Економічна система та її структурні елементи

Вступ.

1. Теоретико-методологічні аспекти поняття економічної системи.

1.1. Сутність і основні структурні елементи економічної системи.

1.2. Загальний економічний закон розвитку економіки.

1.3. Структурні елементи економічної системи.

2. Класифікація видів економічної системи.

2.1. Класифікація економічних систем та її критерії.

2.2. Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем.

2.3. Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем.

3. Аналіз економічної системи в Україні.

3.1. Передумови формування економічної системи України.

3.2. Функціонування соціально-економічної системи в Україні.

3.3. Економічна система України: проблеми та основні напрямки розвитку.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Економічна система це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючи елементи, які визначають природу економічних систем. Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці,політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною.

Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин (економічний базис), сукупність видів господарської діяльності тощо. Проблематика економічних систем займає важливе місце в дослідженнях зарубіжних вчених - Грегорі Н. Манків. Теоретичні витоки сучасних уявлень про природу і функції економічних систем у працях: Базилевича В., Базілінської О., Добродумова П., Диби М., Панчишина С. та ін.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси економічної системи та її структурні елементи.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити загальний економічний закон розвитку економіки;
  • охарактеризувати структурні елементи економічної системи;
  • дослідити класифікацію економічних систем та її критерії;
  • проаналізувати формування економічної системи України.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси економічних систем.

Предметом дослідженнявиступає сучасна економічна система України та трансформація її становлення.


1. Теоретико-методологічні аспекти поняття економічної системи

1.1. Сутність та елементи економічної системи

Економічна система — це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Економічна система включає такі елементи: 1) провідний тип власності на ресурси; 2) основні групи суб'єктів суспільного виробництва і відносини між ними; 3) економічну форму результатів виробництва; 4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання; 5) загальні економічні закони. У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв'язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка «обслуговує» економіку через формування «стереотипів» господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.

Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин[7, c. 82-83].

1.2. Загальний економічний закон розвитку економіки

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва породжують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління. Це неминуче зумовлює виникнення нових виробничих відносин, оскільки так чи інакше змінюються їх складові; соціально-, техніко-, і організаційно-економічні відносини. Проте виробничі відносини мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку продуктивних сил, здійснюючи таким чином гальмівний вплив на останні. У такій ситуації виробничі відносини підлягають реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил. Реформуються відносини власності, розподілу, ринкові відносини тощо.

Діалектика взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної, так і суспільно-економічної формації чи системи. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності. За ним усі структурні елементи економічних відносин за якісними параметрами і співвідношеннями між собою мають відповідати досить адекватно рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підході до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку. Він регулює розвиток економічних систем і економічних формацій, усуваючи суперечності між продуктивними силами і виробничими та іншими економічними відносинами, приводячи останні у відповідність до характеру і рівня розвитку продуктивних сил.

Кожному новому щаблю технологічного розвитку даного типу продуктивних сил відповідає свій щабель модифікації виробничих та інших економічних відносин. Кожному якісно новому типу продуктивних сил відповідає якісно новий тип виробничих відносин, нова економічна формація і нова економічна система.

Необхідні зміни в економічних відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв'язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об'єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил. На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв'язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей[6, c. 77-78].

1.3. Структурні елементи економічної системи

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють.

Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.

Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи. Це, в свою чергу, є запорукою як макро-, так і мікроекономічної рівноваги.

Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об’єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об’єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи.

Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи[12, c. 108-109].

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого - як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки.

Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці[10, c. 77-79].

Коли розглядаються продуктивні сили у зв'язку з працею людини, йдеться про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільної праці. Такий підхід має історичну основу, адже процес відокремлення людини від тваринного світу йшов як процес утвердження не окремо взятого індивіда, а як частки виробничого колективу, племені, роду, а потім і суспільства.

