Економічна безпека України

1. Об’єкти національної безпеки України.

2. Повноваження міністерств і інших органів виконавчої влади по забезпеченню національної безпеки України в економічній сфері

3. Система мір державного забезпечення економічної безпеки.

Список використаної літератури.

1. Об’єкти національної безпеки України

Національна безпека — складне соціально-політичне поняття. Історично проблема національної безпеки держави, включно з її складовою — економічною безпекою виникає водночас з утворенням самої держави, коли постає питання захисту власних національних інтересів.

З проголошенням України як незалежної держави в офіційних документах, науковій літературі та засобах масової інформації набув поширення термін «національна безпека», було розроблено його загальні положення і принципи, сформовано основні напрями державної політики національної безпеки. У цьому зв’язку особливої ваги набуває науковий аналіз національної безпеки як категорії політичної науки, що забезпечує ефективну діяльність соціальних інститутів щодо підтримання оптимальних умов існування та розвитку особи і суспільства.

Об'єктами національної безпеки є:

  • людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
  • суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні,
  • історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
  • держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основним критерієм забезпечення безпеки, на нашу думку, є здатність визначати межу, рамки політичних, соціальних, економічних, техногенних, природних явищ, що можуть завдати шкоди нині та в майбутньому. Головним об’єктом та суб’єктом національної безпеки є людина, тому безпека особи стає умовою безпеки усіх інших її видів та рівнів. Водночас становище особи визначається становищем суспільства, держави. У цьому контексті автори поділяють висновки сучасної американської політології про те, що концепція національної безпеки є частиною парадигми безпеки, яку слід розглядати не окремо, а тільки як квінтесенцію її еволюції в бік універсальної, глобальної безпеки.

У свою чергу, економічна безпека, як один із системоутворюючих компонентів, являє собою одну з найважливіших складових національної безпеки в цілому, забезпечує реалізацію всього комплексу національних економічних інтересів держави, є матеріальною основою життєдіяльності суспільства і держави. При цьому слід наголосити на відсутності єдиного загальновизнаного поняття сутності самої економічної безпеки. Підходи до цього поняття змінюються залежно від завдань, що постають перед суспільством і державою в конкретний історичний період, місця, яке держава або її суб’єкти господарювання посідають у системі світового господарства, а отже, й сукупності внутрішніх і зовнішніх загроз, яких слід остерігатися на даному етапі[3, c. 34-35].

З подальшим розвитком України, зміцненням її позицій у світі на перший план висуваються проблеми економічного розвитку країни, а через це і забезпечення її економічної безпеки, що на нинішньому історичному етапі гарантує збереження державної незалежності, зумовлює стратегію сталого економічного розвитку включно з взаємодією на міждержавному рівні. З огляду на те, що національна безпека стосується всіх сфер життєдіяльності держави і суспільства, автори вважають, що галузь національної безпеки є багатовимірною ієрархічною сукупністю системоутворюючих компонентів, що охоплюють такі найважливіші сфери життєдіяльності, як політична, економічна, соціальна, військова, науково-технологічна, інформаційна й гуманітарна. Їхня ієрархія перебуває у динамічному стані, має часовий та просторовий геополітичні параметри, які змінюються під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Як українськими, так і зарубіжними авторами пропонуються різні визначення поняття «економічна безпека» Незважаючи на позірну схоластичність цього питання, насправді воно має ключове методологічне значення. Адже адекватне визначення цього поняття дозволяє правильно ідентифікувати суб’єкти і об’єкти економічної безпеки, а отже, коректно сформулювати провідні загрози економічній безпеці та правильно побудувати їхню ієрархію.

