Економічний і валютний союз як підсистема Європейської інтеграції

Вступ.

1. Початки економічної та валютної інтеграції в Європейському Союзі.

1.1. Етапи економічної та валютної інтеграції.

1.2. Договір про Європейське Економічне Співтовариство.

2. Економічний та Валютний Союз.

3. Становлення та розвиток Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Економічні інтеграційні процеси є однією з найбільш знаменних тенденцій сучасного розвитку світової економіки. На заміну моделі “держава-нація”, що переживає кризу, іде утворення нових великих міждержавних економіко-політичних блоків. Внаслідок цих процесів на початку 90-х років у світовому економічному просторі розпочався бурхливий процес становлення і поглиблення економічних та валютних об’єднань. Одним з найдосконаліших форм таких угруповань є Європейський Союз (ЄС), в якому інтеграція поширилася на валютну сферу і знайшла своє завершення в створенні Європейського валютного союзу (ЄВСУ) і запровадженні з початку 1999 р. в обіг в межах цього союзу єдиної валюти — євро.

Сучасний етап західноєвропейської валютної інтеграції, пов’язаний з формуванням та функціонуванням Європейського валютного союзу, характеризується виникненням цілого ряду нових явищ, які всебічно мають враховуватися тими країнами, що прагнуть вступити до цього союзу. Ці явища, передусім, породжують структурні зрушення в механізмі європейської економічної та валютної інтеграції, зокрема, зростання виробничих потужностей і відповідно обсягу виробництва товарів та надання послуг, позначаються на масштабності та універсалізації економічних зв’язків, посиленні інтенсивності обміну між окремими господарськими комплексами, узгодженні механізмів національного та регіонального регулювання реальних економічних процесів та сфери грошово-кредитних та валютних відносин. Пізнання початого реального процесу формування Європейського валютного союзу, зіставлення висунутих прогнозів та реальності і разом з тим передбачення принаймні найближчих перспектив окремих напрямків цього великого процесу, — надзвичайно складна і широка дослідницька проблема


1. Початки економічної та валютної інтеграції в Європейському Союзі

1.1. Етапи економічної та валютної інтеграції

Економічна та валютна інтеграції в Європейському Союзі відбувалися одночасно і були між собою тісно пов'язані. Неможливо вести мову про повну інтеграцію економік держав-членів без спільної валюти, або, хоча б сталих курсів валют. Так само, запровадження спільної європейської валюти і проведення єдиної грошової політики не завершиться успіхом, якщо не буде співпраці в економічній площині, не відбудеться усунення бар'єрів для руху товарів, осіб, послуг та капіталів, а економіки окремих держав не досягнуть подібного рівня розвитку.

Економічна та валютна інтеграція держав Європейського Союзу охоплює п'ять основних етапів:

· Зона вільної торгівлі (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування)

· Митний союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф)

· Спільний ринок (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили)

· Економічний Союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики)

· Повна інтеграція - Економічний та Валютний Союз (відсутність мита на торгівлю всередині угрупування, спільний митний тариф, вільний рух капіталу, послуг, робочої сили, гармонізація економічної політики, спільна валюта, єдина грошова політика) [5, c. 12-13]

1.2. Договір про Європейське Економічне Співтовариство

Об'єднання Європи не було б можливим, якби не було створено міцного фундаменту для будівництва спільної європейської економіки. У 1955 р., на конференції у Мессині міністри закордонних справ шести держав: Бельгії, Франції, Голландії, Люксембургу, Німеччини та Італії, прийняли рішення про початок підготовки плану економічної інтеграції європейських держав. У результаті подальших переговорів, 25 березня 1957 р. шість вищезгаданих держав підписали в Римі договір про заснування Європейського Економічного Співтовариства (Римський договір). Цей договір став основою для тривалого процесу економічної інтеграції Європи.

Згідно з положеннями Договору, метою Співтовариства є підтримка:

· гармонійного розвитку економічної діяльності на території всього Співтовариства,

· сталого і рівномірного розвитку держав-членів,

· зміцнення стабільності,

· швидкого зростання рівня життя,

· зміцнення стосунків між державами, що входять до Співтовариства.

