Бюрократизація економіки в Україні: причини, наслідки та методи боротьби

Вступ.

1. Причини та джерела бюрократизму.

2. Бюрократична культура і культура бюрократії: проблеми становлення професійної бюрократії демократичного суспільства в Україні.

3. Наслідки бюрократизму для економіки країни.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасній українській державі від радянських часів, та й від часів російського царату, дістався тяжкий спадок бюрократичних традицій державного управління. Отже, серед суспільно-політичних явищ, що спотворюють нині державну владу в Україні, слід окремо виділити невід'ємний феномен будь-якої держави - бюрократію. Хоча саме функціонування бюрократії ще не є ознакою спотворення влади, оскільки має також і позитивний характер - як форма організації виконання державновладних функцій.

Етимологія терміна "бюрократія" бере свій початок від давньоримського "бара" - тканина, якою накривали стіл, де писали документи. Пізніше, вже за часів держави франків, від цього слова утворилося "боро" - назва кімнати, де писалися документи. Формалізація влади призвела до посилення значення письмових документів у державному управлінні та піднесення ролі людей, які їх готували. Поступово поняття "бюрократія" втрачає свій позитивний зміст -"той, хто керує документами, веде справи". Із зростанням ваги апарату у розв'язанні державних справ, а отже, збільшенням можливостей для зловживання, воно набуває негативного соціального забарвлення.

У наш час "бюрократією" називають сукупність осіб, які за плату здійснюють управлінську діяльність. І якщо ця сукупність управлінців відповідає головній меті своєї діяльності - якісно управляє державою, - то її цілком можна вважати позитивною. Адже: "Для блага держави не має значення, якими міркуваннями керуються ті чи інші люди, що належним чином управляють справами, аби ці, останні, управлялися належним чином".

1. Причини та джерела бюрократизму

За даними дослідження причин, джерел і наслідків бюрократизму в Україні в перехідний період складено класифікацію типів бюрократів, виявлено умови їхнього формування. Варто розрізняти тотального, прихованого, співчуваючого, бюрократа, який сумнівається, і бюрократа, який реформується. Тотальний бюрократ — затятий прихильник апаратного стилю управління, захисник номенклатурного підбору, призначення і переміщення кадрів. Він професійно володіє методами апаратної роботи, пізнав таємниці номенклатурного процесу керівництва. Це войовничий тип бюрократа. Вони — на очах і повинні першими «загинути» у процесі боротьби за їхнє викорінювання. Прихований бюрократ маскує наслідки роботи. Він засвоїв методи діяльності бюрократів і форми приховання негативних результатів. Прихований бюрократ дотримує правил гри номенклатури, не допускає випадків порушення. Він живе в постійному побоюванні: не розгнівати начальство. На словах прихований бюрократ — супротивник бюрократизму і навіть формально бореться з ним. Реально він ніколи цього не робить. Це найбільш розповсюджений і небезпечний тип бюрократа. Боротьба з ним буде тривалою і важкою. Складність полягає в утрудненні виявлення прихованого бюрократа. Співчуваючий бюрократ завжди наслідує номенклатуру. Він схвалює всі її вчинки. Такий бюрократ співчутливо ставиться до номенклатурного способу мислення і дій, апаратних методів роботи. Цей фахівець у своїй діяльності використовує бюрократичні методи. Надалі він трансформується в прихованого бюрократа. Виступає як супротивник усього прогресивного. Бюрократ, який сумнівається, підозріло ставиться до номенклатури, її форм роботи. Спочатку він не вірить у бюрократичну силу апарату, виступає супротивником номенклатурної процедури добору і призначення кадрів. Він внутрішньо не приймає апаратний і командний стиль управління, ставить під сумнів його корисність й ефективність. Однак, будучи людиною нетворчою, не шукає нових форм роботи, а використовує командний стиль управління. Надалі цей стиль керівництва стає основним методом його діяльності з усім бюрократичним інструментарієм. З нього формується прихований бюрократ.