Констатація структурної двоїстості продуктивних сил суспільства має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Проблема прискорення темпів зростання продуктивності праці не вичерпується розвитком техніки і технології. Виробничий досвід провідних зарубіжних фірм свідчить, що прямі інвестиції в основний капітал не завжди є визначальними. Є приклади, коли грошові вкладення зарубіжних фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) та організацію виробничого процесу (управління, систему постачання й реалізації готової продукції, маркетинг тощо) у кілька разів перевищують інвестиції безпосередньо в техніку і технологію. Це досить стабільна тенденція розвитку. За даними спеціального кон'юнктурного огляду, інвестиції 400 провідних корпорацій США у живий капітал та організацію виробничого процесу досягали в окремі роки повоєнного періоду понад 80 відсотків.

Зрозумілою у зв'язку з цим стає інвестиційна політика, що склалася на Заході: вкладення в основний капітал, технічне і технологічне переоснащення виробництва може здійснюватися лише за умови створення відповідної організаційної структури і кваліфікаційного потенціалу виробничого персоналу всіх рівнів - від робітника до президента виробничого об'єднання (корпорації).

Потребує пріоритетної уваги перебудова організаційних ланок виробництва, без якої новітні техніка й технологія не дають необхідної віддачі, а в багатьох випадках навіть стають збитковими. Це підтверджує теоретичне положення про структурну двоїстість продуктивних сил суспільства при тому, що їхній матеріально-речовий зміст і заснована на суспільному поділі праці економічна форма їх організації діалектичне єдині.

Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що ґрунтується на відносинах власності.

Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пануючу систему політичної та економічної влади[5, c. 25].

Соціально-економічні відносини є цілісною, структурно субординованою системою, що постійно розвивається від простого до складного. Основою цього процесу є розвиток продуктивних сил суспільства, їхньої матеріально-речової та економічної структури. При цьому виробничі відносини можуть відігравати двоїсту роль:

двигуна, що стимулює і прискорює розвиток продуктивних сил, або сили, що гальмує цей розвиток.

Водночас кожна система соціально-економічних відносин має й відносну самостійність, яка формується на основі свідомої діяльності людини, що бере участь у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних цінностей. Отже, система соціально-економічних відносин формується і розвивається як система свідомо осмисленої функції людини, що органічно поєднує у своїй структурі об'єктивні й суб'єктивні чинники[4, c. 88].


2. Класифікація видів економічної системи

2.1. Класифікація економічних систем та її критерії

Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв'язків у економіці, що відображують у межах певного «організаційного механізму» діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв'язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових: 1) відносин між господарюючими суб'єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); 2) системи координації їх взаємодії; 3) системи мотивації і контролю.

На підставі господарського порядку можна доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для даної економічної системи.

Таким чином, об'єктивна різноманітність якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем. В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об'ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об'єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи)[2, c. 96-98].

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв'язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Економічна система - складне, багатоструктурне і поліфункціональне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поділ економічних систем за переліченими ознаками є певною мірою умовним. Наприклад, поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил.

Розрізняють до індустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією. Однак ці системи суттєво розрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, і різноманітністю суб'єктів економічної діяльності[1, c. 86-87].

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо.

Адміністративно-командна системазаснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу, жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктів господарювання, нерозвиненості або й відсутності ринкового менталітету тощо.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття.

Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

Перехідна економічна система характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурхливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризовими явищами.

Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.

Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шляхів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і прогресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно використовувати надбання і досвід функціонування світової цивілізації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність[9,c. 79-80].

2.2. Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеоло-гічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин становить економічну формацію суспільства.

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв'язку і взаємодії.

К. Маркс обґрунтував роль і значення кожної економічної формації (способу виробництва) в суспільно-економічному прогресі, розкрив їх природу і структуру. Визнаючи велику роль у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники визначальним елементом економічної формації вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини. «Система виробничих відносин створює економічний устрій суспільства на даному етапі його існування». За типом економічного устрою визначався і тип економічної формації та економічної системи.

Формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.

К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

Розробка формаційного підходу, як зазначав академік А. А. Чухно, дала можливість застосувати науковий принцип єдності історичного і юридичного до розвитку суспільства, за безліччю різноманітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені руху суспільства до вершини цивілізації. У цьому полягає велике наукове значення формаційного підходу.

