Економічна термінологія

Вступ.

1. Засоби вираження спеціальних категорій, понять.

2. Класифікація використання економічної термінології.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.

Спеціальна лексика економічної галузі поєднує у своєму складі не лише терміни, але й номенклатурні одиниці. Саме тому одним із питань, актуальних для загального термінознавства, є виявлення тих параметрів, за якими названі одиниці можна розмежовувати, виявляючи стрижневі для терміносистеми, тобто власне терміни.

Співвідношення названих понять – питання в термінознавстві не менш дискусійне, ніж специфіка самого терміна. Свідченням цього є наявність у науці двох протилежних поглядів на цю проблему. Так, на думку Л. Капанадзе, провести межу між терміном і номенклатурним знаком майже неможливо. Про недоцільність чіткого розмежування цих понять пишуть також Р. Кобрин, О. Моїсеєв, Н. Родзевич та ін.

Актуальність дослідження полягає в тому, що економічна термінологія, яка відображає поняттєвий апарат соціально орієнтованої економіки, ще не була об’єктом комплексного дослідження в українському мовознавстві. Соціально-економічна лексика та термінологія своє часткове висвітлення знайшли в роботах П. Коваліва, А. Москаленка, Л. Жовтобрюха, М. Худаша, Ф. Ткача, А.Бурячка, Л. Полюги, Т. Панько та ін., в основному в частині, присвяченій вивченню соціально-економічних номінацій на позначення класового розшарування суспільства.


1. Засоби вираження спеціальних категорій, понять

Вираження спеціальних реалій, категорій, понять відбувається за допомогою вербальних і невербальних засобів. Вербальні (лат. verbalis — усний)засоби — слова, словосполучення, речення, тексти, за допомогою яких відбувається інформаційний обмін в комунікації. Не вербальні засоби — немовні знаки комунікативного коду (міміка, жести, постава, одяг тощо), які разом із мовними засобами служать для створення, передавання і сприйняття інформації.

Мова є основним засобом репрезентації професійних знань. Мовні одиниці покликані адекватно передавати сутність категорій і понять науки, техніки та інших сфер професійної діяльності. Змістовим ядром мови професійного спілкування є терміни.

Термін (лат. terminus — рубіж, межа) — слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо.

У термінах закріплюються результати пізнавальної діяльності людини, а наявність термінології свідчить про завершальний етап наукового дослідження певного об'єкта.

Терміни окремої галузі знання сприяють утворенню єдиного інформаційного простору, який забезпечує відповідний вид спілкування: економічний, політичний, науковий, технічний тощо.

Термінологічна лексика окремих галузей науки об'єднується у спеціальні лексичні підсистеми — терміносистеми, які формуються на основі синонімічних, гіпонімічних (терміни, що позначають видові і родові поняття), антонімічних, конверсивних відношень. Наприклад, складну організацію спеціальних одиниць, неоднорідну за своїм походженням та сутнісними характеристиками, являє собою правнича терміносистема, яка вербалізовано репрезентує комплекс правових понять. Основний фонд термінології права концентрується в законодавчих актах. Саме вони визначають термінологічні еталони і типи, на них орієнтуються правотворчі органи, що приймають підзаконні акти. Головним джерелом основоположних актів є Конституція[4, c. 84-85].

Термінологія є показником наукового, соціально-економічного та культурного розвитку нації. Наприклад, право як регулятор правової поведінки тим ефективніше виконує свою роль, чим правильніше концептуально і лінгвістично виражені його констатації, приписи, дозволи і заборони. Удосконалення системи права відбувається завжди паралельно з удосконаленням правничої термінології. В українській мові термінологічна лексика, як і науковий стиль, формувалася впродовж століть під впливом європейської школи, передусім Віденської, з урахуванням надбань української філософської і мовознавчої думки. Вихідним положенням термінотворення в новій українській мові було і залишається діалектичне поєднання народних слів, здатних термінологізуватися, з новотворами й потрібними запозиченнями. Передові діячі української культури завжди орієнтували термінотворення на національні джерела, тому що особливості національного світогляду виявляються в науковій мові, де терміни виконують ферментувальну роль. Термінам українського походження віддавав перевагу у своїх працях М. Драгоманов. Якщо вчений такого терміна не знаходив, то творив його сам. Він вважав, що думки потрібно висловлювати загальнонародною мовою (мовою «хлопів»). Про національну основу термінології говорив також І. Франко. Не заперечуючи наявність компонентів інтернаціонального характеру в національних терміносистемах, вчений звертав увагу на їх асиміляцію відповідно до структури національної мови. Як невичерпне джерело термінології розглядав загальнонародну мову І. Огієнко. Він твердив, що народна мова «ховає в собі силу найрізніших мовних перлин, часом навіть на означення тонких духовних переживань чи найрізніших термінів». У праці «Походження великодних виразів» вчений переконливо довів наявність тісного взаємозв'язку книжної і народної традицій у термінотворенні. Основними способами творення термінів у сучасній українській мові є:

