Економічна конкуренція

Вступ.

Реферат 1. Законодавство України про захист економічної конкуренції. Загальна характеристика.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ.

Реферат 2. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Здійснення широкомасштабних перетворень в економічній сфері неможливе без побудови якісно нової системи державного регулювання економічних відносин, яка повинна спиратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручання держави в економічні процеси не обмежується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних правових механізмів, зокрема, за допомогою конкурентного права як сукупності норм, що регламентує правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів підприємців, споживачів і держави в цілому. Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступового переходу до побудови цивілізованої економічної системи в країні. Разом із тим, незважаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного законодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми конкурентного законодавства.

В умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбувається у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції" [1, с.4]. До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструктура конкурентного законодавства. Тобто відбуваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конкурентного права, вони потребують якісного теоретичного обґрунтування.


Реферат 1. Законодавство України про захист економічної конкуренції. Загальна характеристика

Функціонування ринкових відносин, в основі яких лежить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї "соціалістичний" монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави у складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів виробництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її на єдиний народногосподарський комплекс. Монополізм у нашій державі є також породженням політики концентрації і спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. зміст, мету та основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила до переліку законодавчих актів, які б забезпечували дію Закону України "Про економічну самостійність України", антимонопольне законодавство. За час, що минув, зроблено вагомі кроки на шляху формування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набранням чинності Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України "Про Антимонопольний комітет України", який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами розділів VII та XI Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та ново-створеним суб'єктом господарювання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій. Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) істотного обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція істотно обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:

- не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями; не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнано становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч. 4 ст. 12 Закону.


Висновки

З поглибленням економічних перетворень і активізацією інтеграційних процесів усе актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин, захисту товаровиробників і споживачів від зловживань монопольним становищем та недобросовісної конкуренції. В Україні, з часу здобуття незалежності економічна конкуренція почала перетворюватися з терміну, який можна було зустріти хіба що в наукових працях, на щоденну реальність, від якої ми залежимо. За останні дванадцять років нашій державі вдалося пройти непростий шлях від тотальної радянської монополії до ринкової економіки на основі конкурентних взаємин.

Сьогоднi, за даними Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора у валовому внутрiшньому продуктi вже становить приблизно 40%. Це, без перебільшення, один з головних практичних результатiв реалiзацiї державної конкурентної полiтики. Проте, економiчно доцiльний рiвень монополiзацiї в країнi не повинен перевищувати 10-12%, саме тому досягнення цього показника керiвництво держави визначило прiоритетним. Особливо, якщо врахувати, що конкуренція - це не просто унікальний інструмент ринкової економіки, який сам по собі, без зовнішнього втручання, здатний підвищувати рівень нашого життя, знижувати ціни на товари та послуги, покращувати сервіс та збільшувати асортимент.

Сенс конкуренції полягає ще й в іншому. Це надійна основа демократичного устрою суспільства, одна з головних його цінностей. Власне, для цього державою і створено Антимонопольний комітет України, перед яким із самого початку здобуття незалежності постало завдання виконувати особливу, не притаманну досі державним органам, функцію - протистояти зловживанням монополій та захищати і розвивати доброчесну економічну конкуренцію.

Список використаних джерел

1. Антимонопольне законодавство України: Збірник нормативних актів/ Відп. ред. В.П. Супрун. -К.: Юрінком Інтер, 2001

2. Господарське законодавство України:правове регулювання господарських відносин: Збірник нормативних актів: Станом на 1 січня 2002 р./ Укл. Микола Камлик, - К.: Атіка, 2002

3. Господарський кодекс України: За станом на 25 квітня 2004 року. - Харків: Одіссей, 2004

4. Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р.// Юридичний вісник України. 2002 - № 6 (346) - С. 4-21.

5. Бакалінська О. Деякі аспекти формування конкурентного законодавства і права України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 1. - C. 66-71

6. Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції в системі забезпечення безпеки підприємництва // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 7. - C. 40-43

7. Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - C. 32-35

8. Безух О. Проблеми правового забезпечення конкуренції // Право України. - 2003. - № 7. - С.109-113

9. Костусев О., Пугачова М. Стан конкурентного середовища в економіці України//Конкуренція. – 2004. - № 61


Вступ

Становлення ринкової економіки в Україні та продуктивних сил, поглиблення галузевого і територіального поділу, якісні зміни у суспільній свідомості, поступовий перехід до побудови цивілізованої економічної системи в країні, як наслідок викликає розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства і права. Разом із тим, незважаючи на ту увагу, що приділяється питанням формування та розвитку такого законодавства, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми антимонопольно-конкурентного законодавства.

При створенні антимонопольно-конкурентного законодавства і права України було використано найпрогресивніший досвід розвинених країн, а також досвід міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту економічної конкуренції. У концептуальному плані модель антимонопольно-конкурентного права України найбільш близька до європейської моделі (у широкому розумінні) з окремими рисами американської. Варто підкреслити й те, що процес формування цієї галузі законодавства і права України істотно відрізнявся від процесу створення відповідних систем у розвинених державах, що обумовлює певну специфіку в регулюванні конкурентних відносин. Зокрема тим, що модель антимонопольно-конкурентного законодавства і права не була продуктом національної системи права, а тому в окремих випадках економічна ситуація на ринку і суспільна свідомість не були готові до певних правил поведінки, що встановлювалися відповідними нормами законодавства.

Реферат 2. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

Державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України – центральним органом державної влади із спеціальним статусом. Антимонопольний комітет України є конституційним органом. Вiдповiдно до Конституцiї України призначення на посаду та звiльнення з посади Голови Антимонопольного комiтету України здійснюється Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 24 ст. 85, п. 14 ст. 106 Конституції України).

