Економічні причини та наслідки Першої світової війни. Версальська мирна угода та її економічні аспекти

Вступ.

1. Економічні причини Першої світової війни.

2. Підсумки першої світової війни.

3. Версальська мирна угода та її економічні аспекти.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Перша світова війна (1914—1918 pp.) дуже дорого обійшлася людству: 10 млн вбитих, 20 мли покалічених людей, десятки тисяч спалених сіл і міст, фабрик і заводів, ферм і шкіл. Це далеко не повний перелік втрат, яких зазнало господарство земної кулі. Не витримала напруги війни й процвітаюча економіка Німеччини, яка до 1914 p. займала друге місце у світі після США. У 1917 p. обсяг промислового виробництва, так само як і в сільському господарстві, порівняно з 1913 p. скоротився вдвічі. Вичерпалися матеріальні резерви, що становили 25 млрд марок.

Почалася галопуюча інфляція. Блокована країнами Антанти, Німеччина експортувала лише 1/3 продуктів харчування. Катастрофічне зростав державний борг. У 1916 p. в країні розпочався голод. Різко скоротилася реальна заробітна плата, робочий день становив 12—14 годин. Німеччина програла війну, капітулюючи перед державами Антанти.

Після Першої світової війни розвинені країни були заклопотані проблемами розподілу територій, завоювання ринків і утвердження на них, розв'язанням політичних проблем. Однією із особливостей цього періоду був той факт, що в повоєнному економічному розвитку світове господарство функціонувало в режимі Версальського договору.

1. Економічні причини Першої світової війни

Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об’єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій світовій війні.

На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту. Їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти австро-нимецького блоку.

Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.

Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри. Наслідник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво.

Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.

Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись підтримкою Берліна, Відень пред’явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.

Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.

З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася перша світова війна.

Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи.

Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.

Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.

На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь. До початку 20 ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомість у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.

Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.

Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об’єднавши зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні війни свідчить, що це не так.

По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав - Антанту і Троїстий союз - вже означав неминучість великої європейської війни.

По-друге, намітилися головні цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни.

По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала чисельність армій.

У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.

Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн. 400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб.

Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його імперіалістичній стадії.

У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.

Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого.

Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей протиборствуючих сторін.

Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів.

Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною.

Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.

Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому Сході.

Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейна й Саарський вугільний басейн.

Австро-Угорщина винотувала експансіоністські плани щодо Росії та балканських країн - Сербії, Боснії, Герцеговини.

США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р. у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку.

США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.

2. Підсумки першої світової війни.

Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку із зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини — зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану.

Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних матеріальних і людських втрат, І/З національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.

Удвічі зменшився експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжувалося відставання від США у розвитку окремих галузей промисловості, особливо у гірничодобувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було застарілим. Водночас Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.

Франція. Ще більше ніж Англія постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати[3, c. 154-155].

Японія під час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 року, став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзалс-Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи[4, c. 187-188].

Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Вона тривала з серпня 1914 року по листопад 1918 рік і була однією з найкровопролитніших в історії людства - в ній загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Війна набрала не лише масового, а й тотального характеру. Щоб підтримати величезні армії, що воювали на фронті, цілі суспільства з їхніми економіками впрягалися у колісницю війни.

Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу, оголювали й поглиблювали фатальні політичні й соціально-економічні вади старих імперських порядків Європи.

У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосив Китай і 14 держав Латинської Америки.

Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в тому числі й на нейтральні. Таким чином весь світ приймав участь у війні.

У війну були залучені колонії європейських держав. Під час війни колонії набули великого значення як постачальники сировини та продовольства. Крім того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до Європи для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких ділянках фронтів, часто для прикриття європейських військ.

Для робіт у тилу Франція використала 200 тис. осіб, вивезених з її колоній. Англія з однієї Індії вивезла з такою ж метою більше 400 тис. осіб. Англія получила зі своїх заокеанських володінь майже 1 млн. солдат, Франція - біля 300 тис.

У ході війни була повалена монархія і відбувся більшовицький жовтневий переворот у Росії. Військова й економічна могутність Німеччини була підірвана, і вона на довгий час опинилася в міжнародній ізоляції. Наслідком поразки Австро-Угорщини став розпад однієї з найбільших європейських імперій і утворення на її уламках нових національних держав.

