Економічна інтеграція - наслідки та причини

1. Міжнародна економіка науково – технічна інтеграція: значення та причини розвитку.

2. Глобальні проблеми розвитку світової економіки.

Список використаної літератури.


1. Міжнародна економічна науково – технічна інтеграція: значення та причини розвитку

В умовах значного прискорення темпів науково-технічного прогресу та його перетворення на основний фактор інтенсивного економічного зростання величезного значення для національних економік зокрема і світового господарства загалом набуває ефективність використання досягнень науки і техніки для вирішення завдання стабільного розвитку.

У зв’язку з цим сучасні наукові досягнення та технології обумовлюють сьогодні рівень економічного розвитку країн, ступінь їх залучення до міжнародного розподілу праці, положення у світовому співтоваристві, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми.

Міжнародні науково-технічні відносини (МНТВ) – це міжнародні відносини з приводу трансферту (обміну результатами) НІОКР; спільного проведення країнами, підприємствами та організаціями НІОКР з подальшим сумісним та роздільним використанням їх результатів; спільних розробки і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією.

До найважливіших видів МНТВ належать: патентні відносини, ліцензійні відносини, відносини з приводу “ноу-хау”.

В організаційно-виробничому аспекті МНТВ можна класифікувати на: обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НИОКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику, спільне проведення на основі прямих зв'язків партнерами з різних країн коопераційних НИОКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензії, здійснення міжнародних науково-технічних програм з розробки важливих спеціальних програм на основі спеціалізації та кооперації НИОКР, реалізація міжнародних комплексних науково-технічних програм типу “Еврика”.

Стимулювання НТП з боку сучасної держави відбувається в таких напрямках:

Безпосередньо фінансується значна частка НИОКР у системі державних науково-дослідних організацій і ВУЗів

Діє система державних замовлень за НИОКР приватним та іншим недержавним науково-дослідним організаціям і промисловим корпораціям

Держава фінансує дослідження, пов’язані з виконанням приватними компаніями урядових замовлень на ті чи інші товари

Держава надає фінансову допомогу фірмам, що проводять дослідження в перспективних, з точки зору уряду, напрямах і сферах.

Загалом державою в індустріальних країнах сплачується сьогодні від 40 до 70% усіх витрат на НИОКР. В 1990р. витрати на НИОКР (в % до ВНП) становили серед промислово розвинених країн в середньому 2,5-2,9.

Однією з форм науково-технічних зв’язків, яка одержала значний імпульс на новому етапі НТР є кооперування в інноваційній сфері. В сучасних умовах науково-технічна інтеграція здійснюється на трьох рівнях. Науково-виробнича кооперація на рівні фірм: поєднання зусиль та коштів різних компаній для розробки спільних проектів (“Сіменс”(ФРН) – “Інтел ”(США):розробка і виробництво мікропроцесорів)[5, c. 163-165].

Реалізація спільних науково-технічних програм регіональними економічними угрупуваннями. На кінець 80-х років в межах ЄС виконувались роботи за понад 120 науково-технічними проектами, які фінансувалися повністю чи переважно на кошти єдиного бюджету співтовариства.

Регіональне і глобальне співробітництво в авангардних галузях НТП. Яскравим прикладом є програма науково-технічної інтеграції “Евріка”. Спільне рішення про її організацію було прийнято в 1985р. представниками 19 країн Європи. Це комплексна програма, в межах якої розроблюється велика кількість наукових проектів в різноманітних галузях. Мета програми – подолати відносну відсталість економік європейських країн від США та Японії. Сьогодні в рамках EURICA здійснюється кілька сотен різноманітних проектів. Програма має як і мірний (виробничий) напрямок, так і військовий – участь в реалізації програми “Стратегічна оборонна ініціатива”. EURICA є повністю демократичною програмою, тобто кожна країна сама вирішує, чи брати їй безпосередньо участь в ній, чи бути спостерігачем.

Одним з самостійних напрямів розвитку системи МНТВ є міжнародний обмін науково-технічними досягненнями на комерційних засадах. Темпи росту ліцензійної торгівлі випереджають ріст світової торгівлі й вивозу капіталу.

