Економічне зростання та його типи

Вступ.

1. Суть економічного зростання.

2. Типи економічного зростання. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

3. Фактори та показники економічного зростання.

Висновок

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Економічне зростання - це основний показник розвитку і добробуту будь-якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Розрізняють два поняття: „економічний розвиток" та „економічне зростання".

Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й має місце виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання - це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Найважливішими проблемами економічного зростання є:

• тенденції та джерела зростання;

• забезпечення його довготермінової стійкості;

• наслідки вибраної моделі технологічної політики;

• темпи оновлення структури народного господарства;

• вимір факторів та результатів зростання.

З метою вирішення цих та інших проблем застосовують моделі економічного зростання (неокласична модель, неокейнсіанська модель, модель економічного зростання Р. Солоу).

Економічне зростання є важливою економічною метою кожної країни. Збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми. Збільшення заробітків у ході економічного зростання створює можливості сім'ям і окремим особам отримувати додаткові матеріальні блага і послуги без відмови від споживання інших життєвих благ. Економічне зростання дає змогу країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без зниження наявного рівня споживання та скорочення інвестицій. Воно створює можливості для скорочення робочого часу і збільшення часу відпочинку й дозвілля. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Нарешті, воно дає змогу нації зберігати державну незалежність.

Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення реального обсягу національного продукту у розрахунках на душу населення означає підвищення рівня життя. Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально-економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економічного зростання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити риси економічного зростання;
  • охарактеризувати значення економічного зростання;
  • дослідити типи економічного зростання;
  • виявити прояв факторів економічного зростання.

Наукова новизнароботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема економічного зростання.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси економічного зростання.

Предметом дослідження виступає дослідження типів та факторів економічного зростання.

1. Суть економічного зростання

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Під економічним вростанням розуміють здатність країни виробляти більший обсяг товарів і послуг. Іншими словами, економічне зростання означає розширення межі виробничих можливостей країни і виражається переміщенням кривої виробничих можливостей вправо. Теорія економічного зростання аналізує фактори, або процеси, що його забезпечують, ті сили, які зумовлюють швидке зростання могутності країни чи навпаки.

Економічне зростання визначається і вимірюється двома взаємопов'язаними способами: як збільшення реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той же період реального ВВП на душу населення. Керуватися можна обома визначеннями. Наприклад, якщо в центрі уваги є проблеми воєнно-політичного потенціалу, тоді більше підходить перше визначення. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому визначенню. Звичайно, згідно із будь-яким із цих визначень, економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках[15, c. 37-38].

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

У теоретичному і практичному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов'язане з терміном «розширене відтворення», але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи[12, c. 41-45].

Економічне зростання само по собі розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення обсягу продукції в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня життя в країні. Зростання реального продукту зумовлює підвищення матеріального добробуту і відповідає принципам мінімізації витрат.

Таким чином, економіка, що зростає, спроможна задовольняти нові потреби людей і розв'язувати соціально-економічні проблеми як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Зростаюча економіка характеризується приростом річного реального продукту, який може використовуватися для ефективнішого задоволення існуючих потреб або для розробки нових програм. Збільшення реальних заробітків розширює можливості будь-якої сім'ї без відмови у споживанні інших життєвих благ.

Разом із тим економічне зростання дозволяє країні боротися з бідністю та забрудненням довкілля без падіння існуючого рівня споживання, скорочення обсягів інвестицій і виробництва суспільних благ. Економічне зростання полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Економіка, що динамічно розвивається, на противагу статичній економіці знімає перепони, породжені обмеженістю обсягів виробництва, і дозволяє суспільству повніше реалізувати поставлені економічні цілі та здійснювати нові широкомасштабні програми.

Загальновизнано, що економічне зростання є бажаним і позитивним явищем. Проте не треба забувати, що воно супроводжується і певними негативними наслідками, зокрема забрудненням навколишнього середовища. Індустріалізація та економічне зростання породжують такі негативні явища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і викиди, погіршення вигляду міст, транспортні затори, а іноді навіть аварії і катастрофи (Чорнобиль).

