Державне регулювання економіки Німеччини

1. Територія, чисельність населення, головні міста.

2. Державний устрій: законодавча, виконавча, судова влада; грошова одиниця.

3. Територіально адміністративний устрій, форми економічних зв'язків центру з регіонами.

4. Загальна характеристика державного регулювання економіки, Місце країни у світовій економіці.

5. Доля державної власності в економіці країни.

ІІ. Висвітлення досвіду державного регулювання економіки.

1. Антимонопольне регулювання. Забезпечення конкурентного середовища.

2. Державне регулювання стратегій розвитку (прогнозування, планування, програмування).

3. Державне регулювання науково-технічного прогресу та інновацій.

4. Державне регулювання структурних зрушень та інвестицій.

5. Фінансово-кредитне регулювання.

6. Державне регулювання основних сфер господарської діяльності (промисловості, АПК, будівництва, торгівлі).

7. Регулювання соціальної сфери.

8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

9. Державне регулювання природоохоронної діяльності.

Список використаної літератури.

І. Загальна характеристика країни

1. Територія, чисельність населення, головні міста

Німеччина - держава в Центральній Європі. Межує з Чехією, Австрією, Швейцарією, Францією, Люксембургом, Бельгією, Нідерландами, Данією. Омивається Північним і Балтійським морями. До складу ФРН входять Східно-Фризькі і Північно-Фризькі острови, а також Гельголанд і Дюні в Північному морі, о. Фемарн у Балтійському морі.

Адміністративний поділ - 16 федеральних земель (Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північна Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвіг-Гольштейн).

Чисельність населення - 83,03 млн. осіб (за станом на липень 2001 року). 12 місце в світі, 2 місце в Європі (після Росії)

Столиця - Берлін (у 1999 р. парламент переїхав з Бонна в Берлін, але деякі міністерства і служби залишаються в Бонні). 3,29 млн. мешканців.

Інші великі міста: Гамбург (1,688 млн. мешканців), Мюнхен (1,161 млн.), Кельн (967 тис.), Франкфурт-на-Майні (646 тис.), Ессен (590 тис.), Дортмундт (588 тис.), Штутгарт (575 тис.), Дюссельдорф (568 тис.), Бремен (538 тис.), Ганновер (517 тис.).

Державна мова - німецька.

2. Державний устрій: законодавча, виконавча, судова влада; грошова одиниця

У Німеччині діє конституція (основний закон), прийнята в 1949 р. Глава держави — президент, який обирається на 5 років Федеральними зборами, що складаються з членів Бундестагу і такого ж числа членів Ландтагів (парламентів земель). Федеральний президент не входить ні до складу уряду, ні законодавчих органів.

Законодавча влада представлена Бундестагом (у складі 496 депутатів, до яких входять представники народу, що обираються шляхом прямих і загальних виборів на 4 роки) і Бундесратом (що складається з членів уряду земель, які їх призначають і мають право відкликати). Крім того, існує Об'єднаний комітет, що складається на 2/3 з депутатів Бундестагу і 1/3 членів Бундесрату.

Виконавча влада належить уряду на чолі з федеральним канцлером — головною фігурою конституційного механізму Німеччини.

Уряд координує і контролює роботу всіх міністерств. Усі землі мають власні конституції, виборні законодавчі органи й уряди на чолі з прем'єр-міністром.

Учасники державних органів влади і їхніх структурних підрозділів, що беруть участь у бюджетному процесі: уряд — Міністерство фінансів; представницькі органи — Бундестаг — Бюджетний комітет (традиційно склалося, що глава цього комітету обирається від представників опозиційних партій), підкомітет з перевірки звітності (бере участь у перевірці виконання бюджету), незначна кількість працівників з бюджетних питань; Федеральна розрахункова палата; Бундесрат (затверджує закон про бюджет як верхня палата Парламенту); Федеральний казначейський двір. Крім того, забезпечується широка участь науковців і громадськості.

Вищою судовою інстанцією ФРН є Федеральний конституційний суд. Половина його членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів). Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років. Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції. Конституційний суд також виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами, а також приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.

У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди. Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові. Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).