Значний інтерес становить бюрократ, який реформується чи перебудовується. Під впливом нових умов і змін він швидко оцінив свої можливості. Це, в основному, молоді номенклатурні працівники. Вони розуміють, що корисніше самому перешикувати і змінити власні методи роботи, ніж доведеться їх змінювати за ініціативи знизу. Боячись утратити посаду і привілеї, вони оперативно перебудовують, реформують свій стиль роботи. Основне питання полягає в тому, наскільки швидко і неупереджено ці фахівці трансформуються у творчих працівників.

Явище бюрократії цілком не розкрито. Соціальна природа складна. Бюрократія означає особливу верству, у руках якої — влада. Бюрократія представляє апарат управління, який виражає інтереси правлячого кола осіб. Згідно з даними статистичного управління, у 1991 р. всіх керівників в Україні нараховувалося 284 тис. У 2001 р. їхня кількість уже становила 710 тис, а за іншими даними — більш мільйона чоловік. Я.Корнаі вважає, що державна власність постійно відтворює бюрократію, тому що держпідприємство є органічною частиною бюрократичної ієрархії. Бюрократизм притаманний як державному, так і приватному секторам господарювання. Бюрократизм суб'єктів господарювання складається з їхнього невміння професійно освоїти світовий ринок, з відсутності ефективної організації підприємництва і бізнесу усередині країни і за кордоном. Пасивність і неефективність суб'єктів господарювання позначаються на укладанні і виконанні договорів і контрактів; на захисті порушених прав і інтересів; купівлі і продажу продукції і товарів; одержанні і розпорядженні інвестицій і кредитів і багато на чому іншому. Труднощі в освоєнні закордонного ринку національними підприємцями і бізнесменами кореняться в минулому економічному менталітеті громадян, який породжує страх і непевність у конкурентній боротьбі.

Варто розрізняти радикальну і консервативну бюрократію. У чому відмінність? Вони різняться за цілями, методами і наслідками діяльності. Радикальна бюрократія необхідна державі. Без радикальних і професійних фахівців державі не обійтися. Апарат цієї бюрократії ефективно керує реформаторськими процесами, генерує конструктивні ідеї, реалізація яких забезпечує розвиток держави, Представники реформаторського апарату завжди в пошуку нового. Вони — активні прихильники радикальних змін. Питома вага реформаторів в управлінському апараті невелика. Консервативна бюрократія уособлює догматичну частину управління. Консерватори формують звичку до штампів і стереотипів, неприйняття новизни і неприйняття таланту. їх у апараті управління, як правило, — більшість. Консервативний апарат приймає командні рішення, економічно не обгрунтованії фінансово не забезпечені.

2. Бюрократична культура і культура бюрократії: проблеми становлення професійної бюрократії демократичного суспільства в Україні

Бюрократія це специфічна форма реалізації влади, що створює систему управління суспільством, яка здійснюється привілейованою кастою із власними корпоративними інтересами. За Марксом, бюрократія - це "держава як формалізм", її загальний дух це таємниця, і коли розвивається гласність, її сприймають як зраду корпоративних інтересів.

Водночас, з точки зору доцільності й раціональності, бюрократію варто визначити як природну і необхідну форму всякої організації, що характеризується ефективністю управління. Ця ефективність досягається за рахунок чіткого розподілу обов'язків і залучення висококваліфікованих спеціалістів з управління, а також за наявності системи правил та ієрархії і постійного контролю.

Проблему бюрократії свого часу розглядали такі видатні мислителі минулого, як Платон, Арістотель, Ціцерон, Н.Макіавеллі, Т. Гобс, Б.Спіноза, Г. Гегель та ін. Під їх впливом були сформовані й погляди на організацію державного управління та бюрократію К.Маркса та В.Леніна. Але їхні мрії про ліквідацію бюрократії разом із скасуванням старої класової держави виявилися ілюзією і призвели на практиці тільки до створення ідеологічно заангажованої партійно-номенклатурної бюрократії.

Загалом же бюрократична культура має довгу історію.