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну)[4, c. 89].

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Ринкова система за чистого капіталізму функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення та уподобання є гласними і координуються. Той факт, що товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. У результаті економічна влада широко розосереджена. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.

Змішані системи. У реальній дійсності сучасні економічні системи розміщуються десь між цими крайнощами. Зараз немає ні чистого капіталізму, ні чистого комунізму (соціалізму). Правда, економіка одних країн більше відноситься до моделі чистого капіталізму, а інших — більше до чистого комунізму на його соціалістичній стадії. Так, економіка США ближча ніж економіка Франції до чистого капіталізму. Навпаки, економіка Швеції та Австрії ближча до економіки соціалізму. Соціалістичною країною вважається Китайська Народна Республіка[11, c. 107-109].

2.3. Цивілізаційний підхід до класифікації економічних систем

В останні роки у вітчизняній економічній науці дедалі важливіше місце посідає цивілізаційний підхід, який по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічної системи. Відмінна риса людської цивілізації — її гуманістична спрямованість. Задоволення потреб людини є кінцевою метою виробництва. Задоволення потреб у свою чергу народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен подальший розвиток виробництва. Отже, суперечність між потребами та інтересами людини, з одного боку, і рівнем розвитку виробництва — з другого, взаємодія між ними є, як зазначалося, рушійною силою економічного прогресу, тобто розвитку суспільного виробництва і людини. Людина — не лише головна продуктивна сила виробництва, але і його безпосередня мета.

Систематизуючим елементом цивілізаційного методу є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва. Він являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. У доіндустріальну епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво та домашня промисловість. Для цього періоду характерним був нерозривний зв'язок людини з природними умовами.У процесі промислової революції було здійснено технічний переворот, який полягав у виробництві машин за допомогою машин та в організації великого машинного виробництва. З'явилися фабрики, заводи, шахти, залізниці, автомобілі, електрична енергія, хімічна продукція. Тим самим було створено технологічний спосіб виробництва, який визначав настання і розвиток індустріальної епохи, індустріального суспільного виробництва. Глибокі зміни в продуктивних силах зумовили істотні зміни в економічних відносинах. Система рабства і кріпосництва замінюється особистою юридичною свободою людини.

У другій половині XX ст. розгорнулася науково-технічна революція, яка зумовила глибокі якісні зрушення в засобах виробництва. Вона визначила перехід продуктивних сил до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука, інформація стають основними джерелами економічного піднесення і відкривають нові можливості зростання ефективності економіки. Економіка вступає в постіндустріальну епоху.

Таким чином, за цивілізаційним підходом ми можемо виділити три типи економічних систем:

• аграрну, або традиційну;

• індустріальну;

• постіндустріальну.

У традиційній економіці панівним було сільське господарство та натуральний характер виробництва. За індустріальної економіки панівною є промисловість, а загальною формою організації виробництва є товарне виробництво. За постіндустріальної економічної системи основою є нематеріальне виробництво, інформація і знання. Очевидно, за цього типу економіки починається поступове відмирання товарно-грошових і ринкових відносин[3, c. 42-44].


3. Аналіз економічної системи в Україні

3.1. Передумови формування економічної системи України

Темпи перехідного періоду в Україні повільніші, ніж в інших країнах, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Насамперед це пояснюється тим, що у нас недостатньо робиться для формування сприятливого підприємницького та інвестиційного клімату. “Відповідальні” за здійснення ринкових перетворень проголошують (здебільшого останнім часом) майбутні цілі, особливо довгострокові, але стан економіки потребує швидких та рішучих дій сьогодні.

Поглиблення економічної кризи призводить до кризи суспільного сприйняття ринкових перетворень взагалі. Громадяни України асоціюють ринкову економіку з сьогоденним жебрацтвом і корумпованістю влади. Підприємець в Україні здебільшого сприймається як нечесна людина, а в багатьох випадках як шахрай або бандит. Отож, суспільна мораль спрямовується проти підприємництва та ринкових реформ, розчищаючи дорогу ортодоксальним лівим настроям у країні.