Новою і перспективною формою реалізації технологічних нововведень є лізинг. Сьогодні на засадах лізингу здійснюється 25-35% загальних капіталовкладень у розвинених західних країнах.

Водночас, у науково-технічній сфері, з огляду на її особливості і глобальну сутність, можливим є швидке одержання й найбільш ефективне впровадження результатів лише за умов тісного переплетення національних потенціалів, об’єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи на міжнародному і глобальному рівнях. Ця особливість знаходить своє втілення в процесах міжнародної інтернаціоналізації сфери науки і техніки.

Інноваційна за своїм змістом і характером динаміка розвитку сучасного світового господарства, яка базується на факторах науково-технічного прогресу, вимагає від держав вибору відповідних моделей економічного зростання. В такий спосіб перед економікою України постає найважливіше завдання – перехід на інноваційний шлях розвитку, що ґрунтується на впровадженні досягнень науки, техніки і технологій в усі сфери національного господарства[7, c. 198-199].

У контексті розвитку і поглиблення процесів інтернаціоналізації світової економічної і науково-технічної сфер вирішального значення у підвищенні ефективності реалізації національної стратегії інноваційного розвитку України набуває використання переваг міжнародної науково-технічної інтеграції.

Науково-технічний прогрес на сучасному етапі розвитку світової економіки багато в чому визначає характер і зміст процесів, що відбуваються як в окремих країнах і регіонах, так і в усій сфері міжнародних відносин. Аналіз наукових досліджень з питань залежності інтенсивного економічного зростання від науково-технічних чинників дозволяє зробити висновок про те, що від володіння сучасними технологіями на сьогодні залежить рівень економічного розвитку країн, ступінь їх участі в міжнародному розподілі праці, положення в світовій спільноті, здатність успішно вирішувати різні соціально-економічні проблеми.

За оцінками експертів Організації економічного співробітництва й розвитку, у середині XX ст. темпи економічного зростання визначалися прогресом технології на 38%, а на кінець цього ж століття – вже на 65%. Загальноприйнятою є думка про те, що цей фактор обумовлює близько 75% приросту продуктивності праці, більше 50% приросту національного доходу, істотно знижує собівартість продукції. За даними англійської комісії з трудових ресурсів, 60% зростання загальної ефективності американської і японської промисловості відбувається завдяки змінам у технології.

Враховуючи глобальну сутність НТП і особливості розробки та впровадження досягнень науки і техніки, науково-технічна сфера здатна до найефективнішого функціонування лише за умов найтіснішого переплетення національних потенціалів, об’єднання матеріальних та інтелектуальних ресурсів різних країн, розподілу ризиків і фронтів роботи, що знаходять своє втілення в процесах міжнародної співпраці, міжнародної інтеграції. Передумови цієї тенденції сформувалися в 60-70-х рр., коли міжнародна науково-технічна інтеграція виступила необхідною умовою розгортання другого етапу НТР, пов’язаного зі створенням новітньої технологічної бази виробництва.

Виникнувши в рамках економічної інтеграції, на сучасному етапі науково-технічна інтеграція вийшла за її межі, що обумовило її власні особливості та динаміку розвитку. В той же час, тенденції до поглиблення взаємозалежності економічної і науково-технічної сфер, посилення значущості чинників інтернаціоналізації світового господарства зумовлюють використання системи найважливіших ознак економічної інтеграції і для характеристики інтеграційних процесів у сфері науки і техніки. У цьому контексті, на основі досліджень з питань теорії міжнародної інтеграції, а також робіт з аналізу історичного досвіду інтеграційних процесів у сфері науки і техніки можна говорити про такі характеристики міжнародної науково-технічної інтеграції, як:

  • взаємопроникнення й переплетення національних науково-технічних потенціалів і державних систем управління їх розвитком;
  • високий рівень міжнародної спеціалізації та кооперації на всіх стадіях НДДКР, інноваційного й виробничого процесів на основі тісних міждержавних взаємозв’язків науково-технічного й економічного характеру;
  • формування і розвиток організаційно-правової системи міждержавного й наддержавного регулювання взаємних науково-технічних зв’язків;
  • здійснення координації науково-технічної стратегії й політики країн-учасниць;
  • організація спільних структур, що забезпечують інтеграцію сфери НДДКР із реальним виробництвом;
  • сприяння й полегшення прямих науково-технічних та інноваційно-виробничих зв’язків між суб’єктами держав, що інтегруються[10, c. 205-208].

