів, один телерепортер [1].

Бізнес-освіта в Україні має зовсім інші традиції. Між отриманням диплому бакалавра та спеціаліста не прийнято переривати освіту і йти на практичну роботу, оскільки диплом бакалавра на сьогоднішній день не визначає прав випускника на працевлаштування. Саме в цьому американські бізнес-школи відрізняються від українських. Крім того, вражає розподіл складу студентів за спеціальностями. Непоодинокі випадки, коли на диплом менеджера претендують люди з гуманітарною освітою. В Україні важко уявити, щоб, скажімо, філолог після отримання диплому бакалавра подавав документи на спеціальність "Менеджмент організацій", у якій ще на бакалаврському рівні передбачено великий блок вищої математики. Між тим відомо, що люди з гуманітарним нахилом можуть мати неабиякі лідерські якості, і наявність в управлінській команді таких особистостей є безсумнівним активом команди.

Автономність бізнес-школи - вирішальний фактор успіху. Американські бізнес-школи відрізняються від українських значно більшими автономними правами. На засіданні одного з круглих столів Консорціуму із удосконалення менежмент-освіти в Україні (CEUME) в Одесі весною 2001 р. професор Е.Голоховський з Варшавської школи економіки назвав автономію вирішальним фактором в успішному розвитку бізнес-школи. Високоякісне навчання в бізнес-школі не може бути суто академічним, її викладачі мають підтримувати тісні зв'язки з підприємствами-споживачами. А це можливо лише тоді, коли весь процес навчання буде надзвичайно гнучким і нагадуватиме практичний консалтинг. Обтяжена громіздкими бюрократичними структурами великого університету, бізнес-школа не зможе виконати свого призначення без високого ступеня автономності.

Ситуація в українській бізнес-освіті виглядає парадоксальною. Маючи великі потенціальні можливості, державні вищі учбові заклади поступаються недержавним бізнес-школам у рівні автономності. Це призводить до того, що державні вузи не використовують вповні свої неабиякі переваги і втрачають в ефективності підготовки спеціалістів. Якщо застосувати термінологію маркетингу, то бізнес-школи треба вважати стратегічними бізнес-одиницями (strategic business units, SBU) [2], які необхідно розглядати як незалежні структури при формуванні портфелю організації. Одним з головних атрибутів SBU є їх незалежність від інших підрозділів при плануванні розвитку. Недержавні бізнес-школи мають незаперечну перевагу щодо самостійності, вклю-чаючи можливість самостійного визначення політики оплати праці викладацького складу.

Процедура акредитації бізнес-шкіл -у руках громадськості

В українських і американських бізнес-шко-лах відрізняються процеси акредитації. В Україні акредитація проводиться державною структурою - Державною акредитаційною комісією. Акредитація є обов'язковою процедурою, якщо вуз хоче видавати дипломи державного зразку. У США ця процедура проводиться громадською організацією - Американською Асамблеєю університетських бізнес-шкіл (AACSB). Там у 700 бізнес-шкіл пропонують програми з присудженням ступеня магістра бізнес-адміністрування, але тільки у третини з них задовольняють вимогам AACSB. Деякі компанії відмовляються платити за навчання робітників у неакредитованих бізнес-школах. Не отримують акредитації ті бізнес-школи, які приймають слабо підготовлених студентів, а також ті, що не мають добрих бібліотек і відповідного парку комп'ютерів.

Сформульовані відміни американських бізнес-шкіл від українських підказують шляхи вдосконалення вітчизняної бізнес-освіти.

По-перше. Необхідно сприяти встановленню зв'язків і співпраці між самостійними бізнес-школами та державними вузами (університетами, інститутами). Це непростий процес, оскільки жодна бізнес-школа не захоче позбутися своєї самостійності, а іншого шляху в державних закладах не уявляють. Сьогодні нам відомі приклади ініціатив з боку бізнес-шкіл, які не дуже прихильно зустрічаються у державних вузах. Але якщо ми не хочемо, щоб процес реформування бізнес-освіти розтягнувся на довгий період, це питання треба ставити і вирішувати із врахуванням інтересів обох сторін.

По-друге. Треба прискорити вирішення питання про статус бакалавра на ринку праці. Під час підготовки управлінців вважати за правило необхідність набуття практичного досвіду перед отриманням диплому спеціаліста або аналогу західного магістра бізнес-адміністрування.

І, по-третє, необхідно збільшити автономні права бізнес-шкіл у складі університетів та інститутів. Хоча про переваги децентралізації над централізацією написано безліч монографій та статей, практичне вирішення цього питання потребує великих зусиль, які мають бути підкріпленими державою.


