Економічна війна

Вступ.

1. Поняття економічної війни та національної безпеки.

2. Глобалізація та її економічні наслідки.

3. Основні тенденції економічних війн на сучасному етапі.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У сучасних умовах відбувається активне становлення взаємопов'язаного світового господарства, що характеризується наявністю власних автономних механізмів: особливими схемами глобального менеджменту транснаціональних компаній, новітніми фінансовими технологіями, зокрема використанням електронних систем телекомунікацій в режимі реального часу для переміщення високоліквідних ресурсів практично в глобальних масштабах. Однак використання переваг господарської глобалізації поряд з позитивними наслідками породжує низку істотних ризиків для національних економік. Безпека економічного розвитку становить ключову складову політики коленої держави. Особливо актуальною вона є для країн, які знаходяться у процесі системних трансформацій. Що ж до нашої країни, то в умовах інтеграції у світову економічну систему питання економічної складової національної безпеки України набуває все більшої ваги. У суспільних науках поняття " безпека", у загальному значенні, означає задоволення таких потреб, як існування, цілісність, незалежність, спокій та розвиток. Безпека — одна з найважливіших категорій функціонування держав і міжнародних відносин. Вона є однією з базових проблем, яку досліджують науковці і якій присвячено велику кількість наукових публікацій. Крім того, аналізом різних проблем безпеки займаються ряд інституцій. Значно ефективнішим і, водночас, безпечнішим способом змінити поведінку супротивника є економічна війна. Що не кажіть, а голод є потужним інструментом для керування людиною, народом, цивілізацією. Це зброя другого рівня ефективності. Прикладом її застосування є економічні санкції, “антидемпінгові розслідування”, нееквівалентний товарний обмін, валютні експансії тощо.

1. Поняття економічної війни та національної безпеки

Багато науковців дають різні визначення поняття "економічні війни", однак спільним знаменником є сукупність економічних, правових і адміністративних дій, спрямованих проти економіки противника.

Тут необхідно зазначити, що методи економічної війни є ідентичними з методами господарського протекціонізму, що захищає національну економіку. Тут наявна певна залежність — кожна дія, спрямована на захист власних економічних інтересів, автоматично виступає проти іноземної економіки і, навпаки, кожна дія, що послаблює одну державу зміцнює економіку іншої держави. Зважаючи на наведене вище твердження, важко обґрунтувати та виправдати економічну агресію, окрім, хіба що, у випадку економічних санкцій, погоджених, наприклад, ООН. У будь-якому випадку "маскування правдивих цілей є засадою економічної і торговельної війни".

З погляду економічної безпеки методи економічної війни, виходячи з цілей і способів її проведення, можна поділити на такі, що орієнтовані на напад, оборонні і відпорні. Перші — це ініційовані іншими державами дії проти окремої держави або групи держав з наміром досягнення певних цілей. Другі — протидія атакуючій стороні. Особливістю відпорних методів є те, що вони спрямовані, крім оборони, на довготермінову діяльність, метою якої є зміцнення національної економічної системи, забезпечення її цілісності та низької чутливості до негативного зовнішнього впливу. В цьому контексті вагома роль належить урядові, який повинен системно ліквідовувати ті негативні явища, які можуть стати об'єктом зовнішнього економічного "нападу".

Треба зазначити, що поняття "економічна війна" здебільшого є поняттям макроекономічним і стосується відносин між державами, тому його не можна ототожнювати з конкурентною боротьбою, навіть якщо йдеться про великі корпорації. Тут не йдеться про те, як позбутися конкурента, а про політично-військове послаблення окремої держави[4, c. 108-110].

Методи економічної війни спрямовані на напад, мають завжди безпосередні цілі. їх загальна мета — послаблення господарського потенціалу окремої держави — не пояснює ці цілі. їх можна класифікувати таким чином:

1. Вимога політичних поступок. Цей метод є одним із "найпопулярніших" у наші часи. Господарські проблеми завжди змушують політичного опонента йти на певні поступки. Як правило, це робиться за принципом "батога та пряника". Умови чітко визначенні — якщо держава чинитиме опір і відстоюватиме свої інтереси, будуть застосовані економічні санкції, якщо прийме позицію противника, то може розраховувати на економічну допомогу різного типу. Часто поняття "економічні санкції" офіційно не вживається, а навпаки, говориться про "об'єктивні труднощі", яких можна позбутися, йдучи на певні поступки.