Одним із найяскравіших історичних прикладів формування бюрократичної культури є практика організації державної служби в Стародавньому Китаї. Цікаво, що тогочасних правителів хвилювали ті самі проблеми, які є актуальними і сьогодні: проблема кадрового забезпечення, формування державної системи контролю та передачі знань від покоління до покоління, виховання чиновників у дусі пошани до держави і дотримання певних суспільних норм (насамперед, у вигляді ритуалів). Теоретико-світоглядні розбіжності в підходах до формування бюрократичної культури спостерігаються вже у поглядах старокитайських мислителів Конфуція та Чжень Луня.

"Передаю, довіряючи людям минулого і люблячи їх" - ці слова визначали сутність учення Конфуція. Доктрина Конфуція розвивалася і мала своїх прихильників у колах чиновників, серед яких існувала сприятлива для розвитку формалістики, церемоніалу й ритуалу атмосфера. Активну роль у становленні державного порядку, на думку Конфуція, мали відігравати освічені чиновники, завданням яких було відновити у народу втрачену довіру до влади. Водночас, чиновники мали виховуватися в дусі традицій та прагнення до збереження старих настанов - як родинних, так і державних. "Пошана, яка не спирається на етикет, стає нудною метушнею; старанність без етикету перетворюється на полохливість; відвага, позбавлена етикету, перетворюється на непослух; енергія, не обмежена рамками етикету, стає брутальністю", - повчав своїх учнів Конфуцій.

Однак, розвиваючи вчення Конфуція про управління, Чжень Лунь вже звертає увагу на небезпеку беззастережного наслідування традицій, некритичного сприйняття минулого. Він зазначає, що нерозумні люди, які скуті старими настановами і правилами, не мають уявлення про гнучкість дій. Вони не цінують добрих задумів, не вірять у хороші плани, не вміють радити новому -тому на них не можна покладатися, розпочинаючи нову справу. Більш проникливі з них відчувають сором, що хороші плани походять не від них і починають "розмахувати руками", вдаючись до красномовства, щоб принизити значення чужих ідей. Меншості не здолати цієї більшості й тому думки меншості відкидаються.

Чжень Лунь вказує шляхи вирішення цієї проблеми. Він зазначає, що без їжі люди жити не можуть, а якщо одягу та їжі достатньо, можна навчити ритуалу і виховувати справедливість, а коли їжі й одягу не вистачає, навіть люблячі батьки не зможуть добре виховати дитину, тим більше, хіба під силу правителю тримати у покорі своїх чиновників? "Коли амбари повні, люди знають ритуал, вони розуміють, що таке слава і настанова".

Іншим прикладом розвитку бюрократичної культури є грецький поліс. Слід зазначити, що більшість сучасних політичних ідеалів, таких як справедливість, свобода, конституційний лад і повага до законів, беруть початок від роздумів грецьких мислителів над проблемами інституцій міста-держави.

Для філософа міста-держави право чи справедливість означали відповідний устрій або організацію спільного життя громадян, а метою закону було визначити місце кожної людини, її статус і функції в спільному житті міста. Громадянин мав права, але вони не були атрибутом окремої особистості й асоціювалися з його статусом. Він також мав обов'язки, але вони не покладалися на нього державою, а випливали з необхідності реалізовувати власні можливості. Ось як охарактеризував громадське життя Афін Перикл: "Тим часом як наші особисті взаємини не обмежені, наше громадське життя проникнуте духом пошани: ми шануємо владу і не порушуємо законів, а надто тих, які встановлено на захист скривджених, так само як і законів неписаних, порушення яких всі вважають негідним".

Розмірковуючи над проблемами державного управління, Платон акцентує особливу увагу на освіченості й мудрості правителів. На його думку, при владі мають бути філософи (звичайно, не філософи в сучасному розумінні) - люди освічені, добре виховані, схильні до критичного мислення і новацій. Цю ідею підтримує й Аристотель - мудрість, притаманна звичаям, має правити за провідний принцип, що гнучко застосовується за певних обставин і в результаті сприяє покращанню культури. Моральні ідеали - верховна влада закону, свобода й рівність громадян, конституційний лад.