Для досягнення цих цілей, діяльність Спільноти повинна включати:

· ліквідацію митних та кількісних обмежень на ввіз і вивіз товарів та всіх інших подібних засобів у торгівлі між державами-членами,

· встановлення спільного митного тарифу і проведення спільної торговельної політики щодо третіх країн,

· усунення всіх перешкод для руху осіб, капіталу та послуг між державами-членами,

· спільну політику в галузі сільського господарства,

· спільну політику в галузі транспорту,

· встановлення системи, що попереджує порушення конкуренції в межах спільного ринку,

· створення механізму для координації економічної політики держав-членів і запобігання виникненню дефіцитів їх платіжних балансів,

· гармонізацію законодавства держав-членів у тих сферах, які необхідні для нормального функціонування спільного ринку[1, c. 36-37].

Римський договір не містив положень про валютну інтеграцію. Його положення стосувалися лише реалізації цілей держав-членів, а не цілей Співтовариства. Кожен член Співтовариства проводить таку економічну політику, яка є необхідною для забезпечення рівноваги його платіжного балансу, а також зміцнення довіри до його валюти, не забуваючи при цьому про забезпечення високого рівня зайнятості та стабільності цін. Для полегшення реалізації вищезгаданих цілей члени Співтовариства координують свою економічну політику та організовують співпрацю між відповідними відділами своїх адміністрацій та центральних банків. Кожен член Співтовариства зобов'язується також дозволити проводити платежі, пов'язані з обміном товарів та послуг, рухом капіталів та платежів, у валюті тієї держави, у якій мешкає платник чи одержувач, до тієї міри, до якої Договором є лібералізований рух товарів, послуг, капіталів та осіб між державами-членами Співтовариства. Отже, Римський договір передбачав лише такий рівень лібералізації руху капіталів, який був необхідний для функціонування спільного ринку. Щодо валютної політики, то Договір зобов'язував держав-членів трактувати ведені ними політики валютних курсів як справу, що цікавить всіх членів Співтовариства.

Детальна регуляція валютної сфери на рівні Співтовариства не була необхідною, оскільки заснована на доларі Бреттон-Вудська валютна система, до якої належали і країни Співтовариства, працювала добре і без серйозних недоліків. Це була система фіксованих валютних курсів, з періодичним пристосуванням. У рамках ЄЕС координацією грошової політики та співпрацею у монетарній сфері займалися: Валютний комітет, створений у 1958 р., а також Комітет голів центральних банків, який було створено у 1964 р.. Це був т.зв. координаційний підхід, який став вихідним пунктом для вироблення концепції Економічного та Валютного Союзу [6, c. 35-37].

2. Економічний та Валютний Союз

25 березня 1998 року Європейська Комісія рекомендувала 11 державам запровадити спільну валюту, а 2 травня у Брюсселі Європейська Рада прийняла остаточне рішення, які держави будуть членами ЕВС з дня його створення, 1 січня 1999 року. Це були 11 країн: Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Іспанія, Голландія, Ірландія, Люксембург, Німеччина, Португалія та Італія.

Оцінку стану економік держав-кандидатів на вступ до ЕВС, виконану на підставі критеріїв, визначених у Маастрихтському договорі, містить Таблиця 1.

Таблиця 1. Виконання критеріїв вступу до ЕВС, визначених Маастрихтським договором

До ЕВС із самого початку не вступили: Греція, Данія, Великобританія та Швеція. Великобританії та Данії були даровані спеціальні поступки, необхідні для того, щоб вони ратифікували Договір. Великобританія не погоджувалась з передачею своїх повноважень на проведення грошової політики Європейській Системі Центральних Банків і тому відмовилася від вступу до Валютного Союзу. У випадку Данії, вступ до ЕВС зробив неможливим результат референдуму. Пропозиція вступити до Валютного Союзу була відкинута громадянами. У 2000 р. у Данії вдруге відбувся референдум про вступ цієї держави до Валютного Союзу, на якому данці знову відкинули можливість вступу Данії до ЕВС. Інші дві держави, Швеція та Греція, не виконали критеріїв Договору. Однак, уже через 2 роки, 1 січня 2001 року, Греція стала дванадцятим членом ЕВС. Кожна з трьох держав, що залишаються поза зоною євро, може бути прийнятою до ЕВС як повноправний член. Вона лише мусить виконати економічні критерії та висловити своє бажання і готовність стати членом[5, c. 14-15].

