Економічна система Д. Рікардо як відображення епохи

Вступ.

1. Особливості економічних поглядів Д.Рікардо.

2. Економічна система Д.Рікардо.

2.1.Теорія вартості.

2.2. Гроші.

2.3. Теорія розподілу.

2.4. Прибуток.

2.5. Земельна рента.

2.6. Проблема відтворення і криз.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Упродовж десятиліть Французької революції і наполеонівських воєн прогрес політичної економії був підмінений стагнацією, хоча монетарна теорія під ударами інфляції сягнула нових вершин, а Малтус висунув свою теорію народонаселення. Лорд Лаудердал (1804 р.) піддав сумніву твердження Адама Сміта про те, що колений, хто заощаджує, є громадським благодійником, але в аналізі він не був сильним. Жан-Батіст Сей був втихомирений Наполеоном. Новий імпульс прийшов після Ватерлоо, коли лондонський банкір вирішив перенести свою розумову енергію з військових фінансів у політичну економію. Цим банкіром був Давид Рікардо.

Давид Рікардо (1772--1823) видатний представник класичної буржуазної політичної економії. Він народився в сім’ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він займається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.

Рікардо не одержав систематичної освіти і самостійно вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Якийсь час він працював викладачем математики, двічі обирався шерифом, аз 1819 до 1823 р. був членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці були присвячені проблемам грошового обігу. В 1817 р. була опублікована його головна праця «Начала політичної економії і оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промислової буржуазії. Причому він не лише розробляє економічну програму буржуазного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі буржуазії з землевласниками.

1. Особливості економічних поглядів Д.Рікардо

Рікардо народився у Лондоні 1772 року. Його батько Абрахам був поважним маклером і торгував товарами та цінними паперами на біржі. Він походив з єврейської родини, яку вислали з Іспанії і яка вперше переїхала до Ліворно, згодом, десь на початку XVIII ст., — до Амстердама і, зрештою, за кілька років до народження Давида, — до Лондона. Всюди, де б вони не опинилися, ставали вагомими і гараздовитими бізнесменами.

Давид провів своє дитинство в оточенні багатства, ортодоксальної та соціальної ізоляції. Він пішов до школи, коли йому виповнилось чотирнадцять років, провівши два роки з дядьком в Голландії, де попри те, що відвідував школу, Давид також вивчав мови і, можливо, пропускав деякі дисципліни. Згодом його батько твердо вирішив найняти репетиторів для нього з тих наук, якими Давид зацікавився, однак суто для інтелектуального збагачення, без практичного застосування (сім'я цього торговця, видається, мала невеликий ентузіазм щодо цього).

У чотирнадцятирічному віці Давид увійшов у брокерську фірму свого батька, яка на той час спеціалізувалась на переказних векселях і цінних паперах. Двома роками пізніше він стає опікуном двох молодших членів сім'ї у поїздці на континент (до Європи). Все більше і більше Давид вступав у конфлікт з ортодоксальними сімейними традиціями. У 1793 р. він одружився, що стало причиною його розриву з батьками (однак не з рештою сім'ї) і, здається, що він став унітаріанцем (прихильником об'єднання). Загалом це було щасливе подружжя, благословенне трьома синами і п'ятьма дочками.

Розрив стосунків з батьком змусив Рікардо розпочати власний бізнес біржового маклера. Початок був важким, але невдовзі Рікардо досягнув успіху. В двадцять шість років він був багатим і незалежним; коли йому виповнилось сорок він володів майном, орієнтовна величина якого дорівнювала півмільйонам фунтів і був впливовим фінансистом. Здається, що наполеонівські війни були золотим часом для англійських банкірів (одним з друзів Рікардо був Натан Мейєр Ротшильд).

