Державне регулювання та стимулювання науково - технічного прогресу та інноваційних процесів

Вступ.

1. Суть та основні напрямки державної науково-технічної та інноваційної політики України.

2. Науково-технічне прогнозування та його роль у забезпеченні прогресивних зрушень в національній економіці

3. Система макроскопічного управління інноваційними процесами.

4. Державна підтримка та стимулювання розвитку науки та інноваційної діяльності

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Науково-технічна та інноваційна політика держави мають вирішальний вплив на соціально-економічний розвиток, оскільки виступає як провідний фактор підвищення продуктивності суспільної праці, впливає на структуру економіки, сприяє конкурентоспроможності національної економіки, полегшує та оздоровляє умови праці.

Основні завдання роботи:

  • вивчити суть науково-технічної та інноваційної політики, вплив науково-технічного розвитку на макроекономічні показники, державну політику в сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, критерії формування пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, джерела фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.
  • дати оцінку сучасному стану науково-технічної політики держави, визначати засоби державного впливу на науково-технічний та інноваційний розвиток.

Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою шляхом застосування форм прямого та непрямого регулювання.

Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

1. Суть та основні напрямки державної науково-технічної та інноваційної політики України

Державна науково-технічна політика — це складова соціально-економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення.

Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (1991) науково-технічна діяльність розглядається як інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними видами є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи з доведення науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, правові та організаційні умови для формування та використання науково-технічного потенціалу, створює інфраструктуру науки, здійснює підготовку наукових кадрів, державне фінансове забезпечення, сприяє створенню ринку науково-технічної продукції, оцінює рівень досліджень, проводить експертизу проектів, встановлює зв'язки з іншими державами в науково-технічному співробітництві.

Науково-технічна політика здійснюється на основі таких принципів: демократизації та децентралізації управління в сфері науково-технічного розвитку; забезпечення екологічної безпеки; збалансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; підтримки конкуренції в науково-технічній сфері; сприяння створенню ринку науково-технічної продукції.

Функції формування та реалізації державної науково-технічної політики виконують органи державної влади й управління на всіх ієрархічних рівнях управління: І рівень — Верховна Рада та Президент України; II рівень — Кабінет Міністрів України; III рівень — міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень — місцеві органи державної влади і управління; V рівень — організації, установи та підприємства, які беруть участь у здійсненні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні засади, мету, напрями та правову основу науково-технічної діяльності; затверджує обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань коштів до Державного інноваційного фонду; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та перелік національних програм; створює систему кредитно-фінансових та митних регуляторів у науково-технічній політиці.

Президент України сприяє науково-технічному розвиткові з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства. Він визначає систему органів влади у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує контроль за управлінням цією сферою, створює консультаційно-дорадчу раду з питань науково-технічної політики тощо.

Кабінет Міністрів України надає пропозиції щодо пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, забезпечує організацію розробки національних науково-технічних програм, механізм їх реалізації та контроль за виконанням; визначає кошти бюджету, Державного інноваційного фонду та інших державних фондів; здійснює координацію робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності; сприяє укладанням міжнародних угод у сфері науково-технічного співробітництва; розробляє механізми стимулювання науково-технічної діяльності.

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику в окремій галузі. Центральними органами державного управління в сфері науки і техніки є Державний комітет розвитку техніки, Міністерство освіти і науки України, а також служби сертифікації, експертизи, інформації тощо.

Вони розробляють засади науково-технічного та інноваційного розвитку країни; забезпечують розвиток наукового та науково-технічного потенціалу України; організовують та координують інформаційну, інноваційну діяльність; здійснюють керівництво системою науково-технічної експертизи; забезпечують інтеграцію вітчизняної науки у світовий науковий простір із збереженням і захистом національних пріоритетів.

Інші органи влади (міністерства, комітети) здійснюють управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності у відповідних галузях; визначають напрями розвитку науково-технологічного потенціалу галузі; формують галузеві науково-технічні програми; організовують випуск сучасної конкурентоспроможної продукції; формують механізм забезпечення науково-технічного розвитку відповідних галузей.

Основними цілями державної науково-технічної та інноваційної діяльності є:

— примноження національного багатства на основі використання науково-технічних досягнень;

— створення умов для досягнення високого рівня життя кожного члена суспільства, його інтелектуального розвитку;

— зміцнення національної безпеки на основі використання науково-технічних досягнень;

— створення умов для розвитку науково-технічної творчості.

Досягнення означених цілей і завдань здійснюється шляхом:

1. Створення сприятливих організаційно-економічних та правових умов для ефективного використання науково-технічного потенціалу.

2. Розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки, концентрації ресурсів для їх реалізації.

3. Формування та реалізації довготермінових науково-технічних програм.

4. Розроблення дієвих механізмів інтеграції науки і виробництва.

5. Підготовки наукових кадрів та їх соціально-економічного захисту.

6. Створення сучасної інфраструктури науки.

7. Встановлення ефективного міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної діяльності.

Форми і методи державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності залежать від рівня науково-технічного потенціалу країни.

Науково-технічний потенціал країни — це сукупність національних ресурсів, необхідних для здійснення науково-технічної діяльності, та результати від їх використання.

2. Науково-технічне прогнозування та його роль у забезпеченні прогресивних зрушень в національній економіці

Науково-технічне прогнозування - визначення параметрів різних об'єктів науки й техніки на певний час у майбутньому на основі вивчення тенденцій і закономірностей розвитку і потреб виробництва. Прогнозування науково-технічного прогресу - найважливіша складова економічних прогнозів, оскільки прогрес науки і техніки значною мірою визначає темпи розвитку економіки.

Завданням регулювання науково-технічної діяльності є створення оптимального механізму поєднання ринкових і державних важелів впливу на науково-технічні процеси, їх орієнтація на економічне зростання та інтеграцію у світову економіку.

Виходячи з пріоритетних напрямів, розробляються державні науково технічні програми, які включають планові завдання державним установам, державні замовлення приватним науково-дослідним і проектним організаціям та ряд прогнозів розвитку науково-технічних досліджень.

На основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій і продукції, щорічно формується державне замовлення, яке забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень.

Для забезпечення розвитку науки і сприяння науково-технічній творчості держава створює систему науково-технічної Інформації, забезпечує стандартизацію, сертифікацію та метрологію, проводить експертизу науково-технічних розробок.

З метою постійного поновлення інтелектуального потенціалу суспільства, розвитку науково-технічної культури, новаторства, сприяння творчості держава забезпечує престиж наукової праці, організовує підготовку і підвищення кваліфікації науково-технічних кадрів, забезпечує відбір талановитої молоді, запроваджує систему атестації кадрів, встановлює державні стипендії, премії і почесні звання для осіб, що зробили значний внесок у розвиток науки.

Державна політика у сфері патентів і ліцензій спрямована на регулювання відносин щодо набуття та використання права на об'єкти інтелектуальної власності. Автори прав отримують доходи від використання їхнього продукту у підприємницькій діяльності. Тим самим створюється ефективна система мотивацій до науково-технічної діяльності, її практичної спрямованості, підвищення якості розробок.

Важливим засобом державного регулювання у сфері науково-технічної діяльності є державна підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Держава створює необхідні правові та економічні умови для здійснення вільних та рівноправних відносин з міжнародними організаціями, товариствами, об'єднаннями. Науково-технічне співробітництво здійснюється шляхом проведення спільних досліджень, технічних розробок на основі кооперації, реалізації спільних програм, обміну науково-технічною інформацією, проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, обміну кадрами, спільну підготовку фахівців тощо.

3. Система макроскопічного управління інноваційними процесами

Сьогоднішній світ переповнений незнаними раніше процесами змін. Тому для виживання й досягнення успіху нації та корпорації мають прагнути до конкурентоздатності в глобальному контексті. Інноваційний процес складний, проте, дієвий, а отже — необхідний у цій ситуації.

Комплексна діяльність щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження новацій називається інноваційним процесом, який являє собою певну систему, що в основі своїй поліструктурна. Інноваційний процес відображає перебіг, послідовність змін компонентів педагогічного процесу, життєвий цикл інновацій. Діяльнісна структура включає в себе сукупність компонентів: мотиви – цілі – задачі – зміст – форми – методи – результати. До суб’єктивної структури належать суб’єкти інноваційного процесу: керівник, заступники, педагоги, учні, батьки, консультанти, експерти, спонсори тощо. Управління інноваційним процесом передбачає реалізацію керівником управлінського циклу: аналіз – планування – організацію – контроль – регулювання – аналіз.

Інноваційні підходи утворюють нові моделі управлінської діяльності:

1) системний підхід;

2) ситуаційний підхід;

3) програмне управління;

4) цільове управління;

5) програмно-цільове управління;

6) управління за кінцевим результатом;

7) кібернетичне управління;

8) діалогічне, колегіальне, партисипативне управління;

9) управління розвитком закладу освіти;

10) управління якістю освіти;

11) адаптивне управління;

12) фасилітативне управління;

13) рефлексивне управління;

14) особистісно орієнтоване управління;

15) оптимізаційне управління;

16) демократичне управління;

17) управління інноваційними процесами.