3. Перспективи розвитку ринку бізнес- та менеджмент-освіти

Загальновідомим є той факт, що бізнес надто повільно залучається до реформ та розвитку системи бізнес- та менеджмент-освіти. З іншого боку, навчальні заклади ще не мають достатнього досвіду у встановленні ефективних партнерських відносин з представниками ділових кіл. Актуальними є проблеми співпраці навчальних закладів і представників бізнесу, тому необхідно проаналізувати ставлення бізнесу до співпраці у галузі освіти, а також порівняти тенденції минулого з готовністю бізнесменів до співпраці у майбутньому.

Необхідно визначити, наскільки обізнаними є представники бізнесу щодо нагальних потреб навчальних закладів з бізнесу і менеджменту та наскільки вони готові допомагати освітнім установам. У минулому більше половини представників ділових кіл не були зацікавлені у наданні допомоги навчальним закладам. Однак обізнаність із потребами у реформуванні системи бізнес- та менеджмент-освіти підвищується, і відсоток тих, хто не бажає залучатись до допомоги навчальним закладам зменшується (35% респондентів не зацікавлені у допомозі навчальним закладам у майбутньому).

Оскільки одним з основних недоліків сучасної бізнес- та менеджмент-освіти в Україні є брак практичних навичок у студентів та випускників, що можна пояснити труднощами, пов'язаними з пошуком організацій для стажування студентів, важливо знати, чи готові організації приймати студентів на практику/стажування. Виявилося, що 69% організацій готові приймати студентів на практику. Така тенденція є позитивною для навчальних закладів, оскільки більшість організацій є відкритими для надання можливостей практичної роботи для студентів.

На сьогодні при прийнятті на роботу кандидатів на посади рівня технічного персоналу та лінійного менеджменту роботодавці вимагають освітні ступені спеціаліст та магістр.

Наявність професійного ступеня МВА не має вагомого значення для керівників та власників бізнесу, якщо вони наймають працівників на позиції

спеціалістів та лінійних менеджерів. Програми МВА мають попит серед керівників та підприємців як спосіб підвищення власної кваліфікації (25% респондентів обрали саме таку форму навчання як найефективнішу для власної освіти).

Спеціальності, які нині мають найбільший попит серед роботодавців, - це бізнес, менеджмент та облік. Інші популярні спеціальності - це банківська справа, фінанси, інженерія ті інформаційні технології. Найменший попит серед представників бізнесу мають філософія, психологія та соціологія. На думку представників бізнесу, випускники освітніх програм з менеджменту повинні досконало володіти такими навичками для успішної роботи та кар'єри в бізнесі: ефективно працювати в команді, незалежно приймати операційні рішення, знати професійну етику. Однак саме цих навичок не вистачає випускникам після закінчення навчальних закладів, адже більше 60% респондентів відзначили брак цих вмінь у випускників освітніх програм з менеджменту. Окрім того, випускникам не вистачає функціональних знань з менеджмент-дисциплін (загальний менеджмент, логістика, продажі, маркетинг тощо).

Більше 30% підприємців, менеджерів та власників бізнесу не відвідують навчальних програм та тренінгів. Цей факт підтверджує наявність великого ринку для навчальних закладів пропонувати свої освітні продукти та послуги. Керівники, які відвідують тренінги та навчальні програми, надають перевагу короткотерміновим програмам тривалістю до одного місяця із загального та стратегічного менеджменту, маркетингу, управління персоналом і продажів. Найбільший попит серед представників бізнесу мають українські компанії та навчальні заклади, які надають освітні, консультаційні та тренінгові послуги. Найоптимальнішою формою навчальних програм для керівників та менеджерів у майбутньому виявились короткотермінові курси та внутрішні семінари, оскільки вони дозволяють поєднувати професійну діяльність та навчання. Більше 40% респондентів планують у майбутньому відвідати навчальні програми з корпоративного управління та комунікацій.

42% організацій не надають можливостей підвищення кваліфікації своїм співробітникам. У 59% випадків рішення щодо розвитку персоналу приймається на рівні вищого керівництва і у 29% випадків у відділі кадрів. Ті підприємства, що пропонують працівникам відвідувати навчальні програми надають переваги короткотерміновим курсам та внутрішнім семінарам від одного тижня до одного місяця, оскільки вони дозволяють поєднувати роботу і навчання.

Керівництво відсилає своїх співробітників на тренінги для удосконалення аналітичних навичок, навичок роботи в команді, прийняття рішень і розвитку лідерського потенціалу.