Фінансова забезпеченість дала змогу Давидові відновити його навчання, особливо з математики, хімії, фізики і, передусім, з мінералогії та геології. Супроводжуючи свою дружину до курортного міста Бас, Рікардо у місцевій бібліотеці натрапив на книжку "Багатство народів". Він позичив цю книжку, прочитав її і став палким прихильником політичної економії.

Рікардо став членом однієї з дружніх груп, де обговорювались економічні проблеми, до якої належали такі люди, як Джеймс Мілль, Роберт Малтус, Джеремі Бентам і Генрі Торнтон. За цих дебатів з'явилася його перша публікація — анонімна стаття "Ціна на золото" (видана в 1809 p.). Це зробило Рікардо прихильником металевого грошового обігу, за яким знецінення неконвертовних банкнот відбувається не через торговельний дефіцит, а через інфляційну політику Банку Англії. У наступні роки ця стаття переросла в блискучий трактат "Висока ціна зливку як доказ знецінення банкнот". До кінця 1812 р. Рікардо був авторитетом у сфері грошового обігу, однак він більше нічого не написав про проблеми загальної економіки. Згодом він все більше і більше втягувався в дискусію про торгівлю зерном, яка породила загальні проблеми.

Довкола часових подій при Ватерлоо Рікардо вважав себе досить заможною людиною. Він, можливо, також думав і про те, що золоті часи для фінансистів були вже в минулому. Він придбав прекрасний будинок за містом і, виїхавши з Лондона, поступово відійшов від фондової біржі. Це додало йому вільного часу, щоб розширити "Нарис про вплив низької ціни зерна на прибутки акцій" (1815 р.) до "Основ політичної економії та оподаткування" (1817 р.). Для недосвідченого коментатора, такого як Рікардо, це було дуже важким завданням, для виконання якого він потребував підтримки від своїх друзів, особливо Джеймса Мілля. Книга хоча й добре продавалась, але була надто складною і нецікавою, щоб стати бестселером, проте вона зробила Рікардо провідним політичним економістом. У той час як Адам Сміт намагався пояснити розмір і зростання національного доходу, Рікардо відводив найважливіше місце в економічній науці визначенню розподілу національного доходу між землевласниками, капіталістами і робітниками.

У 1819 р. Рікардо став членом Палати громад від ірландського району Портерлінгтон. Сказати просто, що він був обраний, було б неправильно, оскільки він надав власникові того району безвідсоткову позику 20 000 фунтів за умови, що він отримає місце в Палаті без жодних витрат. Він ніколи не зустрічався із своїми виборцями, однак у тому не було нічого дивного як на ті часи. Як член парламенту Рікардо став визнаним авторитетом у фінансах, однак його продуктивний період у науці закінчився. У 1822 р. Рікардо з сім'єю перебував у турне по Європі. У Женеві він зустрівся з Сімондом де Сіс-монді, його опонентом щодо "загального надвиробництва"; у Цюріху провідного експерта з іноземної валюти ошукав гос-подар готелю у валютно-обмінній операції.

Рікардо помер несподівано, 1823 року, після короткочасного захворювання. Він був комунікабельною людиною з приємними манерами, низькорослим, але симпатичним, відданим другом і блискучим співрозмовником. Його праці й кореспонденцію, відредаговані П'єро Сраффою (Piero Sraffa), видало Королівське Економічне Товариство на початку 1951 р.

У "Багатстві народів" поняття вартості вперше трапляється лише в главі 4. Під час написання своїх "Принципів" Рікардо вирішив зробити поняття вартості предметом глави 1. Він її почав так: "Суть товару, або кількість будь-якого іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, котра необхідна для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, котра платиться за цю працю".

Як і Сміт, Рікардо рідко вживає поняття споживчої вартості. Для нього вона була лише необхідною для мінової вартості. Минуло тридцять сім років, допоки Герман Генріх Госсен досяг успіху, винайшовши спадну граничну корисність, яка стала ключем до теорії вартості.