Триває відплив інтелектуального потенціалу з України, що як свідчить світова практика, зовсім не притаманне розвинутому ринку. Наприклад, у сусідній Польщі, де найбільш вдало здійснюється перехід до ринкової економіки, має місце повернення до країни авторитетних іноземців польського походження. Крім того, поляки знаходять організаційні та фінансові можливості, щоб залучати кращих іноземних фахівців до праці на польські реформи.

Одним з найважчих завдань щодо створення ринкової системи в нашій країні є зміна ментальності мільйонів наших співвітчизників. Люди мають зрозуміти суть ринкових перетворень і повірити в них. Потрібна копітка, майже щоденна робота з роз’яснення людям цілей ринкових перетворень і заходів щодо їх втілення. Люди повинні зрозуміти й підтримати ринкові реформи. А поки що влада протистоїть громадянам, як недружня сила, захищаючи підприємства від ринку і заганяючи себе цим у глухий кут.

У межах програми ринкових перетворень економіки України конче потрібно мати окремий, добре обґрунтований блок розвитку вітчизняного виробництва товарів широкого вжитку. А ми поки що навіть не маємо чіткого цілісного уявлення про стан внутрішнього ринку, що й обумовлює появу необґрунтованих економічних рішень. Зокрема, у нас час від часу проголошуються пріоритетність розвитку тієї чи іншої галузі (то експортної, то автомобілебудування, то легкої промисловості), яка, на думку керівництва, повинна витягти з кризи всю економіку України. Все це є варіаціями невиправданої в країнах, що розвиваються, теорії “локомотиву”, хибність якої доведена на практиці ще двадцять років тому. Економічні проблеми можуть бути розв’язані лише комплексно[15, c. 56-57].

В Україні були спроби наблизитись до подібного комплексного підходу, але в нас ніколи не вдавалися до прогнозування наслідків вживання певних заходів, навіть у короткотривалому аспекті. А це призводило до провалів в економіці, і, що найприкріше, до компрометації ринкових реформ в очах суспільства. У нас ніколи не робилися спроби дістати підтримку курсу економічних реформ в широких верствах населення.

Оптимально керівник держави та його команда повинні приходити до влади вже маючи добре розроблену і відому громадянам програму економічних дій на термін перебування при владі. Така програма може з часом корегуватись і допрацьовуватись залежно від обставин, але вона повинна передбачати основні дії виконавчої влади щодо реформування та розвитку економіки.

Ще в жовтні 1994 року така програма реформування економіки України була представлена Президентом Верховній Раді. Це був досить професійно складений документ, який передбачав майже всі необхідні кроки до реформування економіки України на ринкових засадах. Програму підтримав парламент, але її реалізацію було довірено некомпетентному апарату, що й обумовило її невиконання. Замість підбору професійної команди виконавців почалися чисельні спроби складання інших програм, реалізація яких була б під силу наявному рівню виконавців. Але це й обумовило поглиблення кризових явищ в економіці України та доведення держави до межі банкрутства.

Принципово важливим у перехідний період до ринку є перетворення у сфері державного управління. Одною з причин глибокої кризи в економіці Україні можна назвати надзвичайно ускладнений апарат чиновників, діяльність якого спрямована перед усім на реалізацію власних інтересів. Кабінет Міністрів з його величезним штатом, розбухла структура радників, експертів, аналітиків, помічників, значної кількості департаментів, суперміністерство економіки, що дублює роботу десятків інших міністерств та відомств, - усі ці бюрократичні установи неспроможні скоординувати спільну роботу і паралізують ефективне державне управління економікою[13, c. 79-80].

3.2. Функціонування соціально-економічної системи в Україні

Для того щоб перейти до розвинутої економічної системи уряд України повинен здійснити такі кроки.