Разом із запровадженням спільної валюти було створено Європейську Систему Центральних Банків (ЄСЦБ), що складається з Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) та національних центральних банків, що діють на підставі постанов та інструкцій ЄЦБ. ЄЦБ володіє такою правоздатністю, яку кожна з держав-членів ЕВС визнає за юридичними особами. ЄСЦБ діє на основі принципу субсидіарності. Централізовано приймаються лише ті рішення, що є необхідними для нормального функціонування ЕВС.

Головною метою ЄСЦБ є підтримка стабільності цін. Крім того, ЄСЦБ сприяє проведенню загальної економічної політики, допомагаючи Співтовариству досягти своїх цілей.

До основних завдань, які виконує ЄСЦБ, належать:

· вироблення та реалізація валютної політики Співтовариства,

· проведення валютних операцій,

· зберігання офіційних валютних резервів держав-членів та управління ними,

· підтримка нормального функціонування платіжних систем.

ЄЦБ має виключне право давати згоду на емісію банкнот євро. Такі банкноти можуть бути емітовані ЄЦБ та національними центральними банками. Банкноти емітовані ЄЦБ і національними центральними банками є єдиним легальним засобом оплати на території ЕВС. Держави-члени можуть емітувати монети після отримання згоди ЄЦБ щодо величини емісії.

До завдань центральних банків держав-членів ЕВС, що входять до складу ЄСЦБ, належать, між іншим, емісія банкнот на замовлення ЄЦБ, проведення операцій на відкритому ринку, збір даних для ЄЦБ про макроекономічну ситуацію в даній країні.

Виконуючи свої повноваження, завдання та обов'язки, ані ЄЦБ, ані центральні банки держав-членів і члени їх керівних органів не можуть вимагати або отримувати інструкцій від інституцій чи органів Співтовариства, від урядів держав-членів чи якихось інших органів [2, c. 17-18].

ЄЦБ уповноважений давати рекомендації та висловлювати свої думки відповідним інституціям, органам Співтовариства чи органам влади держав-членів у справах, що належать до його компетенції, приймати рішення і видавати регламенти, необхідні для виконання своїх завдань. Рекомендації та думки не мають зобов'язальної сили, рішення зобов'язують лише тих, до кого вони були скеровані, а регламенти застосовуються до всіх держав-членів та інших суб'єктів права ЄС. Ці повноваження існують для виконання завдань довірених ЄЦБ і охоплюють вироблення та реалізацію політики ЕВС, кредитну дисципліну та обов'язок підтримання резервів у національних центральних банках.

Слід зазначити, що ЄЦБ приймає рішення, пов'язані зі внутрішнім функціонуванням ЕВС, натомість, регулювання курсу євро щодо курсів валют держав-членів, що не вступили до ЕВС, належить до компетенції Європейської Ради. Підчас саміту в Амстердамі Європейська Рада затвердила принципи нового механізму валютних курсів, т.зв. ЄВС ІІ. Його функціонування прив'язує курси валют держав ЄС, що не є членами ЕВС, до курсу євро. Центральний паритет валют цих держав може коливатись у коридорі ±15% щодо спільної валюти.

Європейським Центральним Банком керує Рада ЄЦБ, що складається з Правління (6 осіб) та голів центральних банків держав-членів ЕВС. Президента, віце-президента та інших членів Правління призначають з осіб із визнаним авторитетом та значним професійним досвідом у валютній та банковій сферах, за спільною згодою урядів держав-членів, вираженою на рівні глав держав чи урядів. Термін їх повноважень триває вісім років і не поновлюється. Лише громадяни держав-членів можуть стати членами Правління.

Рада ЄЦБ визначає напрямки грошової політики, а також встановлює величину основних відсоткових ставок. Правління, натомість, зобов'язане реалізовувати цю політику, а також давати інструкції центральним банкам.

Першим президентом ЄЦБ, відкриття якого відбулося у липні 1998 р., став президент ЄВІ, голландець Вім Дуйзенберг. Штаб-квартира ЄЦБ розташована у Франкфурті-на-Майні [4, c. 54-55].