Найперша і найголовніша розбіжність полягає саме у трактуванні об’єкта, на який має бути спрямоване забезпечення економічної безпеки. Так, низка визначень базується на загальному розумінні безпеки як «стану захищеності життєво важливих інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз». У Концепції економічної безпеки, затвердженій Кабінетом Міністрів України у серпні 1996 р., економічна безпека розуміється як «стан економіки, суспільства та інститутів державної влади, при якому забезпечується реалізація та гарантований захист національних економічних інтересів, прогресивний соціально–економічний розвиток України, достатній оборонний потенціал навіть за несприятливих внутрішніх та зовнішніх процесів». Одним із поширених напрямів є також ототожнення економічної безпеки з економічним суверенітетом як правом уповноважених народом органів «проводити незалежну соціально–економічну політику та зовнішньоекономічну діяльність в інтересах усього населення». З нашої точки зору, такі визначення мають рацію, оскільки висвітлюють важливі параметри економічної безпеки, проте не позбавлені й досить суттєвих вад, оскільки не зосереджують увагу на конкретних механізмах економічної динаміки. Враховуючи, що економічна безпека трактується як стан захищеності економічних інтересів, а основним життєво важливим інтересом в економічній сфері (як для фізичної особи і підприємства, так і для держави) є відтворення джерела свого існування, визначення економічної безпеки, на нашу думку, має бути вдосконалене для врахування саме цієї категорії[2, c. 47-49].

2. Повноваження міністерств і інших органів виконавчої влади по забезпеченню національної безпеки України в економічній сфері

Національна безпека - рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого гарантується вільний гармонійний розвиток особистості, утверджується стале громадянське суспільство і сильна правова держава, забезпечується їхня невразливість від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Система національної безпеки - це сукупність суб'єктів національної безпеки, цілеспрямована діяльність та взаємозв'язки яких підпорядковані захисту національних інтересів України і обумовлені законодавчими актами, відповідними нормативами державних і громадських інститутів та системоформуючими суспільними замовленнями і угодами.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

  • Президент України;
  • Верховна Рада України;
  • Кабінет Міністрів України;
  • Рада національної безпеки і оборони України;
  • міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
  • Національний банк України;
  • суди загальної юрисдикції;
  • прокуратура України;
  • місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
  • Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
  • громадяни України, об'єднання громадян[6, c. 4].

Відповідно до Конституції і законів України:

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України;

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;

Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;

міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;

місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;

Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;

правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;

суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;

прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України";

громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки[8, c. 6-9].

3. Система мір державного забезпечення економічної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

  • пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
  • верховенство права;
  • пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
  • своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
  • чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
  • демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
  • використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Які елементи стратегії держави щодо зміцнення економічної безпеки можна виділити? Найважливішими серед них є такі:

• недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання у тіньову економіку;

• контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримання важливих для України сфер;

• боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів за межі країни.

Що ж стосується тактики організації екосестейту, то, як правило, вона передбачає визначення:

• цілей і результатів, яких слід досягти;

• видів і кількості ресурсів, які потрібні для виконання робіт;

• засобів, способів і методів, які необхідно використовувати;

• змін, які можуть відбутися за час проведення робіт;

• засобів, способів і методів, які необхідно використовувати, щоб досягти мети всупереч змінам;

• дій, які необхідно виконати як сьогодні, так і в майбутньому[4, c. 6-7].

Важливу роль у практичній реалізації економічної безпеки країн, особливо таких, що знаходяться на перехідному етапі свого розвитку, відіграє держава та її органи.

Необхідність державного втручання у суспільне життя, у тому числі в економіку, є аксіомою в сучасному суспільствознавстві. Однак застосовується ця аксіома у дослідженнях по-різному. Так, відомий американський економіст М. Фрідман вважає, що в посттоталітарному суспільстві державне управління повинно суворо обмежуватися його основними функціями: охороною законності і правопорядку, включаючи нагляд за виконанням приватних контрактів; підтриманням судової системи; встановленням «правил гри» на економічному просторі, включаючи визначення приватної власності.

Інші дослідники (М. Маколі, В. Шилов) відстоюють ідею, що сильна влада і порядок неможливі без сильної держави, а І. Клямкін стверджує, що більшість країн в період переходу до сучасної ринкової економіки потребує авторитарного управління.