Грошова одиниця – Євро. Євро уведено з 1 січня 2002 р. В одному євро 100 центів. До кінця 2012 р. Національний банк буде обмінювати національні банкноти на євро безкоштовно. Обмінний курс - 1 євро = 1.95583 німецьких марок, зафіксований і змінюватися не буде. В обігу знаходяться банкноти номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 євро, а також монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20 і 50 центів.

3. Територіально адміністративний устрій, форми економічних зв'язків центру з регіонами

Адміністративний поділ - 16 федеральних земель (Баварія, Баден-Вюртемберг, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург-Передня Померанія, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Анхальт, Північна Рейн-Вестфалія, Тюрінгія, Шлезвіг-Гольштейн).

Серед проблем, пов’язаних із розширенням повноважень регіонів, визначенням рамок регіональної самостійності, особливого значення набуває проблема їх участі у зовнішньоекономічних зв’язках країни. Йдеться про те, що регіон як своєрідна соціально-економічна ланка країни повинен взяти на себе частину функцій держави по організації і регулюванню зовнішньоекономічної діяльності розташованих на його території суб’єктів підприємництва, стати повноправним суб’єктом світогосподарських зв’язків.

Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку ЗЕД є посилення ролі регіонів. Саме регіони реально можуть виконати зовнішньоекономічні функції, які не під силу сьогодні центральним державним органам, іншим структурним рівням влади, і створити сприятливий клімат для розгортання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів підприємництва країни.

Рівень зовнішньоекономічних зв’язків регіону безпосередньо визначається рівнем розвитку ефективності його зовнішньоекономічного комплексу, куди входять підприємства і організації, що займаються виробництвом, експортом і імпортом машин, устаткування, матеріалів, інших товарів і послуг, беруть участь у міжнародному науково-технічному і виробничому співробітництві, а також галузеві й інші регіональні відомства.

4. Загальна характеристика державного регулювання економіки, Місце країни у світовій економіці

Німецька економіка - це досить вдалий зразок модифікованої ринкової економіки. Уряд намагався запровадити вільноринкову економіку, і він досяг своєї мети, якщо говорити про виробництво і розподіл-вони були сформовані ринковими силами зовсім так само, як у Сполучених Штатах і Японії. Та все ж уряд Німеччини відіграє важливу роль, зокрема у сфері програм соціального забезпечення, що за своєю всеохопністю належать до найкращих у світі. Приблизно половина урядових видатків стосується сфери соціальних виплат, і це свідчить про той ступінь, що його досягла Німеччина як держава достатку. Головною проблемою, що стоїть перед Німеччиною сьогодні, є вартість возз'єднання: на кінець цього десятиріччя сума витрат, потрібних для того, щоб піднести колишню Східну Німеччину до рівня колишньої Західної Німеччини, може сягнути 1 трлн. доларів США.

5. Доля державної власності в економіці країни

І федеральний, і земельні уряди здійснюють певний контроль за німецькою промисловістю кількома шляхами: через видатки, податкову політику і державне володіння підприємствами. Видатки забезпечують попит на товари й послуги, що їх виробляють бізнесові фірми, а податкова політика надає фіскальний важіль впливу на рішення щодо промислових інвестицій та політику ціноутворення.

Допомога промисловості з боку німецького уряду бере свій початок ще напередодні першої світової війни, коли він надавав субсидії для будівництва торговельного та військово-морського флотів з метою конкуренції з Англією і Францією. Ця допомога, що набула форми прямих субсидій та режиму пільгового оподаткування, триває й досі. В 198 р. субсидії для промисловості й сільського господарства становили 6% ВНП і ще зросли тепер, коли Східна Німеччина стала частиною Німеччини. Ці субсидії мають регіональне спрямування: головними їх одержувачами є промисловість Руру і фермери Баварії. Щороку чимало галузей отримують субсидії в розмірі до 1 мільярда ОМ (620 млн. доларів) і більше. Для досягнення певних економічних цілей у Німеччині широко застосовуються також податкові заохочення, зокрема останнім часом-з метою стимулювання інвестицій у колишній Східній Німеччині. Використовуються всі ґатунки схем лібералізованих знижок, інвестиційних кредитів і скасування податків.