По-перше, необхідно запровадити модель директивного (прямого) оподаткування, що передбачає ліквідацію існуючих соціальних фондів (пенсійний, соціального страхування, по безробіттю, від нещасних випадків) і введення єдиного соціально-пенсійного податку на рівні 12–14% сукупного трудового доходу людини. Ставка прибуткового податку з громадян має становити 10%, а не 15% – як зараз. Окрім того, потрібно скасувати податок на додану вартість. З ліквідацією ПДВ збільшиться конкурентоздатність продукції, зруйнуються корупційні схеми, на яких сьогодні побудовано розвиток кланово-корпоративних фінансових груп, суттєво покращаться умови розвитку національної буржуазії, зросте рівень життя громадян. Ліквідації підлягає також податок на прибуток із підприємств, який є абсолютно неефективним. Сьогодні суб’єкти господарювання досконало вивчили та втілили у практику механізми, що дозволяють мінімізувати прибуток і таким чином уникати сплати цього податку.

Узагалі, неправомірним є поділ на прямі та непрямі, завуальовані податки (у вигляді відрахувань у різні фонди, мит, акцизних зборів, плати за ліцензії, дозволи і т. ін.). Податкова система повинна бути єдиною, неподільною і простою в оперуванні. Саме така модель оподаткування в Україні розроблена Інститутом трансформації суспільства ще понад 10 років тому, але вона й досі не впроваджена в життя.

Необхідно змінити функцію державної податкової адміністрації, яка, будучи карним, репресивним органом, пригнічує розвиток підприємництва в Україні. Податкова адміністрація має стати консультативно-стимулюючою структурою, яка б допомагала підприємцям нарощувати власний бізнес.

По-друге, слід негайно ввести державну монополію на виробництво і реалізацію горілчаних та тютюнових виробів, а також на розважальну бізнес-діяльність (нічні клуби, казино, кабаре тощо). Кількість таких закладів потрібно істотно зменшити, вони мають бути зосереджені в певних контрольованих ареалах, бажано за містом. Доходи від цього виду бізнесу повинні належати державі та витрачатися на розвиток культури, спорту, підтримку непрацездатних осіб, програми проти поширення СНІДу і споживання наркотиків[4, c. 90-91].

По-третє, важливо перетворити хімічні, нафтохімічні, нафтові, металургійні заводи та гірничо-збагачувальні комбінати у відкриті публічні акціонерні товариства. Ці підприємства є народним багатством, і доходами від їх діяльності повинні користуватися всі громадяни України.

По-четверте, потрібно запровадити механізми стабілізації фінансової системи та національної грошової одиниці. Ідеться передусім про введення моделі валютного комітету, що передбачає прив’язку гривні до чотирьох основних валют: євро, англійського фунту, американського долара, японської єни. Фактично це означає перехід до системи SDR.

По-п’яте, потрібно якнайшвидше провести в Україні адміністративно-територіальну реформу, яка передбачатиме:

- запровадження двоступеневої системи місцевого самоврядування;

- визнання територіальної громади основною одиницею місцевого самоврядування;

- скасування делегованих повноважень, які передаються центральною владою органам місцевого самоврядування;

- ліквідацію районів як рівня місцевого самоврядування, а відтак і райрад та районних державних адміністрацій;

- створення замість областей паланок (департаментів);

- скасування системи держказначейств та силових структур на рівні місцевих громад [6, с. 10].

По-шосте, вкрай необхідно посилити демократичні механізми суспільного розвитку. Зокрема потрібно змінити систему відносин власності в інформаційній сфері, перетворити провідні приватні телекомпанії на публічні, відкриті акціонерні товариства. Акції таких ВАТ мають відкрито продаватися на фондовому ринку, і жодна фінансово-корпоративна група, фізична чи юридична особа не зможуть сформувати контрольний пакет.

По-сьоме, слід корпоратизувати вищі навчальні заклади державної форми власності, щоб звільнити наукову думку та викладацький склад від ретроградства і бюрократизму. Державні ВНЗ потрібно трансформувати у відкриті акціонерні компанії, де можуть бути частки державної, комунальної власності, а також фізичних осіб. Купівля-продаж цих акцій повинна відбуватися на вторинному фондовому ринку. Доцільно припинити будь-яке фінансування з державного бюджету галузевих інститутів Національної академії наук України, а також державних університетів, які перетворилися на неефективні структури, не спроможні забезпечити швидкий інтелектуальний поступ нашої країни. Настав час ліквідувати Вищу атестаційну комісію України, яка сьогодні фактично є органом, що сприяє поширенню корупції у системі вищої освіти та науки.