Серед позитивних наслідків утворення ЕВС можна виокремити:

· ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження,

· усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків,

· покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку,

· прозорість цін, зростання конкуренції,

· поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів,

· злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок,

· євро стане валютою, здатною конкурувати з доларом,

· прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.

Створення ЕВС дає його членам шанси швидкого розвитку, але несе із собою і загрози, пов'язані із:

· втратою можливості державами-членами ЕВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання,

· труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку),

· браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів [3, c. 38-39].


3. Становлення та розвиток Європейського валютного союзу та його вплив на міжнародні ринки капіталів

Після впровадження євро минув час, якого недостатньо для змістовних та достовірних висновків на базі накопиченого емпіричного матеріалу. Проте формуванню ЕВСУ передувала значна робота вчених та практиків, державних діячів та політиків, що підготували формування нового рівня інтеграції. Узагальнення цього досвіду, виділення найбільш важливих етапів та факторів, що спричинили реалізацію нового валютного механізму країн-членів ЄС, є напрочуд актуальною задачею наукового пошуку. Сенс такого вибору полягає не тільки в його науково-пізнавальному значенні для розвитку теорії міжнародних економічних відносин взагалі і валютно-фінансових, зокрема, але й у виробленні на основі отриманих результатів напрямів, рішень і прогнозів подальшого розвитку європейської валютної інтеграції. Теорія, стратегія і тактика, методи здійснення цілей ЄВСУ отримають таким чином нові імпульси і змістовне наповнення.

Проблеми валютної інтеграції в межах ЄС є в центрі уваги світової економічної думки, дослідників теорії світового господарства, міжнародних економічних відносин, світових фінансових ринків. В умовах існування численних підходів до вирішення проблеми розробки стратегії вступу окремих країн в ЄС, а також в Європейський валютний союз, великого значення набуває наукове узагальнення розвитку реальних інтеграційних процесів, в тому числі і у валютній сфері, а заодно існує потреба в критичному аналізі існуючих теорій та окремих концепцій щодо розвитку інтеграційних процесів.

В сучасних умовах світова валютно-фінансова система характеризується глобалізацією та поширенням міжнаціональних зв’язків. На світових ринках капіталів використовуються і формують значний їх обсяг нові валютно-фінансові інструменти, що виникли за останні десятиріччя і відбивають міжнародні інтеграційні процеси. Виникнення ЄВСУ відкриває нові можливості для подальшого розвитку світових ринків капіталу. Поступово національні ринки капіталів одинадцяти країн Європи, що були частиною європейського і глобального ринку капіталів, трансформуються в ринок капіталів Європейського валютного союзу, який базується на євро як єдиній європейській валюті. Дослідження новоутворюваних ринків євро, міжбанківського ринку валютних операцій з використанням євро, ринку облігацій, євроакцій, дослідження усіх грошових потоків, які виникають в зв’язку з цим, є актуальним і новим науковим і практичним завданням в сфері міжнародних економічних відносин.

Із впровадженням євро з’явилась валюта, яка відіграє роль регіональної валюти, спроможної виконати функції резервної одиниці, ключової валюти кола країн і претендувати на роль серйозного конкурента американського долара і зайняти місце світової валюти. У зв’язку з цим постає необхідність аналізу перерозподілу ролей та сил, які з’являються на світовому ринку [1, c. 39-40].

Функціонування світової валютно-фінансової системи передбачає створення міжнародних фінансових центрах. Дослідження їх діяльності, функцій і перспектив розвитку постійно привертала увагу дослідників міжнародних економічних відносин. Формування Європейського Валютного Союзу зробило дослідження цих центрів особливо важливим. В роботі аналізується діяльність провідних європейських фінансових центрів, якими є Франкфурт, Париж, Лондон, акцентується увага на сильних та слабких сторонах їх функціонування, робиться прогноз перспективи конкурентної боротьби між ними за статус провідного фінансового центру Європейської валютної системи, яка базується на євро.

Валютно-фінансові проблеми європейської інтеграції стали предметом особливо активного вивчення в кінці 80-х та в 90-х роках ХХ століття, коли стало очевидним, що переростання ЄВС в Європейський валютний союз є не абстрактним, нездійснимим проектом, а близькою реальностю. Водночас, виникла соціально-політична та економічна потреба в дослідженні цієї проблеми з метою отримання вірогідних, перевірених бодай на прогностичному рівні, знань про шляхи і методи реалізації планів створення валютних інтеграційних угруповань.