Державні підприємства. Свого часу державна власність у німецькій промисловості була поширеною. Вона зосереджувалась у традиційних для неї сферах-телефонний і поштовий зв'язок, залізничний транспорт і комунальне господарство. Державна власність поширилася й на інші галузі, як от виробництво алюмінію й заліза, видобуток вугілля, руди, природного газу й нафти, суднобудування. Держава впливала на промисловість через холдингові компанії, що володіли власністю у вигляді пакетів акцій багатьох компаній. Одна холдингова компанія володіла часткою майна фірм, що виробляли сталь, алюміній і хімікалії, інша-фірм, що добували чорне й буре вугілля і випускали кокс. Упродовж 80-90-х рр. держава продала свою частку власності в автомобільній, металопрокатній, хімічній, сталеливарній та інших галузях. Частка її власності в компанії національних авіаліній Люфтганза знизилася з 80% до 50%, а в галузях залізничного транспорту, зв'язку й поштових послуг держава ще зберігає свою власність.


ІІ. Висвітлення досвіду державного регулювання економіки:

1. Антимонопольне регулювання. Забезпечення конкурентного середовища

Германія володіє третьої по технологічній моці економікою миру після США і Японії. Країна є одним з найбільших у світі виробників металу, цементу, машин, транспортних засобів, верстатів, електроніки, продуктів харчування й напоїв, продукції суднобудівної, хімічної, текстильної промисловості.

На рубежі століть Німеччина випробовує серйозні економічні проблеми, які викликані, насамперед , досить низькими темпами росту ВВП (у порівнянні із провідними індустріальними країнами) і важким тягарем здійснення щедрих соціальних програм. 40% чистого прибутку компаній ФРН іде на оплату праці, на відрахування в численні соціальні фонди, які становлять чималу частку фонду оплати праці.

Найважливіші елементи концепції соціальної ринкової економіки наступні:

- приватна власність на засоби виробництва й вільне ціноутворення;

- створення умов для конкуренції й забезпечення конкуренції (наприклад, шляхом антимонопольного законодавства, законів проти несумлінної конкуренції);

- свідома політика зміцнення кон'юнктури економічного росту;

- забезпечення повної зайнятості;

- свобода зовнішньої торгівлі, вільний валютний обмін;

- політика стабільної валюти (у т.ч. через незалежний емісійний банк);

- соціальна безпека, соціальна справедливість і соціальний прогрес (шляхом проведення державою заходів щодо перерозподілу у формі надання соціальної допомоги, соціальних пенсій і платежів, що зрівнюють, субсидій, дотацій, прогресивної шкали прибуткового податку й т.д., через систему соціального забезпечення: пенсійне, медичне страхування, страхування по безробіттю й по відходу, від нещасного випадку; через трудове й соціальне законодавство).

2. Державне регулювання стратегійрозвитку (прогнозування, планування, програмування)

Німецька економіка організована за принципом "соціальної ринкової економіки" Її основним елементом є сполучення принципів волі на ринку й соціальному балансі. Для економіки Німеччини характерна "надіндустріалізація", тобто досить більша частка промисловості у виробництві ВВП у порівнянні з багатьма розвиненими країнами світу.

Модель соціальної ринкової економіки припускає в певних границях вільні дії ринкових сил, однак при цьому неприпустимі антисоціальні перекручення ринку. Пропозиція товарів росте й диференціюється, постачальники мають мотивацію до інновацій, доходи й прибуток розподіляються відповідно до індивідуальних досягнень. Одночасно не допускається надмірна концентрація ринку й забезпечується участь працівників у прийнятті основних економічних рішень і тим самим їхня причетність до досягнень суспільства.

Завдання держави й політиків при цьому складається в створенні рамкових умов для функціонування конкуренції й гармонізації різних інтересів. Одночасно необхідно стимулювати готовність і здатність людей до дій на свій страх і ризик і більшу самостійність.