Управління впровадженням нових технологій передбачає врахування таких особливостей: а) цілеспрямованість управління процесом упровадження технологій: розробку політики керівництва на період упровадження технологій; б) утвердження серед працівників переконання у необхідності використання нової технології та її ефективності; в) організацію технологічного моніторингу інновації, зокрема: узагальнення та розповсюдження інформації про нову технологію; оцінку наявної технології, прогнозування подальших реальних можливостей її використання; прогнозування розвитку закладу за умов впровадження нової технології; розробку програм упровадження нової технології; зосередження уваги на місці та ролі кожного під час реалізації нової технології; створення умов щодо впровадження нової технології; уточнення та внесення необхідних змін у засоби роботи, режим, структури тощо; увагу до позитивних наслідків застосування нової технології та труднощів, які виникли; розвиток „почуття власності” педагогів на знання про технологію; мотивацію та стимулювання працівників; залучення “користувачів” – тих, хто вже працює за даною технологією.

4. Державна підтримка та стимулювання розвитку науки та інноваційної діяльності

Державна інноваційна політика — це комплекс правових, організаційно-економічних та інших заходів держави, спрямованих на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

— сприяння зростанню інноваційної активності;

— орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного процесу;

— узгодження державної інноваційної політики з ефективною конкуренцією в цій сфері;

— захист інтелектуальної власності та інтересів національного інноваційного підприємництва;

— сприяння регіональному, міжрегіональному і міжнародному співробітництву в інноваційній діяльності.

Головною метою державної інноваційної політики є створення належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

— визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

— формування і реалізації державних, галузевих і регіональних інноваційних програм;

— створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

— захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

— фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

— стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування інноваційних проектів;

— встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інновацінної діяльності;

— підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

— державної реєстрації інноваційних проектів.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності — це законодавчо та науково обґрунтовані напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу країни.

Формування стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснюється центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогноз-но-аналітичних досліджень тенденцій світового науково-технологічного розвитку, моніторингу інноваційної діяльності в країні, інноваційного потенціалу та інноваційної культури суспільства.

Кабінет Міністрів України проводить експертизу розроблених стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію та обговорення в громадських науково-технічних організаціях, засобах масової інформації і передає на затвердження Верховній Раді України (до 1 березня останнього року дії попереднього аналогічного документа).

Аналогічно формуються середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності, які на державному рівні затверджуються разом із стратегічними напрямами, а зміни до них вносяться разом із формуванням проекту закону про Державний бюджет; на галузевому рівні — розробляються галузевими органами влади і затверджуються колегіями галузей; на регіональному рівні — розробляються виконавчими органами місцевого самоврядування та затверджуються обласними радами.

Держава забезпечує реалізацію стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності через систему загальнодержавних (національних) програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля.

Реалізація середньострокових інноваційних пріоритетів загальнодержавного рівня здійснюється через державні прогнози та програми економічного і соціального розвитку України, на конкурсних засадах через державне замовлення; на галузевому та регіональному рівнях — через інноваційні програми та проекти, інноваційні проекти технопарків.

Стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності в Україні на 2003—2013 рр. визнано:

1. Модернізацію електростанцій; нові та відновлювальні джерела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології.

2. Машинобудування та приладобудування як основу високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії.

3. Нанотехнології, мікроелектроніку, інформаційні технології,телекомунікації.

4. Вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій.

5. Високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості.

6. Транспортні системи, будівництво, реконструкцію.

7. Охорону й оздоровлення людини та навколишнього середовища.

8. Розвиток інноваційної культури суспільства.

З метою забезпечення динамічного та ефективного управління процесами інноваційного розвитку, своєчасного внесення змін і доповнень проводиться систематичний моніторинг реалізації пріоритетних напрямів інноваційного розвитку. Подається узагальнена інформація про запроваджені заходи та досягнуті результати, яка містить такі показники:

— обсяг інноваційних капіталовкладень відносно річного рівня амортизаційних відрахувань;

— розмір доходу від інноваційних капіталовкладень за рік відносно обсягу інноваційних капіталовкладень;

— розмір сукупного фінансування розвитку науки і техніки відносно річного ВВП;

— обсяг продажу новоствореної продукції за рік відносно річного обсягу продажу;

— кількість винаходів на 1 млн населення;

— кількість впроваджених винаходів за рік відносно їх загальної кількості.