Після війни сформувалася нова система міжнародних відносин, відбувся перерозподіл світу.


3. Версальська мирна угода та її економічні аспекти

Версальським мирний договір був результатом роботи Паризької мирної конференція, яка була скликана державами Антанти та США для врегулювання різних протиріч по розділу німецьких колоній, та яка працювала з перервами з 18 січня 1919 по 21 січня 1920 року. Головну роль на конференції відігравали президент США Вудро Вільсон, прем’єр-міністри Франції – Клемансо, Великобританії – Ллойд-Джорж, Італії – Орландо. В Парижі зібрались представники від 32 країн.

Версальський договір був підписаний 28 червня 1919 року у Версалі. Об’ємом 200 сторінок, 400 розділів та статей, та передбачав створення Ліги Націй. Для Німеччини були поставлені такі вимоги:

-Німеччина лишалась без колоній та декількох земель (1/8 її території)

-Встановлення кордонів з Францією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією

-Ельзас та Лотарингія повертались до Франції

-Ліга Націй брала на себе правління в Саарській області.

-Гданськ – повинен був стати вільним містом

-Познань, райони Прусії та Померанії передавались до Польщі

-Частина німецьких територій відійшла до Бельгії, Данії та Литві

-Встановлювалась Рейнська демілітаризована зона на правому березі Рейну

-Німецька армія неповинна перевищувати 100 тис. чоловік, мати підводний флот, крупні надводні кораблі, танки, військову авіацію, тяжку артилерію.

-Генеральний штаб підлягав розпуску, відмінялась загальна військова повинність.

-Німеччина повинна виплатити 132 млрд. золотих марок (велику частину Великобританії та Франції). Для гарантії на 15 років війська союзників входять в Рейнську зону.

Такі ж договори були підписані з іншими переможеними державами. Це Австрія, Болгарія, Угорщина та Туреччина. Ці договори зафіксували нові кордони в зв’яжу з утворенням нових держав в Центральній та Південно-східній Європі.

Наслідками Версальського договору були для Німеччини повний економічний крах, велика сума репарацій, національне пригнічення, міжнародна політична ізоляція. Країни переможці задовольнили свої потреби в територіях та отримали значні внесення в свою економіку завдяки німецьким репараціям.

Для тодішньої революційної України Версальський договір обернувся не бажаними діями зі сторони Антанти. Хоча делегації ЗУНР та УНР були присутні на конференції, але вони не змогли достукатися до лідерів великих країн. Які дозволили фактично Польщі окупувати Східну Галичину та Волинь, Буковини – Румунією. За Сенжерменським договором Закарпаття передали Чехословаччині, а Буковину – Румунії. Таким чином Паризька мирна конференція обділила революційну Україну не дозволивши їй встановити контрольна над своїми землями.

Версальський договір юридично закріпив закінчення І світової війни. Договір остаточно зафіксував післявоєнний розклад сил у Європі.

Версальський договір є складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. До цієї системи входили:

- Комп'єнське перемир'я між Німеччиною і головними союзними державами (1918 рік). За цим перемир'ям Німеччина капітулювала.

- Паризька мирна конференція (1919 1920 рр.). В межах цієї конференції були підготовлені Сен-Жерменський мирний договір (був підписаний головними союзними державами та Австрією), Нейнський мирний договір з Болгарією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною і Севрський мирний договір з Турцією.

- Вашингтонська конференція (1921 1922 рр.). Нею були розроблені договори що стосувалися і якими потім регулювалися відносини, пов'язані з воєнно-морськими проблемами Далекого Сходу і басейну Тихого океану.

Версальському договору належало центральне місце у відновленні і повоєнному регулюванні системи світогосподарських зв'язків. Договір було підписано в червні 1919 року з одного боку США, Британією, Францією, Італією, Японією Бельгією та іншими державами, з іншого переможеною Німеччиною. За цим договором Німеччина, по-перше, втратила всі свої колонії, які були поділені між Великобританією, Францією, Японією та Бельгією (конкретизувати за підручником). Німеччина змушена була визнати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. За Версальським договором Франції було повернено Ельзас і Лотарингію і передано на 15 років вугільні шахти Саарської області (під наглядом Ліги Націй). Ряд округів відійшло до Бельгії (Мальмеді, Ейтен, Морене). Деякі території відійшли до Данії, Литви, місто Гданськ було оголошено вільним містом.