3. Державне регулювання науково-технічного прогресу та інновацій

Основне фінансове джерело для наукових досліджень у Німеччині, як і в інших західноєвропейських країнах, - приватний бізнес. В 2000 на фірми довелося 2/3 всіх витрат на НІОКР у Німеччині. В останні роки фірми все більшою мірою реалізують дослідницькі проекти не самостійно, а з партнерами зі сфери як бізнесу, так і науки: якщо 15 років тому на фінансування зовнішніх замовлень на НИОКР доводилося приблизно 9% відповідних витрат фірм, те зараз більше 14%. Причому особливо чітко ця тенденція виражена у великих компаній. Разом з тим безпосередньо науковим установам дістається тільки 1/6 всіх витрат фірм на НІОКР. Це навіть трохи менше, ніж закордонні замовлення німецького бізнесу. Проте замовлення університетам ростуть, і їхній обсяг за останні 10 років подвоївся.

Діяльність фондів - важливе джерело фінансування наукових досліджень. Держава створює сприятливі умови для фондів, зокрема , стимулюючи їх за допомогою податкових пільг. Один тільки Союз фондів сприяння німецькій науці включає 307 фондів, фінансованих бізнесом. Причому в цей союз не входять багато великі й діючі самостійно фондів, такі, як Фонд Фольксвагена, Фонд Роберта Боша, Фонд Бертельсманна, Фонд Кербера й ін. 11 фондів фінансуються із засобів федерального бюджету й націлені на надання стипендій для студентів і докторантів.

В 2007 році гуманітарні науки вперше займуть центральне місце в рамках Року науки. Після Року інформатики - 2006 у наступаючому році увага буде звернено до мови у всіх його проявах.

"Гуманітарні науки. Абетка людства" - під цим девізом Федеральне міністерство утворення й наукових досліджень разом з ініціативою "Наука в рамках діалогу" проведе Рік науки - 2007. Рік гуманітарних наук покликаний продемонструвати широкої громадськості різноманіття і якість цих наук.

Федеральне міністерство наукових досліджень має намір зміцнювати дослідницьку роботу в області гуманітарних наук у Німеччині. На підтримку проектів до 2009 р. воно виділяє кошти на загальну суму близько 64 мільйонів євро.

Ціль полягає в створенні базових мозкових центрів гуманітарних досліджень і наданні науковцям часу для самостійної наукової діяльності.

Центральним елементом стануть міжнародні гуманітарні дослідницькі коледжі. Там буде вестися робота над питаннями, в особливій мері потребуючого співробітництва на міжнародному рівні.

4. Державне регулювання структурних зрушень та інвестицій

Зовнішні зв'язки відіграють ключову роль в економічному житті Німеччини. Із самого початку вона виступала за тісні міжгалузеві зв'язки у світовій економіці й принцип міжнародного поділу праці. Відповідно до цього будується й зовнішньоторговельна політика Німеччини. Федеративна Республіка виступає за подальшу лібералізацію світової торгівлі з більше сильним обліком екологічних і соціальних аспектів у дусі стійкого розвитку. Відкритість стосовно зовнішнього миру привела до того, що Німеччина - після США - має другий по обсязі зовнішньоторговельний обіг у світі.

У цей час зразково 24,3 % всіх зайнятих у німецькій економіці прямо або побічно працюють на експорт. Це означає, що приблизно кожне четверте робоче місце в Німеччині залежить від експорту. В обробній промисловості ця залежність ще вище: чверть всієї її продукції йде на експорт. Найважливіші експортні товари: були автомобілі, верстати, вироби хімічної й електротехнічної промисловості.

У світовій економіці все більшу роль у глобалізації діяльності підприємств і в розвитку тісних економічних зв'язків між країнами грають прямі інвестиції. За останнім часом міжнародна конкуренція в області залучення мобільного іноземного капіталу в ту або іншу країну значно загострилася. Відповідно до доповіді ООН про світові інвестиції за 1999 р. 92% прямих інвестицій в усьому світі були зроблені промисловими країнами, на які у свою чергу й довелося майже 72% цих інвестицій. Тому при наявності сприятливих загальних умов у Німеччини й у майбутньому є прекрасні шанси відігравати важливу роль у цій сфері, як у якості що дає, так і приймаючої сторони.

Створене федерацією суспільство з питань інвестицій і розвитку заохочує прямі капіталовкладення німецьких фірм у третьому світі й у країнах, що проводить реформи. Кредитне відомство реконструкції й розвитку надає німецьким середнім підприємствам пільгові кредити й дотації в рамках програми для малого й середнього бізнесу, програми по створенню філій і технологічної програми.