На думку авторів даної праці, спроби теоретичного прогнозування ступеня державного втручання у суспільне життя абстрактної соціальної системи — заняття малопродуктивне. Надто різними є типи і моделі посттоталітарних країн, що трансформуються, щоб спробувати заочно визначити цю змінну величину. Ясно одне, що за відсутності вільної ринкової економіки, що запускає механізми саморегулювання, не існує іншого способу управління перехідними процесами, як за допомогою державного регулювання. Як справедливо відзначає С. Сулакшин, «спроба ліквідувати у перехідний період державний контроль і управління призводить до різко нестаціонарних, вибухових процесів, в результаті — до руйнування системи... економіка перехідного періоду повинна бути тривалий час і в достатньому ступені захищеною від руйнівного впливу ззовні»1. Ступінь же державного регулювання, його оптимальність визначаються багатьма факторами: рівнем розвитку ринкової економіки у конкретній країні, зрілістю громадянського суспільства, укоренілістю демократії у соціальному середовищі тощо.

Важливим моментом у забезпеченні економічної безпеки держави є глибоке використання державними органами такого засобу, як конкуренція.

Так що являє собою конкуренція в контексті проблеми економічної безпеки?

Конкуренція — це боротьба між виробниками за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації товарів, за отримання найвищого прибутку. Конкуренція виникає при різко відмінних, протилежних інтересах суб'єктів економічних відносин. Вона породжується приватною власністю на засоби виробництва і виступає як ефективний механізм саморегуляції суспільного виробництва в індустріальних і постіндустріальних соціальних системах.

Таким чином, наведені вище стан і тенденції розвитку небезпеки в економічній сфері та кількість раніше допущених помилок і прорахунків досягла тієї критичної маси, перевищення якої може бути катастрофічним і вимагає невідкладних, адекватних та узгоджених заходів з боку усіх гілок державної влади. Перш за все, необхідно розробити систему забезпечення економічної безпеки як комплекс скоординованих, пов'язаних у часі і просторі, збалансованих за ресурсами заходів, адекватних як внутрішнім, так і зовнішнім загрозам, та визначити систему індикаторів економічної безпеки, їх порогові значення, вихід за межі яких призводить до руйнівних процесів в економіці[6, c. 5-7].

Безпосередньо забезпечення економічної безпеки прийнято пов’язувати з наявністю відповідних передумов у сфері матеріально–сировинного забезпечення національного економічного розвитку.

1. Забезпеченість національної економіки достатніми для її стійкого розвитку обсягами сировинних ресурсів та інвестиційних товарів. Найбільшої актуальності сьогодні закономірно набула проблема забезпеченості енергоресурсами. Між тим, проблема є значно ширшою і передбачає, наприклад, також наявність обладнання, машин та устаткування, необхідних для налагодження конкурентоспроможного сучасного виробництва, відповідної інфраструктури тощо.

2. Достатні обсяги державних резервів та запасів з особливо важливих видів продукції та товарів, зокрема — з товарів критичного імпорту (запаси енергоносіїв. продовольства та ін.).

3. Забезпечення обсягу споживчих товарів, достатнього для підтримання соціально прийнятних рівнів споживання населення.

«Відтворювальне» трактування економічної безпеки дозволяє побачити, що, попри безперечну важливість матеріально–сировинної забезпеченості, найголовнішими є все ж передумови, що лежать у сфері господарського механізму забезпечення економічної безпеки, відтак — забезпечення належного використання наявних матеріально–сировинних ресурсів. У цьому контексті варто виділити такі передумови.

• Спроможність фінансово–бюджетної та грошово-кредитної систем до забезпечення стійкого розвитку національної економіки та реалізації національних інтересів. Йдеться про безперебійне функціонування платіжної системи, раціональну структуру та обсяги грошової пропозиції, кредитних ресурсів, збалансування потреб державного споживання та розвитку приватного сектору економіки.