2. Порушення чиєїсь господарської і політичної стабільності. Така діяльність є суто превентивною. Для досягнення таких цілей використовуються помилки в політиці держав або просто несприятлива кон'юнктура. На практиці цей метод економічної війни використовується у такий спосіб: коли хтось потребує допомоги, її обіцяють надати, а далі зволікають до того часу поки вона вже не потрібна.

3. Гальмування або послаблення господарського зростання окремої держави, що є характерною формою конкурентної боротьби між державами.

Без сумніву, важливою умовою застосування відповідних методів є перевага користі від їх застосуванням над витратами.

У сучасному світі існує дуже сильний зв'язок між військовою силою і рівнем економічного розвитку. Високий рівень розвитку економіки формує так званий військово-економічний потенціал. Послаблення військо-во-економічного потенціалу відбувається разом із моральним послабленням суспільства, подібно до того, як економічна війна є війною психологічною. Господарські труднощі, як правило, загострюють відносини між владою і громадянами, деморалізують суспільство.

Одним із істотних методів економічної війни є господарсько-політичне опанування важливими стратегічними і геоекономічними регіонами. Тут часто використовується принцип "розділяй і владарюй", а також локальна конкуренція між третіми країнами. Порівняно з військовими, економічні методи є більш ефективними, оскільки економічне підпорядкування автоматично тягне за собою політичну залежність, з якої практично неможливо "вирватись".

Загалом є незліченна кількість методів та технік провадження економічної війни. До першої групи слід віднести ті методи, які справляють економічний вплив на ринок товарів та послуг, ринок капіталу і технічні умови виготовлення продукції: ембарго на стратегічні товари, технології та інвестиційний капітал (або заборона експорту до певної країни різних засобів виробництва); фінансовий тиск стосовно слабшої валюти (доведення до девальвації і інфляції); підписання торговельних договорів за принципом виключності (винятку), що полягає у недопущенні на ринок інших потенційних кандидатів; купівля або продаж залишків стратегічних товарів з метою впливу на їх ціну; запровадження тарифних бар'єрів у зовнішній торгівлі; запровадження імпортних ліцензій (квот) щодо товарів з окремих країн; зміна форм кредитування (наприклад, зміна ставок процентів, блокування кредитів, невизнання державних гарантів на такі кредити, знецінення вартості цінних паперів окремої держави на світових біржах); обмеження у використанні валюти (наприклад, Іран після запровадження американських економічних санкцій попередив, що здійснюватиме розрахунки в німецьких марках. Іран підтримали інші арабські держави, і США були змушені скасувати санкції, щоб не допустити знецінення долара на світових ринках).

Цей перелік не може бути повним, оскільки постійно з'являються нові ідеї, як атакувати чиїсь слабкі сторони[6, c. 93-95].

Друга група методів економічної війни стосується адміністративної діяльності урядів окремих держав. Наприклад, заборона наукової співпраці — від базових досліджень до досліджень у сфері найновіших стратегічних технологій; закриття або відкриття кордонів для міграції робочої сили і туристичного руху. Якщо говорити про заборону міграції робочої сили, то, як правило, йдеться про протекціоністський характер, а не про військово-господарський; закриття або обмеження шляхів (наприклад, транзит), портів, аеропортів тощо; оголошення "чорного списку" фірм, осіб, з якими не дозволено підтримувати відносини; оголошення економічної блокади без застосування збройних сил (так звана блокада паперова або кабінетна, яка має перш за все характер морально-пропагандистський).

Третя група — це засоби дипломатичні: підрив довіри до фірм, урядів чи держав, наприклад, у питанні отримання кредиту; антиреклама або доведення до бойкоту товарів; політико-економічний тиск стосовно окремих держав; шантаж або дипломатичний тиск під загрозою неформальних економічних санкцій.

Однак, сторона, що атакує, може наразитись на досить ефективний захист з боку сторони, яку атакують. Хоча необхідно зазначити, що можливість ефективного захисту від економічних "посягань" є, як правило, достатньо низькою. По-перше, агресор вибирає момент і сферу атаки. По-друге, немає в світі економіки без слабких сторін, адже вона значною мірою залежить від волі урядів і підприємців. Тому необхідно чітко окреслювати негативні економічні явища і прагнути їх ліквідувати.