По-восьме, необхідно запровадити механізми підтримки молоді, яка є головним джерелом формування дрібної національної буржуазії. Молодим людям потрібно надати можливість безперешкодно розпочинати власну справу. Для цього слід створювати бізнес-інкубатори та венчурні інвестиційні фонди, які б забезпечували коштами молодіжний початковий бізнес[14, c. 44-45].

3.3. Економічна система України: проблеми та основні напрямки розвитку

Економічна політика в Україні підпорядкована все ще не економічним мотивам та інтересам держави, а політичним мотивам, економічним інтересам і особистим амбіціям українських політиків.

Необхідно припинити, при проведенні економічної політики в Україні, практику «економічного самоїдства», принципи «латання дір» і підходи «соціально-економічного популізму». Це надто важкі тягарі для економіки країни, які стримують її розвиток, не дозволяють важко виробленому національному економічному продукту самовідтворюватись і примножуватись.

Економічну систему України необхідно зробити, по-перше, системою, по-друге, економічною, тобто господарською. А будь-яке господарювання базується на розрахунках можливостей, доцільності і ефективності. – Це комплексне системне завдання можна вирішити лише за допомогою національної економічної моделі.

Всі функції економічної системи знаходяться у тісному причинно-наслідковому взаємозв‘язку і не можуть існувати у розриві між собою. Слабкість будь-якої функціональної складової унеможливлює ефективний розвиток всієї економічної системи, оскільки слабка функціональна ланка нівелює роботу інших функцій.

Українська економіка потребує системи заходів у всіх трьох функціях для підвищення ефективності національної економічної системи.

Головною, формуючою функцією економічної системи є функція виробництва матеріальних благ - товарів і послуг. Функція виробництва започатковує колообіг всіх трьох функцій економічної системи. Цією функцією, власне, розпочинається сам господарський, економічний процес.

Функція виробництва пройшла довгий еволюційний шлях. Ця еволюція змінювала форми, принципи і масштаби виробничих відносин - від примусових робіт на основі повинних зобов’язань праці до вільного найму з дотриманням високих соціальних стандартів праці, від широкопрофільних універсальних робіт до вузької спеціалізації та поділу праці, від товарного індивідуалізму до стандартизації і уніфікації.

Найбільший еволюційний крок функція виробництва пройшла за останнє століття, коли виробничі відносини прийшли до крупної корпоративної форми організації виробництва продукції. Саме крупна корпоративна форма сьогодні є найбільш ефективною, а тому, і домінуючою формою виробничих відносин у світі. Вона дозволяє максимально уніфікувати, стандартизувати, спеціалізувати виробничі технології, прагматизувати наукові розробки та розширяти збут виробленої продукції. – Це природній шлях еволюції господарювання.

Корпорації домінують в економічному світі тому, що вони є найбільш продуктивними, найбільш ефективними виробниками товарів та найкраще організовують збут і обслуговування власної продукції. Переваги корпоративних об’єднань підприємств – мінімізація собівартості продукції за рахунок уніфікації і здешевлення вартості робочої сили; підвищення якості продукції за рахунок об’єднання науково-дослідних досягнень; розширення збуту продукції за рахунок об’єднання ринкових можливостей; покращення рівня обслуговування через обмін досвіду і взаємне додавання сервісних точок; укрупнення капіталу, що підвищує можливості експансії та конкурентного витіснення або поглинання[4, c. 90-91].

Отже, функція виробництва в українській економічній системі повинна отримати свою головну рушійну силу – ряд крупних і середніх українських корпорацій. При цьому, треба особливо підкреслити, що мова йде про «вертикальні» корпорації, ті до складу яких повинні входити підприємства, що здатні забезпечити всю вертикаль організаційного, техніко-технологічного, наукового, фінансового процесу виробництва кінцевих споживацьких товарів і послуг.