Водночас надмірне захоплення афінян демократією мало і свої сумні наслідки, що проявилося в поразці Афін у тривалій суперечці за вплив в Іонії з олігархічною Спартою. Афінська демократія насамперед призвела до надмірного збільшення інституцій державного управління. Прагнення кожного громадянина до участі в державних справах, хоча б у їх обговоренні, надмірно розтягувало процес прийняття нових управлінських рішень. Виборність і ротація державних посад аж ніяк не стимулювали професіоналізацію бюрократичного середовища. Можна зробити висновок, що бюрократична культура в Афінах того часу, переступаючи межу доцільної демократії, розвивалася в бік охлократії. На це і звертали увагу афінські мислителі, закликаючи до професіоналізації державної влади.

Пізніше, також на грецькому ґрунті, але вже Візантійська імперія мала найяскравіший приклад балансування державної влади між бюрократією та охлократією. Обслуговування величезної імперії потребувало такого ж величезного штату чиновників. І не дивно, що за китайським прикладом реальна влада від імператорів поступово переходила саме у чиновницькі кола. Надмірний апарат ставав самодостатнім, обслуговуючи лише сам себе й не опікуючись громадськими справами. Звичайно, коли межа некерованості в державі досягала критичного стану, народ виявляв своє невдоволення через масові заворушення, силою натовпу спонукаючи правителів до реформ.

Недаремно вже у Новий час Томас Гоббс, озброєний досвідом багатьох століть, зазначав, що: "Влада - це можливість, а її виконання, тобто управління, - це дія. Переваги та недоліки правління залежать не від того, як уособлюється авторитет держави, а від виконавців державної влади. Небезпечним для будь-якого державного правління є не досить чітке розрізнення народу і натовпу. Народ - це єдине ціле, що володіє єдиною волею і здатне на єдину дію. Нічого подібного не можна сказати про натовп. За демократії чи аристократії громадяни - це маса, але збори - це вже народ". Основою для формування бюрократично-управлінської культури Т.Гоббс вважає освіту: "Утвердження доброчесності в державі слід починати з університетів. Саме там мають закладатися істинні й правильно побудовані основи громадського вчення, через засвоєння яких молодь зможе потім і в приватних справах і в публічній діяльності морально наставляти народ і керувати ним".

Унікальний у світовій історії приклад збалансованого поєднання спе-цифічної (військової) демократії і бюрократії подає нам нетривалий період української державності часів козаччини. Носіями бюрократичної культури українського козацтва слід насамперед вважати військових писарів, які, втім, займалися провадженням не лише суто військових справ, а й справ управління на тих територіях, які контролювалися гетьманським урядом. Військовий писар мав бути звичайно людиною письменною, освіченою, але й козаком, отже дотримуватися тих звичаїв і способу життя, що був притаманний козакам. Незмінним атрибутом військового писаря був каламар, але й шабля також. В інституті козацького військового писарства водночас уособлювалося європейське "шляхетство меча" і "шляхетство мантії". На жаль, ця традиція була пізніше повністю викорінена імперською бюрократією Росії.

У наш час значний внесок у розробку теорії державної служби зробив М.Вебер, який створив концепцію раціональної бюрократії. На його думку, повністю розвинений бюрократичний механізм порівняно з іншими організаціями має виглядати так само, як машина порівняно з немеханічними видами діяльності [3]. Саме ця модель тривалий час враховувалася при створенні професійної державної служби. Однак сучасна теорія державної служби зазнає певної трансформації та значною мірою відрізняється від веберівської раціональної бюрократії, і насамперед будується на загальній демократизації управління, орієнтації владних установ на вирішення проблем громадян, надання послуг населенню, забезпечення його потреб.

Адміністративна реформа, початком практичного здійснення якої слід вважати прийняття Указу Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22 липня 1998 р., за останні роки значно просунулася. Так, низкою указів Президента України запроваджено частину радикальних ідей і положень зазначеної концепції. Передусім це торкнулося нової організації роботи уряду і його апарату. Характерною рисою адміністративної реформи є те, що поряд з метою раціоналізації системи управління взято курс на демократизацію державного управління. Отже, реформа передбачає як наближення апарату виконавчої влади до потреб суспільства і кожної окремої людини, так і створення такої системи державного управління, яка відповідала б стандартам правової демократичної держави із соціально орієнтованою економікою.