У минулому більше, ніж 50% представників ділових кіл були незацікавлені у наданні допомоги навчальним закладам. Однак обізнаність із потребами у реформуванні системи бізнес-та менеджмент-освіти підвищується, і відсоток тих, хто не бажає залучатись до допомоги навчальним закладам зменшується: 35% респондентів не зацікавлені у допомозі навчальним закладам у майбутньому. Результати дослідження також виявили, що 69% організацій готові приймати студентів на практику, і 31% підприємств не готові приймати стажерів. Така тенденція є позитивною для навчальних закладів, оскільки більшість організацій є відкритими для надання можливостей практичної роботи для студентів.

Отже, існуюча модель економічного розвитку країни визначає можливі напрямки розвитку бізнес-освіти та її зміст. Відповідно до вибору Україною засад соціально-орієнтованої ринкової економіки, європейської інтеграції, реалізації положень програм "Україна 2010", "Реформи заради добробуту", подолання бідності, концепції сталого розвитку, здійснення низки указів Президента щодо реформ, спрямованих на соціально–економічний розвиток країни, визначено роль бізнес-освіти в трансформаційних процесах, наголошено на формуванні української ментальності сучасного підприємництва, показано напрями впровадження європейських стандартів та процедур акредитації закладів бізнес-освіти в Україні.

В умовах тих змін, що відбулися в середовищі функціонування освіти в Україні за останні 10 років (перехід від повного державного забезпечення до існування комерційних відносин зі своїми особливостями і характерними рисами), дисертант пропонує здійснити ряд заходів як на рівні держави, так і на рівні самих навчальних закладів, які будуть сприяти розвиткові бізнес-освіти. До них віднесено:

- забезпечити сприятливі умови для ведення економічної діяльності приватними та державними закладами освіти, для чого доцільно віднести витрати на розвиток матеріально-технічної бази та інформаційного забезпечення до валових витрат;

- збільшувати бюджетне фінансування освіти одночасно розширюючи можливості доступу до навчання працівників за рахунок підприємств. Для цього збільшити відсоток від фонду оплати праці на цільове навчання до 7%, який не підлягає оподаткуванню. Не включати в річний дохід працівників сум рівних вартості їхнього навчання, оскільки це демотивує осіб до навчання;

- використовувати потенціал меценатства та спонсорства для розвитку закладів бізнес-освіти, запровадивши механізм зниження податку з прибутку на ту його частину, яка рівна вкладу мецената або спонсора в освіту (на відміну від діючої системи оподаткування, коли їх допомога приватним закладам освіти оподатковується);

- розширити можливості працевлаштування талановитих студентів з сімей з низьким рівнем матеріального забезпечення, запровадивши пільгові умови оподаткування студентів при працевлаштуванні, під час їх навчання, а також підприємств, які надають місця праці;

- здійснити перехід від централізованої структури розподілу бюджету вищої освіти до децентралізованої; передача відповідальності за значну частину витрат на освіту регіональним органам управління дозволить точніше враховувати потреби в спеціалістах на регіональних ринках праці;

- заклади бізнес-освіти повинні зосередитись на активній взаємодії із підприємцями, та бізнес-середовищем через розробку нових програм підвищення кваліфікації для підприємців та виконання консультаційних та дослідницьких проектів. Проведення таких програм та проектів сприятиме вдосконаленню викладацького складу;

- в навчальних закладах необхідно створювати Центри планування кар'єри та працевлаштування, які стануть посередниками між підприємцями та студентами в питаннях пошуку ефективних місць практик та працевлаштування та потенційних працівників;

- заклади бізнес-освіти повинні розробляти стратегії міжнародного співробітництва, запроваджувати ефективні системи фінансового менеджменту, кадрову політику із перспективою розвитку для педагогічного та адміністративного персоналу. Це дозволить навчальним закладам мотивувати своїх працівників до високоефективної діяльності, забезпечить високу якість освітніх послуг та популяризацію бізнес-освіти.


Висновки

Сучасні керівники підприємств надають практичному досвіду більшу вагу, ніж наявності диплому про завершення бізнес-освіти. Ті з них, хто вже зараз віддають перевагу диплому про бізнес-освіту (45% опитаних), розраховують на наявність у майбутніх працівників глибшого усвідомлення економічних процесів і розуміння бізнес-моделей та очікують побачити професійно зрілу й самодисципліновану особу з притаманним їй прагненням до розвитку.

Більшість закладів бізнес-освіти не має чіткої політики щодо ефективного взаємозв'язку із українськими і міжнародними компаніями та організаціями, що принесло б користь як їм, так і підприємствам, для яких здійснюється підготовка. Мова йде про: надання місць проходження виробничих практик, стажування за кордоном, участь в академічних обмінах, подальшого працевлаштування тощо.