— спеціалізація використання загальновживаних слів, які наповнювалися специфічними значеннями, зумовленими появою нових понять: сторона (трикутника), коло (геометрична фігура), біль (медичний термін), вина (правничий термін), злочин (правничий термін), часопис, дієслово, прикметник, особа, відмінок, наголос, речення, правопис;

— термінологічна деривація, тобто використання засобів словотвору, характерних для української мови (опромінення, водогін, кровообіг, провідність, термостійкість, мікроорганізм, гіперфункція);

— запозичення з подальшою фонетичною і граматичною адаптацією слів-термінів іншомовного походження (функція, апперцепція, конвеєр, конвенція, орфографія, тембр, резонатор, казуїстика)[6, c. 59-60].

До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність, дефінітивність, відсутність експресивно-оцінних нашарувань, стилістична нейтральність.

Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями — переважно запозиченнями з англійської мови, наприклад: демпінг, маркетинг, менеджер, траст, файл, курсор, байт, інтерфейс тощо. Одним із продуктивних способів засвоєння таких запозичень є поєднання їх з власне мовними або давно запозиченими термінами, тобто утворення словосполучень, наприклад: демпінгові ціни, клірингові розрахунки, маркетинговий аналіз, круглий лот тощо. Понад 70% термінів у різних терміносистемах — це словосполучення.

Кількість термінів у мові постійно зростає, а в деяких галузях науки навіть випереджає зростання загальновживаних слів української літературної мови. Це пов'язано з інтенсивним розвитком науково-технічних знань, появою нових дисциплін. Отже, термінологія безпосередньо залежить від галузі науки, в якій використовується, та її розвитку. Водночас розвиток галузевих термінологій впливає на розбудову наукового стилю української мови загалом[1, c. 62].


2. Класифікація використання економічної термінології

З огляду на сферу використання, терміни поділяють на загальнонаукові, міжгалузеві та вузькогалузеві.

Загальнонаукові терміни. Такими термінами послуговуються в усіх галузях знань. Вони позначають логіко-філософські категорії, що мають гносеологічну (пізнавальну) Універсальність, та нові категорії і поняття, які виникли внаслідок інформатизації науки і суспільства, інтеграційних процесів у різних галузях знань: елемент, функція, гіпотеза, інформація, система, програма, структура, діапазон, документ, справа, закон тощо. Загальнонаукові терміни є основою пошуку засобів теоретизації науки, універсалізації наукових засобів і професійної мови загалом. Використання загальновживаних термінів може створювати деякі незручності, оскільки у них найчастіше виникає полісемія. У мові окремих галузей знань вони зазнають конкретизації переважно шляхом поєднання з прикметником: система — центральна нервова система (біол.), амальгамна система (хім.), екологічна система (еколог.), томографічна система (мед.), державна система (політ.), граматична система (лінгв.), кредитна система (фін.), кріпосницька система (іст.), мажоритарна система (юр.), мажорно-мінорна система (муз.), реєстраційна система (соціол.), система нервюр (архіт.), теософська система (рел.), господарсько-правова система (ек., юр.) та ін. Характерною ознакою загальнонаукових термінів є схильність до утворення антонімічних пар: абстрактне і конкретне, необхідність і випадок, можливість і дійсність, причина і наслідок, еволюція і революція та ін.

Міжгалузеві терміни. Виникнення цих термінів пов'язане з інтеграційними процесами у розвитку сучасної науки і появою міждисциплінарних комплексів. До міжгалузевих термінів належать назви узагальнених, базових понять, спільних для певного комплексу наук або для більшості наук, які належать до цього комплексу. Ці поняття часто виступають основою для формування більш конкретних видових понять та термінів на їх позначення: звук (вет., мед.) — амфоричний звук, везикулярний звук, легеневий звук, перкуторний звук, глухий звук; звуковий (подразник), звукосприйняття (біол.), звукоізоляція (мед.)[3, c. 114-116].