Рікардо, як і Сміт, розрізняв ринкову ціну товарів і їхню природну ціну. Однак його майже не цікавила ринкова ціна, а свою увагу він сконцентрував на природній ціні. Теорія вартості Рікардо стала теорією рівноваги.

Наступна особливість полягала у тому, що існують товари, доступні лише у певній кількості, такі як рідкісні монети, і такі товари, пропозиція яких може бути збільшена за рахунок виробництва. Щодо першого виду товарів, то Рікардо погоджувався з твердженням, що їхня вартість визначається унікальністю (дефіцитністю) і залежить від попиту; аналіз монопольної ціни мав зачекати на Антуана Огюстена Курно. Теорія вартості Рікардо, хоча й далека від того, щоб бути загальною, стала однак специфічною теорією рівноважного відтворення товарів.

Знову відносні ціни є незалежні не лише від споживчого попиту, але й від розміру заробітної плати. Твердження, що вартість залежить лише від кількості робочої сили, можна продовжити твердженням, що вона (вартість) залежить від більшої чи меншої величини компенсації, яка виплачується за цю працю. Зміни у розмірі заробітної плати впливають на всі ціни в однаковій пропорції.

Суть другого напряму аналізу, запропонованого Рікардо, полягає в тому, що виробництво потребує не лише робочої сили, а й засобів виробництва, таких як знаряддя, інструменти і будівлі. Вони теж вироблені за допомогою робочої сили (праці) і засобів виробництва. Всі вхідні коефіцієнти визначені й немає жодних відсотків. Виходячи з цих умов, відносні ціни все ще визначаються відносною вартістю робочої сили, але до прямих затрат праці тепер додаються непрямі, оскільки ще Вільям Петті та Річард Кантільон зазначали, що засоби виробництва можуть бути перетворені на робочу силу.

У попередньому викладі рікардіанської теорії вартості земля і рента не згадуються. У теорії вартості попередника Рікардо Кантільона земля теж не була суттєвим фактором. Кантільон уявляв землю однорідної якості з фіксованою продуктивністю на одиницю площі. У 1767 р. Тюрґо зрозуміло виразив принцип спадної доходності, з яким Рікардо мав нагоду дуже рано ознайомитись. Вест і Малтус 1815 року незалежно використали цей принцип як базу теорії ренти, яку Андерсон запропонував ще за тридцять вісім років до того. Двома роками пізніше Рікардо зробив цю теорію наріжним каменем свого аналізу розподілу.

Перше питання стосується змін у законах вартості, що зумовлюються дефіцитом землі. Рікардо вважав, що не потрібно жодних змін взагалі. Земельній теорії вартості Кантільона він протиставив неземельну теорію вартості. Припустимо, що населення забезпечене землею різної якості, яка поступово перетворюється на пустелю. Землю будуть обробляти аж до межі, де фермер може лише заробити собі на прожиття. У конкурентному суспільстві всі фермери заробляють саме таку заробітну плату для прожиття. Надлишок виробництва над цю зарплату надходить до лендлордів як рента, яка передбачає, що власники граничних (найменш родючих) земель не отримують жодної ренти. Факторні доходи можуть бути проаналізовані за умови, нібито рента не має значення, оскільки виробництво концентрується на найменш родючій ділянці землі. Як сказав про це Рікардо, "мінова вартість усіх товарів... завжди регулюється... більшою кількістю робочої сили, яка є необхідною для їхнього виробництва... тими, хто виробляє ці товари за найнесприятливіших обставин".

Рікардо розрізняв три типи ренти. Диференціальні ренти зумовлюються різною родючістю ґрунту. Припустімо, що вся земля поділяється на ферми однакового розміру, і всі ферми класифікуються згідно з якістю ґрунту. Ферми експлуатуються сім'ями однакового розміру з використанням стандартного обладнання. Доходи на сім'ю (чи ферму) будуть у такому разі визначатися низхідною похилою кривою (рис. 1), репрезентуючи граничний продукт праці (чи землі).