Усі ці втрати переливу економічного зростання виникають через те, що виробничий процес лише перетворює природні ресурси, але не утилізує їх повністю. Практично все, що втягується у виробництво, з часом повертається у навколишнє середовище у вигляді відходів. Чим значніше економічне зростання і вищий рівень життя, тим більше накопичується відходів. Однак, усе це не може заперечувати необхідності економічного зростання як основи підвищення життєвого рівня народу.

Економічне зростання завжди пом'якшує суперечність між безмежними потребами й обмеженими ресурсами. В умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до зменшення суперечностей між різними групами населення. Цілком можливо модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на належному рівні, здійснювати програми допомоги непрацюючим, хворим і бідним, вдосконалювати систему освіти та інші галузі соціальної сфери і в той же час підвищувати особисті доходи за вирахуванням видатків.

Зв'язок між економічним зростанням і станом навколишнього середовища іноді перебільшують. Насправді, забруднення є не стільки побічним продуктом економічного зростання, скільки результатом неправильного ціноутворення. Справа в тому, що значна частина природних ресурсів (повітря, ріки, озера, океани) розглядається як загальна власність, що не має ціни. Тому ці ресурси використовуються надто інтенсивно, а іноді і нераціонально, що погіршує їхній стан.

Забруднення навколишнього середовища є прикладом побічного результату, або витрат переливу. Розв'язання цієї проблеми можливе із введенням законодавчих обмежень або особливих податків, щоб компенсувати недоліки системи ціноутворення і протидіяти нераціональному використанню природних ресурсів. Хоча існують серйозні проблеми, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища, але це не означає, що обмеження економічного зростання зможе розв'язати ці проблеми.

Економічне зростання — це єдиний реальний спосіб досягти справедливого розподілу доходів у цивілізованому суспільстві. Воно є основним засобом поліпшення економічного становища бідніших верств населення.

Економічне зростання супроводжується скороченням частки зайнятих у конвеєрному виробництві. Оновлення устаткування, як правило, знижує напруженість праці та ймовірність нещасних випадків. Сучасні кондиціоновані приміщення набагато вигідніші і зручніші, ніж задушливі фабричні цехи минулого. Високий рівень життя, що забезпечується економічним зростанням, дає можливість значній частині населення здобувати освіту та збагачуватись у духовному плані[2, c. 214-218]

2. Типи економічного зростання. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного зростання.

Розрізняють два головних: екстенсивний та інтенсивний, а також змішаний типи економічного зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів:

• збільшення чисельності зайнятих;

• збільшення обсягу капіталу;

• залучення більшої кількості природних ресурсів. Інтенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

• технологічного прогресу;

• рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

• економії за рахунок зростання масштабу виробництва;

• покращення розподілу ресурсів;

• також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивного й екстенсивного типів економічного зростання, і утворюється змішаний (реальний) тип економічного зростання. У ньому розрізняють переваж-но інтенсивний або екстенсивний підтипи такого змішаного економічного зростання.

Змішаний (реальний) тип економічного зростання - зростання виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій.

За темпами розрізняють високий та низький темпи економічного зростання. Але не завжди високий темп є кращим, тому що це може впливати на якість продукції та структуру виробництва, тобто значно перевищувати кількість випуску засобів виробництва над споживчими товарами.

Також економічне зростання повинно бути безперервним та пропорційним.

Існують наступні показники економічного зростання:

• збільшення обсягів реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД;

• збільшення реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД на душу населення;

• збільшення реального ВВП (ВНП) або ЧНП чи НД на одного зайнятого.

Також економічне зростання вимірюється річними темпами зростання за наступною формулою:

де Т - темп економічного зростання;

Y1- реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у поточному році;

Y0- реальний ВВП (ВНП) (ЧНП або НД) у базовому році.

Зміни реального ВВП в українській економіці наведено в Додатку 1.

Світова практика свідчить, що нормальні темпи економічного зростання дорівнюють 3-5% (Додаток 2).

