Економічна теорія „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон

Вступ.

1. Основні концепції теоріі „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон.

2. Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) — найвідоміша у світі жінка-економіст, видатна представниця Кембриджської школи. У 1965—1971 pp. працювала професором Кембриджського університету. В період навчання у Кембриджі одним з викладачів Дж. Робінсон був А. Маршалл, що позначилося на її творчій діяльності у довоєнний період. Як визначна продовжувачка учення школи А. Маршалла, основну увагу в ранніх працях Дж. Робінсон приділяла мікроекономічному рівню господарювання. Саме до таких праць належить її "Економічна теорія недосконалої конкуренції" (1933), яка одночасно продовжує і спростовує окремі положення маршаллівської теорії.

Зазначимо також, що впродовж творчої діяльності погляди Дж. Робінсон зазнали певної еволюції — у 50-ті pp. вона обґрунтувала власну макроекономічну концепцію економічного зростання у праці "Нагромадження капіталу" (1956), опрацювавши марксистські схеми суспільного відтворення ("Нариси з економічної теорії К. Маркса" (1942)). На початок 70-х pp. під її керівництвом розвивалася Кембриджська школа посткейнсіанства, що здійснювала критичний аналіз ортодоксальної економічної теорії. В цей період у праці "Економічні єресі" (1971) Дж. Робінсон активно критикує неокласичну теорію граничної продуктивності та концепцію функціонального розподілу доходів, формулює принципові методологічні позиції лівого кейнсіанства.

Новаторство Дж. Робінсон полягало у тому, що процес ціноутворення розглядався за умови, коли кожен виробник виступає як монопольний володар свого власного продукту.


1. Основні концепції теоріі „недосконалої конкуренції” Дж. Робінсон

Джоан Вайолет Робінсон (1903—1983) закінчила Кембріджський університет і залишилась працювати в ньому на викладацькій посаді. Уся її наукова кар'єра зв'язана з кембріджською школою, заснованою А. Маршаллом. Головна її праця (побудована на засадах неокласицизму) «Економічна теорія недосконалої конкуренції» стала відомою в усьому світі.

Робінсон 1933 p. опублікувала книжку під назвою «Економічна теорія недосконалої конкуренції», і того самого року вийшла у світ праця Чемберліна «Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості». Обидва економісти розробляли практично ту саму проблему, щоправда, трохи з різних позицій, але дійшли близьких за змістом і значенням висновків.

Вони переглянули теоретичне уявлення про механізм функціонування ринку й розвитку суспільної економіки, механізм формування витрат і цін, закономірності взаємодії попиту і пропозиції та обґрунтували можливість досягнення економічної рівноваги через дію ринкових механізмів на підставі положення, що монополія не заперечує конкурентної боротьби, а лише передбачає зміну її форм.

Провідний метод дослідження Дж. Робінсон — частково-рівноважний підхід до ситуацій досконалої та недосконалої конкуренції. В умовах досконалої конкуренції виробник розширює масштаби виробництва доти, поки граничні витрати та ціна не зрівняються. За недосконалої конкуренції кожен виробник є свого роду монополістом, якому загрожує тільки те, що покупці можуть віддати перевагу продукції фірми-конкурента. Дж. Робінсон доводить, що в цьому випадку виявляється вигідним скорочення обсягів виробництва, основою якого є зростання кількості покупців, витіснення конкурентів з ринку, висока ціна можливих товарів-замінників (субститутів).

Недосконала конкуренція характеризується тенденцією до застосування захисних заходів та стимулює спеціалізацію, що дає змогу реалізувати економію від масштабу виробництва. "Всюди можна спостерігати дію тенденції до монополізації, що проявляється в програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростання гігантських компаній". В умовах недосконалої конкуренції обсяг випуску продукції, як правило, нижчий від конкурентного рівня, внаслідок чого спостерігається тенденція до зростання цін.

Недосконала конкуренція стимулює цінову дискримінацію, яка виникає, коли ринки відокремлені один від одного географічно або за допомогою тарифних бар'єрів, а переміщення товарів пов'язане зі значними витратами. Трапляються також випадки "ненавмисної" дискримінації, коли товари продаються за спеціальними замовленнями або діє система знижок. Таким чином, Дж. Робінсон причинами цінової дискримінації вважає відмінності товарів щодо якості, товарної марки, оформлення, тобто всього того, що Е. Чемберлін визначав як диференціацію продукту й розглядав основою монополії[9, c. 54-55].