Але демократизація управління потребує й надалі суттєвої активізації. Тому визначено нові стратегічні пріоритети щодо розвитку інституту державної служби та створення якісно нової бюрократичної культури управління, а саме:

1. Добір кадрів. Він має розпочинатися значно раніше, ніж це прийнято вважати.

Зараз на державну службу приймають спеціаліста, якщо він має вищу освіту. Під час співбесіди кадрові служби більше цікавить його фахова кваліфікація, ніж службові здібності. В кращому разі йому буде запропоновано психологічний тест з метою виявлення цих здібностей.

Насправді добір кадрів для державної служби має розпочинатися вже з дитинства. Майже так, як це робилося за радянських часів, коли піонерська організація і комсомол ще у шкільному віці виявляли дітей, схильних до лідерства та управління, й надавали їм можливість розвинути ці якості через активну участь у різного роду громадській роботі.

2. Виховання кадрів. Також має розпочинатися ще у дитинстві через активне залучення молоді до громадської діяльності. Не кожен випускник школи стане державним службовцем, але навіть як звичайний громадянин, що ніколи не буде професійно займатися справами державного управління, він має володіти основами культури бюрократії. Тут вже йдеться про зміщення акцентів від участі в бюрократичній культурі, яка є основою управління в сучасній державі, до культури бюрократії.

Культура бюрократії:

• для державного службовця - набір морально-етичних норм і правил організації державної служби;

• для пересічного громадянина - спосіб цивілізованого спілкування з органами державної влади.

3. Фахова підготовка кадрів.

4. Матеріальне заохочення і моральне стимулювання діючих державних службовців, збільшення соціальних гарантій після їх виходу на пенсію.

5. Чіткі й прозорі механізми просування по службі.

6. Технічне та інформаційне забезпечення державної служби.

7. Наукова підтримка розвитку системи державної служби.

8. Дотримання розумного балансу між демократією і бюрократією.

Удосконалення системи виконавчої влади позитивно вплинуло й надалі впливатиме на проведення інших радикальних перетворень у нашому суспільстві, насамперед - на економічні реформи, особливо з тих питань, де велике значення мають форми та методи державного регулювання і контролю. А про ефективність економічних реформ свідчить вже економічне зростання в Україні протягом 2005-2007 років.

3. Наслідки бюрократизму для економіки країни

Наслідки бюрократизму господарювання руйнують економіку і правопорядок, чим державі заподіюються колосальні втрати. За 1999—2005 роки обсяг ВВП скоротився в 2,3 рази, продукція промисловості — у 1,6; сільського господарства — у 1,9; інвестиції в основ-I ний капітал — у 4; житлове будівництво — у 3,1 рази. Відбувається експансія на національний ринок товарів, аналогічних українським, що утруднює розвиток власного господа-рювання. За період незалежності Україна одержала майже 11 млрд. доларів кредитів. Лише в останні роки має місце певне зростання ВВП, а в 2005 р. ВВП склав лише третину ВВП 1990 p. Отже, ефективної віддачі від одержання кредитів економіка України не одержала. Наприклад, внутрішній національний продукт України дорівнює щорічному продукту компанії «Сіменс».