Період після війни з 1949 по 1973 pp. для багатьох розвинених країн називався періодом золотого сторіччя економічного зростання. В кінці XX сторіччя найбільш високі темпи економічного зростання спостерігалися у країнах Африки, Азії, у Кореї, Сінгапурі, а наднизькі темпи - у постсоціалістичних країнах[6, c. 351-352].

Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зокрема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим раціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефективність суспільного виробництва.

Екстенсивний тип економічного зростання — це нарощування виробництва товарів і послуг на основі збільшення кількості факторів за попереднього рівня технології. Інакше кажучи, обсяг продукції зростає за рахунок зростання чисельності робочої сили, обсягу інвестицій, використовуваних сільськогосподарських угідь та інших ресурсів. При цьому продуктивність праці залишається незмінною.

Інтенсивний тип економічного зростання — це збільшення виробництва товарів і послуг на основі підвищення ефективності використання ресурсів — підвищення кваліфікації працівників, поліпшення використання фізичного капіталу, застосування принципово нових машин і механізмів, кращої організації господарської діяльності тощо. За цього типу зростання продуктивність праці підвищується.

При екстенсивному типі зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці і ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції у такій же пропорції необхідно збільшити виробничі ресурси (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо)[7, c. 274-278].

Інтенсивний тип економічного зростання означає зростання обсягу суспільного продукту на основі якісного удосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобів виробництва та більш досконалій технології і організації праці.

Інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма — збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших ресурсів; обернена — збільшення витрат одних ресурсів призводить до зменшення витрат інших. Так, зростання продуктивності Праці вимагає додаткових інвестицій в засоби виробництва (зростання фондоозброєності).

Існує три форми інтенсивного типу зростання, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями їх взаємозаміни та ефективності цієї зміни: фондомістка, фондозберігаюча та нейтральна.

При фондомісткій формі підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При фондомісткій формі темпи приросту фондоозброєності вищі від темпів зростання продуктивності праці та національного доходу.

При фондозберггаючій формі підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При даній формі приріст фондів (основного капіталу або засобів виробництва) на один процент викликає більший приріст національного доходу (обсягу виробництва), ніж таке ж збільшення зайнятих (кількості людино-годин).

Нейтральна форма характеризується тим, що хоча підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, проте економія засобів виробництва компенсує ці витрати, і виробничі фонди (основний капітал) зростають тими ж темпами, що й ВСП та національний дохід.

Фондомістка форма зростання має місце в галузях виробництва, де праця людей недостатньо озброєна виробничими фондами, фондозберігаюча форма — в галузях з високою фондоозброєністю, де економічне зростання досягається за рахунок більш раціонального використання наявного виробничого потенціалу.

Проте поділ економічного зростання на екстенсивне та інтенсивне значною мірою умовний, оскільки у чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих факторів. Зростання національного доходу у будь-якій економіці визначається витратами та продуктивністю праці. Витрати праці вимірюються кількістю людино-годин, яка визначається добутком кількості зайнятих у виробництві на загальну кількість відпрацьованих ними годин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого за одиницю часу, або кількістю продукту, що припадає на одного зайнятого.

У реальній дійсності обидва типи економічного зростання співіснують, але здебільшого переважає один із них. Тому в аналітичній економії говорять про переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення значення в національній економіці інтенсивного типу економічного зростання називають інтенсифікацією економіки.

Отже, збільшення темпів економічного зростання є досить важливим і незаперечним завданням. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження у темпах зростання може означати недоїдання[6, c. 369-371].

3. Фактори та показники економічного зростання

Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

У загальному вигляді структуру факторів можна проілюструвати за допомогою схеми (рис. 1)[4, c. 236-237].

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.

І. Фактори пропозиції

1.Кількість та якість природних ресурсів.

Земельні ресурси. Україна має площу 603,7 тис. км2, займаючи 40-ве місце у світі за площею, та 21-ше місце за кількістю земельних ресурсів, тому що 68% земель в Україні родючі, але вихід продукції сільського господарства з 1-го гектара набагато нижчий, ніж у країнах західної Європи.

