Екологізація економіки

1. Поняття екологізації.

2. Механізм екологізації економіки.

Список використаної літератури.

1. Поняття екологізації

Екологізація – це процес неухильного і послідовного впровадження систем технологічних, управлінських, юридичних та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання природних ресурсів і умов поряд із поліпшенням, або хоча б збереженням якості довкілля.

Загальновідомо, що виробнича діяльність людини безпосередньо впливає на навколишнє середовище, і водночас його стан чималою мірою визначається показниками ефективності економіки. Між рівнем забруднення довкілля та величиною економічних збитків існує пряма залежність. Отже, економізація навколишнього середовища й екологізація економіки — це два головні напрями діяльності держави та її економі-ко-екологічної політики на сучасному етапі розвитку.

Екологізацію економіки ми трактуємо як прагматизацію закономірностей взаємовідносин живих організмів із навколишнім середовищем, у якому вони функціонують. Ці закономірності людина має пізнати з метою забезпечення необхідних умов для розвитку біосфери у царині інтенсивного господарювання. Адже людина своєю діяльністю істотно впливає на природне довкілля, на жаль, найчастіше — негативно. Десятиліттями ці проблеми породжувалися в Україні нераціональним використанням природних ресурсів, що, в свою чергу, було зумовлене абсолютною державною формою власності на них, низькою мотивацією безпосередніх учасників виробництва, глибокою духовною кризою суспільства.

Сьогодні, в умовах ринкової трансформації економіки, центральною фігурою у процесах екологізації виробництва стає власник, підприємець. А це означає, що екологічне підприємництво має якнайповніше використовувати ринкові механізми у розв'язанні екологічних проблем сталого розвитку суспільства. Стабілізувати екологічний стан можна лише копіткою працею всіх і кожного на засадах сталого розвитку, програму якого в Україні потрібно ще розробити не тільки на загальнонаціональному, а й на регіональному рівні.

Щодо економізації навколишнього природного середовища, то вона передбачає передусім не споживацьке, руйнівне, а розумне, ощадливе господарювання. Для відображення реальних результатів екологічної діяльності використовують абсолютний коефіцієнт ефективності економіки, який характеризує вплив виробничих процесів на стан довкілля. За допомогою цього коефіцієнта можна коригувати валовий національний продукт. Його застосування дасть змогу точніше обчислювати реальний валовий національний продукт, а також показник чистого економічного добробуту (ЧЕД).

Для вдосконалення структури народного господарства необхідна дієва система екологічних обмежень і регламентацій, вмонтованих в організм ринкових відносин. Першоджерелом національної екологічної безпеки має стати насамперед результативність господарювання. А це, в свою чергу, висуває дві давно назрілі організаційно-практичні проблеми у сфері екології. Перша — це істотне вдосконалення діяльності природоохоронних органів, друга — посилення їхнього контролю за дотриманням природоохоронного законодавства. Будь-яке виробництво, зокрема сільськогосподарське, здійснюється не віртуально, а в реальному природному середовищі, від якого ізолюватися практично неможливо. І тому господарники постійно мають дбати про екологічну безпеку, забезпечення такого стану, коли рівень екологічних ризиків (усвідомленої можливості небезпеки) не перевищує певного порогового значення. Тобто екологічна безпека — це здатність конкретних підприємств протистояти екологічним ризикам. Разом із тим для конкретного виробництва сума всіх ризиків також не повинна перевищувати запасу його фінансової стійкості.

У господарській діяльності підприємства такі екологічні ризики можуть виникати внаслідок порушення чинного екологічного законодавства. В такому разі підприємство зазнає збитків у вигляді штрафів, додаткових витрат на «доведення» стану довкілля до рівня екологічних нормативів, втрат через обмеження господарської діяльності — нагромадження звалищ, забруднення території, ушкоджуючий вплив на здоров'я населення. Поточна протизаконна — з погляду екології — діяльність підприємства може спричиняти негативні наслідки і через десятки років. Це означає, що платить той, хто забруднюватиме довкілля навіть і через 50 років.

Зрозуміло, що підприємства, які дбають про збереження навколишнього природного середовища і користуються репутацією екологічно чистих виробництв, мають більше шансів залучати висококваліфікованих робітників, потенційних інвесторів, активніше діяти на ринках збуту своєї продукції, що, безперечно, сприяє їх економічному піднесенню.

Важливим напрямом екологічної політики в Україні має бути застосування економічних механізмів у раціональному природокористуванні. Звичайно ж, примусити виконувати вимоги природоохоронного законодавства можна, застосовуючи штрафні санкції у разі його порушення, але за сучасного стану нашої економіки доцільніше було б вдатися до заходів стимулюючого характеру. Це такі, як пільгове кредитування та оподаткування, різні форми заохочення, субсидії, компенсації тощо.