Бюрократизм господарювання перешкоджає формуванню дрібного і середнього бізнесу в Україні, який становить у нас 10%, а в розвинених країнах досягає 70%. Світовий досвід господарювання показав, що бюрократична модель управління особливо шкідлива в процесі становлення і формування ринкових взаємин. Радянсько-бюрократична система державності і господарювання сформувала механізм гальмування всього прогресивного. За роки національного відродження України бюрократизм не зник. Нині бюрократизм досяг найвищого апогею, піка і розквіту. Сьогодні його особливо важко викорінити. Не можна сподіватися, що бюрократична система під впливом програм перетворення трансформується, змінить мислення, стане чеснішою і шляхетнішою, а надалі відімре автоматично. Цього не станеться. У процесі боротьби за своє виживання вона стане агресивнішою і винахідливішою. У перехідний період і в умовах формування ринкових методів економіки право, вважаю, все ще сприяє бюрократизації державних структур, забезпечує захист інтересів правлячого апарату. Господарсько-бюрократичний диктат, що тривалий час сковував економічну ініціативу і волю громадян, відчужував їх від власності, деформував законодавство і вивів з ладу професійні і реформістські методи правового регулювання економіки, виробництва і соціального життя людей. Правляча консервативна бюрократія заклала в основу законодавства свою ідеологію, свої ідеали і принципи. У цих умовах узаконене беззаконня стало методом діяльності апарату управління. Консервативна бюрократія легко привласнила собі право від імені держави керувати політичними і господарськими процесами для особистої вигоди.

Негативні наслідки господарсько-правового бюрократизму стримують перспективний розвиток економіки і виробництва України. За прогнозними даними Всесвітнього банку, валовий продукт, наприклад, Китаю, до 2020 р. становитиме в перерахуванні за паритетом купівельної спроможності юаня близько 20 трильйонів доларів, валовий внутрішній продукт США буде приблизно вдвічі меншим, а Росії — становитиме усього лише 2 трильйони доларів. З урахуванням негативних процесів господарсько-правового бюрократизму важко завбачити валовий внутрішній продукт України до зазначеного терміну.

Класичний світовий досвід показав, що перехідний період — це господарсько-правова трансформація державності й економіки. Правова трансформація включає наявність законодавства, яке забезпечує становлення, функціонування і розвиток ринкових господарських взаємин і інфраструктури: грошової одиниці, банківської, податкової систем, бірж, підприємництва. У США образно порівнюють перехідний період в Україні з молодим вином у старих міхах. Державна консервативна бюрократія у всіх владно-виконавських структурах не може бути ефективною в реформуванні України. У порівнянні з державним сектором господарювання недержавний сектор економіки є найбільш ефективним. Наприклад, близько 80% промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах. Приватному сектору належать 95% сільськогосподарських угідь, і 99% аграрної продукції виробляє приватний сектор.

Бюрократизм проникнув до правової системи і став її складовою частиною. Бюрократизована правова система пристосована для потреб правлячого кола осіб й успішно охороняє їх. Що за феномен — бюрократизм права? Він включає, вважаю, правову диктатуру апарату управління, неконструктивну правотворчість і неефективне законодавство, консерватизм юридичної науки, формує у громадян психологію пасивності. Суб'єктові господарювання важко реалізувати конструктивні задуми. На кожному творчому кроці на нього чатують бюрократичні перешкоди. Вони, як стіна, постають перед ним у вигляді правових заборон і обмежень. Це сковує ініціативу й обмежує самостійність підприємця, перешкоджає розвитку ринкових відносин, вихолощує сутність і зміст радикальної трансформації державності й економіки.

Апарат управління неспрноможний добровільно відмовитися від влади, власності і привілеїв, які гарантовані йому правом. Бюрократична система повільно і впевнено реалізує власну програму, руйнує реформування країни, перетворює процеси творення в міф. В.Медведчук вважає, що причиною неоптимальності і неефективності українських реформ стали непослідовність, слабовілля і непрофесіоналізм значної частини української еліти.

Національну господарську заповзятливість міцно стримують бюрократизм права і бюрократизм апарату управління. Для активного розвитку ринкових механізмів варто відокремити економіку від політики і державності. З метою створення і забезпечення ринкової правової інфраструктури необхідно мати професійне законодавство щодо регулювання національних і місцевих особливостей розвитку економіки, бірж і банків, податкової діяльності. В умовах політизованої економіки господарсько-правовий розвиток країни, як і раніше, перебуває у підпорядкуванні чиновників і номенклатури.