Розвиток бізнес-освіти визначено як фактор розвитку ефективного підприємництва, важливий напрямок розвитку національної економіки, який необхідно поглиблювати. Потенціал позитивного впливу бізнес-освіти на розвиток підприємництва полягає в підвищенні якості управління українськими підприємствами, що сприятиме їх конкурентоспроможності на українському та міжнародному ринках; збільшенні самозайнятих осіб у галузях та сферах національної економіки, зростанні числа підприємств малого і середнього бізнесу; формуванні категорії осіб, готових постійно вдосконалюватися, пропонувати творчі, не стандартні рішення проблем, що уможливить створення та доведення до споживачів нових продуктів та послуг високої якості тощо.

На даному етапі стан розвитку бізнес-освіти в Україні можна охарактеризувати як такий, що переходить від етапу становлення до етапу підвищення якості своїх послуг. Сповільнюють процес розвитку бізнес-освіти економічні фактори: низький рівень доходів громадян та державних витрат на освіту, спадна тенденція скерування персоналу підприємств на навчання. Робота із підвищення якості бізнес-освіти ускладнюється низьким рівнем її інституціонального забезпечення в Україні, недосконалою законодавчою базою, низьким рівнем забезпечення населення соціальною та транспортною інфраструктурою, незначним доступом до інформаційних технологій. Необхідно на державному рівні визначити бізнес-освіту як окремий напрямок підготовки фахівців, відділити її від економічної освіти, підвищити якість змісту академічних програм та вивести їх на рівень розвинутих країн; Міністерству освіти та науки України визнати ступінь МБА та видавати ліцензію навчальним закладам, які відповідають вимогам на проведення програми перепідготовки з присвоєнням ступеня МБА.


Список використаної літератури

1. Амбросов А. Громадська оцінка якості бізнес-освіти //Синергія. - 2003. - № 3. - C. 25-29

2. Бізнес-освіта в Україні: від проблем до досягнень - один крок: Добірка статей //Синергія. - 2001. - № 2-3. - C. 2-79

3. Будзан Б. Бізнес-школа в умовах загострення конкуренції на ринку освіти в галузі менеджменту //Вища школа. - 2005. - № 2. - C. 42-49

4. Дудко О. Правова просвіта підприємців - інструмент захисту та розвитку бізнесу //Вісник Центру комерційного права. - 2005. - № 20. - C. 7-8

5. Заболотний В. Забезпечення якості програм МВА та бізнес-освіти в Україні //Синергія. - 2003. - № 2. - C. 24-28

6. Ільїна В.Ю. Порівняльний аналіз окремих аспектів економічної й бізнес-освіти у США та Україні //Педагогіка і психологія. - 2008. - № 2. - C. 121-130.

7. Катерняк І. Бізнес-освіта та технології електронного дистанційного навчання //Синергія. - 2000. - № 1. - C. 28-29

8. Кражан Г. Бізнес-освіта в Україні: оцінка якості навчання і затребуваності спеціальностей //Синергія. - 2004. - № 1. - C. 46-50

9. Опацька С.В. Бізнес-освіта менеджерів // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 2002. - №3. – С. 60-61.

10. Опацька С.В. Освіта та культура в розрізі європейської інтеграції // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва: щорічник наукових праць. Випуск ХХІХ. Т.2./ НАН України. Інститут регіональних досліджень. - Львів-Луцьк. - 2001. – С.339-342.

11. Опацька С.В. Освіченість працівників – умова розвитку на мікро та макрорівнях // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Економічні проблеми розвитку виробництва регіону: щорічник наукових праць. Випуск ХХХІ/ НАН України. Інститут регіональних досліджень. – Львів. – 2001. - С.582-586.

12. Паламарчук С. В., Францов М. В., Цвілий С. М. Шляхи вдосконалення підготовки керівників вищого рівня //Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 6. - C. 187 - 191

13. Перевозна О. Бізнес-освіта: якою їй бути? //Освіта . - 2005. - № 12. - C. 3

14. Пивоварова О. Вивчення досвіду підготовки фахівців з управління бізнесом у вищих навчальних закладах США //Рідна школа. - 2006. - № 5. - C. 74-77.

15. Поручник А. До світового рівня бізнес-освіти: Центр магістерської підготовки Київського Національного економічного університету запрошує бажаючих отримати фундаментальну освіту, підвищити кваліфікацію, стати справжнім професіоналом //Харчова і переробна промисловість. - 2005. - № 6. - C. 7-9

загрузка...
Top