З урахуванням характеру сучасного етапу НТП, а також особливостей розвитку світового господарства, автором пропонується розглядати міжнародну науково-технічну інтеграцію як процес взаємодії і переплетення науково-технічних потенціалів різних країн, включаючи весь цикл НДДКР (в тому числі і стадію реалізації нововведень), планомірно спрямований за допомогою комплексу заходів політичного, економічного і організаційно-правового характеру на створення цілісної науково-технічної системи цих країн для вирішення спільних завдань науково-технічного й економічного розвитку.

Процес міжнародної науково-технічної інтеграції здійснюється із використанням всіх форм науково-технічного обміну. Він припускає об’єднання зусиль країн і їх суб’єктів у науково-технічній сфері на різних рівнях (на рівні реального бізнесу, прямих зв’язків, на державному та наднаціональному рівнях).

Сукупність всіх рівнів з їх характеристиками становить цілісний механізм взаємодії національної науково-технічної сфери зі світовим простором, її включення до світового ринку високотехнологічних товарів і наукоємних послуг. У той же час, характер, спрямованість і глибина всіх сфер взаємодії визначається на державному рівні, який відповідає за формування сприятливих передумов, середовища і механізмів здійснення міжнародної науково-технічної взаємодії.

Визначення глобальної спрямованості науки, напрямків та ефективних механізмів об’єднання міжнародних зусиль в науково-технічній сфері для вирішення найважливіших проблем розвитку людства належить до функцій системи спеціалізованих організацій ООН.

Найбільшої глибини процес регіональної науково-технічної інтеграції досяг в рамках Європейського Союзу, подальше зміцнення позицій якого на світовій арені залежить від ефективності залучення до процесу вирішення завдань науково-технічного розвитку потенціалів всіх держав європейського регіону. З цією метою Європейською Комісією розроблено план створення “Європейського наукового простору”, особливе місце в якому відведено співпраці з державами, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою.

З урахуванням особливостей сучасного етапу НТП і інтернаціонального характеру розвитку світового господарства для прискорення й інтенсифікації зростання національної економіки Україною обрано стратегію інноваційного розвитку. Великого значення в контексті її реалізації набуває застосування державою дієвого механізму подолання несприятливих наслідків ізоляції держави від світової науково-технічної спільноти, забезпечення максимального використання переваг міжнародної кооперації і спеціалізації у сфері науки, техніки та інновацій для розвитку національної науково-технічної й економічної сфер[3, c. 152-154].

Результативність використання зовнішніх передумов визначається ступенем відповідності національного науково-технічного розвитку тенденціям функціонування світового науково-технічного комплексу, характер розвитку якого знаходиться в тісному взаємозв’язку з динамікою розвитку світового ринку технологій і обумовлюється наступними його особливостями:

  • високотехнологічні галузі все більше впливають на розвиток національних економік, на зміцнення їх позицій в рамках світового господарства;
  • характер розвитку і потреби світового ринку технологій є основою процесів, що відбуваються у світовій науково-технічній сфері, визначають напрями, динаміку та особливості її функціонування;
  • світовий ринок технологій відрізняється найбільшою інтенсивністю розвитку і високим ступенем монополізації;
  • глобальну спрямованість науково-технічного прогресу визначають країни “Великої сімки”. Разом з тим, починає збільшуватись ступінь включення в цей процес нової групи країн – нових індустріальних країн Східної і Південної Азії;
  • значуще місце на світовому технологічному ринку забезпечується за рахунок ефективної науково-технічної політики, що включає достатнє фінансування НДДКР, створення сприятливих умов для функціонування різного роду суб’єктів науково-технічної діяльності.