Мінеральні ресурси. Запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, різноманітної сировини для будівельних матеріалів.

Рекреаційні ресурси. Знаходяться на узбережжі Чорного та Азовського морів, а також у Карпатах.

Загальний рівень лісистості 14% - найменший у Європі.

Україна відчуває гострий дефіцит питної води, промисловий потенціал України дуже енергомісткий.

Має відбуватися ефективне використання, комплексне видобування ресурсів і вилучення корисних елементів з руд з подальшою їх переробкою.

2. Кількість та якість трудових ресурсів. Показниками є чисельністьпрацездатного населення та продуктивність праці.

Продуктивність праці - це середній виробіток на одного зайнятого за годину.

В Україні на 2006 р. кількість постійного населення за статистикою склала 46,55 млн., у тому числі у віці працездатного населення 22,3 млн. Природне скорочення населення 373 тис. на рік, але ці темпи дуже швидко зростають. Кількість безробітних склала 1600,8 тис, у тому числі жінок 738,3 тис.

Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, народне господарство втрачає кваліфіковані кадри.

3. Обсяг основного капіталу або основних фондів. Показник: Фондовіддача.

Виробничий потенціал України раніше був зорієнтований на машинобудівну, добувні галузі та воєнний комплекс.

4. Нові технології (НТП). Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат на наукові дослідження. Видатки бюджету на науку дуже незначні (близько 3%).

II. Фактори попиту

Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Також сюди можна віднести непрямі фактори - податковий тиск, ефективність кредитно-банківської системи тощо.

III. Фактори розподілу

Здатність нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції, а також розподіл доходів у суспільстві.

Фактори, що стримують та негативно впливають на економічне зростання

Поряд з факторами, які зумовлюють економічне зростання, існують такі, що стримують його[10, c. 189-192].

До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, належать:

• злочинність та корупція;

• недобросовісне ставлення до праці;

• припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;

• несприятливі погодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці.

Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони майже не піддаються кількісній оцінці, - це забезпечення країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, національні традиції, а також міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля тощо.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1) фактори пропозиції;

2) фактор попиту;

3) соціокультурні, інституційні та інші фактори. Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх теж чотири:

1) кількість та якість природних ресурсів;

2) кількість та якість трудових ресурсів;

3) обсяг капіталу країни;

4) технологія.

Перелічені фактори пропозиції, які називають "колесами економічного зростання", визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.

Природні ресурси — це землі, корисні копалини, енергоносії, водні ресурси, клімат тощо. На планеті є лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їм змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни — Швейцарія, Японія чи Ізраїль — демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.

На думку багатьох економістів, трудові ресурси — пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці — становлять найважливіший фактор економічного розвитку. Справді, інші фактори виробництва (капітал, сировину, технологію) можна купити в інших країн. Проте застосування високопродуктивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.

Для збільшення обсягу капіталу (устаткування, виробничих будівель, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу; і навпаки, найбідніші країни часто можуть заощаджувати лише 5% національного доходу. Крім того, значна частина цих невеликих заощаджень спрямовується на забезпечення зростаючого населення простими знаряддями праці.

Крім трудових, природних ресурсів та капіталу, четвертим життєво важливим фактором економічного зростання є технологія, яка охоплює також науково-дослідні й проектно-конструкторські розробки, менеджмент та підприємництво. Однією з ключових складових цього фактора є виховання в індивідів підприємницького духу. Країна не може процвітати без власників чи менеджерів, які мають бажання ризикувати, відкривати нові підприємства, освоювати нові технології, розв'язувати трудові конфлікти[5, c. 251-253].

Економічне зростання залежить також від фактора попиту, тобто макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей та ін.) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.