Вузькоспеціальні терміни. Ці терміни позначають специфічні для кожної галузі поняття, категорії. У них відображується специфіка професійної діяльності, зокрема: самостійна сфера діяльності (назви наукових дисциплін, галузей техніки, технології виробництва, найменування досліджуваних проблем); об'єкт діяльності {наука (наукова праця, наукова творчість), мова (мовознавство), література (літературознавство), мистецтво (мистецтвознавство), віруси (вірусологія), енергія сонця (геліоенергетика) тощо); суб'єкт діяльності (мовознавство — мовознавець, літературознавство — літературознавець, мистецтвознавство — мистецтвознавець); засоби діяльності (знаряддя діяльності (датчики, мікропроцесори, термінали, модулятори, лазери тощо); процеси діяльності (радіолокація, проектування, конструювання, діагностика тощо); методи діяльності (численні методи алгебри, численні методи аналізу тощо); виміри (виміри геометричних величин, виміри тиску, температурні виміри, біологічні і біомедичні виміри); продукти діяльності (широке коло різного роду результатів діяльності). Одні й ті самі терміни можуть одночасно належати до двох груп, наприклад бути засобом діяльності і результатом діяльності. Серед спеціальних термінів виділяють правничі, економічні, медичні, судово-психіатричні, технічні, фізичні, музичні та ін. Так, вузькоспеціальними термінами правничої системи є такі слова: законопроект, юридична особа, вирок, підсудний, правозастосування, правочинність, правовідносини.

Ці терміни і в правовій науці, і в правозастосуванні мають лише те значення, яке закріплене за ними у галузі права. У науці про музику, в її історії і найрізноманітніших формах вияву функціонують такі вузькоспеціальні терміни: акордика, нотографія, органологія, органографія, інструментознавство тощо. Розмежовувати загальнонаукові та вузькоспеціальні терміни часом буває складно. Наприклад, слова доказ, справа, дія, засідання вживаються в багатьох сферах професійної діяльності, але в законодавчому тексті вони набувають специфічного змісту[5, c. 57-59].

Крім термінів, у мові професійного спілкування використовуються також професіоналізми.

Професіоналізм (лат. proffesio — фах) — слово або вислів, притаманні мові певної професійної групи.

До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов'язані з їх професійною діяльністю або родом занять. Професіоналізмам властивий високий ступінь диференціації у називанні знарядь і засобів виробництва, продуктів виробництва та їх складових частин, деталей, різних дій, процесів і супровідних умов, пов'язаних з певною сферою діяльності, тощо. Наприклад, у словнику рибалок є велика кількість спеціальних назв човнів та їх частин, неводів, найменувань вітрів, залежно від сили, напряму тощо. Професіоналізми, на відміну від термінів, виникають стихійно і в переважній більшості не набувають значного поширення в літературній мові. Однак окремі з них мають потенційні можливості для термінологізації, тому відповідні слова фіксуються у складі галузевих термінологій.

У термінологічному полі соціально орієнтованої економіки функціонують терміни різних галузей знань. Ядро цього термінополя становлять терміни соціальної економіки (їх небагато): соціальна ринкова економіка, соціально-економічний інститут, соціально-економічна функція (держави), соціально-трансфертна функція (держави), соціальний порядок, економічний порядок, конкурентний порядок, соціально-економічні відносини, соціальна технологія, соціальна ефективність тощо. У семантичній структурі цих термінів ключовими є семи “соціальний” та “економіка”. Периферію досліджуваного термінополя складають терміни, пов’язані з соціальною економікою лише диференційними семами. До них зокрема належать терміни загальнонаукові (структура, функції, процес), філософські (метод пізнання, діалектика), економічні (виробництво, обмін, розподіл), юридичні (повноваження, порушник), фізичні (об’єм, тиск), математичні (математична модель, коефіцієнт), загальносоціологічні (соціальна структура, соціальна роль), економсоціологічні (споживацька поведінка, підприємництво), соціально-психологічні (колектив, особистість) тощо. Велика кількість запозичених термінів – своєрідна риса соціально-економічної термінології. Цей факт пояснюємо тим, що соціальна економіка почала формуватися в умовах, коли система суспільних наук вже існувала впродовж тривалого часу. Але в межах термінополя соціальної економіки зміст та інтерпретація більшості запозичених термінів змінилися. Наприклад, термін мотивація поведінки в загальній соціології фіксується з двома лексико-семантичними варіантами: 1.Осмислення індивідом ситуації, вибір та оцінка різних моделей поведінки, результатів, які передбачаються, і на цій основі формування мотивів; 2. Відносно стабільна система мотивів, що визначає поведінку певного суб’єкта. Натомість в соціальній економіці з цим терміном пов’язують лише ті види поведінки, які пояснюють дії індивіда як суб’єкта соціально-економічних відносин[7, c. 115-117].