5. Фінансово-кредитне регулювання

Банківська система ФРН побудована по двоступенчатому принципі й складається з 3,4 тис. комерційних кредитно-фінансових інститутів і ЦБ. Кредитні установи можна розділити на універсальні й спеціалізовані банки, а залежно від їхньої правової форми на приватні, суспільно-правові й кооперативні установи.

Приватні банки ставлять перед собою завдання - досягнення прибутку, у той час як метою кооперативних банків є заохочення своїх членів. Суспільно-правові кредитні установи здобувають широку мережу філій усередині країни й за рубежем.

Група суспільно-правових комбанків містить у собі 594 ощадкаси й 13 земельних банків. Традиційно ощадні каси спеціалізувалися на залученні заощаджень населення й кредитуванні під заставу реальних цінностей. Сьогодні вони придбали характер універсально діючих комбанків. Разом із земельними банками ощадкаси утворять єдину систему по операціях безготівкового розрахунку. Як правило, ощадні каси є установами суспільного права, гарантами яких є окремі громади, міста й райони. Поле діяльності цих кредитних установ поширюється тільки на територію їхнього гаранта. Мережа ощадкас нараховує 19364 філії.

6. Державне регулювання основних сфер господарської діяльності (промисловості, АПК, будівництва, торгівлі)

Промисловість Німеччини забезпечує країні лідерство на багатьох світових ринках готової продукції. Найбільш конкурентоспроможними галузями є:

- автомобілебудування;

- транспортне машинобудування (вагонобудування, літакобудування);

- загальне машинобудування (виробництво верстатів, різних приладів);

- електротехнічна промисловість;

- точна механіка й оптика;

- хімічна, фармацевтична й парфюмерно-косметична промисловість;

- чорна металургія.

У цей час по конкурентоспроможності Німеччини уступає CША, Швейцарії, Японії й ряду східно-азіатських країн. Лідирує Німеччина на тих ринках, де головними є нецінові фактори конкуренції: високі експлуатаційні якості виробів, надійність, строге виконання строків поставки, надійний технічний сервіс. Найбільш міцні позиції на світовому ринку німецькі компанії займають в експорті різноманітних по номенклатурі промислових товарів: продуктів синтетичної хімії, оптико-механічних виробів, верстатів, автомобілів, виробів побутової хімії, медичного встаткування. При цьому конкурентоспроможність визначається, насамперед , продукцією дрібних і середніх підприємств.

Таким чином, зовнішня торгівля Німеччини стала однієї з найбільш динамічних галузей господарства, розвиток якої випереджає інші галузі економіки й ріст валового внутрішнього продукту в цілому. При цьому найбільш швидкими темпами росте експорт, стимулюючи розвиток експортно-орієнтованих галузей. Як показує статистичний аналіз, ріст валового внутрішнього продукту Німеччини практично прив'язаний до змін його експортних складових. Ця особливість економічного розвитку Німеччини пояснюється величезним економічним потенціалом і високим рівнем розвитку продуктивних сил Німеччини в умовах насиченості внутрішнього ринку. Слід зазначити, що в останні роки негативні прояви наявності високої частки експорту у ВВП Німеччині стали більше очевидні: з поглибленням світогосподарських зв'язків росте й вплив зовнішнього фактора на економіку країни.

За обсягами сільськогосподарського виробництва, виробництва зерна й продукції тваринництва Німеччина уступає лише Франції, а по виробництву молока посідає перше місце в рамках ЄС. Ефективність сільськогосподарського виробництва в Німеччині істотно вище за середнє рівня по ЄС. Разом з тим ФРН відстає по середній урожайності кукурудзи й цукрового буряка.

У компетенцію державних органів в області сільського господарства входить: рішення питань по зміні аграрної структури, кредитуванню й фінансуванню сільського господарства, регулюванню ринків сільськогосподарської продукції. Уряд Німеччини робить фінансове сприяння в складному процесі адаптації й інтеграції східнонімецького сільського господарства в Європейське співтовариство. Допомога виявляється й у перетворенні колишніх сільськогосподарських кооперативів у конкурентоспроможні фірми, що вже приносить свої плоди: багато одноособових фірм дістали значний прибуток, а зокрема , за рахунок великих оброблюваних площ.