Фактори пропозиції й попиту, які впливають на економічне зростання, взаємопов'язані. Наприклад, неповне залучення трудових ресурсів уповільнює темпи нагромадження капіталу, а низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть спричиняти безробіття.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Іншими словами, країна має використовувати ресурси найекономніше (виробнича ефективність) і виробляти з них найцінніші для суспільства товари і послуги (розподільна ефективність).

Існує низка інших факторів, які впливають на економічне зростання, проте вони важко піддаються кількісній оцінці. Це передовсім соціокультурні та інституційні чинники. Зокрема, значний позитивний вплив на економічне зростання багатьох країн справляє сприятлива соціальна, культурна і політична атмосфера, що склалася в них. У цих країнах суспільна думка розглядає матеріальний успіх як бажану соціальну мету. Підприємництво, торгівля, фермерство, винахідництво — це престижні види діяльності, а особи, зайняті ними, користуються повагою. Важливим соціокультурним чинником економічного зростання є позитивне ставлення до праці. У розвинутих країнах її оцінюють як велике благо для людини, а не як кару за гріхи. Нарешті, у довгостроковому періоді економічне зростання залежить від політичної організації суспільства. Країни, політичні системи яких спираються на демократичні принципи, характеризуються впорядкованістю відносин власності, процедури укладання і виконання угод, і вони розвиваються, як правило, значно швидше, ніж країни з недемократичними, неправовими режимами.

В усіх державах можуть виникати перешкоди, що уповільнюють або стримують економічне зростання. Найчастіше вони пов'язані з інституційним або громадським середовищем. Наприклад, надмірне втручання державних інституцій у приватнопідприємницьку діяльність здатне знижувати продуктивність праці, а податкова система може підривати стимули до праці та інвестування. У багатьох економічно відсталих країнах поширені корупція, хабарництво і здирство, які погіршують умови для підприємницької та інвестиційної діяльності.

Вагомим соціально-культурним чинником, що може гальмувати виробництво та економічне зростання, є наголос суспільства радше на виконанні обов'язків, а не на особистій ініціативі. Нерідко дотримання релігійних звичаїв і обрядів суттєво обмежує тривалість робочого дня або робочого року і скеровує ресурси замість інвестування на здійснення різних релігійних церемоній.

Важливими чинниками, які стримують економічне зростання, є несумлінне ставлення до праці, господарські злочини, припинення роботи через трудові конфлікти та ін.

Американський економіст Е.Денісон, досліджуючи фактори, які впливали на зростання реального доходу в США протягом 1929— 1982 pp., одержав такий результат: 32% приросту було одержано за рахунок зростання витрат праці, а 68% — за рахунок зростання продуктивності праці. При цьому із цих 68% на технічний прогрес прийшлося 28%, 19% — на витрати капіталу і 14% — на освіту і професійну підготовку.

Як видно з наведених ознак, найбільш важливим фактором, що забезпечує зростання економіки, є продуктивність праці, на яку припадає 2/3 приросту реального доходу. Найбільший вплив на продуктивність праці має технічний прогрес, який означає застосування у виробництві нової техніки, технології, організації виробництва і управління. НТП характеризується інтеграцією виробництва з наукою, оновленням виробничого апарату і асортименту продукції. Нова техніка і технологія вимагають більш освічених і кваліфікованих спеціалістів, що, у свою чергу, вимагає підтримувати витрати на підготовку кадрів та освіту на відносно високому рівні. Інвестиції в освіту і підготовку кадрів дають прямий економічний і соціальний ефект. Тому будь-які заходи, що спрямовані на економічне зростання, будуть недостатніми, якщо професійна підготовка робочої сили, якість освіти і здоров'я населення не будуть відповідати потребам розвитку економіки.

Разом з тим загальні риси економічного зростання, які притаманні різним періодам (етапам) розвитку суспільства, завжди виступають у конкретних історичних формах, що відповідають якісним характеристикам факторів і результатам виробництва на даному конкретному історичному відрізку часу[8, c. 111-114].

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв'язання таких проблем економічного зростання:

• визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;

• забезпечення усталеності економічного зростання в довго

строковій перспективі;

• вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;

• визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства;

• окреслення соціально-економічних наслідків для країни з вибором тієї чи іншої моделі технологічного розвитку.