Особливу увагу дослідниці привертало з'ясування механізму встановлення цін у ситуації, коли виробник є монопольним власником вироблюваної продукції, а покупець погоджується купувати товар за встановленою продавцем ціною, яка приносить монопольний прибуток.

Серед типів ринкових структур (ринкових ситуацій) Дж. Робінсон проаналізувала чисту монополію, монопсонію та олігополію.

Чиста монополія — це ситуація, коли одна фірма є єдиним виробником (продавцем) продукту, у якого немає близьких замінників. Виникнення чистої монополії пов'язане з утворенням бар'єрів входження до галузі, монополією виробників сировини тощо. Фірма-монополіст отримує повний контроль над ціною. Враховуючи, що монополія не тільки ринкове явище, але й породження висококонцентрованого виробництва, Дж. Робінсон вказувала на дію ефекту економії від масштабу. З розширенням виробництва відбувається зниження рівня постійних витрат на одиницю продукції, що викликає економію сукупних витрат фірми.

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найтиповіша, найпоширеніша ситуація на думку Дж. Робінсон). Особливістю олігополії є взаємозалежність між фірмами, яка визначає специфіку ціноутворення — формуючи цінову політику, кожна з фірм галузі "приречена" враховувати поведінку та реакцію конкурентів.

Монопсонія — тип ринкової структури, що визначається існуванням монополії єдиного покупця певного товару. В умовах недосконалої конкуренції, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, коли ринок розглядається не як сукупність величезної кількості конкуруючих між собою покупців, а як єдине об'єднання покупців. Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто монополією покупців. Монопсоністом може виступати держава, коли здійснює закупівлю продукції військового призначення за державними замовленнями; монопсоністом є велика корпорація, якщо вона нав'язує умови колективних договорів найманим працівникам і, таким чином, експлуатує працю; монопсоністом може стати потужна профспілка, дії якої щодо захисту прав найманих робітників призводять до зменшення нормального прибутку власників підприємств[1, c. 432-435].

Основна різниця полягає в тім, що Робінсон у своїй праці розглядає монополію (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну увагу монополії продукту (товару).

Виходячи з цього, Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з якою монополія впливає лише на ринкове співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

І теорія недосконалої конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги.

Поряд із традиційними теоріями конкуренції за умов монополії виникають і інші, які розглядають монополістичну конкуренцію як явище неринкового порядку. Їхні автори вважають, що монополізація виробництва сприяє динамічному розвитку суспільства, оскільки виникає конкуренція нового типу, яка проникає у всі сфери суспільного життя. Такою є наприклад теорія ефективної конкуренції Й. Шумпетера[5, c. 88-89].

Вплив монополії Дж. Робінсон розглядає як дилему: ефективність чи справедливість. З одного боку, зростання розмірів виробничої одиниці в тій чи іншій галузі обумовлює вдосконалення методів виробництва, а з іншого — це зростання призводить до ще більшої нерівномірності в розподілі багатства. З практичного погляду необхідно визначити, яку економію коштів викличе монополізація виробництва та наскільки великою має бути вигода від ефективності виробництва, щоб можна було вважати бажаною його монополізацію. Переважання у реальному економічному житті умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки появі великих об'єднань, які поглинають багато конкуруючих фірм,

Дж. Робінсон, на відміну від багатьох західних учених, високо цінувала здобутки марксистської економічної теорії: "Марксів внесок в науку був настільки важливим і справив такий великий вплив на спосіб мислення як своїх супротивників, так і прихильників, що в наш час знайти серед істориків і соціологів справді чистого не марксиста так само важко, як серед географів — захисника теорії, що земля плоска.

На думку вченої, щоб довести переваги монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва. Таким чином, монополія проголошується фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

Сучасне трактування конкуренції за умов монополізації виробництва ввібрало всі попередні досягнення таких теоретиків, як Дж.Робінсон, Е. Чемберлін, П. Самуельсон, а також інституціональну за своєю суттю теорію врівноважуючих сил Дж. Гелбрейта[3, c. 78].


2. Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Дж. Робінсон ставить собі за мету довести, що конкуренція за умов монополізації виробництва видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести це, Робінсон користується прийомами неокласичної школи, її основоположними категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

Вона виходить із того, що категорія досконалої конкуренції є абстрактною моделлю, яка ідеалізує реальне становище на ринку, але має важливе значення для розуміння принципів ринкової поведінки фірми.

Її увагу привертають інші ринкові ситуації: чиста монополія, монопсонія, олігополія та зв'язані з ними форми монополізації ринку. їхню природу Робінсон виводить із відношення економічних агентів до факторів виробництва та диференціації товарного світу.

Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних самостійних виробників; що об'єктивними є процеси концентрації, корпоратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що монополії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Робінсон цікавлять закономірності формування ціни, прибутку й заробітної плати за цих умов порівняно з умовами досконалої конкуренції.

Чисту (абсолютну) монополію вона визначає, як володіння продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (один продавець — багато покупців). Відтак фактично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Існування чистої монополії Робінсон зв'язує з монополією на фактори виробництва, особливо на сировину. Поведінка монополіста на ринку не стримується іншими фірмами-конкурентами. Він повністю контролює обсяги виробництва товару і його ціну, отримуючи надприбуток. Але абсолютний контроль є можливим тільки за умови, що сам виробник є власником матеріальних факторів виробництва, інакше гранична ціна факторів зростатиме одночасно зі зростанням ціни товару.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкуренції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції:дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару[7, c. 248-249].

Існує ще один суттєвий чинник, що обмежує владу монополіста на ринку, — це спадання попиту зі зростанням ціни, а отже, зменшення обсягів збуту.

Тому чиста монополія, на думку Робінсон, — це швидше теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна, як і досконала конкуренція.

Дж. Робінсон указує також на те, що монополія не обов'язково зв'язана з виробництвом і власністю на окремий вид товару. Виробники однорідних, але неоднакових за характеристиками товарів стають монополістами. Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один покупець — багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон показує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Реальним для ринку є щось проміжне між чистою конкуренцією та чистою монополією, і, на думку Робінсон, такий стан наочніше відображає чинники поведінки монополістів на ринку. Це тип ринку, який контролюється кількома фірмами, — олігополія. Як правило, фірми об'єднуються і перешкоджають вступу інших фірм на ринок. У результаті там панує обмежена кількість виробників однорідного або взаємозамінного продукту. Це уможливлює контроль за ціноутворенням, збереження напівмонопольного становища, отримання надприбутку і дає змогу позбутись негативних для нагромадження капіталів наслідків конкуренції.

Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією[10, c. 156-158].

Механізми й форми недосконалої конкуренції за олігополії Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації покупців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

Ціноутворення за умов недосконалої конкуренції. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахування можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) — це додаткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу.

Водночас конкуренція у сфері монопольного ціноутворення, за якої конкуренти намагаються вибороти лідерство й установити власні ціни, що включали б монопольний прибуток, за умов олігополії закінчується, як правило, угодою, оскільки існує взаємозалежність між діями конкурентів: підвищення цін одним конкурентом призводить до того, що він втрачає споживачів, а зниження змушує інших конкурентів також знижувати ціни. Тому, як правило, олігополісти домовляються про межу цін.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). Вона робить ряд цікавих висновків, зокрема про те, що за умов олігополії у підприємців є можливість впливати на рівень цін факторів виробництва, оскільки вони є монопсоністами — єдиними споживачами специфічних факторів. Щоправда, цей вплив обмежений відповідною поведінкою конкурентів. Але на ціну робочої сили, тобто на рівень заробітної плати, немає потреби впливати: вона встановлюється за іншими законами — під впливом попиту і пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітників-продавців та окремого підприємця-покупця. На думку Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, змушений замінювати цей фактор іншим — матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає нових форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою еластичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит[6, c. 135-138].

Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорожчим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упаковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку. Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції є концентрація виробництва, що «скрізь можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у програмах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських компаній».

Щось схоже має місце і на світовому ринку. Типовим для нього стала «симетрична» або «асиметрична» олігополія, коли домінують усього дві-три компанії. Світ олігополії більше відповідає реальній дійсності, ніж світ вільної конкуренції чи всесвітньої монополії[11, c. 263-264].


Висновки

Отже, недосконала конкуренція існує за панування на ринку олігополії — особливого різновиду монополії. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні й граничні витрати, стають джерелом монопольного прибутку, а конкуренція припиняє виконання функції врівноважування ринку. Олігополія дає змогу говорити про існування конкуренції, яка пересувається в іншу площину і набирає нової форми — суперництва між фірмами-монополістами, що ділять ринок, на якому продають стандартизовані або диференційовані товари. Вихід на них для інших фірм ускладнено, існує бар'єр патентного захисту, потрібні великі капіталовкладення, щоб подолати інші перешкоди. Конкуренція між олігополістами сприяє врівноважуванню цього ринку, але має інші вади — породжує замкнені ринки, у межах яких дію конкурентних сил обмежено. Така конкуренція не сприяє вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася антимонополістичної позиції, виступала проти засилля монополій. Вона вважала за необхідне антимонопольне втручання держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top