Отже, можна визначити засади, що зміцнюють економічну безпеку в міжнародних відносинах. Якщо їх не дотримувати, то слід нарікати на себе. З найбільш істотних можна виділити такі:

1. Необмеження імпортних та експортних операцій лише однією державою або групою держав, пов'язаних одна з одною. Навіть якщо це зменшує прибуток (безпека завжди щось коштує), треба прагнути застосовувати однакові правила гри у всіх географічних напрямках.

2. Уникнення прийняття зобов'язань щодо імпорту товарів і здійснення певних господарських трансакцій на довгострокову перспективу. Контрагент може відмовитись від виконання своїх зобов'язань.

3. Валютний ринок не повинен залежати від однієї валюти, для того щоб її знецінення не мало негативних наслідків для національної економіки.

4. Доступ до стратегічних резервів і забезпечення собі доступу до них на незаангажованих міжнародних ринках.

5. Налагодження зв'язків з державами, що мають подібні показники ВНП, аналогічні проблеми розвитку господарства, але різні структури економік[1, c. 126-127].


2. Глобалізація та її економічні наслідки

Інша проблема пов'язана з потенційною регіональною або глобальною нестабільністю у зв'язку з взаємозалежністю національних економік на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Така можливість має не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, що підтверджує фінансову кризу в Азії, яка почалася влітку 1997 р. в Таїланді, а потім перекинувся на інші країни Південно-Східної Азії. Подібні явища свідчать про велику вразливість взаємопов'язаних економік.

Світовий спад або депресія здатні спричинити бажання розірвати налагоджені взаємні зв'язки, сформовані завдяки глобалізації, як це відбулося за часів Великої депресії 30-х років у США. Результатом може стати економічний конфлікт із загрозою перетворення в економічну війну або, навіть, військове зіткнення.

Ще одна проблема, породжувана глобалізацією, викликана побоюванням, що контроль над економікою окремих країн може перейти від суверенних урядів у інші руки, у тому числі до найсильніших держав, багатонаціональних або глобальних корпорацій і міжнародних організацій. Тобто у процесі глобалізації можна побачити загрозу національному суверенітету.

Окремої, більш пильної уваги заслуговують економічні війни. Це явище з'явилось достатньо давно у сфері міжнародних відносин і розвивалось у міру зростання ролі економічного чинника в політично-військовій потузі держав[5, c. 154-155].

Є пряма залежність між військово-політичним і економічним потенціалом країни, тому послабляючи або навіть знищуючи економіку, можна суттєво послабити військовий потенціал. Одночасно, поза політичними негараздами, послаблення економіки породжує соціальні конфлікти, а це все разом дестабілізує державу й робить її неспроможною до оборони.

Розвиток людства засвідчує, що епоха застосування військових переваг та дій для вирішення спірних питань минає. Тобто, приспів час економічних війн, для перемоги в яких використовують різні види економічної зброї: економічний диктат, економічну блокаду, економічну експансію (торговельну, трудову, фінансову тощо), розбалансування розвитку регіонів, штучні та природні фінансові кризи і таке інше.

Застосування такої зброї розпочалося майже на зорі існування людства, але робилося це підсвідомо. Натомість зараз використовується навмисно - через штучне створення необхідної ситуації.

Маємо враховувати, що наслідки економічних війн відрізняються меншою кількістю марно витрачених та втрачених ресурсів (вбивають економічно, тому трудові ресурси майже не знищуються). Від того й наступні кроки інші: не потрібно поновлювати ресурси, треба лише перекроїти кордони (географічні, ринкові, економічні, фінансові тощо).

Такі війни надають менший поштовх для розвитку прогресу, однак і не вимагають (для ліквідації їхніх наслідків) використання значної кількості ресурсів (3-я світова економічна війна завершилася розпадом "соціалістичного табору" та СРСР). Країни, що брали у ній участь, продовжують свій шлях у розвитку суспільства, людини, держави, наближаючись до наступної епохи переваги політичних війн. За великим рахунком, у житті не має місця чистим проявам будь-чого. Все поєднано та поєднується. Так, війни з використанням вогнепальної зброї водночас несли на собі відбиток економічних проблем і перетворень, намагань та перерозподілів, політичних амбіцій та цілей. А економічні війни можуть виграватися не лише через застосування виключно економічної зброї. Використовується конгломерат економічних, військових та політичних заходів і засобів. Проте переважає застосування економічних.