Рікардо добре усвідомлював, що рента також виникла б, якщо вся земля була б однорідної якості. Щоб проілюструвати рентні платежі за таких умов припустимо, що є обмежена площа однорідної землі. Вона культивується змінною кількістю фермерів (кожний з них зі своїм стандартним обладнанням) так, що площа землі в акрах на одну ферму є змінною. Зі збільшенням населення загальний випуск продукції зростає, однак із спадною доходністю — зменшується у пропорції до кількості населення. Граничний продукт з цієї причини знову знижується, як це зображено на рис. 1.

У цьому випадку немає жодної ділянки безрентної землі; всі акри забезпечують однакову дефіцитну ренту. Отже, Рікардо усвідомлював, що рента може також бути зумовлена перевагами локалізації, але забезпечення детального аналізу цих просторових аспектів залишилось для Тюнена(1826 p.). Рікардо робить висновок, що "рента не є компонентом ціни товарів" і "не тому хліб дорогий, що сплачується рента, а рента сплачується тому, що хліб дорогий". У той час як у "Багатстві народів" ця пропозиція з'явилась як догматичне твердження, тепер це було аналітично доведено.

2. Економічна система Д.Рікардо

2.1.Теорія вартості.

Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну і мінову цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка знаходить свій прояв у певній кількості іншого товару, Рікардо виявляє й абсолютну цінність, субстанцію якої становить праця. Проте він не розвиває цю ідею, а зосереджує основну увагу на дослідженні саме мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його трактуванні цінності працею і критикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й смітівського тлумачення цінності як суми доходів. У Рікардо цінність виступає як первинна величина, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише праця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію пов'язував з капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. А звідси висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він заявляє, що зміни в заробітній платі не ведуть до відповідних змін цінності товару. «Цінність товару,— писав він,— або кількість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працюй. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо критикує Сміта за його твердження про те, що зростання ціни праці веде до підвищення цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, зіткнувся з труднощами, коли вирішував проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибуток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби товари обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. В такому разі галузі, де основний капітал займає незначне місце або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, в яких основний капітал займає більшу долю або повільно обертається.

Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що у неї були б більші витрати праці і відповідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувався б перелив капіталів у ці галузі, а решта галузей не змогла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від заяви про те, що заробітна плата не впливає на ціни і розглядає її вплив на ціни в результаті різних змін стану та співвідношення основного і оборотного капіталу. Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшить цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або малої кількості техніки відносно благ, виготовлених за допомогою «довговічного» капіталу, або великої кількості техніки. Саме таким шляхом буде урівнена норма прибутку незалежно від статей витрат.

Проте Рікардо заявляє, що ця причина зміни цінності товарів діє порівняно слабо і її можна не враховувати. Значно важливішою причиною Рікардо називає збільшення або зменшення кількості праці. Такий його підхід до визначення цінності став предметом гострої критики з боку буржуазних економістів.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

2.2. Гроші.

Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх обезцінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього приводу.

Теорію грошей Рікардо будує на основі своєї теорії цінності. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основу грошової системи у нього становить золото. Цінність золота і срібла, як і всякого товару, визначається витратами праці. При даній цінності грошей їх кількість в обігу залежить від суми товарних цін. Проте використання золота в обігу Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забезпечення їх цінності необхідно, щоб їх кількість «регулювалась у відповідності з цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії" грошей. Він заявив, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність грошей.

2.3. Теорія розподілу.

Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.

Заробітна плата у Рікардо це — доход робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості»^ Отже, природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім’ї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах»^. Хоча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.

Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується. Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук — заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

2.4. Прибуток.

Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із заробітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над заробітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо,— це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.