У результаті аналізу eекономічної термінології було виявлено, що: а) існування багатозначних соціально-економічних термінів не сприяє системній організації СЕТ і є, з одного боку, свідченням розвитку поняттєвої системи соціально орієнтованої економіки, а з другого, частковим виявом загальнолінгвістичної тенденції до економії мовних ресурсів. Найефективнішим гарантом термінологічної моносемії здебільшого виступає контекст.; б) соціально-економічні терміни-синоніми відносяться до одного денотата і відрізняються відмінностями в ідеографічному плані, значенням словотвірних формантів, особливостями функціонування та ступенем сучасності.; в) основна частина соціально-економічних термінів-омонімів виникла внаслідок дивергенції.; г) антонімія в СЕТ в основному не відрізняється від аналогічного явища в загальновживаній мові, проте більшою мірою залежить від предметно-поняттєвої сфери.

Економічна термінологія з погляду способів термінотворення залежить від поняттєвих зв’язків термінів. Для неї актуальні ті самі способи номінації, що й загальновживаній лексиці: лексико-семантичний, морфологічний, синтаксичний та запозичення, що пояснюється тим, що СЕТ для творення матеріальних знаків-термінів використовує перевірені й усталені прийоми. Своєрідність спеціальної лексики виявляється в неоднаковій продуктивності названих способів, а також у різній регулярності використання певних словотворчих моделей, у спеціалізації словотворчих засобів тощо.

Отже, засвоєння термінології відповідної галузі знання є одним із перших кроків в оволодінні мовою професійного спілкування. Терміни дають змогу точно, чітко, ясно, лаконічно висловлювати думки та адекватно передавати сутність категорій і понять економіки[2, c. 121-123].


Висновки

Термінологія соціально орієнтованої економіки – це функціонуюча цілісна система, розвиток якої значною мірою детермінований розвитком понять цієї науки.

Підсумовуючи сказане, ще раз наголошуємо на тому, що наукова економічна термінологія і комерційні номенклатурні одиниці – це різні речі, які необхідно розмежовувати. Основними критеріями диференціації є понятійність для термінів та предметність для прагмонімів.

На основі діахронно-синхронного аналізу було встановлено, що економічна термінологія належить до однієї з найстаріших мікросистем у складі сучасної української літературної мови. Впродовж історичного поступу СЕТ пройшла складний шлях свого становлення і розвитку. Перші назви на позначення соціально-економічних понять виникли в час, коли номінативні одиниці творилися в переважній більшості стихійно, роль свідомого чинника була незначною. Впродовж століть СЕЛ збагачувалася як кількісно, так і якісно. Говорити про соціально-економічні терміни як елементи соціально-економічної терміносистеми можна лише з другої половини ХІХ ст., з часу, коли під соціально-економічні назви почали “підводитися” наукові визначення. На цей період (60-і роки ХІХ ст.) припадає початок свідомої роботи над українською термінологією. Систематична робота над українською, зокрема соціально-економічною термінологією, почалася в перші десятиліття ХХ ст. Проте репресивні заходи щодо української мови, надмірна орієнтація на російську мову порушили природну еволюцію СЕТ, через що на сьогодні особливо гостро постала проблема перегляду її термінологічного складу з погляду відповідності соціально-економічних термінів системі сучасної української літературної мови, повернення вдалих номінативних засобів, вилучених з терміносистеми в минулі десятиліття з ідеологічних міркувань.


Список використаної літератури

1. Голошубова Н. Термінологічне забезпечення теорії та практики торгівлі // Економіка України. - 2005. - № 4. - С. 60-66

2. Гриценко Т. Українська мова та культура мовлення: Навчальний посібник/ Тетяна Гриценко,; М-во освіти і науки України, Нац. аграрний ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 533 с.

3. Кисіль Г. Культура сучасної української мови: Навчальний посібник/ Ганна Кисіль, Микола Ку-чинський,. - К.: Міленіум, 2005. - 269 с.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник/ Ред. Надія Бабич,. - Чернівці: Книги-ХХІ, 2006. - 495 с.

5. Мацько Л. Культура української фахової мови: Навчальний посібник/ Любов Іванівна Мацько, Ла-риса Вікторівна Кравець. - К.: Вид. центр "Академія", 2007. - 359 с.

6. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник/ Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич,. - К.: Каравела, 2005. - 351 с.

7. Сопко В. В. Економіко-правові основи й напрями уніфікації й адаптації термінології бухгалтерського обліку та контролю до потреб міжнародної стандартизації // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С.113-124

загрузка...
Top