Нагромадження та його норма. Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з науково-технічним прогресом. З упровадженням у виробництво досконаліших машин, обладнання та технологій у ньому збільшується кількість матеріально-речових засобів з розрахунку на одного працюючого, тобто зростає технічна будова капіталу. Це вимагає відповідного підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму. При цьому зростають продуктивність праці та ефективність виробництва. Нагромадження не є сталим, безперервним процесом. Воно обумовлено технічними новинками.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Марксистська політекономія розглядає нагромадження як перетворення частки додаткової вартості в капітал, тобто як процес капіталізації додаткової вартості. За К. Марксом, норма нагромадження — це відношення фонду нагромадження до національного доходу, яке виражається в процентах.

Інвестиції та їх ефективність. Процес нагромадження капі-талу органічно пов'язаний із процесами заощадження та інвестування. Останні здійснюються як юридичними, так і фізичними особами з різних причин, незалежних одна від одної.

Зокрема, заощадження роблять окремі особи, домашні господарства (сім'ї), з різними намірами: бажання зібрати певну суму для майбутніх витрат (купити будинок, автомобіль та ін.); прагнення забезпечити певний статок для дітей; жадання влади, яка дає велике багатство; заощадження «на чорний день» тощо. Але якими б не були мотиви різних осіб, що спонукають їх здійснювати заощадження, часто вони, як зазначає П.Самуельсон, мало пов'язані з можливостями інвестування, тобто «чистим капіталоутворенням».

Інвестиції — це сукупність витрат, що реалізуються у фор-мі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головною метою інвестування є одержання в перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Чисте інвестування має місце лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Це переважно характерно для промислових, будівельних і торговельних підприємств.

Виокремлюють фінансові та реальні інвестиції. Фінансові інвестиції в основному становлять вкладення в цінні папери (акції, облігації та ін.), що випускаються приватними компаніями або державою. Ці інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, а значна частина залишається непродуктивним вкладенням капіталу.

Вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів називають реальними інвестиціями. Однак за сучасних умов зі збільшенням обсягу матеріально-речових елементів основного капіталу швидко зростають вкладення в розвиток інтелектуального потенціалу (науку, освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я тощо), який стає дедалі активнішим елементом виробництва. Тому ці витрати за своєю суттю є продуктивними. Більше того, у країнах з розвинутою економікою такі витрати випереджають за темпами зростання вкладення в основний капітал.

У країнах з розвинутою ринковою системою переважну більшість становлять приватні інвестиції. Держава також бере участь в інвестиційних процесах шляхом вкладання капіталу в державний сектор як безпосередньо, так і надаючи кредити; субсидії тощо. Значна частка її інвестицій спрямовується в першу чергу на розвиток галузей (сфер) соціально-виробничої інфраструктури, які необхідні для нормального суспільного відтворення, — освіти, науки, систем транспорту та зв'язку, охорони здоров'я, збереження навколишнього середовища.

Ефективність нагромадження характеризується коефіцієнтом приросту капіталомісткості, який розраховується як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту валового національного продукту за відповідний (той самий) період у незмінних (базових) цінах.

У загальному (концентрованому) вигляді роль інвестицій виявляється в темпах і масштабах економічного зростання, яке вимірюється двома способами: 1) як збільшення реального виробництва ВНП чи національного доходу; 2) як приріст того й іншого на душу населення. В аналітичній практиці це — розрахунки річних темпів їх зростання в процентах[13, c. 328-330].

Важливо розрізняти потенційні та фактичні темпи зростання. Перші — це ті, яких суспільство може досягти на межі своїх виробничих можливостей, тобто коли воно реалізує принцип: «мінімум витрат — максимум виробництва». Фактичні темпи зростання можуть бути нижчими за можливі (потенційні) через недовикористання наявних виробничих факторів, особливо з причин прийняття помилкових управлінських рішень.