Не важко збагнути, якщо з точки зору переваги використання тих чи інших різновидів зброї людство іде по колу безпеки, в майбутньому переважатимуть політичні війни. Тож держава, яка прагне зберегти або поліпшити власне становище у світі має заздалегідь готуватися до них, визначаючи види політичної зброї, що застосовуються зараз, та ведучи пошуки нових її видів.

Відомо, що рівень стабільності визначається через інтенсивність використання ресурсів. Таких рівнів три: неповної нестабільності, повної нестабільності й динамічної стабільності. Інтенсивність використання ресурсів розподіляють на помірну, надмірну та використання з метою розвитку. Надмірне використання - це використання більшої кількості ресурсів, ніж їх надходить (оновлюється). Війна - надмірне, надто інтенсивне використання усіх груп ресурсів - матеріальних, фінансових, трудових і часових. Це час найбільшого напруження економіки країни та усіх ресурсів суспільства. Війна завжди призводить до виснаження економіки. Закінчення війни несе або докорінні зміни (розпад держави, відокремлення від неї певних частин, сплачування великих репарацій переможцю, зміна державного устрою або ладу тощо), або поступове оновлення і підйом економіки[6, c. 137-138].

Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на протязі останніх десятиліть.

На думку західних вчених, основою глобалізації економіки стала інтернаціонаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої виступають транснаціональні корпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної стратегії.

Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до утворення великих груп, що об'єднують промислові, торгові і фінансові компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою національні території та держави іноді виступають як другорядні величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.

Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, але протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних процесів у межах окремих угрупувань країн.

Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів у світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх господарських завдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій половині XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та неурядових організацій. У другій половині століття їх кількість стала стрімко зростати і склала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла сукупність регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття виник “новий регіоналізм”. Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн, що розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові режими.

Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через використання регіональними блоками практики активного нетарифного регулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко впроваджуються. Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може служити угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки ця країна, що розвивається, значно відстала від технологічного лідера світу.

Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах) процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань країн, а також суперечності та конкуренцію між ними. Реальність полягає у тому, що глобалізація являє собою об'єктивне та абсолютно невідворотне явище сучасності, яке можна уповільнити засобами економічної політики (що і відбувається у ряді випадків), але не можна зупинити або “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасного суспільства та науково-технічного прогресу[3, c. 117-119].

3. Основні тенденції економічних війн на сучасному етапі

На сучасному етапі економічна війна здійснюється, в основному, в трьох напрямках: "перекачування мозків", економічна експансія й промислове шпигунство.

Сьогодні урядами більшості високорозвинених країн розроблені й здійснюються довгострокові програми "перекачування" наукового потенціалу. На це виділяються значні засоби, створюються спеціальні центри й комерційні структури. Зовні їхня діяльність має цілком благопристойний вигляд: Захід безоплатно підтримує вчених зі слаборозвинених країн, що опинилися в скрутному стані. Існує кілька розповсюджених схем. Перша полягає в розсиланні анкет-опитувальників для співробітників наукових організацій. Під приводом створення інформаційних баз даних або з метою вивчення ринку пропонується відповісти на ряд питань. Аналіз відповідей здатний виявити спрямованість наукових досліджень, ступінь їх завершеності, сфери практичного застосування, кола осіб, задіяних у дослідженні. За іншою схемою збір узагальненої наукової й економічної інформації ведеться під приводом надання консультативної, експертної допомоги, підготовки або перепідготовки фахівців, їхнього стажування за кордоном і т.д.

На початку 1990-х років була популярна наступна схема. Американський або японський фонд улаштовує, наприклад, конкурс на кращу комп'ютерну програму серед студентів московських вузів. Переможцям обіцяють непогані як для студентів грошові призи. Талановитих молодих людей у нас, як відомо, досить. У результаті іноземні корпорації легально й практично безкоштовно одержують у своє розпорядження кілька сотень перспективних розробок. Довівши їх до кондиції, фірми випускають готові програмні продукти на ринок. Природно, під своїм ім'ям.