Крім виробництва продуктів харчування Німеччини сільське господарство виконує додаткові завдання, значення яких постійно зростає. Це збереження й захист природних основ життя, охорона привабливих ландшафтів для житлових районів, розселення, розміщення економіки й проведення відпочинку, поставка промисловості аграрних сировинних матеріалів.

7. Регулювання соціальної сфери

Освітня система-це одне з головних надбань Німеччини, і саме завдяки цій системі тут виховано кваліфіковану робочу силу, здатну опанувати нові промислові технології. В цьому розумінні Німеччину можна протиставити Сполученим Штатам Америки, де рівень відсіву із середньої школи у вісім разів вищий, ніж у Німеччині, а на міжнародних перевірках досягнень школярів з математики та природничих наук старшокласники зі США посідають мало не останні місця. Це означає, що чимало робітників СЩА не здатні конкурувати за робочі місця, що потребують спеціальних навичок. А для німецької робочої сили, і на цьому слід наголосити, щороку організовують професійне навчання з майже 400 спеціальностей. Навчання, часто для попередньо відібраних працівників, звичайно може тривати два чи три роки. Існують також численні короткі або повторні курси, цілком доступні для робітників.

Щороку близько половини німецьких підлітків віком від 15 до 19 років проходять професійне навчання з майже 400 фахових спеціальностей, серед яких ремісництво, теслярство, ремонт автомобілів, електроніка, торгівля, робота в офісі чи банку, допоміжне медичне обслуговування. Професійне навчання в Німеччині організовують власті земель20, профспілки та ділові фірми у співпраці з німецькою системою шкільної освіти. Як правило, навчання доручається якій-небудь компанії, що проводить його двічі або тричі на тиждень. Решту тижня навчання проходить у державному професійно-технічному училищі21. На програми професійного навчання промисловість витрачає приблизно 35 млрд. ОМ (22 млрд. доларів) щороку, але кінцевим наслідком є те, що робоча сила має добрі навички, а безробіття серед підлітків не становить значної проблеми. Німеччина володіє найбільшою часткою світової торгівлі товарами з високим вмістом професійної праці.

Воєнні й пов'язані з війною пенсії та грошові допомоги є важливою складовою німецької системи пенсійного соціального забезпечення. Сюди ж долучаються різні заходи щодо створення й утримання таборів для прийняття та переміщення біженців. Поза тим, осібно від системи соціального забезпечення існують допомоги родинам, або, як узвичаєно говорити, допомоги на дітей (кіндергельд), що фінансуються із загальних урядових доходів.

Переважна частина видатків на соціальне забезпечення міститься в соціальному бюджеті (зоціальбюджет), що управляється незалежно від федерального бюджету, але контролюється федеральним урядом. Більша частина німецької системи соціального забезпечення фінансується за рахунок податків на заробітну платню, що збираються і з наймачів, і з найманих, інших внесків та загальних доходів федерального бюджету. Доходів із податків на заробітки надто мало для покриття всіх видатків цієї системи, тому певна частина від усіх податків, сплачених індивідуальними платниками податків, використовується для додаткового фінансування системи соціального забезпечення. У 1998 р. загальні витрати на соціальне забезпечення становили суму 557 млрд. ОМ (348 млрд. доларів), що дорівнювало майже 24% ВНП Німеччини.

8. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Величезний вплив Німеччини в міжнародній політиці обумовлено насамперед її економічною міццю, зокрема, її роллю найбільшого фінансового донора ЄС. З початку 1970- х років ФРН входить до числа світових лідерів по обсягах фінансової й технічної допомоги, надаваної іншим країнам. Особливо більша частка допомоги направляється в держави колишнього радянського блоку.

Зовнішньоекономічні зв'язки Німеччини примітні тим, що це один з найважливіших експортерів і імпортерів світу.

Експорт складається з: машин - 31%, верстатів і встаткування - 17%, продукції хімічної промисловості - 13%, металів, продовольства й текстилю.