Практика свідчить, що всі нинішні економічні й адміністративні природоохоронні заходи здебільшого спрямовані на боротьбу з руйнівними наслідками нераціонального використання природних ресурсів, аніж на запобігання їм. Тому на сучасному етапі екологічна політика має сприяти насамперед здійсненню підприємствами запобіжних заходів, які забезпечуються розвитком їхньої матеріально-технічної бази, тобто екологічні витрати необхідно враховувати у затратах на виробництво. Розробляти такі заходи потрібно з огляду на якісно нові вимоги. Технічне переозброєння функціонуючих виробництв у поєднанні із системою економічних інструментів може принести позитивні еколого-економічні результати. Сьогодні матеріально-фінансові ресурси слід спрямовувати передусім на розробку й освоєння ресурсоощадних технологій, безвідхідних, екологічно чистих виробництв.

Україна належить до екологічно забруднених країн, причому значні її території (Чорнобильська зона) взагалі непридатні для проживання і ведення господарства. Техногенно забрудненими вважаються такі регіони, як Донбас, Придніпров'я, Одеса, частково — Прикарпаття. Велика кількість сучасних вітчизняних промислових виробництв утворює значні відходи. Щорічно на промислових підприємствах, у житловому фонді міст і містечок нагромаджується до двох мільярдів тонн відходів виробництва і життєдіяльності, що значною мірою погіршує екологічний стан цих територій.

Екологічна політика дієва тільки тоді, коли вона спирається на комплекс взаємопов’язаних інструментів та інтегрована у загальну систему державного регулювання. Так, поєднання податків на забруднення з екологічною рекламою підсилює результативність як перших заходів, так і других. На особливу увагу заслуговує інтеграція обов’язкових інструментів екополітики з добровільними.

2. Механізм екологізації економіки

Досягнення високої ефективності виробництва, насичення ринку якісними та конкурентоспроможними товарами на сучасному етапі можливе лише на основі широкомасштабного і повсюдного використання досягнень науково-технічного прогресу. Під впливом усіх форм людської діяльності природні блага з елементів зовнішнього оточення дедалі більше переходять до господарського середовища і є не лише ресурсним джерелом, але й прямим наслідком відтворювального процесу. Тому лише переведення всіх галузей народногосподарського комплексу на принципово нові види техніки і технології здатне різко зменшити негативні антропогенні навантаження на навколишнє середовище, звести до мінімуму його забруднення і деградацію.

Слід відмітити, що за даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за рейтингом глобальної конкурентоспроможності у 2006 р. займала 78-ме місце. Між тим, вона належить до країн негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. Слід зазначити, що опосередковану оцінку сучасного стану екологічної складової економіки України репрезентують результати міжнародного екологічного рейтингу, започаткованого у 2001 р. аналітиками Світового економічного форуму. Згідно з «індексом екологічної сталості», що агрегує 22 комплексних індикатори за 67 параметрами, які дають можливість оцінювати прогрес країн на шляху до екологобезпечного сталого розвитку, Україна опинилася на 110-му місці серед 122 країн. У 2002 p., попри економічне зростання, вона не поліпшила свій екологічний рейтинг, посівши 137-ме місце серед 142 держав. Інші підрахунки (2002 р.) – за «індексом екосистем світу», що інтегрує 87 параметрів, – визначають Україну на 127-му місці в екологічному рейтингу 165 держав світу.

По суті має місце підрив національних продуктивних сил, який на сьогодні досяг китичної межі. Об’єктивно науковий аналіз розвитку народного господарства свідчить, що Україна перебуває в стані затяжної демографічної та екологічної кризи, яка дедалі більше поглиблюється, і негативно впливає на конкурентоспроможності національної економіки.

Проблема підвищення конкурентоспроможності України має вирішуватись з урахуванням об’єктивних вимог забезпечення екологічної безпеки держави. Нинішній стан економіки і природного середовища України свідчить про необхідність відповідного реаліям, наукового вивчення їх взаємодії та об’єктивного відображення еколого-економічних взаємозв’язків для прийняття раціональних господарських і політичних рішень щодо забезпечення конкурентоспроможності як на мікро-, так і на макрорівнях. Вкрай нагальним є опрацювання саме українською економічною наукою питання про вплив екологічного чинника на конкурентоспроможність країни.

Вихідною передумовою екологізації розвитку економіки є вдосконалення технологій основних виробничих процесів і природоохоронних заходів для підвищення їх екологічної активності. Цілком очевидно, що впровадження таких технологій значною мірою залежить від дієвості механізму еколого-економічного стимулювання, який передбачає сукупність засобів (заходів, методів, важелів) впливу на фінансовий стан економічних суб’єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

На жаль, більшість економічних інструментів стимулювання екологічної діяльності підприємств в Україні існують лише на рівні законодавчих положень, не будучи впровадженими у практику господарювання. Крім того, в існуючій системі стимулювання екологічної діяльності фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоспрямованої діяльності.