Запровадження ЄВСУ приводить до значного зниження трансакційних витрат компаній, перш за все, при здійсненні обмінних операцій з національними та іноземними валютами. Слід чекати певного вирівнювання ставок заробітної платні і структури витрат компаній в різних країнах ЄВСУ. В країнах ЄВСУ посилиться конкуренція, і регіони з фундаментально відмінними конкурентними умовами не зможуть довго зберігатися в умовах єдиного ринкового простору з єдиною євровалютою.

Євро посилюватиме свої функції як світова валюта, міжнародна ключова резервна грошова одиниця. За середньостроковою перспективою євро буде другою після долара світовою валютою, а в подальшому євро може стати провідною валютою у світі. В цілому, з консолідацією і зменшенням сегментації ринків ЄВСУ посилиться рух капіталів як всередині єврозони, так і за її межами. Разом з тим, коли перспективи перетворення євро принаймі в другу міжнародну ключову валюту після долара США зрозумілі й незаперечні, його перспективи в області фінансових операцій і торгівельних платежів в світовій економіці не настільки визначені і доказові. Однак євро значно впливатиме на європейський ринок капіталів і посилить в його структурі пряме внутрішньоєвропейське інвестування.

Введення євро посилює і загострює боротьбу між трьома наймогутнішими європейськими фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні і Парижем. Це може привести до збільшення і укрупнення європейських фінансових центрів і можливого створення мега-центру з великим обсягом фінансових операцій з євро [7, c. 26-27].


Висновки

Необхідність створення економічного та валютного союзу в регіоні була обумовлена значною залежністю економік європейських країн від зовнішніх ринків, що спричиняло нестабільність їхніх національних валют, високий рівень інфляції, нестійкі темпи економічного зростання та можливість економічних шоків.

Протягом останніх сорока років велася активна теоретична та практична підготовка запровадження елементів економічної інтеграції, логічним завершенням якої стало створення Європейського валютного союзу. Заходи, що застосовувалися, включали координацію економічної політики, посилення взаємозалежності між державами, зближення рівня їх економічного розвитку, запровадження спільної грошової одиниці — екю, створення розгалудженої системи інститутів ЄС, розробку основ конвергенції.

Введення євро в одинадцяти країнах Європейського валютного союзу свідчить про позитивні результати економічних та техніко-організаційних процедур та механізмів, розроблених та запроваджених інституціями ЄВСУ. Одночасно це визнання також і високого політичного, економічного та адміністративного рівня тих інститутів ЄВСУ, що зароджуються, зокрема, ЄЦБ та ЄСЦБ, реалізація актуальності та обгрунтованості економічної теорії, яка лежить в основі впровадження євро. В цілому задовільне функціонування системи євро в безготівковій сфері та національних валютних одиниць в готівковій є результатом високого рівня проекту впровадження євро. Це є також доказом того, що ЄВС створила необхідні і достатні передумови для становлення ЄВСУ.


Список використаної літератури

1. Береславська О. Інтеграції на валютних ринках як інструмент курсової та грошово-кредитної політики // Вісник Національного Банку України. - 2005. - № 10. - С. 36-40

2. Вовчак В. Перспективи світової економіки у контексті запровадження євро //Вісник Національного банку України. - 1999. - № 1. - C. 17-19

3. Журавка Ф. Євро- нова валюта Європейського економічного і валютного союзу //Банківська справа. - 1999. - № 4. - C. 38-40

4. Журавка Ф. Європейський економічний і валютний союз та Україна //Банківська справа. - 1999. - № 5. - C. 54-55

5. Козюк В. Теоретичні засади формування валютних союзів в умовах глобалізації: макроекономічний аспект //Економіка України. - 2005. - № 9. - C. 12-21

6. Саакадзе Л. Валютно-фінансовий механізм євроінтеграції // Співпраця ЄС та України. - 2003. - № 3. - С. 35-45

7. Селінков С. Валютна інтеграція західноєвропейських країн та її наслідки для України //Банківська справа. - 1999. - № 5. - C. 25-28

загрузка...
Top