Внутрішніми передумовами ефективної міжнародної взаємодії у сфері науки і техніки є: характер розвитку національного науково-технічного комплексу (тенденції розвитку науково-технічного потенціалу, особливості здійснення національної науково-технічної політики, ефективність організаційно-правового механізму), а також стратегія внутрішньо- і зовнішньоекономічного розвитку з урахуванням національної інтеграційної спрямованості.

Аналіз стану науково-технічного потенціалу України показує, що в результаті тривалого кризового періоду він скоротився в кількісному і якісному відношенні: кількість вчених скоротилася вдвічі, фінансування – втричі, скоротилась також кількість публікацій, патентів, здійснюваних проектів, впроваджуваних інновацій, високими є показники “витоку мізків”.

Вирішення завдань національного науково-технічного розвитку через їх масштабність і комплексність може бути ефективно здійснене переважно в рамках державного сектору, який об’єднував би і координував зусилля окремих відомств, агентств, університетів і приватних фірм у залученні і використанні зовнішніх джерел науково-технічного розвитку і досягненні на їх основі власних результатів.

Варто враховувати, що міжнародне науково-технічне співробітництво є важливим чинником прискорення національного економічного зростання та подолання технологічного відставання лише в тому випадку, якщо стратегія держави спрямована на використання його результатів для створення власного високорозвиненого потенціалу в сфері науки і техніки, що має високу конкурентоспроможність і на світових ринках.

У той же час, при незмінності розроблених стратегічних цілей і завдань науково-технічного співробітництва механізм здійснення цього процесу не може залишатися незмінним. Він повинен оперативно і повною мірою реагувати на вплив факторів національного, регіонального і глобального рівнів, що дуже швидко змінюються. Тому розробка національної політики у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва являє собою безперервне удосконалення методів і форм взаємодії на кожній стадії національного розвитку з урахуванням міжнародних політичних та економічних змін[1, c. 179-182].


2. Глобальні проблеми розвитку світової економіки

Глобальність – не географічне поняття. Воно означає, що подібні проблеми стосуються всіх верств населення, всіх країн та народів планети, впливають на всі сфери суспільного життя та впливають тим чи іншим чином на стан справ у всіх регіонах планети.

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії.

До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та не відновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації.

Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування[10, c. 157-158].

Класифікація глобальних проблем за сферами діяльності не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, які є результатом взаємодії не лише природи та суспільства, а й взаємовідносин між державами. Наприклад, продовольча криза в слаборозвинених країнах у більшості випадків є результатом не лише їх внутрішнього розвитку, а й специфічного розподілу праці в світовій економічній системі, дисгармонії світових господарських зв’язків. Проте до якої сфери не належала б та чи інша глобальна проблема, вона має свої форми суперечностей, диспропорцій та функціональної незбалансованості.

Кожна глобальна проблема об’єктивна за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури та політики визначають збільшення взаємозв’язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і, таким чином, становлять основу для можливостей глобалізації окремих складових сучасної цивілізації. За наявності суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом людства виникають об’єктивні причини для перетворення можливості глобалізації в її реальність, тобто появи глобальних проблем Наприклад, вирішивши коло великих проблем у сферах функціональних та прикладних досліджень, техніки та технології, науково-технічний прогрес одночасно визначив появу комплексу нових потреб, поставив нові завдання які в умовах високого ступеня інтернаціоналізації господарської діяльності набули глобального характеру.

Крім того на появу та загострення глобальних проблем впливають реальні конкретно-історичні умови. Без врахування соціальних факторів, специфіки суспільного устрою окремих держав неможливо до кінця з’ясувати сутність та джерела таких проблем.

При аналізі глобальних проблем необхідно врахувати загальні закономірності історичного процесу; загальні тенденції розвитку виробничих сил впливу на них НТР; соціальні фактори. За таких умов оптимальне вирішення глобальних проблем вимагає поєднання науково-технічних та соціально-політичних факторів у єдиний механізм, основу якого будуть складати колективні дії всіх держав. Координація зусиль сторін, які беруть участь у вирішенні глобальних проблем, ґрунтується на визначенні посильного внеску кожної з країн та вимог участі незалежно від рівня її розвитку та соціального устрою.