Основними завданнями Антимонопольного комітету України, згідно з Законом України „Про Антимонопольний комітет”, є:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право:

· визначати межі товарного ринку та монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому;

· видавати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

· видавати органам влади обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів;

· забороняти або дозволяти створення монопольних утворень;

· вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання в разі порушення ними антимонопольного законодавства;

· накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом;

· приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції;

· здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

До апарату АМК України входять управління конкурентної політики, правове управління, інформаційне, фінансове та ін. Особливе місце в апараті АМК та його територіальних відділень посідають відділи досліджень та розслідувань.

Посадові особи апарату Антимонопольного комітету України, згідно з законом, мають досить широкі права: проводити розслідування за заявами суб'єктів господарювання, проводити дослідження ринків; проводити перевірки суб'єктів господарювання; безперешкодно входити до приміщень підприємств, установ та організацій під час проведення перевірок; та розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Проведення перевірок суб’єктів господарювання органами Антимонопольного комітету України врегульоване Положенням про порядок проведення перевірок дотримання антимонопольного законодавства. Згідно з цим Положенням, Антимонопольний комітет та його територіальні відділення мають право проводити планові та виїзні позапланові перевірки.

Планові виїзні перевірки проводяться на частіше одного разу на рік, згідно з планом-графіком, що затверджується Головою Антимонопольного комітету чи його територіального відділення за погодженням з об’єктом перевірки. Планові виїзні перевірки проводяться лише в тому разі, коли об’єкту перевірки не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення вказаної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати її проведення.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення і може проводитися в будь-який час без попереднього письмового повідомлення незалежно від кількості раніше проведених на цьому об'єкті перевірок за наявності хоча б однієї з таких обставин:

за дорученням Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України;

безпосереднього виявлення службовцями Комітету, відділення ознаки порушення антимонопольного законодавства;

в разі, коли надійшла заява, скарга фізичної чи юридичної особи про порушення антимонопольного законодавства об'єктом перевірки;

коли виявлена недостовірність даних, заявлених об'єктом перевірки в документах, поданих на обов'язковий запит органу Антимонопольного комітету;

коли об'єкт перевірки подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу Комітету під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки дотримання антимонопольного законодавства;

коли виникла потреба в перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з об'єктом перевірки, якщо він не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий запит органу Антимонопольного комітету протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту щодо дотримання антимонопольного законодавства.

Розгляд справ про антиконкурентні правопорушення здійснюється органами Антимонопольного комітету України на підставі статей 35–49 Закону України „Про захист економічної конкуренції”, а також Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про:

· визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

· зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

· визнання суб'єкта господарювання таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

· примусовий поділ суб'єкта господарювання, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку;

· накладення штрафу;

· блокування цінних паперів;

· усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

· скасування дозволу на узгоджені дії в разі вчинення дій, заборонених згідно із ст. 19 цього Закону;

· оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством;

· закриття провадження у справі.

Таким чином, компетенція Антимонопольного комітету України має комплексний характер, оскільки даний орган не лише виконує організаційні та контрольні функції у сфері захисту конкуренції, а має право на здійснення репресивних функції: за заявами суб’єктів господарювання, державних органів, фізичних осіб та за власною ініціативою порушувати справи про антиконкурентні правопорушення, збирати інформацію та докази у справах та застосовувати штрафи, інші види відповідальності до порушників законодавства про захист економічної конкуренції.


Висновки

Отже, з юридичної точки зору, зловживання монопольним (домінуючим) становищем слід розцінювати як особливий тип поведінки суб'єкта господарювання на ринку, яке означає використання ним своєї монопольної влади недозволенний способами, що суперечать конкуренції, через що спричинюється шкода суспільним і державним інтересам, правам суб'єктів господарювання та споживачів. Вважаємо, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем охоплює всі діяння суб'єктів господарювання, які за допомогою використання заборонених законодавством способів і засобів спрямовані па встановлення, зміцнення, розширення або зберігання монопольної влади і, відповідно, призводять або можуть призвести до усунення, істотного обмеження або знищення конкуренції, усунення конкурентів із ринку або недопущення на ринок потенційних конкурентів.

Усі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю згідно із Законом про захист можуть бути класифіковані за кількома групами (різновидами):

1) зловживання переважно цінового характеру - охоплюють дії, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 13;

2) зловживання переважно дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов'язаних із використанням існуючої ринкової влади - охоплюють діяння, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 2 ст. 13;

3) дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання пропозиції або попиту, - включають два види діянь, передбачених пунктами 4 і 5 ч. 2 ст. 13 Закону про захист;

4) дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або створення перешкод їхнього доступу на ринок (виходу з ринку) - охоплюють діяння, передбачені пунктами 6 і 7 ч. 2 ст. 13 Закону про захист.


Список використаних джерел

1. Бакалінська О. Деякі аспекти формування конкурентного законодавства і права України // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 1. - C. 66-71

2. Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції в системі забезпечення безпеки підприємництва // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 7. - C. 40-43

3. Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - C. 32-35

4. Безух О. Проблеми правового забезпечення конкуренції // Право України. - 2003. - № 7. - С.109-113

5. Белянович О. Механізм правового регулювання відносин, що виникають у сфері економічної конкуренції//Конкуренція. – 2003. - № 3

6. Біленчук П., Удалов Т. Програма курсу конкурентно-антимонопольне право України. // Юридичний вісник України - 2001.- № 40.- С. 37 - 40.

7. Борисенко З. Діалектіка монополізму і конкуренції в умовах глобалізації // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 405-409

8. Валітов С. Господарський конфлiкт чи прояв монополiзму?//Конкуренція. – 2002. - № 1

9. Гончарук Т. І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - № 2. - C. 130 – 145

загрузка...
Top