Для реалізації інноваційних проектів суб'єктам інноваційної діяльності надається фінансова підтримка шляхом:

— повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

— часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування інноваційних проектів та залучення до фінансування решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів;

— повної або часткової компенсації відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам;

— надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

— майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків.

Джерелами фінансування інноваційної діяльності є кошти державного бюджету України, місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; інвестиції фізичних і юридичних осіб; інші джерела.

Зараз в Україні визначилися декілька організаційних форм реалізації інноваційної діяльності:

— університетські науково-дослідні центри, де відбувається ефективне об'єднання фінансових ресурсів, кваліфікованих наукових кадрів, матеріально-технічної бази;

— технопарки — акціонерні товариства, які займаються патентуванням, рекламою, маркетингом, консалтингом, лізингом, орендою в сфері науково-технічної діяльності;

— технополіси — якісно нова територіальна форма інтеграції науки і виробництва, що забезпечує високі темпи науково-технічного розвитку за рахунок можливостей регіону;

— бізнес-інкубатори — дрібні наукомісткі фірми, на яких створені сприятливі умови для створення сучасних наукових продуктів, навчання кадрів, стимулювання власного бізнесу;

— венчурні підприємства — малі підприємства, які забезпечують зв'язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом, спеціалізуються на розробці нових наукових ідей та їх втіленні у виробництво.

Висновки

Україна належить до держав з високим науковим потенціалом. Це, передусім, визнані у світі наукові школи, вагомі та унікальні досягнення в багатьох сферах — розробці нових матеріалів, біотехнології, радіоелектроніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці тощо. Держава повинна створити такі умови, які зможуть забезпечити примноження цього потенціалу, насамперед його максимальну віддачу. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором розробок і досліджень у найсучасніших, найперспективніших напрямах науково-технічного прогресу.

Хоч позиції України в науково-технічній діяльності є досить високими, в останнє десятиріччя у цій сфері мають місце негативні тенденції в усіх підсистемах науково-технічного потенціалу: іноваційному менеджменті (наукові кадри, дослідницькі розробки); інноваційному менеджменті (впровадження і ринкове освоєння нововведень); функціонально-ресурсному менеджменті (організація, управління, забезпечення фінансове, матеріально-технічне, інформаційне).

Так, якщо на початку 90-х рр. забезпеченість науково-інженерними кадрами в Україні становить 6,7 особи на 1000 населення (у США — 3,8, у Швеції — 3,0, у Франції — 2,2 особи), то нині вона скоротилася втричі. Технологічні дослідження виконують не більше 100 тис. осіб (у 1990 р. — 313 тис). Вітчизняна наука "старіє" — кожний четвертий науковець — пенсіонер, частка вчених віком до 40 років не перевищує 15 % .

Загострюються структурні зміни в інноватиці — більша частина докторів і кандидатів наук зайняті в позаринковому секторі науки — освіті. У виробничій сфері задіяно лише 0,3 % науковців вищої кваліфікації. Значна частка вчених працює на закордонний інтелектуальний ринок: щорічно до 200 фахівців емігрують, до 10 тис. учених виїжджає за межі країни на роботу за контрактами, стажування. Переважає підготовка наукових кадрів у галузях суспільних наук (економічних, політичних, юридичних, філологічних), що не відповідає потребам країни.

Обсяг науково-технічних робіт в Україні зменшився в 4 рази. У ліцензійній торгівлі склалося негативне сальдо, яке зростає. На 10 тис. населення припадає 0,5 % охоронних документів на інтелектуальну власність (патентів) (у США — 3,5 % , Японії —27%).

Наведені дані свідчать про необхідність формування дієвих важелів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності, спрямованої на технологічні зміни, інноваційну синергетику (самоорганізацію, самовідтворення).

Список використаної літератури

1. Дідківська Л. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. -К.: Знання-Прес, 2000. -316 с.

2. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., доопрац. і доп.. -К.: КНЕУ, 2005. -316 с.

3. Державне регулювання економіки : Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. -Львів: Українські технології, 1999. -639 с.

4. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко, та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: КНЕУ, 2000. -316 с.

5. Стеченко Д. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. -К.: Вікар, 2003. -262 с

6. Черевко Г. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Георгій Черевко,. -К.: Знання , 2006. -339 с.

7. Швайка Л. Державне регулювання економіки : Навчальний посібник/ Любов Швайка,. -К.: Знання , 2006. -435 с.

загрузка...
Top