• Наявність умов для стабільного розвитку суб’єктів господарської діяльності, які діють відповідно до чинного законодавства та у межах загального відтворювального процесу. Серед таких умов — достатня місткість, структурованість та облаштованість ринку, доступність кредитних ресурсів, послідовність та прозорість політики держави, верховенство права і закону.

• Випереджаючий розвиток науково-технічного та інноваційного потенціалів для забезпечення стійкого економічного зростання. Очевидно, що такий розвиток вимагає як достатнього централізованого та децентралізованого фінансування науково-технологічних та інноваційних розробок, так і попиту на ці розробки з боку реального сектору економіки.

• Консолідованість економічних інтересів громадян, суб’єктів господарської діяльності, регіонів, держави у напрямі стійкого економічного розвитку та реалізації національних інтересів. Не секрет, що обмеженість відтворювальних ресурсів активізує тенденції автономного виживання, за яких, захищаючи власну економічну безпеку, одні економічні суб’єкти вступають в антагоністичну суперечність з іншими. Найяскравіший приклад — «тінізація» економіки як реакція на зростання фіскального тиску.

• Спроможність інститутів державної влади здійснювати дієву політику з реалізації та захисту національних економічних інтересів. Йдеться про наступність політики, її стратегічну спрямованість, верховенство закону та мінімізацію корупції, пріоритет права над впливом окремих політико-економічних груп.

Названі передумови діють у тісному поєднанні із зовнішніми чинниками економічної безпеки.

• Ефективне включення національної економіки до світової господарської системи, яке поєднує розвиток експортного потенціалу, задоволення потреб внутрішнього ринку, захист вітчизняних товаровиробників та розвиток їх міжнародної конкурентоспроможності, збалансованою структурою та географічною спрямованістю зовнішньої торгівлі.

• Включення у міжнародні валютно-фінансові відносини, яке сприяє забезпеченню стійкості грошово—фінансової системи відповідно до національних інтересів України. Захист від деструктивного впливу міжнародних потоків спекулятивних капіталів набуває дедалі більшого значення. Серйозною є проблема зовнішніх запозичень, зовнішнього боргу та його обслуговування. Йдеться також про пошук правильного балансу між курсовою стабілізацією та девальвацією гривні.

• Забезпечення критичного імпорту стратегічних ресурсів достатнім обсягом валютних ресурсів на диверсифікованій основі.

З нашої точки зору, забезпечення названих передумов є головними пріоритетами стратегії забезпечення економічної безпеки в Україні. Тому будувати стратегічну економічну політику держави слід саме в контексті вище названих орієнтирів[1, c. 3-5].

Список використаної літератури

  1. Говорушко Т. Економічна безпека України // Економіка. Фінанси. Право. -2000. -№ 12. - С. 3-5
  2. Данільян О. Національна безпека України: Структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник/ О.Г. Данільян, О.П. Дзьобань, М.І. Панов,. -Харків: Фоліо, 2002. -284 с.
  3. Ковальчук Т. Економічна безпека і політика: Із досвіду професійного аналітика/ Трохим Ковальчук,; Авт.передм. В. П. Горбулін. -К.: Знання, 2004. -638 с.
  4. Кравченко С. Основні напрямки забезпечення економічної безпеки України // Економіка. Фінанси. Право. -2002. -№ 12. - С. 6-10
  5. Мазуренко В.І. Питання розробки концепції національної економічної безпеки України // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. -1998. -Вип. 8: Міжнародні відносини. - С. 52-58
  6. Мочерний С. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України. -1998. -№ 4. - С. 4-12
  7. Мусіна Л. Економічні важелі забезпечення національної безпеки // Україна-НАТО. -2006. -№ 5. - С. 14-20
  8. Олійник О. Діяльність державних органів України щодо забезпечення воєнно-економічної безпеки // Актуальні проблеми економіки. -2003. -№ 1. - С.6-9
  9. Пастернак-Таранушенко Г. Економічна безпека держави // Розбудова держави. -1998. -№ 9-10. - С. 12-15.
загрузка...
Top