Виплати у вигляді контрибуцій були визначені в розмірі 132 млрд. золотих марок. За договором Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння. Армія Німеччини обмежувалася 100 тис. солдат[4, c. 8-9].

Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи. В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до 1/3 довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.

Щодо інших країн світу, США були єдиною державою, яка в роки війни і в повоєнний рівень зміцнила свої позиції в системі світогосподарських зв'язків. Виробництво промислової продукції в США збільшилося втричі і втричі зріс експорт (решта даних див. підручник). Протягом війни США не припиняли торгівлі з усіма учасниками війни.

Великобританія належала до країн-переможниць, але з війни вона вийшла знесиленою. Вона втратила 2/3 торговельного флоту, вдвічі зменшила експорт, і, що є найбільш важливим, Лондон перестав бути фінансовою столицею світу. Щодо відновлення Британської економіки, то в даному випадку великі надії покладалися на Німецьку воєнну контрибуцію, а також на розширені колоніальні володіння[5, c. 141].

Франція. Її втрати були за питомою вагою значно більші за Британські. 13 найбільш економічно розвинених департаментів Франції були зруйновані, Франція втратила близько 10% працездатного населення. Досить важливим для Франції також був той факт, що вона втратила роль світового кредитора.

Японія значно зміцнила свій економічний потенціал: подвоїлося промислове виробництво. Якщо США після І світової війни піднялися на 1-ше місце в будівництві автомобілів, то Японія зайняла позиції лідера в суднобудуванні. Безпосередньо на Європейських фронтах Японія не брала участі, але вона вирішувала ряд власних проблем з Китаєм і зрештою в 1915 році Японія нав'язала Китаю так званий "мирний договір", у відповідності з яким Китай змушений був протягом тривалого часу виконувати так звані "21 вимогу". Це були вимоги, пов'язані з поставкою Японії виробів сільського господарства, промисловості тощо[4, c. 10].

Версальсько-Вашингтонська система являла собою визначену форму політичної організації міжнародних відносин після війни 1914 — 1918 р. і була закріплена в договорах і угодах 1919 — 1922р. Як звичайно, основою системи міжнародних відносин, найважливішим внутрішнім фактором її розвитку був баланс сил, що розуміється як конкретно-історичне співвідношення питомої ваги і впливу вхідних у систему держав, і в першу чергу великих держав, що по суті були основними системоутворюючими елементами. Звичайно, середні і малі держави також впливали на загальний баланс сил у системі міжнародних відносин, але переважно на регіональному рівні. Існування кожної, у тому числі і Версальсько-Вашингтонської, системи продовжується доти, поки закріплене в ній співвідношення (баланс) сил між окремими країнами відповідає реаліям процесу історичного розвитку держав. Визначена стійкість, властивій системі міжнародних відносин, залежить від ступеня її рівноваги, що є часткою случаємо балансу сил, при якому він відповідає як мінімум балансу головних інтересів великих держав.

Однак у силу внутрішнього розвитку великих держав інтереси однієї чи декількох країн починають виходити за рамки сформованого балансу сил, у результаті чого стабільність системи порушується. У випадку, якщо не вдається модифікувати систему і прийти до нового консенсусу, система руйнується. Перехід від однієї системи до іншої, як правило, супроводжується війнами. Взаємини держав усередині системи міжнародних відносин визначаються в першу чергу їхнім відношенням до існуючого балансу. Деякі прагнуть до його закріплення, інші до трансформації, треті — до руйнування. У залежності від цієї держави і будують свої відносини один з одним як союзники, чи партнери ж як супротивники. Країни, що прагнуть до підтримки рівноваги системи, називають державами-балансирами. Вони виступають гарантами збереження системи міжнародних відносин, її адаптації до нових історичних реалій".