Між тим, проблема є і потребує негайного вирішення. Розв’язання цієї проблеми можливе на основі застосування нового економічного механізму природокористування та забезпечення природоохоронної діяльності. Це передбачає реалізацію наступних заходів:

- впровадження плати за користування надрами, земельними, водними та іншими природними ресурсами і, насамперед, забруднення навколишнього середовища;

- підвищення ефективності економічного стимулювання екологічної діяльності підприємств як мікроосередків суспільного виробництва, а саме створення зацікавленості в: дотриманні екологічних норм та зменшенні техногенного навантаження на природу; впровадженні екологічно безпечних способів виробництва, безвідходних та маловідходних технологій; розширенні сфери вторинного використання сировини; тощо;

- вжиття державою заходів (як економічного, так і адміністративного характеру), спрямованих на модернізацію традиційних галузей, активізацію заходів з ресурсо- та енергозбереження, розвиток власної енергетичної бази. Внаслідок ліквідації надлишкових або застарілих потужностей зменшується розрив між сукупним попитом і пропозицією, знижується імовірність виникнення надмірної конкуренції, створюються умови для ефективнішого використання потужностей, що залишилися, виникають стимули до оновлення капіталу на сучасній технічній основі, реалізації екологічних програм збереження природно-ресурсної бази національної економіки. Завдяки цьому створюється екологоконструктивне технологічне підґрунтя формування конкурентоспроможності. Наявність стимулюючого фактору надає підприємствам можливість знижувати негативний вплив на навколишнє середовище, забезпечити виживання, максимізацію прибутку, завоювання лідерства на ринку за показниками забезпечення якості товарів, тобто підвищення його конкурентоспроможності, а відтак – і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Саме ігнорування екологічної складової розвитку суспільства, особливо в повоєнні роки, спостерігалось в Україні, що в кінцевому підсумку привело до значних економічних втрат. Особливо негативним для економічного стану в Україні стали розвиток отруто-хімічного виробництва, будівництво енергетично безперспективних штучних водосховищ на Дніпрі, каналів та осушення боліт.

Запровадження “мирного атому” в Україні назавжди увійшло в історію людства чортополохом Чорнобильської катастрофи. На сотні і сотні років вперед суспільство змушене буде сплачувати данину за екологічне безглуздя і необізнаність, витрачати величезні кошти замість їх спрямування на реалізацію соціальних програм.

Необачливе втручання в природу протягом всього ХХ століття завершилось величезною демографічною кризою, внаслідок чого тільки за дев’ять років (1992-2000) населення України за умов мирного співіснування, без участі у будь-яких війнах скоротилось на 2,8 мільйона осіб. Безпрецедентний випадок, значною мірою спричинений і екологічною ситуацією.

Все це не можна не враховувати при розробці стратегій, планів і прогнозів на найближчу перспективу, особливо коли йдеться про порозуміння і єдність в суспільстві, налагодження дієвих механізмів економічної стабільності і зростання.

Стратегічні розробки в галузі забезпечення соціально-економічної безпеки мають ґрунтуватися на чіткій схемі розподілу ресурсів та техногенного навантаження на території України. Економічна безпека як гарантований державою рівень життя, гідний людини на основі зовнішнього і внутрішнього регулювання соціально-економічного розвитку, спирається на вітчизняний природно-ресурсний і мінерально-сировинний потенціал.

Мінерально-сировинна база України об’єднує 111 видів корисних копалин, виявлено близько 20 тисяч родовищ та рудопроявів, з яких у 8978 родовищах 95 видів корисних копалин мають промислове значення.

Список використаної літератури

1. Білявський Г. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Георгій Білявський, Ростислав Фурдуй, Ігор Костіков. - К.: Либідь, 2004. – 406 с.

2. Заверуха Н. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ Нелі Заверуха, Валентин Серебряков, Юрій Скиба,. - К.: Каравела, 2006. - 365 с.

3. Запольський А. Основи екології: Підручник для студентів техніко-технологічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Анатолій Запольський, Анатолій Салюк,; Ред. К. М. Ситник. - К.: Вища школа, 2003. - 357 с.

4. Корсак К. Основи екології: Навчальний посібник/ Костянтин Корсак, Ольга Плахотнік; МАУП. - 3-тє вид., перероб. і доп.. - К.: МАУП, 2002. - 294 с.

5. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів/ О. М. Адаменко, Я. В. Ко-денко, Л. М. Консевич; Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". - 2-е вид.. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 314 с.

6. Основи екології та екологічного права: Навчальний посібник/ Юрій Бойчук, Михайло Шульга, Дмитро Цалін, Валерій Дем’яненко,; За ред. Юрія Бойчука, Михайла Шульги,. - Суми: Університетська книга, 2004. - 351 с.

7. Сухарев С. Основи екології та охорони довкілля: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 391 с.

8. Царенко О. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів/ Олександр Царенко, Олександр Нєсвєтов, Микола Кадацький,. - 2-е вид., стереотипне. - Суми: Університетська книга, 2004. - 399 с.

загрузка...
Top