Завершальною ланкою функціонального кругообігу в економічній системі країни є функція розподілу результатів реалізованого функцією продажу створеного функцією виробництва. Тобто, функція розподілу визначає те, як будуть розподілені фінансові результати виробленого і проданого економікою країни матеріального продукту.

Найважливішу роль у функції розподілу відіграє держава, оскільки саме в цій функції і знаходиться основний сенс існування державного утворення і влади як такої. Саме через функцію розподілу в економічній системі країни, влада держави за допомогою системи Державного і місцевих бюджетів може забезпечувати виконання своїх прямих політичних, інфраструктурних і соціальних завдань. Свій внесок в роботу функції розподілу роблять і всі суб’єкти економічної діяльності розподіляючи, за певними напрямками, чистий залишок своїх доходів після сплати всіх витрат і податків, а також самою структурою своїх витрат.

Роботу функції розподілу забезпечують багато механізмів і сфер економічної діяльності. Це зумовлює потребує певної синхронізації роботи цих механізмів, а також їх системності, плановості, передбачуваності і надійності, та з мінімальними можливостями впливу мінливих політичних течій[6, c. 83-84].


Висновки

Економічна система — це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв'язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об'єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.

Необхідні зміни в економічних відносинах створюють проблему їх удосконалення. Розв'язати її можна, спираючись на юридичну форму виявлення виробничих, розподільних та інших економічних відносин, а саме: сформувати новий господарський механізм, в якому досконаліші економічне право та системи управління наблизять конкретні економічні форми господарювання до їх об'єктивних принципів, як того потребують сучасні продуктивні сили. Саме завдяки конструюванню нового чи вдосконаленню існуючого господарського механізму досягається відповідність економічних відносин потребам розвитку продуктивних сил.

На цій основі формується досить рівноважна (економічні відносини відповідають вимогам продуктивних сил) і динамічна система. За такої рівноваги швидко розв'язуються економічні суперечності, що сприяє динамічному та ефективному розвитку суспільного виробництва, саме за такої рівноваги виробництво продукту забезпечується на межі виробничих можливостей.


Список використаної літератури

  1. Базилевич В. Ринкова економіка: Основні поняття і категорії. Навчальний посібник./ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич. - К.: Знання , 2006. - 263 с.
  2. Базілінська О. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Олена Базілінська,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 442 с.
  3. Диба М. Теоретико-методологічні основи господарського регулювання в сучасній економічній системі //Економіка України. - 2005. - № 10. - С.42-48
  4. Добродумов П. Конституційно-правові основи економічної системи України //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - C. 88-91
  5. Дратавер Б. Макроекономіка: М-во освіти і науки України, КДПУ ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.
  6. Злупко С. Формування, розвиток і сучасний стан економічної системології в Україні //Економіка України. - 2005. - № 3. - C. 77-84
  7. Кривцов О. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навч. посіб./ Олександр Кривцов, Валерій Бережний, Вікторія Онегіна,. - Харків: Факт, 2003. - 199 с.
  8. Макроекономіка: Методичні рекомендації для практичних занять та самостійної підготовки/ М-во освіти і науки України, ДЛАУ; Укл. В. Ю. Еш. - Кіровоград, 2004. - 39 с.
  9. Манків, Грегорі Н. Макроекономіка: Підручник для України/ Г.Н. Манків,; Пер. з англ.: Степан Панчишин, Остап Ватаманюк та ін.. - К.: Основи, 2000. - 588 с.
  10. Мельникова В. І. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ В. І. Мельникова, Н. І. Клімова; М-во науки і освіти України, Нац. аерокосмічний ун-т ім. М. Є. Жуковського, Нац. банк України. - 2-е вид., доп.. - К.: Професіонал, 2004. – 394 с.
  11. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.
  12. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник для студ. вузів/ Степан Панчишин,. - 2-е вид., стереотип.. - К.: Либідь, 2002. - 614 с.
  13. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2005. - 441 с.
  14. Суботович Ю.Л. Фінанси в економічній системі держави //Фінанси України. - 2004. - № 5. - С.44-46
  15. Харкянен Л. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів/ Людмила Харкянен,. - К.: Каравела, 2006. - 174 с.
загрузка...
Top