Рікардо підкреслював, що рівновеликі капітали приносять однакові прибутки незалежно від того, яку кількість праці вони приводять у дію. Але разом з тим писав, що на величину прибутку впливає зростання продуктивності праці. Отже, прибуток у нього виступає то як породження капіталу, то як породження праці. Цю суперечність Рікардо навіть не помітив.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця виступає джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника і його сім'ї. Проте заробітна плата, підкреслює Рікардо, не може піднятись так високо, щоб нічого не лишилось на прибуток.

Велику увагу приділяє Рікардо проблемі зниження норми прибутку. З розвитком суспільства, зазначав він, норма прибутку має тенденцію до зниження. Вона зумовлена, на думку Рікардо, тим, що продуктивність праці в сільському господарстві зменшується (дія закону спадаючої родючості ґрунту), а це веде до зростання цін на продукти харчування, отже, і до зростання заробітної плати і відповідного зниження прибутку. Фактором, що протидіє падінню норми прибутку, Рікардо вважає розвиток продуктивних сил.

Зменшення прибутку в зв'язку із зростанням заробітної плати Рікардо розглядає як надзвичайно складну проблему, що загрожує нагромадженню капіталу, тому що зменшується джерело нагромадження і зникають «стимули до нагромадження».

Рікардо підкреслює, що він аналізує «прибуток взагалі», тобто йдеться про прибуток як економічну категорію. Що ж до величини прибутку в окремих галузях чи в окремих капіталістів, то вона може перевищувати середню норму. Такий прибуток Рікардо називає «незвичним». Але це явище буде тимчасовим. У результаті переливу капіталів норма прибутку вирівнюється.

Суперечливим є висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, а отже, й норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він твердить, що нагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання у нього має певну межу, зумовлену зниженням норми прибутку.

2.5. Земельна рента.

Ренту Рікардо визначає як «долю продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і незруйнівними силами ґрунту». Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу і виявити закономірності її динаміки.

Виникнення ренти Рікардо пов'язує з утвердженням приватної власності на землю. Основна теза Рікардо полягала в тому, що рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Із зростанням населення обробляються менш родючі або гірш розташовані ділянки землі. В такому разі на кращих землях виникне рента, а її величина буде залежати від різниці якості цих ділянок. Мінова цінність всіх товарів (в тому числі і промислових) у Рікардо регулюється найбільшими витратами праці, необхідними для їх виробництва. За цих умов на кращих землях, де витрати на одиницю продукції менші, утворюється додатковий доход. Під впливом конкуренції фермери задовольняються середнім прибутком, а додатковий доход привласнюється власниками землі як рента. Отже, рента в розумінні Рікардо — це надлишок цінності над середнім прибутком.

На відміну від Сміта, який розглядав ренту як одне з джерел цінності, щоправда своєрідне, Рікардо твердить, що рента не впливає на рівень цін на хліб. Ціна не залежить від ренти, а навпаки, рента залежить від ціни. «Не тому хліб дорогий,— пише Рікардо,— що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий» Рікардо аналізує диференційну ренту. Щодо абсолютної рентні, Рікардо її не визначав. Він заявляв, що на гірших ділянках фермер одержує лише середній прибуток, що надлишок тут не виникає. Отже, виходить, що з гірших ділянок землі рента не виплачується.

Критикував Рікардо і смітівське фізіократичне розуміння дії сил природи. Він підкреслював, що ці сили діють і в промисловості. І разом з тим він вважав, що основою всякого економічного розвитку, матеріального достатку і навіть росту промисловості є додатковий продукт землі.

Динаміку ренти Рікардо правильно пов'язував з нагромадженням капіталу, розвитком продуктивних сил, зростанням міського населення. Але і в цьому питанні він був непослідовним, а його погляди суперечливі.