Аналіз економічного стану України показав, що позитивні зрушення в національній економіці ще не набули стабільного і конструктивного характеру. Цьому перешкоджають низька конкурентоздатність українського експорту; неефективність законодавчого забезпечення підприємництва; нерозвиненість базових інститутів економіки; бюрократичне втручання в господарські процеси; високий рівень ризику для інвестицій. З цієї й інших причин питома вага України в зовнішньоторговельному обороті Європейського Союзу становить 0,42%. Тому більшість експертів (77%) критично оцінює динаміку контактів України з Європейським Союзом. Експерти визначили три головних стримуючих фактори: низький рівень економічного розвитку країни і недостатні темпи реформи (92%); високий рівень корупції (90%); недосконалість податкової політики, непрозорість і нестабільність господарського законодавства (90%).

Викоренення бюрократизму господарювання — тривалий реформістський процес, важкий і дорогий. Реформістські процеси господарювання — це постійний пошук, визначення і добір конструктивних економіко-правових засобів для поліпшення управління економікою, підвищення ефективності виробництва і розвитку науково-технічного прогресу країни. Однак варто, як свідчить світовий досвід, визнати, що бюрократизм у будь-яких проявах був, є і буде, але необхідно зменшувати негативні наслідки його впливу. У цих цілях можуть бути корисними, вважаю, деякі рекомендації, наприклад, конкурсний добір осіб на керівні посади і пропорційна відповідальність за порушення службових повноважень; контроль за результатами діяльності апарату управління і його періодична звітність про наслідки керівництва; заповнення декларацій про доходи і витрати посадових осіб і їхніх родин; прозорість діяльності керівників у засобах масової інформації; конструктивна критика опозицією дій влади; престижна заробітна плата в сфері управління.

Висновки

В Україні не існує нормативних актів щодо викорінювання бюрократизму і методик визначення збитків від його наслідків. Потрібний Закон «Про заходи для викорінювання бюрократизму», у якому варто визначити сутність, зміст, наслідки, умови зародження бюрократизму; вказати заходи щодо запобігання причинам його зародження. Для реалізації закону необхідною є програма, де будуть визначені конкретні соціально-економічні, правові та інші заходи для недопущення й усунення умов і наслідків бюрократизму. Програма стане комплексним документом, і до її розроблення варто залучити вчених і практиків-юристів, економістів і фахівців у сфері управління. Програма повинна бути фінансово забезпечена і затверджена Верховною Радою. Необхідно враховувати й обчислювати втрати від бюрократизму, а тому є корисною методика обліку і визначення збитків від негативних наслідків фактів бюрократизму. Таку методику зміг би розробити Донецький інститут економіки та господарського права.

Ринкова економіка — це нова економіка, для формування якої необхідне нове право. Для створення нового права потрібні нові знання. Нові економіка і право ведуть до ліквідації географічних і національних кордонів в економічному і правовому просторі. Корисно виробити національну модель формування нового права, яке забезпечує функціонування нової економіки. Нова економіка вимагає нового правового регулювання і виникнення таких дисциплін, як підприємницьке, податкове, земельне право; правовий менеджмент; господарська відповідальність суб'єктів підприємництва тощо.

Список використаної літератури

  1. Борисов В. Демократизация общества и преодоление бюрократизма: социал.-полит. аспект / В. К. Борисов,. - М. : Изд-во МГУ, 1990. - 116 с.
  2. Кальниш Ю. Бюрократична культура і культура бюрократії: проблеми становлення професійної бюрократії демократичного суспільства в Україні // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - С. 256-261.
  3. Коростей В. Господарсько-правовий бюрократизм у ринкових умовах // Право України. - 2003. - № 6. - С.93-97
  4. Петухов В. В. Бюрократия и власть // Социологические исследования. - 2006. - № 3. - С. 9-15
  5. Попович О. Феномен бюрократії у контексті науково-технічного та інноваційного розвитку // Вісник Національної Академії наук України. - 2003. - № 6. - С. 36-47
  6. Торицын А. Особенности национальной бюрократии // Персонал. - 2000. - № 4 . - С. 52-56
  7. Цвєтков В. Демократія. Управління. Бюрократія: монографія / Віктор Цвєтков, Володимир Горбатенко,. - К. : Вид-во "Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького", 2001. - 344 с.
загрузка...
Top