Економічна експансія має найрізноманітніші форми: програми по реструктуризації й інвестиційні проекти різних міжнародних валютних фондів; впровадження гірничошахтного, сільськогосподарського й іншого встаткування - замість підтримки вітчизняного виробника; повальне завезення в країну гербіцидів, хімічних відходів, іншої небезпечної або низькосортної продукції; збут у слаборозвинені країни залежаних і шкідливих ліків (згадуйте про це, коли споглядаєте медичну рекламу на нашім ТВ) і багато чого іншого. Сучасні розрахунки показують, що тільки невидимі вилучення вартості "першим миром" з "третього" становлять близько 400 млрд. доларів у рік (сюди не включаються видимі потоки: вивіз прибутків іноземного капіталу, відсотки на зовнішній борг і "втеча" капіталів).

Економічна війна може здійснюватися шляхом використання різних пропагандистських гасел начебто боротьби за демократію, екологію, права національних меншостей тощо. У цьому випадку вона тісно пов'язана з війною психологічної. Наприклад, під видом боротьби за дотримання авторських прав рекордингових і софтверних компаній, в останні роки була зруйнована CD-промисловість деяких держав, що розвиваються, що у перспективі могла скласти конкуренцію провідним супердержавам[8, c. 324-326].

Економічна війна тісно пов'язана з великою політикою, оскільки є ключем для позбавлення "незручних" урядів суспільної підтримки. Економічні санкції, призупинення кредитів з боку розвинених супердержав і міжнародних кредитних фондів створюють більші труднощі для робітників, селян і дрібних підприємців усередині країни. Приватні капіталовкладення в іноземних банках можуть бути заморожені (наприклад, під приводом боротьби з тероризмом), торговельні контракти припинені або анульовані, безробіття зросте, рівень життя більшості населення знизиться. У цей час "забугорна" пропаганда й п'ята колона усередині країни будуть затверджувати, що провиною всьому слабість, некомпетентність, корумпованість і злочинність уряду. Результати подібних програм у Чилі при уряді Альєнде й у Югославії часів Мілошевича загальновідомі.

Глобалізація - процес розповсюдження інформаційних технологій, продуктів і систем по всьому світі, що несе за собою економічну і культурну інтеграцію. Прибічники цього процесу вбачають в ньому можливість подальшого процесу за умови розвитку глобального інформаційного суспільства. Опоненти попереджають про небезпеку глобалізації для національних культурних традицій та поглиблення соціальної нерівності.

Головний принцип економічної війни - це встановлення лихварських економічних відносин, а у випадку опору - включення фізичних форм впливу: державного тиску й вимагання під погрозою зброї[4, c. 164-165].


Висновки

Економічна війна - форма політичної боротьби, коли формально мирними, економічними засобами, цілеспрямовано знищується економіка супротивника. Ціль економічної війни - реалізація політичних цілей агресора.

Забезпечення безпеки України сьогодні побудоване на реагуванні на відхилення від безпечних рівнів. Тобто, лише утворення аномалії спонукає до дій тих, хто займається забезпеченням безпеки. Такий метод призводить до втрати можливості своєчасного реагування, держава існує лише завдяки значній інерції. Це - пасивне забезпечення безпеки. Вочевидь, така система є занадто небезпечною передусім для її основного, але найслабшого елемента - громадянина. Адже суспільство страждає у значно слабшій формі через те, що постраждала лише деяка його частина. Держава як виконавчий механізм суспільства також страждає від негараздів окремої людини менше за цю людину. Країна - поєднання території з населенням, сприймає зазначене погіршення ще з меншою чутливістю. Меншою навіть, ніж регіон, який за певних умов є відокремленою частиною країни - адже населення регіону менше населення країни за кількістю, тому негаразди окремої людини для регіону більш болючі.

Царина безпеки, яку ми звемо "національною", складається з трьох елементів - військової, економічної та політичної, хоча, природно, між ними немає чіткої межі. Війни точаться за досягнення економічних, політичних або військових інтересів. Відповідно війни розподіляють за застосованим знаряддям на економічні, торговельні, політичні тощо.


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бовтрук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горо-бець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

загрузка...
Top