Рікардо пов'язував ренту з законом спадаючої родючості грунту. Він писав, що порівняльна цінність сирих продуктів підвищується тому, що на виробництво їх останньої добутої долі витрачається більше праці, ніж на попередні. Це веде до підвищення цін, отже, й до зростання ренти. Так діє і зростання капіталу. Зростання капіталу також буде збільшувати ренту, тому що буде збільшуватись різниця в продуктивності ділянок. Зменшення капіталу приведе до зменшення ренти, оскільки будуть послідовно вилучатись з обробітку найменш родючі землі і відповідно зменшиться рента з кращих ділянок. Що ж до зростання населення, то воно, за теорією Рікардо, неможливе в умовах підвищення цін на продовольчі товари.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що у підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обґрунтування вимоги про скасування хлібних законів.

2.6. Проблема відтворення і криз.

Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.

Аналізуючи процес нагромадження капіталу, Рікардо помилково зводив його до перетворення доходу лише в змінний капітал, в заробітну плату. Ігноруючи суперечності капіталізму, він твердив, що застосування нового капіталу не може зустріти ринкових труднощів. Рікардо стояв на позиціях Сея, який заперечував можливість надвиробництва і криз.

Відзначаючи це, слід пам'ятати, що книга Рікардо була опублікована за вісім років до першої кризи, яка охопила економіку Англії в 1825 році.

Посилаючись на Сея, Рікардо твердить, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж з метою купівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти або послуги. Гроші слугують лише «мірилом, за допомогою якого відбувається обмін».

Рікардо писав про можливість виготовлення будь-якого товару в кількості, що значно перевищить попит. Але це явище він вважав тимчасовим і таким, що «не може трапитись одночасно з усіма товарами». Він заперечував висновок Мальтуса про вирішення проблеми відтворення за рахунок споживання непродуктивних верств (чиновників, духовенства, землевласників).

Єдину причину застою торгівлі в окремі періоди він пов'язував з прорахунками підприємців у виробництві товарів. Але це ускладнення, на думку Рікардо, вирішувалось швидко і ефективно шляхом перенесення на виробництво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі. Про причини спеціалізації писав і Сміт, проте Рікардо розробив цю теорію ґрунтовніше. Він будує її на трудовій теорії вартості і робить наголос на національних відмінностях у величині вартості, що зумовлені витратами праці.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер будується на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту й пропозиції.

Висновки

Рікардо розглядає капіталістичні відносини як природні й вічні. Він розвиває смітівську ідею про особистий інтерес як основну рушійну силу суспільного розвитку в умовах повної свободи дій. Але у нього не всякий егоїстичний інтерес є рівноцінним. На перше місце він ставить інтереси промислової буржуазії і рішуче виступає проти лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства — тобто економічного зростання,— то Рікардо розглядає розподіл як фактор зростання. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибуток, ренту і заробітну плату),— головне завдання політичної економії».

Однак найважливіший внесок Рікардо стосується не специфічних проникнень, а запровадження техніки економічного аналізу. Нижчий за рангом від Сміта щодо широти зацікавлень, економічної інтуїції й роздумів про людські справи, Рікардо значно переважав його в аналітичному забезпеченні. Вперше ми бачимо теоретика, який ретельно (хоча й часто неідеально) точно відзначає свої припущення, так що деякі макроекономічні пропозиції могли видаватися як цілком правдиві й слушні. У той час як Сміт пропонував приклади, Рікардо конструював моделі.

Сьогодні ці моделі видаються надуманими; з іншого боку, вони були недостатньо опрацьованими. Теперішнє швидке збільшення математичних моделей "у дусі Рікардо" свідчить про те, що Рікардо часто був неспроможний висловлювати свої думки чітко і зрозуміло. Однак він зайшов настільки далеко, наскільки міг зайти аналітичний геній без відповідної наукової підготовки. Подальшого прогресу можна було досягнути лише завдяки застосуванню математики.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2005. - 719 с.

2. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. - Тернопіль: Астон, 1999. - 126 с.

3. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 219 с.

4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Ма-зурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.

5. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. - К.: Атіка, 2002. - 95 с.

6. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.

7. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.

8. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.

загрузка...
Top