Оформлення нового світового порядку в Європі після Першої світової війни було ускладнено революцією в Росії і хаосом у Східній Європі. Виробленням Версальського договору займалися тільки переможці, що найчастіше переслідували різні цілі. Для Франції основне значення мало максимальне ослаблення Німеччини, що дозволяло закріпити французьку гегемонію в Європі й убезпечити її східні границі. Англія і США були більш зацікавлені в збереженні європейської рівноваги. Для цього було потрібно в більшому ступені враховувати інтереси Німеччини, що в умовах розпаду Австро-Угорщини, революції в Росії, загального національно-революційного підйому і діючої більшовицької пропаганди можна було використовувати як стабілізуючий фактор у Центральній і Східній Європі. У підсумку версальські домовленості були компромісом між цими крайніми позиціями за рахунок переможених, що визначило революційний підйом в Угорщині, становлення масових комуністичних партій і реваншистський вектор зовнішньої політики Німеччини. Англія і Франція намагалися використовувати нові держави, що виникли в Європі, як проти більшовицької революції, так і проти німецького реваншизму. Однак роль союзників Лондона і Парижа ніколи не була занадто висока і мала тенденцію до зниження.

Гарантією міцності Версальської системи могла б стати погоджена позиція Англії, Франції і США. Однак США з ряду причин самоусунулися від політичних проблем Європи, а Англія і Франція по-різному бачили перспективу європейської рівноваги. Німеччина, що стала об'єктом Версальського договору, і СРСР, що взагалі знаходився поза рамками нової системи міжнародних відносин, цілком природно стали її супротивниками. Тим самим Версальська система залишалася неврівноваженою і не універсальною, а її відносно високий ступінь конфліктності, незважаючи на широку пропаганду пацифізму, визначалася збереженням розподілу політичної карти Європи на переможців і переможених.

Врегулювання міжнародних відносин в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні проходило в більш спокійній обстановці. У ході конференції у Вашингтоні (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.) було встановлено нове співвідношення сил на Далекому Сході, в основі якого лежало партнерство великих держав на базі консенсусу по військово-морських проблемах, взаємних гарантій регіональних інтересів і загальних принципів політики в Китаї. Рівновага системи закріплювалася новою роллю Японії, що хоча і була змушена відмовитися від союзу з Англією й обмежити свої домагання в Китаї і Росії, але одержала гарантії військово-морської безпеки. Таким чином, Японія виявилася в ролі основного гаранта Вашингтонської системи міжнародних відносин. Однак гарантами від японського експансіонізму могли бути тільки далекосхідні держави в співробітництві зі США й Англією, але вони (СРСР і Китай) минулого або виключені із системи міжнародних відносин, або були її об'єктом. Тому, будучи більш рівноважною системою, ніж Версальська, вона залишалася неуніверсальної, оскільки виключила зі своїх суб'єктів СРСР і Китай.

У рамках Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин усі великі держави переслідували власні цілі, що коливаються в діапазоні від повної зміни світового порядку до його значної трансформації.

Основною метою Англії було збереження ролі політичного центра світу і верховного арбітра в європейських справах, що вимагало відновлення в Європі "балансу сил". Європейська рівновага при непрямому британському контролі дозволило б Англії більш активно протистояти двом основним погрозам її положенню у світі, що виходив від СРСР і США. Створення "балансу сил" у Європі жадало від Англії ослаблення переважного впливу Франції за рахунок посилення позицій Німеччини, що вело до поступок Берліну. До консолідації Європи Англію також підштовхували відцентрові тенденції, що усе виразніше відчувалися в Британській імперії. Збереження положення Англії у світі в умовах зміни співвідношення сил великих держав вимагало контролю за процесом модернізації Версальсько-Вашингтонської системи. Відображенням цієї політики стало "умиротворення", що зводилося до ревізії існуючого світового порядку під контролем Англії. До кінця 30-х рр. до двох уже традиційних погроз англійським інтересам з боку СРСР і США додалася погроза з боку Німеччини, що поставило Англію перед проблемою вибору майбутнього партнера і ціни зближення з ним.

Основною метою Франції було збереження завойованих позицій на основі створення загальноєвропейської системи безпеки, що зустрічало опір інших великих держав. Поступки Франції в питанні про репарації і рівність прав Німеччини в озброєннях (1932 р.) і підписання Пакту чотирьох (1933 р.) вели до ослаблення її впливу в Європі. Переговори про Східний пакт із метою створення загальноєвропейської системи безпеки наштовхнулося на небажання інших великих держав і ряду французьких союзників співробітничати зі СРСР. У цих умовах договір зі СРСР став для французького керівництва засобом тиску на Англію і Німеччину. Криза 1935 — 1938 р. ще більше послабив позиції Франції в Європі і прив'язав її зовнішню політику до позиції Англії, що розглядалася як природного союзника проти Німеччини.