Вплив НТР на економічний розвиток. До основних факторів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресурсів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукупність факторів «органічно взаємозв'язаних». До капіталу в узагальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних параметрах, ще їх називають факторами пропонування. До зовнішніх факторів економічного зростання належить сукупний попит, який також суттєво впливає на структуру і темпи даного процесу. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

В основі сучасного типу економічного зростання лежить поглиблення науково-технічної революції, початок якої відносять до середини 50-х pp. XX ст. Друга половина цього століття — це епоха бурхливого прогресу науки і техніки, що зумовила революційний переворот у технологічному способі виробництва. За порівняно короткий проміжок (останнє століття) були досягнуті більш значимі результати в економічному прогресі, ніж за всю його попередню історію.

Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп'ютерною технікою. Усе це різко підвищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізноманітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціальної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявляється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є першою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріало- та фондозберігаючими факторами.

Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальненому вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

1) глибинний процес інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на специфічний «технологічний цех науки»;

2) принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко пристосовується до техніко-технологічних нововведень;

3) кардинальні зміни в організації виробництва, праці та системі управління цими процесами; виробництво переходить на нову техніко-технологічну основу — комп'ютерну технологію.

НТР охоплює всі сфери і напрями діяльності людини, що свідчить про її універсальний, загальний характер. Усе це має принципове значення для динаміки, масштабів, якості економічного розвитку суспільства, відповідно активізує пошук економістів різних шкіл і напрямів щодо подальшої наукової розробки теорій і моделей економічного зростання[3, c. 256-258].

Висновок

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов’язані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

* основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку. Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

* серед інструментів монетарної політики зміна банківської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

* третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов’язкових резервів. Цей інструмент, на думку спеціалістів, які займаються цією проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банківської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.

Під економічним зростанням розуміють збільшення кількості товарів і послуг, які продукує національна економіка. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо. Економічне зростання вимірюють двома способами. По-перше, темпами зростання реального ВВП за певний проміжок часу — здебільшого за рік, по-друге — темпами зростання реального ВВП на душу населення за той самий період.

Критики економічного зростання стверджують, що подальший прогрес у розвинутих країнах здебільшого означає задоволення щораз менш значущих потреб коштом посилення загрози екологічній системі й самому життю на Землі. Вони заявляють, що темпи економічного зростання необхідно уповільнити і перейти до "нульового зростання". На їхню думку, треба різко обмежити використання непоновлюваних ресурсів, а також відновлюваних ресурсів, щоб ті могли поновлюватися. Обсяг викидів не повинен перевищувати абсорбційну здатність довкілля.

Прихильники економічного зростання переконані, що це — єдиний шлях до поліпшення матеріального достатку й підвищення життєвого рівня. Збільшення виробництва товарів і послуг та доходів забезпечує людності кращі освіту й медичне обслуговування, триваліший відпочинок, продовжує середню тривалість життя тощо. Науково-технічний прогрес дає змогу збільшувати розвідані запаси ресурсів і створювати нові, відкривати або розробляти замінники наявних ресурсів і т. д., тобто запаси ресурсів залежать від розвитку технічних знань.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Посібник для вищої школи/ Ред. Є. М. Воробйов,. -К.; Харків: ТОВ "Корвін", 2003. -702 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Го-робець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

6. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник для вузів/ За ред.: Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. -К.: Вища школа, 1994. -559 с.

7. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

8. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С.110-121.

9. Петкова Л. До питання про якість економічного зростання України// Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 45-49

10. Понеділко В. Критерій інтенсивного економічного зростання // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 188-197

11. Попова В. Реалії та перспективи економічного зростання в Україні// Економіка України. - 2005. - № 6. - C. 23-29

12. Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку // Економіка України. - 2004. - № 12. - C. 41-48

13. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.

14. Чистилін Д. До питання стратегії економічного зростання України // Економіка України. - 2003. - № 1. - С.52-59

15. Шевцов А. Економічне зростання в Україні та пошук ключової ланки майбутнього розвитку // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 3. - C. 37-46

16. Уразов А.Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.

загрузка...
Top