Вирішення глобальних проблем сучасності, забезпечення майбутнього цивілізації людства вимагають розробки та реалізації колективної програми економічної, військово-політичної безпеки людства. Фінансові кошти на її здійснення залежать від проведення процесу роззброєння, конверсії військового виробництва, а суб’єктами її втілення є зацікавленні країни та народи світу[9, c. 151-153].

Глобалізація світогосподарських зв’язків загострює глобальні проблеми людства, які можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між державами і соціальними системами, суспільством і природою в загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів всіх країн світу і можуть бути вирішені лише в результаті їх взаємодії.

Класифікація глобальних проблем:

1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.

Демографічна проблема. Найбільш поширеною причиною загострення глобальних проблем є інтенсивне зростання в останні роки народонаселення планети, або, так званий, демографічний бум, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання чисельності населення в різних країнах та регіонах, причому найвищий приріст населення спостерігається в країнах з низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються протягом ХХ ст. складав близько 2,5% в рік, то в розвинених країнах не перевищував 1%. Це стало причиною того, що в Африці, Азії і Латинській Америці близько 1 млрд. чол. Живуть в умовах абсолютної бідності, близько 250 млн. дітей хронічно недоїдають, а від голоду і недоїдання щорічно помирає майже 40 млн. чол.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична. Важливою причиною загострення глобальних проблем з точки зору матеріально-речового змісту є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, а також екологічно чистих технологій. Внаслідок цього з природної речовини, яка залучається у виробничий процес лише 1,5% приймає форму кінцевого продукту.

Екологічна проблема. Важливою складовою глобальних проблем є екологічні, спричинені варварським відношенням людини до природи, що проявляється у масовій вирубці лісів, знищенні річок, створенні штучних водосховищ, забрудненні шкідливими відходами прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Порівняно з початком ХХ ст. споживання прісної води зросло більше, ніж в 7 разів і у 90-х рр. складало майже 300 кубометрів в рік на людину. Враховуючи, що чверть людства відчуває нестачу прісної води, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається на перше місце. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров’я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов’язане зі споживанням неякісної питної води.

Злочинно халатне відношення людей до природи спостерігається і у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км землі, а на сьогодні щорічно втрачає близько 6-7 млн. га родючих земель.

З початку 70-х років розпочалася екологічна криза, яка означає різне загострення протиріч між людиною і природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природному кругообігу речовин.

Важливими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату і виникнення парникового ефекту. В результаті безпрецедентних масштабів впливу людини на навколишнє середовище, виходу людської діяльності за межі планети у космічний простір, втягування у виробничий процес всіх складових біосфери (повітря, води, рослинного і тваринного світу) озоновий шар над планетою різко зменшується, що може призвести до всесвітнього потепління, танення льодовиків Арктики, затоплення більшої частини населених пунктів Землі, посилення ураганів інше.

Ще однією ознакою екологічної кризи є проблема відходів внаслідок виробничої діяльності людини. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Океанський планктон щорічно поглинає близько 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого осідає на дно. Цей процес суттєво впливає на зростання вмісту вуглекислого газу в атмосфері планети. Експорт отруйних речовин складає на сьогодні більше 3 млн. т. в рік.

Шляхи вирішення екологічної проблеми. Основними шляхами вирішення екологічної проблеми з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

· структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

· необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в колишньому СРСР – лише 1,2%;

· розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

· вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;

· інтенсивний розвиток країнами, що розвиваються, власного сировинного господарства, включаючи переробні галузі господарства. Для вирішення проблеми голоду в цих країнах необхідно розширювати посівні площі, впроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво та рослинництво;

· пошук ефективних методів управління процесом зростання народонаселення з метою його стабілізації на рівні 10 млрд. чол. на початок ХХІІ ст.;

· призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;

· формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;

· комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;

· нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

Паливно-енергетична і сировинна глобальні проблеми. Використання паливно-енергетичних і сировинних ресурсів на сьогодні зростає значними темпами. На кожного жителя планети виробляється 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт. Такий показник досягнутий лише у розвинених країнах світу. У зв’язку з цим нераціональне використання енергії у поєднанні зі зростанням народонаселення та нерівномірним розподілом паливно-енергетичних ресурсів різних країн та регіонів призводить до необхідності нарощення їх виробництва.