Протягом 20-х рр. Італія продовжувала зовнішньополітичну традицію союзу з Англією для посилення свого впливу на Балканах. Але реальне посилення позицій Італії в Східному Середземномор'я привело з 1928 р. до охолодження італо-англійських відносин. У 30-і рр. посилення Німеччини збільшувало зацікавленість Англії і Франції в співробітництві з Італією, що дозволило останньої домогтися від них ряду поступок в Африці. У ході кризи 1935 — 1938 р. Італія початку зближення з Німеччиною, поклавши в основу своєї зовнішньої політики балансування між Німеччиною, Англією і Францією для розширення впливу в Середземномор'я, що було цілком сумісне з трансформацією існуючої системи міжнародних відносин.

Основною зовнішньополітичною метою Японії було розширення зони впливу на Далекому Сході. В умовах громадянської війни в Китаї, активного радянського проникнення в Синь-цзян, Монголію і Північну Маньчжурію, радянсько-китайського конфлікту й англо-американського суперництва Японія зробила ставку на військово-політичне рішення далекосхідних проблем. Використання міжімперіалістичних протиріч у регіоні, антибільшовицька й антиколоніальна пропаганда, знаходження союзників у Європі дозволили Японії проводити експансіоністський курс і зберігати прийнятні відносини з іншими учасниками боротьби за вплив у регіоні. У цілому японське прагнення до посилення свого впливу обмежувалося Далеким Сходом і було цілком сумісне з трансформацією існуючої системи міжнародних відносин.

У післявоєнному економічному розвитку країн світу важлива роль належала Версальському договору, підписаному у 1919 p. 27 країнами-переможницями і Німеччиною. Остання повернула Франції Ельзас і Лотарингію. Крім того, Німеччина передала Франції вугільні шахти Саарської області. Управляти нею 15 років мала Ліга Націй. Округи Мальмеді, Ейтен і Морене відійшли до Бельгії, північна частина Шлезвігу — до Данії, місто Мемель (Клайпеда) у 1923 p. — до Литви. Гданськ оголошено "вільним містом".

Німеччина зобов'язалася визнавати суверенітет Австрії, Чехословаччини, Польщі. Останніми були передані Німеччиною частина Помор'я, Познань та інші землі. Німецькі колонії поділили між собою Великобританія, Франція, Японія та Бельгія. Німеччина позбавлялася військового флоту, авіації, важкого озброєння, армія могла становити лише 100 000 чол. Німеччина повинна була сплатити воєнну контрибуцію у сумі 132 млрд. золотих марок.

Отже, Версальська система відрізала від Німеччини 1/8 її території, на якій проживало 1/12 населення, позбавила 3/4 родовищ залізних руд, 1/3 вугілля та сталі. Так була покарана Німеччина за спробу домогтися світового політичного і економічного панування. Країни Антанти одержали необмежені права проводити в Німеччині комерційну і господарську діяльність. На певної час Німеччина перестала бути економічним конкурентом Великобританії та Франції, втративши 50 % національного багатства[2, c. 184].


Висновки

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 рр. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії першої світової війни відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період.

Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.


Список використаної літератури

  1. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. - К.: Каравела, 2005, 2007. - 271 с.
  2. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. - К.: Либідь, 1997. - 261 с.
  3. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. - Пер. з нім. 2-го вид.. - К.: Знання-Прес, 2001. - 631 с.
  4. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.
  5. Ладиченко Т.Перша світова війна. 1914-1918 рр.// Історія України. -2006. -№ 33-34. - С. 34-41
  6. Лановик Б. Економічна історія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович, Володимир Чайковський; Ред. Б. Лановик. -2-е вид., перероб.. -К.: Вікар, 2000. -300 с.
  7. Леоненко П. Економічна історія: Навчальний посібник/ Петро Леоненко, Петро Юхименко,. -К.: Знання-Прес, 2004. -499 с.
  8. Облаштування повоєнного світу. Версальсько-вашингтонська система. Міні угоди з країнами четверного союзу за підсумками першої світової війни // Історія України. -2007. -№ 2-3. - С. 8-10
  9. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. - К.: Феміна, 1995. - 236 с.
  10. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. - К.: Академія, 1998. - 383 с.

загрузка...
Top