Географія експорту: країни ЄС - 55,5% (Франція-10,7%, Великобританія - 8,5%, Італія - 7,4%, Нідерланди - 7,0%. Бельгія - Люксембург - 5,8%), США - 8,6%, Японія - 2,3%.

Імпорт складається з: машин - 22%, станків і встаткування - 10%, продукції хімічної промисловості - 9%, продовольства й текстилю.

Географія імпорту: країни ЄС - 54,3% (Франція - 10,5%. Нідерланди - 8,5%, Італія - 7,8%, Великобританія - 7,0%, Бельгія - Люксембург - 6,2%), США - 7,7%, Японія - 4,9%.

Трохи скромніше позиції країни в імпорті й експорті послуг. Але експорту послуг країна посідає четверте місце у світі - 75,7 млрд дол. Але імпорт у послуг країн;) посідає друге місце у світі - 121,8 млрд дол.

9. Державне регулювання природоохоронної діяльності

Одним з тринадцяти міністерств у Німеччині є Міністерство навколишнього середовища, охорони природи й безпеки атомних реакторів (далі Міністерство). Воно здійснює нагляд за промисловими проектами, які стосуються навколишньої середовища, виконує освітню функцію, сприяє захисту диких тварин, рослин й місць їхнього перебування. Для рішення таких завдань німецький Бундестаг в 2005 році виділив Міністерству 769 мільйонів євро (ця сума становить 0,3 % від усього федерального бюджету).

Міністерству навколишнього середовища підпорядковані три відомства: відомство безпеки атомних реакторів, відомство охорони природи й відомство навколишнього середовища (UBA). Останні з них найбільше тісно взаємодіють з громадським екологічним рухом. Будь-яка організація, що планує не науковий захід щодо поширення екологічної інформації й утворенню, може подати заяву на фінансову підтримку Міністерства. Звичайно, за умови, що проект відповідає цілям відомства й має федеральне значення. Крім цього, існує цілий ряд програм сприяння науковим або еталонним, у сенсі природоохорони, економічним проектам.

У Німеччині існує величезна кількість природоохоронних союзів і громадських організацій. Серед них широко відомі національні екологічні організації: BUND (Союз охорони навколишнього середовища й природи Німеччини) і NABU (Союз охорони природи Німеччини).

Ці організації впливають на прийняття екологічно значимих рішень у Німеччині, тому що діють на високому науковому рівні по всій країні. Історії BUND й NABU подібна: їхня природоохоронна діяльність охоплює безліч регіонів і земель уже близько 20-30 років; вони займаються самими різними питаннями від локальних заходів до проблем глобалізації й зміни клімату.


Список використаної літератури

1. Гутник В. Германия // МЭиМО. 2001. №8.

2. Гутник В. Германия: дорога к подъему // МЭиМО. 2000. №8.

3. Гутник В. Германия реформируется // Год планеты. Выпуск 2001 г. – М.: Республика, 2001. С.415-421.

4. Гутник В. Германская модель: социальное рыночное хозяйство // Западноевропейские модели социально-экономического развития. – Москва: ИМЭМО РАН, 2000. С.26-79.

5. Гутник В. Немецкая социал-демократия: новый центризм или беспринципный прагматизм? // МЭиМО. 2001. № 6. С. 52-60.

6. Гутник В., Оттнад А. Межбюджетные отношения в системе федерализма: германский вариант // Проблемы теории и практики управления. 2001. № 1. С. 66-71.

7. Васина Л.В. Социальное рыночное хозяйство: Словарь терминов. – М.: ИНФРА-М, 1997.

8. Зарицкий Б.Е. Людвиг Эрхард: секреты «экономического чуда». – М.: БЕК, 1997.

9. Зинн Г., Зинн Х.-В. Холодный запуск. Экономические проблемы объединенной Германии / Пер. с нем. – М.: ВлаДар, 1994.

10. Ламперт Х. Социальная рыночная экономика: Германский путь / Пер. с нем. – М.: Дело, 1994.

11. Объединенная Германия: Десять лет: Проблемно-темат. сборник / РАН. ИНИОН. Отв. ред. А.А.Амплеева. – М., 2001.

12. Хайнц Л. Социальная рыночная экономика. Германский путь. — М.: Дело, 1993. — 178 с.

загрузка...
Top