Проте енергетичні ресурси планети обмежені. При запланованих темпах розвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані в перші десятиліття ХХІ ст. Проте, якщо витрати енергії будуть на рівні енергетики теплового бар’єру, то всі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять у перші десятиліття. Тому з точки зору матеріально-речового змісту основними причинами загострення паливно-енергетичної та сировинної проблем є зростання масштабів залучення у виробничий процес природних ресурсів та їх обмежена кількість на планеті.

Шляхи вирішення паливно-енергетичної та сировинної глобальних проблем. Основними шляхами вирішення паливно-енергетичної та сировинної проблем з точки зору матеріально-речового змісту суспільного способу виробництва є:

· зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Так, ціни на них у слаборозвинених державах диктують крупні ТНК, які зосередили у своїх руках контроль на природними багатствами. За даними ЮНКТАД, від трьох до шести ТНК контролюють 80-85% світового ринку міді, 90-95% світового ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, кави, какао інше;

· об’єднаним зусиллям розвинених держав протиставити стратегію об’єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та паливних ресурсів. Ця стратегія повинна стосуватися об’єму добування всіх видів ресурсів, квот їх продажу на зовнішніх ринках інше;

· оскільки розвинені країни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини в країнах, що розвиваються, то останнім необхідно нарощувати випуск готової продукції, що дозволило б їм знано збільшити доходи від експорту;

· проведення прогресивних аграрних перетворень;

· об’єднання зусиль всіх країн для вирішення глобальних проблем, значно збільшити витрати на усунення екологічної кризи за рахунок послаблення гонки озброєнь та скорочення воєнних витрат.

· використання комплексу економічних заходів управління якістю навколишнього середовища, в тому числі субсидій та дотацій на виготовлення екологічно чистої продукції, за виконання державних екологічних проектів інше.

Виділяють такі критерії віднесення тих чи інших проблем до глобальних [6, с.15]:

— планетарний характер проблеми, її вплив на всі групи країн, усі народи світу;

— виявлення проблеми як фактора розвитку суспільства в усіх

регіонах світу;

— загрожуючий характер проблеми: її невирішеність може означати регрес виробничих сил та умов життя усього суспільства;

— необхідність докладання комплексних зусиль усіх держав. За цими критеріями до глобальних відносять такі проблеми:

— демографічну;

— забезпечення людства енергетичними, сировинними та продовольчими ресурсами;

— екологічну;

— освоєння світового океану та космосу;

— роззброєння та конверсію військового виробництва.

Проблема забезпечення людства енергетичними ресурсами виникла у зв'язку із закриттям у деяких країнах атомних електростанцій, на яких використовувались атомні реактори чорнобильського типу (РБМК). Наприклад, у 2000 р. зупинено останній енергоблок на Чорнобильській АЕС в Україні, у 2004 р. планується закрити Литовську АЕС.

Екологічна проблема породжена господарською діяльністю людей. Природа втрачає здатність до самовідновлення. Забруднюються у значних масштабах повітряний басейн (виникають озонові діри), вода, змінюються кліматичні умови. Тому природі необхідний захист.

Прямого удару по світовій економіці завдає загроза ядерної, бактеріологічної та хімічної війни. Останніми роками у цьому питанні відбулися значні зрушення. Знищується частина ядерних арсеналів колишніх соціалістичних країн. З іншого боку, окремі країни (Індія, Пакистан, Іран) докладають значних зусиль для оволодіння ядерною зброєю. Зважаючи на це, на приготування до війни та на запобігання їй витрачаються величезні кошти. Гонка озброєнь гальмує зростання випуску продукції для потреб людей, негативно впливає на їхній добробут[8, c. 57-59].


Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

загрузка...
Top